Главная Обратная связь

Дисциплины:






Система управління державним боргом



РЕФЕРАТ

на тему:

«Зарубіжний досвід управління державним боргом на прикладі Польщі»

Підготувала

студентка групи ФК-51

Трухан Наталія

 

Івано-Франківськ – 2013р.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Система управління державним боргом.

2. Аналіз структури державного боргу Польщі за останні роки.

3. Заходи, що вживаються урядом країни для зменшення величини боргу.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

ВСТУП

Великі розміри і швидке зростання державного боргу у більшості країн світу залишає актуальним питання розробки підходів регулювання державної заборгованості з урахуванням її позитивного і негативного впливу на економіку. В умовах розвитку глобалізації, посилення її впливу на грошово-кредитні відносини вивчення та застосування в адаптованому вигляді зарубіжного досвіду регулювання державного боргу буде сприяти формуванню нових поглядів на існуючий механізм вирішення проблем зовнішньої та внутрішньої державної заборгованості.

Управління державним боргом, який є засобом покриття дефіциту бюджету держави та інструментом стабілізації фінансового ринку набуває особливо важливого значення у період трансформації національної економіки та розвитку товарно-грошових відносин. Державний борг – це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи їх росту є показниками фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики. Тому визначення основних пріоритетів державної боргової політики, зокрема щодо пропорцій і порядку здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, є необхідним і актуальним.

 

 

Система управління державним боргом

На сьогодні майже не існує країни, державний бюджет якої характеризується наявністю позитивного сальдо. І розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються, притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу. Обмеженість власних ресурсів, неефективне використання кредитів, порушення строків виконання боргових зобов’язань обумовили значне зростання обсягу світової заборгованості.

У розвинутих зарубіжних країнах не існує єдиної (уніфікова­ної) моделі управління державним боргом. Bиокремлюють три основні моделі інституційного забезпечення управління держав­ним боргом:

1) банківська модель: центральний банк країни здійснює управ­ління державним боргом;

2) урядова модель: управління державним боргом здійснює пев­на урядова структура (Mіністерство фінансів, Державне казначейс­тво тощо);

3) агентська модель: окрема структура (агентство) вибирає най­більш оптимальні методи управління державним боргом.



Найбільш розповсюдженою серед розвинутих країн є агентська модель управління державним боргом. Її використовують в Австрії, Бельгії, Фінляндії, Франції, Греції, Нідерландах, Ірландії, Латвії, Німеччині, Португалії, Словаччині, Швеції, Угорщині, Bеликій Британії — тобто в більшій половині країн — членів Європейсько­го Союзу. B різних країнах сфера повноважень агентств досить від­різняється. У своїй більшості агентства підпорядковуються мініс­терству фінансів (казначейству) і головним чином покликані виконувати від його імені та за його дорученням операції з випус­ку, обслуговування та погашення державних цінних паперів. Стру­ктура таких агентств побудована за принципом корпоративної мо­делі управління, а їх персонал працює на професійній основі і не входить до складу державної служби. Окрема роль у питаннях кон­тролю за борговими операціями відводиться вищим аудиторським установам, які здійснюють аудит звітності і діяльності органів управління державним боргом. Урядова модель використовується в Чехії, Естонії, Іспанії, Лит­ві, Люксембурзі, Польщі, Словенії, Італії. Банківська модель найбі­льше підлягає критиці і використовується лише на Кіпрі, Мальті і в Данії.

Для України особливий інтерес представляє досвід окремих країн Центральної і Східної Європи (особливо Польщі, Угорщини, Чехії), які мали приблизно однаковий з Україною господарський механізм, майже одночасно почали трансформацію своїх політичних і економічних систем, однак досягли різних результатів в процесі ринкових перетворень.

Цікавим є досвід управління державним боргом Польщі, яка з 2004 р. стала повноправним членом Європейського Союзу. Відповідно до умов Маастрихтської угоди, для країн-членів ЄС розраховані норми, які обмежують розмір дефіциту державного бюджету в межах не більше 3 %, і максимально допустимий об’єм співвідношення боргу до ВВП в межах 60 %.

Загальний державний борг Польщі складається з боргу Державного казначейства та боргу державного сектора економіки. Державний борг у Польщі охоплює зобов’язання сектору державних фінансів з таких категорій:

1) емітованих цінних паперів, які є грошовими гарантіями;

2) отриманих кредитів та позик;

3) прийнятих депозитів

4) стягнення зобов’язань з бюджетних одиниць.

Видатки державного бюджету Польщі на обслуговування боргу Державної скарбниці охоплюють, зокрема, видатки бюджету держави на виплату відсотків і дисконту від казначейських цінних паперів, виплату відсотків за взяті кредити і позики, а також виплати, пов’язані з наданими Державною скарбницею поручительствами та гарантіями. Законодавство Польщі у сфері державного боргу є адаптованим до вимог європейського законодавства.

Перед усім слід зазначити, що польське законодавство, коли мова заходить про державний борг, оперує термінами «публічні фінанси» (finanse publiczne) й відповідно «державний публічний борг» (panstwowy diug publiczny). Так, відповідно до ст. 5. закону РП «Про публічні фінанси», публічні фінанси охоплюють процеси, пов’язані з нагромадженням та перерозподілом коштів, а сектор публічних фінансів (sektor finansôw publicznych) складається із трьох частин - державних фінансів, фінансів органів місцевого самоврядування та фондів соціального страхування [13]. Під державним публічним боргом розуміють номінальну суму заборгованості одиниці сектора публічних фінансів встановлену після виокремлення взаємних зобов’язань між ними. Слід зазначити, що питання, пов’язані із наповненням таких понять, як «державний публічний борг», «публічні фінанси», «сектор публічних фінансів» та ін. і співвідношення між ними не є до кінця унормованими, й саме це викликає плутанину та неточності у визначенні реальних показників боргу.

Ще однією особливістю польського законодавства у сфері публічних фінансів є закріплення на рівні Конституції країни норми щодо максимального розміру державного боргу. Загалом система правових актів, що регулюють організацію і функціонування сектора публічних фінансів складається з чотирьох позицій, зокрема:

- Конституції - що обмежує до 60% ВВП допустимий розмір державного (публічного) боргу;

- Закону про публічні фінанси - що виконує роль своєрідної конституції у сфері публічних фінансів - нажаль її статус звичайного закону дозволяє іншим актам такої ж юрисдикції змінювати або вилучати його положення, що на практиці є способом обійти ті чи інші положення закону;

- Інших законів - що регулюють або конкретні питання публічного сектора (наприклад, прибутки органів місцевого самоврядування, принципи податкового законодавства, державне замовлення, зарплати в бюджетній сфері, правила надання гарантій і поруки, правила надання і умови державної допомоги тощо) або устрій, організацію і фінанси окремих установ публічного сектора;

- Наказів - виданих на основі вище перерахованих законів.

Підставою для управління державним боргом в РП є затверджена стратегія управління боргом сектора публічних фінансів на певний (три роки) період.

Стратегією управління державним боргом визначено пріоритетні цілі боргової політики, а також передбачено більш конкретні завдання і найважливіші інструменти досягнення поставлених цілей.

У першій польській стратегії управління боргом сектора публічних фінансів (від 22 вересня 1999 р.) окреслено цілі управління боргом Державного казначейства виходячи із їх поділу на довготермінові та короткотермінові. Зокрема, до довготермінових цілей зараховано обмеження частки зовнішнього боргу у державному борзі загалом, подовження середньої строковості державних цінних паперів, згладжування графіка виплат зобов’ язань і вартості обслуговування боргу, а також збільшення їх передбачуваності через зростання частки боргових інструментів із постійною процентною ставкою у структурі боргу, формування більш гнучкої система зовнішнього запозичення й обслуговування зовнішнього боргу.

До короткотермінових цілей у стратегії віднесено зменшення вартості обслуговування боргу за одночасного виконання вимог, щодо реалізації потреб запозичення та оптимального рівня ризику, формування гнучкої програми виплат за зовнішніми зобов’язаннями у період з 2004 по 2009 рр., зменшення монетизації боргу шляхом зростання частки небанківського сектора у структурі державного боргу.

Бюджетний дефіцит за вказаний період не був єдиною причиною зростання боргу й зокрема боргу Державного Казначейства. Внутрішній борг зростав й надалі зростає серед іншого через потребу сплачувати по зовнішніх зобов’язаннях Польщі, а кошти для покриття зовнішнього боргу надходять в основному з внутрішнього ринку.

Статистичні дані свідчать про чітку загальну тенденцію щодо зниження

частки зовнішнього боргу й зростання внутрішнього. Інакше кажучи, відбулась конверсія зовнішнього боргу у внутрішній, при цьому було використано так звані пасивні інструменти боргової політики, зокрема Брейді-облігації, головною метою якої стало пошук джерел для виконання умов по зобов’язанням перед Лондонським клубом.

Загалом, аналіз досвіду Польщі у сфері управління державним боргом дозволяє виділити певні періоди, які характеризуються значною трансформацією механізму управління зовнішньою складовою боргу.

Перший період припадає на 80-ті рр. ХХ ст., коли країна уклала чотири угоди про реструктуризацію боргу з Паризьким клубом і сім угод з Лондонським клубом. Проте досягнуті домовленості не привели до зменшення

боргового тягаря, а його розмір протягом десяти років практично подвоївся.

У 1991 р. Польща уклала угоди про реструктуризацію боргу з Паризьким клубом щодо зменшення розміру боргу і його обслуговування на 50%, за Торонтськими умовами – на суму 15 млрд. дол. США. Решта боргу була реструктуризована на 20 років з використанням значного пільгового періоду виплати основної частини боргу.

З квітня 1994 р. для Польщі розпочався другий етап, що триває до цього часу. Було укладено додаткову угоду з Паризьким клубом про зменшення боргу ще на 20 %, передбачалась схема конверсії боргу в національну валюту. У вересні 1994 р. укладено угоду з Лондонським клубом про реструктуризацію боргів комерційним банкам на загальну суму 113 млрд. дол. США. Відповідно до затверджених розмірів, борг зменшувався за рахунок викупу частини зобов’язань з 55 % дисконтом, обміну зобов’язань на Брейді-облігації зі зниженим номіналом з терміном обігу 30 років.

Ще однією обставиною, яка суттєво вплинула на зміну боргової політики й може бути цікавою для українських реалій, – це правова й інституційна адаптація Польщі до вимог ЄС у процесі інтеграції. Європейська інтеграція внесла нову якість в управління державним (публічним) боргом Польщі, найважливішими аспектами якої стали питання фінансових надходжень у зв’язку із вступом Польщі до Європейського Союзу, поцінування Польщі на міжнародних фінансових ринках, а також, необхідність пристосування ринку державних цінних паперів до стандартів ЄС й виконання критеріїв конвергенції, у зв’язку із приготуванням до наступного етапу інтеграції.

До базових положень у сфері управління державним боргом у Польщі, пов’язаних із процесом інтеграції до ЄС можна віднести наступні:

1. адаптація у сфері цілей боргової політики (макроекономічна адаптація),

2. адаптація у сфері оперативного управління державним боргом (мікроекономічна адаптація):

- зміна організаційної форми управління державним боргом казначейства, зокрема створення агенції управління державним боргом,

- централізація управління боргом державного сектора,

- зміни у сфері інструментарію управління боргом державного сектора:

- зміну у сфері управлінських процедур,

- зміни у сфері правових та організаційних інструментів.

- активне провадження операцій зі складовими боргу,

- зміни у сфері боргових інструментів,

-підтримка ринкових механізмів залучення боргових джерел самоврядними одиницями.

Здійснений аналіз боргової політики Польщі, дає підстави для наступних рекомендації щодо розвитку системи управління державним боргом в Україні, зокрема, на нашу думку, варто додатково вивчити досвід країн Європи щодо функціонування сфери публічних фінансів й доречність запровадження в українському законодавстві термінологію – публічний борг, сектор публічних фінансів, диференціюючи ці поняття від державний борг та державні фінанси.

З метою регулювання сфери застосування боргових зобов’язань й боргової політики необхідно прийняти низку законодавчих актів у цій сфері, зокрема й закон про державний борг, яким чітко окреслити суб’єктів та механізм управління боргом (через прийняття середньострокової стратегії управління боргом), а також передбачити та виділити із міністерства фінансів окрему організаційно-правову структуру обслуговування та управління державним боргом із більшими аніж в межах міністерства повноваженнями





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...