Главная Обратная связь

Дисциплины:






Організаційно-господарські відносини.



У ч. 6. ст. 3 ГКУ визначено організаційно-господарські відносини, що виникають між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відмінною рисою ціх відносин є те, що вони виникають між нерівноправними суб'єктами, один з яких (суб'єкт організаційно-господарських повноважень) наділений владними повноваженнями стосовно іншого (суб'єкта господарювання). Зокрема, такі відносини виникають при здійсненні компетентними державними органами функцій контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Це відносини вертикального типу, які складаються в сфері управління, де учасники нерівноправні.

Такі відносини є практичним результатом реалізації правових норм, здійснюючи функцію однієї з безпосередніх передумов господарської діяльності [4, с. 28]. На думку О. Віхрова, управління в контексті цієї статті можна охарактеризувати як підзаконну владну діяльність з організації господарських зв’язків, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [5, с.18]. І. Кравець визначає управління господарською діяльністю як комплекс необхідних заходів, що реалізуються на підставі права власності на майно, на базі якого провадиться господарська діяльність, або делегованих повноважень з метою ефективного її здійснення (збільшення доходу від використання такого майна, збільшення вартості та/або кількості майна, досягнення певного соціально-економічного ефекту) [6, с. 8]. Будь-які правовідносини, зокрема організаційно-господарські, складаються з трьох елементів: суб’єкта, об’єкта та змісту. З положення ч. 6 ст. 3 ГК України випливає, що суб’єктами розглядуваних правовідносин є, з одного боку, суб’єкти господарювання, а з другого — суб’єкти, наділені організаційно-господарськими повноваженнями.

Що стосується організаційно-господарського управління, то воно здійснюється органами управління цих суб’єктів, що є власниками їх корпоративних прав або майна, які здійснюють цю діяльність, реалізуючи свої організаційно-господарські повноваження. Особливими критеріями для виділення останніх від державного управління, що здійснюється тими самими органами державної виконавчої влади, є те, що при їх реалізації відсутній владний вплив на суб’єктів господарювання. Організаційно-господарські відносини нерозривно пов’язані з майновими відносинами (у той час, як адміністративно-правовим відносинам не притаманна така ознака); їх формою реалізації є організаційно-господарське зобов’язання [6, с.9]. Власником майна державних унітарних підприємств є держава в особі уповноважених органів управління. Такими органами є відповідно до Закону України «Про управління об’єктами державної власності» міністерства та інші органи виконавчої влади. Їхні повноваження з управління об’єктами державної власності визначено цим Законом. Здійснюючи такі повноваження, вони реалізують права держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням та розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Отже, відповідні галузеві міністерства здійснюють управління суб’єктами господарювання державної форми власності, а саме державними унітарними підприємствами як власники їхнього майна.



Загальним об’єктом організаційно-господарських правовідносин є в цілому процес організації та здійснення господарської діяльності. Отже, в розглядуваних правовідносинах є процес організації та здійснення діяльності з лісового господарювання державними підприємствами лісового господарства. Такі відносини можна умовно поділити на загальні організаційно-господарські — ті, які стосуються усіх державних підприємств незалежно від галузевої належності, наприклад відносини з подання державним підприємством на затвердження органу, до сфери управління якого воно входить, фінансового плану і затвердження цим органом такого плану, та спеціальні — ті, які стосуються конкретно підприємств певного виду господарювання, наприклад, відносини з надання дозволу на здійснення рубки лісів (видання лісорубного квитка).

Змістом будь-яких правовідносин є права і обов’язки їх учасників. Специфіка управлінських правовідносин полягає в односторонньому впливі управленої сторони на відповідний об’єкт управління — господарську діяльність. Зміст управління як соціальної функції виявляється в організуючій діяльності, що досягається шляхом об’єднання, узгодження, регулювання, координації та контролю [12, с. 218]. Ю. Назаров уважає, що процесу управління притаманні чотири основні функції: планування, організація, мотивація та контроль [13, с. 29]. В. Малиновський виокремлює п’ять функцій управління: передбачення, організація, розпорядження, координація та контроль [14, с. 204]. На наш погляд, метою управління є організація діяльності відповідних суб’єктів господарювання, що здійснюється шляхом виконання таких функцій, як правове регулювання, планування, безпосереднє управління, та контроль. Особливістю здійснення таких функцій у розглядуваних правовідносинах є те, що суб’єкт, наділений організаційно- господарськими повноваженнями, реалізує їх безпосередньо стосовно суб’єкта господарювання [15, с. 6]. Ця особливість і є визначальною при розмежуванні понять державного управління (що здійснюється в межах адміністративних правовідносин) і управління державними підприємствами (в межах організаційно-господарських правовідносин). Як уже зазначалося, розмежування цих функцій є важливим з огляду на поєднання їх у межах одного органу [Бровдій А.М.].

 





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...