Главная Обратная связь

Дисциплины:






Піротехнічне мистецтво. Створення вогню і управління ним як мистецтво існує з давніх часів



Створення вогню і управління ним як мистецтво існує з давніх часів. Започатковане в Китаї багато тисяч років тому, на Русі воно з'являється в XV ст., а елементом урочистостей стає ближче до століття XVII. Саме тоді, за царювання батька Петра I – Олексія Михайловича – в місті Устюзі в 1674 році для розваги голландського купця було пущено кілька ракет і "вертушок". Але особливий розвиток потішні вогні отримали за царювання Петра I, який не тільки захоплювався феєрверками, але і брав безпосередню участь в їх організації.

Для популяризації своїх реформ Петро І влаштовував масштабні публічні видовища – вуличні маскаради, урочисті процесії (обов'язково передбачалося зведення тріумфальних воріт), ілюмінації, пародійні обряди й т.п. Пригадаємо святкування Ніштадтського миру[2] в Петербурзі й Москві (кінець 1721-го - початок 1722 року): "Вересня 10-го відкрився народний маскарад, де особливо здавався забавним народу Бахус, оточений танцюючими сатирами, півнями, журавлями й ведмедями. Вересня 17-го розважали народ цькуванням лева з ведмедем; 28-го були гуляння в Літньому саду. Народу оголошені були милості – прощені злочинці, скасовано недоїмки й штрафи. Смажені бики, купи калачів і фонтани пива й вина були виставлені на площі для народного бенкету". Свята в січні 1722 року тривали в Москві, там "народ особливо дивувався флоту, що їздив московськими вулицями: поперед поїзда їхала золочена галера, де сиділи імператор, генерали, міністри, посли; золоченими веслами гребли багато одягнені веслярі. Потім випливав фрегат із щоглами й пушками; матроси виконували команди, пушки палили салюти. День увінчався чудовим феєрверком і катанням на санях".

Петро захоплювався феєрверками й часто "брав у них особисту участь, не жалуючи на їхній влаштування грошей", оскільки феєрверки мали величезний видовищний ефект і доступні були широкому колу глядачів. У той самий день, коли Петра І урочисто проголосили імператором всеросійським, у небі Петербурга зайнявся "храм Януса, освітлений 20 000-ми різнобарвних вогнів. Два вогненних воїни наблизилися до храму, зачинили двері його й подали один одному руки. Грім тисяч гармат гримнув у цю хвилину; кілька тисяч ракет злетіло в повітря, і від цього такий вогонь утворився, що здавалося, Нева зайнялася. На щиті з'явилося зображення правди з написом "Завжди переможе!" На іншому щиті видні було видно корабель, що заходив у пристань і слова "Кінець справу вінчає"" .

Досвід феєрверкового театру, "вогненних дійств", як їх тоді називали, також пізніше використався для створення сценічних ефектів у театральних постановках і балаганних феєріях.



У Архіві давніх актів зберігається опис великого феєрверку,
влаштованого в Москві 1 січня 1710 з нагоди Полтавської битви:
"Гора каменная, изъявляющая Шведское государство, Леф, выходящий из оной горы, являл армею шведскую, столб с короною, являющей Государство Российское, к которому лев приблизился, потом явился орел для защищения оного столба, изъявляющей армею российскую, и оного льва перуном (или огненными стрелами) расшиб с великим громом".

Після Петра І царська родина продовжувала влаштовувати грандіозні феєрверки, залучаючи до їх створення вчених і витрачаючи на їх організацію шалені кошти. У царювання Єлизавети Петрівни (1741-1761) до створення феєрверків був залучений М.В.Ломоносов. Катерина II, як і її попередниця, Єлизавета Петрівна, дуже любила розваги, і зокрема феєрверки, які в її царювання (1762-1796) влаштовувалися досить часто. Феєрверки влаштовувалися не тільки в столицях. Їх спостерігали жителі Казані, Полтаві, Києві та інших в інших губернських містах.

У ХІХ ст. з’являється література про принципи організації піротехнічних ефектів і про естетичну доцільність їх застосування у громадських заходах. "Очікування феєрверку порушує цікавість; удавана небезпека від злітають ракет, бомб, шипіння, тріск, стрілянина – все це хвилює глядача і додає інтерес видовищу». Так, знаменитий російський винахідник Іван Кулібін винайшов так званий «оптический бездымный несгораемый фейерверк" і був автором робіт "О ракетах верховых", "О двойном фонтанном колесе", "О зеленом огне" та інших.

Згадування про київські феєрверки – потішні вогні – знаходимо в записах за 1684-1685 р. Ефектні вогненні видовища з нічними ілюмінаціями та феєрверками любили улаштовувати в Царському саду (між Маріїнський і Хрещатим парками) київські генерал-губернатори.

1870 р. увійшли в історію київського побуту як епоха фантастично розкішних нічних гулянь з ілюмінацією обох берегів Дніпра, нагорних парків, з хорами й оркестрами, що пропливають на пароплавах через вогняні гроти на ріці. Це була запізніла спроба відродити масові розваги XVІІІ ст. як засіб прославляння імперської влади.

Популярними стають потішні вогні на воді – феєрверки, що запускають із причалу або із човна, що знаходився неподалік від берега. При цьому поверхня води використовувалася як дзеркало, що відображає і ніби "тиражує" ефект феєрверка, який від цього здається пишнішим і видовишнішим.

Феєрверки мали місце також й у побуті приватних осіб, особливо на іменинах.

Ілюмінація – святкове освітлення нічного міста. Із цією метою використовували свічі, виставлені на вікнах запалені сальні плошки на брівці тротуару та на карнизах воріт, смоляні бочки, що палають на площах, горах і берегах Дніпра, прозорі картини у вітринах магазинів, підсвічені вензелі й символічні зображення на транспарантах.

У дні великих торжеств нічний Київ ніби піднімався над побутом повсякденного життя й досягав належної йому величі. У таємничій нічній далечині виникали світлі вежі дзвіниць, мерехтливі лінії вулиць розцвічувалися вогненними фонтанами феєрверків, що запускали в приватних садибах.

Наприкінці XVІІІ – початку XІХ ст. київські ілюмінації за пишністю явно поступалися піротехнічним фантазіям Москви й Петербурга, кияни при цьому домагалися потрібного ефекту, проявляючи винахідливість і художній смак. Наприклад, 14 жовтня 1809 року було освячено тільки що побудований будинок присутствених місць на Плац-парадній площі, напроти Царського палацу, а ввечері, коли почалося святкове гуляння із цього приводу, у кожнім вікні двоповерхового будинку поставили по дві свічі. Як відзначав у своєму щоденнику митрополит Серапіон, ілюмінація виглядала дуже ефектно, тому що при цьому в нічній темряві "чітко позначився план усього будинку".

28 червня 1814 року з нагоди маніфесту про укладання миру із Францією, пише митрополит, були ілюміновані Софійська й Лаврська дзвіниці. На першій "на превелике задоволення громадян" було запалено – 100, а на другий – 200 плошок. На вшановуваннях коронованих осіб кількість освітлювальних плошок обчислювалося тисячами. Від них ішов нестерпний жар, а сало, що горіло в них, поширювало, як писав А. Бенуа про петербурзькі ілюмінації 1870 р., "досить важкий дух".

Він же зазначав, що "це світло від пляшечок було не нинішнє різке, нерухоме, мертве світло електрики, а весь він тріпотів і жив, димчастий же чад, який йшов від сала, що горіло, утворював різновид сяйва навколо палаючих пристроїв. Скляні кришталики були різних кольорів, і строкате їхнє блискотіння надавало особливу казковість садовим перспективам. Я б сказав, що навіть сморідний дух, що йшов від тодішніх ілюмінацій був якимсь необхідним елементом святковості – такий же необхідний і бажаний, як солодкуватий аромат бенгальських вогнів, гул юрби, рівний тупіт коней".

В особливо урочистих випадках цим чудовим святковим чадом дихали й кияни в палаці на Липках або в ратуші на Подолі, де встановлювалися "прозорі картини" з алегоричними й геральдичними сюжетами. Вони писалися прозорими фарбами на тонкому промасленому полотні й висвітлювалися позаду сальними плошками. Ці ілюміновані транспаранти мали за старих часів значні розміри, досягаючи в довжину до 30, а у висоту – до 12 метрів.

Під час перебування в Києві у вересні 1816 р. царя Олександра ІІ, пише М. Закревський, на тій горі, де тепер стоїть Олександрійський костьол, "була ілюмінація у вигляді тріумфальних воріт, які, у [...] віддаленні здавалося, складалися з мерехтливих зірок". "Ми добре пам'ятаємо, – писав історик, – що погода стояла тоді тепла, приємна, і ніч [була] сама чарівна".

Під час банкета, даного київським дворянством на честь княгині Васильчикової у курзалі Закладу штучних мінеральних вод, у Царському саду була влаштована вогненна потіха – великий феєрверк із різнобарвними вогнями, у центрі якого стояла альтанка-ротонда, що блищала вогнем волошкового кольору, – як би "у риму" із прізвищем винуватниці торжества.

Лаврська дзвіниця використалася в композиціях нічних ілюмінацій Києва для створення образа величезної світлої піраміди, що велично піднімається над Дніпром і горами Печерська.

До речі сказати, в 1860 р. у вогненних потіхах стали широко застосовуватися й бенгальські вогні. Як відзначається у звіті газеті "Киянин" про ілюмінації на честь приїзду Олександра ІІ влітку 1869 року, Хрещатик і спуски до нього з Липок і зі Старого міста були "блискуче ілюміновані плошками, ліхтариками, вензелями й транспарантами. Час від часу в різних місцях запалювали бенгальські вогні, що особливо залучали публіку".

Російські царі з давніх часів бачили у вогненних потіхах та ілюмінаціях прекрасний засіб для прославляння монархії. У царювання Олександра ІІ нічні розваги перетворилися в грандіозні політичні демонстрації. Київ з його гористою природою підходив для них як не можна краще, та й самі обставини складалися тоді досить сприятливо для влаштування тут цих нічних фантасмагорій.

В 1870 р. був відновлений царський палац на Липках, і царська родина стала досить часто зупинятися в Києві дорогою на літній відпочинок у Крим або назад відтіля. В один з таких приїздів і було зіграно грандіозне нічне дійство, покликане, на думку його влаштовувачів, продемонструвати єдність монархії з народом.

Пишна пропагандистська вистава відбулася 23 серпня 1873 року й почалося з урочистого виїзду самого царя.

«Его величество, – писала газета «Ки­евлянин», – с великою княжною, великими князьями и со свитою в экипажах изволил почтить этот праздник своим присутствием и, выехав из дворцового сада в прилегающий городской сад, про­ехал посреди восторженного народа кру­гом всего сада [...] Затем его величест­во возвратился в беседку у дворцового сада, расположенную над Днепром, ку­да изволила вскоре прибыть и госуда­рыня императрица. Вслед за тем начал­ся фейерверк [...] Погода была великолепная: тихая южная ночь как будто на­рочно содействовала киевлянам в сердеч­ном их желании угодить государю».

Надалі в описі вражає розмах торжества, у якому брали участь тисячі киян, хори, оркестри, що пливли на пароплавах. Декорацією величного спектаклю служили пишно ілюміновані нічні гори й величезна долина Дніпра, охоплена із двох сторін вогнями. Нічого подібного Києву ніколи бачити не доводилося: «Несметные толпы народа собрались в городском саду и по всему берегу Дне­пра для присутствия на фейерверке. Не­умолчные восторженные крики при виде государя на балконе. Пароходы, бле­стяще освещенные, с музыкою и песенниками проходили по реке. Весь противоположный берег освещался смоляными бочками. Весь Подол и суда по реке, ярко иллюминированные, равно как и памятник св. Владимира и высоты, смежные с садом, представляли действительно великолепную картину, кото­рую может создать только живописная прелесть древнего Киева. Государь им­ператор неоднократно изъявлял свое удовольствие тем зрелищем, которое ему представлялось, и теми чувствами, кото­рыми встречало его население».

Не менше враження справила ця нічна фантасмагорія на самих киян. Важко було представити кращу рекламу існуючого порядку, пишноті двору й чіткій роботі механізмів влади, здатної зрежисерувати і здійснити подібну виставу. На таку ефектну й, у буквальному розумінні, блискучу пропаганду уряд грошей не шкодував.

Улітку 1878 р., під час Російсько-турецької війни, знаменита київська генерал-губернаторша Ольга Іванівна Черткова влаштувала в день іменин цариці велику прогулянку на п'ятьох пароплавах по Дніпру. Захід вважався благодійним, але істиною його метою було, звичайно ж, підтримка в киянах лояльних почуттів і патріотичних настроїв у важкий для монархії час. Черткова використала вже випробуваний в 1873 р. засіб – ілюмінацію долини Дніпра й прибережних гір.

Чотири пароплави були до краю наповнені публікою, що заплатила за квитки непомірно високі ціни (багато бажаючих залишилися на березі). П'ятий пароплав виділили в безкоштовне користування учнівський молоді. В 7.30 вечора, писала газета "Киянин", "всі п'ять пароплавів на близькій відстані один від одного при двох хорах музики відплили нагору до Черторою, а потім направилися до передмістя Києва – Китаєва. Дорогою назад, уже присмерком, за сигналом з пароплава, на якому знаходився директор Товариства пароплавства, запалена була в деяких місцях ілюмінація.

Потім за іншим сигналом, коли пароплави підходили до Видубицького монастиря, запалений був чудовий феєрверк і розкішно ілюмінувалися різнобарвними вогнями мальовничі київські гори, увінчані церквами. У той же час на протилежній стороні ріки горіли по всьому березі смоляні бочки, а біля майстерні Товариства пароплавства (на Трухановім острові) даленів вензель государині імператриці. Ланцюговий міст й обидва береги Дніпра переповнені були масами народу з міста й сусідніх сіл. Дано було ще два сигнали – і ряд блискучих феєрверків і бенгальських вогнів до самої пароплавної пристані засвітив всі гори, що чарівно відображалися в Дніпрі. Чудесна картина, притаманна тільки мальовничій київській місцевості.

Коли пароплави під'їхали до берега, вся пристань, ілюмінована директором Товариства пароплавства, а також і всі київські гори й пагорби були всіяні десятками тисяч народу. Катання, що закінчилось о 10 годині вечора, [...] зробило рідкісну приємність всьому київському населенню".

Пізніше для святкової ілюмінації використовували газові ріжки. Вони розміщалися на фасадах казенних і міських будинків, створюючи складні яскраві прикраси у вигляді царських вензелів. (Погруддя царів у вікнах і на балконах житлових будинків як і раніше підсвічували плошками й лампами). На тротуарах з газових ліхтарів згвинчувалися звичайні стекла й замість них ставилися фігурні ріжки у вигляді зірок. В 1888 р. учений садівник А. Осіпов запропонував освітити хрест монумента св. Володимира електричними вогнями. "Видний за десятки верст пам'ятник св. Володимира, – писав він, – при сильному освітленні представляв би дивовижну картину – саме освітлення хреста вогнями [...] і розсіювання їм світла в простір служило б символом поширення світла навчання Христа з міста Києва". Ця ідея здійснилася завдяки пожертвуванню спікера думи Могилевцева. Палаючий над містом хрест було видно за багато верст при під'їзді до міста річкою або залізницею й справляв сильне враження.

Згодом світлові видовища отримали навіть певну назву: «уподібнення ночі з днем».Так називали засіб ілюмінаціїпарків, вулиць і площ в середині ХІХ ст. за допомогою електричних батарей Бунзена, які поєднувалися дуговими лампами в 1200 і більше свічок.Таке осліплююче освітлення було непридатним для жилих помешкань, проте для театральних постановок, нічних гулянь, ілюмінації вулиць і площ цілком підходило.

Електрична дугова лампа Б. С. Якобі, встановлена на Адміралтействі в Петербурзі в ХІХ ст..

Лондонська вулиця, освітлена свічками Яблочкова

Так, ще задовго до електрифікації вулиць, в 1871 г., «фантастичні вечори» знаменитого «російського і прусського магіка» професора Беккера відбувалися у Міському театрі «при великолепной обстановке роскошно убранной сцены и блистатель­ном электрическом освещении» (тобто при світлі дугових ламп). Публіка йшла дивитися не тільки на «опыты выс­шей салонной магии», скільки на дивовижне освітлення, яке багато хто міг бачити тут вперше.

В 1856 р. потужний електричний прожектор був застосований в Москві на святкуванні коронації Олександра ІІ. Промені електричного світла несподівано вихоплювали із темряви натовп гуляючих, відкривали поглядам то тріумфальні ворота, то окремі будинки і башти.

Цей новий театральний прийом ілюмінації і називався «уподібнення ночі з днем» і зводився здебільшого до того, що на нічній вулиці раптом спалахувала дугова електрична лампа і навкруги ставало світло, наче вдень при ясному сонячному світлі.

В 1850–1860 рр. в європейських столицях до цього ефекту зверталися доволі часто – в театрах, на гуляннях, громадських зборах, процесіях. Коли з ним познайомились кияни, стверджувати важко. Але в травні 1883 року з нагоди коронації Олександра ІІІ було повторено прийом уподібнення ночі з днем, який москвичі спостерігали за аналогічних обставин в 1856 р.


 

Тести





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...