Главная Обратная связь

Дисциплины:






Чи є земля (земельна ділянка) майном?



Численні аргументи проти визнання землі майном висловлюються у правовій доктрині.

Наприклад, Н. І. Титова вказувала, що землі:

  • «природний об ´єкт, не створений працею людини, а, отже, він має не лише економічну, але й екологічну цінність;
  • землі мають сталий кількісний вимір, їх площі не можуть бути штучно збільшені або зменшені;
  • виконують унікальну і незамінну функцію основного засобу виробництва продукції рослинництва і тваринництва;
  • дають прямий прибуток внаслідок їх використання;
  • перебувають у постійному тісному взаємозв ´язку з іншими природними об ´єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами);
  • не мають балансової грошової вартості, а їх природна та економічна і екологічна цінність визначається за спеціальною методикою;
  • земельно-правовими засадами та екологічними вимогами пройнято всі угоди щодо цих земель та юридичну відповідальність за земельні правопорушення тощо».

М. Коржанський та О. Литвак також вважають, що землі істотно відрізняються від майна як об´єкта правових відносин, посилаючись на особливості обліку земель та обмежене коло суб´єктів права власності на землю. Перелік подібних підходів можна продовжити.

Між тим, на наш погляд, всі наведені аргументи лише вказують на специфіку землі як об´єкту правового регулювання, проте не спростовують належності земельної ділянки до майна. На думку О. Г. Бондаря, що спеціально досліджував землю як об´єкт права власності, «земельна нерухомість не має принципово важливих особливостей, що дозволяють відокремити її від речей, і може розглядатися як особливий різновид нерухомого майна». Повністю поділяємо таку думку.

З формальної точки зору земельна ділянка підпадає як під законодавче визначення речі («предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов ´язки» - ст. 179 ЦКУ), так і під визначення майна («окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов ´язки» -ст. 190 ЦКУ). Ст. 181 ЦКУ прямо і категорично відносить земельні ділянки до нерухомих речей, а отже - до майна.

Більш того, дані положення законодавства не викликають заперечення також з етимологічної точки зору. Слово «майно» походить від дієслова «мати» (синонім - «володіти»). Тобто етимологічно майно - це те, що можна мати, чим можна володіти. Поза усяким сумнівом, володіти можна і земельною ділянкою (як частиною землі).

Навіть за радянських часів, моли земельні ділянки були вилучені з цивільного обігу, концепція, за якою земельні ділянки слід визнавати майном, переважала.

На наш погляд, земельна ділянка - це, справді, специфічний різновид майна. Причому йдеться не лише про земельну ділянку у вузькому, землевпорядному розумінні - як ділянку із чітко встановленими межами, присвоєним кадастровим номером тощо, а про будь-яку частину земної поверхні, що може бути індивідуалізована (наприклад, об´єктом права державної власності можуть бути земельні ділянки лише із дуже приблизно визначеними межами, яким не присвоєно кадастрових номерів).



Вважаємо водночас, що під визначення речі (а відповідно, майна) не може підпадати земля у суворому розумінні (як частина навколишнього середовища), оскільки вона, не будучи індивідуалізованою, не може бути об´єктом цивільних прав та обов´язків.

Категорії земель

Перелік категорій земель закріплений у ч. 1 ст. 19 ЗКУ:

«1. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв ´язку, енергетики, оборони та іншого призначення.»

Земельний фонд України становить 5,7 % території Європи. Станом на 01.01.2006 у складі земель країни із 60,3 млн. га майже 71,2 % (41,2 млн. га) займають сільськогосподарські землі, 17,4 % (10,5 млн. га) - ліси та інші лісовкриті площі.

На наш погляд, існуючий поділ земель на категорії вже не відповідає реаліям сьогодення і потребує перегляду. Необхідність такого перегляду зумовлюють наступні міркування:

(1) Незважаючи на формулювання ст. 19 ЗКУ, що проголошує поділ земель на категорії саме за критерієм цільового призначення, це не завжди відповідає дійсності. Насправді в багатьох випадках земельні ділянки відносяться до певної категорії не за їх цільовим призначенням, а, наприклад, за суб´єктом використання (див., наприклад, положення ст. 68 ЗКУ, ст. 23 ЗУ «Про транспорт» щодо земель транспорту, 77 ЗКУ щодо земель оборони), або ж з використанням критерію територіального розміщення (див. ст. 38 ЗКУ щодо визначення земель житлової та громадської забудови).

(2) На даний момент слід констатувати, що правові режими окремих категорій земель не наповнені реальним нормативним змістам. Законодавець, проголосивши правило, за яким землі використовуються лише відповідно до їх цільового призначення (ст. ст.. 91,96 ЗКУ), цим самим взяв на себе «обов´язок» охопити переліком категорій земель увесь земельний фонд України і детально врегулювати правовий режим кожної з категорій. Задача ця, на наш погляд, незважаючи на багаторічну правотворчість, на сьогодні не виконана. Більш того, на наш погляд, задача така є взагалі не виконуваною.

(3) Крім того, існуюча класифікація земель на категорії не охоплює всіх земель. Наприклад, взагалі поза межами існуючої класифікації земель залишаються землі загального користування населених пунктів (згадуються у ст. ст.. 14,16 ЗУ «Про планування та забудову територій», ч. З ст. 83 ЗКУ). Очевидно, цей перелік можна продовжувати. Навряд чи можна вважати задовільним те, що всі ці землі «ховаються» за формулою «землі іншого призначення» (п.«ж» ч. 1 ст. 19 ЗКУ).

Вважаємо, що слід повністю підтримати В. В. Носіка в тому, що «поділ земель на чітко визначену кількість категорій з особливим правовим режимом для кожної з них створює реальні перешкоди у здійсненні громадянами та юридичними особами суб´єктивних земельних прав». Замість поділу земель за цільовим призначенням, правовий режим земель має визначатися на основі планування територій. На наш погляд, створити всеохоплюю-чий (тим більше, законодавчо закріплений) поділ земель на категорії, що охопив би будь-які можливі види цільового призначення, дуже важко, і навряд чи доцільно. Тим більше неможливо задовільно врегулювати всі земельні відносини за принципом «дозволено лише те, що передбачене законодавством» (тобто те, що визначене цільовим призначенням). Регулювання земельних відносин за таким підходом створює масу непорозумінь та незручностей, стримує раціональне та економічно ефективне використання земель. Вважаємо, що законодавство повинно встановлювати перелік основних обмежень і приписів щодо використання найбільш типових земельних ділянок, причому зовсім не обов´язково зводити їх до якихось категорій земель, та ще й робити якийсь їх вичерпний перелік. Система законодавчо встановлених обмежень може доповнюватися обмеженнями, встановленими планувальною документацією, зокрема, в порядку зонування (ст. 180 ЗКУ, ЗУ «Про планування і забудову територій»).

Проблема. Через нечіткість правового режиму різних категорій земель неодноманітною є практика застосування положень законодавства, що оперують терміном «цільове призначення». Так, господарські суди виходять із того, що «використання земельної ділянки за цільовим призначенням -це використання земельної ділянки з дотриманням вимог, що ставляться відповідно до категорій земель», а «передбачене договором використання спірної земельної ділянки ... не є Ті цільовим призначенням, а лише умовами її використання відповідно до договору оренди». Значно ширше розуміють термін «цільове призначення» органи земельних ресурсів при накладенні стягнення за ст. 53 КУпАП - вони виходять із того, що «цільове призначення» охоплює будь-які вимоги щодо використання земель, що випливають із належності ділянки до певної категорії земель, положень договору оренди, землевпорядної та містобудівної документації тощо.

Як видається, певну ясність у питання внесли недавнє (ЗУ від 05.11.2009 № 1702-VI) доповнення ст. 20 ЗКУ. Відповідно до нової ч. 5,

«5. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".»

Таким чином, перше із наведених тлумачень отримало законодавче закріплення.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...