Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття, джерела та система права зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин



 

Зовнішні зносиничастина загальної системи міждержавних відносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні, підтримувані за допомогою особливих державних органів переважно політичні зв´язки і відносини між державами та іншими суб´єктами міжнародного права з метою здійснення їх зовнішніх функцій мирними засобами відповідно до основних принципів міжнародного права.

Право зовнішніх зносин є галуззю сучасного загального міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які регулюють становище і діяльність суб´єктів міжнародного права у здійсненні їхніх зовнішніх зносин відповідно до основних принципів міжнародного права.

Джерелами права зовнішніх зносин є численні міжнародні договори, як двосторонні, так і багатосторонні, найважливішими з яких є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 p., Конвенція про спеціальні місії 1969 р. та Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.,а також міжнародні звичаї та внутрішнє законодавство держав (наприклад, кількісний склад дипломатичних представництв, повноваження органів державної влади, які вступають в зовнішні зносини, порядок ввезення призначених для дипломатичних представництв предметів і звільнення їх від усіх митних зборів тощо).

Система права зовнішніх зносин.Право зовнішніх зносин — це єдина самостійна галузь міжнародного права, що складається із таких чотирьох частин: дипломатичне право; право спеціальних місій; дипломатичне право міжнародних організацій; консульське право. У кожній із цих складових права зовнішніх зносин є спільний предмет правового регулювання — офіційна діяльність держав у міжнародних відносинах за допомогою відповідних органів зовнішніх зносин.

Органи зовнішніх зносиндержавні органи, за допомогою яких здійснюються зв’язки з іншими державами і міжнародними організаціями.

Види органів зовнішніх зносин:

1. Закордонні — органи, які знаходяться за межами території держави. Вони в свою чергу поділяються на:

a. Постійні:

• дипломатичні представництва держав (посольства і місії);

• консульські представництва;

• постійні представництва держав при міжнародних організаціях.

b. Тимчасові:

• спеціальні місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення переговорів тощо;

• делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях;

• інші.

2. Внутрішньодержавні— органи, які постійно знаходяться на території держави. Вони в свою чергу поділяються на:



a. Органи, що представляють державу з усіх питань (парламент, глава держави, глава уряду, відомство іноземних справ)

b. Органи, що представляють державу тільки в одній галузі його зовнішніх зв’язків (міністерство зовнішньої торгівлі; інші міністерства і відомства в межах встановлених законом).

В Україні зовнішньополітичні функції глави держави — Президента — ґрунтуються на пунктах 3, 4 і 5 ст. 106 Конституції. Він керує зовнішньополітичною діяльністю, веде міжнародні переговори й укладає міжнародні договори України; він приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в іноземних державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі й відзивні грамоти дипломатичних представництв іноземних держав. Відповідно до п. 24 ст. 106 Конституції Президент надає вищі дипломатичні ранги.

У зарубіжних країнах зовнішньополітичні функції глави держави залежать від форми правління: у президентських республіках і дуалістичних монархіях повноваження глави держави в основному збігаються. У парламентарних республіках і парламентарних монархіях глава держави виконує представницькі функції і реального впливу на зовнішньополітичну діяльність не чинить, їх реалізує глава уряду. Це не змінюється при інших назвах посади глави уряду або глави держави, як, наприклад, у Лівії, де фактичний глава держави йменується "лідером Лівійської революції".

Конституція України встановлює коло зовнішньополітичних повноважень парламенту України — Верховної Ради. Зокрема, п. 5 ст. 85 встановлює, що парламент визначає основи зовнішньої політики держави, дає згоду на обов´язковість міжнародних договорів України і денонсацію міжнародних договорів України (п. 32), приймає рішення про використання Збройних Сил України за кордоном на умовах, передбачених п. 23 ст. 85 Конституції.

Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, зовнішньоекономічної діяльності.

Міністерство закордонних справ України діє згідно з положенням про нього і виконує такі функції: розробляє загальну стратегію зовнішньої політики України і надає відповідні пропозиції Президенту України; реалізує зовнішньополітичний курс України; забезпечує дипломатичними засобами захист суверенітету і територіальну цілісність та інші інтереси України; здійснює захист прав й інтересів громадян України за кордоном; забезпечує дипломатичні й консульські відносини України з іноземними державами і міжнародними організаціями. Міністерство закордонних справ готує проекти міжнародних договорів, веде їхній облік і зберігання, сприяє функціонуванню закордонних дипломатичних представництв на території України і виконує ряд інших організаційних і правових функцій.

2. Закордонні органи зовнішніх зносин: їх види та особливості діяльності.

Дипломатична діяльність як один із видів державної служби здійснюється конк­ретними посадовими особами та державними органами, по­кликаними керуватися нормами міжнародного права. Зви­чайно, поняття «дипломатія» є вужчим порівняно з поняттям «зовнішні зносини». Тому, розглядаючи питання, пов'язані з функціонуванням відповідних державних органів, автор вважає доречним врахувати думку відомого фахівця з цих проблем В. О. Зоріна, який класифікував державні органи зовнішніх зносин, насамперед із точки зору їхнього розташуван­ня, як дві окремі групи: центральні органи зовнішніх зносин держави, закордонні органи зовнішніх зносин держави. Такий поділ видається нам універсальним і, попри все розмаїття сучасних політичних та економічних систем, може бути застосованим до будь-якої країни світу.

Щодо закордонних державних органів зовнішніх зносин, то, вони поділяються на дві головні категорії — постійні та тимчасові.

Постійні органи ведуть повсякденну роботу за кордоном, представляючи і захищаючи інтереси своєї держави. Йдеться про посольства та місії, представництва в міжнародних орга­нізаціях.

Тимчасові органи — це різноманітні делегації, окремі пред­ставники за кордоном, а також спостерігачі на міжнародних конференціях, з Іздах, у міжнародних комісіях, нарешті, окремі представники на державних ювілеях, коронаціях, траурних церемоніях та ін.

Постійні закордонні органи зовнішніх зносин за характе­ром своєї діяльності, функціями, які вони виконують, можуть бути дипломатичними органами, наприклад — посольства або представництва при ООН. Ці постійні органи мають представницький характер і виконують політичні функції. На відміну від них, не вважаються дипломатичними представ­ництвами консульства. Міжнародно-правове становище кон­сульства наближається до дипломатичного представництва, але не є ідентичним останньому.

Представництва на різноманітних технічних чи спеціа­лізованих, галузевих виставках і конгресах також не мають дипломатичного характеру. Члени цих представництв не мають дипломатичного статусу, виїздять за кордон за служ­бовими паспортами. Такі представництва, у свою чергу, також можуть бути постійними або тимчасовими.

Таким чином, можна зробити висновок, що державні органи зовнішніх зносин, як центральні, так і закордонні, становлять загалом цілісну систему, центром якої є зов­нішньополітичне відомство. Ефективність роботи цієї сис­теми залежить від багатьох принципових чинників — еконо­мічного рівня розвитку держави, її військової могутності, кадрового потенціалу тощо. Всі ці органи мають спільну мету — захищати зовнішні інтереси держави, дбати про її між­народний авторитет, сприяти зростанню ролі держави у сві­товому співтоваристві.

До спеціальних повноважень міністра закордонних справ належать:

- прийом іноземних послів та посланників напередодні вручення ними вірчих грамот главі держави;

- - скріплення вірчих та відкличних грамот послів і посланників своєї держави,

- прийняття повноважень іноземних тимчасових повірених у своїй державі та видача таких повноважень тимчасовим по­віреним своєї держави за кордоном;

- скріплення ратифікаційних грамот із відповідних міжнародних договорів;

- присвоєння дипло­матичних рангів (крім найвищих, наприклад, міністр закор­донних справ України присвоює дипломатичні ранги від аташе до радника першого класу);

- призначення співробітників дипло­матичного персоналу в посольствах і місіях за кордоном, а також у постійних представництвах при міжнародних орга­нізаціях;

- підписання консульських патентів для глав консуль­ських установ своєї держави за кордоном та видача екзеква­тури іноземним консулам;

- скріплення повноважень представ­ників своєї держави при міжнародних організаціях, на між­народних конференціях, делегацій, що беруть участь у роботі сесій або органів міжнародних організацій;

- Дипломатичні представництва: поняття, види, функції.

- Дипломатичне право - це норми міжнародного права, які регламентують порядок дипломатичних зносин між державами та іншими суб'єктами міжнародного права. При розгляді дипломатичного права як частини права зовнішніх зносин доцільно звернути увагу, насамперед, на такі питання як:

- • внутрішньодержавна організація дипломатичної діяльності;

- • міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв держав за кордоном;

- • інститут торговельних представництв у сучасному дипломатичному праві і дипломатичні привілеї та імунітети і т.д.

- Внутрішньодержавна організація дипломатичної діяльності охоплює всі офіційні зв'язки і відносини держави на міжнародній арені, здійснювані спеціальними зовнішньополітичними відомствами. В Україні це - Міністерство закордонних справ, його дипломатична служба, тобто система роботи дипломатичних кадрів у центральному апараті та за кордоном з виконання завдань дипломатії держави. Дипломатія втілює в життя загальний курс держави в міжнародних справах, її зовнішню політику.

- Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв держав за кордоном є важливою ланкою у функціонуванні закордонних органів зовнішніх зносин.

- Необхідною передумовою дипломатичних відносин є визнання де-юре і взаємна згода держав на встановлення дипломатичних відносин.

- У Віденській конвенції 1961 р. є термін "представництво".

- Дипломатичне представництво - постійний закордонний державний орган зовнішніх зносин, створений на основі спільної угоди однією державою на території іншої для підтримання постійних офіційних контактів. Дипломатичне представництво виступає від імені своєї країни у всіх питаннях, що стосуються відносин з іншою стороною.

- Сучасна дипломатична практика використовує кілька видів дипломатичних представництв:

- посольство - представництво першого вищого класу, очолюване послом або тимчасово повіреним у справах;

- місія - представництво другого класу, очолюване посланником або повіреним у справах;

- постійне представництво при міжнародних організаціях;

- дипломатичні представництва, що мають з різних причин інші назви та особливості організації (наприклад, Народні бюро зовнішніх зв'язків у Лівії).

- Відповідно до Закону України "Про дипломатичну службу" 2001 р. дипломатичними працівниками можуть бути громадяни України, які мають відповідну фахову вищу освіту, необхідні професійні та ділові якості, володіють державними та іноземними мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені у довготермінове відрядження.

-

- Дипломатичні ранги відповідно до Закону України "Про дипломатичну службу" 2001 року:

- ♦ Надзвичайний і Повноважний Посол;

- ♦ Надзвичайний і Повноважний Посланник 1-го класу;

- ♦ Надзвичайний і Повноважний Посланник 2-го класу;

- ♦ радник 1-го класу;

- ♦ радник 2-го класу;

- ♦ перший секретар 1-го класу;

- ♦ перший секретар 2-го класу;

- ♦ другий секретар 1-го класу;

- ♦ другий секретар 2-го класу;

- ♦ третій секретар;

- ♦ аташе.

- Дипломатичний працівник, якому присвоєно дипломатичний ранг, перебуває у ньому довічно і може бути позбавлений цього рангу лише за вироком суду.

- Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням міністра закордонних справ України. Інші ранги присвоюються Міністром закордонних справ України за поданням атестаційної комісії міністерства.

-

- Структуру та кількісний склад персоналу дипломатичного представництва затверджує Міністерство закордонних справ з урахуванням чинників доцільності. Але обов'язково до складу дипломатичного представництва входять: глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу - особи з дипломатичним рангом (радник, секретар, аташе встановлених рангів), члени адміністративно-технічного персоналу, члени обслуговуючого персоналу.

- Адміністративно-технічний персонал дипломатичного представництва - члени персоналу представництва, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування представництва (референти-перекладачі, технічні секретарі, канцелярський персонал, діловоди, шифрувальник, бухгалтерські працівники тощо). Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 р. дає можливість призначати такими працівниками громадян держави, в якій акредитоване представництво. Члени адміністративно-технічного персоналу мають привілеї та імунітети, що прирівняні до привілеїв та імунітетів дипломатів, за винятком того, що імунітет від цивільно-правової й адміністративної юрисдикції держави перебування не поширюється на дії, вчинені ними не під час виконання своїх службових обов'язків.

- Обслуговуючий — садівники, прибиральниці, водії, кухарі, вахтери і т.д.

- У міжнародному праві та дипломатичній практиці сукупність дипломатичних представників у країні перебування, колективне об'єднання з протокольних приводів називають дипломатичним корпусом.

- Дуайєн - особа, обрана очолювати дипломатичний корпус (обирається найстарша й найдосвідченіша особа). Якщо дипломатичний корпус знаходиться в державі з католицькою релігією, то, як правило, дуайєном обирається нунцій.

- Функції дипломатичного представництва закріплено у ст. З Віденської конвенції 1961 р. Найважливішими з них є:

- представництво акредитуючої держави у державі перебування;

- захист інтересів своєї держави у державі перебування та її громадян у рамках міжнародного права;

- ведення переговорів з урядом держави перебування;

- консульська;

- інформаційна, тобто збір всіма законними засобами відомостей про умови і події у державі перебування і повідомлення про них уряду акредитуючої держави;

- заохочення дружніх відносин між державою, яку представляє дипломатичне представництво, і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки, культури, науки тощо.

- На нашу думку, доцільно також зупинитися на понятті та функціях торгівельних представництв.

- Торговельне представництво - це частина дипломатичного Представництва в окремій державі, здійснює свою діяльність під загальним керівництвом посла (посланника) і підзвітне профільному міністерству (зовнішньої торгівлі або економіки і т.д.). Поширені випадки, коли торговельне представництво очолював торгівельний представник, якого призначає уряд.

- Інститут торговельних представництв введений до системи зовнішніх зносин держав завдяки практиці колишнього Союзу РСР і був закріплений у Віденській конвенції 1961 р. У дипломатичній практиці цей інститут є складовою частиною відповідних посольств і місій.

- Основними функціями торговельних представництв за кордоном є:

- ♦ видання дозволів на здійснення торговельних операцій установам, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

- ♦ регулювання і контроль діяльності організацій, які мають дозвіл на самостійний вихід на зовнішній ринок;

- ♦ запровадження операцій із зовнішньої торгівлі для організацій, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

- ♦ видача дозволів на ввезення товарів, свідоцтв про проходження товарів, дозволів на транзит товарів через країну;

- ♦ контроль у країні перебування за виконанням законів про зовнішню торгівлю організаціями, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

- ♦ вивчення загальних умов і торговельної кон'юнктури у країні перебування.

- Найважливішою правовою гарантією здійснення функцій торговельних представництв за кордоном є забезпечення їх відповідними привілеями та імунітетами (як складової частини дипломатичних представництв) відповідно до міжнародного права. Мається на увазі недоторканність помешкань торговельних представництв, недоторканність їх архівів і документів, митні привілеї, користування прапором і емблемою акредитуючої держави, податкові чи фіскальні привілеї тощо.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...