Главная Обратная связь

Дисциплины:






Юридичнавідповідальність за порушення законодавства про охорону ...

того, до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті особи за ст. 236 (порушення порядку проведення екологічної екс­пертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки) та ст. 238 (приховування або умисне перекручення службовою особою відо­мостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферно­го повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підви­щеною екологічною небезпекою).

Цивільна відповідальність настає за фактом порушення земель­ного законодавства, пов'язаного з заподіянням шкоди землям, що охороняються законом, правам і інтересам власників землі, земле­користувачів, у тому числі орендарів, незалежно від притягнення винних до інших видів правової відповідальності.

Цивільну відповідальність за шкоду, що є прямим наслідком порушення земельного законодавства, слід відрізняти від еко­номічної відповідальності за правомірну шкоду, викликану об'єктивними причинами, і яка підлягає відшкодуванню лише у випадках, спеціально передбачених законом. Відповідно до зако­нодавства правомірна шкода відшкодовується в установленому по­рядку при вилученні (викупі) земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (статті 146—147 ЗК) або тимчасовому їх зайнятті, обмеженні прав власників землі, зем­лекористувачів, у тому числі орендарів, у передбачених законом випадках.

Протиправна шкода, що є наслідком вчинення таких земельних правопорушень, як забруднення, засмічення земель, псування і знищення родючого шару грунту, невиконання обов'язкових за­ходів щодо поліпшення земель та охорони грунтів, проектування, розміщення, будівництво, запровадження в експлуатацію об'єктів, Що негативно впливають на стан земель, і ряду інших правопору­шень, пов'язаних з невиконанням вимог закону щодо охорони землі, являють собою одночасно шкоду економічну й шкоду еко­логічну. Тоді як екологічна шкода порушує екологічні інтереси


Розділ XII. Правова охорона і використання земель

суспільства та обмінні процеси, що відбуваються в біосфері, еко­номічна шкода має своїм об'єктом інтереси конкретного власника землі, землекористувача чи орендаря і виражається в заподіянні йому шкоди. Заподіяна порушенням земельного законодавства економічна шкода проявляється у формах прямих (зниження ро­дючості грунтів, знищення посівів, насаджень, будівель) та непря­мих (витрати на відновлення земель, посівів, неотриманий дохід) збитків.



Примірний перелік дій, вчинення яких може бути підставою для відшкодування завданих такими діями збитків, встановлений ЗК. Згідно зі ст. 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшко­довуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для по­треб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних влас­
тивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагар­
ників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель
та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержан­
ня доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Проте власниками і користувачами земельних ділянок можуть стягуватися збитки, завдані й іншими діями. Так, як встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. «Про затвердження Порядку визначення та відшкодування збитків влас­никам землі та землекористувачам», розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості зе­мель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам провадиться підприємствами, установами, організаціями та грома­дянами, яким відведено земельні ділянки, що вилучаються (вику­повуються), а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами, діяльність яких призводить до обмеження прав влас­ників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості земель, розташованих у зоні їх впливу.

При розгляді справ про відшкодування шкоди, заподіяної зе­мельними правопорушеннями, необхідно в кожному випадку


Рекомендована література

з ясувати характер виниклих відносин і нормативні акти, якими вони регулюються. Якщо є нормативний акт, що передбачає відповідальність за той або інший вид правопорушення, варто ке­руватися цим актом, а за відсутності такого — загальними норма­ми земельного, цивільного, трудового законодавства залежно від обставин, за яких була заподіяна шкода.

Рекомендована література

1. Земельний кодекс України. Науково-практичний коментар /
За ред. В. І. Семчика. — К., 2003.

2. Земельне право: Академ. курс / За ред. В. І. Семчика та
П. Ф. Кулинича. — К., 2001.

3. Земельне право України: Підручник / За ред. М. В. Шуль­
ги. - К., 2004.

4. Земельное право Украиньї: Учебн. пос. / Под ред. А. А. По­
гребного и И. И. Каракаша. — К., 2002.

5. Шульга М. В. Актуальньїе правовьіе проблеми земельних от-
ношений в современньїх условиях. — X., 1998.


щ


Розділ XIII

Правова охорона і використання вод


-.)


§ 1. Води як об'єкт охорони та використання

Вода — одна з найпоширеніших речовин у природі. На гідро­сферу припадає 71% загальної площі поверхні Землі. Як складова навколишнього природного середовища вода включає води суходо­лу (річок, озер, льодовиків, штучних водойм, боліт, підземних вод, ґрунтової вологи, снігового покрову), морів, океанів. Загальні за­паси води на Землі становлять приблизно 1390 млн. куб. км., з них близько 1340 млн. куб. км. (96,5%) припадає на води Світового океану. Об'єм підземних вод становить понад 23 400 тис. куб. км., у льодовиках міститься 24 064 тис. куб. км. води, в озерах — 176 тис, у болотах — 11,5 тис, у річках — 2,12 тис. куб. км. З усієї води менш як 2% є прісною водою, а доступною для використан­ня — лише 0,3%.

Вода виконує важливі екологічну, культурно-оздоровчу, еко­номічну функції.

Екологічна функція води виявляється в забезпеченні життєдіяльності людини, існування та розвитку рослинного і тва­ринного світу. Вода входить до складу клітин людини (становить близько 65% маси тіла дорослої людини), тварин і рослин.

Культурно-оздоровча функція води проявляється у викорис­танні водних об'єктів як місце і засіб відпочинку, туризму, рибаль­ства, санаторно-курортного лікування, організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду.


§ 1. Води як об'єкт охорони та використання

Економічна функція води виявляється у її здатності бути ресур­сом для промислового виробництва та іншого господарського ви­користання. Один із найбільших споживачів води — сільське гос­подарство. Так, на вирощування 1 тонни цукрових буряків витра­чається 130—160 кубометрів води, 1 тонни пшениці — 800—1200, 1 тонни бавовни-сирцю — 4000—5000, 1 тонни рису — 5000—7000 кубометрів. Багато води йде на потреби промисловості, енергети­ки, комунального господарства.

Зростання матеріального виробництва, чисельності населення призводить до збільшення обсягів споживання водних ресурсів, за­бруднення й виснаження вод. Особливо це відчувається в Україні, де немає великих запасів власних прісних вод, а територіальний розподіл водних ресурсів не збігається з розміщенням водоємких галузей господарського комплексу. Так, лише 25% ресурсів річко­вих вод України формуються в межах її території, інші надходять з території Росії, Білорусі, Румунії. Найбільша ж кількість водних ресурсів (58%) зосереджена в ріках басейну Дунаю в прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Кри­воріжжя, Крим та південні області України — там, де сконцентро­вані найбільші споживачі води. Доступні для широкого викорис­тання водні ресурси формуються переважно в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорномор'я.

Високий рівень господарського освоєння території в Україні (природні землі становлять лише близько 35% площі країни) при­зводить до порушення рівноваги в природі, умов формування сто­ку, погіршення якості води.

Екологічно не збалансована господарська діяльність, викорис­тання у виробничій сфері значних обсягів водних ресурсів, їх за­бруднення, штучна зміна природного режиму водних об'єктів при­звели до того, що самовідновлювальна та самоочисна здатність водних об'єктів значно погіршилась. Частина забруднюючих речо­вин надходить у водойми України з сусідніх країн — по Дніпру, Десні, Сіверському Дінцю, Дунаю.

Велику шкоду населеним пунктам і сільськогосподарським Угіддям та іншим господарським об'єктам, завдають повені, підтоплення, водна ерозія, руйнування берегів водосховищ тощо. Особливо руйнівними є паводки в басейнах річок Тиси, Прута,


Розділ XIII. Правоваохорона і використання вод

Дністра, Західного Бугу, Прип'яті, Сіверського Дінця, а також річок Одеської області вздовж Дунаю.

На розв'язання екологічних проблем, пов'язаних зі станом вод­них об'єктів, на забезпечення раціонального використання вод, їх охорону від забруднення, засмічення та вичерпання спрямоване водне законодавство України.

$ 2. Правове регулювання використання й охорони вод

Право водокористування.Інститут права водокористування ста­новить сукупність правових норм, що регулюють водні відносини з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціо­нального використання вод для потреб населення і галузей еко­номіки, охорону водних об'єктів та запобігання шкідливій дії вод.

Зазначені правові норми містяться у Водному кодексі України, що є головним кодифікаційним актом у сфері використання і охо­рони вод, а також у інших актах законодавства, прийнятих відповідно до цього кодексу. Відносини у сфері використання вод регулюються також Законом України «Про охорону навколишньо­го природного середовища» та актами законодавства, що регулю­ють природоресурсні, цивільні, санітарно-гігієнічні, адміністра­тивні, фінансові та інші відносини, пов'язані із водокористуван­ням.

Суб'єктами користування водними об'єктами є: органи держав­ної влади та місцевого самоврядування, що здійснюють від імені українського народу права власності на водні та інші природні ре­сурси, підприємства, установи, організації й громадяни України, а також іноземні юридичні й фізичні особи та особи без громадян­ства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають у них зворотні води або користуються водними об'єктами.

Суб'єкти права водокористування можуть бути первинними і вторинними водокористувачами.

Первинні водокористувачі — це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних спо­руд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх сис­теми на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням


§ 2. Правове регулювання використання й охорони вод

з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу. Вто­ринні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокорис­тування.

Об'єктами права водокористування є усі води (водні об'єкти) на території України. Це: а) поверхневі води; природні водойми (озе­ра); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; в) внутрішні морські води та територіальне море. Всі вони становлять єдиний водний фонд країни.

Залежно від територіального рівня регулювання водних відно­син водним об'єктам надається статус загальнодержавного чи місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

— внутрішні морські води та територіальне море;

— підземні води, які є джерелом централізованого водопоста­
чання;

— поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що зна­
ходяться і використовуються в межах однієї області, а також їх
притоки;

— водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фон­
ду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії
лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

— поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах
однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержав­
ного значення;

— підземні води, які не можуть бути джерелом централізовано­
го водопостачання.

Порядок надання водних об'єктів у користування здійснюється відповідно до водного законодавства, яке виділяє загальне та спеціальне водокористування.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задо­волення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) бе­зоплатно, без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них


Розділ XIII. Правова охорона івикористання вод

зворотних вод. Воно здійснюється юридичними і фізичними осо­бами на підставі дозволу та за плату.

Крім того, залежно від мети використання водних об'єктів виділяють:

спеціальне водокористування для задоволення питних і гос­
подарсько-побутових потреб населення;

— спеціальне водокористування та користування водними
об'єктами для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей;

— спеціальне водокористування та користування водними
об'єктами для потреб галузей економіки.

Спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсь­ко-побутових потреб населення. Використання водних об'єктів для питного та водогосподарського водопостачання допускається за умови відповідності вод якісним характеристикам, встановленим державним стандартом, нормативам екологічної безпеки водокори­стування і санітарним нормам (ст. 58 Водного кодексу України). Так, гігієнічні вимоги щодо цього виду водокористування містяться в Державних санітарних правилах і нормах «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарського питного водопостачання», затверджені наказом МОЗ України від 23 грудня 1996 р. Ці вимоги визначають придатність води для питних цілей і включають: безпеку в епідемічному відношенні; нешкідливість хімічного складу; сприятливі органолептичні властивості; радіаційну безпеку. Вони поширюються на воду, яка подається централізованими системами господарсько-питного водопостачан­ня і використовується для питних та побутових цілей, виробництва харчових продуктів.

Санітарно-гігієнічні вимоги до захисту питної води, експлуатації господарсько-побутових водопроводів містяться також у Правилах надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від ЗО груд­ня 1997 р., Правилах користування системами комунального водо­постачання та водовідведення в містах і селищах України, затвер­джених наказом Держкомбуду України від 1 липня 1994 р., та інших нормативно-правових документах.

Питне та господарсько-побутове водопостачання буває цент­ралізованим і нецентралізованим. Централізована система водопос­тачання — ~в& технологічний комплекс з об'єктами, спорудами, розподільчими мережами, зв'язаними єдиним технологічним про-


§ 2. Правове регулювання використання й охорони вод

цесом виробництва, транспортування та доведення питної води до споживачів населених пунктів. Централізоване водопостачання здійснюється підприємствами, установами та організаціями, що мають відповідну ліцензію (дозвіл). Вони зобов'язані здійснювати постійне спостереження за якістю води у водних об'єктах, підтри­мувати в належному стані зону санітарної охорони водозабору та повідомляти державні органи санітарного нагляду, екології та при­родних ресурсів, водного господарства, місцеві ради про відхилен­ня від встановлених стандартів і нормативів якості води.

На централізованих водозаборах підземних вод у межах їх родо­вищ та на прилеглих територіях водокористувачі повинні облашто-вувати локальну мережу спостережувальних свердловин.

Нецентралізована система водопостачання — це забезпечення споживачів питною водою із колодязів, за допомогою пунктів роз­ливу води (в тому числі пересувних), використання індивідуальних установок, пристроїв для забору води безпосередньо з поверхневих або підземних водних об'єктів, постачання фасованої води.

Спеціальне водокористування та користування водними об'єкта­ми для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей. Для цього викори­стовуються як поверхневі, так і підземні мінеральні води, що ма­ють природні лікувальні властивості. Перелік водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, із зазначенням запасів вод та їх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для ліку­вання і профілактики умов, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням МОЗ України, Мінприроди і Держводгоспу України. Водні об'єкти, що включені до зазначеного переліку, мо­жуть використовуватися виключно у лікувальних і оздоровчих Цілях.

Користування водними об'єктами з оздоровчою, рекреаційною метою може здійснюватися в порядку загального водокористуван­ня, тобто без надання відповідних дозволів, безоплатно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами. З метою охоро­ни здоров'я людей, охорони навколишнього природного середови-Ща районні й міські ради за поданням державних органів екології та природних ресурсів, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених органів виконавчої влади встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на чов­нах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують


Розділ XIII. Правова охорона і використання вод

загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Спеціальне водокористування та користування водними об'єкта­ми для потреб галузей економіки. Водокористувачі, що використову­ють водні об'єкти для потреб сільського і лісового господарства, для промислових і гідроенергетичних потреб, а також потреб вод­ного транспорту, рибного і мисливського господарства та протипо­жежних потреб, повинні здійснювати заходи щодо раціонального використання вод, запобігання забрудненню, виснаженню водних об'єктів.

Для потреб сільського господарства користування водами здійснюється в порядку загального і спеціального водокористуван­ня. Особливість водокористування в цій сфері визначається на­явністю спеціальних вимог щодо зрошення та осушення земель сільськогосподарського призначення. Під час зрошення даної ка­тегорії земель водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи що­до запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню та забруд­ненню цих земель. Якість води, що використовується для зрошен­ня земель сільськогосподарського призначення, має відповідати встановленим нормативам.

Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено державними органами екології та природних ре­сурсів за погодженням з державними органами санітарного і вете­ринарного нагляду. Зрошення сільськогосподарських угідь та ски­дання дренажних вод у водні об'єкти здійснюються на підставі доз­волу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому порядку.

Під час осушення земель сільськогосподарського призначення мають здійснюватися заходи щодо запобігання деградації, вітровій ерозії цих земель, погіршенню стану водних об'єктів.

Зазначені положення поширюються також на зрошувані та осу­шувані землі лісового фонду.

Водокористувачі, що користуються водними об'єктами для про­мислових і гідроенергетичних потреб зобов'язані дотримуватися встановлених умов спеціального водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення втрат води (особ­ливо питної) та припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопоста­чання та очищення стічних вод.


§ 2. Правове регулювання використання й охорони вод

У разі стихійного лиха, аварій, інших екстремальних ситуацій, а також перевитрати водокористувачем встановленого ліміту спожи­вання води місцеві ради мають право зменшувати або забороняти споживання питної води для промислових потреб з комунальних водопроводів і тимчасово обмежувати споживання її з відомчих господарсько-питних водопроводів у інтересах першочергового за­доволення питних і господарсько-побутових потреб населення.

Гідроенергетичні підприємства зобов'язані дотримуватися вста­новлених правил експлуатації водосховищ, режимів накопичення та спрацювання запасів води, режимів коливань рівня у верхньому і нижньому б'єфах та пропускання через гідровузли, забезпечувати в установленому порядку безперебійний пропуск суден, а також пропуск риби до місць нересту відповідно до проектів рибопропу­скних споруд.

Користування водними об'єктами для потреб водного транспорту здійснюється на річках, озерах, водосховищах, каналах, інших во­доймах, а також на внутрішніх морських водах та територіальному морі, які є внутрішніми водними шляхами загального користуван­ня, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства Ук­раїни їх використання з цією метою повністю чи частково заборо­нено. Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

До плавання на водних об'єктах допускаються лише судна та інші плавучі засоби, що обладнані ємкостями для збирання забруд­нених вод. Ці води мають систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження.

У територіальне море забороняється заходити суднам, які не здійснили заходів щодо запобігання забрудненню морських вод (не провели заміни ізольованого баласту і не обладнані цистернами і закритими фановими системами для збирання стічних вод будь-якого походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам).

Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з Українською державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.


Розділ XIII. Правова охорона і використання вод

Певні особливості має спеціальне водокористування водними об'єктами для потреб рибного і мисливського господарства. На вод­них об'єктах, що використовуються для зазначених цілей, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах рибного госпо­дарства та водного промислу.

Перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) визначається Кабінетом Міністрів України. Во­докористувачі, яким надано в користування рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), зобов'язані здійснювати заходи, що за­безпечують поліпшення екологічного стану водних об'єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову риби.

Проведення гідромеліоративних робіт у місцях, де перебувають водоплавні птахи, хутрові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях, де розводяться бобри і хохулі, здійснюється за погоджен­ням з державними органами рибного і мисливського господарства.

Зазначені та інші питання користування водами для потреб рибного і мисливського господарства регулюються Водним кодек­сом України, Законом України «Про тваринний світ», іншими ак­тами законодавства.

Користування водними об'єктами може здійснюватися також для протипожежних потреб. Для такого водокористування спеціальний дозвіл не потрібен. Забір води для зазначених потреб може здійснюватися з будь-яких водних об'єктів, в кількості, необхідній для ліквідації пожежі. Натомість забороняється з водних об'єктів, спеціально призначених для протипожежних потреб, використову­вати воду в будь-яких інших цілях.

Окремим видом водокористування є скидання стічних вод у водні об'єкти. Таке скидання дозволяється лише за умови наявності нор­мативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нор­мативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо за­побігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони:

— можуть бути використані в системах оборотного, повторного
і послідовного водопостачання;

— містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;

— містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та
кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встанов­
лені нормативи технологічних відходів;


 

§ 2. Правове регулювання використання й охорони вод

— містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допу­
стимі концентрації;

— містять токсичні речовини та збудників інфекційних захво­
рювань;

— за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують
гранично допустимі нормативи;

— призводять до підвищення температури води водного об'єкта
більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною тем­
пературою в літній період;

— є кубовими залишками, шламами, що утворюються в резуль­
таті їх очищення і знезараження.

Крім того, забороняється скидати стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо). Скидання ж вод з накопичувачів промислових забруднених стічних вод у поверх­неві водні об'єкти має здійснюватися згідно з індивідуальним рег­ламентом, погодженим з державними органами екології та природ­них ресурсів.

Правова охорона вод. Правова охорона вод виявляється в прий­нятті й реалізації правових норм, спрямованих на здійснення за­ходів щодо їх охорони від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів.

Заходами, спрямованими на охорону вод, є:

— визначення територій зі спеціальним водоохоронним режи­
мом користування;

— заходи щодо охорони вод у процесі виробничої та іншої гос­
подарської діяльності;

— заходи щодо запобігання шкідливим діям вод та аваріям на
водних об'єктах і ліквідації їх наслідків.

До територій зі спеціальним водоохоронним режимом належать: водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги виділення, берегові смуги водних шляхів, зони санітарної охорони, території та об'єкти природно-заповідного фонду, до складу яких входять водні об'єкти.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, запобігання їх забрудненню, засміченню і ви­черпанню, знищенню навколоводних рослин і тварин, а також змен­шенню коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосхо­вищ і інших водойм. До складу водоохоронних зон обов 'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили бе-


Розділ XIII. Правова охорона і використання вод

регів, а також: прилеглі балки і яри. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної докумен­тації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджу­ються з державними органами екології та природних ресурсів, дер­жавними органами земельних ресурсів, власниками землі, землекорис­тувачами і затверджуються відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами місцевих рад.

На території водоохоронної зони встановлюється спеціальний режим для господарської діяльності. Тут забороняється: використан­ня стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також потічки. В окремих випадках у водоохо­ронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за ме­жами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколиш­нього природного середовища, водного господарства.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та ре­жим ведення господарської діяльності в них встановлений ст. 87 Водного кодексу України та постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 8 травня 1996 р.

Прибережна захисна смуга — частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються обабіч річок та навколо водойм уздовж урізу води у меженний період (період річного циклу, протягом якого спос­терігається низька водність) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів — 2,5 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів; для великих річок, водосхо­вищ на них та озер — 100; якщо крутизна схилів перевищує 3 гра­дуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги под­воюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захис­на смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що скла­лися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 кіло­метрів від урізу води.


§ 2. Правове регулювання використання й охорони вод

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки Грунту для залуження і заліснення), а також садівництво та город­ництво; зберігання та застосування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометрич­них та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та сто­янок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; влаштування звалищ сміття, гнієсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не­придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод, влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубометра на добу, влаш­тування полів фільтрації та створення інших споруд для прийман­ня і знезаражування рідких відходів.

Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 88—90 Водного кодексу України.

Смуги відведення є складовою частиною водоохоронних зон. Особливий режим користування ними встановлюється для забез­печення потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкод­ження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших ка­налів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках. Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлю­ються за проектом, який розробляється і затверджується водокори­стувачами за погодженням з державними органами екології і при­родних ресурсів та державними органами водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних по­треб і можуть використовуватися ними для створення водоохорон­них лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних


Розділ XIII. Правова охорона і використання вод

гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих при­міщень.

Берегові смуги водних шляхів встановлюються на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством. Щодо визначення розміру берегових смуг водних шляхів, режиму господарської діяльності на них вста­новлено ті ж вимоги, що й до встановлення смуг відведення та ко­ристування ними.

Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних, затверджено постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 12 червня 1996 р., а Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Встановлено, що в межах берегових смуг водних шляхів дозволяється: влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розванта­ження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для шварту­вання суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання ван­тажів та механічної тяги суден: установлення берегових навіга­ційних знаків; установлення гідрометеорологічних постів; зберіган­ня твердого палива для суден підприємств і організацій водного транспорту, а також тимчасове зберігання суднового обладнання; влаштування тимчасових зимових приміщень і проведення інших робіт у разі випадкової зимівлі чи виходу з експлуатації судна:

Зони санітарної охорони встановлюються з метою забезпечення охорони водних об'єктів у районах забору води для централізова­ного водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб. Межі зони санітарної охорони водних об'єктів встановлюються ор­ганами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, екології і природних ресурсів, водного господарства. У разі розташування зони санітарної охорони на те­риторіях двох і більше областей їх межі встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Держбуду України та за погоджен­ням з МОЗ України, Мінприроди України, Держкомземом Ук­раїни, Держводгоспом України та відповідними органами місцево­го самоврядування.

Зони санітарної охорони поверхневих та підземних водних об'єктів належать до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:


§ 2. Правове регулювання використання й охорони вод

перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщен­
ня водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного
каналу;

другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають
територію, що призначається для охорони джерел водопостачання
від забруднення.

У межах першого поясу санітарної охорони забороняється: ски­дання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, ви­лов риби, водопій худоби та інші види водокористування, що впливають на якість води; перебування сторонніх осіб, розміщен­ня житлових та громадських будівель, організація причалів плава­ючих засобів, застосування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокладання трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблювальних та інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов'язаних з експлуатацією, реконст­рукцією чи розширенням водопровідних споруд та мереж. Тут доз­воляється здійснення санітарно-гігієнічних заходів та діяльності, пов'язаної з благоустроєм території.

У межах другого поясу забороняється: розміщення складів паль­но-мастильних матеріалів, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення вод, розміщення кладовищ, скотомогиль­ників, полів асенізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд підземної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тваринниць­ких і птахівничих підприємств та інших сільськогосподарських об'єктів, що створюють загрозу мікробного забруднення води, а та­кож розміщення полігонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків; зберігання і застосування пестицидів та мінеральних доб­рив; розорювання земель (крім ділянок для залуження і заліснен­ня), а також садівництво та городництво; осушення та використан­ня перезволожених і заболочених земель у заплавах річок; прове­дення головної рубки лісу; здійснення видобудку з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов'яза­них з будівництвом та експлуатацією водопровідних споруд; влаш­тування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж за 300 метрів від берега водного об'єкта.

У цьому поясі санітарної охорони дозволяється: виконання заходів Щодо санітарного благоустрою території населених пунктів та інших об'єктів; купання, заняття туризмом, водним спортом та ви-





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...