Главная Обратная связь

Дисциплины:






Які ж категорії населення відносять до соціально вразливих?

ФОРМИ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ. СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА МОЛОДІ ТА СІМ’Ї.

ПЛАН

Соціально вразливі категорії населення як пріоритетний напрям соціальної політики і соціального захисту.

2. Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення.

3. Державна молодіжна політика та гарантії соціального захисту молодих громадян. Види соціальних послуг для молоді в ЦСССДМ.

4. Державна допомога сім’ям з дітьми та її види.

1. Соціально вразливі категорії населення як пріоритетний напрям соціальної політики і соціального захисту.

Як зазначалось раніше, соціально-економічна криза в Україні призвела до суттєвого зниження життєвого рівня переважної біль­шості населення, зростання безробіття і неповної зайнятості, перерозподілу трудових ресурсів з легального сектору економіки в «тіньовий», поглиблення поляризації суспільства за життєвим рівнем. Об’єктивні процеси соціально-економічних перетворень позначаються передовсім на окремих категоріях соціально вразливих груп населення, що потребує постійного врахування змін умов життєдіяльності і своєчасного формування адекватної програми соціального захисту.

Ситуація у сфері соціального захисту викликає активне незадоволення більшості громадян України, для яких ціна реформ виявилась надмірною. Саме тому проблема соціального захисту передовсім окремих категорій соціально вразливих груп населення визнана як одна із пріоритетних. Але соціальний захист соціаль­но вразливих груп населення тільки тоді можна вважати дієвим, коли він спирається на ефективну економіку. Тривалий час, майже 8 років, він ішов «замкнутим колом», за схемою: чим нижчий рівень виробництва, і, відповідно, реальні доходи населення, тим більше малозахищених громадян, які потребують допомоги з боку суспільства і держави.

Спад виробництва, його низькі темпи зменшували можливості для надання матеріальної, правової підтримки та захисту окремих категорій громадян. Але чим менша можливість соціальної підтримки, тим слабший людський фактор взагалі і трудовий потенціал зокрема. В останні три роки (починаючи з 2000 р.) спостерігається зростання темпів приросту ВВП, що значно вплинуло на якість і розміри допомог у системі соціального захисту всіх верств населення і зокрема соціально вразливих. Це стосується пенсіонерів, сімей з дітьми, молоді, що навчається з відривом від виробництва, інвалідів тощо.

Які ж категорії населення відносять до соціально вразливих?

Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби. Синонімом цього поняття є «групи ризику», які є об’єктом постійної уваги представників соціальних служб. Вони є потенційними клієнтами відділів соціальної роботи за місцем їх проживання. Тому такими клієнтами працівників соціальних служб є різні за віком люди (від немовлят до престарілих) і представники різних рас, етнічних груп, соціоекономічних рівнів, релігій.



Серед них можна виділити такі категорії:

· бездомні;

· родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів;

· подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти;

· родини, в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні конфлікти;

· ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;

· особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготов­ки тощо;

· особи, які порушили закон і були за це покарані;

· вагітні дівчата-підлітки;

· гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

· особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність;

· залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

· іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості або ті, хто став жертвою расизму, сектизму або інших форм дискримінації;

· особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

· особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

· мігранти та біженці, які мають недостатні необхідні ресурси;

· діти, які мають проблеми, пов’язані з навчанням в школі, та їхні родини;

· особи, які перебувають у стресовому стані, пов’язаному з травмуючими подіями (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також діти, які залишили сім’ю — бездомні.

Очевидно, що не всі наведені категорії однаковою мірою охоп­лені соціальним захистом. Не завжди ми можемо констатувати, що в Україні надаються необхідні послуги всім цим категоріям клієнтів. Соціальну роботу серед них здійснюють як державні, так і громадські організації, а також церковні громади.

2. Диференційований підхід щодо вибору форм і заходів підтримки і захисту соціально вразливих категорій населення

Диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення у виборі форм та заходів соціального захисту означає, що, з одного боку, економіч­ні, правові та соціальні гарантії охоплюють усіх без винятку громадян, а з іншого — необхідний диференційований підхід до різних прошарків і груп населення при виборі цілей, форм, методів і джерел фінансування механізмів соціального захисту залежно від ступеня економічної самостійності людини, рівня її працездатності і способів одержання доходів.

Соціальний захист потрібен насамперед тим, хто нездатний сам захистити себе в ринковій економіці. Для непрацездатних і соціально незахищених членів суспільства головний акцент скон­центрований на гарантуванні переваги в користуванні суспільними фондами споживання, зниженні податків, розвитку соціального обслуговування, сильному правовому й економічному захисті особистих доходів.

Для економічно активних груп населення держава створює макроекономічні передумови для матеріального самозабезпечення. Тому для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист основних прав у галузі праці, в умовах різних форм власності, соціального страхування на випадок втрати роботи, досягнення пенсійного віку, тимчасової втрати працездатності.

Для непрацездатних гарантується матеріальне забезпечення та соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування, виплат державних та місцевих бюджетів.

Як для працездатних, так і для непрацездатних громадян забезпечується диференційовано за групами населення підтримка їхніх доходів в умовах інфляції. Економічна відповідальність за реалізацію основних гарантій розподіляється між державою, підприємствами, громадянами. Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового та соціального обслуговування населення й насамперед — найменш соціально захищених.

У процесі роздержавлення, приватизації соціальна гарантія при диференційованому підході визначається на підставі соціальних нормативів, найважливіші з них це:

― рівень прожиткового мінімуму;

― мінімальний розмір заробітної плати;

― мінімальний розмір пенсії;

― мінімальний розмір соціальної допомоги.

Ці мінімальні соціальні нормативи в міру зміни цін періодично затверджуються Верховною Радою та реалізуються Урядом України в практиці соціального захисту.

Диференційований підхід включає також:

Ø соціальну допомогу непрацездатним;

Ø підтримку рівня життя в умовах зростання споживчих цін;

Ø компенсації, пільги громадянам, що потерпіли під час катастроф;

Ø надання допомоги малозабезпеченим громадянам (обіди, одяг), обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян у будин­ках-інтернатах або вдома;

Ø виплата соціальних пенсій для осіб, які не мають права на трудову пенсію;

Ø бронювання робочих місць для осіб, які підпадають під 5-відсоткову квоту;

Ø працевлаштування осіб, які підпадають під 5-відсоткову квоту на заброньовані робочі місця;

Ø для іншої трудоактивної частини населення — матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття або тимчасової непрацездатності.

Таким чином диференційований підхід в організації соціального захисту в соціальній державі полягає в гарантуванні всім громадянам забезпечення певного соціального мінімуму, якщо в них дохід з певних причин нижче за прожитковий мінімум. Для іншої — сильної і конкурентоспроможної частини трудових ресурсів орієнтація на самозабезпечення і страхування для компенсації і пом’якшення кризових ситуацій. Спинимось детальніше на особливостях захисту окремих категорій соціально вразливих груп населення і особливо на ринку праці.

3. Державна молодіжна політика та гарантії соціального захисту молодих громадян

Молодь, як засвідчує енциклопедичний словник це велика суспільна, соціально-демографічна група, що має специфічні соціальні і психологічні риси, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їхній соціально-економічний і суспільно-політичний стан, духовний світ пере­бувають у становленні, формуванні.

До молоді згідно із законодавством, в Україні відносять громадян України віком від 14 до 35 років, причому з них неповнолітні — це громадяни віком до 18 років.

Законом Українивід 05.02.93 «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» визначено загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.

Молодіжна політика— це невід’ємна складова соціальної політики держави, інших суб’єктів суспільно-політичного життя і відносин, яка спрямована на створення реальних умов, стимулів і конкретних механізмів реалізації інтересів і самореалізації молодих громадян країни, здійснення їхніх життєвих цілей і планів.

До основних напрямів молодіжної політики в перехідний до ринку період відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» слід віднести:

1) соціальну адаптацію молоді до умов ринкової економіки (ст. 3—5);

2) надання гарантій в отриманні освіти (ст. 11);

3) надання гарантій в отриманні професіональної підготовки та працевлаштування (ст. 7);

4) уведення системи довгострокового кредитування підготовки кадрів (отримання освіти у приватних закладах) (ст. 11);

5) розвиток студентського та молодіжного бізнесу (ст. 8);

6) уведення системи довгострокового пільгового кредитування будівництва і придбання жилих будинків і квартир (ст. 10).

Постановою КМУ від 27 серпня 2004 рр. прийнято Загальне положення про центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - центр) є спеціальним закладом, що забезпечує організацію та проведення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи із соціально незахищеними категоріями сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Основними завданнями районного, міського, районного у містах, селищного та сільського центру є:

1) участь у виконанні загальнодержавних та інших соціальних програм шляхом проведення соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю, зокрема забезпечення соціального обслуговування, соціального супроводу та патронажу, соціальної профілактики і реабілітації, соціальної та психологічної адаптації;

2) створення спеціалізованих формувань та забезпечення їх функціонування;

3) залучення громадськості до проведення роботи із сім'ями, дітьми та молоддю, підтримка та розвиток волонтерського руху.

Районний, міський, районний у містах, селищний та сільський центр:

1) проводить соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, шляхом їх виявлення, обліку та вивчення потреб, планування та визначення методів допомоги, надання соціальних послуг, забезпечення за необхідності соціального супроводу;

2) сприяє розвитку та підтримці сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом:

пошуку та підбору кандидатів у прийомні батьки, батьки-вихователі та направлення їх на навчання;

навчання та підготовки кандидатів в опікуни та піклувальники за направленням служб у справах дітей;

соціального супроводження прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу;

3) проводить у сім'ях, серед дітей та молоді за місцем проживання інформаційно-просвітницьку роботу, спрямовану на формування стандартів позитивної поведінки, здорового способу життя шляхом поширення соціальної реклами і проведення консультацій;

4) забезпечує проведення на належному рівні соціальної роботи, запобігає професійним ризикам шляхом організації навчання соціальних працівників, наставництва та професійної підтримки на робочому місці;

5) виконує інші функції відповідно до покладених на центр завдань.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...