Главная Обратная связь

Дисциплины:






Чорна кам'яниця (1588 рік) – унікальна пам'ятка ренесансної архітектури, яка не має аналогів мабуть у цілій Європі.



Історичні місця

Площа Ринок – центр політичного, громадського, культурного і торгового життя міста протягом 500 років, серце Львова, історичний початок європеїзації України.

Львівська Площа Ринок зберегла свою назву від ХІV століття. Вона походить від німецького «der Ring» (коло, кільце), власне за таким принципом будувалися центральні площі німецьких середньовічних міст.

Саме тут, у долині ріки Полтви в середині ХІV століття німецькі колоністи за дорученням короля Казимира ІІІ започаткували класичне європейське місто з класичною ринковою площею. Польський король зводив місто за найдосконалішими тогочасними будівельними технологіями, він запросив для цієї мети ремісників та будівельників з Німеччини. У наступні століття архітектурну досконалість Ринку доповнювали італійські та австрійські архітектори.

Площа Ринок у її сучасному вигляді – це нашарування архітектурних ідей багатьох творців і багатьох століть, які утім мають одну єдину особливість – незмінну узгодженість і гармонію. Тут від усіх будівель віє спокоєм, упевненістю, оптимізмом і людяністю епохи європейського ренесансу. Усі кам’яниці площі різні й неповторні, але у той самий час наче споріднені між собою однією ідеєю. Кожна кам’яниця – окремий і завершений образ. Тут феноменально зіставлено величину будинків з людиною, і ми почуваємо себе ніби в оточенні дуже затишного інтер’єру. Будинки не надто високі й не надто малі, жоден з них не виривається із загального ансамблю своїми розмірами, висотою чи стилем. У львівських ренесансних будинках відчувається справжня музика. Несиметрично розміщені вікна – два поруч і одне ніби осторонь –мають утилітарне призначення: два вікна припадають на головну залу-світлицю, а третє – на бокову, господарську кімнату. Але в цій асиметрії відчувається ритм – ніби спочатку звучать дві половинки ноти, а потім одна ціла нота. Звучання Площі Ринок є неповторним.

Львівські середньовічні патриції замовляли проекти своїх будинків здебільшого італійським архітекторам, вихідцям з північної Ломбардії та південної Швейцарії. Але італійський ренесанс не зміг у Львові зберегти свою чистоту і непорушність стилю, він був доповнений і збагачений місцевими традиціями, зокрема рисами східного українського зодчества. Таким чином протягом майже п’яти століть творився єдиний в Україні неповторний ансамбль житлових будинків на Площі Ринок. Майже всі будинки площі і до сьогодні використовуються за своїм основним призначенням – у них мешкають львів’яни.

Чорна кам'яниця (1588 рік) – унікальна пам'ятка ренесансної архітектури, яка не має аналогів мабуть у цілій Європі.



Свою назву Чорна кам’яниця одержала у ХІХ столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря й світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами. Хоча у 60-і роки ХХ століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам’яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів.

Таємничість цієї кам’яниці полягає в тім, що одна з теорій чорного кольору фасаду, яку, проте, не визнають провідні архітектори Львова, це закопчення золою білого каменю пісковика внаслідок багаторічного опалення кам’яниці.

Проблема обігріву будинків зимою у середньовіччі стояла досить гостро. Для збереження тепла навіть килими вішали на певній відстані від стіни для того, щоб створити повітряний прошарок. А для опалення будинку у його підвалі розпалювали двокамерну піч. Палаючі дрова нагрівали каміння і гаряче повітря від розпечених каменів йшло трубами на всі поверхи. Пористий камінь-пісковик, з якого побудована кам’яниця, протягом століть активно поглинав пил і сажу, і таким чином з білого перетворився на чорний.

Першим власником цієї кам’яниці, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва, тому її називали Київською. У кінці ХVI століття представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського, тож вже у XVII столітті кам’яниця називалася «докторівською». Доктор Анчевський тоді ж прикрасив фасад будинку скульптурою свого патрона, Святого Мартина, який відрізає мечем полу свого плаща і віддає її жебракові. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам’яна лава, на якій сидів охоронець.

Комплекс монастиря Кармелітів Босих (вулиця Винниченка, 22, сьогодні греко-католицький монастир Студитів з церквою Архистратига Михаїла) – сакральна споруда XVII-XIX століть у стилі бароко з елементами класицизму.

На одному з мальовничих пагорбів з віковічними деревами неподалік Порохової вежі височить храм Архистратига Михаїла, до якого ведуть круті кам’яні сходи від вулиці Винниченка. З цього пагорба відкривається найгарніший у Львові ближній вид на старовинну частину міста. На початку XVII століття цей храм будував для чернечого ордену Кармелітів Босих італієць з Ломбардії Ян Покорович. Одночасно з монастирем зводили потужні оборонні фортечні мури.

Монастир-фортеця витримав багато облог міста, зокрема турецьку 1672 і татарську 1695 років, утім був захоплений військом шведського короля Карла XII 1704 року. До цього часу територія монастирського саду з усіх сторін оточена оборонними мурами.

Вхід до костелу замикає гарна кута залізна брама. Всередині одного з найбільших храмів Львова декілька надгробків визначних львів’ян і жертводавців, зокрема поета графа Юзефа Дунін-Борковського (1815). У правій частині храму надгробна плита 1762 року з чорного мармуру з надзвичайно оригінальною епітафією шляхтича Петра Браницького, «чоловіка, протягом усього життя схильного до розпусти».

Склепіння головного нефа розмальоване італійським живописцем Джузеппе Педретті на початку 30-х років XVIII століття. Окрім того цікавими є вівтарі зі зображенням кармелітів, створені монахом Григорієм Чайковським. З часу заснування костелу зберігся головний вівтар, виконаний з чорного та червоного мармуру

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...