Главная Обратная связь

Дисциплины:






Педагогічна культура та майстерність викладача вищого навчального закладу. Основні напрями його діяльності



Теоретичний матеріал:

1. У чому полягає своєрідність педагогічної професії?

В освіті важлива роль належить вищій школі, а отже — викладачам (у вищих навчальних закладах І і II рівнів акредитації) і науково-педагогічним працівникам (у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації. Саме про науково-педагогічних працівників, їхню професійно-педагогічну діяльність ітиме мова).

Педагогічна діяльність - процес, у якому опосередковується й контролюється інформаційний обмін, відтворюється і формується культура, відбувається становлення суспільної свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економічної, духовної та соціальної сфер і загалом суспільства.

Отже, діяльність педагога має не лише психологічне, а й соціальне підґрунтя, оскільки залежить від чинників, що пов'язують сьогодення з минулим і майбутнім суспільства. Освоєння досвіду людської діяльності, адаптація молодого покоління до наявних соціальних відносин, економічний і духовний стан суспільства формуються за участю педагога.

Тому роль науково-педагогічного працівника в суспільстві розглядають у зв'язку з його діяльністю в системі суспільних відносин, їх становленням і розвитком. Суспільство потребує реалізації своїх освітніх і виховних функцій. Педагог сприяє задоволенню потреб суспільства, бере активну участь у творенні та в усвідомленні насамперед молодим поколінням суспільних відносин.

Педагог - виразник і виконавець вольової та мотиваційної регуляції життя суспільства. Його діяльність є похідною від саморозвитку суспільства. За допомогою соціально контрольованих дій науково-педагогічного працівника формується виховне й освітнє середовище, яке відповідає нормам моралі та рівню розвитку суспільства, тобто середовище, у якому триває життєдіяльність усіх членів суспільства. Завдяки педагогу синхронізуються потреби суспільства і рівня змістової та технологічної підготовки і перепідготовки громадян.

Педагог необхідний суспільству як трансформатор його Ідей і життєвих сил, спонукач і першоджерело його рухів, як носій соціального досвіду й економічного розвитку суспільства, що зумовлює та ініціює його духовний розвиток.

В особі науково-педагогічного працівника суспільство актуалізує свої потреби, усвідомлює й мотивує власні дії. Науково-педагогічний працівник є посередником між суспільством і молодим поколінням, між соціальними вимогами суспільства та їх втіленням у життя.

Діяльність науково-педагогічного працівника вищої школи має високу соціальну значущість і посідає одне з центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості й духовної культури українського суспільства.



 

Педагогічна праця викладача ВНЗ є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції. Нині в Україні навчально-виховний процес забезпечують понад 90,5 тисяч викладачів.

Педагогічна діяльність у ВНЗ – діяльність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства.

 

 

2. Розкрити сутність вислову "Педагог і студент - суб'єкти педагогічної діяльності".

Професія науково-педагогічного працівника вищого навчального закладу - одна з найбільш творчих і складних професій, у яких поєднано науку та мистецтво. Н. В. Кузьміна виокремлює структурні складники й функціональні компоненти педагогічної діяльності. Ця модель містить п'ять структурних елементів:

■ суб'єкт педагогічного впливу;

■ об'єкт педагогічного впливу;

■ предмет їх спільної діяльності;

■ цілі навчання;

■ засоби педагогічної комунікації.

Ці компоненти становлять систему, бо жодного з них не можна замінити іншим або їх сукупністю. Усі вони перебувають у прямій та зворотній взаємозалежності.

Об'єктом педагогічного впливу у ВНЗ є юнаки і дівчата із певними задатками, потребами, нахилами, інтересами, інтелектом, волею, почуттями.

Гуманістично зорієнтована суб'єкт-суб'єктна модель навчального процесу у вищому навчальному закладі вимагає відмінної педагогічно-психологічної системи взаємодії між студентом і викладачем, зміщення акцентів у побудові професіограми особистості викладача та розробки критеріїв його педагогічної майстерності.

Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором інауково-культурного й професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Головним у педагогічній культурі викладача є індивідуальність та індивідуальна свідомість, визнання права на власну думку та позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає.

Ще П.П.Блонський писав: «Ми не збираємося навчити студента «всьому», але ми повинні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно, про­тягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно».

 

3. Які функції педагога витікають із структури педагогічної діяльності?

 

Зі структури діяльності педагога випливають основні його педагогічні функції - припис для педагога щодо напрямів застосування професійних знань.

Науково-педагогічний працівник вищого навчального закладу виконує такі функції:

■ управлінську;

■ продукування;

■ передавання;

■ трансформації;

■ спонукання;

■ соціалізації;

■ прогнозування;

■ корегування;

■ культурологічну;

■ виховання;

■ розвивальну.

Управлінська функція науково-педагогічного працівника полягає в керуванні процесами навчання, виховання, розвитку й професійної підготовки кожного студента.

4. Схарактеризувати види педагогічної діяльності викладача.

Викладач вищого навчального закладу свою педагогічну діяльність здійснює у кількох напрямах: навчальна, методична, дослідницька, виховна.

Визначальною функцією праці викладача є навчаль­на діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов'язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, яка спрямована на розв'язання педагогічних завдань. Викладач визначає мету і завдання навчання з конкрет­ного предмета у взаємозв'язку з іншими дисциплінами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю. (Основними видами цієї ді­яльності є лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, заліки, екзамени, рецензування, організування захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною роботою сту­дентів, керівництво дипломними роботами тощо).

З навчальною роботою тісно пов'язана методична ді­яльністьщодо підготовки навчального процесу, його за­безпечення та удосконалення. До неї відносять: підго­товку до лекційних, лабораторних, практичних, семі­нарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовку до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточну роботу щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літерату­ри); вивчення передового досвіду з представленням звіт­ності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних роз­робок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсо­вих робіт; розроблення графіків самостійної роботи сту­дентів тощо.

У процесі методичної роботи підвищується рівень май­стерності самого викладача: він засвоює зміст нових на­вчальних програм, технологій і реалізовує їх; постійно ознайомлюється з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін; вивчає і впроваджує передовий педагогічний досвід; удосконалює власні навички самоосвіти тощо.

Важливе місце в діяльності викладача навчального закладу належить організаційно-методичній роботі:робо­та на підготовчому відділенні, у приймальній комісії, організація педагогічних практик, підготовка матеріалів на засідання кафедри, ради факультету, ради вищого на­вчального закладу, робота з підготовки науково-методич­них семінарів та ін.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з дослідницькою,яка розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. У свою чергу педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, до досконалішого формулювання ідей, висновків і нових гіпотез.

Хороший викладач, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, ознайом­люється з новою науковою літературою, стежить за роз­витком цієї науки за кордоном, аналізує основну методич­ну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-ви­ховної роботи своїх колег за фахом, експериментально пе­ревіряє доцільність запровадження у власну практику пе­дагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, викладачеві слід його переосмислити, виявити те, що до­цільно застосувати у своїй навчально-виховній діяльності.

Виховну діяльністьвикладач здійснює передусім у про­цесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у позааудиторний час. Важливо, щоб кожен викладач усвідомив важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізував цю функцію не лише через співбесіди, куратор­ську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, про­ведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.

Усі розглянуті функції викладача виявляються в єднос­ті, хоча у різних викладачів може одна превалювати над іншими: у деяких переважає педагогічна спрямованість, в інших — дослідницька, у третіх — однаково виражена педагогічна і дослідницька.

Професіоналізм викладача вищого навчального закла­ду виявляється в умінні на основі аналізу педагогічних си­туацій бачити і формулювати педагогічні завдання та зна­ходити оптимальні способи їх розв'язаня. А це вимагає творчого підходу до педагогічної діяльності.

Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важли­ві вміння та психологічні якості, необхідні для її реа­лізації.

5. Схарактеризувати основні компоненти педагогічної культури.

Які вимоги висуваються до сучасного викладача?

Психолого-педагогічна структура діяльності — система дій педа­гога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань.

У цій системі виокремлюють такі функціональні ком­поненти (Н. Кузьміна): гносеологічний, конструктивний, організаційний, комунікативний.

Гносеологічний(пізнавальний) ком­понентохоплює вивчення кожного студента і колективу; визначення сфери застосування усіх методів навчання й виховання; вивчення методичних вказівок та інструкцій, розмежування в них об'єктивного і суб'єктивного; ана­лізування власного досвіду і досвіду інших викладачів, узагальнення його і перенесення ефективних форм, методів і прийомів у практику своєї роботи; самоосвіта і само­виховання.

Конструктивний компонентпередбачає добір і ком­позицію навчальної інформації, яку слід донести до сту­дентів; планування діяльності студентів щодо цієї інфор­мації; проектування власної діяльності і поведінки для взаємодії зі студентами. (Молодим педагогам слід передусім навчитися констру­ювати навчальний матеріал, виділяти в ньому головне і правильно розподіляти за часом, щоб цей матеріал легко сприймався аудиторією).

Організаційний компонентохоплює: структурування інформації в процесі її повідомлення студентам; організа­цію різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям системи; організацію влас­ної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємо­дії зі студентами.

Комунікативний компонентпередбачає налагоджен­ня педагогічно доцільних стосунків з тими, на кого спря­мований вплив (визнання моральної, інтелектуальної і по­літичної вищості як керівника і організатора — «взаємини по горизонталі»); встановлення правильних відносин з ти­ми, хто виступає в ролі керівників даної системи (дисциплі­нованість, принциповість, творчість — «взаємини по верти­калі») і партнерів; співвіднесення своєї діяльності з держав­ним завданням, доведеним до керівника як громадянина.

У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; властивості, що визначають специфіку педагогічної професії; спеціальні знання, уміння й навички з предмета (спеціальності).

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:

1. Загальногромадянські риси:широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності та працелюбність.

2. Морально-психологічні якості: чесність і ясність у стосунках із людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність; дисциплінованість і вимогливість.

3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науко­вий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява та інтуїція; володіння педагогічною технікою; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока куль­тура мови та мовлення (фонетична чіткість, лексична науковість і точність, експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.

4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "Я- концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.

5. Професіїшо-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента й безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проек­тування цілей навчання й прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські та комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу й особистість студента, організація розвивальної інтеракції

6. Які шляхи формування авторитету викладача ВНЗу?

Сьогодні сучасне суспільство потребує не вузьких спеціалістів – носіїв окремих виробничих функцій, а у всебічно розвинених соціально активних особистостях, які мають фундаментальну наукову освіту, багату внутрішню культуру. Не дивлячись на те, що для будь-якого кваліфікованого спеціаліста необхідні глибокі знання, для педагогічної діяльності особливо важливі професійно значущі особистісні якості. Становлення педагога – це в першу чергу формування його як особистості і лише потім – як професійного працівника, що володіє спеціальними знаннями в певній галузі педагогічної діяльності.

Діяльність педагога різнобічна, гуманна і змістовна, вона потребує ґрунтовної підготовленості і має багато вимірів.

Одне з найважливіших значень в оцінці педагога має авторитет викладача, як одне із складових ознак професійного педагога. Авторитет викладача – це інтегральна характеристика його професійної, педагогічної та особистісної значущості в колективі, яка виявляється через взаємини з колегами та студентами та впливає на ефективність навчально-виховного процесу. Причому, слід зазначити, що складовими авторитету викладача є авторитет ролі та авторитет особистості, і, слід зазначити, що в умовах трансформації суспільства переважає авторитет особистості.

Авторитет викладача є результатом розвитку:

а) предметних педагогічних знань, вмінь, навичок (знання предмету);

б) комунікативних педагогічних знань, вмінь, навичок (знання студентів та колег);

в) гностичних (знання себе та вміння корегувати свою поведінку).

Авторитет викладача формується на основі симпатії та поваги до викладача.

Постать викладача ВНЗ, його професійна компетентність, імідж, престиж, авторитет набувають надзвичайно важливого значення в контексті соціального вмотивування принципу інноватизації суспільства. Тим часом гуманістична функція авторитету як провідного соціального мотиватора ще недостатньо усвідомлюється нині. Відомо немало випадків, коли викладач ВНЗ, маючи достатній рівень професіоналізму, авторитетом не користується. Чому ж так відбувається? Вважаємо, що це насамперед залежить від розвиненості його особистісних якостей: манери мислення, спілкування, прийняття рішень, адекватної оцінки ситуації, що виникла тощо.

Але основою авторитету є, безумовно, довіра. А довіряти молода людина може тому, хто щирий, толерантний.

За сучасних умов для кожного викладача є можливість стати носієм авторитету Важливу роль має відіграти власний, особистісний потенціал конкретної людини: спосіб мислення, особистісне сприймання суспільних вимог і нормотворень, стиль поведінки, воля, обов'язок, інтерес, бажання тощо.

Ще в працях Платона, Арістотеля, у доктрині конфуціанства проглядається природа авторитетних відносин. Перший досвід наукового підходу до суті авторитету знаходимо у творах німецьких учених Г.В.Гегеля, Ф.Ніцше, Ф.Енгельса, М.Вебера, Г.-Х.Гадамера, М.Шелера, Ю.Хабермаса та ін.

Пошуком авторитетних форм соціальних відносин займались і наші вітчизняні вчені Г. Сковорода, В.Антонович, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Хвильовий, В. Липинський, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький та ін.

Складність і багатоплановість проблеми, її міждисциплінарний характер виокремили низку напрямів у цій галузі, зокрема у по: літологічному, соціологічному, етичному, соціально-психологічному аспектах.

Авторитет педагога (в нашому випадку викладача ВНЗ) пов'язаний із властивостями, рисами самої особистості, зокрема її цінностями, ціннісними орієнтаціями. Він становить той особливий, єдино можливий простір морально-практичних вчинків індивіда, де останній, власне, й життєдіє відповідально чи безвідповідально.

У дослідженнях вирізняють такі суб'єкти авторитету як особистість, соціальна група, організація, партія, інституція, народ, нація, держава. З-поміж безособистісних суб'єктів авторитету виокремлюються: ідея, погляд, переконання, цінність, традиція, професія, посада, влада і т.д. У педагогічній діяльності людина - основний, домінуючий суб'єкт авторитету.

Авторитет як соціальна якість і механізм соціальної взаємодії, як система "вплив - підпорядкування" в навчально-виховному процесі створює підґрунтя для морального самовизначення, особистісного саморозвитку та самопрезентації свідомого студента.

Ми розглядаємо авторитет як ознаку, як форму й результат соціальної взаємодії, як соціальний регулятор у соціумі. Він є мотиватором і регулятором міжіндивідних відносин.

Доцільно, на наш погляд, розглянути передумови зростання авторитету викладача ВНЗ. До них належать: достойна державна оплата праці; зменшення педагогічного навантаження; реальні та продуктивні заходи щодо оздоровлення викладача на рівні області, міста, району; розширення його інформаційної культури, світогляду, в тому числі за фахом; створення умов за місцем роботи для пристойного зовнішнього вигляду (консультації та послуги модельєрів, перукарів, візажистів тощо).

До резервів нарощування професіоналізму, який становитиме фундамент, основу авторитету, можна віднести: самоосвіту, вивчення найкращого вітчизняного та зарубіжною досвіду, належну інформаційну культуру (доступ до Інтернету, надання експрес-інформації тощо); ознайомлення з існуючими і створення особистих новітніх технологій навчання та виховання студентів; участь у громадському, громадсько-політичному житті країни; оволодіння іноземною мовою, що дасть змогу широко знайомитися з матеріалами за фахом тощо.

Давноочікуваною потребою викладачів ВНЗ є роздроблення методичних рекомендацій: оцінки професіоналізму в ході атестації, самооцінки; винайдення форм і методів стимулювання професіоналізму, прояву ініціативи, створення цікавих прагматичних проектів; узагальнення досвіду чинних традицій у педагогічних колективах, демонстрування кар'єрного зростання викладачів ВНЗ.

Досвідчені викладачі, як правило, дотримуються пам'ятки, в яку входять такі сентенції:

- щоб стати успішним, помітним, не слід боятися змінити себе;

- "все" (багатослів'я знижує авторитет);

- успіх визначається не стільки працелюбністю, скільки ефективністю роботи;

- без чіткого уявлення про результат неможливо знайти засоби його досягнення; свою персону слід сприймати з гумором; неможливо здобути авторитет назавжди. Авторитет виборюється щоденно.

Для усвідомлення рівня особистісного авторитету пропонуємо відповісти самому собі на такі запитання: що людям подобається в мені? Хто (що) є для мене авторитетом? Що я знаю про своїх колишніх учнів? Якими з них можна пишатися і чого? Які проекти навчання та виховання студентів розробив (розробила) і запропонував (запропонувала) останнім часом? Що я вмію і чого можу навчити студентів, у тому числі в позанавчальний час? Чи є моє прізвище з-поміж авторів освітянської преси? Які роки в педагогічній діяльності є для мене "зоряними", пам'ятними? Чим? Який "прорив" я можу зробити у своїй педагогічній діяльності (у методиці навчання, в теорії та практиці виховання)? У чому і як визнають мене колеги по роботі? Наскільки я наділений (наділена) почуттям міри? Чи вистачає мені гарного смаку? Чи доводилось мені у присутності студентів визнавати свої помилки?

Пригадайте випадки, коли Ви відчували емоційний шок у ході спілкування зі студентами? Що було причиною? Який вихід Ви знайшли? Чи так і не знайшли?

Принагідно зазначимо, що розглядати й обговорювати проблему авторитету слід не лише на рівні особистості, а й, певно, на рівні підрозділів вищого навчального закладу.

І на закінчення доходимо висновку: "віддзеркаленням" професіоналізму викладача ВНЗ був і є його авторитет.

 





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...