Главная Обратная связь

Дисциплины:






ЯКИМИ ПРАВАМИ ТА ОБОВ’ЯЗКАМИ НАДІЛЕНІ ГРОМАДСЬКІ ІНСПЕКТОРИ З ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ?

Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України 27.02.2002 N88 " Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля"

п.5 Громадські інспектори мають право:

спільно з працівниками органів Держекоінспекції, інших державних органів, які здійснюють контроль за охороною, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки охорони, раціонального використання та відтворення природних ресурсів;

за направленням органу Держекоінспекції, який призначив громадського інспектора, проводити рейди та перевірки і складати акти перевірок;

складати протоколи про адміністративні правопорушення при виявленні порушень природоохоронного законодавства, відповідальність за які передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, і подавати їх відповідному органу Держекоінспекції для притягнення винних до відповідальності

доставляти осіб, які вчинили порушення природоохоронного законодавства, до органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ та штабів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення;

перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби та проводити огляд речей, транспортних (у тому числі плавучих) засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів;

проводити у випадках, установлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для попередження і розкриття порушень законодавства в галузі охорони, навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів

брати участь у підготовці для передачі до судових органів матеріалів про відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та виступати в ролі свідків;

роз'яснювати громадянам вимоги природоохоронного законодавства та їх екологічні права;

брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу"

одержувати в установленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела негативного впливу на нього та заходи, що вживаються для поліпшення екологічної ситуації.

6. ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДСЬКИХ ІНСПЕКТОРІВ



Громадські інспектори зобов'язані:

дотримуватись вимог чинного законодавства та вимог цього Положення при проведенні рейдів та перевірок;

сумлінно виконувати покладені на них завдання та інформувати відповідний орган Держекоінспекції про результати рейдів та перевірок безпосередньо після їх закінчення;

щоквартально до 5 числа наступного за звітним місяця та не пізніше 15 січня наступного за звітним року подавати до органу Держекоінспекції, яким призначено громадського інспектора з

охорони довкілля, щоквартальні та щорічний звіти про проведену роботу.

9.Назвіть основні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля.

Ведення кадастрів та обліку;

Екологічний моніторинг;

Стандартизація та нормування;

Екологічне планування, прогнозування та програмування

Екологічний контроль

Див теор 5

 

10.Охарактеризуйте кадастри природних ресурсів як функцію управління у сфері природокористування та охорони довкілля.

Див теор 5а

 

11. В чому суть екологічного моніторингу. Які його основні завдання, функції та види?

Його суть полягає у порівнянні реальних показників впливу на навколишнє середовище з стандартними (нормативними) показниками (ГДК, ГДВ та ін.).

Екологічний моніторинг давати відповіді на такі запитання: (я так розумію, що це завдання)

– яким є стан навколишнього середовища у даний час порівняно з первинним його станом (до початку антропогенного впливу) і яких змін можна очікувати у прогнозованому проміжку часу;

– які причини змін, що вже сталися і можуть статися в майбутньому, і що було, є або буде джерелом цих змін;

– які впливи на дане природне середовище є шкідливими (небажаними або неприпустимими);

– який рівень техногенних впливів разом з природними і стихійними явищами припустимий для природного середовища й окремих його компонентів і які резерви має природне середовище для саморегенерації стану;

– який рівень техногенних впливів на природне середовище є неприпустимим або критичним, після якого відновлення природного середовища до рівня екологічного балансу є нездійсненним (Злобін, Кочубей, 2003, С. 374).

Видів забруднення й інших негативних впливів на навколишнє середовище дуже багато, і тому неможливо, та й економічно недоцільно, спостерігати за всіма полютантами повсюдно. Для моніторингу забруднень рекомендований (Найробі, 1974 р.) такий перелік основних критеріїв забруднення:

– величина фактичного або потенційно можливого впливу на здоров‘я і добробут людини, на клімат або екосистеми;

– схильність до деградації в навколишньому природному середовищі й нагромадження в організмі людини і харчових ланцюгах;

– можливість хімічної трансформації у фізичних і біологічних системах, внаслідок чого змінені речовини стають токсичнішими або шкідливішими, ніж первинні викиди;

– мобільність (рухливість);

– фактичні або можливі тренди (тенденції) концентрації у навколишньому середовищі й в організмі людини;

– частота і/або розмір впливу;

– можливість замірів на даному рівні в різноманітних середовищах;

– значення для оцінки положення в навколишньому природному середовищі;

– придатність з точки зору загального поширення.

Значна частка забруднень оцінена в балах (від 0 до 3) для кожного з критеріїв, а за найбільшими сумами балів визначені пріоритети (чим вища сума, тим вищий пріоритет). Далі пріоритети поділили на вісім класів (чим вищий клас, тобто менший його порядковий номер, тим вищий пріоритет). Для кожного класу визначені середовище і тип програми вимірювання: глобальний – Г, регіональний – Р, локальний – Л. Дана класифікація подана у таблиці 8.2 (Джигирей, Сторожук, Яцюк, 2001, С. 149–150).

За суттю екологічний контроль (моніторинг) є оцінкою впливу (дії) на навколишнє середовище (ОВНС) забруднювальних речовин та інших негативних явищ. ОВНС є складовою будь-якого дослідження (контролю) стану навколишнього природного середовища – моніторингу, екологічної експертизи, прогнозування та ін.

Види екологічного моніторингу

За напрямками і об‘єктами спостереження моніторинг поділяється на:

– сферний (об‘єктний) моніторинг – спостереження окремих об‘єктів природи (атмосфери, біосфери, екосистем, географічних природних комплексів та ін.). У свою чергу, він поділяється на моніторинги: атмосферного повітря, гідросфери, ґрунтовий, біологічний, сейсмічний, іоносферний, Сонця, гравіметричний, магнітометричний, ландшафтний та багато інших. Усі ці види поділяються ще на окремі підвиди моніторингу згідно з деталізацією дослід-жень;

– господарський (галузевий, відомчий) моніторинг – спостереження впливу в галузях господарства і міжгалузевих комплексах, інших сферах господарської діяльності людини, окремих підприємствах.

Окремо виділяють базовий, або фоновий моніторинг – це спостереження за “дикою”, “еталонною” природою, тобто природними об’єктами, не зміненими або слабо зміненими впливом людської діяльності. Хоча таких природних комплексів на Землі практично не залишилось, все ж таки вибирають території, віддаленні від зон основного господарського освоєння, біосферні заповідники та ін. Такі своєрідні еталони необхідні для того, щоб можна було порівняти стан трансформованих природних комплексів з нібито первинним станом середовища і з‘ясувати увесь рівень, глибину цих перетворень. Фоновий моніторинг передбачає систематичні стаціонарні заміри, які виконуються за єдиною програмою, стану атмосфери, ґрунту, природних вод і особливостей земної поверхні.

Біологічний моніторинг – орієнтується на реєстрацію чисельності, структури популяцій , характер розмноження та міграцій тварин і рослин. Біологічний моніторинг поділяється на зоологічний, ботанічний і антропогенний (медико-біологічний).

Геологічний моніторинг – досліджує стан літосфери, підземних вод, кріогенних зон, глибинних (до 15 км) шарів геологічної будови Землі.

Гідрометеорологічний і геофізичний моніторинг – розглядає загальну циркуляцію і стан атмосфери, електромагнітних полів, іонізаційного випромінювання, озонового шару, гідрологічних процесів у світовому океані та інші подібні питання глобальних процесів на Земної кулі.

За масштабами територій спостерігання виділяють:

– глобальний моніторинг – охоплює станції спостереження планетарного масштабу. Сам термін “моніторинг” уперше з‘явився в рекомендаціях комісії СКОПЕ (Науковий комітет з проблем навколишнього середовища) при ЮНЕСКО у 1971 р., а у 1972 р. були сформульовані перші пропозиції щодо створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (Стокгольмська конференція ООН з навколишнього середовища). Глобальний моніторинг представлений постійними і тимчасовими (спеціальні науково-дослідні експедиції) станціями (частково автоматично чинними) у космічному просторі, океані, на суші (у тому числі в біосферних заповідниках), Антарктиді і Арктиці, зондуванням атмосфери (метеорологічні зонди і ракети) та ін. Значна частина станцій належить, або діє під егідою ООН, використовуються також засоби спостереження, що є власністю багатьох високорозвинених країн світу, передовсім США, Європи та ін. Колишній Радянський Союз також мав велику кількість станцій у світовому океані, на спеціальних науково-дослідних суднах та ін. Частково інформацію для глобального моніторингу дають системи спостереження окремих країн світу;

– імпактний (регіональний і локальний) моніторинг – екологічний контроль на території окремих країн, їх регіонів, міст, окремих природних і господарських об‘єктів.

Глобальний та імпактний моніторинг відрізняються площею спостереження, відстанню між пунктами взяття (добору) проб, частотою (години, місяці, роки) спостережень, кількістю компонентів спостереження, точністю і оперативністю подання інформації (таблиця 8.3).
(функції випливають із завдань, або це взагалі те саме, окремо не знайшла)

12. Чим різняться між собою стандартизація та нормування у сфері охорони довкілля?

З урахуванням цих загальних засад під екологічною стандартизацією розуміють врегульовану в законодавчому порядку діяльність уповноважених на те органів по встановленню розрахованих на багаторазове використання правил і вимог у сфері охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки і раціонального використання природних ресурсів.

(Стандартизацією відповідно до ст. 1 Закону України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію» є діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.)

Тепер щодо змісту такого поняття, як «нормування у сфері екології». Воно являє собою діяльність уповноважених державних органів по встановленню екологічних нормативів відповідно до вимог законодавства згідно зі ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», систему цих нормативів становлять:

— нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

— гранично допустимі викиди і скидання в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників.

 

13. У чому відмінність між «плануванням», «прогнозуванням» і програмуванням»?

Екологічне прогнозування - це окремий вид діяльності як функція управління, який полягає в отриманні науково обґрунтованих варіантів розвитку стану навколишнього середовища та здоров'я населення, природно-ресурсного потенціалу, ризиків виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, індикаторів збалансованого розвитку [5,158].

Під екологічним плануванням розуміють наукову обґрунтованість варіантів подальшого використання, охорони і відтворення природних ресурсів, розвитку і формування природних екосистем тощо. Воно реалізується шляхом складання екологічних програм розвитку, які можуть мати міждержавне, державне, регіональне і місцеве призначення.

Екологічне програмування – розробка та упровадження комплексних цільових програм як ефективного інструменту екологічного управління. Екологічне програмування розглядається, з одного боку, як система державного забезпечення програм національного розвитку, а з іншого - як система розробки таких програм методами моделювання. Управління екологічною програмою визначається як процес вирішення екологічних і соціально-економічних проблем протягом тривалого проміжку часу, шляхом організації ресурсів і їх упорядкованого застосування для вирішення даної проблеми. [1]

 

14. У чому суть і відмінність між гранично допустимими концентраціями (ГДК) забруднюючих речовин і гранично допустимими викидами (ГДВ) і скидами (ГДС) забруднюючих речовин?

 

 

ГДК – норматив гранично допустимої концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах. Є критерієм якості довкілля, тобто фактично встановлює параметри безпечності довкілля.

 

ГДК – це така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутнього поколінь.

ГДС – гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. Це маса речовин у стічних водах, яка максимально допустима до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. Їх встановлення регулюється Водним кодексом України від 6 червня 1995 року і Порядком розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року № 1100;

ГДВ – гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря – це максимальна кількість шкідливих речовин, що може бути викинута в атмосферне повітря за одиницю часу від одного, або сукупності джерел забруднення атмосфери. ГДВ встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного джерела або від сукупності інших джерел населеного пункту з урахуванням промислового розвитку та розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка перевищує ГДК. Їх встановлення регулюється Законом України „Про охорону атмосферного повітря” в редакції від 21 червня 2001 року, а також Порядком розроблення і затвердження нормативів ГДВ забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780. На виконання останнього Мінприроди своїм наказом від 27 червня 2006 року № 309 затвердило Нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

 

 

15.У чому полягає екологічне ліцензування?

Значення екологічного ліцензування зумовлене значенням відповідної ліцензії (дозволу), її отримання є обов'язковою умовою для набуття права природокористування та здійснення цілої низки видів екологічної діяльності. У зв'язку з цим екологічне ліцензуван­няє важливою функцією державного управління у сфері охорони на­вколишнього природного середовища, ефективним засобом раціональ­ного природокористування.

Та попри те, що інститут ліцензування в екологічному праві на­буває дедалі більшого значення, базовий Закон України «Про охо­рону навколишнього природного середовища» не містить визна­чення цього поняття. Не згадується екологічне ліцензування й у переліку функцій управління у галузі охорони навколишнього при­родного середовища, наведеному в даному законі (ст. 16).

Визначення загального поняття «ліцензія» міститься у Госпо­дарському кодексі України (ст. 14), де зазначається, що ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта гос-подарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Аналогічним чином визначається це поняття й у ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (2000 р.).

Натомість чинне екологічне законодавство часто застосовує та­ке поняття, як дозвіл на спеціальне використання природних ре­сурсів. Згідно з п.З Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р., дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний доку­мент, що засвідчує право підприємств, установ, організацій, грома­дян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

Отже, в екологічному законодавстві на сьогодні містяться поло­ження, що передбачають можливість використання різних форм до­кументів, які виконують функції ліцензії. Так, крім власне ліцензій (наприклад, на право користування надрами, на поводження з відходами), застосовуються дозволи (наприклад, на викиди та ски­ди у довкілля забруднюючих речовин), лісорубні квитки та ордери (на право заготівлі деревини та живиці), лісові квитки (на право побічних лісокористувань) тощо. Проте ці документи, будучи відмінними за формою, виконують однакову функцію — посвідчу­ють право суб'єкта на здійснення певного виду діяльності, що об­межується відповідними умовами та строками. Тому можна гово­рити про те, що всі вони використовуються в процесі застосуван­ня такого правового засобу, як ліцензування.

З урахуванням зазначеного екологічне ліцензуванняце діяль­ність уповноважених державних органів та органів місцевого само­врядування, пов 'язана із видачею ліцензій (дозволів) на природокорис­тування або здійснення видів діяльності, що впливають або можуть вплинути на стан довкілля.

 

16.На основі норм законодавства встановіть, до компетенції яких конкретно державних органів належить право припинення, зупинення чи обмеження діяльності підприємств та інших об’єктів, у випадку порушення ними вимог екологічного законодавства.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...