Главная Обратная связь

Дисциплины:






Теоретичні підходи до визначення економічної безпеки підприємства.



Тема 7. Економічна безпека підприємств.

 

7.1. Теоретичні підходи до визначення економічної безпеки підприємства.

7.2. Сутність і зміст поняття «економічна безпека підприємства».

7.3. Вплив зовнішнього середовища на економічну безпеку підприємства.

7.4. Реалізація інтересів підприємства як основа забезпечення його економічної безпеки.

 

Теоретичні підходи до визначення економічної безпеки підприємства.

 

Логічним продовженням і конкретизацією положень Концепції економічної безпеки України є визначення змісту категорії економічної безпеки підприємства, її структури і показників оцінки. Необхідність рішення цієї проблеми і напряму рішення щодо особливостей національної економіки вже мають обґрунтування у світовій літературі.

Що стосується визначення терміна «економічна безпека підприємства», то часто його ототожнюють із захистом від різноманітних економічних злочинів (крадіжки, шахрайство, промислове шпигунство, інформаційна безпека, комерційна таємниця). Однак це поняття значно ширше.

Так, Д. Ламбер у своїх дослідженнях доводить безпосередній зв'язок між економічною безпекою держави та підприємства. Він вважає, що економічна безпека підприємства є одним з елементів захисту національної економіки. У процесі досліджень він робить висновок, що реалізувати економічно безпечний розвиток можливо лише за умови сталого розвитку національної економіки. Крім того, виділена низка завдань, які повинні вирішуватися на кожному рівні економіки: держава, галузь, окреме підприємство. Такий підхід не дуже зручно використовувати в умовах кризової економіки, тому що наявним є висновок - нестабільна національна економіка передбачає економічно небезпечний розвиток окремих мікроекономічних одиниць. Такий стан речей породжує протиріччя: з одного боку, дійсно кризовий стан і нестабільність у зовнішньому середовищі значно знижують рівень економічної безпеки окремих підприємств; з іншого боку, національна економіка не зможе набути ознак стабільності за умови неефективного та небезпечного розвитку мікрорівня.

В економічній теорії існує і дуже вузьке уявлення про сутність економічної безпеки. Так, на початку 90-х років, які відповідають початку ринкових трансформацій у постсоціалістичних країнах, економічну безпеку розглядали як забезпечення умов для зберігання та захисту комерційної та інших таємниць галузей і підприємств. Такий підхід до визначення сутності категорії економічної безпеки логічно доводить, що для її забезпечення на будь-якому рівні потрібно лише розробити й запровадити заходи по захисту інформації. На практиці для цього застосовувалися дворівневі системи. Перший рівень - організація служби безпеки, другий рівень - створення відповідного клімату в колективі, тобто психологічної атмосфери «пильності та максимальної відповідальності». На наш погляд, такий підхід не має права на існування, тому що зведення проблеми економічної безпеки лише до захисту інформації є дуже спрощеним варіантом, який страждає надмірною «економістичністю», спрощує сутність проблеми, не враховує дії зовнішнього середовища, яке є джерелом різного роду позитивних та негативних загроз і ризиків.



Первісне поняття економічної безпеки розглядалося як забезпечення умов збереження комерційної таємниці й інших секретів підприємства. На перших етапах ринкових перетворень у зв'язку зі зміною титулу власності, самостійним виходом підприємств на зовнішній ринок, прагненням до максимізації прибутку, виробництва конкурентоздатної продукції, реалізованої в тому числі за допомогою зменшення витрат, використання нових технологій, питання збереження комерційної таємниці в діяльності підприємств набули особливої актуальності. Кожне підприємство прагнуло захищати свої комерційні таємниці, інтелектуальну власність і взагалі інформацію як найкоштовніший товар. Забезпечення економічної безпеки розглядалося насамперед як захист інформації.

Проблему економічної безпеки підприємства в зазначеному контексті пропонувалося вирішувати, виходячи з передумови, що ступінь надійності всієї системи схоронності інформації визначається рівнем безпеки найслабшої її ланки, якою вважається персонал організації. Забезпечення економічної безпеки підприємства будувалося у формі дворівневої системи захисту інформації. Перший рівень допускав схоронність секретів силами служби безпеки організації, а другий з передбачав формування психологічної атмосфери «пильності і відповідальності» персоналу організації за допомогою координаторів, яких призначають з осіб середньої управлінської ланки, які мають серед співробітників певний авторитет. Визнаючи, що схоронність інформації є одним з важливих аспектів економічної безпеки підприємства, необхідно відзначити, що зведення проблеми економічної безпеки підприємства тільки до захисту комерційної таємниці занадто спрощеним варіантом рішення такої проблеми. Цілком очевидно, що настільки вузьке розуміння економічної безпеки страждає надмірною «економічністю» і не враховує всього спектра впливу зовнішнього середовища як основного джерела небезпек для діяльності підприємства.

Трохи пізніше з'явився інший підхід до трактування поняття економічної безпеки підприємства. Різкий спад виробництва в цілому по країні, а головне - зміна економічних функцій держави, що вже не була основним інвестором і споживачем продукції, змусили подивитися набагато ширше на проблему економічної безпеки підприємств. Відповідно до цього погляду економічна безпека підприємства зумовлена впливом зовнішнього середовища, що ринковій економіці весь час змінюється, ніколи не залишається стабільним, постійним чи незмінним. Саме з позицій впливу зовнішнього середовища, захисту підприємств від його негативного впливу і розглядається зміст категорії економічної безпеки підприємства, в тому числі й у нечисленних публікаціях вітчизняних учених-економістів.

Останнім часом поняття «економічна безпека» набуло нових ознак, воно відбиває такий стан економіки, який забезпечує спроможність протистояння системи негативним впливам із зовнішнього середовища. У цьому зв'язку економічна безпека підприємства стала розглядатися набагато ширше - як можливість забезпечення його стійкості в різноманітних, у тому числі й у несприятливих умовах, що складаються в зовнішньому середовищі, поза залежністю від характеру його впливу на діяльність підприємства, масштабу і особливостей внутрішніх змін. Так з'являється визначення економічної безпеки підприємства як захищеності його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також як здатність швидко усунути різноваріантні загрози чи пристосуватися до існуючих умов, що не позначаються негативно на його діяльності.

Слід зазначити, що цей підхід прогресивніший за попередній, але й він має недоліки. Одним із них, є те що прийняття економічної безпеки як «...стану захищеності...» зводить реалізацію економічно безпечного розвитку до спроможності економічної системи адаптуватися в невизначеному та рухливому середовищі. Таким чином, зникає можливість передбачення перспектив її розвитку.

Найбільш оптимальним є ресурсно-функціональний підхід. Автори цього підходу вважають, що економічна безпека - це стан найбільш ефективного використання економічних ресурсів для запобігання загроз і забезпечення стабільного функціонування економічної системи на сьогодні й у майбутньому. З цією метою «досліджується сукупність процесів, що відбуваються в економічній системі, з усіма їх характерними особливостями та взаємозв'язками, які об'єднані в єдину групу з точки зору їхньої функціональної ролі в забезпеченні економічної безпеки. При цьому виділяють такі функціональні складові економічної безпеки: економічна, політична, соціальна, інформаційна, кадрова, науково-технологічна, екологічна та силова.

З цією метою Е. Олєйніков розглядає сукупність процесів, що протікають в організації, з усіма їхніми характерними рисами і взаємозв'язками, що становлять єдину родинну групу з погляду їхньої функціональної ролі в забезпеченні економічної безпеки підприємства і, разом узяті, відіграють важливу роль у забезпеченні економічної безпеки підприємства.

Основне достоїнство ресурсно-функціонального підходу - всеосяжний, комплексний характер, оскільки в рамках цього підходу досліджуються найважливіші фактори, що впливають на стан функціональної складової економічної безпеки підприємства, вивчаються основні процеси, що впливають на її забезпечення, проводиться аналіз розподілу і використання ресурсів підприємства, розглядаються економічні індикатори, що відбивають рівень забезпечення функціональної складовий економічної безпеки підприємства, і розробляються заходи для забезпечення максимально високого рівня функціональної складової економічної безпеки підприємства.

 

7.2. Сутність і зміст поняття «економічна безпека підприємства»

 

Наведемо визначення поняття економічної безпеки підприємства різними вченими.

O.A. Грунін визначає економічну безпеку підприємства як «такий стан господарчого суб'єкта, в якому він при найефективнішому використанні корпоративних ресурсів досягає запобігання, послаблення або захисту від існуючих небезпек та загроз або непередбачених обставин і в основному забезпечує досягнення цілей бізнесу в умовах конкуренції та господарчого ризику.

A.І. Могільний вважає, що поняття економічної безпеки підприємства полягає в «забезпечені стану життєдіяльності, при якому реалізуються його основні інтереси, воно захищено від внутрішніх та зовнішніх загроз і дестабілізуючих чинників.

B.А. Іванов та В.В. Пликов для забезпечення економічної безпеки підприємства передбачають «створення таких умов діяльності, за яких надійно захищені його інтереси від різноманітних видів загроз».

В. Ярочкін бачить економічну безпеку фірми як «організовану сукупність спеціальних органів, засобів, методів та заходів, що забезпечать безпеку підприємницької діяльності від зовнішніх та внутрішніх загроз».

Бендіков Л. під економічною безпекою підприємства має на увазі «захищеність його науково-технічного, технологічного, виробничого та кадрового потенціалу від прямих та непрямих економічних загроз, що пов'язані з неефективною науково-промисловою політикою держави або формуванням несприятливого зовнішнього середовища та здатність підприємства до відтворення».

В. Забродський трактує економічну безпеку як «кількісну і якісну характеристику властивостей фірми, що відбиває здатність «самовиживання» і розвитку в умовах виникнення зовнішньої і внутрішньої економічної погрози. Відповідно до точки зору В. Забродського, економічна безпека фірми визначається сукупністю факторів, що відбивають незалежність, стійкість, можливості зростання, забезпечення економічних інтересів і т. ін.

Аналогічна думка В. Шликова, що розглядає економічну безпеку підприємства як стан захищеності життєво важливих інтересів підприємства від реальних і потенційних джерел чи небезпеки економічних погроз. В. Шликов економічну безпеку підприємства розглядає з погляду мінімізації втрат і збереження контролю над власністю. Як способи забезпечення економічної безпеки підприємства пропонується така побудова системи захисту його економічних інтересів, у якій основна увага приділена питанням боротьби з несумлінною конкуренцією, забезпеченню інформаційної безпеки і правовому захисту інтелектуальної власності.

Трохи інше розуміння економічної безпеки підприємства приводить В. Тамбовцев, визначаючи її як стан підприємства, який означає, що імовірність небажаної зміни яких-небудь якостей, параметрів належного йому майна і його зовнішнього середовища, що торкається, невелика (менша від визначеної межі). Залежно від того, яке поєднання параметрів життєдіяльності підприємства є для нього бажаним, буде змінюватися і конкретне наповнення поняття «небажані зміни». У загальному випадку до них відносяться ті, котрі віддаляють підприємство від його бажаного стану. Наведене розуміння економічної безпеки підприємства припускає і практично ґрунтується на визнанні можливості стабільності зовнішнього середовища, з чим не можна погодитися, оскільки саме мінливість зовнішнього середовища варто розглядати як її постійний стан, а її сталість протягом деякого часу - як тимчасовий стан. Крім того, у практичній діяльності підприємств дуже важко визначити імовірність небажаних змін, що ще необхідно чітко сформулювати.

Інші автори вважають, що економічна безпека підприємства - це такий стан господарського суб'єкта, при якому життєво важливі компоненти структури і діяльності підприємства мають високий ступінь захищеності від небажаних змін».

Т.Н. Гладченко визначає економічну безпеку підприємства як захищеність життєво важливих інтересів підприємства від внутрішніх і зовнішніх погроз, організація якої здійснюється адміністрацією й колективом підприємства шляхом реалізації системи заходів правового, економічного, організаційного, інженерно-технічного й соціально-психологічного характеру. При цьому, по-перше, стан захищеності має динамічний характер; по-друге, погроза, що виходить зсередини підприємства, не менш небезпечна, ніж ззовні, і, по-третє, система економічної безпеки підприємства повинна взаємодіяти на правовій основі з державною системою забезпечення економічної безпеки.

В цілому в цих визначеннях основні методологічні положення теорії безпеки дотримані. Так, справедливо відзначено, що при економічній безпеці підприємству не загрожує небезпека чи мається захищеність від внутрішніх чи зовнішніх погроз. Крім того, незважаючи на дію деструктивних факторів, підприємство має можливість стабільно функціонувати, вирішувати завдання, що стоять перед ним, у той же час так визначення повинне бути доповнене й уточнено.

Економічна безпека підприємства - це такий стан господарського суб'єкта, при якому він при найбільш ефективному використанні корпоративних ресурсів домагається запобігання, ослаблення захисту від існуючих небезпек і погроз їм чи інших непередбачених обставин і в основному забезпечує досягнення цілей бізнесу в умовах конкуренції і господарського ризику.

Таке розуміння економічної безпеки підприємства показує, що виробниче підприємство, знаходячись у ситуації невизначеності, непередбачуваності, зміни як внутрішніх умов господарювання, так і зовнішніх ( політичних, макроекономічних, екологічних, правових) приймає ризикові рішення в умовах твердої конкуренції, домагається запобігання, ослаблення чи захисту від існуючих чи прогнозованих небезпек і погроз; що в даних умовах воно забезпечує досягнення цілей бізнесу. Тобто в даній ситуації корпоративні ресурси підприємства (земля, капітал, кадровий потенціал, підприємницькі здатності менеджерів, інформація, інтелектуальна власність, технологія і т.д.) використовуються не тільки для запобігання небезпек і погроз, але й, насамперед, для досягнення цілей бізнесу. Виявлення, запобігання небезпек і погроз, використання корпоративних ресурсів у непередбаченій ситуації для недопущення непоправного збитку, прийняття ризикових рішень, боротьба з конкурентами і т. д. - це шлях створення умов для досягнення стратегічних цілей підприємницької діяльності, забезпечення стійкого інтенсивного розвитку підприємства, його економічної незалежності.

Проаналізувавши, існуючі підходи до визначення сутності економічної безпеки підприємства, можна зробити такі висновки.

Усі наведені підходи до визначення сутності економічної безпеки підприємства відрізняються або неповнотою і неясністю, що не дозволяє, виходячи з них, виявити сутність категорії економічної безпеки підприємства, або дуже широким підходом, при якому втрачається саме бачення економічної безпеки підприємства внаслідок ототожнення її з його ефективною діяльністю. Прийнятного визначення економічної безпеки поки що не має. Це пояснюється тим, що економічна безпека, знаходячись на стику економіки і безпеки, як і всяке міждисциплінарне поняття, залежить від ступеня розробленості їхнього наукового апарата, а проблеми економічної безпеки не знайшли достатнього обговорення в наукових колах.

Отже, поняття «економічна безпека підприємства» має на увазі ефективне використання ресурсів, що забезпечує стабільне функціонування та сталий розвиток у майбутньому. Це передбачає здатність підприємства прогнозувати та запобігати негативному впливу зовнішнього середовища та здатність пристосовуватися до існуючих умов.

Економічну безпеку підприємства можна розглядати як практичне використання таких принципів сучасного менеджменту, як своєчасна реакція на зміни в зовнішньому середовищі, бачення підприємства, тобто чітке уявлення про те, яким воно повинно бути, а також одного з основних положень сучасної теорії управління - ситуаційного підходу до управління, яким визнається важливість швидкості й адекватності реакції, що забезпечують адаптацію підприємства до умов його існування.

Отже, економічну безпеку підприємства слід розглядати як еволюційний розвиток ситуаційного підходу до управління.

Економічна безпека викликає все більшу зацікавленість підприємств, що стикаються з труднощами при реалізації принципово нових підходів до управління підприємствами, при організації управління підприємством у ринкових умовах.

У централізованій економіці економічна безпека підприємства забезпечувалася вертикально побудованими методами управління, що стали неприйнятними в умовах ринкової економіки, оскільки в ринковому середовищі з урахуванням її специфіки механізми безпеки розосереджуються по багатьох суб'єктах і напрямах економічної, фінансової, законодавчої, правоохоронної діяльності, коли організаційно починає зростати горизонтальна складова системи захисту.

В умовах ринкової економіки виробничі одиниці, що існують у різних організаційно-правових формах, організують свою діяльність в умовах невизначеності, непередбачуваності. Тривала економічна криза породила багато непередбачених небезпек і погроз, які з'являються в нашій країні і в ще не зміцнілому бізнесі. Крім того, на розвиток підприємництва впливають і такі фактори, як нестабільна політична і соціально-економічна ситуація в країні, міжнаціональні, регіональні, територіальні конфлікти, недосконалість комерційного законодавства, криміналізація суспільства, шахрайство, корупція й інші. Усе це різко загострило проблему забезпечення економічної безпеки підприємства.

Підприємство - це не тільки будинки, споруди, засоби виробництва, робоча сила і т.д. Це, насамперед, працюючий організм, що випускає продукцію, знаходячись у постійному заплутаному клубку зв'язків і відношень у певному навколишньому середовищі. У самому загальному вигляді під підприємством розуміють самостійний суб'єкт, що хазяїну, із правом юридичної особи, яка на підставі наявних у нього (чи закріплених за ним) ресурсів виробляє і реалізує продукцію, виконує роботи і послуги. Усе це повинно враховуватися при забезпеченні його безпеки.

Різні автори використовують різноманітні визначення економічної безпеки підприємства, але всі вони єдині в тому, що керівництво підприємства повинно забезпечити ефективне використання всіх груп ресурсів у своїй діяльності, а також, що широкий спектр проблем, з яким пов'язана економічна безпека підприємства, потребує системного їхнього розподілу в підсистемах (складових). Кожна складова характеризується власним змістом, набором функціональних критеріїв і способами забезпечення. Якийсь імпульс із зовнішнього середовища може змінити стан однієї підсистеми й зовсім не торкнутися іншої.

Економічна безпека підприємства - це стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів для запобігання загрозам і забезпечення стабільного функціонування підприємства в даний час і в майбутньому.

Для економічної безпеки підприємства характерна сукупність якісних і кількісних показників, найважливішим з яких є рівень економічної безпеки.

Рівень економічної безпеки підприємства - це оцінка стану використання корпоративних ресурсів за критеріями рівня економічної безпеки підприємства. Щоб досягти її найвищого рівня, підприємство повинно провести роботу із забезпечення максимальної безпеки основних функціональних складових своєї роботи.

Функціональні складові економічної безпеки підприємства - це сукупність основних напрямів його економічної безпеки, істотно відмінних один від одного за своїм змістом.

Нижче наведена приблизна структура функціональних складових економічної безпеки підприємства:

фінансова;

інтелектуальна і кадрова;

техніко-технологічна;

політико-правова;

екологічна;

інформаційна;

силова.

Кожна з наведених функціональних складових економічної безпеки підприємства характеризується власним змістом, набором функціональних критеріїв і способами забезпечення.

Для своєї економічної безпеки підприємство використовує сукупність власних корпоративних ресурсів.

Корпоративні ресурсі - фактори бізнесу, що використовуються власниками і менеджерами підприємства для виконання цілей бізнесу.

Серед них виділимо ряд ресурсів.

1. Ресурс капіталу. Акціонерний капітал підприємства в поєднанні з позиковими фінансовими ресурсами є кровоносною системою підприємства і дає змогу купувати і підтримувати інші корпоративні ресурсі, первісно відсутні в засновників даного підприємства.

2. Ресурс персоналу. Менеджери підприємства, штат інженерного персоналу, виробничих робітників і службовців з їхніми знаннями, досвідом і навичками є основною провідною і сполучною ланкою, що поєднує в одне ціле всі фактори даного бізнесу, забезпечуючи проведення у життя ідеології бізнесу, а також досягнення цілей бізнесу.

Реформування менеджменту - один із ключових елементів реформування підприємства загалом. Промисловий менеджмент як група освічених, ініціативних, здатних до скоординованої праці й управління іншими людьми менеджерів становить важливий проверсток у соціальній структурі суспільства. На його частку припадає близько 3% усіх зайнятих в економіці.

3. Ресурс інформації й технології. Інформація, що стосується усіх сторін діяльності підприємства, є нині найбільш цінним і дорогим з ресурсів підприємства. Саме інформація про зміну політичної, соціальної, економічної та екологічної ситуації, зміни на ринках підприємства, науково-технічна і технологічна інформація, конкретні ноу-хау, що стосуються певних аспектів даного бізнесу, нове в методах організації і управління бізнесом дають можливість підприємству адекватно реагувати на будь-які зміни зовнішнього середовища бізнесу, ефективно планувати і здійснювати свою господарську діяльність.

Для економіки постіндустріального суспільства головним у господарській діяльності підприємств є розробка і створення нових видів товарів і послуг. Відповідно цільова функція виробництва характеризує не кількість вироблених примірників, як це було в індустріальній економіці, а кількість різних «сутностей», тобто якісно різних економічних благ. Якщо в індустріальній економіці природними вимірниками обсягу залучених у виробництво факторів виробництва були кількість засобів праці, предметів праці й самої праці, то в постіндустріальному суспільстві цими вимірниками є не кількісні характеристики ресурсів, а їх якісні показники (або просто наявність тих чи інших якісно унікальних елементів ресурсних благ).

Так, уже зараз комерційний успіх сучасного підприємства визначається не стільки чисельністю персоналу, скільки наявністю серед працівників людей, здатних створити новий виріб або послугу, знайти новий спосіб організації виробництва, уловити процес формування нових потреб у сучасних економічних умовах господарювання і адекватно відреагувати на нього і т. ін. Тому одним з найважливіших ресурсів стає саме інформація, що належить до технології або організації виробництва і виступає як результат інтелектуальної діяльності.

4. Ресурс техніки і обладнання. На основі фінансових, інформаційно-технологічних і кадрових можливостей, що має підприємство, воно купує технологічне та інше обладнання, необхідне, на думку менеджерів підприємства, і доступне, виходячи з наявних ресурсів.

5. Ресурс прав. З розвитком цивілізації, виснаженням природних ресурсів і підвищенням цінності нематеріальних активів різко зросла роль ресурсу прав. Цей ресурс включає права на використання патентів, ліцензії і квоти на використання природних ресурсів, а також експортні квоти, права на користування землею. Цей ресурс дозволяє підприємству залучитися до використання передових технологічних розробок, не проводячи власних наукових досліджень, що дорого коштують, а також отримати доступ до виключних можливостей розвитку бізнесу.

Основним завданням необхідності забезпечення економічної безпеки підприємства є досягнення стабільності функціонування і створення перспектив зростання, щоб виконати цілі обраного бізнесу. Це постає перед кожним підприємством щодня.

Головною метою економічної безпеки підприємства є його стійке й максимально ефективне функціонування в даний час та забезпечення високого потенціалу розвитку і зростання підприємства в майбутньому. Найбільш ефективне використання корпоративних ресурсів підприємства, необхідне для виконання цілей певного бізнесу, досягається шляхом запобігання загрозам негативних впливів на економічну безпеку підприємства і досягнення таких основних функціональних цілей економічної безпеки підприємства:

• забезпечення високої фінансової ефективності роботи підприємства і його фінансової стійкості та незалежності;

• забезпечення технологічної незалежності підприємства і досягнення високої конкурентноздатності його технологічного потенціалу;

• висока ефективність менеджменту підприємства, оптимальність і ефективність його організаційної структури;

• високий рівень кваліфікації персоналу підприємства та його інтелектуального потенціалу, ефективність корпоративних НДІДКР;

• високий рівень екологічності роботи підприємства, мінімізація руйнівного впливу результатів виробничої діяльності на стан довкілля;

• якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства;

• забезпечення захисту інформаційного середовища підприємства, комерційної таємниці і досягнення високого рівня інформаційного забезпечення роботи всіх його служб;

• забезпечення безпеки персоналу підприємства, його капіталу, майна та комерційних інтересів.

Виконання кожної з зазначених цілей економічної безпеки підприємства є істотно важливим для досягнення її головної мети. Крім того, кожна з цілей економічної безпеки підприємства має власну структуру, що зумовлюється функціональною доцільністю і характером роботи підприємства. Докладна розробка і контроль за виконанням цільової структури економічної безпеки підприємства є вельми важливою складовою частиною процесу вдосконалення його економічної безпеки.

При аналізі економічної безпеки виділяють передусім три основні фактори:

• економічна незалежність, що означає насамперед самостійне формування економічної політики, здійснення державного контролю над національними ресурсами та державного регулювання економіки, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі;

• стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає забезпечення міцності й надійності всіх елементів економічної системи, і захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів;

• здатність до саморозвитку і прогресу, тобто можливість вибору власної моделі розвитку, спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний та духовний потенціал країни.

 

7.3. Вплив зовнішнього середовища на економічну безпеку підприємства

 

У 90-і роки XX ст. в усіх сферах життя України почалися соціально-економічні перетворення, що особливо яскраво проявилися в економіці країни. Головними напрямами цих перетворень є формування недержавного сектора в економіці, зміна форм і способів державного регулювання діяльності підприємств, що з'явилася можливість використовувати в керуванні підприємствами підходи і принципи, які сформувалися і використовуються в керуванні в розвитих країнах.

Перетворення в економіці країни визначили зміни в діяльності підприємств, у керуванні ними. Найбільші зміни в діяльності підприємств зумовлені трансформацією відносин власності в економіці України, наслідком яких з'явилися формування недержавного сектора і зміна міри відповідальності держави за результати діяльності підприємств недержавного сектора. Реформування відносин власності є визначальним у формуванні нової економічної системи в Україні.

До початку нового тисячоріччя в Україні було зареєстровано 12 030 відкритих і 22 320 закритих акціонерних товариств. Акціонерні товариства посідають домінуюче положення серед усіх інших організаційно-правових форм діяльності підприємств не тільки в українській економіці, а й у країнах з розвинутими ринковими відносинами.

Акціонерній власності в рамках загального процесу реформування власності в економіці України належить особливе місце. її роль у формуванні та функціонуванні соціального ринкового господарства, а також характерні властивості й об'єктивні функції досить повно розкриті й у працях вітчизняних учених.

У зв'язку з появою підприємств, заснованих на приватній і колективній формах власності, зазнали значних змін форми і способи державного регулювання діяльності підприємств. Основним видом інструментів впливу держави на діяльність підприємств, управління економічними відносинами між суб'єктами господарювання стають інструменти ринкового типу, засновані на економічних методах управління. Зміна форми власності, поява недержавних підприємств спричинили за собою перерозподіл функцій управління між державою і керівництвом підприємств. Наслідком цього перерозподілу є такі зміни в системі управління підприємствами:

• підприємства недержавного сектора самостійно визначають основні напрями своєї діяльності та форми їхньої реалізації;

• підприємства самостійно визначають пріоритети діяльності, вибір видів продукції і ринків їхнього збуту, цінову політику, формування інвестиційної політики і т. ін.;

• керівництво підприємства несе повну відповідальність за прийняті управлінські рішення та їхню реалізацію;

• держава не відповідає за результати діяльності підприємств і їх зобов'язань;

• контроль за виконанням основних функцій управління підприємством перейшов від державних органів до керівництва підприємства.

У цій ситуації система управління підприємствами повинна відповідати умовам і вимогам ринкової системи господарювання, зокрема, забезпечувати відповідність внутрішнього середовища підприємства стану зовнішнього середовища.

Під впливом зовнішнього середовища змінюються мета діяльності, виробнича база, управління підприємством, організація виробництва, праці і управління, а також протікають основні процеси, що забезпечують розширене відтворення капіталу - інноваційні, інвестиційні, і формуються ринкові позиції підприємства. У цих умовах підприємство розглядається у вигляді складної ієрархічної системи, яка тісно взаємодіє з зовнішнім середовищем і відчуває його постійний вплив.

Ідея визнання взаємозв'язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи управління підприємством у цілому з зовнішнім середовищем давно визнане в управлінській науці. Незважаючи на високий рівень і розмаїтість досліджень з питань управління, що грунтуються на загальній теорії систем, наведені в зарубіжній літературі положення щодо організації такого управління, його навряд чи можна використовувати в незмінному вигляді в управлінні українськими підприємствами. Це пов'язано з тим, що українській економіці притаманні значні відмінності порівняно з економікою розвинутих у промисловому відношенні зарубіжних країн.

Взаємодія системи управління підприємств України з зовнішнім середовищем на сучасному етапі можна охарактеризувати як складне і невизначене, що зумовлено декількома причинами. До основних з них варто віднести такі:

• складність і невизначеність самого зовнішнього середовища;

• відсутність цілісної системи діагностики її стану і чіткого уявлення в більшості підприємств про його сильні і слабкі сторони;

• схематичне застосування принципів і підходів сучасного управління.

Вплив зовнішнього середовища на діяльність підприємства може бути різним.

За характером впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства виділяють такі впливи:

• прямі і непрямі;

• контрольовані і неконтрольовані; загального і приватного характеру;

• реально здійснюваний і потенційно можливий впливи;

• цілеспрямований вплив конкретного елемента зовнішнього середовища і вплив стихійного характеру, що є результатом випадкових процесів і явищ у зовнішньому середовищі.

Прямий вплив зовнішнього середовища виявляється в таких формах, як поводження постачальників матеріалів, капіталу; зміна процентної ставки інвестицій; зміна законодавства з господарських питань, постанови і заходи, вжиті місцевими органами керування; кон'юнктура ринку (наприклад, розміщення і поводження споживачів; склад і поводження конкурентів). Непрямий вплив роблять, наприклад, політична обстановка в країні чи рівень розвитку науково-технічного прогресу.

Здатність контролювати вплив зовнішнього середовища визначається здатністю підприємства регулювати цей вплив. Так, підприємство може самостійно здійснювати вибір постачальників матеріальних ресурсів, засобів виробництва і капіталу чи впливати на створення суспільної думки про підприємство і його продукцію, але не в змозі контролювати поводження постачальників матеріалів, рівень інтенсивності конкуренції в галузі чи регіоні, а також поводження конкурентів.

Впливи загального характеру позначаються на діяльності підприємства в цілому (наприклад, зростання темпів інфляції, падінні попиту на продукцію підприємства, зміні вимог споживачів до якості продукції, допускають перегляд практично всіх аспектів діяльності підприємства), тоді як впливи приватного характеру позначаються на якому-небудь окремому аспекті діяльності підприємства. Так, зміна вимог покупців до упакування і доставки продукції, зміни умов постачання і транспортування споживаних матеріалів змушують підприємство переглянути окремі аспекти діяльності.

Приведена систематизація впливів зовнішнього середовища умовна, оскільки однозначне віднесення якого-небудь впливу до перерахованих видів практично дуже важке, оскільки реально фактори зовнішнього середовища завжди впливають на діяльність підприємства в поєднанні один з одним.

Організація управління сучасним підприємством, що працює в ринковому середовищі, повинна передбачати добре організований процес адаптації, що забезпечує швидку й адекватну перебудову його внутрішньої структури до впливів зовнішнього середовища. У ринковій системі господарювання підприємства не можуть покладатися лише на ефективне внутрішнє управління, засноване на зворотних зв'язках. Система управління підприємством повинна бути готова до майбутніх змін у зовнішньому середовищі діяльності підприємства. Для цього необхідна відповідна інформація, після детального аналізу якої повинні бути внесені різного роду і масштабу зміни в плани діяльності підприємства, скоригована стратегія його розвитку. Функція менеджменту в таких умовах зводиться до автоматизації прогнозування, що на порядок вище від функції управління. Звичайно ж, система зворотного зв'язку повинна визначати управління усередині підприємства, однак у цілому в системі управління підприємством необхідно поєднати системи зворотного зв'язку і прогнозування.

Становлення і розвиток ринкових механізмів в економіці України, зміна форм і методів державного регулювання діяльності підприємств, посилений вплив зовнішнього середовища, поява конкуренції і необхідності адаптації підприємств до умов, що складається в зовнішньому середовищі, зумовили появу численних взаємозв'язків підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища. Встановлення і підтримка цих взаємозв'язків, як і відповідальність за результати їхньої практичної реалізації, в основній своїй більшості є прерогативою самих підприємств. Результати взаємозв'язків підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища можуть бути різними - як позитивними, так і негативними. Негативні результати взаємодії підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища можуть негативно вплинути на діяльність підприємства. У зв'язку з цим виникає поняття економічної безпеки підприємства як безпеки його взаємодії із суб'єктами зовнішнього середовища.

 

7.4. Реалізація інтересів підприємства як основа забезпечення його економічної безпеки

 

Економічна безпека підприємства є комплексним поняттям і зв'язана не стільки з внутрішнім станом самого підприємства, скільки з впливом зовнішнього середовища, з його суб'єктами, з якими підприємство вступає у взаємодію. У зв'язку з цим, імовірно, точніше стверджувати, що економічна безпека підприємства відбиває погодженість, збалансованість інтересів підприємства й інтересів суб'єктів зовнішнього середовища. З цих позицій економічна безпека підприємства може розглядатися як практичне втілення положень теорії ресурсної взаємозалежності, відповідно до якої у своїй діяльності підприємство повинне брати до уваги не тільки свої, а й різні інтереси партнерів, коло яких може бути дуже широким. Саме з погляду узгодження інтересів підприємства і взаємодіючих з ним суб'єктів зовнішнього середовища і передбачається досліджувати поняття економічної безпеки підприємства.

Економічну безпеку підприємства пропонується розглядати як міру гармонізації в часі і просторі економічних інтересів підприємства з інтересами пов'язаних з ним суб'єктів зовнішнього середовища, що діють поза межами підприємства. Таке розуміння економічної безпеки підприємства не суперечить уже початим спробам визначити це поняття, оскільки також, як і всі ці спроби, виходить з визнання значного, якщо не сказати більше - визначального, впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства. Принциповою відмінністю пропонованого розуміння економічної безпеки підприємства є визнання неможливості цілком захистити діяльність підприємства від негативного впливу зовнішнього середовища в силу того, що підприємство здійснює свою діяльність у цьому зовнішньому середовищі і поза ним його діяльність неможлива, а також визнання позитивного впливу зовнішнього середовища.

Як позитивний вплив зовнішнього середовища варто розглядати технічні й управлінські нововведення, що впливає на діяльність усього підприємства. Підприємство може прийняти ці нововведення до реалізації, а може й ігнорувати їх, однак необхідність враховувати нововведення диктується поруч з об'єктивними причинами. У результаті інноваційних процесів з'являються нові способи і засоби виробництва. Це об'єктивно визначає необхідність активного втручання підприємств в інноваційні процеси, критичного аналізу можливих засобів і способів виготовлення того самого виду продукції. Але це тільки один бік питання. Другий - різноманіття форм організації виробництва і праці, шляхів підвищення ефективності виробництва. Необхідність враховувати нововведення, що з'являються, як у сфері технології виробництва, так і в сфері організації виробництва і керування зумовлене, як мінімум, двома причинами, а саме можливістю: знизити витрати виробництва, і тим самим збільшити прибуток і одержати конкурентні переваги на ринку; розширити займаний сегмент ринку чи вихід на нові ринки збуту. В остаточному підсумку і перший, і другий напрями повинні привести до зростання прибутку підприємства, зміцнення його конкурентних позицій на ринку і підвищення рівня економічної безпеки.

Запропоноване розуміння економічної безпеки підприємства дає можливість стверджувати, що воно знаходиться в економічній безпеці, якщо його економічні інтереси гармонізовані з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища - споживачів, постачальників, конкурентів, інвесторів, держави і суспільства в цілому. Гармонізація інтересів підприємства з інтересами взаємодіючих з ним суб'єктів зовнішнього середовища досягається узгодженням інтересів, що, залежно від статусу суб'єкта зовнішнього середовища, може виступати в різних формах.

Суб'єкти зовнішнього середовища, з якими взаємодіє підприємство, дуже різноманітні. Укрупнена систематизація суб'єктів зовнішнього середовища, які взаємодіють із підприємством, наведена на рис. 7.1.

Серед суб'єктів зовнішнього середовища варто виділити насамперед державу, що, як було показано, робить найбільш значний вплив на діяльність підприємства, регулюючи практично всі аспекти його діяльності в різних формах. Кожне підприємство обов'язкове взаємодіє зі споживачами своєї продукції, а також з постачальниками необхідних ресурсів. Склад суб'єктів інфраструктури ринку багато в чому визначається видом діяльності підприємства, його організаційно-правовою формою. Серед суб'єктів інфраструктури ринку виділяються загальні і спеціальні суб'єкти. Із загальних суб'єктів ключову роль відіграють, наприклад, банки, що існували й у рамках адміністративно-командної системи, а в даний час зазнають серйозних змін, пристосовуючись до виконання функцій, властивих інфраструктурі ринкового типу. Для акціонерних товариств важливе значення мають фондова біржа та суб'єкти позабіржової торгової системи, фінансові посередники (торговці цінними паперами, інвестиційні фонди і компанії, трастові компанії), а також суб'єкти фондового ринку.

При цьому слід зазначити, що взаємодія підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища здійснюється в ринковому середовищі, одним з параметрів стану якої є наявність загальноекономічних ризиків, пов'язаних зі стадією розвитку економіки країни в цілому (підйом чи криза), з розвитком інфляційних процесів, рухом ставки банківського відсотка, з паритетом валют. Як відомо, зняти чи знизити загальноекономічні ризики в діяльності підприємства за допомогою відомих способів (диверсифікованість діяльності, передача ризиків і т. п.) неможливо.

 

 

Рис. 7.1. Групи суб’єктів зовнішнього середовища, які взаємодіють із підприємством

 

Взаємодія підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища здійснюється за допомогою реалізації в зовнішньому оточенні функціональних видів діяльності, що допускають насамперед здійснення діяльності з виробництва й обмінних операцій між підприємством та іншими суб'єктами зовнішнього середовища. Схема взаємодії підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища з виробництва й обмінних операцій показана на рис. 7.2.

Взаємодія підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища може бути прямою і опосередкованою.

Під прямою взаємодією розуміються безпосередні контакти підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища, здійснювані тимчасово чи постійно, на документальній чи інформаційній основі, результати яких безпосередньо впливають на прибуток підприємства. До таких суб'єктів зовнішнього середовища віднесені організації, що зв'язані з підприємством завдяки цілям їхньої діяльності і виконуваних для їхнього досягнення завдань, - постачальники ресурсів і споживачі продукції, організації товарного і фінансового ринків, державні органи й органи місцевого самоврядування.

 

 

Рис. 7.2. Взаємодія підприємства із суб’єктами зовнішнього середовища з виробництва й обмінних операцій

 

Опосередкована взаємодія не допускає безпосередніх контактів підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища, діяльність яких, не. роблячи прямого впливу на оперативну діяльність підприємства, визначає стратегічно важливі рішення, прийняті його менеджментом. Опосередкована взаємодія, не допускаючи безпосередніх контактів підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища, впливає на результати діяльності підприємства, зокрема на його прибуток. Найважливіша роль тут приділяється конкурентам підприємства.

Значення опосередкованої взаємодії підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища різко підвищується у зв'язку зі зростанням складності всієї системи суспільних відносин, що є середовищем менеджменту.

Виходячи зі значення слова «інтерес», що розуміється як користь, вигода, прибуток, можна розглядати інтереси підприємства як його взаємодію із суб'єктами зовнішнього середовища, яка здійснюється постійно чи протягом певного проміжку часу, примусово чи на вибір підприємства, результати якого забезпечують одержання прибутку.

Інтереси підприємства невід'ємні від їхніх суб'єктів, оскільки інтереси підприємства - це персоніфікована категорія. Інтересів узагалі не існує. У зв'язку з цим необхідно виділити суб'єкти інтересів підприємства. Персоніфікація суб'єктів інтересів підприємства зумовлена низкою факторів, насамперед такими, як форма власності на засоби виробництва і, відповідно, організаційно-правова форма діяльності підприємства, і самим видом інтересів.

Відповідно до названих факторів ієрархія суб'єктів інтересів підприємства може бути представлена:

1 - власник засобів виробництва;

2 - керівництво підприємства;

3 - команда управління підприємством;

4 - персонал підприємства.

У запропонованій ієрархії суб'єктів інтересів підприємства домінуючі позиції належать власнику засобів виробництва і керівництву підприємства. Така ієрархія суб'єктів інтересів підприємства справедлива для тих випадків, коли власник засобів виробництва чи керівництво підприємства здійснюють контроль над діяльністю підприємства, тобто одночасно є контролюючими суб'єктами.

Суб'єкт контролю формує систему інтересів підприємства і, отже, впливає на його економічну безпеку. Реальний контроль над діяльністю підприємства може здійснюватися сторонніми структурами, наприклад, кредиторами. Присутність такого суб'єкта контролю над діяльністю підприємства можна визначити за результатами аналізу його фінансового стану за допомогою показників частки довго- і короткострокових кредитів у структурі капіталу й оцінки структури кредиторів підприємства. Використання позикових коштів у великому обсязі може привести до того, що реально діяльність підприємства протягом визначеного періоду контролюють власники позикових засобів. Крім того, реальна політика, підприємства може формуватися і реалізовуватися поза сферою управління ним, наприклад, через різного роду консультативні і дорадчі органи.

На перший погляд, ієрархія суб'єктів інтересів підприємства є запорукою забезпечення внутрішньої збалансованості інтересів. Однак при більш близькому розгляді виявляється, що забезпечити внутрішню збалансованість інтересів підприємства досить складно, задачу, вона ґрунтується на зовнішній збалансованості, тобто на збалансованості інтересів підприємства з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища, яке взаємодіють із підприємством. До того ж у кожній функціональній сфері діяльності підприємства існують свої інтереси.

В управлінській практиці досить складно забезпечити внутрішню збалансованість інтересів підприємства навіть при використанні стратегії обмеженої оптимізації. Варто додати, що інтереси підприємства, особливо стратегічні, не завжди можуть бути чітко й однозначно сформульовані в умовах невизначеності зовнішнього середовища. Формулювання інтересів підприємства є значною мірою прерогативою керівництва підприємства, якщо йдеться про державні та акціоновані підприємства, і повною мірою - власників підприємства. Отже, сформульованим інтересам підприємства притаманний значний ступінь суб'єктивізму. Сформульовані інтереси підприємства завжди будуть відбивати рівень кваліфікації, менталітет і професійну інтуїцію керівників підприємства чи його власників, їхнє уміння бачити перспективи розвитку підприємства, прогнозувати стан і динаміку зовнішнього середовища.

Унаслідок значної кількості суб'єктів зовнішнього середовища, з якими прямо чи опосередковано взаємодіє підприємство, інтереси підприємства дуже різноманітні і кожне підприємство характеризується сукупністю тільки йому властивих інтересів, які певним чином співвідносяться між собою, мають різний статус і належать до різних суб'єктів. Інтереси підприємства не тільки різноманітні, а й надзвичайно мобільні, що зумовлено безупинним розвитком самого підприємства, з одного боку, а з іншого - постійними змінами зовнішнього середовища. У зв'язку з цим можна стверджувати, що інтереси підприємства не постійні, вони з часом змінюються.

Розмаїтість і мобільність інтересів підприємства зумовлюють необхідність їхньої систематизації за рядом ознак і упорядкування на основі цієї систематизації, що дозволить чітко їх формулювати, організувати їхній моніторинг, контролювати рівень дотримання, сформувати систему пріоритетних інтересів підприємства і визначити заходи для їх нього захисту. Інтереси підприємства доцільно упорядкувати за такими ознаками:

• вид інтересів;

• природа інтересів;

• ступінь значимості інтересів;

• розподіл інтересів підприємства в часі;

• локалізація інтересів підприємства.

Систематизація інтересів підприємства відповідно до запропонованих ознак наведена на рис. 7.3.

За видом інтересів виділяють економічні, соціальні, політичні й екологічні інтереси.

Економічні інтереси підприємства зумовлені насамперед його позицією на ринку і станом конкурентоспроможності його товарів. Вони представлені низкою економічних показників, такими як контрольована частка ринку, обсяг продаж, ціна товарів, витрати на виробництво і прибуток. Економічні інтереси підприємства пов'язані також з наявністю і доступністю коштів і звідси - з доходами на інвестований капітал чи позики. Останнє впливає на величину позикових засобів, що можуть знадобитися підприємству для фінансування своєї діяльності. Економічні інтереси підприємства є домінуючими. їхній захист забезпечується відповідним механізмом, складність якого пропорційна різноманіттю економічних інтересів підприємства.

 

 

Рис. 7.3. Систематизація інтересів підприємства

 

Соціальні інтереси підприємства пов'язані з процесами розширеного відтворення робочої сили. Будь-яке підприємство зацікавлене в соціальній стабільності суспільства, що, зокрема, зумовлена такими факторами, як наявність робочих місць, навантаження на одне робоче місце, можливість одержання роботи відповідно до професії чи спеціальності, рівень оплати праці і своєчасність виплати заробітної плати, наявність житла, якість медичного обслуговування, можливість одержання соціальних пільг і т. ін.

Соціальна обстановка в суспільстві може також впливати на відношення персоналу до роботи, що, в свою чергу, впливає на його вимоги до величини заробітної плати й умов праці.

Підприємство зацікавлене в забезпеченні всіх функціональних сфер своєї діяльності кваліфікованими фахівцями, у їх сумлінному і творчому виконанні своїх обов'язків, відсутності протестів персоналу в будь-якій їхній формі (страйк, саботаж). З цією метою підприємство повинне брати участь у рамках своєї компетенції в створенні відповідних умов розширеного відтворення робочої сили, що не завжди збігається з його економічними інтересами. Так, підвищення рівня оплати праці персоналу з метою мотивації його до якісної праці впливає, відповідно, на рівень витрат підприємства і може привести до обмеження його економічних інтересів.

Наявність політичних інтересів у підприємства зумовлена тим, що на його діяльність впливає і політична ситуація, що складається в країні чи в регіоні. Певною мірою способи управління економікою, методи і форми державного регулювання діяльності підприємств і є результатом політичних цілей і завдань уряду.

Поява екологічних інтересів підприємства обумовлена низкою передумов, серед яких доцільно виділити соціальні, економічні і духовні.

Соціальні передумови мають переважно суспільний характер, оскільки забруднення навколишнього середовища призводить до підвищення рівня захворюваності населення, погіршує умови його життя, що, в остаточному підсумку, знижує продуктивність праці працездатного населення і веде до значних утрат, пов'язаних з передчасним зносом засобів виробництва, необхідністю ліквідації наслідків несприятливого впливу діяльності підприємств на навколишнє середовище, і підвищує соціальне навантаження на суспільство, що виявляється в зниженні кількості працездатного населення і збільшенні соціальних виплат.

Економічна природа екологічних інтересів підприємств стає все більш очевидно. Більше того, набирає сили процес екологізації економіки, еколого-правові обмеження діяльності підприємств стають усе більш чіткими, завдяки чому удосконалюється механізм еколого-економічних відносин між державою і підприємствами. Економічні методи боротьби з екологічними правопорушеннями покликані стимулювати зацікавленість підприємств у виконанні екологічних законів, зробити вигідну для підприємств природоохоронну діяльність і підсилити економічну відповідальність підприємств за порушення природоохоронного законодавства. Економічні методи боротьби з екологічними правопорушеннями поділяються на дві групи: методи запобігання правопорушень екологічного законодавства і методи економічної відповідальності за вже допущені порушення. Саме економічна відповідальність підприємства по відшкодуванню нанесеного збитку внаслідок екологічного порушення повинна стати важливим економічним методом боротьби з порушеннями екологічного законодавства. З погляду системи інтересів підприємства варто додати, що ця економічна відповідальність значною мірою зумовлює і появу екологічних інтересів підприємства.

Духовні передумови виникнення екологічних інтересів підприємства мають сугубо особистісний характер і зумовлені усвідомленням керівниками і власниками підприємств необхідності зниження шкідливого впливу діяльності підприємства на навколишнє середовище. Однак домінуючою передумовою екологічних інтересів підприємства є все-таки поява додаткових економічних витрат, пов'язаних з компенсацією нанесеного навколишньому середовищу збитку й оплатою за перевищення граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин чи погроза зупинки підприємства.

За своєю природою інтереси підприємства можуть бути природними і примусовими.

Природні інтереси підприємства представлені його взаємодією із суб'єктами зовнішнього середовища, зумовленими потребами процесу виробництва і реалізації продукції, розширеного відтворення капіталу і робочої сили. Ці потреби задовольняються в ході взаємодії з такими суб'єктами зовнішнього середовища, як споживачі продукції, постачальники матеріальних ресурсів, засобів виробництва і капіталу і т. ін. Відмітною рисою природних інтересів підприємства є можливість при зниженні рівня дотримання інтересів перемінити суб'єкт взаємодії й організувати взаємодію з іншим суб'єктом зовнішнього середовища.

Примусовість інтересів підприємства зумовлена тим, що взаємодія підприємства із суб'єктом зовнішнього середовища носить змушений характер, заснований або на використанні адміністративних методів керування, або на безальтернативності дій підприємства.

Прикладом першого типу взаємодії є сплата підприємством податків у бюджети різних рівнів і відрахування в різного роду позабюджетні фонди. Як приклад взаємодії другого типу можна навести взаємодію підприємства з монополістами - природними чи утвореними внаслідок безконтрольної концентрації або виробництва капіталу. Як правило, примусові інтереси підприємства ведуть до втрати частини його доходу внаслідок домінування інтересів партнера над інтересами підприємства. Особливістю змушених інтересів підприємства є неможливість заміни суб'єкта взаємодії.

Розмаїтість і безліч інтересів підприємства зумовлюють необхідність їх упорядкування за ступенем їхньої значимості. З цього погляду можуть бути виділені глобальний інтерес підприємства, пріоритетні і другорядні інтереси.

Глобальний інтерес підприємства пов'язаний зі стадією, що завершує процес виробництва, - стадією обміну, у результаті чого підприємство одержує доход від реалізації своєї продукції, робіт чи послуг. У зв'язку з цим глобальний інтерес підприємства зумовлений його положенням на ринку, наявністю і використанням конкурентних переваг.

До пріоритетних інтересів підприємства належать ті, дотримання яких робить найбільший вплив на величину прибутку підприємства. Пріоритетними інтересами підприємства можуть бути різні їхні види - економічні, соціальні чи екологічні.

Другорядні інтереси підприємства не роблять істотного впливу на величину його прибутку й зумовлені загальною ситуацією в суспільстві взагалі й в економіці країни зокрема.

З позиції розподілу інтересів підприємства в часі можна виділити поточні і стратегічні інтереси підприємства.

Поточні інтереси підприємства представлені існуючими взаємодіями підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища, що забезпечують підприємству доход певної величини.

Стратегічні інтереси підприємства варто розглядати як його потенційно можливі взаємодії із суб'єктами зовнішнього середовища, що не здійснюються в даний час, але передбачаються як ймовірні в майбутньому. Стратегічні інтереси підприємства формуються, виходячи з прогнозування стану зовнішнього середовища, одним з найважливіших аспектів якого є прогнозування інтересів найбільш значимих для економічної безпеки суб'єктів зовнішнього середовища. З усієї сукупності методів прогнозування більш придатний для цієї мети метод сценаріїв. Донедавна методологію «сценаріїв майбутнього» використовували винятково великі організації, в тому числі в різноманітних областях науки, техніки й економіки України. Тепер сценаріям приділяється все більша увага, їх починають використовувати в управлінні середні підприємства, оскільки саме сценарій дозволяє одержати опис сукупності майбутніх взаємозв'язків підприємства із суб'єктами зовнішнього середовища за допомогою формування погоджених, логічно взаємозалежних подій і послідовності кроків підприємства, з визначеним ступенем можливості ведучих до реалізації прогнозованих його інтересів.

З метою формування стратегічних інтересів підприємства можлива розробка двох типів сценаріїв. Перший тип сценарію містить опис послідовності кроків підприємства, що ведуть до дотримання його прогнозованих інтересів з урахуванням балансу з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища. При цьому типі сценарію важлива роль належить стратегічному моніторингу факторів і подій, що впливають як на інтереси підприємства, так і на їхній баланс з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища. Особливо важливе значення такий моніторинг має для пріоритетних інтересів підприємства і/чи для найбільш значимих суб'єктів зовнішнього середовища. Другий тип сценарію припускає опис можливих наслідків для підприємства, якщо його інтереси будуть дотримані чи, навпаки, не дотримані, і які при цьому будуть наслідки для діяльності підприємства. Другий варіант сценарію можна розглядати як портфель заходів, дій і кроків підприємства, реалізація яких у різному наборі забезпечує певні наслідки для підприємства в сфері його інтересів.

З погляду локалізації інтересів підприємства можна виділити галузеві, регіональні і функціональні інтереси.

Галузеві інтереси підприємства можна розглядати як взаємодію підприємства з іншими підприємствами, їхніми об'єднаннями, науковими інститутами тієї галузі, до якої воно відноситься. Така взаємодія може здійснюватися, наприклад, у формі кооперування чи комбінування виробництва, створення на тимчасовій чи постійній основі галузевих об'єднань з різним рівнем централізації керування. Разом з тим галузеві інтереси підприємства найчастіше мають непрямий, опосередкований характер, оскільки зумовлені конкурентною боротьбою з виробниками аналогічної чи взаємозамінної продукції.

Регіональні інтереси підприємства зумовлені його взаємодією із суб'єктами зовнішнього середовища, розміщеними в одному з розглянутим підприємством регіоні. У цьому випадку йдеться про постачальників і покупців продукції підприємства, організації, що представляють ринкову інфраструктуру, чи відділення банків, а також організації регіональної інфраструктури, наприклад, міські чи обласні центри зайнятості.

Функціональні інтереси підприємства розглядаються як його взаємодія із суб'єктами зовнішнього середовища за різними функціональними сферами діяльності. Прикладами такої взаємодії є пошук партнерів по спільній реалізації інвестиційних чи інноваційних проектів, а також звертання підприємства до маркетингових фірм чи фірм рекламних агентств.

Безліч різноманітних інтересів підприємства становлять систему інтересів підприємства, що знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності. Виходячи із запропонованого розуміння інтересів підприємства, розглянутих підходів до їхньої систематизації, можна сформулювати критерії формування системи інтересів підприємства. За умови їхнього дотримання сформувати систему інтересів підприємства, як елемент менеджменту підприємства. До таких критеріїв відносять:

• обмежений характер системи інтересів;

• адресність інтересів;

• трансформацію інтересів в економічні показники;

• внутрішню несуперечність інтересів системи.

Перший критерій формування системи інтересів підприємства зумовлює включення в систему обмеженої кількості інтересів підприємства, що дасть можливість організувати процес спостереження за їхнім дотриманням і вжити заходів по захисту інтересів підприємства. З позиції першого критерію до системи інтересів підприємства входять найбільш значимі для підприємства інтереси, що дозволяє говорити про формування системи пріоритетних інтересів підприємства. Разом з тим система інтересів підприємства повинна бути досить різнобічною за орієнтацією і має враховувати етап життєвого циклу підприємства - етап становлення.

Адресність інтересів розглядається як реалізація об'єктно-орієнтованого підходу в менеджменті, відповідно до якого інтереси підприємства повинні бути сформульовані стосовно конкретних суб'єктів зовнішнього середовища. Критерій адресності інтересів дає змогу забезпечити конкретний характер системи інтересів підприємства.

У тісному зв'язку з критерієм адресності знаходиться наступний критерій формування системи інтересів підприємства - критерій трансформації інтересів в економічні показники. Відповідно до цього критерію, крім якісного адресного формулювання інтереси підприємства повинні бути представлені у вигляді економічних показників. Економічні показники, що дозволяють кількісно представити інтереси підприємства, характеризують, по суті, результати роботи підприємства за умови дотримання тією чи іншою мірою його інтересів. Для одних інтересів може бути використаний один показник, для інших - кілька. При цьому слід зазначити, що для окремих видів інтересів підприємства практично досить важко вибрати економічні показники, за допомогою яких можна було б їх охарактеризувати.

Наприклад, такий інтерес підприємства, як гарна репутація виробленої продукції чи послуг, що надаються, досить важко піддається формалізованому оцінюванню, а якщо все-таки спробувати це зробити, то використовувати таку оцінку в практичній діяльності складно. Кількісну оцінку практично неможливо дати таким інтересам підприємства, що забезпечують загальні умови процесу відтворення. До таких інтересів належать, наприклад, висока кваліфікація управлінського персоналу, одержання кваліфікованих послуг консультантів і фахівців з боку, створення іміджу підприємства і його продукції.

Такі інтереси підприємства, безумовно, впливають на результати його діяльності, на величину прибутку, однак дати кількісну інтерпретацію їм досить важко, тобто результати діяльності підприємства при задоволенні таких інтересів описати за допомогою існуючих чи знову розроблених економічних показників практично неможливо.

Таким чином, дослідження показують, що інтереси підприємства дуже різноманітні, оскільки охоплюють усі аспекти його діяльності.

 

Питання для самоперевірки

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...