Главная Обратная связь

Дисциплины:






Ухвали суду першої інстанції та їх законна сила



 

Ухвали суду першої інстанції — це акти, якими справа по суті не вирішується, але якими оформляються процесуальні правомочності суду в ході розгляду цивільної справи.

Ухвали суду першої інстанції мають на меті забезпечити своєчасне і правильне вирішення цивільних справ. При розгляді і вирішенні цивільної справи судом постановляється значна кількість ухвал. Незважаючи на це, питання, з яких постановляються ухвали, можна згрупувати залежно від їх юридичної спрямованості.

Так, до ухвал, пов'язаних із рухом справи в суді першої інстанції, належать ухвали, що стосуються відкриття провадження у справі та провадження у справі до судового розгляду.

 

Це, зокрема, ухвали про залишення позовної заяви без руху або повернення заяви (ст. 121 ЦПК); об'єднання і роз'єднання позовів (ст. 126 ЦПК); ухвали про судові доручення щодо збирання доказів (ч. 2 ст. 132 ЦПК); ухвали про призначення експертизи (ч. 1 ст. 144 ЦПК); ухвали про призначення справи до розгляду (ст. 156 ЦПК); ухвали про прийняття чи відхилення заперечень осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, щодо дій головуючого в судовому засіданні (ч. З ст. 160 ЦПК).

Клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, здебільшого стосуються їх процесуальних прав. Так, особи, які беруть участь у справі, можуть заявляти клопотання про відвід судді (суддів) (ст. 24 ЦПК); позивач — клопотання про заміну неналежного відповідача (ст. 33 ЦПК); особи, які беруть участь у справі, — клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 2 ст. 35 ЦПК); заявляти клопотання про забезпечення доказів (ч. 1 ст. 133 ЦПК); заявляти клопотання про витребування доказів (ч. 1 ст. 137 ЦПК); позивач може заявляти клопотання про відмову від позову, відповідач — про визнання позову, а сторони — про укладання мирової угоди (ч. З ст. 130, ч. 1 ст. 174, ч. 2 ст. 175 ЦПК).

Із загального кола питань ч. 2 ст. 208 ЦПК виокремлює ті, в яких йдеться про відкладення розгляду справи. Питання про відкладення розгляду справи суд вирішує у разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі (ст. 169 ЦПК), неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача (ст. 170 ЦПК), за неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі у справі інших осіб (ч. 1 ст. 191 ЦПК).

Оголошення перерви у судовому засіданні пов'язане з обставинами розгляду справи, що їх викликали (ч. З ст. 159 ЦПК). Так, у разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього (ч. 2 ст. 191 ЦПК); якщо вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, суд постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву (ч. 4 ст. 195 ЦПК).



Ухвали про зупинення провадження у справі постановляються у випадках, передбачених ст.ст. 201, 202 ЦПК. Зупинення провадження у справі означає тимчасове припинення процесуальних дій у зв'язку з обставинами, що перешкоджають подальшому розгляду до усунення цих обставин. Про зупинення, відновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу (ч. 2 ст. 201, ч. З ст. 202, ч. 1 ст. 204 ЦПК).

Розгляд цивільної справи зазвичай завершується ухваленням судового рішення. Проте інколи внаслідок виявлення певних обставин можливе завершення провадження у справі без ухвалення судового рішення (ст. 205, ч. 1 ст. 207 ЦПК). Висновок про те, що провадження у справі підлягає закриттю, міститься в ухвалі (ч. 1 ст. 206 ЦПК). Провадження у справі, якщо заяву залишено без розгляду, також закривається постановленням ухвали суду (ч. 1 ст. 207 ЦПК).

За формою, в якій вони дістають вияв, ухвали суду можуть оформлятися окремим процесуальним документом, що постановляється в нарадчій кімнаті, та бути "протокольними" — постановляються не виходячи до нарадчої кімнати (ч. 4 ст. 209 ЦПК). Ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються судом і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, відображаються в журналі судового засідання (ч. 5 ст. 209 ЦПК). Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення (ч. 6 ст. 209 ЦПК).

Ухвала суду, що постановляється як окремий документ, має дати повну й обґрунтовану відповідь на питання, що вирішується, тому закон вимагає (ч. 1 ст. 210 ЦПК), щоб кожна подібна ухвала містила 4 частини: 1) вступну; 2)описову; 3) мотивувальну; 4) резолютивну.

У вступній частині ухвали зазначаються: час і місце її постановлення; прізвище та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмет позовних вимог (п. 1 ч. 1 ст. 210 ЦПК). Наявність цих даних полегшує виконання вищестоящими судами своїх функцій, сприяє правильному вирішенню різних процесуальних питань, що виникають при розгляді справи, зокрема пов'язаних із оскарженням ухвали. Зазначення предмета позовних вимог допомагає суду в з'ясуванні суті спору.

У описовій частині ухвали зазначається суть питання, що вирішується ухвалою (п. 2 ч. 1 ст. 210 ЦПК), тобто має міститися вказівка на питання, що належить розглянути і щодо якого постановляється ухвала.

У мотивувальній частині ухвали мають зазначатися мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу (п. З ч. 1 ст. 210 ЦПК).

Натомість резолютивна частина ухвали має містити вказівку на висновки суду, строки і порядок набрання ухвалою законної сили та її оскарження (п. 4 ч. 1 ст. 210 ЦПК).

Та ухвала, яка має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, оформлюється також з урахуванням вимог, встановлених Законом "Про виконавче провадження", зокрема ст.ст. З, 19.

Ухвала, яка постановляється судом, не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і посилання на закон, яким суд керувався, постановляючи ухвалу, а також висновок суду, строки і порядок оскарження ухвали (ч. 2 ст. 210 ЦПК).

З урахуванням норм ст. 293 ЦПК, слід зазначити, що не всі ухвали суду підлягають оскарженню (наприклад, про відвід судді). Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню (ч. 2 ст. 293 ЦПК).

Строк та порядок оскарження ухвал суду першої інстанції, що належать до визначеного ст. 293 ЦПК переліку, встановлено ст.ст. 294, 295 ЦПК. Відповідно до них зазначається, що ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду через цей самий місцевий суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження ухвали протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

5.1.Законна сила ухвал суду

 

Щоб визначити порядок набрання ухвалою суду першої інстанції законної сили треба вдаватися до передбаченої ч. 7 ст. 8 ЦПК аналогії закону, за якої до спірних відносин, не врегульованих законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини.

У цьому випадку такими є відносини щодо набрання рішенням суду законної сили, врегульовані ст. 223 ЦПК.

З урахуванням змісту норм цієї статті у резолютивній частині ухвал суду першої інстанції, які підлягають оскарженню, має зазначатися, що ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в установлений строк, ухвала набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Важливо, що питання щодо законної сили судових ухвал, з огляду на їх різноманітність, може розглядатися щодо кожної з них. Так, неспростовність стосується судових ухвал, оскарження яких допускається ч. 1 ст. 293 ЦПК. Якщо ці ухвали не були оскаржені в строк (ч. 2 ст. 294 ЦПК), вони не можуть спростовуватися апеляційною скаргою.

Виключність притаманна ухвалам, що набрали законної сили, щодо закриття провадження у справі. Проте наявність ухвали про закриття провадження у справі в зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача у цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ч. З ст. 206 ЦПК).

Преюдиційність притаманна ухвалам, які закривають провадження в справі внаслідок відмови позивача від позову і укладення мирової угоди, якщо вони прийняті судом (пункти 3, 4 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

Ознаки виконуваності притаманні всім ухвалам суду, вони підлягають виконанню негайно, якщо закон не передбачає особливих строків виконання. Ухвала, що закриває провадження у справі, якщо судом прийнято мирову угоду, підлягає виконанню державною виконавчою службою (ст. З Закону "Про виконавче провадження"). Окремі ухвали, направлені відповідним особам і органам, повинні виконуватися ними протягом місяця.

Окремі ухвали суду

 

Окрема ухвала суду — це процесуальний засіб судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Суд, виявивши при розгляді справи порушення закону і встановивши причини і умови, які сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов (ч. І ст. 211 ЦПК). Характерно, що окремі ухвали можуть бути постановлені і при закінченні розгляду справи без ухвалення рішення (закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду), а також за наявності певних умов до закінчення її розгляду (п. 39 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції")..

 

Окрема ухвала суду виноситься в нарадчій кімнаті та викладається у вигляді окремого процесуального документа, який має бути підписаний суддею або усім складом суду. Якщо справа розглядається колегіальним складом суду, суддя, який не згоден з окремою ухвалою, має право викласти письмово свою окрему думку.

До того ж. окрема ухвала повинна відповідати вимогам щодо змісту ухвал суду (ст. 210 ЦПК), зокрема мати вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Отже, окрема ухвала суду має бути обґрунтованою і мотивованою. Вона може бути винесена тільки на підставі матеріалів, досліджених у суді, та має містити вказівку на дійсні причини й умови, які сприяли порушенню матеріального або процесуального закону чи сприяли вчиненню таких порушень. Обставини, які належать до таких причин і умов, підлягають всебічному, повному та об'єктивному дослідженню в судовому засіданні.

В окремій ухвалі суд повинен зазначити, в чому конкретно полягають встановлені порушення матеріального або процесуального закону, які саме права громадян порушено або зазначити причини й умови, що сприяли такому порушенню. Водночас суд не може постановити окрему ухвалу, яка за своїм змістом ставить під сумнів законність та обґрунтованість прийнятого в цій самій справі судового рішення.

До правових підстав постановлення окремої ухвали відповідно до ч. 1 ст. 211 ЦПК належать: 1) виявлення під час розгляду справи порушень матеріального або процесуального закону; 2) встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

На необхідність належного реагування на негативні явища звертав увагу Верховний Суд України. Наприклад, виявивши під час розгляду справи про скасування усиновлення або визнання його недійсним факти вчинення службовими особами дій, у яких вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 169 КК, суди мають реагувати на це окремими ухвалами (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Між тим, у судовій практиці зустрічаються випадки, коли окремі ухвали постановлялися щодо позитивних явищ ("заохочувальні окремі ухвали"), зокрема з урахуванням пильності, самовідданості певних осіб при охороні громадського порядку та при захисті інтересів фізичних та юридичних осіб, а також держави.

Відмінністю окремої ухвали від інших судових рішень є те, що в одній справі може бути постановлено декілька таких ухвал, незалежно від характеру і значення інших судових актів, винесених у тій самій справі, щодо одних і тих самих учасників процесу, тоді як судове рішення може бути постановлене тільки одне. Наприклад, окрема ухвала може бути постановлена судом щодо сторони або третьої особи незалежно від результату розгляду справи (заявленої вимоги) судом, з приводу помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, при скасуванні рішення суду в апеляційному порядку тощо. ЦПК не зобов'язує проголошувати окрему ухвалу, проте суд повинен повідомити осіб, які беруть участь у справі, про її постановлення. Так, копія окремої ухвали, оригінал якої залишається у справі, направляється відповідній посадовій особі або організації, які зобов'язані повідомити про вжиті заходи протягом місяця з дня одержання копії ухвали.

Окремі ухвали можна кваліфікувати за суб'єктом, який їх постановив (маючи на увазі компетенцію судів різних інстанції), та за змістом, враховуючи негативні та позитивні явища, на які окрема ухвала спрямована.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...