Главная Обратная связь

Дисциплины:






Ринкові механізми регулювання природокористування



Одна з головних переваг ринку - здатність досягати високої ефективності використання будь-яких виробничих факторів, які включаються в систему ринкових відносин (тобто тих, які стають товаром). Для того щоб використовувати всі переваги ринку, економісти (у тому числі й ті, діяльність яких пов'яза­на з екологічною сферою) повинні досконало знати закони, за якими функціонують його механізми, чітко окреслювати ті межі, у яких можуть бути реалізовані можливі переваги. Ри­нок, зокрема, блискуче розв'язує завдання зниження енерго­ємності й матеріаломісткості систем. Слід також чітко розріз­няти ті межі, поза якими варто залишити ілюзії з приводу вирішення проблем за допомогою ринкових механізмів. Необ­хідною передумовою такого аналізу є дослідження функцій природного середовища.

Можна назвати дві форми процесів купівлі-продажу, у яких можуть брати участь природні фактори.

1. Процеси прямої реалізації ринкових відносин; відбуваються тоді, коли об'єктом купівлі-продажу стає безпосередньо фа­ктор природного середовища. Так, зокрема, продаються мі­неральні ресурси, продукти лісу, моря, природна сировина тощо.

2. Процеси опосередкованої реалізації ринкових відносин; від­буваються тоді, коли об'єктом купівлі-продажу стає не сам природний фактор, а функції, які він виконує; саме вони опосередковуються в процесах продажу інших предметів і послуг.

Таким чином, можемо говорити, що природні блага мають властивості товару, бо можуть продаватися прямо або опосеред­ковано через інші предмети і послуги.

Теоретично опосередкована вартісна оцінка будь-якого при­родного блага може бути визначена через додатковий обсяг про­дажу і/або підвищений рівень цін на відповідний товар порівня­но з аналогічними економічними показниками в тих місцях і в той час, де і коли відсутня підвищена потреба в зазначених при­родних благах. Схематично це може бути виражено формулою:

n

Воп = å (П'і × Ц'і – Пі × Ці), (8.1)

i=1

де Воп - опосередкована вартісна оцінка певного природного блага;

П'і, Пі - обсяг продажів і-го товару відповідно в умовах підвище­ного попиту (викликаного потребою в природних благах) і за від­сутності підвищеного попиту; Ц'і, Ці - ціна на і-й товар відпові­дно в умовах підвищеного попиту і за відсутності такого; n - кількість товарів (предметів і послуг), за допомогою яких може бути реалізована потреба в даних природних благах.

Мінова вартість, ціна. Природні фактори є специфічними елементами товарно-грошових відносин. З одного боку, вони є носіями властивостей, звичайних для будь-яких елементів сис­теми економічних відносин (наприклад, властивості товару). З іншого боку, особливості природних факторів (на чому ми вже зупинялися вище) істотно відрізняють їх від інших елементів економічної системи і суттєво обмежують дію традиційних еко­номічних властивостей.



До розряду традиційних економічних властивостей, які при­таманні товарам, належать їх мінова вартість і ціна.

Такі ж властивості мають і природні фактори, що беруть участь у процесі товарно-грошових відносин. Мінова вартість характеризує купівельну спроможність одного товару відносно іншого. Раніше на конкретному прикладі ми переконалися, що наша можливість задовольняти потреби в конкретних природ­них благах може бути прямо чи опосередковано реалізована за певну суму грошей. Саме ця сума і виступає в ролі універсаль­ного еквівалента купівельної спроможності (мінової вартості) даного природного блага.

З міновою вартістю тісно пов'язана інша характеристика - ціна, під якою звичайно розуміють ту кількість коштів (гро­шей), за яку продавець згоден продати, а покупець готовий ку­пити одиницю товару (Райзберг и др., 1996).

Таким чином, формування ціни можна вважати процесом пошуку компромісу між продавцем (ціною пропозиції) і покуп­цем (ціною попиту). У першому наближенні схема формування ціни на природні блага показана на рис. 8.3.

Цілком природно, що продавець прагне продати якнайдоро­жче. Мінімальний рівень ціни продавця (нижче якого він не може знизити ціну) при цьому визначається витратами вироб­ництва і доставки на ринок товару. Коли товаром є природні фактори (природні блага) - це витрати, пов'язані з відтворен­ням кількісних і якісних характеристик даного природного фактора, або витрати, необхідні для створення умов (зокрема, необхідної інфраструктури, допоміжних товарів і послуг), до­статніх для задоволення потреб у даних природних благах. Крім того, ціна пропозиції залежить і від інших факторів: психології продавця, його ринкової стратегії, цін конкурентів, можливос­тей виробника/продавця одержати фінансові чи негрошові пільги або різні форми підтримки (субсидії, податкові пільги, сприян­ня організації діяльності тощо).

Покупець прагне купити товар якомога дешевше, існує й та межа максимального рівня ціни покупця, вище якої він не може чи не згоден платити. Ціна покупця, як правило, набагато біль­ше зазнає впливу суб'єктивних факторів порівняно з ціною продавця. Це пояснюється тим, що в її основі звичайно лежить суб'єктивна оцінка покупцем усіх вигод, які він може одержати у випадку придбання товару (задоволення своїх потреб). У ціло­му на ціну попиту крім суб'єктивних смаків і переваг покупця впливають такі фактори: ступінь насичення ринку аналогічни­ми (такими, що можуть замінити певні функції) товарами і по­слугами, еластичність попиту, платоспроможність покупця тощо. Мінімальний рівень ціни продавця визначається витрата­ми відтворення природних благ. Максимальний рівень ціни по­купця обумовлений вигодою їх використання.

Для такого специфічного товару, яким є природні фактори, значний вплив на ціну попиту справляє форма і ступінь моти­вації потреби в даних природних благах. Саме вони визначають еластичність попиту і, відповідно, впливають на його ціну.

Під еластичністю попиту розуміють відносну зміну обсягу попиту під впливом зміни будь-якого фактора (частіше - ціни) на 1% (Экономическая, 1999). Зокрема, виділяють кілька типів еластичності попиту стосовно зміни ціни то­вару, у тому числі: абсолютно еластичний попит (попит припиняється при будь-якій зміні ціни); еластичний попит (зміна попиту значно перевищує зміну ціни); попит із пропорційною еластичністю (зміна попиту пропорційна зміні ціни); нееластичний попит (реакція попиту значно менша зміни ціни); абсо­лютно нееластичний попит (попит практично не реагує на зміну ціни).

Факторами, що впливають на цінову еластичність, є: а) наявність благ -замінників: чим більше в блага замінників, тим більш еластичним буде попит на дане благо; б) питома вага блага в бюджеті споживача: чим вона вища, тим більш еластичний попит; в) розмір доходу: чим заможніший покупець, тим менше він звертає увагу на зміну цін; г) якість товару: чим якісніший товар, тим менш еластичним є попит на нього; д) ступінь необхідності блага: попит на предмети першої необхідності менш еластичний, ніж на предмети розкоші; е) розмір запасу: чим більший запас даного блага в споживача, тим більш еластичний попит на нього; ж) очікування споживача: передбачу­ване збільшення дефіцитності блага знижує еластичність попиту (Экономиче­ская, 1999).

Аналіз факторів еластичності стосовно природних благ до­зволяє зробити кілька висновків.

Перше.Більшість природних благ, які виконують фізіоло­гічні функції (наприклад, питна вода, повітря для дихання, не­обхідні продукти харчування, ін.), практично не мають благ-замінників. Саме вони в обсягах, необхідних для виконання зазначених функцій, становлять (чи мають становити) предме­ти нееластичного попиту. Без них просто неможливе життя людини. Про що це свідчить? Насамперед про те, що не можна заощаджувати на цьому виді природних благ. Там, де через низьку платоспроможність населення не в змозі забезпечити себе зазначеними благами, про це повинні потурбуватися держава або органи місцевої адміністрації.

Друге. Незамінність даного виду природних благ для фізіо­логічних потреб населення не означає, що ці блага так само незамінні в економічних системах. Тут вони можуть вважатися відносно замінними. Наприклад, водоємні технології можуть бути замінені на рециркуляційні технології, а водоємні товари і послуги - на неводоємні. На практиці це означає, що потреба в такому природному ресурсі, як вода, частково задовольняти­меться (заміщатиметься) іншими видами ресурсів, зокрема, обладнанням та електроенергією. У цьому плані попит на біль­шість природних благ, які використовуються у виробництві і побуті, є значною мірою еластичним. Це може бути використа­но з метою зниження природоємності економічних систем через застосування цінового інструментарію.

Третє. Для природних благ, які виконують соціальні функції (тобто формують особистісні якості людини), ступінь нееластичності попиту (інакше кажучи, готовність людини платити, на­віть незважаючи на підвищення ціни) буде тим вищий, чим глибше усвідомить людина значення цих функцій у її житті чи розвитку її дітей. У даному випадку йдеться про предмети і послуги, що забезпечують інформаційний контакт людини з ці­лісними природними системами. Це, з одного боку, відтворені працею людини самі природні об'єкти, «привнесені» в середо­вище проживання людини: острівці природних ландшафтів, дерева, кущі, газони, квіти, представники фауни (птахи на де­ревах, риби у фонтанах, звірі в парку, ін.). З іншого боку, це різні види послуг (транспортні, туристичні, сервісні), які дозво­ляють реалізувати інформаційний контакт із дикими чи набли­женими до диких природними ландшафтами.

Ведучи мову про врахування еколого-економічних оцінок у системі товарно-грошових відносин, ще раз нагадаємо про ті властивості природних благ, що обмежують сферу використан­ня економічних показників для вирішення екологічних проблем.

§ Фізіологічні, соціальні та екологічні функції природи без­цінні в економічному значенні, тобто не можуть мати вартісної оцінки. Це виключає можливість регулювання їх використання за допомогою економічних показників. Еко­номічно оцінювати, а отже і регулювати, можна лише не­значну частку економічних функцій природи, яка опосеред­ковано пов'язана з трьома згаданими групами функцій.

§ Природні фактори, що забезпечують зазначені функції, в умовах планети не можуть бути штучно відтворені за допо­могою діяльності економічної системи. Відповідно, економі­чна система не може повною мірою взяти й відповідальність за регулювання їх використання.

§ Більшість зазначених функцій не може бути заміщена, тоб­то компенсована залученням інших форм капіталу (зокре­ма, використанням будь-яких матеріальних ресурсів чи до­датковою працею).

§ Значна частина природних факторів не може бути відчужена (неможливе встановлення форм власності). Такі природні бла­га, як клімат планети, її захисні (буферні) системи, атмосфе­рне повітря, водна система, біосферні компоненти, електро­магнітне поле Землі та інші, є надбанням світового співтова­риства і не можуть бути предметом купівлі-продажу.

Неможливість «всеохопного» застосування ринкових інстру­ментів до регулювання споживання вищезгаданих природних благ не виключає, що подібні важелі не можуть частково вико­ристовуватися в тих сферах господарювання, де це можливо і доцільно. Зокрема, вони успішно вирішують проблеми знижен­ня матеріаломісткості та енергоємності (а отже, значною мірою і природоємності) продукції. У деяких країнах ефективно за­стосовується система продажу прав на забруднення, використо­вуються також інші механізми.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...