Главная Обратная связь

Дисциплины:






Ін’єктування тріщин



Причини пошкодження кам’яних стін можуть бути класифіковані на дві групи: силові й викликані дією оточуючого середовища. До силових відносяться: нерівномірне просідання будівлі, обумовлене, як правило, порушенням основи під фундаментом; збільшення навантаження у зв’язку з перебудовою або надбудовою будівлі без належного врахування несучої спроможності стін; порушення місць опирання будівельних конструкцій; збільшення прогинів перемичок віконних та дверних пройомів та ін. Вплив оточуючого середовища виявляється у надмірному зволоженні й промерзанні стін; агресивній дії газів та пилоподібних часток , які знаходяться у складі диму від промислових підприємств і транспорту; вивітрюванні матеріалів стін і у вогняних пошкодженнях.

Ступінь пошкодження кам’яних стін визначається втратою ними несучої здатності і умовно розділяється на: слабке – зниження несучої здатності до 15 %; середнє – до 25 % і сильне – 50%.

Зруйнованими вважаються стіни , які втратили більше 50 % несучої здатності
До робіт з ремонту і зміцнення кам’яних стін відносяться: замурування тріщин; зміцнення кладки способом ін’єкції; зміцнення стовпів і простінків; забезпечення просторової жорсткості будівлі та ін. Найбільш часто у кладці стін виникають тріщини, які мають різноманітний характер. Замурування тріщин виконують після усунення причин, які їх викликали, переконавшись, що деформації стін закінчилися і тріщини не збільшуються. Перевірку затухання деформацій здійснюють за допомогою маяків – тоненьких пластинок з гіпсового або цементно-піщаного розчинів, які наклеюються на тріщини.

Замурування тріщин ненаскрізних і невеликих за розмірами, виконують цементним розчином з додаванням 30 % вапняного тіста. Перед заповненням розчином тріщину розшивають, ретельно відчищають від пилу, промивають водою і обробляють поверхню цементним молоком.

При значному ослабленні стін проводять ін’єкціювання кладки розчином. Зміцнення способом ін’єкції полягає в подаванні під тиском до пошкодженої кладки цементного, полімерного або полімерцементного розчинів заданої в’язкості, які, проникаючи до щілин і тріщин, після затвердіння забезпечують необхідну монолітність кладки.

Технологія робіт з ін’єкціювання складається з наступних процесів: визначення місця знаходження отворів, які розташовуються на ділянках з найбільшою концентрацією тріщин; свердління отворів у тілі кладки на глибину до 200 мм; очищення поверхні отворів і тріщин стиснутим повітрям з наступним промиванням водою; встановлення в отворах ін’єкційних металевих патрубків діаметром 12 мм на глибину до 50 мм; нагнітання розчину за допомогою спеціальних шприців або розчинонасосів. Розчин у кладку нагнітають під тиском до 0,6 МПа. Ін’єкціювання ведуть горизонтальними рядами знизу вгору.



У разі витікання розчину в процесі ін’єкціювання, ці місця заповнюють цементним або гіпсовим тістом. Розчин нагнітають у кожний отвір безперервно з метою виключення можливого утворення пробки розчину.

При закладанні тріщин шириною до 40 мм у стінах товщиною в 1,5 цеглини кладку розбирають і замуровують послідовно окремими ділянками на всю товщину стіни у вигляді цегляних замків (рис. а, б). Якщо тріщини мають значну ширину, то для зміцнення кладки часто ставлять анкери або балки (металеві зв’язки). Ці балки замуровують у кладку так само, як і під час перекладання ділянок стін із збереженням вищої кладки.

При замуровуванні тонких тріщин у стіні товщиною в 2 цеглини і більше (рис. в) спочатку розбирають кладку вздовж тріщини на глибину в 0,5 цеглини з кожного боку. Після цього тріщину промивають водою, встановлюють опалубку і нагнітають рідкий цементний розчин складу 1 : 3 або 1:2. Потім розібрану кладку закладають з двох боків тріщини цеглою перев’язкою із старою кладкою.

При наявності в стіні наскрізних тріщин у вигляді розривів кладки в місцях спряження зовнішніх і внутрішніх стін або в зовнішніх кутах для зміцнення застосовують металеві накладки із штабової сталі. Накладки фіксують болтами, які розташовують від тріщини на відстані, що приблизно дорівнює півтори товщини стіни. Для підвищення несучої здатності кам’яних стовпів і простінків застосовують обойми, які за використовуваним матеріалом бувають: стальні, залізобетонні й армовані розчинові.

Сталева обойма

Стальна обойма складається з двох елементів – вертикальних стальних кутиків, які встановлюють по рогах стовпів або простінків на цементному розчині та горизонтальних планок із штабової або круглої сталі.

Обойми 1-го типу влаштовують наступним чином. Поверхню стовпа або простінка в місцях встановлення кутиків – стояків ретельно очищають від штукатурки і вирівнюють, щоб забезпечити щільне прилягання кутиків до поверхні елемента, який зміцнюють. Кутики встановлюють у проектний стан на тонкий шар цементно-піщаного розчину і фіксують дротяними скрутками або струбцинами. У практиці будівництва застосовуються три основні види обойм: сталеві, залізобетонні, армовані розчинні.

Сталева обойма виконується- з вертикальних сталевих кутників, встановлюваних на розчині по кутах підсилюваного елементу (простінка, стовпа), і хомутів із полосової або круглої сталі, приварених до кутників.. Відстань між хомутами повинна бути не більш меншою розміру перетину і не більш 50 см. Для включення обойми в роботу зазори між кладкою і кутниками слід ретельно зачеканити або заїн'єктувати цементним розчином.

Сталева обойма повинна бути захищена від корозії шаром цементного розчину завтовшки 25—30 мм, по металевій сітці.


30.Поперечні планки і кутики

Спільну роботу обойми й простінка або стовпа забезпечує попереднє напруження планок, які приварюють до кутиків. Найбільш простий та надійний спосіб створення попереднього напруження – термічний. Для цього поперечні планки безпосередньо перед встановленням нагрівають до температури 150…200°С, потім не даючи їм охолонути, приварюють до кутиків. Відстань між поперечними планками не має бути менше товщини елемента, який зміцнюють.

Одним з найефективніших способів посилення кам'яних конструкцій є включення кладки в обойму. Кладка в обоймі працює в умовах . всестороннього стиску і обмеженні свободи її поперечного розширення, що значно збільшує опір кладки на дію подовжньої стискаючої сили.

Спосіб включення обойм другого типу в роботу полягає в тому, що кутики – стояки заготовляють довше, ніж відстань між верхньою і нижньою опорами, і встановлюють їх на місце, трохи зігнувши за довжиною . Напруження створюється в результаті вирівнювання кутиків стяжними болтами, які розташовані посередині обойми. Встановивши у проектний стан, кутики з’єднують поперечними планками. Довжину кутиків – стояків визначають безпосередньо перед встановленням їх на місце, виходячи з фактичних розмірів між опорними площадками, заданого рівня попереднього напруження і фізико – механічних властивостей матеріалу.

Після встановлення стальні обойми захищають від корозії шаром цементного розчину товщиною 25…30 мм по металічній сітці. В цьому випадку підсилення кам’яної конструкції відбувається як за рахунок безпосереднього приймання поздовжньої стискаючої сили елементами обойми (металевими кутиками в сталевій обоймі), так і непрямим шляхом — за рахунок стримування поперечних деформацій кам’яної кладки, так званий ефект обойми.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...