Главная Обратная связь

Дисциплины:






Рослинний світ як об'єкт правової охорони та використання



Рослинний світ, як зазначено в ст. З Закону України від 9 квітня 1999 року «Про рослинний світ»1 являє собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території.

Вперше в юридичній літературі наукове визначення поняття «рослинний світ» було сформульовано в дисертаційному дослід­женні А. Б. Іскоян «Проблеми вдосконалення правового регулю­вання охорони і використання рослинного світу (диких рослин поза лісами)». Рослинний світ визначався як «сукупність диких рослин (наземних і водних), що зростають у стані природної волі на тери­торії Радянського Союзу, а також в межах континентального шель­фу СРСР»2. Але в подальшому, це поняття не знайшло свого роз­витку і в законодавстві колишнього СРСР не було закріплено.

Рослини як складова та найбільш вагома частина рослинного світу налічують близько 350 тис. видів. До середини XX століття всі рослини традиційно ділилися на нижчі рослини (бактерії, водо­рості, гриби та лишайники) та вищі рослини (мохові, хвощові, па-поротникові, голонасінні і квіткові або покритонасінні).

Зараз бактерії та гриби виокремлюють у самостійну групу, у зв'язку з цим штучна група — нижчі рослини — зберегла переваж­но історичний інтерес. У сучасному розумінні царство рослин

1 Офіційний вісник України. - 1999. - № 18. - Ст. 775.

2 Див.: Искоян А. Б. Проблеми совершенствования правового регулиро-
вания охраньї и использования растительного мира (диких растений вне лесов):
Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Ереван, 1985. — С. 16.


Особлива частина

поділяється на три групи: червоні водорості; справжні (достеменні) водорості; зв'язкові або вищі рослини'. Зазначені групи охоплюють всю різноманітність рослинного світу, який з біологічної точки зору можливо класифікувати на: деревинний, трав'янистий, чагарнико­вий та водний.

До основних видів природного рослинного світу з позиції його правового регулювання слід віднести: природні лісові ресурси; при­родну рослинність, що не належить до лісових ресурсів; рос­линність сільськогосподарського призначення.

Найбільш повно з усіх названих видів урегульовані відносини, що виникають у процесі використання, відтворення та охорони лісових ресурсів. І це є цілком виправданим, оскільки велике соціальне значення цього виду рослинного світу.

Що стосується природної рослинності, яка не належить до лісо­вих ресурсів, то її правова основа протягом багатьох років була відсутня. Саме ця прогалина в регулюванні правовідносин у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу була за­повнена Законом України від 9 квітня 1999 року «Про рослинний світ». Тепер з впевненістю можна стверджувати, що стосовно зазна­ченої групи екологічних відносин створена належна правова осно­ва, хоча й не з усіх питань вона є оптимальною.



Що стосується суспільних відносин, які виникають у сфері охо­рони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення, то відповідно до ч. 2 ст. 1 За­кону України «Про рослинний світ» вони регулюються відповідним законодавством України. Таким чином, ця група суспільних відно­син не підпадає під дію правових норм цього закону.

Безпосередніми об'єктами рослинного світу, що використову­ються або можуть бути використані населенням для потреб, є при­родні рослинні ресурси. За своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознака­ми вони поділяються на природні рослинні ресурси загальнодер­жавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значен­ня належать: а) об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використову­ються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх

1 Биологический знциклопедический словарь. — М., 1986. — С. 529—530.


Розділ XIII. Право користування рослинним світом та його охорона

порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, бо­танічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного зазна­чення; б) лісові ресурси державного зазначення; в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохо­подібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Крім того, до природних рос­линних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, які не віднесені законодавством України до природних рослинних ре­сурсів загальнодержавного значення.

Таким чином, об'єктами рослинного світу є різноманітна су­купність усіх видів дикорослих та інших несільськогосподарсько­го призначення судинних рослин біологічного походження, мохо­подібних, водоростей, лишайників, а також грибів і їх угруповань.

Складовою частиною таких об'єктів, як це зазначено в Законі України «Про рослинний світ», є лісові ресурси державного значен­ня, що є цілком обґрунтованим. Ще в 1985 році А. Б. Іскоян у своєму дисертаційному дослідженні писала: «Законодавець вважає, що поняття «ліс» охоплюється поняттям «рослинний світ». Право­вої охорони і регулювання використання потребує не лише ліс, якому приділялася значна увага в попередні роки, але й весь рос­линний світ як елемент навколишнього природного середовища»1.

У зв'язку з наведеним слід звернутися до питання про співвідно­шення лісової та нелісової рослинності як близьких за своєю зовнішньо-біологічною формою вираження для сприйняття люди­ною. Це питання протягом багатьох років було предметом уваги як законодавця, так і вчених різних галузей науки. Так, автор «Вчен­ня про ліс» професор Г. Ф. Морозов писав: «Будь-яка алея чи до­рога, обсаджена по узбіччю деревами, може тягнутися сотні кіло­метрів, так що насаджені уздовж неї дерева можуть становити велику

1 Див.: Искоян А. Б. Проблемьі совершенствования правового регулиров-ания охраньї и использования растительного мира (диких растений вне лесов). -С. 6.


Особлива частина

кількість окремих деревних рослин без того, щоб із них був сфор­мований ліс. Існують і такі штучні, а також природні форми ланд­шафту, в яких дерева розкинуті в одиночному стоянні на значній площі землі і, незважаючи на свою велику кількість, лісом все ж не можуть вважатися»1.

На думку Г. М. Полянської, критерієм розмежування лісової та нелісової рослинності слід вважати різний характер використання лісів та спосіб ведення господарства, які безпосередньо визнача­ються природними властивостями лісів та нелісової рослинності. Якщо ліси виконують функцію, необхідну для отримання лісової продукції, а також слугують як забезпечення водоохоронних та за­хисних кліматологічних факторів, то нелісова рослинність забезпе­чує інші потреби людини2.

Вперше на теренах СРСР про нелісову рослинність згадується в декреті ВЦВКвід 27 травня 1918 року «Про ліси»3, де була перед­бачена можливість вилучення зі складу лісів чагарникової та дере­винної рослинності місцевого сільськогосподарського призначен­ня, що знаходилася на земельних ділянках селян.

Основи лісового законодавства Союзу РСР та союзних рес­публік, що були прийняті 17 червня 1977 року4, не залишили поза увагою питання співвідношення лісової та нелісової рослинності. Відповідно до ст. 5 зазначеного нормативно-правового акта до дер­жавного лісового фонду не належали: дерева і групи дерев, а також інша деревинно-чагарникова рослинність на землях сільськогоспо­дарського призначення; захисні насадження в смугах відводу залізничних, автомобільних доріг та каналів; дерева та групи дерев, а також зелені насадження в містах та інших населених пунктах, на землях поза міськими лісами; дерева на садових ділянках.

Лісовий кодекс УРСР, який було затверджено 13 грудня 1979 року5, повністю відтворив положення Основ лісового законодавства в цій частині.

Лісовий кодекс України, затверджений Верховною Радою Ук­раїни 21 січня 1994 року6, теж вирізнив з лісового фонду окремі рос­линні насадження, які не належали до лісів а саме: усі види зелених

1 Див.: Морозов Г. Ф. Учение о лесе. - М., 1949. - С. 17.

2 Див.: Полянская Г. Н. Право государственной собственности на леса в
СССР. - М., 1959. - С. 208.

3 СУ РСФСР. - 1918. - № 42. - Ст. 522.

4 Ведомости Верховного Совета СССР. - 1977. - № 25. - Ст. 388.

5 Відомості Верховної Ради УРСР. - 1979. - № 52. - Ст. 99.

6 Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 17. — Ст. 99.


Розділ XIII. Право користування рослинним світом та його охорона

насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподар­ських угіддях, садибах, дачних і садових ділянках.

Таким чином, лісове законодавство на відповідних етапах сво­го розвитку (за відсутності законодавства про рослинний світ) по-різному співвідносило лісову і нелісову рослинність. Це можна по­яснити таким чином: відсутністю у лісовому законодавстві (аж до прийняття Лісового кодексу України від 21 січня 1994 року) поняття «ліс»; недостатньою науковою розробкою зазначеного питання в юридичній літературі.

Визначення Лісовим кодексом України терміна «ліс» (ст. З Лісового кодексу України, далі ЛК України) та прийняття Закону України «Про рослинний світ» є важливим підґрунтям для остаточ­ного вирішення питання про співвідношення лісової і нелісової рослинності як об'єктів рослинного світу України, що підлягають охороні та використанню.

Законом України «Про рослинний світ» передбачена необхідність збереження природної просторової, видової, популяційної та ценотич-ної різноманітності об'єктів рослинного світу; збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угрупо­вань; науково обґрунтованого, невиснажливого використання при­родних рослинних ресурсів; здійснення заходів щодо запобігання не­гативного впливу господарської діяльності на рослинний світ; охоро­ни об'єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і хвороб; здійснення заходів щодо відтворення об'єктів рослинного світу; регу­лювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використан­ня їх запасів з урахуванням інтересів охорони здоров'я населення.

= § 2. Правове забезпечення використання рослинного світу

Рослинний світ як сукупність рослинних угруповань укриває більшу частину поверхні суші та знаходиться у водоймищах і є важ­ливим компонентом біосфери Землі. Він безпосередньо пов'язаний із особливостями клімату, водного режиму, ґрунту, рельєфу, а також тваринним світом, разом із яким створює різні біогеоценози. Пра­вове регулювання його використання та охорони має надзвичайно важливе значення для підтримання екологічної рівноваги, забезпе­чення екологічного збалансованого процесу експлуатації всіх при­родних ресурсів.


Особлива частина

Відповідно до Закону «Про рослинний світ», використання при­родних рослинних ресурсів здійснюється в порядку загального або спеціального використання.

У порядку загального використання природних рослинних ре­сурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекре­аційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Загаль­не використання здійснюється громадянами з додержанням пра­вил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, без надання їм відповідних дозволів та безоплатно.

Збирання в порядку загального використання дикорослих рос­лин, віднесених до переліку наркотиковмісних рослин, їх плодів, насіння, післяжнивних залишків, відходів сировини тощо, заборо­няється. Торгівля лікарськими і декоративними видами рослин та їх частинами (корені, стебла, плоди тощо), зібраними в порядку загаль­ного використання природних рослинних ресурсів, забороняється.

Загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їх виснаження, різкого зменшення популяційної та ценотичної різно­манітності може бути обмежене Радою міністрів Автономної Рес­публіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та при­родних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими центральни­ми органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Таким чином, особливостями загального використання природ­них рослинних ресурсів є те, що воно здійснюється: фізичними особами за відсутності дозволів на використання природних рос­линних ресурсів та безоплатно.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійс­нюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задо­волення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отриман­ня прибутку від решіізації цих ресурсів або продуктів їх переробки.

Видами спеціального використання природних рослинних ре­сурсів, що передбачені діючим законодавством «Про рослинний світ», є: збирання лікарських рослин; заготівля деревини під час рубок головного користування; заготівля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо; збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо; заготівля сіна; випасання худоби.


Розділ XIII. Право користування рослинним світом та його охорона

Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання природних рослинних ресурсів.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загаль­нодержавного значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, а природ­них рослинних ресурсів місцевого значення — за дозволом, що ви­дається в порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Заготівля деревини під час рубок головного користування, жи­виці на земельних ділянках лісового фонду здійснюється в поряд­ку, що встановлюється Лісовим кодексом України. Інші види спеціального використання рослинних ресурсів на земельних ділянках лісового фонду здійснюються в порядку, що встанов­люється Законом України «Про рослинний світ», Лісовим кодек­сом України та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів є платним.

Розмір збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів визначається з урахуванням природних запасів, поширен­ня, цінності, можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів.

Від збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів звільняються:

—науково-дослідні установи, навчальні та освітні заклади, що
проводять наукові дослідження об'єктів рослинного світу з метою
їх охорони, невиснажливого використання та відтворення, за ви­
нятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохо­
подібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких за­
несені до Червоної книги України, та природних рослинних угру­
повань, занесених до Зеленої книги України;

—власники земельних ділянок;

—користувачі (у тому числі орендарі) земельних ділянок, за винят­
ком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних,
водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Чер­
воної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених
до Зеленої книги України, для задоволення природними рослинними
ресурсами власних потреб без права їх реалізації.

Порядок визначення збору та нормативи плати за спеціальне використання природних рослинних ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особливостями спеціального використання природ­них рослинних ресурсів є те, що воно здійснюється фізичними або


Особлива частина

юридичними особами за наявності спеціальних дозволів та плату.

Разом з тим, Закон України «Про рослинний світ» робить певні винятки із встановленого ним обов'язкового порядку наявності дозволів на спеціальне використання природних рослинних ре­сурсів. Так, не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів:

- власники земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти
рослинного світу, крім тих, що занесені до Червоної книги України;

- користувачі (у тому числі орендарі) земельних ділянок, які їм
надано для цільового призначення (ведення особистого селянсько­
го господарства, фермерського господарства, колективного садів­
ництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби), за винятком
використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних,
водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до
Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, за­
несених до Зеленої книги України.

Видача дозволів на спеціальне використання природних рос­линних ресурсів здійснюється в межах лімітів їх використання. Відповідно до Положення про порядок встановлення лімітів вико­ристання природних ресурсів загальнодержавного значення, за­твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серп­ня 1992 року1, ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання при­родних ресурсів.

Ліміти спеціального використання природних рослинних ре­сурсів загальнодержавного значення встановлюються на підставі науково обґрунтованих нормативів спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та при­родних ресурсів.

Порядок встановлення лімітів спеціального використання при­родних рослинних ресурсів загальнодержавного значення затверд­жується Кабінетом Міністрів України, а використання природних рослинних ресурсів місцевого значення визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самовря­дування за поданням спеціально уповноважених місцевих органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Природні рослинні ресурси використовуються з метою: а) здійснення приро­доохоронної, рекреаційної, оздоровчої, культурно-освітньої, вихов­ної, науково-дослідної та господарської діяльності; б) для забезпе-

1 ЗП України. - 1992. - № 14. - Ст. 387.


Розділ XIII. Право користування рослинним світом та його охорона

чення потреб населення у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчовій сировині з дикорослих рослин; в) для випасання худоби, для забезпечення інших потреб тваринництва; г) для потреб бджіль­ництва; ґ) для потреб мисливського та рибного господарства. При­родні рослинні ресурси можуть використовуватися з господарською метою і для інших потреб, передбачених законодавством.

Використання природних рослинних ресурсів з природоохо­ронною, рекреаційною, оздоровчою, культурно-освітньою метою здійснюється в порядку загального використання.

Для проведення науково-дослідних робіт, пов'язаних з викори­станням природних рослинних ресурсів, у встановленому земель­ним законодавством порядку можуть визначатися спеціальні зе­мельні ділянки, на яких зростають об'єкти рослинного світу. Правила використання природних рослинних ресурсів з науково-дослідною метою затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. У разі виявлення порушення законодавства про рослинний світ та використання природних рослинних ресурсів з науково-дослідною метою у встановленому законодавством порядку може бути прий­няте рішення про обмеження або заборону використання природ­них рослинних ресурсів.

Промислове збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин провадиться з урахуванням принципів невиснаження природних рослинних ресурсів, збережен­ня сприятливих умов для життя диких тварин та охорони довкілля.

Закупівля лікарської та технічної сировини з дикорослих рос­лин у юридичних або фізичних осіб здійснюється за умови наяв­ності у них дозволів на спеціальне використання природних рос­линних ресурсів.

Збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої вла­ди з питань екології та природних ресурсів.

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва здійснюється на земельних ділянках, що визначаються в установленому земель­ним законодавством порядку. Цей порядок передбачено в ст. 34 Земельного кодексу України, відповідно до якої громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мо-


Особлива частина

жуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб бджіль­ництва здійснюється безоплатно і без отримання дозволу на спеціаль­не використання природних рослинних ресурсів шляхом розміщен­ня пасік на відповідних земельних ділянках за погодженням з власни­ком, користувачем (в тому числі орендарем) такої ділянки.

Розміщення пасік на земельних ділянках лісового фонду здійс­нюється без права рубок дерев і чагарників, розчищення та розо­рювання земельних ділянок лісового фонду і спорудження на них будівель капітального типу. Місця розміщення пасік визначають­ся з урахуванням умов ведення лісового господарства і спеціального використання лісових ресурсів.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб мис­ливського та рибного господарства здійснюється з урахуванням вимог Закону «Про рослинний світ», а також земельного, водного законодавства та законодавства про тваринний світ.

Юридичні або фізичні особи, які здійснюють ведення мислив­ського і рибного господарства, зобов'язані вживати заходів щодо охорони природних рослинних угруповань на території закріплених за ними мисливських та рибогосподарських водойм. При цьому слід зазначити, що Законом України «Про тваринний світ» передбачена необхідність охорони середовища перебування, умов розмноження та шляхів міграції тварин. Так, відповідно до ст. 39 Закону України «Про тваринний світ» підприємства, установи, організації і громадя­ни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може впли­вати на стан тваринного світу, зобов'язані забезпечувати охорону середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...