![]() Дисциплины:
|
стовпчастого хряща;12
3. пухирчастих клітин; 4. резорбції хряща та незрілої кісткової тканини.
Метаепіфізарна пластинка Розвиток кістки відбувається 2 способами: або зі сполучної тканини, або хряща. Першим способом розвиваються кістки зводу і бічних відділів черепа, нижня щелепа і, на думку деяких, ключиця(а в нижчих хребетних і деякі інші) — це так звані покривні або облягаючі кістки. Вони розвиваються прямо зі сполучної тканини; волокна її трохи згущаються, між ними з'являються кісткові клітини й у проміжках між останніми відкладаються вапняні солі; утворяться спочатку острівці кісткової тканини, що потім зливаються між собою. Більшість кісток скелету розвивається з хрящової основи, що має таку ж форму, як майбутня кіста. Хрящова тканина піддається процесові руйнування, усмоктування і замість неї утвориться, при діяльній участі особливого шару клітин (остеобластів), кісткова тканина; процес цей може йти як з поверхні хряща, від його оболонки, що вдягає, перихондрія, що перетворюється потім в окістя, так і усередині його. Звичайний розвиток кісткової тканини починається в декількох крапках, у трубчастих кістах окремими крапками окостеніння володіють епіфізи і діафіз. Ріст кістки в довжину відбувається головним чином у частинах ще не окостенілих (у трубчастих кістах між епіфізами і діафізом), але почасти і шляхом відкладення нових часток тканини між існуючими («інтусусцепція»), що доводять повторні виміри відстаней між убитими в кісту вістрями, живильними отворами тощо; стовщення кіст відбувається шляхом відкладення на поверхні кісти нових шарів («аппозиція») завдяки діяльності остеобластів окістя. Ця остання володіє у високому ступені здатністю відтворювати зруйновані і вилучені частини кістки. Діяльністю її обумовлюється і зрощення переломів. Паралельно з ростом кісти йде руйнування, усмоктування («резорбція») деяких ділянок кісткової тканини, причому діяльну роль грають так названі остеокласти («клітини, що руйнують кісту»), багатоядерні елементи, що спостерігаються на стінках мозкових порожнин, в окісті і стінках великих порожнин у кістці (напр. Гайморова печера тощо
М'язова тканина (rextus muscularis) побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових процесів всередині організму (крово- і лімфообіг, пересування їжі в травному тракті, повітря у дихальних шляхах, робота серця тощо), а також переміщення організму або його частин у просторі. Елементи м'язових тканин містять спеціальні органели – міофібрили. В їх основі лежать актинові та міозинові міофіламенти, які своєю взаємодією забезпечують процес скорочення і, таким чином, здійснюють функцію руху. Існують дві класифікації м'язових тканин — морфофункціональна та генетична. Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладку (непосмуговану); поперечно-посмуговану, яка, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву.
Згідно з генетичною класифікацією, запропонованою М. Г. Хлопіним, м'язові тканини поділяються за їхнім походженням на п'ять гістогенетичних типів; 1) соматичний тип (походить з міотомів мезодерми, це скелетна м'язова тканина); 2) целомічний тип (походить з вентральної мезодерми, це серцева м'язова тканина); З) вісцеральний тип (походить з мезенхіми, це гладка м'язова тканина внутрішніх органів); 4) невральний тип (походить з нервової трубки, до цього типу належать гладкі міоцити м'язів райдужної оболонки ока); 5) епідермальний тип (походить з шкірної ектодерми, включає міоепітеліальні кошикоподібні клітини потових, молочних, слинних та слізних залоз). Гладка м'язова тканина (textus muscularis non striatus) входить до складу стінок порожнистих внутрішніх органів (травний тракт, повітроносні, сечовивідні, статеві шляхи, судини), а також міститься у капсулах селезінки і лімфатичних вузлів, у шкірі. Походить гладка м'язова тканина з мезенхіми, тобто має спільне походження з тканинами внутрішнього середовища, до яких і належить генетично. У групі м'язових тканин ця тканина розглядається лише з точки зору будови та функції. Будова гладкої м'язової тканини клітинна. Структурною одиницею є гладкий міоцит. Це веретеноподібна клітина довжиною від 20 до 100 мкм (у матці під час вагітності вона може досягати 500 мкм), діаметром від 2 до 20 мкм. У матці, ендокарді, аорті, сечовому міхурі трапляються міоцити з відростками. Ядра міоцитів паличкоподібної форми лежать у центральній широкій частині клітин, містять невелику кількість гетерохроматину, добре помітні ядерця. Коли міоцит скорочується, ядро вигинається і навіть закручується. Цитоплазма забарвлюється оксифільно з базофільним відтінком. Органели загального призначення, серед яких багато мітохондрій, містяться біля полюсів ядра. Комплекс Гольджі та ендоплазматична сітка (особливо гранулярна) розвинені слабо, є вільні рибосоми. Цитоплазма містить також включення — жирові, вуглеводні та пігментні. Цитоплазма утворює численні вгинання — піноцитозні пухирці і кавеоли. З їх допомогою в цитоплазму надходять, зокрема іони кальцію.
Міоцити не мають поперечної посмугованості. Під електронним мікроскопом у їхній цитоплазмі виявляються тонкі актинові міофіламенти і товсті міозинові, розташовані переважно поздовжньо, але не так впорядковано, як у поперечно-смугастих м'язах і, очевидно, вони не утворюють міофібрил. Актинових філаментів міститься більше. Вони, крім поздовжнього напрямку, йдуть під кутом до осі клітини, утворюючи об'ємну сітку. Фіксуються актинові нитки до цитолеми або одна до одної за допомогою електроннощільних тілець, побудованих з білка альфа-актиніну. Завдяки міжмолекулярним взаємодіям з міозином актинові нитки пересуваються назустріч одна одній, тяга передається на цитолему і клітина скорочується. У механізмі скорочення гладких міоцитів велику роль відіграє процес фосфорилювання міозину, який залежить від концентрації іонів кальцію. У свою чешу, регуляція концентрації цих іонів відбувається за допомогою спеціального білка, що зв'язує кальцій — кальмодуліну. Кальмодулін у комплексі з кальцієм активує фермент, що фосфорилює міозин. У фосфорильованому стані міозин здатний до взаємодії з актином.
Оболонка кожного міоцита огорнута тонкою базальною мембраною, до якої прикріплюються колагенові фібрили. У базальній мембрані є отвори, в ділянці яких м'язові клітини контактують одна з одною за допомогою щілинних контактів (нексусів). Навколо м'язових клітин ретикулярні, еластичні і тонкі колагенові волокна утворюють сітку — ендомізій, який поєднує сусідні міоцити. М'язові групи з 10—12 м'язових клітин, у свою чергу, об'єднуються у м'язові пласти, між якими лежить пухка сполучна тканина з кровоносними судинами та нервами. Скорочується гладка м'язова тканина ритмічно, повільно, але здатна довго знаходитись у стані скорочення, не втомлюючись при цьому. Повільне скорочення ЇЇ зумовлено повільним циклом взаємодії міозину з актином. Гладка мускулатура здатна до великої сили скорочень (наприклад, м'язова оболонка вагітної матки при пологах). Тип скорочення, властивий гладким м'язам, має назву тонічного. Скорочення вісцеральної мускулатури є мимовільним, тобто не піддається контролю свідомості.
Поперечно-посмугована м'язова тканина (textus muscularis striatus). Скелетна м'язова тканина (textus muscularis striatus skeletalis). М'язова тканина становить 42 % маси тіла дорослої людини, причому переважна більшість м'язів утворена скелетною м'язовою тканиною. Джерелом розвитку цієї тканини є клітини міотомів дорзальної мезодерми. Ці клітини диференціюються у двох напрямках. Одні здатні зливатися і будувати симпластичні структури — м'язові трубочки, які далі формують дефінітивні утвори — міосимпласти. Друга лінія диференціації дає при розвитку клітинні структури — міосателітоцити.
Одиницею будови скелетної м'язової тканини є м'язове волокно, утворене міосимпластом і міосателітоцитами. М'язове волокно має форму циліндра, кінці його можуть бути заокруглені, скошені або зазубрені. Діаметр волокна 9—150 мкм (9 мкм у новонародженої дитини, 40-50 мкм у дорослих, 150 мкм у тренонамої людини, спортсмена). Довжина м'язового волокна часто співпадає з довжиною м'яза і може бути різна залежно від розмірів м'яза. Наприклад, у кравецькому м'язі людини вона може досягати 12-13 см. Волокно оточене сарколемою (від грецького «capкос» — м'ясо). Сарколема складається з зовнішньої базальної мембрани, яка пов'язана з ретикулярними та тонкими колагеновими волокнами оточуючої сполучної тканини. Внутрішнім шаром сарколеми є плазмолема міосимпласта. Вона бере участь у проведенні імпульсів, які стимулюють м'яз. Між базальною мембраною і плазмолемою симпласта розташовані міосателітоцити. Це одноядерні клітини, ядра яких подібні до ядер симпласта, але дрібніші, кругліші й ясніші. Клітини мають загальні органели, спеціальні органели відсутні. Міосателітоцити – це камбіальні елементи волокна, за рахунок яких відбувається процес росту і регенерації. Цитоплазма симпласта має спеціальну назву — саркоплазма. Ядра, чисельність яких може досягати кількох десятків тисяч, як правило, лежать безпосередньо під плазмолемою, мають видовжено-овальну форму, невелику кількість гетерохроматину, в них добре помітні ядерця. У саркоплазмі містяться три групи організованих структур: загальні органели, включення (жирові, вуглеводні та пігментні) і спеціальні органели — міофібрили. Загальні органели розташовуються, головним чином, біля полюсів ядер. Мітохондрії великі, численні, розташовані ще й між міофібрилами. Гранулярна ендоплазматична сітка розвинена слабо. Агранулярна ендоплазматична сітка розвинена дуже добре, має тут спеціальну назву саркоплазматична сітка або саркоплазматичний ретикулум), особливу будову і функцію.
Будова міофібрил. Міофібрили, розташовані вздовж м'язового волокна. Довжина їх співпадає з довжиною м'язового волокна, товщина становить 1-2 мкм. Міофібрили мають характерну поперечну смугастість (чергування світлих і темних смуг), що зумовлена особливістю їхньої структури і у зв'язку з цим різними оптичними властивостями. Внаслідок того, що світлі й темні смуги всіх міофібрил окремого м'язового волокна розташовані на одному рівні, все волокно є поперечно-посмугованим. У міофібрилі послідовно розташовані темні анізотропні смуги (або диски А) і світлі ізотропні (або диски І). Анізотропні диски забарвлюються інтенсивніше, ніж ізотропні. У поляризованому світлі темні смуги мають подвійне променезаломлювання — анізотропію, в той час як світлі смуги є однопроменезаломлюючими (ізотропними).
Всередині кожної І-смуги є тонка темна лінія, яка мас назву телофрагми, або лінії Z. У центрі темної А-зони можна спостерігати більш світлу ділянку — Н-зону, або смужку Гензена, на середині якої розташована темна лінія М,або мезофрагма. Структурною одиницею міофібрили є саркомер, який являє собою ділянку між двома телофрагмами.
Телофрагми багаті глікозаміногліканами, внаслідок чого міофібрили при мацерації мають здатність розпадатися на окремі саркомери (від грецького «саркос» — м'ясо та «мерос» — частина). Довжина саркомера становить 2-З мкм. Структурну формулу саркомера можна записати таким чином: Т (Z) + 1/2 І+1/2 А + 1/2 Н + М+1/2 Н + 1/2 А + 1/2 І+ T (Z). Саркомери — це елементарні скоротливі одиниці поперечно-смугастих м'язів, які скорочуються завдяки тому, що можуть зменшувати свою довжину а два рази. Механізм цього процесу можна уявити собі, якщо розглянути ультраструктуру міофібрил. Під електронним мікроскопом у ділянці саркомера були ідентифіковані поздовжні нитки, міофіламенти, або мікрофіламенти, двох типів — тонкі і товсті. Товсті розташовані лише у середній частині саркомера, побудовані вони з білка міозину. Тонкі філаменти розташовані в І-смузі і частково заходять між товстими нитками в Н-смугу до зони Н. Одним кінцем вони прикріплюються до телофрагми, а другий кінець у них вільний, у той час як товсті філаменти мають обидва кінці вільні. Тонкі філаменти побудовані з білка актину і, крім того, з тропоміозину і тропоніну. Діаметр тонких актинових ниток 5 нм. Товсті міозинові нитки мають діаметр 10-12 нм і довжину 1,5 мкм. Кількісне відношення міозинових ниток до актинових 1:2 (тобто на один міозиновий міофіламент припадас два актинових), а взаємне просторове розміщення їх гексагональне: на поперечному розрізі тонкі філаменти утворюють шестикутник, у центрі якого розташований товстий філамент. Якщо саркомер у нескороченому стані, найбільш темними його частинами є так звані зони перекриття, тобто ті частини диска А, в яких є товсті й тонкі міофіламенти. Зона Нвиглядає на цьому фоні світлою, тому що вона складається лише з товстих міозинових ниток. При скороченні саркомера актинові філаменти ще далі проникають у проміжки між міозиновими, а при повному скороченні їхні вільні кінці майже збігаються у середину, які, очевидно, сполучають серединні ділянки сусідніх товстих філаментів. Електронномікроскопічні дослідження також показали, що Z-лінія зигзагоподібна, а точки прикріплення тонких філаментів на одній стороні Z-пластинки лежать проти проміжків між точками прикріплення таких філаментів з другої її сторони (тобто сусіднього саркомера). Існує думка, що Z-пластинка побудована з ниток іншого типу, так званих Z-фiлaмeнтiв, які сполучаються у вигляді решітки. Крім того, Z-лінії містить білок (А-актинін, хоча не встановлено, які саме компоненти Z-ліній побудовані з нього. На електронних мікрофотографіях спостерігаються коротенькі нитки, які сполучають між собою актиноні іміозинові філаменти, так звані поперечні містки. Положення їх змінюється під час скорочення м'язового волокна.
Саркоплазматична сітка і Т-система. Кожна манжета складається з трьох компонентів: 1) термінальних цистерн (це плоскі резервуари з країв манжети); 2) саркотубул (трубочок, що відходять від термінальних цистерн І йдуть назустріч одні до других); 3) центральної частини, де саркотубули утворюють численні анастомози, що нагадують мереживо. У цілому описаний елемент саркоплазматичної сітки має вигляд мереживної, або драної, манжети (драного рукава). У ссавців термінальні цистерни проходять на межі А- та І-дисків саркомерів і тому в одному саркомері розташований один цілий елемент (манжета) на рівні диска А і половини двох сусідніх. Інакше кажучи, елементи саркоплазматичної сітки, що оточують А-диски, чергуються з елементами, що оточують І-диски. Елементи навколо І-диска охоплюють кінцеві ділянки суміжних саркомерів.
Між двома сусідніми термінальними цистернами ретикулума розташована поперечна трубочка (Т-трубочка, абоТ-система). Т-трубочки — це система вузеньких канальців, які йдуть від плазмолеми м'язового волокна (як її вгинання) у поперечному напрямку на приблизно рівних відстанях. Всередині волокна T-трубочки широко розгалужуються. В м'язах ссавців гілки двох Т-трубочок оточують кожний саркомер на межі між А- та І-дисками і контактують, як уже було згадано, з двома термінальними цистернами саркоплазматичної сітки, утворюючи при цьому так звану тріаду. Остання включає одну трубочку і дві цистерни. Значення Т-системи полягає у тому, що по ній нервовий імпульс плазмолеми проникає у глибину м'язового волокна, охоплюючи усі міофібрили. Нервовий імпульс (у вигляді хвилі деполяризації мембрани) викликає зміну проникливості мембран саркоплазматичної сітки і вихід внаслідок цього іонів кальцію в саркоплазму, де вони необхідні для ініціації скорочення міофібрил. Під час розслаблення м'яза саркоплазматична сітка забезпечує зворотний транспорт іонів кальцію від міофібрил до своїх порожнин, використовуючи для цього фермент АТФ-азу.
Молекулярні механізми скорочення м'язового волокна. Сучасні знання про механізм скорочення м'язового волокна базуються на уявленні про філаменти двох типів, що зсуваються одні відносно інших. Ці уявлення є основою моделі ковзних ниток, запропонованої Г. Хакслі зі співпрацівниками на базі електронно-мікроскопічних досліджень та рентгенеструктурного аналізу. Щоб з'ясувати механізм взаємодії актинових і міозинових філаментів, слід розглянути їхню молекулярну будову.
Тонкий філамент являє собою подвійну спіраль, побудовану з двох ланцюжків глобулярних молекул актину (остов філамента). У поздовжніх спіральних жолобках з обох боків від актинових ланцюжків лежать молекули тропоміозину. До молекул тропоміозину на певних відстанях одна від одної приєднані молекули тропоніну. Тропоміозин разом з тропоніном відіграє основну роль у регуляції взаємодії актину з міозином.
Товсті філаменти складаються з молекул міозину. Кожна молекула має подвійну головку і довгий хвіст і може згинатися у двох місцях так, що головка і проксимальна частина хвоста здатні повертатись, як на шарнірі. У товстому філаменті молекули міозину лежать паралельно, утворюючи пучок. Половина їх звернена головками до одного кінця філамента, а друга -до іншого. Молекули міозину дещо зсунуті одна відносно іншої і їхні головки розташовуються вздовж товстого філамента, виключаючи його серединну частину, де головок немає зовсім.
Серединна частина товстого філамента побудована лише з хвостів міозинових молекул. На електронних мікрофотографіях головкам молекул міозину відповідають вищезгадані поперечні містки, які під час скорочення м'язового волокна утворюють численні сполучення між товстими і тонкими філаментами. Головки міозину розташовані по спіралі, утворюючи шість поздовжніх рядів. Кожний ряд головок лежить точно проти одного з шести тонких філаментів, які оточують один товстий філамент. Під час скорочення, головки міозину приєднуються до молекул актину в сусідньому тонкому філаменті. Комплекси тропоніну і тропоміозину діють як своєрідний молекулярний «замикальний пристрій», який під час розслаблення м'язового волокна не дає молекулам актину взаємодіяти з міозиновими головками товстих філаментів. «Відмикають» актин іони кальцію, які звільняються з порожнин саркоплазматичної сітки при поширенні імпульса по Т-трубочках. Після зупинки стимуляції іони кальцію швидко транспортуються від міофібрил до саркоплазматичної сітки. Тоді актин знову замикається і скорочення припиняється. Механізм, за допомогою якого іони кальцію «відмикають» актин, пов'язаний з їхнім приєднанням до тропоніну: молекули тропоміозину при цьому зсуваються і відкривають ділянки актину, здатні взаємодіяти з головками міозину. Енергію, необхідну для скорочення м'язів, дає АТФ. Головки міозину здатні зв'язувати молекули АТФ і мають АТФ-азну активність (здатні розщеплювати АТФ). Енергія, що вивільняється при цьому, використовується на згинання молекул міозину в «шарнірних» ділянках, їхнє приєднання до актинових філаментів і просування останніх вздовж міозинових. Комплекс актину з міозином і АТФ не стабільний і швидко розпадається на актин і міозин-АТФ. Очевидно, поперечні містки відокремлюються у той момент, коли головки міозину зв'язують молекули АТФ. Згідно з розрахунками цей цикл повторюється з величезною швидкістю -50—100 разів на секунду. Цікавим є факт, що після смерті, внаслідок припинення синтезу АТФ, у м'язах не лишається молекул, які б викликали відокремлення міозину від актину, і актоміозиновий комплекс стабілізується на кілька годин. Філаменти фіксуються у з'єднаному положенні. Цей стан має назву трупного одубіння і зберігається до появи аутолітичних змін, після чого м'язи стають здатними до пасивного розслаблення.
Червоні й білі м'язові волокна. У саркоплазмі міститься розчинний пігментний білок міоглобін. За своєю хімічною будовою цей білок дуже близький до гемоглобіну крові і теж здатний зв'язувати кисень і віддавати його при необхідності. Міоглобін забарвлює м'язові волокна у червоний колір. Залежно від вмісту саркоплазми (а, отже, і міоглобіну), товщини і ферментного складу м'язові волокна поділяють на червоні, білі та проміжні. М'язи людини здебільшого містять усі три типи волокон, але їхнє співвідношення залежить від функції того чи іншого м'яза. Червоні волокна мають незначну товщину, велику кількість міоглобіну в саркоплазмі, численні мітохондрії, багаті на цитохроми. Білі волокна товщі, вони містять менше міоглобіну та мітохондрій. Волокна третього типу займають проміжне положення за цими показниками. М'язи, у яких переважають червоні волокна, здатні до більш тривалої безперервної активності, ніж м'язи, що складаються переважно з білих волокон, .тому що їхня саркоплазма добре пристосована до забезпечення своїх енергетичних потреб. Білі волокна здатні скорочуватися швидше, ніж червоні, але вони порівняно швидко втомлюються, тому що не можуть довго отримувати достатню кількість енергії.
Функціональні особливості поперечно-смугастої м'язової тканини. З поперечно-посмугованої м'язової тканини побудовані довільні м'язи кістяка (скелету) людини, скорочення яких залежить від свідомості, на відміну від мимовільного скорочення гладких м'язів. Поперечно-посмугованим м'язам властивий так званий тетанічний тип скорочення, для якого характерні такі ознаки: скорочення сильні, швидкі (скорочення м'язових волокон у 10—25 разів швидші, ніж гладких м'язових клітин), не тривалі. Посмуговані м'язи швидше втомлюються і не можуть перебувати у стані скорочення так довго, як гладкі.
Будова м'яза як органа. Окремі поперечно-посмуговані м'язові волокна поєднуються сполучною тканиною в орган, який має назву м'яза. Тонкі прошарки пухкої сполучної тканини між м'язовими волокнами називають ендомізієм. Ретикулярні та колагенові волокна ендомізія переплітаються з волокнами сарколеми. На кінці кожного м'язового волокна плазмолема утворює вузькі глибокі вгинання, в які проникають колагенові та ретикулярні волокна.
Останні пронизують базальну мембрану і утворюють петлю, яка фіксується до плазмолеми саме у тому місці, де з нею контактують актинові нитки саркомерів. Після виходу з базальної мембрани ретикулярні волокна переплітаються з колагеновими, а останні переходять у сухожилля. Кожне м'язове волокно має самостійну інервацію й оточене сіткою гемокапілярів. Комплекс волокна з оточуючими його елементами пухкої сполучної тканини є структурною і функціональною одиницею скелетного м'яза і має назву міон.
ГІАЛІНОВА ХРЯЩОВА ТКАНИНА (поперечний зріз реберного хряща). Забарвлення гематоксиліном-еозином. Встановити препарат за малого збільшення мікроскопа. Знайти охрястя, що покриває хрящ зовні і гіалінову хрящову тканину. Розглядаючи її за великого збільшення, звернути увагу на те, що в поверхневому шарі під охрястям знаходяться молоді хондроцити веретеноподібної форми, а в глибших шарах – зрілі хрящові клітини округлої форми, які лежать компактно, утворюючи так звані ізогенні групи з 2-4 хондроцитів. Між клітинами розміщується (базофільно зафарбована) речовина, багата глікозамінгліканами, в якій не видно колагенових волокон. Замалювати препарати і позначити: 1. Охрястя. 2. Хрящ: 1) хондроцити, 2) хондробласти, 3) ізогенні групи. 3. Міжклітинна речовина
P Де у препараті, який Ви вивчаєте, можна побачити кровоносні судини? P Як утворюється і де локалізуються ізогенні групи клітин в гіаліновому хрящі?
ЕЛАСТИЧНА ХРЯЩОВА ТКАНИНА (зріз вушної раковини). Забарвлення орсеїном. За малого збільшення знайти охрястя, яке покриває хрящову пластинку. За великого збільшення розглянути хрящові клітини, що розміщуються попарно або у вигляді ланцюжка, утворюючи ізогенні групи. В міжклітинній речовині видно темновишневого кольору еластичні волокна, що йдуть в різних напрямках, утворюючи густу сітку. Замалювати і позначити: 1. Охрястя. 2. Хрящ: 1) ізогенні групи хондроцитів, 2) міжклітинна речовина: а) основна речовина, б) еластичні волокна.
P Який метод забарвлення використовують для виявлення еластичних волокон? P Яка особливість розташування клітин у хрящі? ВОЛОКНИСТА ХРЯЩОВА ТКАНИНА (зріз міжхребцевого диска). Забарвлення гематоксиліном-еозином. За малого збільшення мікроскопа встановити препарат в місці переходу волокнистої сполучної тканини (зв’язки) в гіаліновий хрящ. Між ними знаходиться волокниста хрящова тканина. Розглянути її за великого збільшення, звернути увагу на те, що хрящові клітини (частіше поодинокі, рідше ізогенні групи) розміщуються стовпчиками в порожнинах міжклітинної речовини, яка містить паралельно направлені колагенові пучки. Замалювати препарат і позначити: 1. Зв’язка. 2. Гіаліновий хрящ. 3. Волокнистий хрящ: 1. Хондроцити. 2. Міжклітинна речовина: а) основна речовина, б) колагенові волокна.
P Як на гістологічному препараті можна відрізнити гіалінову хрящову тканину від волокнистої? P Яка особливість розташування клітин у міжклітинній речовині?
ПЛАСТИНЧАСТА КІСТКОВА ТКАНИНА (поперечний зріз діафіза трубчастої кістки). Забарвлення згідно Шморлю. За малого збільшення мікроскопа знайти окістя, яке покриває кістку. Під ним паралельними рядами розташовується шар зовнішніх генеральних кісткових пластинок. Середня частина кістки утворена системою остеонів, які складаються з концентрично нашарованих кісткових пластинок, побудованих з осеїнових волокон, зклеєних основною речовиною та остеоцитів, що розміщуються навколо центрального каналу, в якому проходить кровоносна судина. Між остеонами лежать вставні пластинки. Від ендосту остеонний шар відокремлений шаром внутрішніх генеральних пластинок. Замалювати препарат і позначити: 1.Окістя. 2. Власне кістка: 1) зовнішній шар генеральних пластинок. 2) Остеонний шар: а) остеони, б) вставні пластинки, (внутрішній шар генеральних пластинок). 3. Ендост. 4. Кістково-мозкова порожнина. За великого збільшення розглянути будову остеона, замалювати і позначити: 1. Центральний канал. 2. Кісткова пластинка. 3.Остеоцити: а) тіло клітини, б) відростки.
ü Яка будова остеона? ü Чому дана кісткова тканина відноситься до пластинчастої?
РОЗВИТОК КІСТКИ З МЕЗЕНХІМИ (поперечний зріз щелепи зародка тварини). Забарвлення гематоксиліном-еозином. Знайти за малого збільшення мікроскопа острівці грубоволокнистої кісткової тканини забарвлені гомогенно в рожевий колір. На поверхні їх знаходяться остеобласти і остеокласти, а в середнині кісткової тканини - остеоцити. Навколо кісткових перекладин видно клітини мезенхіми і кровоносні капіляри. Замалювати препарат і позначити: 1. Міжклітинна речовина. 2. Остеоцити. 3. Остеобласти. 4. Остеокласти. 5. Мезенхімні клітини. 6. Кровоносні судини.
ü Які клітини знаходяться на поверхні острівців кісткової тканини? ü Чи є судини у даній кістковій тканині?
РОЗВИТОК КІСТКИ НА МІСЦІ ХРЯЩА (хрящовий остеогенез). Забарвлення гематоксиліном-еозином. За малого збільшення видно хрящову “модель” майбутньої кістки, епіфізи якої утворені гіаліновим хрящем. Між епіфізарними і діафізарними центрами окостеніння формується метаепіфізарна пластинка росту. В ній розрізняють 3 основні зони: Перша – незміненого хряща, хрящові клітини якої розташовані паралельними рядами (клітинні стовпчики). Далі видно дистрофічно змінені хондроцити пухирчастої зони, з якою межує звапнена. Наступною є зона резорбції, в якій довкола залишків звапненого базофільного хряща утворюється кісткова оксифільна енхондральна кістка. Зовні діафіз хрящової моделі оточений перихондральною кістковою манжеткою. Внутрішня частина діафіза заповнена остеогенною тканиною. Замалювати і позначити: І. Діафіз: 1. Окістя. 2. Перихондральна кісткова манжетка. 3.Енхондральна кістка. 4. Остеогенна тканина. 5. Остеобласти. 6. Кровоносні судини. 7. Острівці звапненого хряща. ІІ. Епіфіз: 8. Зона незміненого хряща. 9. Зона стовпчастого хряща. 10. Зона пухирчастого хряща. 11. Зона резорбціі хряща.
P Що таке перихондральне окостеніння? Енхондральне? P За рахунок чого відбувається ріст трубчастої кістки?
ГЛАДКА М’ЯЗОВА ТКАНИНА (зріз стінки сечового міхура). Забарвлення гематоксиліном-еозином. За малого збільшення мікроскопа в м’язовій оболонці сечового міхура знайти пучки міоцитів, які розділені прошарками сполучної тканини. За великого збільшення мікроскопа розглянути гладкі міоцити, які на поздовжніх зрізах мають веретеноподібну форму. В центрі клітин розташовані ядра паличкоподібної форми. Цитоплазма забарвлюється оксифільно і містить міофібрили, які на світлооптичному рівні погано виявляються. На поперечних перерізах ядра і тіла міоцитів мають округлу форму. Замалювати і позначити: 1. Міоцити: а) поздовжній розріз, б) поперечний розріз. 2.Ядро. 3. Саркоплазма. 4. Прошарки сполучної тканини.
P Що є структурною одиницею гладкої м’язової тканини? P Яка форма міоцита?
ПОСМУГОВАНА СКЕЛЕТНА М’ЯЗОВА ТКАНИНА (зріз язика). Забарвлення залізним гематоксиліном. За малого збільшення знайти поздовжньо і поперечно зрізані пучки м’язових волокон та розташовані між ними прошарки пухкої сполучної тканини. За великого збільшення у поздовжньо зрізаних м’язових симпластах спостерігається велика кількість ядер, розташованих на периферії біля сарколеми. Міофібрили розташовані в центрі волокна мають поперечну посмугованість, яка складається з темних анізотропних і світлих ізотропних дисків. На поперечно перерізаних м’язових волокнах міофібрили мають вигляд крапок. Замалювати і позначити: 1. М’язове волокно (симпласт): а)поздовжній розріз, б) поперечний розріз. 2. Сарколема. 3. Саркоплазма. 4. Ядра. 5. Міофібрили. P Що є структурною одиницею поперечно-посмугованої м’язової тканини? P Чим представлений скоротливий апарат м’язової тканини?
СЕРЦЕВА М’ЯЗОВА ТКАНИНА (зріз міокарда). Забарвлення залізним гематоксиліном. За малого збільшення мікроскопа знайти поздовжньо розташовані м’язові волокна, які складаються з скоротливих кардіоміоцитів. Між волокнами розташовані прошарки сполучної тканини з судинами. За великого збільшення мікроскопа звернути увагу на наявність темних смужок, які йдуть поперек волокон. Це вставні диски – з’єднання між кардіоміоцитами. Розглянути будову анастомозів, що поєднують між собою волокна та поперечну посмугованість. Замалювати і позначити: 1. М’язове волокно. 2. Кардіоміоцит. 3. Вставний диск. 4. Ядро. 5. Саркоплазма. 6. Посмугованість. 7. Анастомози. 8. Сполучнотканинні прошарки.
P Що є структурною одиницею серцевої м’язової тканини? P Який тип міофібрил в цій м’язовій тканині? Джерела інформації: а) Основні 1. Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2010. – С. 183 – 213. 2. Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б.]. – Київ : Книга плюс, 2003. – С. 187-219. 3. Волков К.С. Ультраструктура клітин і тканин : навчальний посібник-атлас / К. С. Волков, Н. В. Пасєчко. – Тернопіль : Укрмедкнига, 1997. – С. 72 – 81. 4. Презентація лекції з теми: «Хрящова, кісткова та м’язова тканина». 6. Відеофільм з теми «Хрящова, кісткова та м’язова тканина». б) додаткові 1. Улумбеков Э.Ф., Чельшева Ю.А. Гистология, эмбриология. Цитология / Э.Ф. Улумбеков, Ю.А. Чельшева – М. : ГЕО ТАР. – Медиа, 2007. – С. 145 - 192 2. Данилов Р. К. Гистология. Эмбриология. Цитология. : [учебник для студентов медицинских вузов] / Р. К. Данилов – М. : ООО «Медицинское информационное агенство», 2006. – С. 152 – 177. 3. Гистология, цитология и эмбриология / [Афанасьев Ю. И., Юрина Н. А., Котовский Е. Ф. и др.] ; под ред. Ю. И. Афанасьева, Н. А. Юриной. – [5-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Медицина. – 2001. – С. 224 - 268 4. Кузнецов С. Л. Атлас по гистологии, цитологии и эмбриологии / Кузнецов С. Л., Н. Н. Мушкамбаров, В. Л. Горячкина. – М. : Медицинское информационное агенство, 2002. – С. С. 81 - 98. 5. Гістологія людини / [Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С.]. – Львів : Мир, 1993. – С.94 - 6. Компакт-диск ”Ультраструктура клітин, тканин та органів”
Автор ас. Шутурма О.Я.
12 |