Главная Обратная связь

Дисциплины:






Тема 3. Автохтонні релігійні традиції Китаю та Японії.



  1. У специфічних умовах китайської дійсності в середині І тис. до н. е. формуються дві основні національні релігії – конфуціанство і даосизм. Після проникнення до Китаю буддизму усі три релігії стали називатися „сан-цзяо” (дослівно „три релігії”), які поєднуючись, поглиблюючи і доповнюючи одна другу, протягом всієї історії задовольняли духовні потреби китайського народу. Своєрідність китайської релігійності складає раціоналізм, етичний інтелектуалізм, зорієнтованість на суспільну практику та соціальну поведінку. Китайці не шукали спасіння у потойбічному житті. Вшановуючи давніх племінних богів і пророків, дотримуючись традиційної культової практики поклоніння предкам, китайці найбільше прагнули гідно поводитись у земному житті не порушуючи загальноприйняті норми і правила етикету. Поклоняючись духам природних стихій, китайці особливо шанобливо ставились до духів пращурів, які постійно брали участь у житті кожної сім’ї і родини. В конфуціанстві підносилось значення культу Неба, яке уособлювало верховне божеством Шан-ді – прабатько людей. Суспільство згідно конфуціанства поділяється на верхи і низи, тобто на тих, хто думає і керує і тих, хто покірно служить і виконує накази. Родоначальником даосизму вважається легендарна особа Лао-цзи (кит. – „Стара дитина”, або „Старий філософ”), який згідно переказу народився старим, так як мати носила його кілька десятків років. Фундаментальним принципом цієї релігії є вчення про Дао як всезагальний закон, якому підкоряється людина, а також природа і суспільство. Дао – невидимий і всеоплюючий, невіддільний від природи, всього матеріального світу, яким він управляє. Конфуціанський канон, своєрідна "біблія" конфуціанства — це "Ші сань цзін", — "Тринадцятикни-жжя". Основа основ канону — "У цзін" — "П'ятикнижжя" — збірка базових знань про світ та історію, збірка, що містить у собі: "І цзін" — "Книгу перемін", "Ші цзін" — "Книгу пісень"; Після "П'ятикнижжя" вивчали — "Си шу" — "Чотирикниж-жя", куди входять: "Лунь юй" — "Бесіди і судження" (Конфуція), "Мен-Цзи" — "Бесіди і судження Мен-цзи", "Да сюе" — "Велике вчення — і "Чжун юн" — "Про Серединне і Постійне". Після цього китайський книжник-конфуціанець переходив до вивчення "І лі" — "Книги обов'язків і суджень", "Чжоу лі" — "Книги суджень династії Чжоу", "Сяо цзін" — "Канону синівської шанобливісті", "Ер я" — "Близького до канону" і нескінченних коментарів.
  2. Конфуціа́нство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551—479 роках до н. е. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу. Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією - культ предків, ритуали, жертвопринесення. Культ неба передусім він зосереджується на двох давньокитайсь­ких культах — культі Неба і культі предків. Небо кон­фуціанство розглядає і як частинуприроди
  3. , і як вищу ду­ховну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклонін­ня Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найваж­ливішою підставою того, щоб вважати його релігією. У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття лі, що можна перекласти як ритуал, правило, церемоніал. Конфуціанство вимагає неухильного дотримання лі, без якого неможлива держава. Без лі немає відмінності між небом і землею, між правителями й підлеглими, верхами й низами, літніми й юними. У свою чергу лі визначається усталеними звичаями й традиціями.
  4. Засновником даосизму вважається Лао-цзи Найважливіші канони даоського вчення викладені в книзі послідовників Лао-цзи «Дао де цзін». При імператорі Сюаньцзуне (712 - 756 р. н.е.) династії Тан (618 - 906 р. н.е.) даосизм прийняв форми державної релігії. Даоські твору «Лаоцзи», «Чжуанцзи», «Лецзи» стали іменуватися «істинними канонами», в кожному окрузі обов'язково повинен був бути побудований даоський храм. Імператор Чженьцзун (998 - 1022 р. н.е.) з династії Сун наказав зібрати і відредагувати новий «Дао цзан» - даоський канон. «Даодецзін» в перекладі означає «Книга про путь і доброчинності». «Дао» означає «путь», «шлях», «русло ріки», «де» - закон поведінки, образець моральності. Книга «Даодецзін» складається з афоризмів, в яких проводиться паралель між законом природності і закономірностю людської поведінки – де. Трактат складається з двох частин – в першій річ іде більше про природу, в другій – про людину. «Чжуан-цзи» навіть не хочеться називати сухим словом «трактат»: так багато в ньому парадоксів, притч, ексцентричних образів, перетлумачених в дусі даоської філософії і літературного блиску. Книга «Чжуанцзи» складається з трьох частин: внутрішня, зовнішня та змішана. Внутрішня частина викладає філософські проблеми. У книзі «Ле-цзи» викладаються уявлення даоської натурфілософії, онтології і космології, насамперед вчення про розгортання єдиного першооснови у світ «тьми речей». «ІНЬ ФУ ЦЗИН» - твір, що входить до даоського канону в багатьох версіях (не менше 20) який вважають навчальним посібником по даоської техніці «харчування житті» (ян шен). Основний зміст - настанови з техніки приведення у відповідність всіх устремлінь ума-серця з небесно-природним законом дао, що в кінцевому рахунку веде до шуканого довголіттю. Найбільш оригінальною у вченні «Інь фу цзин» представляється інтерпретація взаємин трьох агентів світобудови - неба, землі і людини. "ТАЙ ПІН ЦЗИН" ("Канон Великого рівноваги") - один з ранніх даоських текстів. Вважається, що існувало принаймні три версії "Тай пін цзин", найраніша з яких - "Тянь гуань Чи бао юань тай пін цзин" ("Дарований небесним чиновником, заснований на календарі і осяжний споконвічне канон Великого рівноваги") - датувалася часом правління імператора Чен-ді (32-7 до н. е..) династії Західна Хань. Дві інші відомі в традиції версії - "Тай пін пін лін шу" ("Трактат чистого правління Великого рівноваги"), створений в кінці династії Східна Хань (поч. 3 в.), В 170 книгах, і "Тай пін дун цзи цзін" ("Канон, проникними до межі Великого рівноваги", 2 в.), в 144 книгах. Усі ранні версії тексту були втрачені. Дао цзан -повне зібрання релігійної та філософської літератури даосизму, в буквальному перекладі - «Скарбниця Дао», «Скарбниця даоських писань» або «Даоська скарбниця».
  5. Даоси́зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами. В історії Даосизму має місце розділення вчення на філософський Даосизм (дао цзя), що розвинувся в неодаосизм, і релігійний (дао цзяо), що включив алхімію, демонологію, лікування. За твердженням даосів, світ у цілому і людина зокрема характеризуються трьома видами життєвої енергії: шен (дух), ци (дихання) і цзін (життєва субстанція). Ідеалом даосів є існування, вільне від проявів пристрастей і амбіцій. Як релігія, даосизм наголошує на алхімічних відносинах між макрокосмосом і мікрокосмосом, шукаючи формулу безсмертя за допомогою: контролю дихання, дієти, вправ, сексуальної стриманості, хімічних еліксирів. Основні категорії даосизму: Дао (道) — буквально шлях, в даосизмі-духовність, Де (德) — буквально відвага або мораль. Сила, або порядок речей у всесвіті, У-Вей (無為) — буквально не-дія — розуміння того, коли потрібно діяти та не діяти, перебуваючи у гармонії з Дао. В історії даосизму виділяється два етапи: зародження і формування - до II ст. до н. є. і з II ст. - розвиток сформованого напрямку.
  6. Синто́їзм (яп. 神道 — сінто, камі но міті, «шлях богів») — стародавня політеїстична релігіямешканців Японського архіпелагу
  7. . В її основі лежать анімістичні, фетишстичні, тотемістичні вірування, які склалися у середовищі різних етнічнографічних груп Японії. Вона оформилася у релігійну систему під впливом материкової релігійно-філософської думки (буддизму, даосизму і конфуціанства) та зусиль японських політичних кіл. На відміну від світових релігій, Синто не має усталеного «священного письма». Натомість існує цілий ряд кодифікованих книг, так звані «Божественні правила» (神典), до якого входять «Кодзікі», «Ніхон сьокі», «Кого дзюі» та інші, які містять основні положення, опис церемоній та тексти молитов цієї релігії. Об'єктом поклоніння в Синто є боги-духи камі (神), що заселяють увесь всесвіт. Вони умовно поділяються на небесних і земних. Важливою складовою релігії є вшанування померлих родичів та проведення свят (мацурі). Головним принципом, яким керуються віруючі, є жити «чисто, радісно, правильно і відверто» (浄明正直). Синто сектантське — різновид синтоїзму, який об'єднує близько тринадцяти релігійних громад, що утворилися у 19 столітті. Ритуали цих громад проводяться не у традиційних святилищах, а залах, на зразок протестантських церков. Синто даного типу включає секти поклонників гір, секти зцілювачів, конфуціанські секти та секти «Рідного синто» або «Відродження віри». Також, до цього типу синтоїзму часто відносять такі віровчення як Конко-кьо, Тенрі-кьо та Куродзумі-кьо, хоча їх представники дистанціюють себе від Синто. Синто народне — тип синтоїзму, який складається з чисельних, але фрагментарних і не систематизованих вірувань у богів-камі
, духів, привидів і чудовиськ. Релігійна практика зводиться до ворожби, зцілювань, шаманських обрядів. Більшість з них — це, переважно, запозичення з китайського даосизму та буддизму, однак є суто японські традиційні техніки. Синто імператорське — одна з форм синтоїзму, який виконував функції державної релігії. Була панівною від реставрації Мейдзі (1868) до кінця другої світової війни. Характериними рисами цього Синто є відособленість від інших релігійних систем (буддизму чи конфуціанства) та верховенство імператора Японії, «живого бога» та первосвященика, над вірними. Синто храмове — найстаріший і найпоширеніший тип синтоїзму у стародавній і сучасній Японії, який акцентує увагу на вшановуванні богів-каміконкретних місцевостей у конкрентних місцях для поклоніння (святилищах дзіндзя).

Словник:



Даоси́зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами.

Конфуціа́нство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій.

Релігія Синто - вчення богів у стародавній Японії, в основі якого лежало одухотворення природи і культ предків.

Дао — універсальна природа всіх речей і шлях всіх речей. Включає до себе становлення, буття та розклад всіх речей та явищ, буття-як-воно-є.

Де — це загальний космічний принцип, що визначає для кожного об'єкта належну форму і послідовність майбутніх йому трансформацій, це втілення певного внутрішнього життєвого принципу породженого Дао, того, що зв'язує кожного з Дао, це прояв тотальної суті світу в реальності.

У-вей (кит. трад. 無為, спрощ. 无为, піньїнь wu wei) - часто перекладається як «недіяння», хоча вірніше - «немотивованість». Одна з головних категорій даосизму та Чань-буддизму; розуміння того, коли потрібно діяти та не діяти, перебуваючи у гармонії з Дао.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...