Главная Обратная связь

Дисциплины:






ДПоняття екологічного контролю



Екологічний контроль становить одну з основних функцій управління охороною навколишнього природного середовища і забезпечення раціонального природокористування. Під екологічним контролем розуміється діяльність уповноважених суб'єктів, які здійснюють перевірку додержання і виконання чинного екологічного законодавства.

Завдання екологічного контролю сформульовані у ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Вони полягають у забезпеченні додержання вимог чинного екологічного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами. Контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан довкілля.

Екологічний контроль проводиться у формах попереднього і поточного контролю. Попередній контроль здійснюється стосовно різних видів діяльності, які можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища (погодження з органами з охорони навколишнього природного середовища проектів будівництва господарських об'єктів, участь представників цих органів у роботі державних приймальних комісій тощо). Поточний екологічний контроль здійснюється на стадіях експлуатації об'єктів, які впливають на стан навколишнього природного середовища, у процесі використання природних ресурсів тощо.

Залежно від уповноваженого суб'єкта, який здійснює функції контролю, та сфери його дії екологічний контроль поділяється на види: державний, відомчий, виробничий, громадський. У своїй сукупності ці види становлять механізм контролю за додержанням екологічного законодавства у будь-якій сфері його дії.

До форм екологічного контролю відносяться інформаційна, попереджувальна

і каральна.

Інформаційна форма екологічного контролю полягає в збиранні, обробці, зберіганні, аналізі і передачі інформації про стан природного середовища, виконання природоохоронних заходів чи додержання екологічного законодавства.

Попереджувальна форма виявляє себе в діяльності контрольних органів, направленій на припинення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище або на спонукання виконати природоохоронні заходи чи додержувати діюче екологічне законодавство.

Каральна форма екологічного контролю направлена на застосування санкцій до порушників правил природокористування.



Для ефективного екологічного контролю застосовуються різні способи дійснення контрольної діяльності з метою забезпечення дотримання юридичними і фізичними особами вимог екологічного законодавства. До методів екологічного контролю відносять: перевірку; обстеження; нагляд; спостереження; інспектування; аудит та звітність.

За об’єктним складом екологічний контроль можна класифікувати на природноресурсовий, антропоохоронний та на контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Екологічний контроль за суб’єктним складом поділяється на державний, громадський та виробничий [6].

А) Державний екологічний контроль за додержанням правил

екологокористування має складну структуру, в якої можна відокремити такі

елементи:

- прокурорський нагляд, що здійснюється за додержанням екологічного

законодавства;

- місцевий контроль, тобто контроль за додержанням законодавства про природокористування з боку органів місцевого самоврядування, які, на відміну від прокурорських органів, можуть не тільки визнавати незаконність тих чи інших дій, але й безпосередньо скасовувати їх.

- Спеціальний екологічний контроль здійснюється спеціалізованими державними органами по охороні атмосферного повітря, по охороні вод, по охороні земель, по правильному застосуванні агрохімікатів, по охороні рибних запасів, по охороні лісів; по контролю за додержанням санітарно-епідеміологічних правил, по контролю за охороною надр; по контролю за захоронення радіоактивних відходів; по контролю за додержанням нормативів гранічного змісту забруднюючих речовин тощо.

Б) Громадський екологічний контроль має різноманітні форми. У зв’язку з розширенням прав громадян на політичну та громадську діяльність забезпечено право громадян об’єднуватися не тільки в громадські організації, але й в партії різного типу та напрямів, за винятком тих, що вимагають незаконні цілі. Новий юридичний статус громадського життя в України дозволяє дати таку класифікацію господарського контролю за природокористуванням та охороною навколишнього середовища.:

- партійний контроль, що здійснюється політичними партіями. Він характеризується існуванням політичних програм, які можуть містити різні підходи по досягненню цілей, що намічаються цими партіями;

- контроль громадських організацій, що здійснюється добровільними суспільствами, громадськими організаціями, що створюються як для вказаних, так і для інших цілей.

- контроль органів місцевого самоврядування, які створюються згідно з

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

 

Суб’єкти громадського екологічного контролю — громадські екологічні об’єднання, статути яких передбачають здійснення перевірок, рейдів та інших напрямів контрольної діяльності в галузі екології. До них відносяться Українське товариство охорони природи (на центральному рівні); Президій Українського товариства охорони природи та штаб громадських інспекторів (на обласному та районному рівнях).

 

В) Виробничий екологічний контроль здійснюється спеціально уповноваженими структурними підрозділами підприємств, установ та організацій, які здійснюють перевірку дотримання екологічного вимог на відповідному виробництві. Він відрізняється від державного контролю, по-перше, більш вузьким колом завдань; по-друге, значною різноманітністю контрольних функцій, тому що є підприємства, діяльність яких пов’язана з експлуатацією природних об’єктів, а є і такі, що в своєї діяльності торкаються даної сфери незначно.

До суб’єктів виробничого екологічного контролю. Відносяться спеціальні управління (відділи) по охороні навколишнього природного середовища; лабораторії в галузі охорони навколишнього природного середовища; інші структурні функціональні підрозділи.

До форм діяльності цих органів відносяться:

-контроль за рівнями викидів і скидів, обсягів побічних продуктів, вторинних матеріалів, здатних впливати на стан навколишнього середовища в процесі виробництва;

 

-контроль за розробкою і запровадженням газоочисного і уловлюю чого устаткування, очисних споруд та інших захисних засобів негативного впливу виробничої діяльності на стан навколишнього природного середовища;

 

-заходи щодо попередження та локалізації аварійних викидів та скидів забруднюючих речовин, проводять облік використання водних та інших ресурсів.

 

5. Основні функції управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів: Е) Інші функції управління.

· Функція просторово-територіального устрою об’єктів природи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямованих на проведення робіт по організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров’я населення, розвитку природного середовища.

 

· Функцію розподілу та перерозподілу природних ресурсів слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, у результаті якої виникають, змінюються чи припиняються у власників чи природокористувачів суб’єктивні права власності або користування природними ресурсами.

 

 

· Функція екологічної експертизи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на виконання міжгалузевих екологічних досліджень, аналіз та оцінку передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація чи дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам екологічного законодавства, забезпечення екологічної безпеки.

Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей.

Суб’єктами екологічної експертизи є:

— Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

— органи та установи Міністерства охорони здоров’я України;

— інші державні органи, місцеві ради і органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства;

— громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;

— інші установи, організації та підприємства, у тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

— окремі громадяни в порядку, передбаченому екологічним законодавством.

· Функція інформування про стан навколишнього природного середовища (екологічне інформування) являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері використання, відтворення природних ресурсів, природних комплексів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічне інформування поділяється на різні види, а саме: термінове (оперативне), періодичне, комплексне, галузеве, територіальне (регіональне), прогнозне. Класифікаційними критеріями такого поділу є цільове спрямування екологічного інформування, еколого-соціальна важливість інформування, територіальність, екологічний стан тощо.

Суб’єктами інформування про стан навколишнього природного середовища є громадяни, держава та її відповідні органи, підприємства, установи, організації, громадські об’єднання, засоби масової | інформації тощо.

За спрямованістю екологічне інформування може бути:

— про рівень забруднення, у тому числі радіоактивного, грунту, атмосферного повітря, поверхневих вод суші і морських вод, підземних вод, продуктів тваринництва і рослинництва;

— про стан екологічно небезпечних промислових підприємств і виробництв;

— про застосування хімічних, біологічних засобів захисту сільськогосподарських культур і заходи щодо запобігання забрудненню довкілля засобами хімізації;

— про рівень техногенних змін геологічного середовища;

— про обсяги побутових відходів, зайняті ними площі земель і розміри підтоплених міських територій;

— про виконання завдань будівництва та введення в дію природоохоронних об’єктів, здійснення природоохоронних заходів;

— про додержання вимог екологічної (радіаційної) безпеки на атомних електростанціях;

— про результати контролю за охороною та використанням земельних, водних і лісових ресурсів, станом атмосферного повітря, додержання екологічних стандартів;

— про іншу статистичну екологічну інформацію.

Забезпечення відповідною інформацією Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших державних та громадських підприємств, установ і організацій, поширення екологічної інформації в засобах масової інформації покладено на Міністерство екології та природних ресурсів України — у частині відомостей про якість та режим використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, стан екологічної (у тому числі радіаційної) обстановки; Міністерство охорони здоров’я України — у частині відомостей про ступінь впливу екологічної обстановки та застосування забруднених продуктів харчування на здоров’я та стан захворювання населення.

· Функція вирішення екологічних спорів являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розгляд та усунення розбіжностей, пов’язаних з порушенням прав і законних інтересів власників, користувачів (у тому числі орендаторів) з приводу володіння, користування чи розпорядження об’єктами природи

 

· Ще може бути функція екологічного ліцензування, але вона не закріплена законодавчо (пит. Для с.к. №15) це діяль­ність уповноважених державних органів та органів місцевого само­врядування, пов 'язана із видачею ліцензій (дозволів) на природокорис­тування або здійснення видів діяльності, що впливають або можуть вплинути на стан довкілля.

Види діяльності, які підлягають ліцензуванню, визначаються законом. У сфері регулювання еко­логічних відносин такою діяльністю є та, що: а) пов'язана зі спеціальним використанням природних ресурсів; б) стосується екологічних інтересів особи, держави та суспільства в цілому.

Отже, до першої групи можна віднести: усі види діяльності щодо спеціального використання природних ресурсів: лісокористування, водокористування, надрокористування, користування атмосфер­ним повітрям, об'єктами тваринного та рослинного світу тощо.

До другої групи належать такі види діяльності:

— пов'язані з потенційною небезпекою для здоров'я людей. Дотаких видів діяльності згідно зі ст. 13 Закону України «Про забез­печення санітарного та епідемічного благополуччя населення» віднесено: виробництво, переробку та реалізацію харчових про­дуктів та добавок; медикаментів, медичних імунобіологічних пре­
паратів; предметів гігієни та санітари; косметично-парфюмерних виробів; алкогольних напоїв та тютюнових.виробів; товарів побу­тової хімії; а також комунально-побутове та медичне обслуговуван­ня населення; виховання та навчання дітей і підлітків, будь-які ро­боти з біологічними агентами та хімічними речовинами, джерела­
ми іонізуючих та неіонізуючих випромінювань і радіоактивними речовинами.

— пов'язані з виробництвом, зберіганням, транспортуванням та реалізацією пестицидів і агрохімікатів (ст. 9 Закону України «Про пестициди та агрохімікати»);

— діяльність у сфері використання ядерної енергії та поводжен­ня з радіоактивними відходами (ст. 11 Закону України «Про пово­дження з радіоактивними відходами»);

— діяльність у сфері централізованого водопостачання та во-довідведення (ст. 16 Закону України «Про питну воду та питне во­допостачання»)

— діяльність у сфері поводження з відходами (ст. 17 Закону Ук­раїни «Про відходи») тощо.

 


SAMOKONTROL

 

1. Дайте визначення поняття «управління у сфері природокористування та охорони довкілля».

Державне управління в галузі охорони на­вколишнього природного середовища є видом діяльності органів виконавчої влади по реалізації внутрішньої і зовнішньої екологічної політи­ки держави, її внутрішньої і зовнішньої екологічних функцій.

Державне управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища — це виконавчо-розпорядча діяльність державних органів, спрямована на забезпечення раціонального природокористування і ефективної природоохорони.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...