Главная Обратная связь

Дисциплины:






Талановитий вчений, щирий патріот, улюблений викладач



 

Як багато у житті несподіваного, неочікуваного, навіть дивного. Здавалось би, плануєш, розмірковуєш, шукаєш чогось одного, а життя часом вимальовує зовсім інші – незвідані, несподівані та немислимі дороги. По правді, лише Господь звідає й керує нашими долями…

Саме із цього слова хочу розпочати свою розповідь про Василя Васильовича Лизанчука – видатного ученого, публіциста, педагога, надзвичайно свідомого українця, який став для мене воістину Людиною з великої літери. Про своє особисте знайомство, першу зустріч із Василем Васильовичем зажди згадую із усмішкою на обличчі. А вона таки справді була особливою, неповторною, такою, про яку назавжди збережуться найсвітліші спогади. Як не дивно, проте інтелігентну й виважену постать професора Лизанчука вперше побачила… на сторінках його книги. А сталося це зовсім таки випадково. Ще будучи школяркою-десятикласницею, якось відвідала свою бабусю, що проживає в сусідньому селі. І як завжди, взялася переглядати чималу дядькову бібліотеку. Яких там книжок тільки не було: як кажуть, до кольору до вибору. Але увагу привернула товстенька книга у блакитній палітурці, що лежала скраю полиці. Одразу зрозуміла: ця чергова новинка, що поповнила дядькову бібліотеку, з’явилася тут недавно. Витягую її, на обкладинці бачу «Завжди пам'ятай: Ти – Українець!». Розгорнувши книгу, вголос читаю «Вельмишановному Андрієві Дмитровичу…». «А-ааа! – раптом обізвалася баба Настя, що сиділа поряд біля пічки. – То пан Лизанчук. Ще колить тебе вчитиме». Я, скажу відверто, ці, як виявилося згодом, пророчі слова не взяла аж так до уваги. Та й не думала тоді, що стану студенткою Львівського університету , а факультету журналістики й поготів. Але слова бабусі Насті таки справдилися: цей поважний, з проникливими очима чоловік, одягнений у вишиванку, «дивився» на мене із чорно-білого фото книги. Це була для мене перша зустріч із Василем Васильовичем.

Василь Васильович Лизанчук – професор доктор філологічних наук, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ імені Івана Франка, заслужений журналіст України. Ще не знаючи цих заслужених нагород ученого, дізналася від своїх рідних, що це велика, впливова в освітніх колах людина.

А далі – вибір професії. Зовсім нелегкий, суперечливий момент у житті, із чималими ваганнями, нерішучостями. Проте, обравши для себе життєвим орієнтиром журналістську діяльність, зрозуміла: журналістика – це невтомний труд на благо українського народу і суспільства загалом. Саме таким є професійне й творче кредо Василя Лизанчука.

Про першу зустріч з нашим ювіляром теж варто згадати. Було це влітку, 2009 року., якраз тоді, коли я намірилася стати студенткою ЛНУімені Івана Франка. Вперше прибула на Чупринки, 49 із мамою. Зупинившись на першому поверсі нашого факультету, ми чекали на Василя Васильовича. Люди одні за одним заходили й виходили, але пана Лизанчука, вочевидь, ще не було. Але довгенько чекати не прийшлося. Ось відчиняються двері, і заходить інтелігентно одягнений, середнього зросту чоловік з дипломатом у руці. Щиро усміхаючись, він голосно промовив до нас: «Ви, напевнее, до мене…»



Якщо охарактеризувати постать Василя Васильовича одним лише словом, то неодмінно скажу, що він – істинний «титан праці» нашого університету. Адже постійна творча наснага, бажання залишити Щось після себе ніколи його не покидають. А наслідуючи професора, починаєш відчувати шляхетне почуття найбільшого обов'язку. На запитання «Як життєві справи?» Василь Васильович скромно відповідає: «Працюю, поки ще є сила та можливість». І саме ця риса характеру, найбільш притаманна Василеві Лизанчуку, визначає його як ученого, педагога та патріота. Говорячи про українську журналістику, як про одну з найвпливовіших суспільних наук, скільки разів доводитсья згадувати неоціненний масштабний внесок у журналістикознавство Лизанчука. Вагомість науково-публіцистичних, навчальних праць професора зумовлена його талантом та методом творчості. Він синтезував публіцистичний стиль мовлення з елементами наукового, майстерність кореспондента з думкою аналітика, що надає його творам професіоналізму та довершеності

Інша, не менш важлива ознака професійної і творчої діяльності Василя Васильовича – глибокий патріотизм та жива, діюча національна ідея. Усі, хто особисто знайомий із цієї людиною, може запевнити: він належть до тих громадян України, кому по-справжньому болить душа за долю України, за її майбутнє та утвердження на рівні світової держави. Його перу належать книги, що піднімають народ з колін і спонукають думати, повертають історичну пам'ять. У творчості видатного журналіста відчутна українськість не лише в ідейно-тематичному аспекті, а й у вживанні лексики, синтаксичних конструкцій та фонетичних засобів милозвучності, від неї роздаються ніжні, приємні пахощі українського слова. Глибокопатріотичні книги, такі як: «Завжди пам’ятай: Ти – Українець!», «Творімо разом Україну!», «Історія російщення українців»(у співпраці з М.Є.Рожиком), «О рідне слово, що без тебе я ?!», «З-під іга ідолів», «Не лукавити словом», «Кайдани ще кують», «Геноцид, етноцид, лінгвоцид українського народу: хроніка» − це лише половина творчого доробку ученого. Адже з кожним роком свідомий українець, гідний син свого народу, невтомний Василь Васильович Лизанчук творить ціннісні промовисті національні шедеври.

1 січня Василь Васильович святкуватиме свій ювілей . Доля недарма обрала для нього саме цей день, оскільки з початком Нового року у світ прийшла людина, що своєю працею, старанням та наполегливістю ламала стверджуваний протягом десятилість радянський науковий стереотип і засвідчила неминучу ідеологічну, а згодом й політичну кризу тоталітарної держави.

Здавалось би, щоб розкрити непересічну, яскраву та вельми талановиту постать Василя Васильовича у всій повноті, треба бути знайомим із основними моментами його біографії, із поступовим кар’єрним та творчим злетом. Але не завадить залишити тут й сердечне, від душі студентське слово про цього, без перебільшення, генія. Василь Лизанчук – по правді улюблений викладач нашого факультету. Толерантний, вихований, завжди усміхнений та приємний, він – Василь Васильович – не може не викликати поваги, найприємніших вражень та світлих спогадів багатьох студентів. Викладає професор «від душі», уміє зацікавити присутніх, завжди готовий вислухати й зрозуміти їхні погляди, навіть якщо вони цілком відмінні від його особистих. Інколи Василь Васильович буває досить кумедним, адже завжди має тонкий гумор, якусь жвавість та енергійність у собі, що справляє враження, ніби за трибуною молодий, веселий юнак, а не мудрий, поважний професор. Та й у студенстському товаристві ніхто не вірить, що 1 січня він святкуватиме своє 75-річчя!

Але, як завжди буває, не весь шлях встелений квітами. Так і у Василя Васильовича: із шанувальниками «віднімають голови» і опоненти. Нічого дивного, адже розумній, вихованій та добрій людині завжди заздрять. Наприклад, молоде покоління «звинувачує ученого» у відвертому націоналізмі, мовляв, він не поважає сучасних цінностей та уподобань та утверджує застарілі, немодні та рутинні стереотипи. Проте Василь Васильович, можу запевнити, не був би собою, коли б не продовжував працювати, трудитися всупереч різноманітним перешкодам на благо совєї Батьківщини. Його щирий, самодостатній труд для українського народу завжди супроводжують слова Івана Франка «Лиш в праці мужа виробляється сила

Лиш праця світ, такий, як є, створила

Лиш в праці варто і для праці жить».

Тому з нагоди ювілею хочу побажати Василеві Васильовичу міцного здоров'я, щасливого довголіття та невтомної, плідної праці задля утвердження Української України. А моє щире студентське слово: Василь Васильович Лизанчук – воістино талановитий учений, улюблений викладач, справжній патріот!





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...