Главная Обратная связь

Дисциплины:






Форми еколого-економічних інструментів



Ведучи мову про різні форми еколого-економічних інструмен­тів, слід пам'ятати про певну умовність подібної класифікації.

І все-таки, пам'ятаючи про певну умовність, спробуємо сфор­мулювати найбільш характерні риси різних еколого-економіч­них інструментів і можливі сфери їх використання (рис.8.1).

1. Податкові інструменти. Відповідно до енциклопедичного визначення, податок (англ. - tax, рос. - налог) - це обов'язко­ве і безповоротне вилучення коштів, яке здійснюється держа­вою чи місцевими органами влади для фінансування суспіль­них витрат (Бернар и др., 1994).

Головною особливістю податкового еколого-економічного інструментарія є те, що кошти, які збираються таким чином, надходять, як правило, на бюджетні рахунки відповідного рів­ня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем, що мають загальне для даного рів­ня значення. Податки екологічної спрямованості стягуються або окремо (тобто передбачені спеціальні статті), або в складі інших податків (відраховуються частки від загальної суми податків):

· громадянський екологічний податок; стягується із плато­спроможних громадян країни на екологічні потреби (засто­совується в багатьох країнах, одна з форм цього податку, зокрема, практикується у Франції);

· податок на розв'язання глобальних, національних чи регі­ональних екологічних проблем; характерним прикладом подібного податку є податок на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи (Україна); у деяких країнах існу­ють місцеві податки на охорону конкретних природних об'­єктів (лісів, озер, боліт);

· податок на транзит через країну вантажів (в Україні на екологічні цілі передбачена частина зазначеного податку);

 

Рис. 8.1. Форми еколого-економічних інструментів

 

· екологічний податок на автомобілі (екологічна складова податку звичайно включається в загальний податок за вико­ристання автомобіля; застосовується в більшості країн Євро­пи, а також у США, Канаді, Японії;

· екологічний податок на повітряний транспорт; включається в загальні ставки податку за здійснення даного виду діяль­ності в країні (Канада, США, Данія, Норвегія, Швеція) і за проліт через територію країни (є стандартним заходом для міжнародних правил);

· екологічний податок на конкретні групи товарів, у тому числі: мінеральні добрива (Норвегія, Швеція); пестициди (Данія, Франція, Угорщина, Португалія, Швейцарія та ін.); пластмасова тара, упаковка (Данія, Угорщина, Ісландія, Польща); шини (Канада, Данія, Фінляндія, Угорщина, Поль­ща); батарейки/акумулятори (Данія, Швеція, Японія), галони (тобто хлор- і фторвмісні гази, які використовують­ся при гасінні пожеж у замкнених просторах і належать до класу озоноруйнівних речовин) (Австрія, Чехія, Данія, Угор­щина, Польща); розчинники (вважаються озоноруйнівни-ми речовинами) (Данія); мастила (Фінляндія, Франція, Норвегія);



· екологічний податок на паливо, в тому числі залежно від наявності екологічно шкідливих компонентів: свинцю (у більшості країн); вуглецю (Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія), сірки (Бельгія, Данія, Франція, Польща, Шве­ція), окислів азоту (Чехія, Франція, Польща, Швеція);

· комунальний податок (що передбачає компенсацію витрат на водогін, каналізацію, утилізацію відходів).

Зазначені податкові інструменти умовно можна вважати такими, що спрямовані на вилучення доходів. Не менш (а можливо, й більш) важливим заходом є стимулювання екологічно обумо­вленої діяльності економічних суб'єктів за допомогою системи пільгових (дотаційних) податкових інструментів.

До можливих видів податкових пільг можна віднести: зменшення ставок ПДВ і податку на прибуток (аж до повного звільнення від сплати податків); зменшення ставок податку на влас­ність; дозвіл на включення в собівартість продукції витрат екологічного призначення, не пов'язаних безпосередньо з основ­ним видом діяльності, надання податкових привілеїв щодо інве­стування в екологічну сферу, формування режимів прискореної амортизації, зниження ставок акцизних зборів, ін.

До основних напрямків надання податкових пільг можна віднести (Прокопенко, 2000):

· податкові пільги (ПДВ, податки на прибуток) на виробницт­во продукції екологічного призначення (очисне устаткуван­ня, моніторингові системи, рекультиваційна техніка, медичні товари, засоби індивідуального екологічного контролю);

· податкові пільги (ПДВ, податок на прибуток) на здійснен­ня екологічно орієнтованих видів діяльності: переробки відходів, облагородження ландшафтів (очищення рік і озер, озеленення території, ін.), екологічної освіти, рекреацій­них видів послуг, екотуризму, роботи з підтримання біорізноманіття (створення і підтримка заповідників, заказ­ників, національних парків, особливо цінних природних об'єктів, ін.);

· податкові пільги (податок на власність, податок на землю) для економічних суб'єктів, що займаються екологічно орієн­тованими видами діяльності;

· податкові пільги (ПДВ, податки на прибуток) для підпри­ємств, що випускають екологічно чисту продукцію, яка дає можливість замінити екологічно несприятливі товари (еко­логічно чиста сільгосппродукція; продукція, що заміняє озоноруйнівні речовини; будматеріали; мийні засоби тощо);

· податкові пільги на продукцію, що сприяє підвищенню інте­гральної економічної ефективності економічної системи і зниженню матеріаломісткості та енергоємності продукції (нові будматеріали, біогазові установки, альтернативні дже­рела енергії тощо);

· податкові пільги (податок на прибуток) на інвестиції еколо­гічного призначення;

· податкові пільги (плата за надра) на використання висна­жених і бідних джерел природних ресурсів;

· відстрочення виплати патентних мит за екологічні відкрит­тя і винаходи екологічної спрямованості;

· надання прав підприємствам включати в собівартість про­дукції витрати на підвищення екологічної грамотності (оплата навчання, літератури, ін.) незалежно від основного виду діяльності;

· надання прав на прискорену амортизацію основних фондів, що обслуговують екологічно орієнтовані види діяльності.

Акциз (від франц. accise, в англ. - excise tax, рос. - акциз) є одним із видів податку; це непрямий податок на продаж певно­го виду товарів. На відміну від податку з обороту, цей податок вилучається не з усієї вартості товару, а лише з її приросту на кожній наступній стадії виробництва та реалізації. Оподатку­ванню підлягає різниця між виручкою, отриманою компанією від реалізації товарів і послуг, та витратами на закупку сирови­ни і оплату послуг. Фактично акциз є вилученням надприбут­ку, який можуть одержувати суб'єкти при торгівлі.

2. Митні інструменти. Мито (англ. - customs, duty, toil, customs tax; рос. - пошлина) — це обов'язковий внесок, який стягується митними органами даної країни при ввезенні товару на її територію чи його вивезенні з цієї території і є невід'ємною умовою такого ввезення чи вивезення. Розрізняють:

2.1. Мито імпортне (ввізне); стягується з товарів, ввезених
через кордон на територію країни. З урахуванням екологічних
факторів найбільш поширеними видами інструментарію, реалізованого через імпортні мита, можна вважати:

- встановлення екологічних ввізних мит (чи підвищення ми­тних тарифів) для екологічно несприятливих товарів, тоб­то тих, що можуть завдавати екологічної шкоди при їх екс­плуатації на території країни; серед найбільш поширених товарів, до яких застосовується зазначений інструмент, можна назвати: використані автомобілі (зокрема, діє в Укра­їні); пестициди, відходи, озоноруйнівні речовини; мийні засоби, ін.;

- звільнення від ввізних мит (зменшення величини митних тарифів) продукції екологічного призначення: екологічного устаткування; засобів моніторингу; рослин і тварин, що спри­яють підтриманню біорізноманіття в країні; ін.

2.2. Мито експортне (вивізне); стягується з товарів, що
вивозяться з країни. З урахуванням екологічних аспектів можна назвати найбільш характерні випадки:

- застосування вивізних мит (чи митних тарифів) на проду­кцію, виробництво якої в країні, звідки вона вивозиться, пов'язане із завданням еколого-економічних збитків; до по­дібної продукції звичайно належить продукція первинної пе­реробки природної сировини (метали, паливо, хімічна сиро­вина); цінні сорти рослин, породи тварин тощо;

- звільнення, від вивізних мит (чи зниження митних тарифів) продукції, експорт якої сприяє заміщенню виробництва матеріаломісткої, енергоємної, збиткоємної продукції; поді­бними інструментами користується Росія для збільшення експорту поліграфічної продукції; своєрідною формою зазна­ченого інструментарію є максимальне зниження вартості в'їзної візи (застосовується країнами - потенційними експор­терами туристичних послуг, наприклад, Туреччиною, Кіп­ром, Болгарією, ін.)

3. Плата, платежі (англ. - payment, fees, charges, рос. - пла­та, платежи). Це грошові чи інші блага, які економічний су­б'єкт сплачує за використання ресурсів, природних благ (вклю­чаючи асиміляційний потенціал) і за можливості здійснення господарської діяльності. В еколого-економічній сфері плати і платежі є найбільш поширеною формою інструментарію, що в тому чи іншому вигляді застосовується в більшості країн. Най­більш характерними прикладами є:

- плата за землю;

- плата за мінеральні ресурси;

- плата за використання інших компонентів природного сере­довища, наприклад, ефіру;

- платежі за вирубки лісу;

- платежі за використання ресурсів рослинного і тваринного світу;

- плата за випас худоби;

- платежі за полювання і рибальство;

- плата за вхід на територію природних парків;

- платежі за атмосферні емісії (викиди);

- платежі за скидання у водні джерела;

- платежі за розміщення твердих (чи рідких у контейнерах) відходів у навколишньому середовищі;

- платежі за інші види забруднення середовища (шумові, елек­тромагнітні, ін.).

Щорічно в Україні підприємствам пред'являється екологічних зборів на суму близько 300 млн грн. Частка фактичної сплати становить близько 85% (До­вкілля, 2004).

Згідно із Законом України «Про внесення змін у Закон України «Про охоро­ну навколишнього природного середовища» від 05.03.1998 р. терміни «пла­та», «платежі» замінюються термінами «збір», «збори».

Термін «збори» є, мабуть, найбільш універсальним з усіх тих, що позначають заходи для вилучення доходів. За енциклопедичним визначен­ням, «збори — це різноманітні види податків, платежів, вилучень, що в обов'язковому порядку вносяться підприємствами, організаціями, грома­дянами у формі оплати послуг, які надаються їм державними органами» (Райзберг и др., 1996). В англійській мові не існує спеціального терміна на позначення поняття «збір», і для його перекладу застосовують терміни, що передають зміст зборів у вищенаведеному визначенні: tах, charge, fee, dues, duty.

4. Штраф (від нім. strafe - покарання; в англ. - fine, penalty;
рос. - штраф). Це грошове покарання у вигляді стягнення з
винних певної суми; засіб матеріального впливу на юридичних
і фізичних осіб, винних у порушенні чинних законів, договорів,
правил (Райзберг и др., 1996). Стосовно екологічної сфери можна назвати такі види штрафних санкцій:

- міжнародні санкції за порушення умов міжнародних дого­ворів у галузі навколишнього середовища;

- штрафи за недотримання екологічного законодавства в країні;

- відшкодування (на міжнародному рівні) збитків, що завда­ні однією країною іншій країні (чи країнам);

- відшкодування (на національному рівні) збитків, завданих одним економіним суб’єктом іншому економічному суб’єкту господарської діяльності.

5. Субсидія (від лат. - subsidium; в англ. - subsidy; рос. -
субсидия). Це цільова незворотна допомога в грошовій чи натуральній формі, що надається за рахунок коштів державного бюджету або спеціальних державних і недержавних фондів економічним суб'єктам (один із напрямів фінансування екологічноорієнтованих видів діяльності). Адресні субсидії у вигляді безпосередньо наданих коштів називають прямими, а ті, що здійснюються за допомогою податкових, кредитних чи інших пільг, називають непрямими субсидіями. Серед напрямків екологічної діяльності, під які звичайно виділяють субсидії, можна назвати:

- здійснення природоохоронних програм, що мають загально­державне, загальнорегіональне значення (створення заповід­ників, озеленення території, збереження природних об'єк­тів, створення об'єктів для утилізації відходів тощо);

- фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторсь­ких робіт (НДР і ДКР) за «пілотними» проектами, що ма­ють загальнонаціональне чи регіональне значення (альтер­нативні джерела одержання енергії; нові екологічно орієн­товані технології, ін.);

- фінансування міжнародних проектів екологічної спрямова­ності (збереження клімату і біорізноманіття, підтримання природних об'єктів, що мають трансграничне значення);

- фінансування освітніх, просвітницьких і культурних про­грам, ін.

6. Дотація (від лат. dotatio - дарунок, пожертвування; в англ. - grant-in-aid, subsidy; рос. - дотация). Це грошова допо­мога або інші види допомоги з державних чи інших джерел, що надаються юридичним чи фізичним особам для покриття збит­ків або на спеціальні цілі. Дотація - це вид субсидій на збіль­шення вигідності екологічно спрямованих видів діяльності.

Дотація є одним із видів субсидій. Не випадково, що в англійській мові не знайшлося спеціального терміна для передачі різниці між субсидією і дотацією. Основна ж відмінність субсидіївіц дотаціїв тому, що дотація лише частково покриває необхідну частину витрат, у той час як субсидія передбачає, як правило, повне фінансування всіх витрат. Можливо, ця розбіжність могла виявитися лише в умовах командної економіки з її необхідністю постійного підтримування (дотування) збиткових підприємств.

Те, що в пострадянських державах розуміють під терміном «дотація», часто застосовується в розвинених індустріальних країнах як фінансова допомога низькорентабельним і збитко­вим виробництвам, що мають значення з погляду вирішення важливих соціальних і екологічних завдань. Як приклади еко­логічно орієнтованих дотацій можна назвати:

· дотації в сільському господарстві на вирощування продукції без отруйних хімікатів;

· несення частини ризику щодо просування на ринок піонер­ної продукції, яка має екологічне призначення;

· ведення сільського господарства в особливо обережному еко­логічному режимі (наприклад, в умовах збереження первин­них ландшафтів або пам'ятників історії; зокрема, набуло роз­витку у Великобританії);

· дотацію регіонам чи країні, навіть цілим державам, змуше­ним «притримувати» індустріальний розвиток заради збе­реження природних ландшафтів, що мають національне чи міжнародне значення (такими природними об'єктами, зо­крема, можна вважати болота півночі України, що живлять її ріки; тропічні ліси Амазонки, що виробляють значну час­тину кисню Землі, та багато іншого).

Бюджет федерального міністерства Німеччини з питань навколишнього середовища щорічно виділяє до 100 млн євро для фінансування економічного ризику екологічних проектів. З цього фонду підприємства, що готові піти на високий ризик пілотних екологічних проектів, одержують дотації в розмірі до 50% (!) сум капіталовкладень.

Дотацію в Німеччині можуть отримати не тільки підприємства, але й громадяни — на екологічне вдосконалення свого помешкання. Зокрема, вони отримують фінансову і безплатну консультаційну допомогу з питань змен­шення енергоємності своїх будинків, значні знижки на проїзд у громадсько­му транспорті (особливо ті, хто їздить на роботу з приміських зон у місто і навпаки), доплати за оснащення двигунів триступеневим каталізатором.

Існує і повчальний радянський досвід застосування екологічних дотацій. Ще 20 років тому у Вірменії безплатно регулювали двигуни всім, хто бажав зменшити вихлопи своїх автомобілів.

7. Грант (англ.: grant - дарунок, субсидія; рос. - грант). Це
оплачуване субсидоване замовлення державних чи інших організацій на виконання наукових досліджень, конструкторських розробок чи інших робіт; кошти, що виділяються в порядку добродійності для фінансової підтримки наукових досліджень,
вчених, діячів культури. Взагалі під грантом розуміють вид економічної допомоги, що надається на конкурсній основі.

Як самостійні економічні інструменти гранти набули поширення в останні роки, з розвитком міжнародних проектів з фінансовою підтримкою. Тоді ж це сло­во почало застосовуватись у слов'янських мовах. Цілком імовірно, основною рисою, що супроводжує будь-які види грантів - чи замовлення на науковий проект, чи підтримка конкретного вченого, є конкурсність. Для того щоб отримати грант, юридична чи фізична особа повинна довести свою спромож­ність (здатність) використовувати кошти з максимальною ефективністю.

Однією з пріоритетних сфер, де надаються гранти, є екологі­чна. Так само, як субсидії і дотації, гранти звичайно виділяють­ся на незворотній основі. При цьому, як правило, дотримують­ся досить жорстких умов (вимог) витрати коштів.

8. Кредити (від лат. credit - «він вірить»; в англ. - credit; рос.
- кредит). Це позичка в грошовій чи товарній формі, надана
кредитором позичальнику на умовах зворотності, найчастіше з
виплатою позичальнику відсотка за користування позичкою. Основними формами використання кредиту як економічного інструментарію для вирішення екологічних проблем можуть бути:

· пільги за термінами кредитування;

· пільги за процентними ставками (аж до безпроцентних умов використання позики);

· пільги за обсягами кредитування;

· пільги за гарантіями на кредит.

У багатьох країнах для здійснення пільгового кредитування екологічних програм засновано екологічні банки або у звичай­них комерційних банках створені спеціальні лінії кредитуван­ня екологічно орієнтованих видів діяльності.

Комерційний банк Німеччини, розташований у Бонні, надає пільгові кредити фірмам і комунам для природоохоронних інвестицій. З 1998 року у Франк-фурті-на-Майні функціонує новий банк екологічного спрямування. Підтриму­ють екологічну діяльність і інші банки. «Commerzbank» виділяє кошти на еко­логічну освіту молоді. У середньому на ці заходи виділяється до півмільйона євро на рік. «LBSs-банк забезпечує підтримання діяльності, пов'язаної з бу­дівництвом із дотриманням екологічних вимог.

9. Виплати, відшкодування витрат (англ. - reimbursement, refund; рос. - выплаты). Це грошові виплати юридичним чи фізи­чним особам або система заходів, спрямована на компенсацію різ­них форм збитку, пов'язаного з порушенням середовища чи необхід­ністю нести додаткові витрати для його попередження.

Виплати можуть здійснюватись безпосередньо (від винуватця екодеструкції її «жертві») або за посередництвом спеціально ство­рюваних екологічних фондів. У практиці природокористування різних країн можна зустріти різноманітні форми використання виплат, у тому числі:

· виплати підприємствам чи окремим особам на компенсацію збитків від забруднення середовища (як аварійного, так і того, що діє постійно);

· виплати країнам, що мають негативний баланс у трансгра­ничному забрудненні середовища (тобто більше його отри­мують, ніж експортують);

· виплати підприємствам чи населенню за згоду «терпіти» поруч із собою («по сусідству») екологічно несприятливий або потенційно небезпечний промисловий чи інший об'єкт;

· виплати регіонам чи країнам втраченої вигоди, на що вони змушені погодитися через необхідність «консервувати» рівень свого індустріального розвитку заради збереження суспільно необхідних природних об'єктів (боліт, озер, рік, лісів);

· компенсація витрат підприємствам, що здійснюють екологіч­но необхідні, але економічно неприбуткові види діяльності (створення і підтримання територій, що охороняються, пе­реробка відходів, ін.).

В арсеналі японських фахівців у галузі екологи існує цілий набір економічних важелів, за допомогою яких вони вміло управляють якістю виробництва, досягаючи його «нешкідливості». Можна згадати регулярні виплати - відшко­дування корпораціями і державними підприємствами за збитки, які вони спри­чиняють забрудненням середовища. Своєрідну компенсацію за дискомфорт одержують також жителі, що мешкають поблизу аеропортів, залізничної лінії Сінкансен, атомних електростанцій, деяких автомагістралей, підприємств - джерел шуму, вібрації і неприємних запахів.

10. Прискорена амортизація (англ. - accelerated depreciation (знос)/amortization (відшкодування); рос. - ускоренная аморти­зация). Це система заходів (реалізується переважно шляхом застосування спеціальних норм амортизації), що створює умови для збільшення розмірів амортизаційних фондів (неоподаткову­вана частина доходу) в перші роки експлуатації основних фон­дів. З погляду досягнення екологічних цілей цей захід цілком доцільний і застосовується в багатьох країнах (Японія, Фран­ція, Німеччина), тому що створює економічні передумови для прискореної модернізації екологічно орієнтованих основних фондів і активізації інноваційної політики в екологічній сфері.

11. Цінові інструменти (англ. - pricing, price instruments, рос. - ценовые инструменты). Це система заходів впливу на економічні інтереси суб'єктів господарювання, основним резуль­туючим механізмом якої є цілеспрямована зміна вигідності різ­них видів діяльності (товарів) за допомогою зменшення чи збі­льшення цін.

Можна назвати два основні напрямки використання цінових інструментів у природокористуванні: пряме регулювання цін і непряме (за допомогою інших інструментів) регулювання цін.

Методи прямого регулювання цін використовуються в тих випадках, коли існують можливості адміністративного впливу на ціни. В умовах ринкової економіки це відбувається, як пра­вило, у двох випадках: по-перше, в умовах монопольного положення продавця чи покупця, по-друге, коли в будь-якому еко­номічному просторі припиняється дія вільного ринкового регу­лювання цін. Як правило, в обох випадках активним економіч­ним суб'єктом (монополістом або суб'єктом адміністративного регулювання цін) виявляється держава або органи місцевої адмі­ністрації. Як форми прямого регулювання цін можна назвати:

диверсифікацію цін у часі (протягом доби) на електроенер­гію з метою більш рівномірного споживання енергії, а отже, підвищення ефективності використання енергоресурсів; зви­чайно встановлюють двотарифний (день-ніч) чи тритарифний (день - ніч - години «пік») режими, які активно вико­ристовуються в багатьох країнах світу (зокрема, в Австралії, Німеччині та інших країнах);

· диверсифікація цін за споживачами природні ресурси; при­кладом є встановлення різних тарифів на воду для різних споживачів (наприклад, населення, комунального господарс­тва, промисловості, сільського господарства); подібні заходи застосовуються в багатьох країнах (зокрема, в Україні, Японії); пільгові тарифи звичайно встановлюються для населення, більш жорсткі (іноді в 2-4 рази вищі) - для промисловості;

· диверсифікація цін за споживачами на послуги інфраструк­тури (зв'язок, транспорт, комунальні послуги), що має міс­це в Україні; наявність подібної диверсифікації цін може використовуватися для створення пільгових режимів роботи екологічно орієнтованим підприємствам;

· встановлення підвищених закупівельних цін на екологічно чисту продукцію (наприклад, сільськогосподарську); у тому випадку, якщо держава чи територіальні органи управління є замовником такої продукції;

· адміністративний контроль цін (встановлення максимуму чи мінімуму) на деякі види продукції, наприклад, на відхо­ди, рослинну чи тваринну сировину, природні ресурси, ін.

Методи непрямого регулювання цін мають у ринковій еко­номіці значно ширші можливості. Ці методи базуються на ме­ханізмах впливу на рівень цін за допомогою інших інструмен­тів. Саме вони можуть здійснити, здавалося б, неможливе: зро­бити більш чисту продукцію дешевшою для споживача і вигі­днішою для виробника - підвищуючи на неї одночасно і по­пит, і пропозицію. І навпаки: створити економічні бар'єри -підвищену ціну споживання (тиск на попит) і зменшені заку­півельні ціни (тиск на пропозицію) - для екологічно неспромо­жної продукції.

Кінцевими стратегічними цілями методів непрямого регу­лювання цін, таким чином, можна вважати:

1) підвищення рівня цін для споживача на екологічно неспри­ятливу продукцію, тобто на ті види продукції, виробництво і споживання яких пов'язане з процесами порушення природ­ного середовища; можливе одночасне зменшення закупівель­них цін (ціни виробника) на такі види продукції (це обумов­лює зниження вигідності виробництва і споживання продукції);

2) зниження рівня цін споживача на екологічно сприятливу продукцію, тобто на ті види продукції, які сприяють знижен­ню екологічного пресу на різних стадіях виробництва і споживання продукції, можливе одночасне підвищення за­купівельних цін на такі види продукції, наприклад, на сіль­госппродукцію, вирощену без застосування отрутохімікатів (все це обумовлює підвищення вигідності виробництва і споживання продукції);

3) створення цінових гарантій вирішення екологічних проблем, що виникають на різних стадіях життєвого циклу виробу; прикладами подібного механізму дії цін є: використання за­ставних цін на тару (гарантують організований збір тари після використання продукції); включення в ціну продукції вартості її утилізації після використання (подібний захід передбачений, наприклад, для пластикового посуду) та ін.

Загальновідомим фактом вважається те, що екологічно чиста продукція є більш дорогою, а отже, менш вигідною. Але чи можна змінити ситуацію так, щоб у справі екологізаціі попиту працювали не тільки психологічні моти­ви, але й економічні стимули? Виявляється, можна, якщо застосовувати ме­ханізми непрямого регулювання цін.

У Кобе (Японія) існує торговий кооператив. Уряд, заохочуючи самозабезпечення населення, бере з нього менше податків (якщо в середньо­му для підприємств вони становлять 32%, то для кооперативів - 28%).

12. Сприяння/обмеження на ринку (англ. — promotion/ restriction at a market; рос. - содействие/ограничения на рьін-ке). Це комплекс організаційних заходів, який дозволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб'єк­там або створити економічні обмеження екологічно несприят­ливим господарникам, як правило, без прямого фінансового впли­ву на інтереси суб'єктів (вилучення доходу або субсидування). Серед основних напрямків застосування зазначеного виду захо­дів можна назвати:

· присудження нагород (звань, призів), сам факт володіння якими надає додаткові ринкові переваги екологічно передо­вим підприємствам;

· маркетингове сприяння екологічно орієнтованим суб'єктам (у тому числі безплатна реклама);

· розширення сфер діяльності екологічно орієнтованим суб'єк­там (збільшення дозволеного часу роботи або розширення сфер діяльності); зокрема, в Японії менш гучним літакам надаєть­ся додатковий час для злету і посадки (рано вранці і пізно ввечері); у деяких країнах існують обмеження на роботу в певних секторах (кварталах міста, дитячих установах) устат­кування, що не відповідає екологічним стандартам;

· надання додаткових ресурсів (зокрема території), лімітів на електроенергію, воду, газ під розвиток екологічно сприятливих видів діяльності; особливо цей захід актуальний для країн з дефіцитом ресурсного забезпечення (як, наприклад, в Україні);

· інформаційна підтримка підприємств; у деяких префекту­рах Японії малим приватним підприємствам безплатно пе­редається технічна документація на виготовлення нових видів продукції (особливо це характерно для керамічних виробів);

· державний протекціонізм для екологічно орієнтованих ви­дів продукції в зовнішній торгівлі.

13. Премія, нагорода, приз (англ. - bonus, award, prize; рос.
- премия, награда, приз). Це грошова чи інша винагорода за
успіхи в здійсненні екологічної діяльності. Найбільш поширеними є такі види нагород:

· премії і нагороди підприємствам, що мають успіхи в еколо­гічній діяльності (щорічно проводиться в Німеччині);

· премії і звання переможців у конкурсі на краще екологічне місто (селище); у Німеччині щорічно розігрується звання «Еко­логічна столиця Німеччини» з одержанням грошового призу;

· премії підприємцям, громадянам, домовласникам, що домо­глися успіхів в економічній діяльності; у Хайдельберзі (Німеччина) кожний домовласник одержує премію в 1000 євро, якщо йому вдається знизити до нормативної величини єнерговитрати на утримання будинку.

14. Екологічне страхування (англ. - environmental insurance,
рос. - екологическое страхование). Це створення за рахунок
коштів економічних суб'єктів резервних (страхових) фондів,
призначених для відшкодування збитків від впливу на природне середовище внаслідок непередбачених надзвичайних ситуацій (екологічних аварій, катастроф, ін.).

Екологічне страхування покликане вирішити такі завдання:

1) сформулювати систему економічної відповідальності (еконо­мічних суб'єктів) за можливі економічні збитки внаслідок надзвичайних ситуацій;

2) створити резервні фонди для відшкодування можливих збитків;

3) забезпечити економічну захищеність реципієнтів (економічних суб'єктів), які можуть зазнати шкоди в результаті надзвичайних ситуацій.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...