Главная Обратная связь

Дисциплины:






Утворення та перетворення.

Визначення мови

Наведений аналіз предмета логіки як науки свідчить про те, що логіка

вивчає форми мислення та відношення між ними.

Формимислення — це вихідні елементи, з яких будуються міркування і в

яких акумулюється та функціонує знання,

авідношення між формами мислення — це логічні закони, згідно з якими

будується знання у вигляді окремих міркувань, системи міркувань, теорій,

фрагментів теорій тощо.

Завдання логіки як науки полягає в тому, щоб подати свій предмет, форми

і закони мислення у вигляді такої системи, як теорія. Своєрідністю предмета логіки є те, що він не є безпосередньо даним істю предмета логіки є те, що він не є безпосередньо даним.

Процес дослідження форм мислення та різних відношень між ними

безпосередньо даним має матеріальне втілення мислення, а саме мову. Тому

мова — емпірична реальність для логіки.

У зв'язку з цим виникає необхідність з'ясувати, в чому полягає здатність

мови бути виразником і реалізатором мислення, чим характеризуються

механізми функціонування мислення у мові, чим детермінований зв'язок між

мисленням і появою різних мовних засобів.

Розглядаючи абстрактне мислення, ми вказували на таку важливу його

особливість, як зв'язок із мовою, оскільки у мовленні реалізується

єдність мови і мислення, яке є послідовністю слів, речень та

послідовністю думок. У процесі мислення ми опеуємо мислительним змістом,

який безпосередньо не збігається з тією предметною дійсністю, від якої

він абстрагований.

Тільки в мові цей зміст як щось ідеальне реально існує. Тому мова є

дійсність, з якою має справу логіка.

Іншими словами, оскільки логіка має своїм предметом форми мислення та

відношення між ними, а мислення нерозривно пов'язане із мовою, то логіка

в цьому розумінні є наукою про мову. Але лише в цьому розумінні, інакше

не можна буде відрізнити логіку від лінгвістики. Мова визначається як

система знаків, між якими існують відношення, що регулюються правилами

утворення та перетворення.

Враховуючи це, можна визначити мову як систему знаків із заданою

інтерпретацією, яка використовується для комунікації (спілкування) та

пізнання. Іноді в літературі можна зустріти визначення мови просто як

системи знаків. Таке визначення неточне, оскільки в ньому немає вказівки

на те, за якими правилами співвідноситься знак і об'єкт, який він

позначає, і що саме він позначає (тобто, без інтерпретації), така

система не є ще мовою.

Усю множину мов можна поділити на дві підмножини: природні мови і

штучні. Серед природних мов розрізнять мови із специфікованою семантикою



і мовиЧз не-специфікованою семантикою (розмовна мова різних діалектів).

Природними мовами ^називаються мови, які виникають стихійно, в умовах

практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи. Природні мови

використовуються насамперед як ефективний засіб спілкування.

Штучні мови — це мови, які створені спеціально для фіксації способів,

засобів і результатів пізнання. До штучних мов відносять мови

математики, логіки, шифри. У цих мовах комунікативна функція відступає

на задній план, вони не використовуються як засіб спілкування. їх

головна мета полягає у тому, щоб ефективно зафіксувати, утримати

отриману інформацію і забезпечити її надійну передачу1 від одного

комуніканта до іншого.

Вони можуть бути засобами комунікації (спілкування) лише для

спеціалістів певної галузі (математичні викладки, логічні числення,

Шифри тощо).

Мовами із специфікованою семантикою є мови природничих, гуманітарних і

технічних наук. Мови історії,

Можна сказати, що спілкування є також передача інформації від одного

комуніканта до іншого. Але ми маємо на увазі технічний переклад

інформації з одного рівня на інший за суворо визначеними правилами. ї з одного рівня на інший за суворо визначеними правилами.

фізики чи філософії включають поряд із загальновживаними фрагментами

природної мови спеціально обумовлені терміни (тобто слова із суворо

заданим змістом), які складають категоріальний апарат кожної із наук.

Наприклад, слова «сила», «час», «швидкість» застосовуються в різних

галузях, але у фізиці, історії чи філософії вони мають відповідно свій

спеціальний зміст, завдяки чому їх називають — категорією філософії,

історії чи фізики.

2. Поняття знака. Види знаків

Отже, з наведеного визначення мови випливає, що головним її елементом є

знак. Природно виникає запитання: що таке знак?

Під знаком розуміють матеріальний об'єкт, який символічно, умовно

представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події,

властивості, відношення.

Щодо мови, то тут знаками виступають слова і словосполучення. Справді,

слова і словосполучення є матеріальними об'єктами (при усній мові —

коливання повітря, при письмовій — сліди чорнил, фарби). При цьому слова

і словосполучення завжди мають певні предметні значення, тобто вказують

на відповідні об'єкти.

Застосування знаків властиве різноманітним формам людської діяльності.

Предметом спеціального вивчення знак стає за часів античності. У Новий

час до цієї проблеми зверталися Локк, Гоббс, Лейбніц.

Лейбніц вказував на те, що знак своєю чуттєвою наочністю полегшує

логічні операції. Використовуючи знаки, люди не тільки передають думки

один одному, а й підвищують ефективність процесу мислення. Лейбніц

вважав, що знаки повинні відповідати двом основним вимогам:

по-перше, бути короткими і стислими по формі і містити максимум смислу в

мінімумі протяжності;

по-друге, ізоморфно відповідати позначувиним ними поняттям, представляти

прості ідеї найбільш природним способом.

Знаки поділяють на три види:

знаки індекси, —знаки образи, —знаки символи.

Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на

позначуваний ними предмет. У цьому випадку між знаком і предметом існує

зв'язок, аналогічний зв'язку наслідку з причиною. Наприклад, дим вказує

на наявність вогню, зміна висоти ртутного стовпчика — на відповідні

зміни в атмосфері.

Знаки-образи мають певну подібність з відповідними предметами.

Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.

Знаки-символи — фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони

вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою,

або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною

людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками —

Символами.

Перевага знаку — символу над іншими знаками полягає в тому, що за його

допомогою можна відображати різноманітний зміст; маючи гнучкий зв'язок з

предметом, знак-символ може виразніше представити зміст (мається на

увазі саме той аспект змісту, який зараз нас цікавить).





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...