Главная Обратная связь

Дисциплины:






Аналіз витрат на обслуговування виробництва



Витрати на обслуговування виробництва та управління ведуться за статтею «Загальновиробничі витрати», у котрій виокремлюють: витрати на утримання й експлуатацію обладнання та цехові витрати.

Аналізуючи витрати на обслуговування виробництва, необхідно враховувати комплексний характер формування цих витрат, об'єднання в їхньому складі різних за зв'язком із обсягом виробництва витрат, особливості їх включення в собівартість товарної і окремих видів продукції.

Кожна з названих статей складається із окремих елементів, що обумовило необхідність планування та облік цих витрат за статтями кошторису і подвійного відображення у звітності як самостійних статей калькуляції і кошторису витрат.

У процесі аналізу вивчають динаміку і напрямок зміни витрат на обслуговування, виконання кошторису з кожного виду витрат, визначають відхилення від кошторису і причини відхилень, підраховують непродуктивні витрати, перевіряють обґрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією та незавершеним виробництвом, окремими видами продукції і розробляють заходи для використання резервів.

Динаміку витрат аналізують, зіставляючи фактичні та планові витрати в абсолютній сумі і на одну гривню обсягу виробництва продукції за кожним видом витрат протягом кількох звітних періодів. Для перевірки обгрунтованості зміни динаміки витрат залежно від зміни обсягу виробництва і визначення економії або перевитрати під впливом цього фактора необхідно визначити частку умовно-постійних і умовно-змінних витрат. Для цього застосовують засоби: вищої і нижчої точок обсягу виробництва, графічний, найменших квадратів та інші, які базуються на вивченні статистичних даних про обсяг виробництва і витрати на нього.

У складі витрат на обслуговування виробництва та управління найбільшу питому вагу мають витрати на утримання та експлуатацію обладнання. За економічним змістом ці витрати є основними, а за зв'язками з обсягом виробництва вони здебільшого є змінними. Аналізу цих витрат перешкоджає над мірне укрупнення статей кошторису, об'єднання в них умовно-змінних та умовно-постійних витрат, брак науково обґрунтованих нормативів витрат.

Для виявлення економії або перевитрат фактичні витрати за кожною статтею порівнюють із плановими, а також із плановими, перерахованими на фактичний обсяг продукції. Умовно-змінні витрати порівнюють з фактичними в динаміці за кілька звітних періодів і в такий спосіб, оцінюють динаміку зміни витрат, абсолютну й відносну економію або перевитрату, виявляють резерви зниження витрат.

Цехові комплексні статті витрат відносять до умовно-постійних. Аналіз цих статей проводиться порівнянням витрат у звітному році з торішніми плановими і фактичними. При цьому виявляють відхилення за кожною статтею, визначають непродуктивні витрати та перевіряють обґрунтованість їх кошторису витрат.



Аналітику обов'язково треба знати, що економія витрат на досліди, випробовування, експериментування не є заслугою підприємства, а невиконання завдань та заходів, спрямованих на підвищення якості продукції, планів раціоналізації та винахідництва, охорони праці і техніки безпеки призводить до зниження обсягу та якості продукції, зниження ефективності, додаткових втрат робочого часу через захворювання і травматизм робітників.

Перевитрати за названими вище статтями, спричинені додатковими дослідженнями, винаходами, експериментами, посиленням охорони і безпеки праці, є цілком виправданими, тому що вони, як правило, перекриваються додатковою ефективністю господарювання. До непродуктивних витрат відносять збитки від простоїв, недостачі, втрати від псування матеріальних цінностей і виробів у незавершеному виробництві, втрати від невикористаних деталей, вузлів, технологічного оснащення та інші непродуктивні витрати.

Непродуктивні витрати свідчать про недоліки в організації управління і є наслідком перебоїв у постачанні сировиною, матеріалами, покупними виробами, енергією, водою, інструментами, понадпланових простоїв обладнання, незабезпеченості складськими приміщеннями. Непродуктивні витрати виключають із загальної суми.

Обсяг витрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості одиниці продукції прямо залежить не лише від кошторису та його виконання, а й від застосованої методики їх розподілу. Ці витрати розподіляють пропорційно кошторисним (нормативним) ставкам, верстато-машино-годинам роботи обладнання, техніко-економічним коефіцієнтам; витратам на обробіток, основній заробітній платі робітників-виробничників.

Порівнювання розрахунків розподілу витрат на обслуговування та управління, виконаних різними способами, дає можливість вибрати найоптимальніший варіант, перевірити відповідність бази розподілу галузевим інструкціям, підрахувати вплив факторів на відхилення від плану щодо кожної калькуляційної статті в собівартості продукції.

Методика визначення резервів зниження собівартості продукції туристичних підприємств.

Джерела і методика визначення резервів зниження собівартості продукції. Порядок підрахунку резервів скорочення виробничих і комерційних витрат, збільшення випуску продукції і суми додаткових витрат на їхнє освоєння.

Основними джерелами резервів зниження собівартості промислової продукції є:

1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства;

2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам, виробничому браку і так далі.

Резерви збільшення виробництва продукції виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають тільки змінні витрати (пряма зарплата робітників, прямі матеріальні витрати і та інші), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, унаслідок чого знижується собівартість виробів.

Резерви скорочення витрат визначають за кожною статтею витрат за рахунок конкретних інноваційних заходів (упровадження нової, прогресивнішої техніки і технології виробництва, поліпшення організації праці тощо), що будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії і так далі.

Сума економії збільшиться на відсоток відрахувань від фонду оплати праці, включених у собівартість продукції (відрахування у фонд соціального захисту населення, фонд зайнятості, на утримання дитячих дошкільних закладів, надзвичайний податок і та інші).

Резерви економії накладних витрат виявляють на основі факторного аналізу їх за кожною статтею витрат за рахунок розумного скорочення апарату управління, ощадливого використання засобів на відрядження, на поштово-телеграфні і канцелярські витрати, на зменшення втрат від псування матеріалів і готової продукції, оплати простоїв тощо.

Додаткові витрати на освоєння резервів збільшення виробництва продукції підраховують окремо за кожним його видом. Це переважно зарплата за додатковий випуск продукції, витрати сировини, матеріалів, енергії та інших змінних витрат, що змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції. Для визначення їхньої величини резерв збільшення випуску продукції і-го виду множать на фактичний рівень питомих змінних витрат звітного періоду.

1.5. Аналіз собівартості окремих видів продукції
Як зазначалося, важливим показником загальної собівартості продукції є собівартість її окремих видів. Для аналізу використовують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції. Об’єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи (послуги). Проте головний об’єкт калькулювання — це готові вироби, які постачаються за межі підприємства. Ураховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежуються калькулюванням собівартості лише найважливіших видів продукції.
Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.
Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов’язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період. Вважається, що собівартість продукції має тенденцію до постійного зниження. І це правильно. Проте існують і протилежні напрями її зміни. Так, підвищення якості продукції у деяких виробництвах поєднується зі зростанням її собівартості. Причому її зростання, починаючи з певного рівня, може мати нестримний характер . В інших випад-ках періоди сталого зниження витрат виробництва поступово переходять у повільне їх зростання, наприклад, коли погіршуються умови роботи або склад руд у гірничій промисловості.У машинобудуванні та інших фінішних виробництвах, де періодично оновлюється асортимент продукції, зміна показників собівартості може мати пульсуючий характер. Періоди плавного зниження затрат чергуються з різким стрибком унаслідок освоєння виробництва нової моделі виробу .

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід завершувати пошуком резервів її зниження.Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливогозбільшення обсягів виробництва. Добре відомо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів виробництва знижує собівартість продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівартості хоч і дуже простий, але має певні згасаючі можливості одержання позитивного ефекту. До того ж наявні виробничі потужності підприємства і попит на даний виріб можуть обмежувати збільшення обсягів виробництва продукції.
Собівартість одиниці продукції розраховують за формулою:
Сі = П/qі + V, (5.1)

де П — умовно-незмінні витрати ;

V — змінні витрати ;

qі — обсяг виробництва;

Сі — ціна .

Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу виробництва на собівартість є природне збільшення кількості виробів нової продукції в міру засвоєння технології її виробництва та відповідного вдосконалення її. Однак тут починає діяти й новий фактор — час. Утім, коли підкреслюють позитивний вплив концентрації виробництва на собівартість продукції, то мають на увазі передусім вплив на неї фактора обсягу випуску продукції.
Важливим фактором здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення з відходів основного виробництва побічноїпродукції (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, на підприємствах будівель­них матеріалів тощо.
У галузях обробної промисловості хороші результати дають фактори, пов’язані зі стандартизацією (нормалізацією, уніфікацією) продукції, а також зі спеціалізацією та кооперуванням підприємств. Усе це разом дає змогу збільшувати обсяги та економити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість продукції.
Зазначені фактори діятимуть ще результативніше, якщо вони спиратимуться на фактор упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Проте цей фактор хоча і є одним із наймогутніших і найвпливовіших, але завжди потребує значних інвестицій і часу. Він всеохоплюючий і довготерміновий, має різні напрями і терміни. Основні результати його дії — поява нових видів продукції і підвищення якості інших видів. Усе це сприяє оновленню асортименту і підвищенню якості продукції. Зазначений фактор здебільшого зумовлює потребу в одночасних значних додаткових витратах, що, природно, підвищує собівартість нової продукції. Фактором подорожчання виробництва є, як зазначалося вище, погіршання умов видобутку палива і сировини, поступове зниження якості продукції видобувних галузей промисловості.


 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...