Главная Обратная связь

Дисциплины:






Церковна криза в українських землях ХVІ століття. Берестейська унія1596 року та початок релігійно-філософської полеміки. Братський рух яксоціальний та культурно-освітній феномен.

 

З моменту розколу християнства 1054 р. на православну та католицьку гілки ідея унії (об'єднання) завжди знаходила своїх прихильників. Якщо православні вважали, що унія можлива лише за відмови Римського Папи від ієрархічної першості в християнській церкві, то основною вимогою католиків було визнання православними зверхності Папи.

Після церковного розколу слабіюча православна церква через критичні обставини все частіше звертається по допомогу до Заходу, до церкви католицької. Так сталося 1274 р., коли в Ліоні була підписана міжцерковна унія, спрямована проти монголо-татарської загрози, так було і 1439 р. у Флоренції, коли Константинополь прагнув заручитися підтримкою західного світу в боротьбі з турками. Хоча ці унії не були тривалими, їхнє значення полягає в збереженні та підтримуванні самої ідеї об'єднання церков, а також у пошуках можливих форм церковної унії. Отже, наприкінці XVI ст. унійний рух мав уже свою доволі довгу історію, протягом якої неодноразово доводив актуальність та доцільність об'єднання.

Кризовий стан православної церкви створював у цей час умови не тільки для поширення ідей церковного єднання в українському суспільстві, а й для появи в ньому прихильників цієї ідеї. Люблінська унія посилила процес окатоличення та ополячення української еліти. І хоча мотиви тих, хто переходив у католицьку віру, були різними (для одних це шлях до привілеїв і посад, для других — урівняння в правах з поляками, для третіх — прилучення, як вони вважали, до більш розвинутої культури), наслідок для православ'я був один — різке звуження каналів матеріальної підтримки.

Особливістю цього періоду було те, що патронат-опіка, своєрідне середньовічне спонсорство церкві, поступово деформуючись, перетворюється на звичайне володіння церквою чи монастирем. Ці релігійні осередки заставляли, давали в посаг, у спадщину, здавали в оренду, обмінювали та продавали. Світська влада дедалі активніше проникає в церковне життя. Тепер вже не митрополит призначав єпископів, їх висували або ж пани — рада, або ж сам Великий князь, що відкрило доступ до вищої ієрархії світським особам, які не тільки не переймалися церковно-релігійними інтересами, а виявляли виключно матеріальну заінтересованість, зберігаючи при цьому свої світські звичаї — полювання, банкети, насильства, розпусне життя та ін.

Такі обставини спричинили моральну деградацію церковної ієрархії, загальну дезорганізацію та занепад православної церкви. Вона вже не могла бути гарантом збереження національних традицій та осередком культурного життя. Церковна криза зумовила втручання в релігійні справи міщанства, організованого в братства. Активно протидіючи окатоличенню та полонізації українців, братства спробували взяти під свій контроль церковне життя, особливо діяльність церковної ієрархії.



Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити низку власних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді в Белзі (1590) став ініціатором підписання унії. До нього приєдналися луцький, турово-пінський та холмський єпископи. У 1595 р. Папа Климент VIII офіційно визнав унію.

Юридичне оформлення унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини — уніатську та православну. Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас церковні обряди залишилися православними, а церковнослов'янська мова — мовою богослужіння. Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархії. Водночас уніати перебували в стані невизначеності, ніби між двома вогнями. Православні вбачали в них зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами, до того ж не виконали значної частини своїх обіцянок на Берестейському соборі. Католицька верхівка вбачала в греко-католицькій церкві лише засіб поширення власного впливу, а не самостійну церковну організацію. Уклавши Берестейську унію, вона спочатку об'єктивно сприяє поширенню католицизму та ополяченню, але згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками римо-католиками надзвичайно поглиблюється. Отже, форсований наступ католицизму на українські землі, що посилився після укладення Люблінської унії, мав своїм наслідком ополячення та окатоличення українського народу, вів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій. Берестейська унія була для Польщі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства — спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних віруючих, вивести православну церкву з кризи.

 

Перша згадка про братства в Україні сягає ще 15 століття . Тоді ремісники в містах створювали цехові товариства ( кравців, ткачів, ковалів тощо,) - фахові об'єднання, які відстоювали свої виробничі інтереси. З часом діяльність братств набула релігійно-благодійних ознак. Серед основних завдань братств було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих ,надання допомоги вбогим. В 1530-1540 рр. українське та білоруське міщанство, бажаючи мати легальну форму для своєї організації, скористалося старовиною братською організацією. За умов польського панування існувала потреба пристосувати братську організацію до нових умов міського життя й устрою. Ремісничо-цехова форма підходила для цього найкраще. Зміст цих братств лишався давній - релігійно - благодійницький. Однак релігійно - національна ситуація в Україні після Люблінської унії 1569 р. і Берестейської унії 1596 р. породила нову форму братської діяльності. Відтепер першочерговим завданням братств була охорона українського православ'я від латинізації і наступного ополячення українського народу. Братства, як всецерковний громадський голос, виступали перед судами і самим королем в обороні Православної церкви. Складали протести проти неправних дій уніатів та їх прихильників до судових актових книг, судилися за церковне майно, складали петиції до сеймів. Стаючи на захист Православної церкви, братства взаємодіяли між собою та поширювали зі своїх друкарень потрібну протиунійну літературу. Поступово братська організація набуває всестанового характеру. Маючи в своєму складі родовитих і заможних людей, братства набирають політичної ваги. Перше відоме нам православне братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері. На той час воно було суто релігійно - благодійним і лише наприкінці 16 ст. основною його діяльності стає оборона православної віри і рідного народу. Саме у Львові постала гостра потреба захисту рідної культури, бо тут українці, І міщанство зокрема, найбільше потерпали від чужого поневолення. В середині 16 ст. у Львові точилася боротьба за відновнену православну єпископію, на яку заказів католицький арцибіскуп.

До найбільш діяльних церковних братств належали :Київське Богоявленське, Віленське,Свято-Духівське, Св. Миколая в Бресті, Острозьке,Пинське,Кремьяне .цьке, Гощанське а також братства у містах Володимирі, Нільську, Замості,Степанське при соборній церкві Св. Трійці у містечку Степані на Волинському Поліссі. Підтримка братств збоку патріархів та розширення їх прав обумовили

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...