Главная Обратная связь

Дисциплины:






Методичні рекомендації. При вивченні теми необхідно спочатку вивчити суть економічного механізму і еколого-економічні інструменти



При вивченні теми необхідно спочатку вивчити суть економічного механізму і еколого-економічні інструменти, принципи формування і механізми дії. Необхідно звернути увагу на формування ціни за ресурси, на економічні вигоди та перерозподільні платежі/виплати. Належить вивчити форми еколого-економічних інструментів та ринкові механізми регулювання природокористування.

Оскільки спосіб функціонування економічного механізму екологічного регулювання пов’язаний з послідовною реалізацією соціально-економічних дій, то ефективність можна оцінювати трьома критеріями, які розглядаються у механізмі обґрунтування ефективності економічного механізмі екологічного регулювання. Важливим при виченні цієї теми є система фінансування природоохоронної діяльності в Україні, де необхідно звернути увагу на формування державного та місцевого бюджетів, створення фондів охорони навколишнього природного середовища.

 

8.1. Методичні поради до вивчення темиЕкономічний механізм раціонального природокористування

Перелік питань

1. Економічний механізм і еколого-економічні інструменти, принципи формування і механізми дії.

2. Форми еколого-економічних інструментів.

3. Ринкові механізми регулювання природокористування.

4. Ефективність економічного механізму екологічного регулювання.

5. Система фінансування природоохоронної діяльності в Україні.

  1. Економічний механізм і еколого-економічні інструменти, принципи формування і механізми дії

Як відомо, в економічно розвинених країнах основою регулювання товарно-грошових відносин, у тому числі і в природоохоронній сфері, є економічний механізм.

Економічний механізм - це сукупність економічних струк­тур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкретних умовах економічні зако­ни та здійснюється погодження і корегування суспільних, гру­пових і приватних інтересів (Райзберг и др. 1996; Экономичес­кая, 1999). Як ми ще переконаємося, економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб'єкта будь-якого рівня.

Основними компонентами економічного механізму є:

· правові основи здійснення економічної діяльності (права, обо­в'язки, ліцензії, обмеження, процедури тощо);

· система відносин власності на основні засоби виробництва;

· організаційна структура економіки, тобто система форма­льних і неформальних організаційних зв'язків, що формує реальні економічні відносини між господарськими суб'єкта­ми; ці зв'язки можуть реалізовуватись як по вертикалі (ре­алізація владного впливу), так і по горизонталі (взаємодія між суміжними економічними суб'єктами, а також на регі­ональному рівні внаслідок організаційної діяльності терито­ріальних адміністративних органів);



· система суспільних інститутів (традиції, моральні заса­ди, порядки, релігійні звичаї, духовні цінності тощо), що формують соціально-інформаційне поле економічної актив­ності;

· економічні інструменти.

Одну з провідних ролей в реалізації дії економічного механі­зму відіграють економічні інструменти. Це пояснюється тим, що саме через них передається вплив на головні спонукальні мотиви діяльності суб'єктів господарювання - їхні економічні інтереси.

Економічні інструменти - це засоби (заходи, методи, ва­желі) зміни фінансового стану економічних суб'єктів. За допо­могою економічних інструментів можна, впливаючи на спону­кальні мотиви діяльності суб'єктів господарювання, регулюва­ти товарно-грошові відносини на рівні підприємства, території, національної економіки і навіть транснаціональних систем.

Економічні інструменти умовно можуть бути диференційо­вані на три взаємозалежні і взаємообумовлені групи: ціни за ресурси, економічні вигоди, перерозподільні платежі/виплати.

1. Ціни за ресурси. В широкому розумінні ціна - це кіль­кість благ (зокрема грошей, товарів, послуг), яку має заплатити економічний суб'єкт за право використовувати певний товар (природний ресурс/благо, предмет, послугу) або володіти ним.

У контексті розглянутої екологічної тематики до умовної групи цін за ресурси можна віднести широкий спектр різних за формою економічних показників: ціна за сировину, матеріали, енергію; платежі за право користуватися землею, водою, лісом та іншими природними ресурсами; платежі за використання асиміляційного потенціалу екосистем (плата за забруднення); орендна плата за використання основних фондів (у тому числі природоохоронної спрямованості); ціна за трудові фактори (зар­плата, нарахування на зарплату); ціна за використання фінан­сових ресурсів (облікова ставка національного банку, процент­на ставка комерційних банків, виплати по позиках, ін.).

Звичайно вже сам по собі термін ціна передбачає питоме зна­чення цього показника, тобто задане в розрахунку на одиницю використовуваного ресурсу. Це відповідає, зокрема, поняттю ставка. Однак застосовуються й інші форми цього показника, наприклад: тарифи за використання 1 м води; ставки платежів (зборів) за викиди в атмосферне повітря чи скидання у водойми 1 тонни шкідливих речовин; платежі за використання 1 га зе­мель; платежі за використання природних ресурсів (зокрема, на геологорозвідувальні роботи) у процентних частках від товарної вартості використаної мінеральної сировини, ін.

Ще раз нагадаємо, що базою (нижньою межею) при форму­ванні цін у ринковій економіці є витрати виробництва і прода­жу даного виду ресурсів. Верхня межа цін при достатній плато­спроможності покупця обумовлена тією вигодою, яку сподіва­ється отримати з даного товару споживач. Отже, такі два види економічних інструментів, як ціна за ресурс і економічна виго­да (від використання блага), виявляються тісно пов'язаними: вигоди визначають верхню межу цін, а ціни (як ми перекона­ємося далі) обмежують обсяг економічних вигод.

Основна екологічна функція ціни за ресурс у системі това­рно-грошових відносин - обмежувальна. Адже обсяг коштів, за які споживач ресурсів (він же потенційний виробник інших ресурсів) може їх одержувати, завжди обмежений. Це лімітує можливості придбання ресурсів. Чим вищий рівень цін, тим менше вихідних ресурсів може бути придбано для здійснення господарської діяльності. В курсах макроекономіки це відомо як дилема «масло чи сталь». Здатність цін впливати на рівень споживання ресурсів активно застосовується в природокорис­туванні для обмеження (зниження) інтенсивності споживання природних ресурсів. До неї ми ще повернемося, розглядаючи характеристику третього виду інструментів - перерозподільних платежів.

2. Економічні вигоди. Під економічною вигодою (від вико­ристання чи застосування будь-чого) звичайно розуміють додатковий дохід (прибуток), чи одержання певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток).

Економічна вигода від використання природних благ фор­мується під впливом трьох основних груп факторів. Перша визна­чається внутрішньою ефективністю господарювання економіч­ного суб'єкта, який споживає природні блага, тобто його вмін­ням одержати максимум вигоди від використання цих благ. Друга група факторів обумовлена властивостями даного приро­дного блага, тобто його кількісними і якісними характеристи­ками. Третя група визначається зовнішніми умовами економіч­ного середовища, у якій здійснює свою діяльність даний суб'єкт господарювання: цінами за використані первинні ресурси (мате­ріальні, енергетичні, фінансові), можливостями регулювання цін на свою власну продукцію, системою формальних і неформаль­них перерозподільних механізмів та інструментів (податків, платежів, знижок, пільг, хабарів, рекету) тощо.

Основна функція економічних вигод у системі товарно-гро­шових відносин - мотиваційна. Саме одержання прибутку є рушійною силою здійснення будь-якого виду господарської ді­яльності. Ця здатність економічної вигоди впливати на перебіг економічних процесів може ефективно використовуватися при формуванні мотиваційного інструментарію екологізації еконо­мічних систем.

3. Перерозподільні платежі/виплати. Це система вилучен­ня частини доходів в одних економічних суб'єктів з метою передачі іншим економічним суб'єктам.

Юридичний механізм перерозподілу може ґрунтуватися: на законодавчих актах (так, зокрема, функціонують системи оподаткування і платежів); на формалізованих двосторонніх угодах (наприклад, між власником і орендарем землі, за що останній виплачує рен­ту); на добровільній (однобічній) основі (зокрема, здійснюються спонсорські пожертвування на екологічні чи соціальні цілі).

Звичайно система перерозподілу містить чотири основні елементи:

- порядок вилучення доходів в економічних суб'єктів-донорів;

- ставки вилучення доходів;

- порядок передачі зібраних коштів економічним суб'єктам-реципієнтам;

- ставки виплат реципієнтам.

Можна говорити, що в контексті розглянутої економічної тематики перерозподільні платежі/виплати виконують функції еколого-економічної та еколого-соціальної корекції.

За допомогою перерозподільних механізмів можна задіяти і два інші види економічних інструментів, тобто ціни за ресурси та економічні вигоди. Наприклад, збільшення/зниження цін на певні ресурси або збільшення/зменшення вигідності виробниц­тва будь-яких товарів можна досягти за рахунок застосування саме перерозподільних механізмів (зокрема, податкових чи кре­дитних важелів, субсидій, платежів, ін.). Таким чином, пере­розподільні платежі/виплати можуть побічно виконувати обме­жувальні та мотиваційні функції, які, як було показано вище, є характерними ознаками, властивими відповідно ціновому інструментарію та економічним вигодам. Тому саме через пере­розподільні інструменти органи управління можуть екологічно орієнтувати діяльність економічних суб'єктів, не ризикуючи зруйнувати автоматичний механізм ринкової саморегуляції еко­номічної системи. Саме це найчастіше трапляється при спробах централізованого (директивного) цінового регулювання (тобто прямого контролю за ресурсними цінами і вигідністю сфер господарювання).

Механізм дії перерозподільних інструментів стає більш зро­зумілим, коли ми переходимо до конкретики питання.

Механізм дії еколого-економічних інструментів передбачає вплив на економічні інтереси суб'єктів господарювання, за до­помогою зміни витрат і вигід, які виникають при різних сцена­ріях поведінки зазначених суб'єктів. При цьому застосування перерозподільних платежів/виплат відіграє роль регулюючого механізму. Саме за допомогою цих інструментів здійснюється вплив на інтереси економічних суб'єктів.

Коли мова йде про економічний інструментарій, найчастіше наводять як приклад такі найбільш відомі інструменти: подат­ки, кредити, платежі, субсидії

Найбільш суттєвими факторами при розробці і застосуванні систем еколого-економічних інструментів слід вважати: меха­нізм їх реалізації, природу впливу на економічні інтереси су­б'єктів, методичні підходи до встановлення ставок, критеріальну базу розрахунку ставок, вихідний принцип впливу на клю­чові групи економічних суб'єктів, форму інструментів.

Залежно від механізмів реалізації системи еколого-еконо­мічних інструментів поділяються на чотири основні групи:

1. Адміністративний перерозподіл коштів (головним чи­ном, штрафи, субсидії). Ця система економічних інструментів має індивідуальний адресний характер вилучення і передачі коштів (наприклад, від винуватців до потерпілих) і звичайно застосовується у випадках аварійного забруднення навколиш­нього середовища, коли наслідки екодеструктивного впливу є досить нестандартними і потребують специфічного підходу до їх оцінки.

2. Фінансові трансферти (від франц. transfert - передача). Це відносно жорстко регульована і контрольована система пере­розподільних механізмів (податки, платежі, кредити, виплати, ін.). Аналізуючи далі форми інструментів, ми докладніше зупи­нимося на інструментах цього виду.

3. Вільні ринкові механізми перерозподілу коштів. Наоч­ним прикладом інструментів, що належать до даної групи, є так звана торгівля дозволами на викиди забруднюючих речо­вин, яка поширилася в деяких штатах США.

Сутність торгівлі дозволами на викид полягає ось у чому. Економічні суб'єк­ти, купуючи в місцевої адміністрації даного регіону ліцензію, отримують не лише дозвіл на викид певного обсягу атмосферних емісій (забруднювачів), але й право на подальший перепродаж отриманих ліцензій за тією ціною, яку вони вважають для себе прийнятною. Отже, виникає вільний ринок торгівлі правами на забруднення в межах суворо лімітованого місцевою адміністра­цією загального обсягу викидів. Останні встановлюються на основі безпечно­го для даного району рівня забруднення. Таким чином, адміністрація розв'я­зує собі руки, позбувшись турбот надмірного контролю за процедурою екологічного управляння. Процес екологічного перерозподілу коштів іде, умовно кажучи, в режимі самообслуговування. Адміністрації лишається лише одержувати суми обов'язкових щорічних платежів, встановлених первісною процедурою, і контролювати загальний процес.

4. Сприяння на ринку. До цього виду інструментів звичайно відносять застосування негрошових форм підтримання економі­чних суб'єктів (нагородження спеціальними знаками, безплат­на реклама тощо); це надає їм додаткові переваги в конкурент­ній боротьбі на ринку.

Зокрема, перша група механізмів передбачає жорсткий адміністративний вплив і адресне (для кожного економічного суб'єкта) визначення обсягу коштів, які перерозподіляються. Еластичність, другої системи вже значно вища. Її жорсткість виявляється лише в обов'язковості виконання всіма суб'єктами правил перерозподілу коштів, які є загальними для всіх, тобто не мають конкретної адресності. У третьому механізмі для го­сподарського суб'єкта регламентується лише один елемент його діяльності: обов'язковість покупки прав на викид (у тому випа­дку, якщо його діяльність пов'язана з атмосферними емісіями). У суб'єкта залишається право вибору процедури покупки, її ціни та (якщо обидва фактори його не влаштовують) іншого місця розміщення підприємства (наприклад, в іншому районі чи іншо­му штаті). У четвертому випадку суб'єкт зберігає максимум економічної свободи: перш за все, можливість добровільного при­йняття рішення про участь у конкурсі, а також свободу реалі­зації економічних переваг у випадку одержання екологічної на­городи.

Природа впливу на економічні інтереси суб'єкта. За цим фактором еколого-економічні інструменти умовно можна по­ділити на дві групи:

- інструменти, спрямовані на вилучення доходів;

- інструменти, спрямовані на збільшення доходу.

Підкреслимо, що це значною мірою умовний розподіл, тому що крім штрафів (складають групу інструментів вилучення) і субсидій (належать до групи збільшення доходу) інші види інструментів залежно від обставин можуть виконувати функції кожної з розглянутих груп. Зокрема, такі види інструментів, як податки і платежі, здавалося б, покликані виконувати виня­тково функції вилучення. Однак у випадках пільгового режиму оподаткування чи платежів вони, вилучаючи дохід, власне ка­жучи, виконують одночасно і функції відносного збільшення доходів економічного суб'єкта. Величину цього умовного збіль­шення доходів легко оцінити, якщо порівняти можливу вели­чину платежів підприємства, розраховану за номінальними і пільговими ставками. Подібну подвійну роль можуть відіграва­ти практично всі економічні інструменти, що містять у собі по­тенціал як механізмів вилучення, так і дотаційних механізмів.

Методичні підходи до встановлення ставок. З урахуванням цього фактора ставки еколого-економічних інструментів поді­ляються на дві групи: емпіричні і розрахункові.

Емпіричний шлях встановлення ставок еколого-економічних інструментів (податків, платежів, ін.) означає, що значення ста­вок не прив'язуються до реальних показників впливу екодеструктивної діяльності на економічну систему (тобто до еколого-економічних витрат - показників видатків чи збитків).

Критеріями для встановлення ставок у цьому випадку служать виключно фіскальні показники, що підбираються найчастіше емпіричним шляхом. У ролі таких показників можуть виступа­ти: реальна платоспроможність підприємств (цілком імовірно, саме в такому режимі діють існуючі зараз в Україні екологічні платежі), еластичність реакції суб'єктів господарювання на еко­логічно орієнтовану зміну економічних важелів (цін, податків, платежів, ін.). Інакше кажучи, останнє означає, що дослідним або пробним шляхом підбираються такі розміри ставок, які б реально змогли вплинути на поведінку виробника чи спожива­ча, змінивши її на екологічно спрямовану. При цьому вони не повинні суттєво підірвати економічний стан підприємств.

Розрахунковий метод встановлення базових ставок еколого-економічних інструментів спирається на реальні еколого-економічні показники економічних суб'єктів (витрати і вигоди), що пов'язані безпосередньо з процесами впливу на природне сере­довище.

Дуже часто використовуються комбіновані методи встанов­лення ставок еколого-економічних інструментів. Зокрема, за основу може бути прийнятий розрахунковий метод, за яким ставки формуються за допомогою того чи іншого методичного підходу визначення еколого-економічних показників. Отримані подібним чином ставки корегуються (зменшуються або збіль­шуються) з урахуванням суто економічних факторів (зокрема, реальної платоспроможності підприємств). Такі корегування можуть встановлюватися тимчасово (наприклад, на один рік) або вибірково (для окремих галузей, сфер діяльності, регіонів).

Критеріальна розрахункова база ставок. Ставки є основою приведення в дію економічних інструментів. Еколого-економічні ставки - це питомі економічні показники (тарифи, частки, процентні нормативи, ін.), що враховують дію або вплив еколо­гічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інстру­ментів (системи цін і платежів, умов одержання прибутку, ін.).

Критерії для розрахунку ставок еколого-економічних інстру­ментів безпосередньо пов'язані з методичними підходами до вста­новлення ставок. З огляду на вищерозглянуті положення за ос­нову критеріальної бази еколого-економічних інструментів до­цільно брати дві основні групи показників:

1. Суто економічні показники: а) ті, що характеризують економічний стан суб'єктів господарювання (зокрема, платоспро­можність підприємств); б) ті, що характеризують можливу поведінку суб'єкта у відповідь на зміну будь-яких параметрів си­стеми (цін, ставок податків, платежів, ін.). До останнього виду показників належить, зокрема, еластичність господарської ді­яльності у відповідь на зміни зазначених інструментів, що ви­значають можливі напрямки (сфери) впливу на економічних суб'єктів.

2. Еколого-економічні оцінки, що характеризують ті еконо­мічні показники господарських суб'єктів (виробничі витрати, рівень рентабельності, якість продукції, продуктивність праці тощо), які пов'язані з використанням природних факторів чи зі зміною стану природного середовища. Окремі види таких еко­лого-економічних оцінок можуть розраховуватися на основі: а) витрат на відтворення природних факторів; б) вигод (прибутку, доходу), отримуваних завдяки використанню природних фак­торів; в) економічного збитку від погіршення якості природних факторів (прямі збитки, витрати на компенсацію втрат, упуще­на вигода, ін.); г) економічних ефектів від поліпшення якості природних факторів.

Вихідний принцип впливу на ключові групи економічних суб'єктів. Одним із найважливіших моментів процесу форму­вання системи еколого-економічних інструментів є виділення ключових груп економічних суб'єктів, які мають розглядатися як донори (тобто суб'єкти, з яких вилучатиметься дохід). Про­блема, кого вважати винуватцем екодеструктивної діяльності, зовсім не є однозначною.

Згідно з першим поглядом, винуватцями можуть вважатися виробники продукції, які створили її такою екологічно недоско­налою.

Прихильники другого погляду відповідальними за екологічні наслідки вважають споживачів: це вони провокують виробників задовольняти свої зростаючі потреби.

І нарешті, третій підхід може бути пов'язаний з позицією солідарної відповідальності. Адже саме недосконалість суспіль­ства з властивою йому системою виробничо-споживчих циклів забезпечення життєдіяльності є основною причиною екодеструктивних процесів та їхніх економічних наслідків, які при цьому виникають.

Принцип «забруднювач сплачує». В англомовній термінології він відомий під назвою «3 Пі» (РРР - polluter pays principle). Суть принципу полягає в тому, що компенсацію екологічних витрат, викликаних впливом на природне середовище, повинен здійснювати економічний суб'єкт, який своєю діяльністю без­посередньо призвів до їх виникнення.

Теоретично даний принцип слід застосовувати в тому випад­ку, коли в суспільстві існують технічні можливості виробницт­ва продукції без еколого-економічних наслідків (або існує мож­ливість їх суттєвого зниження). Компенсацію величини збитків (або різниці між можливим і фактичним рівнями) «забрудню­вач» (деструктор) повинен здійснювати за рахунок свого влас­ного прибутку.

Принцип «споживач сплачує». В англомовній літературі він відомий за назвою «Ю 2 Пі» (UPP - user pays principle). Суть принципу в тому, що компенсацію екологічних витрат, пов'яза­них із впливом на довкілля, повинні здійснювати споживачі товарів, виробництво яких спричинило цей вплив.

Теоретично даний принцип слід застосовувати, коли в сус­пільстві не існує технічних можливостей забезпечити випуск продукції без екодеструктивних процесів. У цьому випадку ком­пенсація економічних збитків переноситься на споживачів продукції шляхом включення екологічних витрат у собівартість, а отже, і ціну товару.

Принцип «усе суспільство сплачує». Суть принципу в тому, щоб оплату витрат реалізації екологічних цілей, що мають гло­бальне, загальнонаціональне або регіональне значення, здійс­нювати з фондів відповідного рівня, які створюються за раху­нок коштів платників податків на солідарній основі.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...