Главная Обратная связь

Дисциплины:






Обмеження права інтелектуальної власності



Частина друга статті 424 ЦК України закріплює загальний принцип, щодо можливості обмеження майнових прав інтелектуальної власності, які не будуть визнаватися порушенням цих прав. У даному випадку слід зазначити, що мова йде про обмеження майнових прав інтелектуальної власності, які прямо передбачені в законі. Подібні обмеження бувають кількох видів: часові (строк дії майнових прав інтелектуальної власності), географічні (визначаються кордонами держави або декількох держав, в яких набуваються права на той чи інший об‘єкт права інтелектуальної власності), дозволене "вільне використання" (можливість використання об‘єкту права інтелектуальної власності без отримання дозволу від суб‘єкту права інтелектуальної власності, не зашкоджуючи цим йому), неохоронювані об‘єкти (об‘єкти, які не можуть набути правову охорону відповідно до законодавства про інтелектуальну власність).

Національний законодавець передбачає можливість використання об‘єктів права інтелектуальної власності без згоди суб‘єктів права інтелектуальної власності при дотриманні двох загальних умов: по-перше, воно не повинно створювати перешкод для нормальної реалізації майнових прав суб‘єктів права інтелектуальної власності; по-друге, воно не повинно порушувати їх права та законні інтереси.

У залежності від особливостей об‘єктів права інтелектуальної власності та способів їх використання національне законодавство про інтелектуальну власність встановлює різні винятки щодо обмежень майнових прав інтелектуальної власності. До них відносяться: вільне використання (ст. 444 ЦК України), примусове відчуження прав (ст. 30 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»), право попереднього користувача (ст. 470 ЦК України).

 

2. Об‘єкти права інтелектуальної власності

 

У різних правових сис­темах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначають­ся по-різному. У Великобританії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелекту­альної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипті та у деяких інших країнах ці самі результати визнаються об'єктами виключного права на використання.

Водночас аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн, як однієї, так і іншої групи, свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлю­ється скоріше певними традиціями та іншими факторами.

Чинний нині перелік об‘єктів права інтелектуальної власності отримав свою легалізацію на міжнародному рівні у 1967 р. у Конвенції, якою засновувалась Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), про що вже йшлася мова вище. Так, згідно із ст. 2 цієї Конвенції інтелектуальна власність включає права, що відносяться до:



- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач;

- винаходів у всіх галузях людської діяльності;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- торговельних марок, фірмових найменувань і комерційних позначень;

- захисту від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які мають відношення до інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній та художній галузях.

Загальний перелік об‘єктів права інтелектуальної власності у національному законодавстві закріплений статтею 420 ЦК України. Проте, зазначена стаття ЦК України не містить у собі виключного переліку та визначення категорії "об‘єкт права інтелектуальної власності", а наводить лише їх перелік.

Так, до об‘єктів права інтелектуальної власності належать:

- літературні та художні твори;

- комп‘ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеограми, передачі програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційна таємниця.

Разом з тим, наведення узагальненого переліку об‘єктів права інтелектуальної власності у законодавстві України є новелою та значним кроком вперед у проведенні правової реформи у сфері інтелектуальної власності. Проте, із змісту статті 420 ЦК України можна прийти до висновку, що пропонований перелік не є виключним. Доцільність існування не виключного переліку об‘єктів права інтелектуальної власності полягає у тому, що з кожним роком у світі та в України йде стрімкий розвиток науки і техніки, в зв‘язку з чим можуть з‘явитися нові об‘єкти права інтелектуальної власності, які не передбачені в існуючому національному законодавстві. У такому випадку наявність не виключного переліку виключає можливість відсутності їх правової охорони з боку держави.

Крім того, аналіз ст. 420 ЦК України дає підстави дійти висновку, що законодавець ввів до переліку деякі об‘єкти права інтелектуальної власності, віднесення яких до вказаних об‘єктів викликає неоднозначність міжнародно-правової оцінки. Прикладом таких об‘єктів права інтелектуальної власності є наукове відкриття та раціоналізаторська пропозиція. Водночас, якщо порівняти перелік, що наводиться у міжнародно-правовому акті, з існуючим переліком вище згаданої статті ЦК України, то можна зробити висновок, що як один, так і другий перелік є "відкритим", тобто передбачає існування й інших об‘єктів права інтелектуальної власності, які згодом можуть виникнути. По суті перелік, наведений у ЦК України, також відображає певні зміни, що відбулися з 1967 року в прийнятих міжнародних офіційних підходах щодо правової охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Мова, зокрема, йде про комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та породи тварин.

Слід звернути увагу на те, що питання класифікації об‘єктів права інтелектуальної власності належить до дискусійних питань, оскільки відсутній єдиний підхід до об‘єднання того чи іншого об‘єкта права інтелектуальної власності в ту чи іншу групу за тим чи іншим критерієм.

Якщо виходити з переліку об‘єктів права інтелектуальної власності, який наведений у ст. 2 Конвенції про заснування ВОІВ та відповідного коментарю до неї[17] то об‘єкти права інтелектуальної власності поділяються на дві групи – об‘єкти авторського права та об‘єкти промислової власності. До об‘єктів авторського права відносять літературні, художні, наукові твори, а також виконавську діяльності артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі. Об‘єкти промислової власності включають у себе винаходи у всіх галузях людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки; торговельні марки, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісної конкуренції.

Проте, якщо звернути увагу на Паризьку конвенцію з охорони промислової власності від 20 березня 1983 р., перелік об‘єктів, що входять до промислової власності, буде дещо іншим. Так, до об‘єктів промислової власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення на джерело, найменування місця походження; заходи по припиненню недобросовісної конкуренції.

На підставі спільних ознак об‘єктів права інтелектуальної власності у спеціалізованій юридичній літературі пропонуються різні класифікації, які можна об‘єднати наступним чином:

першу групу складають об‘єкти авторського права та суміжних прав, що межують з першими – до них належать наукові, літературні, художні твори, комп‘ютерні програми та бази даних, а також об‘єкти суміжних прав (виконання, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення);

другу групу складають об‘єкти патентного права (об‘єкти виключного права на результати творчої діяльності, використовувані у виробництві) – винаходи, промислові зразки, корисні моделі, а також комерційна таємниця, ноу-хау;

до третьої групи включають засоби індивідуалізації цивільного обороту, товарів, робіт, послуг – комерційні найменування, торгівельні марки, географічні зазначення;

четверта група об‘єднує у собі нетрадиційні об‘єкти інтелектуальної діяльності – сорти рослин і породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, наукові відкриття тощо.

Водночас наведена вище класифікація об‘єктів права інтелектуальної власності є дещо дискусійною. Так, виходячи з сучасного рівня законодавства у галузі авторського права та суміжних прав, є сумнівним об‘єднання в одну групу об‘єктів авторських прав та суміжних прав. Це пояснюється тим, що на сьогоднішній день суміжні права, хоча й в деякій мірі пов‘язані з авторським правом, складають самостійну, відокремлену систему норм права, що регулюють відповідні суспільні відносини, які пов‘язані з виконавською діяльністю, діяльністю виробників фонограм, а також діяльністю організацій ефірного та кабельного мовлення.

Зауваження викликає й ототожнення комерційної таємниці з "ноу-хау". Відповідно до ст. 505 ЦК України комерційна таємниця – інформація, яка є секретною у тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невід’ємною та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Під "ноу-хау", зазвичай розуміють, певні знання, досвід та секрети виробництва, які необхідні для вирішення технічних або інших задач, інформація, яка складає предмет "ноу-хау", не підлягає державній реєстрації та не отримує охорону (наприклад, патентом, свідоцтвом тощо). Поняття "ноу-хау" є більш ширшим і включає в себе як комерційну таємницю, так і службову таємницю, норми, спрямовані на захист від недобросовісної конкуренції, норми договірного та деліктного права, а також кримінально-правові норми, у випадках коли присутні ознаки злочину.

До дискусійної площини належить й виділення в окрему групу нетрадиційних об‘єктів інтелектуальної діяльності.

ЦК України в залежності від особливостей об‘єктів права інтелектуальної власності та правового регулювання набуття на них прав, здійснення таких прав та правового захисту, ввів нову класифікацію об‘єктів права інтелектуальної власності, що знайшла своє відображення в структурі та змісті Книги четвертої ЦК України і відповідає правовим інститутам права інтелектуальної власності як самостійної комплексної галузі права.

 

3. Суб‘єкти права інтелектуальної власності

Новелою національного законодавства є визначення суб‘єкту права інтелектуальної власності, що закріплюється у статті 421 ЦК України. Так, суб‘єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці об‘єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК України, іншого закону або договору.

Проте, зазначене визначення не є дефінітивною нормою, а формулюється через зазначення окремих груп осіб (творців, авторів, виконавців, винахідників та ін.) та характеристику тих прав інтелектуальної власності, які за ними закріплюються (особистих немайнових та майнових). У той же час, виходячи із змісту зазначеної статті ЦК України можна сформулювати наступне доктринальне визначення суб‘єкту права інтелектуальної власності: суб‘єкт права інтелектуальної власності – це творець (творці) об‘єкту права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать права інтелектуальної власності.

У статті 421 ЦК України визначення суб‘єкта права інтелектуальної власності подане через вживання законодавцем терміну "творець об‘єкту права інтелектуальної власності". Термін "творець" у вищезазначеній статті за своїм змістом є аналогічним терміну "автор об‘єкту права інтелектуальної власності". Творець (автор) – це фізична особа, творчою працею якої створюється об‘єкт права інтелектуальної власності. Результат інтелектуальної, творчої діяльності може створити лише фізична особа.

Виходячи із специфіки об‘єктів права інтелектуальної власності визнання особи творцем (автором) зазначеного об‘єкту не залежить від обсягу її дієздатності. Творцями (авторами) об‘єктів права інтелектуальної власності можуть бути обмежено та недієздатні особи. Щодо недієздатних і малолітніх (до 14 років), то майнові права інтелектуальної власності здійснюють від їх імені батьки, усиновителі або опікуни (статті 31 і 41 ЦК України), тобто їх законні представники. Неповнолітні фізичні особи, віком від 14 до 18 років, можуть самостійно здійснювати свої правомоччя щодо об‘єктів права інтелектуальної власності, наприклад, укладати договори на видання своїх творів (ст. 32 ЦК України). За фізичними особами, які визнані обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, за законом також визнається авторство. Але здійснювати свої правомоччя у сфері інтелектуальної власності вони можуть лише за згодою своїх піклувальників (ст. 37 ЦК України). Таким чином, фізичні особи які не мають повної цивільної дієздатності, є носіями особистих немайнових прав інтелектуальної власності. Реалізація майнових прав інтелектуальної власності від імені таких осіб та в їх інтересах здійснюється їх законними представниками (батьками, усиновителями, піклувальниками, опікунами).

Юридичні особи не можуть створювати об‘єкти права інтелектуальної власності, це можуть зробити лише фізичні особи, що перебувають з ними у трудових відносинах (або за цивільно-правовими договорами). Проте юридичній особі може належати комплекс прав інтелектуальної власності та вона може бути, як і творець (автор), суб‘єктом права інтелектуальної власності за договором або законом.

Безпосереднє визначення та зміст права інтелектуальної власності міститься у ст. 418 ЦК України, зміст особистих немайнових прав інтелектуальної власності міститься у ст. 423 ЦК України, а зміст майнових прав інтелектуальної власності – у ст. 424 ЦК України.

Що стосується класифікації суб’єктів права інтелектуальної власності, то можна зазначити наступне.

З практичної точки зору всіх суб‘єктів права інтелектуальної власності можна поділити на дві групи – первинних та вторинних суб’єктів права інтелектуальної власності. До першої групи належать первинні суб‘єкти, які набули право інтелектуальної власності в результаті створення або державної реєстрації прав на об‘єкт права інтелектуальної власності. До цієї групи слід, у першу чергу, віднести автора (творця), оскільки саме його інтелектуальний, творчий потенціал є тим джерелом, з якого народжується об‘єкт права інтелектуальної власності. Тому, саме за автором (творцем) законодавець закріплює і визнає, за загальним правилом, весь обсяг особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, що складають зміст права інтелектуальної власності.

Друга група суб‘єктів права інтелектуальної власності – це вторинні суб‘єкти права інтелектуальної власності. Вони самі нічого не створюють, але на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності і відповідно визнаються суб‘єктами права інтелектуальної власності.

Найбільш повне уявлення про суб‘єктів права інтелектуальної власності можна зробити, виходячи з інститутів права інтелектуальної власності. Так, до суб‘єктів права інтелектуальної власності належать: суб‘єкти права інтелектуальної власності на об‘єкти авторського права і суміжних прав, суб‘єкти права інтелектуальної власності на результати науково-технічної творчості; суб‘єкти права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації.

Суб‘єктом авторського права згідно із ст. 435 ЦК України є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Автор твору належить до первинного суб‘єкту права інтелектуальної власності. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на об’єкти авторського права відповідно до договору або закону. Ці суб‘єкти є правонаступниками первинного суб‘єкту права інтелектуальної власності (ст. 435 ЦК України).

Суб‘єктом суміжних прав згідно із ст. 450 ЦК України є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, виробником відеограми, організацією мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі програми організації мовлення. Зазначені суб‘єкти належать до первинних суб‘єктів суміжних прав (ст. 450 ЦК України). Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону у первинних суб‘єктів суміжних прав.

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на наукові відкриття є лише фізичні особи – автори, інтелектуальною, творчою діяльністю яких зроблене наукове відкриття (гл. 38 ЦК України).

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори відповідно винаходів (винахідники), корисних моделей і промислових зразків. Інші особи, які набули право на зазначені об‘єкти права інтелектуальної власності за договором чи законом, відносяться до категорії вторинних суб‘єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» автором винаходу, корисної моделі і промислового зразка є фізична особа, результат інтелектуальної, творчої діяльності якої визнано винаходом (корисною моделлю) або промисловим зразком.

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на компонування (топографію) інтегральних мікросхем є її автор та інші особи, які набули право на компонування інтегральних мікросхем на підставі договору або закону (ст. 473 ЦК України).

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана (ст. 483 ЦК України).

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин та породу тварин є автори, роботодавці, спадкоємці та інші особи, що набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин чи породу тварин за договором чи законом (ст. 486 ЦК України).

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, відповідно до змісту ст. 505 ЦК України, є особи, які займаються підприємницькою діяльністю та мають юридичний статус підприємців.

Суб‘єктом права інтелектуальної власності на об‘єкт права інтелектуальної власності, створений у зв‘язку з виконанням трудового договору або на замовлення, закон в рівній мірі визнає автора (працівника), роботодавця та замовника (ст.ст. 429 і 430 ЦК України).

Суб‘єктом права інтелектуальної власності може бути інша (не автор/творець) фізична особа (здебільшого, зареєстрована як підприємець) та юридична особа, до яких на підставі договору (ліцензії) або закону переходять повністю або частково майнові права інтелектуальної власності на результат науково-технічної, творчої діяльності.

Суб‘єктами права інтелектуальної власності за певних умов можуть бути, також спадкоємці (щодо фізичних осіб) та правонаступники – щодо юридичних осіб (у разі ліквідації, реорганізації тощо). Спадкоємці – це особи (фізичні або юридичні), до яких у разі смерті автора (творця) або фізичної особи-підприємця переходять майнові права інтелектуальної власності. Правонаступниками, зазвичай, є юридичні особи. У разі припинення діяльності юридичної особи – суб‘єкта права інтелектуальної власності до правонаступника переходять майнові права інтелектуальної власності. Одним з видів правонаступництва є перехід майнових прав інтелектуальної власності до роботодавця або замовника (ст.ст. 429 і 430 ЦК України).

Отже, автори (творці) об‘єктів авторського права і суміжних прав, а також результатів науково-технічної творчості є первинними суб‘єктами права інтелектуальної власності. Тільки творцям (авторам) зазначених об‘єктів права інтелектуальної власності належать особисті немайнові права інтелектуальної власності, які є невідчужуваними. Вони можуть передавати іншим особам повністю або частково майнові права інтелектуальної власності – за договором або за законом (примусові ліцензії). Роботодавцям та замовникам належать майнові права інтелектуальної власності в обсязі, що передбачений договором або законом. Правонаступниками первинних суб‘єктів права інтелектуальної власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, до яких на підставі договору, заповіту або закону переходять майнові права на використання об‘єктів права інтелектуальної власності, та деякі особисті немайнові права (наприклад, право на захист авторства, недоторканості твору та ін.).

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на комерційне найменування, торговельну марку та географічне зазначення є особи, яким належать майнові права інтелектуальної власності на ці комерційні позначення. Відповідно до ст. 83 ЦК України суб‘єктами права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування можуть бути лише юридичні особи, товариства (підприємницькі та непідприємницькі), установи та юридичні особи інших організаційно-правових форм, встановлених законом. Вони є носіями виключно майнових прав інтелектуальної власності, а особисті немайнові права їм не належать, оскільки закон не визнає авторства на комерційні (фірмові) найменування.

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів та послуг) згідно ст. 494 ЦК України та п. 5 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» можуть бути юридичні або фізичні особи, а також об‘єднання осіб, які зареєстрували на своє ім‘я право інтелектуальної власності на торговельну марку, та правонаступники зазначених осіб. Вони так само є носіями майнових прав інтелектуальної власності, оскільки такого суб‘єкту права інтелектуальної власності як автор торговельної марки, закон не визнає.

Суб‘єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару згідно ст. 502 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» можуть бути фізичні або юридичні особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Право на використання географічного зазначення, право інтелектуальної власності на яке зареєстроване, мають виробники, які у зазначеному географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до державного реєстру.

Окремо необхідно зазначити, що від суб‘єкту права інтелектуальної власності слід відрізняти суб‘єктів процесу набуття правової охорони на об‘єкти права інтелектуальної власності та процесу захисту права інтелектуальної власності. До другої групи суб‘єктів слід віднести, крім суб‘єктів права інтелектуальної власності і тих суб‘єктів права, які надають суб‘єкту права інтелектуальної власності допомогу в набутті прав та приймають відповідні рішення щодо заявлених на реєстрацію об‘єктів, визнаючи їх об‘єктами права інтелектуальної власності.

До таких суб‘єктів слід віднести патентних повірених, Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі – Держдепартамент), Апеляційну палату Держдепартаменту, а також суди. Але ні патентний повірений, ні Держдепартамент, ні Апеляційна палата чи суд, виконуючи конкретні завдання: представляючи інтереси заявників (патентні повірені), приймаючи рішення щодо набуття прав на об‘єкти права інтелектуальної власності (Держдепартамент), поновлюючи порушене або оспорюване право (Апеляційна палата та суд), не набувають статусу суб‘єкта права інтелектуальної власності, вони мають свій правовий статус, визначений у законодавстві України. Наприклад, обсяг повноважень патентних повірених регулюється нормами спеціального законодавства у сфері інтелектуальної власності та Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 р. № 938 (з наступними змінами).

 

4. Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності

Стаття 422. Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Право інтелектуальної власності на результат творчої діяльності виникає внаслідок його створення, якщо такий об'єкт відповідає вимогам закону, а саме він має бути новим, втіленим в матеріальний об'єкт, придатним для використання, та відповідати іншим вимогам встановленим законодавством. Законом можуть бути передбачені й інші підстави виникнення права інтелектуальної власності на об'єкт, а саме з моменту реєстрації майнових прав або внаслідок використання.

Так, право інтелектуальної власності на об'єкти авторського права і суміжних прав виникає з моменту створення твору, тобто надання творам науки, літератури, мистецтва об'єктивної форми.

Право інтелектуальної власності на об'єкти суміжних прав виникає: на виконання - з моменту його першого здійснення; на фонограми і відеограми - з моменту їх вироблення; на передачу (програму) - з моменту її першого здійснення.

Майнові права інтелектуально власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, на компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, географічні зазначення є чинними від дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Виключні майнові права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування інтегральних мікросхем виникають від дати подання заявки на зазначені об'єкти до відповідного державного органу.

Майнові права інтелектуальної власності на сорти рослин і породи тварин виникають від дати, наступної за датою їх державної реєстрації. Виключні майнові права на сорти рослин і породи тварин - зі січня року, що настає за роком державної реєстрації цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності на географічні зазначення виникають від дати, наступної за датою їх державної реєстрації. На географічні зазначення виключні права не виникають.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого його використання та охороняється без обов'язкового подання заявки на останнє чи його реєстрації і незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Майнові права на торговельну марку є чинними від дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку. Щодо виключних майнових прав інтелектуальної власності на вказану марку, то вони виникають від дати подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку.

Оскільки визначення дати виникнення права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію ЦК України не містить, такою вважається дата визнання пропозиції раціоналізаторською і початку її використання. Дата виникнення правової охорони комерційної таємниці також не визначена в ЦК України.

Отже, ЦК України уніфікував моменти виникнення права інтелектуальної власності на різні її об'єкти. Право інтелектуальної власності на її об'єкти може виникати на підставі цивільно-правових договорів. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані іншій особі повністю або частково, а умови передання майнових прав інтелектуальної власності визначаються договором.

Також окремою підставою виникнення права інтелектуальної власності може бути перехід такого права у спадщину.

 

5. Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...