Главная Обратная связь

Дисциплины:






Якість, навички і компетенція працівників фірми

Персонал фірми повинен дотримуватися принципів незалежності, порядності, об'єктивності, конфіденційності та професійної поведінки. Стежити за дотриманням цих якісних характеристик управлінський персонал повинен доручити окремій особі або групі.

Політика щодо кваліфікаційного рівня персоналу повинна бути спрямована на формування колективу, який оволодів навичками і досягнув належного рівня професійної компетенції, необхідними для виконання з необхідною ретельністю свої службових обов'язків. Основними процедурами реалізації такої політики є чітко визначені вимоги до найму персоналу, професійного зростання, посадових підвищень.

Призначення працівників на завдання, керівництво ними, нагляд і консультування

Аудиторську роботу треба доручати працівникам, які мають відповідну підготовку і досвід, необхідні дня конкретних обставин.

Делегування повноважень працівникам фірми при здійсненні аудиторської перевірки викликає необхідність координувати їх роботу, здійснювати керівництво і нагляд, щоб забезпечити обґрунтовану впевненість у тому, що виконувана ними робота відповідає належним стандартам якості.

Стандарти контролю якості повинні заохочувати фірми до прийняття такої політики і процедур контролю, які б забезпечували отримання консультацій на фірмі (чи за її межами) зі спеціалістами, що мають відповідний досвід.

Прийняття нових та збереження наявних клієнтів

Аудиторська фірма повинна провести оцінку потенційного клієнта до прийняття рішення про співпрацю з ним. Вирішуючи питання про продовження обслуговування клієнта, аудиторській фірмі необхідно проаналізувати особисту незалежність і можливість надавати клієнтові послуги належним чином, а також чесність керівництва клієнта

Моніторинг процедур контролю якості

Аудиторська фірма повинна постійно проводити моніторинг ефективності політики і процедур якості.

 

4. Основні етапи процесу аудиту

 

Підготовча стадія включає наступні етапи:

1) вибір клієнта, ознайомлення з його бізнесом та станом обліку. Вітчизняна практика показує, що вибір клієнта переважно здійснюють самі аудитори або аудиторські фірми через рекламу, оголошення в періодичних виданнях, радіо, телебачення. Зарубіжні аудиторські фірми широко використовують для вибору клієнтів листи-зобов'язання. Аудитори відправля­ють листи-зобов'язання на різні підприємства і в організації, де наводять свої послуги, обов'язки аудитора і його відповідальність. Після відповіді клієнта на лист-зобов'язання із запрошенням для аудиту представник аудиторської фірми виїжджає на місце перевірки.

На цьому етапі важливо ознайомитись із бізнесом клієнта. Збір інформації про бізнес клієнта необхідний, щоб правильно інтерпре­тувати значення аудиторських доказів, одержаних у процесі ауди­ту. Знання бізнесу клієнта вимагає від аудитора детального вивчен­ня видів діяльності, галузевих особливостей організації і технології виробництв. Галузеві особливості окремих видів діяльності клієнтів суттєво впливають на організацію обліку. Крім цього, аудитор повинен добре володіти нормативною базою, що регулює діяльність та систему обліку підприємств різних галузей народного господарства.



Вивчення бізнесу клієнта дає аудитору змогу вибрати прави­льний напрям при перевірці підприємств, що одночасно займають­ся декількома видами діяльності (наприклад, виробництвом, торгі­влею, будівництвом тощо).

2) аудитор ознайомлюється зі статутом підприємства, його установ­чими документами та правовими зобов'язаннями. Перевіривши, коли і ким зареєстроване підприємство, склад засновників, він особливу увагу повинен приділити предмету і видам діяльності, що передба­чені Статутом. Усе це при подальшій перевірці дає йому змогу визначити законність здійснення тих чи інших господарських опе­рацій. Важливо також проконтролювати наявність ліцензій на окре­мі види діяльності та реалізацію окремих видів товарів.

3), 4) вивчення надійності системи обліку і внутрішнього контролю. В умовах підтверджувального аудиту, як засвідчує вітчизняна практика, за останні роки більшість аудиторів обмежуються лише оглядовим вивченням стану бухгалтерського обліку. Для зарубіж­них аудиторських фірм в умовах системно-орієнтованого аудиту й аудиту, що ґрунтується на ризику, важливим етапом є оцінка сис­теми обліку, внутрішнього контролю та ризику. Аудитор повинен дослідити і вивчити систему бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю клієнта для того, щоб зрозуміти, як готується бухгалтерська інформація і мати певне уявлення пронадійність цих систем, оскільки дана інформація відображена у фінансовій звітності підприємства.

Система внутрішньогосподарського контролю може давати надійну фінансову інформацію, забезпечувати збереження активів клієнта. Якщо у клієнта достатньо надійна система внутрішнього контролю, то ризик контролю буде незначним, а кількість аудиторських доказів може бути значно меншою, ніж при слабкому внутрішньому контролі. Крім цього, оцінка внутрішнього контролю і ризику дає змогу аудиторові виявляти конк­ретні контрольні моменти і знижує вірогідність того, що наявні помилки не будуть виявлені.

Дослідження системи обліку, оцінку внутрішнього контролю та ризику аудитор здійснює за допомогою вивчення організаційних структур, інструктивно-посадових інструкцій підприємства, бесід з керівництвом і працівниками клієнта, ознайомлення із документообігом, спостереження за роботою менеджерів і внутрішніх аудиторів тощо.

При оцінці системи внутрішнього контролю аудитор може використовувати різні методи і спеціальні прийоми аудиту, в тому числі найпоширеніші з них – анкетування та тестування цієї системи.

Аудиторський ризик варто мати на увазі, бо висновки аудитора про достовірність фінансової звітності можуть бути помилкови­ми. Завжди існує ймовірність того, що помилок або неточностей, які суттєво можуть вплинути на господарську діяльність, у пере­вірених документах не знайдено і вчасно не виправлено. Зазвичай ці помилки виявляє пізніше персонал клієнта, інший аудитор або певний зовнішній контрольний орган (податковий інспектор, конт­рольно-ревізійна служба та ін.).

Аудиторський ризик є наслідком двох чинників: ризику того, що можуть мати місце суттєві помилки, а також ризику того, що цих істотних помилок не буде виявлено. В економічній літературі ці фактори поділяють на окремі складові частини, які утворюють за­гальну модель аудиторського ризику.

Більшість зарубіжних економістів погоджуються з моделлю аудиторського ризику, запропонованою АІСРА (Американський інститут дип­ломованих суспільних бухгалтерів –American Institute of Certified Public Accountants), описуючи її у такому вигляді:

, (1)

де АР – прийнятний аудиторський ризик; ВР – властивий ризик; РК – ризик контролю; РН – ризик невиявлення.

Прийнятний аудиторський ризик (АР) виражає міру готовності аудитора надати позитивний висновок без застережень за умови, що ймовірність існування суттєвих помилок у фінансовій звітності клі­єнта після проведення аудиту не перевищує величини АР, яка може коливатися в межах від 0 до 1 (або від 0% до 100%). Практично аудитор завжди прагне мінімізувати значення АР, оскільки високе значення цього показника загрожує фінансовими втратами у випад­ку конфлікту з клієнтом, а також падінням іміджу аудитора (ауди­торської фірми).

З прийнятним аудиторським ризиком тісно пов'язане поняття суттєвості (матеріальності) можливої помилки. На практиці суттєвість – це максимально допустимий розмір помилкової суми, яка може бути показана в опублікованих фінансових звітах і розглядатися як несуттєва. Тобто помилка, виявлена аудитором, вважається суттєвою, якщо вона може вплинути на прийняття рішення користувачами фінансової звітності.

Тут аудитори зазви­чай не використовують точних оцінок, найчастіше вважаючи, що відхилення до 5% незначне, а понад 10% – матеріальне.

Властивий ризик (ВР) – це ризик того, що регістри бухгалтер­ського обліку і відповідно фінансова звітність клієнта містять недо­стовірну інформацію.

Ризик контролю (РК) – це ризик того, що система внутріш­нього контролю клієнта не може вчасно запобігти помилок або знайти їх у обліку і звітності.

Властивий ризик і ризик контролю залежать насамперед від адміністрації та персоналу клієнта. Тому аудитор не може прямо впливати на рівень цих показників і регулювати його через викори­стання тих чи інших аудиторських процедур та організаційних за­ходів під час перевірки.

Безпосередньо від аудитора залежить лише ризик невиявлення (РН), який є ризиком того, що помилки в обліку і звітності клієнта не буде виявлено аудитором під час перевірки. Зменшення цього ризику можливе у випадку отримання більшої кількості аудиторсь­ких доказів і ретельнішого дослідження обраних для перевірки джерел інформації.

Описану модель аудиторського ризику (1) для остаточного аналізу й оцінки часто подають у такому вигляді:

(2)

Отже, завданнями аудитора в процесі визначення аудиторського ризику є правильна оцінка величини властивого ризику і ризику контролю, а також регулювання і вплив на цю величину ризику невиявлення. Саме для цього використовують формулу (2).

Якщо розрахований рівень аудиторського ризику занадто висо­кий порівняно з допустимим, аудитор може відмовитися від подан­ня аудиторського висновку або розробити комплекс заходів, спря­мованих на зниження цього рівня. Такими заходами можуть бути відновлення обліку, детальне дослідження господарських операцій, залучення експертів.

5) визначення обсягу робіт, узгодження суми оплати та складання угоди. Основна мета оцінки системи внутрішнього контролю підпри­ємства — створення основи для планування аудиту та визначення і часу й обсягу аудиторських процедур, а також суми оплати за надані послуги. Отже, логічно виділяти визначення обсягу робіт, узгодження суми оплати та складання угоди як окремого етапу процесу аудиту. Угода на аудиторську перевірку містить не тільки види послуг, час проведення аудиту, суму оплати, а й обов'язки та права як виконавця, так і замовника.

6) складання плану та робочої програми становить завершальний етап початкової стадії процесу аудиту.

Розглянуті етапи процесу аудиторської перевірки є передумовою для складання загального плану і робочої програми аудиту. В цілому плани повинні передбачати:

- одержання знань про облікову систему контролю клієнта, політику і процедури внутрішнього контролю;

- визначення очікуваного рівня довіри внутрішньому контролю;

- визначення і програмування змісту, часу й обсягу процедур, які підлягають контролю;

- координацію виконуваних робіт.

Для виконання плану аудиту із врахуванням інформації, отри­маної на попередніх етапах процесу аудиторської перевірки, ауди­тор складає у письмовій формі робочу програму. До неї входить перелік конкретних процедур, спрямованих на одержання доказів про достовірність інформації у фінансовій звітності підприємств. У програмі визначено аудиторськізавдання для кожного напряму дослідження, і вона може слугувати інструкцією для молодших аудиторів та використовуватися як засіб контролю за своєчасністю і якістю виконаних ними робіт.

План і програма оформляються у вигляді таблиць, причому програма – на кожен об’єкт перевірки окремо. Програма підписується керівником групи аудиторів або керівником аудиторської фірми. У процесі роботи аудитори можуть вносити корективи та зміни до плану, причому їх причини повинні докладно документуватись.

Інформаційне забезпечення початкової стадії:

- МСА 200, 210, 230, 250, 300, 310, 400 та ін.

- законодавчо-нормативні до­кументи, що регулюють господарсько-фінансову діяльність підприємств, установ, організацій, бухгалтерський облік і аудит в Україні,

- статут, уста­новчі документи, правові зобов'язання клієнта,

- акти і висновки ко­нтролюючих органів за звітний період,

- матеріали внутрішнього контролю,

- публікації та видання, що стосуються галузі та суб’єкта господарювання,

- інформація, отримана в процесі опитування працівників підприємства, спеціалістів служби внутрішнього контролю, в т.ч. огляд звітів внутрішніх аудиторів, аудиторів, юристів, які надавали послуги підприємству або працювали в даній сфері тощо.

В умовах підтверджувального аудиту доцільно виділити такі етапи основної стадії аудиту: 1) перевірка господарських операцій і облікових записів; 2) коригування плану та робочої програми; 3) перевірка (аналіз) фінансової звітності, збір аудиторських доказів.

Як засвідчують дані (див. табл. 1), для системно-орієнтовано­го аудиту й аудиту, що ґрунтується на ризику, використано ті самі назви етапів (за винятком першого). Якщо в умовах підтверджуваль­ного аудиту для першого етапу основної стадії пропонується назва «перевірка господарських операцій і облікових записів», то в умо­вах системно-орієнтованого і аудиту, основаного на ризику, — «вивчення господарських операцій і облікових записів» або «тесту­вання контрольних моментів». Це має своє пояснення. Якщо за умов оцінки внутрішнього контролю й аудиторського ризику виявлено, що ризик низький, то, можливо, варто обмежитися тестуванням лише контрольних моментів. Якщо ризик внутрішнього контролю високий, то в цьому випадку доцільно здійснювати перевірку господарсь­ких операцій і облікових записів, тобто перевіряти первинні доку­менти, облікові реєстри детальніше.

Етап коригування плану і робочої програми передбачено МСА, де зазначено, що плани повинні бути складені й коригуватися, при необхідності, в період проведення аудиту. Коригування плану та внесення певних змін у робочу програму відбувається на стадії дослід­ження, тобто збору доказів, внаслідок об'єктивних і суб'єктивних причин. Рішення про внесення змін у план і програму аудиту прий­має керівник аудиторської фірми або керівник групи аудиторів.

Завершальний етап процесу аудиту на основній стадії доціль­но назвати — «перевірка (аналіз) статей фінансової звітності». У зарубіжній економічній літературі цей етап часто називають «пере­вірка окремих елементів сальдо». Основне завдання цього етапу — одержати достатній обсяг аудиторських доказів для визначення того, наскільки об'єктивно відображено сальдо окремих рахунків у ба­лансі та інших формах фінансової звітності. Характер і обсяг цієї роботи значною мірою залежать від виявлених доказів на поперед­ніх етапах.

Для виконання завдань на етапі перевірки (аналізу) фінансо­вої звітності у практиці аудиту використовують аналітичні проце­дури та процедури перевірки окремих статей балансу.

Якщо при перевірці з використанням аналітичних процедур увага акцентується на загальній оцінці господарських операцій і сальдо Головної книги, то при перевірці окремих елементів статей балансу увага зосереджується на кінцевому сальдо Головної книги, яке переноситься у баланс суб'єкта перевірки.

Плануючи та здійснюючи аудит, а також оцінюючи та подаючи висновки щодо його результатів, аудитор повинен розглядати ризик суттєвих викривлень у фінансовій звітності внаслідок шахрайства або помилок (МСА 240 “Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фінансових звітів”).

Помилка – ненавмисне викривлення фінансової інформації внаслідок арифметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, неповноти обліку, неправильного подання в обліку фактів господарської діяльності, складу майна, вимог і зобов’язань, а також невідповідне відображення операцій в обліку.

Шахрайство – навмисно неправильне відображення і подання даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає у маніпуляціях обліковими записами (навмисне використання неправильних бухгалтерських проводок з метою перекручення даних бухобліку) і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності (підроблених або неправильних); навмисних змінах записів в обліку, які викривляють суть фінансових і господарських операцій; незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей; невідповідних записах в обліку.

Встановивши помилки та шахрайство, аудитор робить висновки щодо їх суттєвості. Аудитор може не звертати уваги на наявність несуттєвих помилок, виявлених при тестуванні або в період здійснення інших процедур.

Використання роботи інших аудиторів (МСА 600 “Використання роботи іншого аудитора”). Якщо головний аудитор використовує результати роботи іншого аудитора, він повинен визначити, як ці результати впливатимуть на аудиторську перевірку.

Метою стандарту є встановлення правил роботи аудитора в умовах, коли він дає висновок про фінансову звітність підприємства, використовуючи результати роботи іншого аудитора, який перевіряв фінансову інформацію одного або декількох підрозділів підприємства, показники діяльності яких є складовою частиною фінансової звітності підприємства. Основний аудитор повинен оцінити професійну компетентність іншого аудитора у питаннях, які стосуються виконання ним конкретного завдання.

Головний аудитор – це той, хто відповідає за якість аудиторської перевірки, хоча фінансову інформацію в окремих підрозділах перевіряв інший аудитор. Інший аудитор – це аудитор, який несе відповідальність за зміст окремої складової частини загальної фінансової інформації. Термін “інший аудитор” поширюється також на філії аудиторської фірми, які використовують або не використовують назву головної фірми представництва.

Залучення експерта (МСА 620 “Використання роботи експерта”). Експерт – фізична особа або підприємство, що володіє спеціальними знаннями, має освіту і досвід у певній галузі діяльності, крім аудиторської і бухгалтерської. Професійна освіта та досвід аудитора дозволяють йому лише в загальних рисах бути обізнаним із галуззю комерційної діяльності підприємства, але не дають ґрунтовних спеціальних знань. Експерт може бути: залучений суб'єктом господарювання; залучений аудитором; найнятим суб'єктом господарювання; найнятим аудитором.

Інформаційне забезпечення основної стадії:

- МСА (№ 220, 230, 240, 320, 500-620 та ін.),

- первинні документи,

- регістри бухгалтерського обліку і звітність,

- нормативно-довідкове забезпечення процедур аудиту,

- довідки, листи, отримані від третіх осіб,

- письмове пояснення посадових осіб тощо.

На завершальній стадії процесу аудиту доцільно виділити три етапи: 1) оцінка і аналіз результатів перевірки; 2) складання звіту, підготовка пропозицій і ознайомлення з ними замовників; 3) написання ауди­торського висновку й оформлення та підписання акта виконаних робіт.

На етапі оцінки та аналізу результатів аудиторської перевір­ки керівник аудиторської фірми або керівник групи аудиторів повинен оцінити результати аудиту і проаналізувати, чи виста­чає зібраних доказів для підтвердження достовірності фінансової звітності. Залежно від вагомості доказів буде визначено зміст ау­диторського звіту і висновку. На цьому етапі аудитор уточнює спірні питання з керівництвом підприємства (організації), яке під­лягало аудиту.

Керівник аудиторської групи особливу увагу звертає на робочі документи аудиторів. Суттєва перевірка цих документів дає змогу оцінити якість виконання аудиту, дотримання послідовності плану і програми перевірки.

Під поняттям "аудиторський звіт" варто розуміти будь-які офіційні документи за наслідками аудиту, що передаються клієнтові і містять інформацію про результати проведе­ної перевірки. Він призначений виключно для замовника і може бути опублікований лише з його дозволу.

На наступному етапі завершальної стадії аудитор складає висновок, в якому розкриває сильні та слабкі напрями діяльності підпри­ємства. Особливу увагу він зосереджує на пропозиціях, спрямова­них на поліпшення бізнесу клієнта, організації системи обліку, вдосконалення системи внутрішнього контролю. Залежно від потреб замовників висновок зачитується на зборах засновників (акціонерів) або передається керівництву підприємства.

Після складання висновку аудитор оформляє і підписує разом із замовником акт виконання робіт, — завершальний етап процесу аудиту.

Інформаційне забезпечення основної стадії:

- МСА (№ 260, 700, 710, 720 та ін.),

- робочі документи аудитора,

- висновки експертів та інші матеріали, що характеризують об'єкти аудиторського контролю.

 

5. Поняття і класифікація робочих документів

 

Термін “документація” означає матеріали (робочі документи), які підготовлені аудитором (і для аудитора) або одержані ним у зв'язку з проведенням аудиторської перевірки, та зберігаються в нього. Робочі документи можуть бути у формі даних на плівці, на паперових, електронних чи інших носіях. Аудитор зобов'язаний вести документацію, яка стосується прийнятих рішень за результатами аудиторської перевірки і буде покладена в основу аудиторського висновку.

Документальне оформлення аудиторської перевірки складається з двох видів документації – робочої та підсумкової. Робоча документація – це записи, за допомогою яких аудитор фіксує проведені процедури перевірки, тести, отриману інформацію і відповідні висновки. У ній міститься інформація, яка, на думку аудитора, є важливою і повинна підтвердити положення та пропозиції аудиторського висновку.

Підсумкова документація складається з аудиторського висновку та документації, яка передається замовникові перевірки. Аудиторський висновок є обов'язковим компонентом підсумкової документації.

Робоча документація має відображати таку інформацію про: методику аудиторської перевірки; проведені під час перевірки тести; висновки, рішення і пропозиції аудитора.

Зміст робочої документації значною мірою є професійним судженням аудитора, оскільки немає ні можливості, ні потреби документувати кожне спостереження або обстеження.

Обсяг робочих документів залежить від рішення аудитора, оскільки документування кожного питання, розглянутого аудитором, не потрібне й не доцільне. Оцінюючи обсяг робочих документів, які потрібно підготувати і зберігати, корисно з’ясувати, що дозволило б іншому аудиторові, в якого немає попереднього досвіду проведення такої аудиторської перевірки, уявити виконану роботу і зрозуміти підґрунтя для прийнятих принципових рішень (але не детальні аспекти перевірки). Подробиці можна обговорити з ауди­тором, який підготував робочі документи.

На форму і зміст робочих документів впливають такі чинники: характер завдання; форма аудиторського висновку; характер і складність бізнесу; характер і стан систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю суб’єкта господарювання; потреба (за певних обставин) у керівництві, нагляді й перевірці роботи, виконуваної асистентами; використання під час аудиторської перевірки конкретних методів та прийомів.

Визначаючи зміст документації, аудитор має взяти за орієнтир її доступність і зрозумілість навіть для недосвідчених. Переглянувши її, аудитор-наступник повинен зрозуміти суть проведеної перевірки та прийнятих рішень без конкретизації процедур перевірки. Окремі деталі процедур можна уточнити з тим, хто підготував робочу документацію.

Робочі документи складаються й систематизуються так, щоб вони відповідали суті аудиторської перевірки. Використання стандартизованих робочих документів (наприклад, контрольних переліків, зразків листів, стандартної організації робочих документів) може збільшити швидкість їх підготовки, а отже, і перевірки. Це полегшує делегування роботи й водночас є засобом контролю за її якістю.

Робочі документи слід грамотно оформляти. Оформлення документів забезпечує їх доступність для прочитання і розуміння змісту. Конкретні форми робочих документів визначають аудитори (аудиторські фірми) з урахуванням специфіки аудиту. Оскільки використання стандартних форм (наприклад, стандартних бланків) полегшує аудиторську роботу, доцільно впроваджувати в аудиторських фірмах єдині форми ведення робочої документації. А також як робочу документацію використовувати матеріали, підготовлені клієнтом. Це прискорює її оформлення. У таких випадках аудиторові слід переконатися в тому, що ці матеріали відповідають стану справ, тобто перевірити їх правильність. Бажано попросити клієнта підготувати такі матеріали до початку перевірки.

Для постійного клієнта робочі документи доцільно поділити на:

o постійні, тобто такі, які містять інформацію, що не змінюється рік
у рік (копії статутних та реєстраційних документів тощо);

o поточні, які містять інформацію щодо поточних періодів фінансово-господарської діяльності клієнта (каса, банк, реалізація та ін.).

До складу робочих документів, як правило, входять:

• інформація щодо правової форми та організаційної структури суб’єкта господарювання;

• копії важливих юридичних документів, угод, протоколів або витяги з них;

• інформація щодо галузі промисловості, економічного та законодавчого середовища, в якому діє суб’єкт господарювання;

• докази процесу планування, серед них програми аудиту та будь-які зміни до них;

• докази розуміння аудитором систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю;

• докази оцінки властивого ризику, ризику контролю та будь-які зміни цих оцінок;

• докази розгляду аудитором роботи внутрішнього аудиту і його висновки;

• аналіз операцій і залишків;

• аналіз важливих показників і тенденцій;

• записи про характер, час та обсяг виконаних аудиторських процедур і їх результати;

• докази нагляду за роботою асистентів її перевірки;

• інформація про час і виконавців аудиторських процедур;

• докладна інформація про процедури, застосовані до компонентів, фінансові звіти, які перевіряє інший аудитор;

• копії протоколів спілкування та листування з аудиторами, експертами та іншими третіми сторонами;

• копії листів або записок із питань аудиту, повідомлених або обговорених із суб’єктом господарювання, зокрема умови, завдання й суттєві недоліки внутрішнього контролю;

• листи з поясненнями управлінського персоналу, одержані від суб’єкта господарювання;

• висновки аудитора про суттєві аспекти аудиторської перевірки, виявлені за допомогою процедур, включаючи те, як були враховані винятки чи незвичайні події;

• копії фінансових звітів та аудиторського висновку.

Вивчення МСА та економічної літератури дає змогу узагальни­ти і запропонувати класифікацію робочих документів аудитора за такими ознаками: стадіями аудиторської перевірки; терміном використання; способом і джерелами отримання; характером інфо­рмації; призначенням; змістом; ступенем стандартизації; технікою складання; формою подання; часом зберігання.

Залежно від стадії аудиторської перевірки робочі документи аудитора можна класифікувати на документи підготовчої, основної та завершальної стадії процесу аудиту. До документів підготовчої стадії відносять: договір на аудиторську перевірку, загальний план і робочу програму тощо. Документи основної стадії процесу ауди­ту — це первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фі­нансова звітність, аудиторські тести, аналітичні таблиці тощо. До документів завершальної стадії належать аудиторський висновок, звіт аудитора перед замовником, акт виконання робіт.

За терміном використання робочі документи поділяють на документи довгострокового і нетривалого використання. До довгострокових аудиторських документів можна віднести документи, які аудитори використовують впродовж тривалого періоду, наприклад, типові аудиторські програми, тести та ін. Аудиторські документи, що зберігаються в аудиторській фірмі до року, називають документами короткострокового (нетривалого) використання (анкети опитування персоналу, анке­ти зустрічної звірки).

За способом і джерелами отримання виділяють робочі докумен­ти аудитора, отримані від: підприємства — клієнта; третіх сторін; складені самим аудитором. Аудитор у процесі перевірки використо­вує первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність підприємства — клієнта. До документів, отриманих від третіх сторін, належать одержані акти — звірки і довідки від по­купців і замовників, постачальників, банків, страхових компаній.

За характером інформації робочі документи аудитора поділяють на документи: нормативно-правового характеру; організаційно-установчі; про структуру і діяльність підприємства; про систему обліку і вну­трішнього контролю; організаційно-функціональні документи; оцінки системи внутрішнього контролю й аудиторського ризику; перевірки статей і показників фінансової звітності; підсумкові документи тощо.

Аудиторські документи залежно від призначення поділяють на документи, які використовують аудитори та власники (керівни­ки) підприємства. Для власників і керівників підприємства перед­бачається складання аудитором висновку і звіту перед замовником. Як відомо, звіт перед замовником складається за довільною формою у вигляді "Акта про проведення аудиту" , "Зауваження та рекоме­ндації за результатами аудиторської перевірки", "Листа-інфор­мування клієнта". Інші аудиторські документи призначені для ви­користання безпосередньо самими аудиторами.

За змістом аудиторських процедур робочі документи аудитора поділяють на оглядові, інформативні, підтверджувальні, розрахун­кові, аналітичні, документи перевірки. В оглядових робочих доку­ментах наводиться загальна характеристика підприємства — клієн­та або загальний огляд його фінансової звітності. Інформативні документи розкривають інформацію про господарські процеси та операції. Підтверджувальні аудиторські документи дають аудитору відповіді на запити від третіх осіб, які підтверджують або не під­тверджують конкретні господарські факти і явища. Розрахункові — це відповідні розрахунки аудитора, які дають змогу оцінити показники фінансової звітності. Аналітичні документи — це відомості, здобуті методами аналізу, що допомагають визначи­ти фінансовий стан підприємства та його основних показників. Відомості, отримані внаслідок проведення аудиторських проце­дур, належать до документів перевірки.

Беручи до уваги термін зберігання робочих документів аудито­ра, частину з них можна віднести до документів тривалого зберігання, а інші — до короткострокового зберігання. До документів дов­гострокового зберігання можна віднести договори, укладені зі замо­вниками, акти виконання робіт, аудиторські висновки.

За ступенем стандартизації аудиторська документація поділяєть­ся на стандартизовану ( відповідно до вимог МСА) і складену за довільною формою.

Залежно від способу складання робочі документи аудитора мо­жуть бути складені вручну або отримані за допомогою комп'ютера (машинограми, інформація, записана на дискеті та ін.).

За формою подання робоча документація аудитора може бути у вигляді графіків, таблиці, тексту або у комбінованому варіанті. Наприклад, графічно можна відобразити динаміку основних показ­ників, що характеризують фінансовий стан підприємства.

Робочі документи є власністю аудитора. Хоча за рішенням аудитора частина чи витяги з робочих документів і можуть надаватися суб’єктові господарювання, вони не замінять облікових записів. Після перевірки робочі документи залишаються в аудитора. Він має право складати довідки на підставі витягів із них. Але його право власності обмежене етичними нормами та забезпеченням конфіденційності інформації. Робочі документи аудитора не можуть використовуватися як частина фінансової документації клієнта або її заміна. Робочі документи не можна вимагати або вилучати в аудитора, за винятком випадків, передбачених законодавством: у разі порушення проти аудиторської фірми кримінальної справи. Аудитор повинен забезпечити надійне зберігання робочих документів. Термін зберігання визначається як практикою аудиторської діяльності, так і терміном позовної давності (порушення справи проти аудитора), а також іншими міркуваннями. Виходячи з цього, мінімальний термін зберігання документації – три роки з дня подання аудиторського висновку клієнтові.

Востаннє редаговано: Неділя, 23 лютого 2014, 15:21. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 28 жовтня 2012, 21:00.

Тема 7.

МЕТОДИКА АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

 

1. Методичні основи аудиторської перевірки бухгалтерської звітності.

2. Аудит активів підприємства.

3. Аудит пасивів підприємства.

4. Аудит витрат, доходів та фінансових результатів.

5. Експрес-аналіз бухгалтерської звітності.

6. Аудиторська оцінка перспектив безперервної діяльності підприємств.

1. Методичні основи аудиторської перевірки бухгалтерської звітності

 

Метою аудиту фінансової звітності є висновок про те, чи відповідає вона в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і подання фінансових звітів.

Процес аудиту фінансової звітності можна поділити на декілька етапів: 1) вивчення організації обліку на підприємстві; 2) загальний огляд фінансової звітності; 3) загальний аналіз структури та змісту статтей фінансової звітності; 4) відповідність окремих статтей та звітності в цілому встановленим критеріям.

На першому етапі необхідно встановити відповідність облікової політики підприємства нормативним і законодавчим документам (ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та П(С)БО), а також характеру та масштабам його діяльності.

На другому етапі перевіряється адресна частина форм звітності (вид діяльності повинен відповідати його статуту, у випадку ліцензування – наявність ліцензії і строк її дії), правильність заповнення звітності за формою (наявність всіх показників, відсутність підчисток і виправлень, логічний аналіз показників звітності з метою виявлення можливості існування шахрайства чи помилок).

На третьому етапі аудитор виконує такі процедури: 1) підтверджує узгодженість показників різних форм фінансової звітності або констатує їх неузгодженість, що дає змогу більш обґрунтовано визначити напрями подальшої перевірки; 2) виявляє статті звітності, які можуть спричинити суттєвий вплив на думку потенційного користувача звітності; 3) виділяє статті, доцільність перевірки яких є високою внаслідок значних сум, відображених у них, або наявності агрегованих показників; 4) встановлює критерії перевірки для вибраних статтей, ступінь їх важливості та методи їх підтвердження.

На четвертому етапі здійснюється безпосередня перевірка обраних статтей за допомогою визначених методів.

Завдання аналізу активів і пасивів підприємства:

• загальна оцінка (наявність, склад, структура, динаміка, якість) активів підприємства і джерел їх формування (капіталу) в цілому і в розрізі їх видів;

• виявлення причин, що зумовили цю зміну, оцінка наслідків зміни;

• оцінка ефективності використання капіталу в цілому і окремих його елементів;

• оптимізація складу капіталу в розрізі його видів (основний, оборотний; власний, позичений);

• пошук шляхів росту капіталу, підвищення його віддачі та зміцнення фінансової стійкості підприємства.

Метою аудиту активів і пасивів підприємства є встановлення:

· достовірності первинних даних відносно наявності і руху активів і пасивів;

· повноти і своєчасності відображення первинних даних в зведених документах та облікових регістрах;

· правильність ведення обліку активів і пасивів та його відповідності прийнятій обліковій політиці;

· достовірність відображення стану активів і пасивів у звітності клієнта.

 

2. Аудит активів підприємства

 

Мета аудиту грошових коштів установити достовірність даних щодо їхньої наявності та руху, повноти і своєчасності відображення інформації в зведених документах та облікових реєстрах, правильності ведення обліку грошових коштів і розрахунків відповідно до прийнятої облікової політики, достовірності відображення залишків у звітності господарюючого суб'єкта. До основних завдань аудиту грошових коштів належать:

1. перевірка наявності грошових коштів у підприємства та виявлення нестач або надлишків;

2. перевірка стану збереження грошових коштів та цінних паперів у касі і правильності організації ведення касового господарства;

3. перевірка дотримання Положення ведення касових операцій у національній валюті в Україні;

4. перевірка своєчасності та повноти оприбуткування грошових коштів;

5. перевірка законності витрачання грошових коштів;

6. перевірка достовірності обліку й ефективності внутрішньогосподарського контролю грошових коштів;

7. оцінювання стану синтетичного та аналітичного обліку коштів, якості відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку, облікових реєстрах та звітності.

Мета аудиту розрахунків з покупцями та різними дебіторами – підтвердити інформацію щодо повноти, достовірності, законності та правильності відображення в обліку та своєчасність розрахунків. До основних завдань аудиторської перевірки відносять:

• перевірку законності виникнення дебіторської заборгованості підприємства;

• контроль своєчасності погашення заборгованості;

• перевірку правильності відображення в обліку розрахунків з дебіторами;

• аналіз доцільності заходів, вжитих підприємством щодо ліквідації причин, які спричинили прострочену заборгованість;

• перевірку дотримання законодавства за розрахунками з підзвітними особами та правильність відображення їх в обліку;

• оцінювання стану синтетичного та аналітичного обліку розрахунків з дебіторами, якості відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку, облікових реєстрах та звітності.

Мета аудиту основних засобів – підтвердити інформацію щодо повноти, достовірності, законності та правильності відображення в обліку необоротних активів, а також установити дотримання підприємством вимог П(С)БО 7 «Основні засоби». До основних завдань аудиту основних засобів відносять:

• встановлення правильності документального оформлення і своєчасного відображення в обліку операцій з основними засобами, їх надходження, внутрішнє переміщення і вибуття;

• перевірка правильності розрахунку, своєчасного відображення зносу основних засобів;

• перевірка доцільності проведення ремонту основних засобів, контроль за витратами на капітальний ремонт, за правильністю їх відображення;

• перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів від вибуття основних засобів;

• підтвердження законності і правильності відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з основними засобами.

Мета аудиту виробничих запасів – підтвердити законність господарських операцій щодо запасів та правильності відображення їх в обліку. До завдань аудиторської перевірки запасів відносять установлення:

• правильності віднесення активів підприємства до запасів;

• забезпечення зберігання запасів і дотримання встановлених нормативів їх виробничого використання;

• правильності визначення первісної або чистої вартості реалізації запасів;

• повноти та правильності відображення в бухгалтерському обліку надходження і вибуття запасів за їх напрямами;

• доцільності вибору підприємством методу списання запасів на витрати підприємства;

• правильність розподілу вартості використаних на виробництво запасів та за об'єктами калькулювання;

• законності і правильності відображення в обліку надходження, переміщення і списання малоцінних та швидкозношуваних предметів;

• додержання вимог щодо проведення інвентаризації товарів, матеріалів і малоцінних та швидкозношуваних предметів.

 

3. Аудит пасивів підприємства

 

Мета аудиторської перевірки розрахунків з постачальниками та іншими кредиторами – підтвердити правильність відображення в обліку та своєчасність розрахунків підприємства з постачальниками та іншими кредиторами. Основними завданнями аудиту розрахунків з постачальниками та іншими кредиторами є:

• встановлення основної форми розрахунків;

• законність виникнення і своєчасність погашення кредиторської заборгованості;

• правильність відображення в обліку зобов'язань;

• дотримання фінансово-розрахункової дисципліни та її вплив на платоспроможність підприємства;

• реальність заборгованості.

Предметом аудиту операцій з постачальниками та іншими кредиторами є господарські процеси та операції, пов'язані з розрахунками підприємства з кредиторами, а також відносини, що виникають при цьому на підприємстві та за його межами.

Мета аудиту податків - підтвердити правильність, своєчасність та повноту нарахування і перерахування податків, правильність ведення обліку за цими розрахунками, правильність заповнення звітності та відповідність даних облікових реєстрів даним податкової звітності.
При проведенні аудиту розрахунків з бюджетом до основних завдань відносять:

• перевірку повноти і правильності відображення бази оподаткування за кожним податком чи збором;

• перевірку правильності застосування ставок податків і зборів, а також арифметичні розрахунки щодо нарахування податків;

• перевірку законності та обґрунтованості застосування пільг за податками і зборами;

• контроль повноти і своєчасності сплати платежів і зборів до бюджету;

• перевірку правильності складених декларацій, розрахунків за платежами до бюджету та своєчасність їх подачі до податкового органу;

• перевірку правильності відображення розрахунків з бюджетом у системі бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Мета аудиту праці та її оплати – встановити достовірність інформації, відображеної у фінансовій звітності, обліку та первинних документах з питань дотримання законодавства і порядку розрахунків з оплати праці, а також загальну оцінку діючої системи формування інформації щодо оплати праці, її відповідність законодавчим і нормативним актам. До завдань аудиту праці та її оплати належать перевірки:

• дотримання нормативно-правових актів нарахування оплати праці;

• правильності нарахування заробітної плати;

• правильності, повноти і своєчасності здійснення відрахувань за всіма видами оплати праці за відповідний період;

• своєчасності перерахування внесків і законності використання коштів Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування;

• законності і достовірності відображення операцій з оплати праці в бухгалтерському обліку і звітності.

Предметом аудиту праці та її оплати є господарські процеси та операції, пов'язані з розрахунками за виплатами працівникам, а також відносини, що виникають при цьому на підприємстві та за його межами.

Мета аудиту операцій з власним капіталом – установити достовірність первинних даних відносно формування та використання власного капіталу, повноти й своєчасності відображення інформації у зведених документах та облікових реєстрах, правильність ведення обліку власного капіталу відповідно до установчих документів та облікової політики, достовірність відображення стану власного капіталу у звітності підприємства. Основні завдання аудиту операцій з власним капіталом:

1. перевірка достовірності відображення показників щодо власного капіталу в обліку та звітності, встановлення законності й правильності їх формування та цілеспрямованого використання;

2. встановлення обґрунтованості операцій з формування прибутків, їх розподілу і використання, одержання збитків та їх покриття;

3. встановлення повноти формування статутного капіталу, відповідності фактичних внесків учасників умовам установчих документів, дотримання строків внесення часток до статутного капіталу;

4. перевірка стабільності величини статутного капіталу, його відповідності розміру, визначеному установчими документами.

 

4. Аудит витрат, доходів та фінансових результатів

 

Мета аудиту виробничої діяльності - підтвердити достовірність формування витрат, виходу продукції та правильність відображення їх в обліку. До основних завдань аудиторської перевірки виробничої діяльності відносять:

1. контроль правильності документального оформлення операцій з обліку витрат і виходу продукції;

2. перевірка правильності ведення обліку фактичних витрат та наступного включення їх до собівартості продукції (робіт, послуг) відповідно до прийнятого на підприємстві методу обліку витрат та калькулювання;

3. підтвердження обґрунтованості обраного методу калькулювання;

4. оцінювання правильності формування собівартості продукції (робіт, послуг) за об'єктами калькулювання;

5. вивчення правильності накопичення, розподілу та списання загально виробничих витрат;

6. оцінювання стану синтетичного і аналітичного обліку.

Мета аудиту доходів і результатів діяльності – встановити достовірність, об'єктивності, правдивості й законності відображення в бухгалтерському обліку й фінансовій звітності доходів та фінансових результатів. Для досягнення цієї мети необхідно:

• звірити, чи відповідають показники за доходами і фінансовими результатами Звіту про фінансові результати нормативним документам, які регламентують порядок його підготовки;

• перевірити достовірність показника прибутковості акцій;

• зіставити показники за доходами і фінансовими результатами з відповідними показниками минулого року, з плановими завданнями;

• підтвердити або спростувати інформацію про доходи і фінансові результати діяльності, відображені у Звіті про фінансові результати, аудиторським висновком.

 

5. Експрес-аналіз бухгалтерської звітності

 

Завдання експрес-аналізу полягає в простому та наочному оціню­ванні фінансового стану господарюючого суб'єкту. В рамках екс­прес-аналізу доцільно використовувати таку послідовність взаємо­пов'язаних і нескладних за структурою та кількістю показників таб­лиць:

• господарські засоби підприємства та їхня структура (містить такі показники, як величина господарських засобів в оцінці "нетто", основні засоби, нематеріальні активи, оборотні засо­би, власні оборотні засоби);

• основні засоби підприємства (наводиться вартісна оцінка осно­вних засобів, у тому числі активної їхньої частини за первісною і залишковою вартістю, частка орендованих основних засобів, коефіцієнти зносу та оновлення);

• структура та динаміка оборотних засобів підприємства (наво­диться укрупнене групування статей другого розділу балансу, а також ряд специфічних показників, таких як величина власних оборотних засобів, їх частка в покритті товарних запасів то­що);

• основні результати господарської діяльності підприємства (об­сяг товарообороту, прибуток, рентабельність, рівень валового доходу, рівень витрат обігу, фондовіддача, виробіток, показни­ки оборотності);

• ефективність використання фінансових ресурсів (містить по­казники загального обсягу фінансових ресурсів, в тому числі вла­сних, залучених ресурсів, рентабельність авансованого капіталу, рентабельність власного капіталу тощо).

Експрес-аналіз може завершуватися висновком про доцільність чи необхідність більш глибокого та деталізованого аналізу фі­нансових результатів і фінансового стану.

 

6. Аудиторська оцінка перспектив безперервної діяльності підприємств

Плануючи та здійснюючи аудиторські процедури, а також оцінюючи їх результати, аудитор повинен розглянути відповідність використання управлінським персоналом при підготовці фінансових звітів припущення про безперервність діяльності підприємства.

Складання фінансової звітності грунтується на припущенні, що підприємство існує як безперервно діюче в доступному для огляду майбутньому, як правило, протягом періоду, що не перевищує один рік після завершення звітного періоду, в разі відсутності інформації про інще.

Основні положення, рекомендації, аудиторські процедури щодо дій аудитора при аудиторській перевірці фінансових звітів у разі застосування при підготовці фінансових звітів припущення про безперервність діяльності підприємства, зокрема, розглядаючи оцінки управлінського персоналу здатності суб'єкта господарювання продовжувати безперервну діяльність визначені у МСА 570 "Безперервність”. Даний МСА застосовують також, якщо проводять аудит прогнозної фінансової інформації та підготовку фінансової інформації.

Певні події або обставини можуть викликати значні сумніви щодо пушення про безперервність діяльності підприємства. За характером такі обставини можуть бути виражені показниками:

1) Фінансовими. До них належать:

- наявність негативних чистих активів або негативних чистих поточних активів;

- наявність позик із строками оплати, що наближаються, без реальної перспективи продовження або остаточного погашення;

- надмірне залучення короткострокових позик для фінансування довгострокових активів;

- несприятливі основні фінансові показники;

- істотні збитки від операційної діяльності;

- припинення або затримки у виплаті дивідендів;

- неспроможність платити кредиторам у встановлений строк;

- труднощі в додержанні умов контрактів за позиками;

- перехід з операцій постачання в кредит до оплати на дату доставки і/або передоплаті;

- нездатність одержати фінансування для розробки істотно нового продукту або для інших значних інвестицій.

2) Операційними.

- звільнення ключових керівників та відсутність адекватної заміни;

- втрата основного ринку, ліцензії або головного постачальника;

- незабезпеченість робочою силою або труднощі в процесі постачання.

3) Іншими.

- невідповідність вимогам, пропонованим до розмірів капіталу або іншим вимогам, установленим законодавчими і нормативними актами;

- незакінчені судові процеси проти підприємства, які могли б привести до таких рішень суду, що не зможуть бути ним задоволені;

- зміни в законодавстві або державній політиці, тощо.

Отже, аудитор повинен враховувати ризик виникнення невідповідності принципу безперервності при розгляді фінансових, операційних і інших показників.

Якщо виникає питання про доречність принципу безперервності, аудитор повинен отримати достатні й доречні аудиторські докази для того, щоб оцінити спроможність клієнта продовжувати свою діяльність у майбутньому. Для отримання аудиторських доказів аудитори застосовують такі процедури:

- аналіз і обговорення грошових потоків, прибутку й інших прогнозів;

- вивчення подій, що відбулися після звітної дати;

- аналіз і обговорення останніх проміжних фінансових звітів підприємства;

- вивчення умов договорів по облігації і позики і визначення того, чи мали місце факти їхнього порушення;

- вивчення протоколів зборів акціонерів, ради директорів та інших ключових органів управління для виявлення згадувань про фінансові ускладнення;

- обговорення з юристом підприємства інформації про судові процеси та претензії;

- підтвердження існування, законності і позовної сили договорів щодо одержання або продовження фінансової допомоги, а також падання додаткових коштів;

- аналіз підприємства в частині невиконаних замовлень клієнтів.

У разі значної затримки при підписанні або затвердженні фінансових звітів після дати складання балансу аудитор розглядає причину цієї затримки. Якщо вона пов'язана з подіями або обставинами, які стосуються припущення про безперервність, аудитор повинен провести аудиторські процедури, проаналізувати вплив існування суттєвої невизначеності на аудиторський висновок.

Аудитор повинен оцінити адекватність розкриття підтвердження принципу безперервності у фінансовій звітності. Аудитор може дійти висновку, що існує невизначеність стосовно безперервності діяльності підприємства. В такому випадку він розглядає, наскільки ця невизначеність є суттєвою.

Невизначеність є суттєвою якщо розмір їі можливого впливу такий що, на думку аудитора, треба чітко розкрити інформацію про характер і наслідки невизначеності для того, щоб надані фінансові звіти не вводили в оману.

Якщо у фінансових звітах здійснено відповідне розкриття інформації, аудитор висловлює безумовно-позитивну думку, але при цьому модифікує висновок, включивши до нього пояснювальний параграф про суттєву невизначеність, і привертає увагу до приміток у фінансових звітах, що розкривають інформацію про суттєву невизначеність.

Якшо інформація не була розкрита у фінансових звітах, аудитор висловлює умовно-позитивну або негативну думку відповідно до МСА 700. У висновку треба зробити конкретне посилання на наявність суттєвої невизначеності, яка може викликати значні сумніви в спроможності суб'єкта господарювання продовжувати свою діяльність на безперервній основі.

Якщо суб'єкт господарювання не може продовжувати свою діяльність на безперервній основі (судження аудитора), аудитор висловлює негативну думку незалежно від того, чи було розкрито інформацію про те, що використання припущення про безперервність є невідповідальним.

Аудитор може висловити безумовно-позитивну думку за умови отримання альтернативної основи, відповідного розкриття інформації та внесення до аудиторського висновку пояснювального параграфа для того, щоб зосередити увагу користувача на застосуванні цієї основи.

У разі небажання управлінського персоналу здійснити оцінку відповідності принципу безперервності або збільшити період, який охоплюється оцінкою, аудитор повинен розглянути питання про доцільність модифікації аудиторського висновку через обмеження обсягу роботи аудитора.

Якщо, на думку аудитора, сумніви щодо відповідності принципу безперервності не вирішенні, аудитор повинен висловити думку без засережень і модифікувати аудиторський звіт, додавши пояснювальний параграф в якому висвітлено проблему відповідності принципу безперервності за допомогою привертання уваги до приміток.

Якщо при підготовці фінансової звітності недотримання відповідності принципу безперервності, є настільки серйозним, що суттєво перекручує фінансову звітність, аудитор повинен висловити негативну думку, оскільки МСА 570 розглядає відповідальність аудитора за виконання аудиторських процедур, які стосуються відповідності використання управлінським персоналом припущення про безперервність діяльності підприємства при підготовні фінансових звітів та наявності суттєвих невизначеностей, їх розкриття у фінансових звітах

Аудитор не може передбачити майбутні події або обставини, що можуть спричинити припинення підприємством його діяльності, однак він повинен виконати всі аудиторські процедури, необхідні для отримання достатніх і відповідних доказів, щоб обгрунтувати свою думку про безперервність діяльності підприємства. Невиконання таких процедур є порушенням МСА 570.

Востаннє редаговано: Неділя, 23 лютого 2014, 15:22. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 28 жовтня 2012, 21:00.

Тема 8.

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ОБЛІКУ І АУДИТУ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ

 

1. Суть та призначення бухгалтерської (фінансової) звітності.

2. Характеристика систем обробки облікової інформації на ПЕОМ.

3. Особливості аудиту в комп'ютерному середовищі.

4. Комп’ютерне шахрайство: визначення та ознаки.

5. Поняття та види аудиторських доказів, вимоги до аудиторських доказів.

6. Аудиторський звіт та аудиторський висновок.

1. Суть та призначення бухгалтерської (фінансової) звітності

 

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік фінансову звітність в Україні" фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Користувачі фінансової звітності – це фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Для вищих організацій звітність є базою вивчення роботи підвідомчих підприємств, основою для координації діяльності підвідомчих установ, планування виробництва на майбутній період. Фінансово-кредитні органи використовують звітні дані для контролю за дотриманням підприємствами фінансово-кредитної дисципліни, правильністю нарахування сум, що підлягають сплаті до бюджету, та аналізу ефективності використання отри­маних кредитів і коштів цільового фінансування. Керівникам підприємств і виробничих підрозділів дані звітності дозволяють проаналізувати результати господарської діяльності та вжити необхідні заходи з їх покращання.

Формування фінансової звітності підприємств має здійснюватися відповідно до прин­ципових положень стандартів бухгалтерського обліку. Загальні вимоги до фінансової звітності містяться в НП(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Фінансова звітність підприємства містить: баланс (звіт про фінансовий стан) (далі – баланс) (форма № 1); звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) (далі – звіт про фінансові результати) (форма № 2); звіт про рух грошових коштів (форма № 3); звіт про власний капітал (форма № 4); примітки до річної фінансової звітності (форма № 5); додаток до приміток до річної фінансової звітності "Інформація за сегментами" (форма № 6). Для суб'єктів малого підприємництва і представ­ництв іноземних суб'єктів господарської діяльності на­ціональними П(С)БО встановле­на скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати. За періодичністю подання фінансову звітність поді­ляють на: 1) річнузвітність — звітність про результати діяль­ності підприємства за звітний рік (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до річної фінансо­вої звітності, додаток до приміток до річної фінансової звітності "Інформація за сегментами"); 2) проміжну (квартальну)звітність — звітність, що складається щоквартально наростаючим підсумком із початку звіт­ного року до останнього дня звітного періоду (баланс, звіт про фінансові результати).

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) – звіт про доходи, витрати, фінансові результати та сукупний дохід за звітний період.

Звіт про рух грошових коштів – звіт, який відображає надходження і вибуття грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Звіт про власний капітал – звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

У примітках до річної фінансової звітностіподають додаткову інформацію, розкриття якої дає більш по­вну й об'єктивну картину про фінансовий стан і ре­зультати діяльності підприємства відповідно до вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку (мето­ди оцінювання запасів, нарахування амортизації тощо). Примітки до річної фінансової звітності подають за типовою формою, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 29 "Фінансова звітність за сегментами" визначає методологічні засади формування інформації про доходи, витрати, фінансові результати, активи і зобов'язання звітних сегментів та її розкриття у фінансовій звітності. Інформація про звітні сегменти (господарський або географічний сегмент – відокремлювана частина діяльності підприємства з виробництва та/або продажу певного виду (або групи) продукції (товарів, робіт, послуг)) наводиться в додатку до приміток до річної фінансової звітності "Інформація за сегментами".

Фінансову звітність зобов'язані складати підпри­ємства, юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, а також представ­ництва чужоземних суб'єктів господарської діяльності за єдиними формами, затвердженими Міністерством фінансів України. Фінансова звітність містить відомості про наявність і стан господарських засобів, коштів та джерел їх формування, про витрати, доходи й фінансові резуль­тати діяльності підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) і ґрунтується на даних синтетичного й аналітичного обліків. Фінансова звітність не становить комерцій­ної таємниці підприємства.Перший звітний період новоствореного підприєм­ства може бути менший 12 місяців, але не більший, як 15 місяців. Підприємство, що ліквідується, звітує за період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію. Перед складанням річної фінансової звітності неодмінно слід проводити інвентаризацію активів та зо­бов'язань підприємства.

Датою подання фінансової звітності на підприєм­ствах вважається день фактичної її передачі за належ­ністю, а в разі надсилання її поштою — дата одержан­ня адресатом звітності, зазначена на штемпелі під­приємства зв'язку, що обслуговує адресата. Квартальну фінансову звітність підприємства подають не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річну — не пізніше 28 лютого наступного за звітним року. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції подають консолідовану фінансову звітність влас­никам (засновникам) у визначені ними терміни, але не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та не пізніше 15-го квітня наступного за звітним року. Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законодавством. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Кожну форму фінансової звітності підписують керів­ник і головний бухгалтер, а завіряють печаткою підприємства. Фінансова звітність супроводжується листом підприємства, організації з інформацією про склад фінансової звітності, яка подається (надсилається) адресатам.

Для заповнення статей балансу використовуються дані залишків за рахунками синтетичного обліку з обліку активів, зобов'язань і власного капіталу.

Звіт про фінансові результати складається з чотирьох розділів: 1) фінансові результати; 2) сукупний дохід, 3) елементи операційних витрат; 4) розрахунок показників прибутковості акцій. У розділі І наводяться доходи і витрати з метою визначення чистого фінансового результату (прибутку або збитку) звітного періоду. У розділі ІІ звіту про фінансові результати наводиться інформація про інший сукупний дохід та розраховується сукупний дохід підприємства, отриманий у звітному періоді. Інший сукупний дохід – доходи і витрати, які не включені до фінансових результатів підприємства. Сукупний дохід – зміни у власному капіталі протягом звітного періоду внаслідок господарських операцій та інших подій (за винятком змін капіталу за рахунок операцій з власниками). Сукупн





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...