Главная Обратная связь

Дисциплины:






Судова система на території УРСР у роки Великої Вітчизняної Війни



ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

22 червня 1941 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані, й у районах воєнних дій", яким встановлювався порядок організації військових трибуналів і порядок ведення ними справ. Трибунали створювалися при арміях, корпусах, дивізіях, гарнізонах, бригадах на залізницях і в річкових (морських) басейнах. Наглядовими інстанціями для цих трибуналів були воєнна, воєнно-залізнична, воєнна воднотранспортна колегія Верховного Суду СРСР і Пленум Верховного Суду СРСР. Наркомюст СРСР здійснював організаційну роботу. Частина територіальних судів і прокуратур (у місцевостях, де був запроваджений стан облоги) також перетворювались у воєнні. Були також створені окружні та обласні військові трибунали НКВС.

До 1943 року трибунали діяли в складі трьох постійних членів, згодом — з участю засідателів. Терміни розгляду справ були короткими; вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню (переглядались тільки в порядку нагляду); слухання справ було закритим. Командувачі армій та округів і військові Ради могли призупинити виконання смертних вироків, які, як правило, виконувались негайно після винесення. Трибунали володіли широкою підсудністю і мали право розглядати всі злочинні діяння, включаючи спекуляцію і хуліганство. Військова влада сама визначала підсудність конкретної справи і передавала її або загальним судам, або трибуналам. У місцевостях, які знаходились в стані облоги, до "провокаторів, шпигунів і інших агентів ворога, які закликали до порушення порядку", розстріл застосовувався без судового розгляду.

Із введенням воєнного стану були воєнізовані всі ланки прокуратури. Районні, міські та обласні прокуратури були перетворені у відповідні військові прокуратури.

Воєнні умови викликали необхідність ще більшої централізації керівництва службами державної безпеки і охорони громадського порядку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1941 року НКДБ і НКВС СРСР були об'єднані у загальний НКВС СРСР. На початку серпня

 

1941 року були об'єднані наркомати державної безпеки і внутрішніх справ УРСР. Структура органів міліції не зазнала суттєвих змін, але з'явилися нові напрям ки роботи, такі як боротьба з організованим бандитизмом, дезертирами, вилучення зброї у населення.

Ще більш репресивною стала діяльність органів державної безпеки. Наказ № 270 від 16 серпня 1941 року, підписаний Сталіним, санкціонував знищення в'язнів радянських тюрем. Ще до появи цього указу масові знищення в'язнів відбулися у Львові, Самборі, Станіславі, де загинуло близько 10 тис. в'язнів, у Луцьку, Рівному, де було знищено біля 5 тис. осіб. Положення Наказу № 270 отримали розвиток у Наказі № 227 від 28 липня



1942 року. Органам НКВС було надано право розстрілу "у позасудовому порядку", право застосування загороджувальних загонів та штрафних батальйонів. Встановлювалася кримінальна відповідальність близьких родичів репресованих.

Відразу ж після визволення України відновили свою роботу обласні та народні суди, органи прокуратури.

 

Багато часу приділяли органи прокуратури роботі Надзвичайної державної комісії по виявленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників і їх спільників, затвердженої ще 2 листопада 1942 року. В УРСР були створені республіканська, обласні та міські надзвичайні комісії.

 

Організаційні форми діяльності радянської міліції у звільнених районах залишалися такими ж, як і до війни. В областях відновили свою роботу обласні управління НКВС, у районах — райвідділи НКВС. До складу обласних управлінь входили відділи: політичний, карного розшуку, оперативний, боротьби з розкраданням соціалістичної власності, паспортний, державної автоінспекції та секретаріат.

Зазначимо, що здійснення правових норм характеризувалося під час війни тим, що діяльність усіх суб'єктів права мала відповідати чинним законам й підзаконним нормативним актам, а міркування доцільності не могли протиставлятися законності і використовуватись для виправдання відхилень від неї.

 

Вимога суворого додержання соціалістичної законності неодноразово підкреслювалась у цей час в актах центральних органів державного управління й прокуратури. Так, у наказі народного комісара юстиції СРСР "Про перебудову роботи судових органів та органів юстиції на воєнний лад" від 29.06.1941 р. зазначалося, що "кожний вирок, кожне рішення, кожна дія суду мають сприяти великій боротьбі, зміцнювати державність і встановлений порядок, неухильно здійснювати соціалістичну законність" [4, с. 36].

 

Прокурор СРСР у директивному листі від 26.09.1941 р. запропонував усім місцевим прокурорам "перевіряти законність обов'язкових постанов, виданих органами державної влади після 22 червня 1941 р., й опротестовувати ті з них, які видано із порушенням чинних законів". І дійсно: органи прокуратури, суду, а також місцеві органи державної влади у винятково напруженій обстановці воєнного часу здійснювали рішучу боротьбу за додержання законів [4, с. 45].

 

Особливості життя УРСР та СРСР у роки Великої Вітчизняної війни, насамперед, визначалися указом Президії Верховної Ради СРСР "Про воєнний стан", прийнятим 22.06.1941 р. Воєнний стан у СРСР істотно змінив співвідношення функцій держави, зумовив необхідність перебудови форм і методів діяльності. Найважливішою серед функцій стала оборона країни; виникла потреба у надзвичайних загальносоюзних і республіканських органах для виконання спеціальних воєнних завдань. Унаслідок цього у час війни відбулись зміни в системі судово-прокурорських органів, а саме: в організації та діяльності спеціальних судів і спеціальних прокурорських органів. Згідно з "Положенням про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій" від 22.06.1941 р., військові трибунали діяли при військових округах, фронтах і флотах; при арміях, корпусах та інших військових з'єднаннях і воєнізованих установах. Існували військові трибунали Червоної армії, військово-морського флоту (далі - ВМФ), народного комісаріату внутрішніх справ (далі - НКВС). У відповідні військові трибунали було також реорганізовано лінійні суди залізничного й водного транспорту; з обласних судів були утворені військові трибунали у прифронтових областях. Вищим судом для всіх військових трибуналів була Військова колегія Верховного Суду СРСР.

 

Варто зазначити, що ретроспективний погляд на діяльність Військової колегії в роки, коли на зміну хвилі політичних репресій прийшов час жорстких військових іспитів, виключає одноголосну оцінку місця та ролі цього органу в системі судочинства. Слід визнати, що, як і всі правоохоронні органи держави, Військова колегія була поставлена в такі умови, при яких основним завданням її діяльності визначалося формування жорсткої судової політики та каральної практики трибуналів, що діяли в Збройних силах. Це був час послаблення принципів правосуддя і процесуальних гарантій, що зумовлювалося воєнними обставинами.

 

Були навіть і такі моменти, коли політичне керівництво країни фактично примушувало Військову колегію напряму брати участь у розправі з незручними особами. Так, 8.09.1941 р. відповідно до постанови державного Комітету оборони, прийнятої за ініціативи Л. Берії та підписаної Й. Сталіним, Військова колегія без проведення попереднього слідства та судового розгляду винесла вирок до вищої міри покарання 161 засудженому [5, с. 34].

 

Однак головне вбачається не в цьому. Документи воєнних років переконують у тому, що при здійсненні касаційної та наглядової діяльності Військова колегія радикально коректувала роботу численних військових трибуналів у діючій армії та в тилу. При цьому із самого початку війни в роботі колегії визначалася явна тенденція до гуманізації застосування кримінального закону, своєрідного "стримання" військових трибуналів на місцях від необґрунтованого призначення найсуворіших мір покарання до командирів та червоноармійців, які в тяжких умовах поразки та відступу Червоної Армії виявили недостатню твердість і мужність.

 

Про це свідчить, наприклад, позиція Військової колегії щодо питання немотивованого застосування вищої міри покарання, особливо на початку війни. Статистика показує, що Військова колегія замінювала цю міру позбавленням волі приблизно третині всіх засуджених, чиї справи переглядалися чи вироки затверджувалися в колегії. В огляді судової практики, листах на містах колегія запропоновувала і навіть вимагала від військових трибуналів перегляду політики щодо застосування вищої міри покарання. Наприклад, за дев'ять місяців 1942 р. Військова колегія замінила розстріл на позбавлення волі 58,2% засуджених [2, с. 80].

 

Однак не всі були згодні: на думку Управління військових трибуналів РККА, "така політика викликає незадовільну роботу військових трибуналів округів" [6, с. 38]. За оцінкою того ж Управління військових трибуналів, особливо жорсткій зміні з боку Військової колегії підлягали заочні вироки, що виносилися трибуналами у справах про зраду Батьківщині. За дев'ять місяців 1942 р. Військова колегія скасувала заочні вироки відносно 65% засуджених з направленням справ на дослідування або їх припинення [6, с. 96].

 

Крім того, Військова колегія проводила послідовну лінію щодо розширення застосування ст. 28 КК РСФРР. Ця стаття передбачала заміну кримінального покарання направленням на фронт у діючу армію, а потім зняття судимості тим засудженим, які добре виявили себе в боях при захисті Батьківщини. До речі, ця позиція зазнала критики з боку деяких прокурорських працівників, які інформували про це заступника голови РНК СРСР А. Вишинського [2, с. 101].

 

Таким чином, ці факти доводять, що навіть у скрутних умовах Військова колегія, що була укомплектована найбільш підготовленими юристами, намагалася впливати на судову політику та практику з погляду індивідуалізації відповідальності, закликала точніше враховувати "людський фактор" для того, щоб уникати необґрунтованого засудження.

 

З іншого боку, не можна заперечувати і того, що Військова колегія відповідно до воєнних обставин виносила найбільш суворі вироки щодо осіб, які зрадили Батьківщину чи перейшли на бік ворога. Такі вироки винесені у 1943 і 1946 рр. відносно генерал-лейтенанта Власова, генерал-майора Малишкіна, Ріхтера, Благовещенського, Саліхова. У 1945 р. Військова колегія розглядала справи щодо учасників каральних загонів та інших осіб, винних у звірствах та знущаннях над радянськими людьми на окупованих ворогом територіях, застосовуючи смертну кару.

 

Значні зміни відбулись у діяльності територіальних судів і органів прокуратури УРСР. З початком війни у прифронтових областях суди й органи прокуратури переводились на воєнний стан: обласні суди реорганізовувались у військові трибунали, а районні, міські й обласні прокуратури - у районні, міські й обласні військові прокуратури.

 

Отже, відповідно до Указів у місцевостях, у яких був оголошений воєнний стан, усі справи про злочини проти оборони, суспільного порядку та державної безпеки передавалися до військових трибуналів. Загін військових суддів значно зріс за рахунок мобілізованих цивільних юристів. Якщо на початок війни кількість військових суддів становила 766 осіб, то станом на 01.03.1942 р. -3735 осіб [7, с. 37].

 

Слід зазначити, що діяльність військових трибуналів у роки війни належить до мало-вивчених питань нашої історії. З одного боку, вони вписали немало трагічних сторінок у свій історичний формуляр, коли розглядали контрреволюційні справи щодо невинних людей. З іншого боку, дійсно була нагальна потреба вести жорстку боротьбу з панікерами і зрадниками, казнокрадами та фашистськими катами. Ця діяльність, безумовно, відіграла значну роль у зміцненні дисципліни на фронті та в тилу, що привело радянський народ до Перемоги [7, с. 39].

 

Справи за законами воєнного часу слухалися в спрощеному порядку, протягом 24 годин після пред'явлення обвинувального висновку. Касаційний порядок оскарження вироків був скасований, що призводило до збільшення судових помилок. За весь період війни військовими трибуналами засуджено близько 2,5 млн людей, за "контрреволюційні" злочини - 471 988 осіб (18,6%), за військові та загальнокримінальні злочини, відповідно, - 792 192 (31,4%) та 1296 483 особи (50%). З осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за "контрреволюційні" злочини, більша частина була засуджена за зраду Батьківщині (274 599 осіб), контрреволюційну агітацію і пропаганду (117 492 особи) [5, с. 35].

 

Процес реабілітації показав, що більшість цих людей репресовані незаконно, насамперед, за статтею за контрреволюційну агітацію та пропаганду. Після прийняття у 1991 р. Закону про реабілітацію жертв політичних репресій всі без винятку засуджені за цією статтею, були визнані невинними.

 

Характерно, що судові й арбітражні органи при розгляді цивільних справ, пов'язаних з невиконанням договірних зобов'язань, відкидали посилання сторін на перебої у постачанні, на нестачу робочої сили та інші, звичайні для умов війни труднощі, орієнтуючи сторони на те, що стан війни сам по собі не звільняє боржника від виконання взятих за договором зобов'язань. Боржник звільнявся від їх виконання лише у тих випадках, коли неможливість виконання була викликана воєнними діями.

 

У Збройних силах СРСР та в місцевостях, у яких був оголошений воєнний стан, функції неухильного дотримання законів воєнного часу покладалися на військову прокуратуру.

 

Воєнний стан, насамперед, зумовив розширення повноважень органів прокуратури, значні організаційні зміни в них та використання нових форм і методів діяльності. Тепер всі зусилля прокуратури були спрямовані на забезпечення законності у військах, на допомогу командуванню зміцнити військову дисципліну серед військовослужбовців, запобігання будь-яким правопорушенням. І тому досить часто за результатами роботи військових прокурорів вживалися заходи щодо зміцнення правопорядку в цілому в Збройних силах країни.

 

Організаційно органи військової прокуратури очолювали Головна військова прокуратура Червоної (потім Радянської) Армії і Головна прокуратура ВМФ, які існували окремо. Далі в діючій армії функціонували військові прокуратури фронтів, флотів, армій, флотилій, корпусів та дивізій. Крім того, були створені військова прокуратура залізничних військ і військова прокуратура військ НКВС, що підпорядковувалися Головній військовій прокуратурі та мали свою структуру. На початок війни штат цих військових прокуратур становив чотири офіцери (військовий прокурор і три військових слідчих), але в 1942 р. через нестачу кадрів штат був скорочений до двох осіб (військовий прокурор та слідчий) [3, с. 14]. Організація діяльності військових прокурорів і слідчих базувалася на засадах Тимчасового наставлення по роботі військових прокурорів. До речі, діяльність військових прокуратур будувалася залежно від того, які війська вони обслуговували, а також відповідно до того, який вид бойових дій вели ці війська.

 

Саме прокурори і слідчі забезпечували законність як у діючій армії, так і на іншій території України. Значно були розширені межі прокурорського нагляду за виконанням законів воєнного часу, внаслідок чого на прокуратуру були покладені непритаманні їй функції. Внаслідок цього вона брала участь і в кримінальних, і в судових розслідуваннях, здійснювала нагляд і при виконавчому провадженні.

 

Нагляд військових прокурорів за законністю здійснювався в той час на підприємствах, в установах та організаціях, які були переведені на воєнний стан і працювали на потреби оборони держави. Головну увагу військові прокурори та слідчі приділяли боротьбі з агентурою супротивника, з правопорушеннями, що роблять замах на бойову міцність Збройних сил, запобігання дезертирству, панікерству. У полі зору військової прокуратури також перебували і такі питання, як виконання бойових наказів, здійснення бойових операцій, своєчасне забезпечення військ озброєнням, продовольством тощо.

 

Висновки

 

Таким чином, можна зробити висновок, що органи прокуратури, суду, а також місцеві органи державної влади у винятково напруженій обстановці воєнного часу в період Великої Вітчизняної війни здійснювали рішучу боротьбу за додержання законів, а режим законності мав свої особливості. Внаслідок цього у час війни відбулись зміни в системі судово-прокурорських органів, а саме в організації та діяльності спеціальних судів і спеціальних прокурорських органів.

 

Тепер основними військово-судовими органами стали військові трибунали, що діяли при військових округах, фронтах і флотах; при арміях, корпусах та інших військових з'єднаннях і воєнізованих установах, а також у відповідні військові трибунали були реорганізовані лінійні суди залізничного й водного транспорту та з обласних судів були утворені військові трибунали у прифронтових областях. Вищим судом для всіх військових трибуналів була Військова колегія Верховного Суду СРСР.

 

Слід визнати, що як і всі правоохоронні органи держави, Військова колегія була поставлена в такі умови, при яких основним завданням її діяльності визначалося формування жорсткої судової політики та каральної практики трибуналів, що діяли у Збройних силах. Це був час послаблення принципів правосуддя і процесуальних гарантій, що зумовлювалося воєнними обставинами. Внаслідок цього дійсно відбувалося перевищення повноважень цього судового органу, але деякі факти доводять також, що навіть у скрутних умовах Військова колегія все ж таки намагалася впливати на судочинство з погляду індивідуалізації відповідальності, щоб уникати невмотивованого засудження.

 

Варто зазначити, що значні зміни відбулись у діяльності і територіальних судів та органів прокуратури УРСР. З початком війни у прифронтових областях суди й органи прокуратури переводились на воєнний стан: обласні суди реорганізовувались у військові трибунали, а районні, міські й обласні прокуратури - у районні, міські й обласні військові прокуратури.

 

Важливо підкреслити, що справи за законами воєнного часу слухалися в спрощеному порядку, а касаційний порядок оскарження вироків був скасований, що призводило до збільшення судових помилок. Процес реабілітації показав, що більшість засуджених людей були репресовані незаконно, насамперед, за статтею за контрреволюційну агітацію та пропаганду.

 

У Збройних силах СРСР та УРСР і в місцевостях, на яких був оголошений воєнний стан, функції неухильного дотримання законів воєнного часу покладалися на військову прокуратуру. Воєнний стан, насамперед, зумовив розширення повноважень органів прокуратури, значні організаційні зміни в них та використання нових форм і методів діяльності. Саме прокурори і слідчі забезпечували законність як у діючій армії, так і на іншій території України. Значно були розширені межі прокурорського нагляду за виконанням законів воєнного часу, внаслідок чого на прокуратуру були покладені непритаманні їй функції.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...