Главная Обратная связь

Дисциплины:






Чи міг Ярослав Галицький 1185 року стріляти в султанів? Перекладено за публікацією: Edward L



Перекладено за публікацією: Edward L. Keenan. «Was Iaroslav of Halych Really Shooting Sultans in 1185?». In: Cultures and Nations of Central and Eastern Europe. Essays in Honor of Roman Szporluk. Ed. by Zvi Gitelman, Lubomyr Hajda, John-Paul Himka, Roman Solchanyk. — Cambridge, 2000.

 

 

1 Бібліографічні подробиці та дискусійні матеріали на цю тему можна знайти в: Энциклопедия «Слова о полку Игореве» [далі — ЭСПИ], в 5-ти томах (Санкт-Петербург, 1995), у статтях «Переводы/украинский язык», «Шарлемань Николай Васильевич», «Яценко Борис Иванович», «Рыльский Максим Фадеевич», «Перетц Владимир Николаевич» и «Франко Иван Яковлевич».
Див. посилання "Слово о полку Ігоревім"

2 Я набагато детальніше обговорюю ці питання у монографії, що готується до друку й називатиметься «Йосеф Добровський і походження "Слова о полку Ігоревім"» (Joseph Dobrovsky and the Origins of the «Igor Tale»).

3 Коротка біографія Калайдовича в ЭСПИ(3:5-6; автор Дмитро Буланій) хоча й подає вичерпну бібліографію, але заводить в оману, не згадуючи про його серйозну душевну хворобу.

4 Див.: Г.Н. Мойсеева. Cnaco-ярославский хронограф u «Слово о полку Игореве»: к истории сборникаА.И. Мусина-Пушкта, со «Словом» (Ленинград, 1976); 2-е вид.: 1984. Є.В. Сініцина показала, що до 1770-х такого збірника не існувало. Див. її «К истории открытия рукописи со "Словом о полку Игореве"» в: Русская литература, 1992, № 1, с. 85-87.

5 Найраніше з таких свідчень знаходимо в рукописі, що його перед самою своєю смертю 3 жовтня 1793 року уклав Іван Порфирович Єлаґін. Літературу див.: ЭСПИ, 2:165.

6 Тобто «публікатора» Олексія Івановича Мусіна-Пушкіна (1744-1817), видавця Олексія Федоровича Малиновського (1762-1840) і Калайдовича.

7 Леґенда утверджувалася досить повільно: Малиновський заговорив про втрату в 1815 році, але тільки у приватній розмові з графом Миколою Петровичем Румянцевим, прохаючи грошей на опублікування списку, який зрештою виявився підробленим; Калайдович публічно згадав про втрату в 1818 році, але заявив, що це сталося невдовзі після 1795 року; Пожарський іще й у 1819 році міг сказати, що рукопис зберігається у бібліотеці Мусіна-Пушкіна. Всі ці обставини досліджено у монографії «Йосеф Добровський і походження "Слова о полку Ігоревім"». 8 Про urim i thummim: Cornelius van Dam. The Urim and Thummim: A Means of Revelation in Ancient Israel (Winona Lake, Indiana: Eisenbrouns, 1997). Урим у рядку 121 (тут і далі подається нумерація Романа Якобсона за його Selected Writings (далі — SW), The Hague: Mouton, 1966, 4:178-179), звичайно усувається внаслідок виправлення тексту. Найімовірнішим terminus post quem вважається вихід із друку великого ренесансного трактату на цю тему: Jonathan Eybeschütz. Urim ve-tumim: ...beurim al Shulhan arukh Hoshen mishpat (ad siman 152)...shene halakim. — Karlsruhe: [s.n.], 535-537,1775-1777; друге видання в Дубні: [s.n.], 560,1800. Первісною працею є: Joseph ben Ephraim Саго, 1488-1575. Shulhan arukh. Hoshen mishpat. — Venice, 1565 (Ed. princeps). Про Йонатана Ейбешютца (бен Натан Ната) див. статтю з бібліографією в: Encydopaedia Judaica, 16 vols., vol. 6 (Jerusalem, 1972), cols. 1074-1076.



9 А саме «Задонщиною» та «припискою» Діомида на «Апостолі» 1307 року.

10 Про деякі з цих містифікацій див.: В.П. Козлов. Тайны фальсификаций: анализ подделок исторических источников ХVIII-ХІХ веков (Москва: Аспект-Пресс, 1996). Див. також: Ihor Ševčenko. «The Date and Author of the So-Called Fragments of Toparcha Gothicus». — Dumbarton Oaks Paper, 25 (1971), pp. 117-188.

11 Наприклад, цілком можливо, він не мав жодного наміру публікувати текст. Про хворобу Добровського див. передусім: Zdeněk Mysliviček. «Duševni choroba Josefa Dobrovskěho». — Bratislava: Časopis učene společnosti Šafarikovy, 1929, 3 (3-4): 825-835.

12 Ці питання детально обговорені в «Йосеф Добровський і походження "Слова о полку Ігоревім"».

13 Найширшими, а до того ж напрочуд точними були коментарі Андре Мазона (1881-1967) у його головній праці: André Mazon. Le Slovo d’Igor (Paris: Librairy Droz, 1940).

14 Ироическая пЂснь о походЂ на половцовъ удЂльного князя Новагорода-СЂверского Игоря Святославича, писанная стариннымъ русскимъ языкомъ въ исходЂ XII столетїя c переложенїемъ на употребляемое нынЂ наречїе. Москва, 1800.

15 Über die Ergebenheit und Anhänglichkeit der slavischen Völker an das Erzhaus Österreich (Прага, 1791).

16 Korrespondence Josefa Dobrovskeho. Vzajemne dopisy Josefa Dobrovskeho a Fortunata Duricha z let 1778-1800 (Прага, 1895), c. 356 [=Sbirka pramenuv ku poznani literarniho żivota v Cechach, na Morave a v Slezsku].

17 Andre Mazon. Le Slovo d’Igor, c. 77.

18 Це цілком потверджує уважний перегляд географічних покажчиків у Романа Якобсона та в ЭСПИ; «Слово о полку Игореве»: памятник XII в. за редакцією Дмитра Ліхачова (Москва, 1962) зовсім не має покажчика. «Слово о полку Игореве» u памятники Куликовского цикла: к вопросу о времени написання «Слова» за редакцією Дмитра Ліхачова та Лева Дмітрієва (Ленінград, 1966) не мають географічного покажчика. Якобсон обговорює Тмуторокань і Тмутороканьський камінь, але не торкається Мазонового твердження про анахронізм.

19 Рядки 130, 167, 169, 212. Звичайно ж, Мазон зауважив, що Дунай недоречний у повісті та східнослов’янській історії XII сторіччя, але зосередив свою увагу передусім на філологічному й літературному обговоренні, зокрема — на перегуках із російськими патріотичними баладами XVIII сторіччя тощо (див. його згадану працю, с. 117-118, 122).

20 Марні спроби коментаторів упоратися з цією проблемою див.: ЭСПИ, 2: 149-151.

21 В ЭСПИ Олег Творогов називає його одним із найнеясніших «темних місць» нашого тексту (1:133), а М.А. Сальміна пише, що «дебрь Кисаню» — це фраза, неясна як за своїм значенням, так і за граматичною формою (2:93).

22 В.Н. Татищев. История Российская, часть 3 (Москва, 1964), с. 146-147.

23 Детальніший виклад, у тому числі кількох ризикованих припущень, див.: ЭСЯЯ, 4:116-118.

24 Цей Серет, що’впадає в Дністер, слід відрізняти від Сірету (рум. Siret), що має витоки на південний схід від Чернівців і впадає в Дунай. Така ідентифікація найпереконливіше обгрунтована в: Михайло Петрович Кучера. «Древній Пліснеськ». — Археологічні пам’ятки УРСР, 1962, №12, с.3-9. Пор. ЭСПИ, 4:116-118; Історія міст і сіл УРСР, Львівська о6ласть. — Київ, 1968, c. 133-144. Вже після написання цієї статті з утіхою довідався, що мати нашого шановного автора малим возила його на Серет.

25 Наприклад, загадковий «Гродно/Гродень», що здогадко реконструюється на основі прикметника «городеньскій» (рядок 148), логічно ідентифікувати із селом Городенкою в тій самій місцевості.

26 Див.: C.A. Schweigerd. Oesterreichs Helden und Heerfuihrer, von Махітіlіап I bis auf die neueste Zeit, in Biografien und Characterskizzen, aus und nach den besten Quellen und Quellenwerken geschildert, 4 vols. (Leipzig-Vienna, 1852-1855), vol. 3 (1854), pp. 433-434.

27 Мемуари російських учасників війни див.: Лев Николаевич Энгельгардт. Записки (Москва, 1997); зокрема, с. 63, 67, 90 (князь Рєпнін на Дунаї та Сереті).

28 Jakobson, S W, 4:176. Вперше подібне розв’язання запропонував 1867 року В. Макушев (ЭСПИ, 2:94).

29 Інші див. у рядках 38,115 і 121.

30 [Wilhelm Gesenius], A Hebrew and English Lexicon of the Old Testament, with an Appendix based on the of Lexicon William Gesenius, trans. Edward Robinson, ed. Fransis Brown et al. — Boston, 1906.

31 Thomas Cheyne and J. Sutherland Black, eds. Encyclopaedia Biblica, 4 vols. London, 1899-1903, 1901, vol. 2 (1901), cols. 2683-2684. Див. також: Rev. Uriah Smith. The Prophecy of Daniel and the Revelation. -Nashville, 1944, p. 695: «Долина Кішону та регіон Меґіддо не раз ставали ареною запеклих битв ... там було розв’язано чимало суперечок ПівденноЗахідної Азії».

32 The Intepretefs Dictionary of the Bibie, 4 vols. — New York, 1962, 3: 38-39.

33 Приклади з Біблії короля Якова та Вульґати взято з вебсайту Catholic Encyclopaedia, www.knight.org/advent/cathen/03352a.htm. Грецький відповідник, як його подано в Encyclopaedia Biblica, loc. cit., буде Κισσω або Κε[ι]σων.

34Йов, 30.6, 21.33.

35 «Vallis, torrens». Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд, ред. О.Н. Трубачев (Москва, 1974-),т. 5(1978), с. 176; Slonnik jazyka staroslovenskego / Lехісоп linguae palaeoslovenicae, Prague, 1958-, 10:538. Цього слова немає ні в «Задонщині», ні в Іпатіївському літописі; у старослов’янській мові воно звичайно означає щось на зразок зарослого яру. Так у літописі (1216 рік): «поидите убо чрезъ болоньє и чрезъ дебрь сію». Пор.:. Josef Dobrovsky. Institutiones linguae Slavicae dialecti veteris, quae quum apud Russos, Serbos aliosque ritus Graeci, tum apud Dalmatas glagolitas ritus Latwi Slavos in libris sacris obtinet, ed. 2, pretio viliori parabilis (Vindobona [Vienna], 1852), pp. 273, 296: дебрь vallis. Тетяна Чижевська (Glossary of the Igor’ Tale. — The Hague, 1966, p. 139 [=Slavistic Printings and Reprintings, 53]), йдучи за Якобсоном, перебудовує фраґмент.

36 Добровський іноді застосовував досить своєрідну систему транслітерації кирилиці, позначаючи найуживаніші чи схожі літери (а, б, в, г, д, е, и) їхніми латинськими еквівалентами, але ж, ч, ш, щ і подеколи інші пишучи у власній їхній первісній формі (potщаniem, mnogogrieшnagω тощо). Див.: Г.Н. Мойсеева, М. Крбец. Йосеф Добровский u Россия: памятники русской культури ХІ-ХVIII веков в изучении чешского слависта (Ленинград: Наука, 1990), с. 32. Вацлав Ганка у своєму виданні «Слова» використав схожу систему. Див., наприклад, mеча bremeny чrez oblaky (там само, с. 205).

37 І нарешті останнє про «дебрь»: у Білорусі (де, ймовірно, відбувається частина подій, описаних у «Слові») «дебрь», як здається, означало за часів Добровського, та й у перші десятиліття нинішнього сторіччя, передмістя, околицю, межу міста, тобто було майже синонімом до слова «болоньє». Див.: Богдана Коржина-Лур’є [псевдонім Якова Соломоновича Лур’є]. История одной жизни. — Париж, 1987, с. 25-26.

38 Марність досі докладених у цьому напрямку зусиль умить стає зрозумілою, коли переглянути статі в ЭСПИ, що їх написали М.Ф. Котляр (5: 289-291) та Л.А. Дмитрієв і Г.М. Прохоров (3: 376-377).

39 Пор.: ЭСПИ, 5: 291.

40 «По Дунаю грады укрепил, купцами населил, торгующим чрез море во Греки и ремесла устрояющим от своих имений помогал»; «Земля же его во всем изобиловала, процветала и множилась в людех, зане ученые хитрецы и ремеслинники со всех стран к нему приходили и грады населяли, которыми обогосчалась земля Галицкая во всем» (Татищев, 3:143). Можливо, Добровський пригадав також, що казав про Ярослава Енґль: «Er selbst schanzte die Kunste des Friedens, erhob den Glanz seines Hofes, und verfeinerte die Sitten seiner Unterthanen» [«Він сам розвинув мистецтво підтримання миру, високо підніс блиск свого двору й удосконалив звичаї своїх підданих»] (Johann Christian von Engel. Geschichte der Ukrainę und der Cosaken. — Halle, 1796, c. 492).

41 В.Л. Виноградова и др. Словарь-справочник «Слова о полку Игореве»: в 6-ти томах. (Москва-Ленинград, 1965-1984), т. 6 (1984), с. 92-93.

42 Tatjana Ćiżevska. Glossary of the Igor’ Tale (London: The Hague; Paris: Mouton, 1966), 303; також: В.П. Адрианова-Перетц у: «Слово о полку Игореве» u памятники Куликовского цикла, 95; Словарь-справочник «Слова о полку Игореве», 5: 71-73. Слід відзначити, що обидві лексеми часто зустрічаються у відповідних текстах у таких висловах як «ряд рядити» або «суд судити» чи навіть просто «судити и рядити». Натомість вочевидь непоєднуваними є «рядъ судити» або наше «судъ рядити», що підкреслюють такі проникливі читачі, процитовані у Виноградової, як Тихомиров и Ліхачов.

43 Див. рядки 62-63.

44 Дієслово «рядити» є досить рідкісним і в сучасній російській мові. Перші перекладачі обирали тут варіант «простирая власть свою»; сучасні перекладачі, такі, як Якобсон, привчені до відхилень від тексту, не мали жодної проблеми з «суды рядя» (SW, 4, с. 181).

45 Збережено правопис ориґіналу. Див.: Miloslav Krbec, Miroslav Laiske. Josef Dobrovsky, l, Bibliographie der Veroffentlichungen von Josef Dobrovsky (Praha, 1970), №96, s. 48.

46 Згідно з усталеним поглядом, тут ідеться про «титул правителя східних народів». Деталі й обговорення див.: ЭСПИ, 4:263.

47 У сучасній італійській мові altana, серед іншого, означає плаский дах. Щодо німецького походження чеських слів altan, altana, altanek, altanecek, не засвідчених y: Jan Gebauer, Slovnik starocesky (Praha, 1901-),див.: Josef Jungmann, Slovnik cesko-nemecky (Praha, 1989, 1:13) — «...ploska strecha nebo prostranstwj na strese kdeż se prochazeti możno. (Wysoka pod nebom otewrenym besjdka...)». В сучасних чеській, польській та українській мовах відповідні форми вочевидь позначають засклені веранди, альтанки, садові будиночки тощо. Польське слово вперше з’явилося у перекладі Біблії 1561 p. (Słownik polszczyzny XVI wieku, 1:146). У російській мові відповідного слова, здається, немає (див. Словарь современного русского литературного языка в 17 томах (Москва, 1950-1964,1:107-108). Італійське тлумачення слова altana див. у: Vocabolario delia lingua italiana (Roma: Instituto delia Enciclopedia Italiana, 1986,1:136): Terrazzo coperto rialzato a guiza di torretta al disopra dei tetti; e elemento architettonico caratteristico dei palazzi barocchi del’ltalia centrale e specialmente di Roma, dove si presenta in forma di loggiato, appańscente per smluppo di dimensioni e sopratutto per eleganza di architettura [«Крита тераса, піднята у вигляді башточки над дахами; характерний архітектурний елемент барокових палаців центральної Італії й Передусім Рима, де він має форму критої ґалереї, прикметної своїми розмірами та, головне, елеґантністю архітектури»]. (Ідентичний текст подає Dicionario enciclopedico Italiano (Roma: Instituto delia Enciclopedia Italiana, [1955], 1:316.) Про деривати від alto див.: Carlo Battisti, Giovanni Alessio. Dizionańo etimologico Italiano. — Firenze, 1950, 1:114. Варто зауважити, що датування їх XVI століттям як похідних від італійського слова, подане тут, викликає сумнів: у німецькій мові це слово надійно засвідчене до 1500 p. (Robert R. Anderson, Ulrich Goebel, Oskar Reichmann (eds.). Fruneuhochdeutsches Woiterbuch (New York, 1986), Band l, cols. 867-868).

48 Добровський, безперечно, зустрічав це слово у творах Фрідріха Шіллера чи навіть у численних публікаціях XVI століття творів Ганса Закса (1494-1576). Див. Deutsches Woiterbuch von Jacob und Wilhelm Grimm (Leipzig, 1845 [Reprint: Munchen: Deutschen Taschenbuch Verlag]), 1: 265 (також 33: 778); див. теж посилання в: Rolf Hiersche. Deutsches etymologisches Woiterbuch. Buchstabe A, Zweite Lieferung (Heidelberg, 1986), c. 79. Варто додати, що запропоноване прочитання усуває ще один «орієнтальний привид». Серед інших слів, які будуть детально обговорені в книжці «Йосеф Добровський і походження "Слова о полку Ігоревім"», назву «деремела», «ольберъ», «ревуга», «шальбер».

 

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...