Главная Обратная связь

Дисциплины:






Право перешкоджати неправомірному використанню об‘єкту права інтелектуальної власності



Майнові права інтелектуальної власності не обмежуються тільки використанням та наданням дозволу на використання об‘єкту права інтелектуальної власності, а й передбачають виключне право суб‘єкта права інтелектуальної власності перешкоджати неправомірному використанню цього об‘єкту (п. 3 ч. 1 ст. 424 ЦК України).

Під неправомірним використанням слід вважати будь-яке використання об‘єкту права інтелектуальної власності, як в межах договору, так і поза договором, що порушує майнові права суб‘єктів права інтелектуальної власності. Причому, якщо мова йде про неправомірне використання об‘єктів права інтелектуальної власності в межах договору, то право, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 424 ЦК України – це право первинних суб‘єктів права інтелектуальної власності. У разі, коли неправомірне використання об‘єктів права інтелектуальної власності відбувається поза договором, тобто є в наявності делікт, суб‘єктом права перешкоджати неправомірному використанню є будь-який суб‘єкт права інтелектуальної власності, як первинний, так і вторинний – як автор, так і інша особа, яка набула майнові права інтелектуальної власності на підставі договору чи закону. Перешкоджати неправомірному використанню об‘єктів права інтелектуальної власності всі суб‘єкти права інтелектуальної власності можуть як неюрисдикційними способами (наприклад, лист-попередження, що адресований порушнику), так й юрисдикційними способами – шляхом звернення до відповідних органів державної влади.

Перешкоджати неправомірному використанню об‘єктів права інтелектуальної власності автор або інший суб‘єкт права інтелектуальної власності може шляхом попередження (запобігання) можливості неправомірного використання об‘єкту права інтелектуальної власності, використовуючи різного рівня захисні технології на підвідомчих йому підприємствах з метою перешкоджання можливим підробкам. У випадку, коли неправомірне використання об‘єкту права інтелектуальної власності вже відбулося, суб‘єкт права інтелектуальної власності може вимагати від правопорушника припинити незаконне використання об‘єкту права інтелектуальної власності і тим самим припинити порушення належних йому майнових прав інтелектуальної власності.

Форми й види використання об‘єктів права інтелектуальної власності визначаються їх особливостями, що закріплені у законодавстві України. Так, особливості використання об‘єктів авторського права визначаються у ст. 441 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»; об‘єктів суміжних прав – у статтях 453-455 ЦК України та статтях 39-41 Закону України «Про авторське право і суміжні права»; винаходів, корисних моделей та промислових зразків – у ст. 464 ЦК України, ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 495 ЦК України та ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» тощо.



 

6. Здійснення права інтелектуальної власності

Характер та спрямованість можливої поведінки суб'єкта права інтелектуальної власності, а отже, і напрямів здійснення цього права у загальному вигляді визначаються ст. 41 Конституції, котра встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Правом володіння визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування суб'єкта над результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Правом користування визнається юридично забезпечена можливість суб'єкта видобувати з свого результату його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб. Правом розпорядження визнається юридично забезпечена можливість визначати долю результату своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Розпорядження майновими правами суб'єкта права інтелектуальної власності нерідко здійснюється шляхом передання їх іншій особі, Отже, може йтися про право передання майнових прав у межах реалізації правомочності розпорядження правом інтелектуальної власності.

До вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної власності має також бути додане право легітимації, тобто право автора результату інтелектуальної, творчої діяльності на визнання такого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної власності.

З вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної діяльності найбільше практичне значення мають право користування та право розпорядження об'єктом цього права.

Закріплені у Конституції правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності зумовлюють принцип свободи використання - безпосередньо або шляхом укладення договору - об'єкту інтелектуальної власності. Відповідно до цього принципу суб'єкт права інтелектуальної власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності, дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, взагалі будь-яким чином використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому вимог до здійснення цивільних прав, зокрема, не порушувати права інших осіб.

Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються законом. Наприклад, відповідно до ст. 441 ЦК використання твору, що є об'єктом права інтелектуальної власності, можливе шляхом: опублікування (випуску в світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; перекладу; переробки, адаптації, аранжування тощо; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічного виконання; продажу, передання в найом (оренду) тощо; імпорту його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.

Абсолютний характер права інтелектуальної власності означає, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою, за загальним правилом, має здійснюватися з дозволу особи (того, хто створив об'єкт інтелектуальної власності, уповноваженої ним особи, спадкоємців тощо), яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Однак законом можуть бути передбачені випадки правомірного використання об'єктів інтелектуальної власності без такого дозволу. Зокрема, ст. 444 ЦК передбачає, що твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб та безоплатно використаний будь-якою особою як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо - і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою, тощо.

Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності, як правило, відбувається шляхом видачі ліцензії. Умови видачі такої ліцензії можуть бути визначені ліцензійним договором.

Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності можливе за допомогою різних договорів: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі для уникнення його нікчемності, але законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкту в певній обмеженій сфері. Це називається "ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності". Ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта в зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія допускає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта в зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Головною правовою формою передання майнових прав інтелектуальної власності є ліцензійний договір, за яким одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Відповідно до вимог ст. 1109 ЦК у ліцензійному договорі мають бути визначені вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати грошей за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити в договір. При цьому предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності може також здійснюватися шляхом внесення їх до статутного ' капіталу юридичної особи, передачі у заставу та використання в і інших цивільних відносинах (ч. З ст. 424 ЦК, Закон "Про заставу" та ін.). Оцінка вартості майнових прав інтелектуальної власності у таких випадках провадиться за згодою сторін з урахуванням приписів закону.

Особливості має здійснення право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, що полягають в тому, що таке право може здійснюватися за договором між ними.

Якщо суб'єкти права інтелектуальної власності, що належить кільком особам, вважають недоцільним укладення такого договору або не зуміли досягти згоди стосовно істотних умов такого договору, то право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно, (ст. 428 ЦК). Це означає, що жоден з таких суб'єктів не може самостійно розпорядитися жодним з майнових чи немайнових прав інтелектуальної власності, усі вони беруть участь в управлінні правом інтелектуальної власності, мають право на прибутки від нього, але й несуть видатки, пов'язані зі здійсненням права інтелектуальної власності.

 

7. Джерела права інтелектуальної власності

Джерелами права інтелектуальної власності є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є національні нормативно-правові акти та міжнародно-правові акти, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлюється гарантія свободи інтелектуальної діяльності в Україні (ст. 54).

Основними джерелами, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності є, перш за все, Цивільний кодекс України та спеціальні закони.

Систематизувати нормативно-правові акти у сфері права інтелектуальної власності можна за кількома критеріями.

За об‘єктною ознакою, тобто в залежності від того, з приводу якого об‘єкту права інтелектуальної власності нормативно-правовий акти регулює суспільні правовідносини, їх можна класифікувати на: 1) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов‘язані з охороною авторського права і суміжних прав; 2) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності.

В залежності від того, в якому нормативно-правовому акті права інтелектуальної власності отримали своє закріплення: 1) нормативно-правові акти України з питань інтелектуальної власності; 2) міжнародно-правові акти з права інтелектуальної власності, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В залежності від юридичної сили нормативно-правового акту, яким регулюються відносини у сфері інтелектуальної власності: 1) Конституція України; 2) міжнародні договори, угоди, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) закони України та кодекси України; 4) підзаконні нормативно-правові акти (укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, постанови міністерств і відомств України та ін.).

Можна також провести систематизацію за змішаною основою: 1) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов‘язані з охороною авторського права і суміжних прав; 2) нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності; 3) міжнародно-правові акти з авторського права і суміжних прав, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 4) міжнародно-правові акти з промислової власності, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Центральне місце серед них посідає Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Конституція України проголошує право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41), а також гарантує свободу творчості та захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (стаття 54).

Важлива роль належить також Цивільному кодексу України, що містить книгу четверту "Право інтелектуальної власності", норми якої регулюють цивільно-правові питання, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав інтелектуальної власності.

У Цивільному кодексі України як в нормативному акті базисного характеру висвітлено значення і місце прав інтелектуальної власності у системі інших цивільних прав. Право інтелектуальної власності розглядається як складова частина цивільних прав, хоча правовідносини у сфері інтелектуальної власності регулюються також й іншими кодексами та спеціальними законами. Важливо, що до зазначених правовідносин застосовуються всі ті норми цивільного кодексу України, що мають загальний характер і розраховані на регулювання всіх цивільно-правових відносин, наприклад, норми щодо прав і дієздатності осіб, засобів і способів захисту порушених прав, правовідносини, пов'язані із спадковим правом, правоздатністю іноземних громадян і осіб без громадянства. До правовідносин у сфері інтелектуальної власності повинна застосовуватися і загальна частина зобов'язального права, якщо тільки спеціальні норми законодавства у сфері інтелектуальної власності не вносять до неї корективи або якщо необхідність таких коректив не випливає з особливостей зазначених правовідносин.

Цивільний кодекс (Книга 4 „Право інтелектуальної власності”, Книга 5 „Зобов’язувальне право”), Цивільний процесуальний кодекс, Господарський кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Кримінальний кодекс, Кримінальний процесуальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс.

Досвід інших країн, що мають кодифіковане цивільне законодавство, а також історія розвитку вітчизняного законодавства з питань інтелектуальної власності доводять перевагу регулювання правовідносин у цій сфері спеціальними законами. На цей час в Україні діють декілька спеціальних законів, що безпосередньо регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності:

- Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;

- Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”;

- Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”;

- Закон України „Про охорону прав на сорти рослин”;

- Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”;

- Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”;

- Закон України „Про авторське право та суміжні права”;

- Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”;

- Закон України „Про захист від економічної конкуренції”;

- Закон України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм”;

- Закон України „Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.

Правові норми з питань інтелектуальної власності містяться також у деяких інших законах України.

Крім того Україна є членом міжнародної системи інтелектуальної власності, основу якої складають наступні міжнародні договори:

- Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів;

- Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник;

- Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм;

- Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів;

- Найробський договір про охорону олімпійського символу;

- Паризька конвенція про охорону промислової власності;

- договір про патентне право (PIT);

- Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення;

- договір про закони про торговельні марки;

- договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів;

- Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем;

- договір ВОІВ про авторське право;

- договір ВОІВ про виконання і фонограми;

Глобальні договори системи охорони:

- Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;

- Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;

- Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації;

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

- договір про патентну кооперацію; Договори про класифікації:

- Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків;

- Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації знаків;

- Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію;

- Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних елементів;

Питання інтелектуальної власності знаходять свого відображення і у судовій практиці, переважно – у практиці Вищого господарського суду України. Зокрема, можна згадати оглядові листи ВГС України, у яких аналізується практика застосування господарськими судами законодавства про захист прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності.[20] У зв’язку зі складністю судових спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності, до розгляду яких залучають судових експертів, що готують висновки судової експертизи як один із доказів по справі, ВГСУ прийнято ряд актів, спрямованих на вирішення питань призначення судових експертиз. В якості прикладу можна навести Рекомендації ВГСУ вiд 29.03.2005 № 04-5/76 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності».

Говорячи про джерела права інтелектуальної власності, доцільно згадати і про стандарти, що закріплені у цій сфері – міжнародного та національного рівня. Зокрема, такими є Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), які є нормативними документами, що стосуються інформації та документації промислової власності та містять правила і рекомендації щодо уніфікованих методів представлення інформації на різних носіях.[21] Стандартами ВОІВ регламентуються: форма та зміст патентних документів; правила їх індексування, класифікування та кодування; зміст та структура офіційних бюлетенів і покажчиків до них; характеристики матеріальних носіїв інформації тощо. Застосування стандартів патентними відомствами сприяє гармонізації та уніфікації патентної документації, забезпечує більш ефективне міжнародне співробітництво в сфері патентної документації та стандартизації, полегшує міжнародний обмін, сприяє подоланню мовного бар’єру. Наприклад, користувачам Фонду патентної документації громадського користування (ФГК), що ведеться в Україні, знання чинних редакцій стандартів допоможе зорієнтуватися під час пошуку та аналізу патентної документації країн світу.

В Україні у 1997 році започатковано систему державних стандартів у галузі промислової власності та з 1 січня 1998 року введено в дію (наказ Держстандарту України 327 від 6 червня 1997 року) такі стандарти:

· ДСТУ 3574-97 Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення.[22]

· ДСТУ 3575-97 Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення.[23]

Стандарти розроблені відповідно до чинного законодавства України у галузі промислової власності. Ці вимоги є обов’язковими для суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного бюджету. Для всіх інших суб'єктів господарської діяльності вимоги стандартів мають рекомендаційний характер.


[1] Основи інтелектуальної власності. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 26.

[2] Цитовано за книгою «Основи інтелектуальної власності». – К.: Ін Юре, 1999. – С. 27.

[3] Цитовано за книгою «Основи інтелектуальної власності». – К.: Ін Юре, 1999. – С. 27.

[4] Щербина В. Геральдика производства // Наука и жизнь. – 1970. – № 7. – С. 69-73.

[5] Щербина В. Геральдика производства // Наука и жизнь. – 1970. – № 7. – С. 69-73.

[6] Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М., 1995. – С. 264

[7] Цитується за книгою «Основи інтелектуальної власності». – К.: Ін Юре, 1999. – С. 27.

[8] Пиленко А. Право изобретателя. – СПб, 1902. – Т.1. – С. 84.

[9] Азбука авторского права. – М.: ЮНЕСКО, 1982. – С. 22.

[10] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 г., измененный 2 октября 1979 г. – ВОИС. – Женева, 1990. – С. 8.

[11] Основи інтелектуальної власності. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 36.

[12] Офіційний сайт ВОІВ - http://www.wipo.int/.

[13] Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За редакцією Ю.М. Капіци: кол-авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – В.: Видавничий Дім «Слово», 2006. – С. 27.

[14] Дроб‘язко В.С., Дроб‘язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. – 4-5.

[15] Дроб‘язко В.С., Дроб‘язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – С. 12.

[16] Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За редакцією Ю.М. Капіци: кол. авторів: Ю.М. Капіца, С.К. Ступак, В.П. Воробйов та ін. – В.: Видавничий Дім «Слово», 2006. – С. 49.

[17] Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади та практика. – Т.1.: Право інтелектуальної власності. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 284.

[18] Загальна теорія цивільного права: Підручник / О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, О.В. Дзера та ін.; За ред. О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. – К.: Вища шк., 1992. – С. 362-364.

[19] Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. – 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. –К: Юрінком Інтер, 2006. – Т.1. – С. 709.

[20] Оглядовий лист ВГСУ вiд 17.04.2006 № 01-8/844 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на промисловий зразок та прав на раціоналізаторську пропозицію».

Оглядовий лист ВГСУ вiд 17.04.2006 № 01-8/845 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права власності на комерційне найменування».

Оглядовий лист ВГСУ вiд 17.04.2006 № 01-8/846 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти авторського права і суміжних прав».

Оглядовий лист ВГСУ вiд 17.04.2006 № 01-8/847 «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на знаки для товарів і послуг (торговельну марку)».

[21] Інформація щодо Стандартів ВОІВ розміщена на сайті: http://www.sdip.gov.ua/

Стандарти ВОІВ включені у “Handbook on Industrial Property Information and Documentation”. – Geneva: WIPO,1998. – 659 p. (”Посібник ВОІВ з інформації та документації в галузі промислової власності”), який видавався до 2000 р. на папері у вигляді окремих видань англійською, французькою та іспанською мовами. Видання російською мовою на папері “Руководство ВОИС по информации и документации в области промышленной собственности (Стандарты ВОИС)”. – Женева: ВОИС, 1998., вміщує тільки стандарти. З 2000 р. зазначений Посібник та стандарти ВОІВ російською мовою видаються тільки на CD-ROM (з регулярним оновленням), а також розміщуються на WEB – сайті ВОІВ за адресами:

(http://www.wipo.int/scit/en/standards/standards.htm) – повні тексти міжнародних стандартів англійською мовою; (http://www.wipo.int/scit/ru/standards/) – повні тексти міжнародних стандартів російською мовою.

[22] ДСТУ 3574-97 Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення. Чинний від 1998 01 01.

Цей стандарт установлює основні положення, порядок складання та оформлення патентного формуляра – офіційного інформаційного документа, який засвідчує стан об'єкта господарської діяльності як товару щодо порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об'єкти промислової власності. Застосовується для забезпечення використання об'єкта господарської діяльності у державі та за кордоном без порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на обєкти промислової власності. Для полегшення складання та оформлення патентного формуляра розроблені методичні рекомендації Виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на обєкти промислової власності, в яких детально розяснюється заповнення кожного розділу патентного формуляра з урахуванням чинних законодавчих актів України, а також норм міжнародного права в сфері інтелектуальної власності. // http://www.sdip.gov.ua/

[23] ДСТУ 3575-97 Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення.Чинний від 1998 01 01

Цей стандарт установлює основні положення, порядок проведення та форму звіту про патентні дослідження. Стандарт застосовується в усіх галузях господарської діяльності на етапах створення і використання об'єкта господарської діяльності. Суттю проведення патентних досліджень є визначення патентоспроможності об'єктів господарської діяльності, ситуації щодо використання прав на об'єкти промислової власності, а також виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та прав заявників на об'єкти промислової власності. У стандарті знайшли відображення правові відносини на всіх етапах життєвого циклу об'єкта господарської діяльності, здійснена гармонізація термінів та визначень з тими, що використовуються у чинному законодавстві України. Для полегшення використання цього стандарту розроблені методичні рекомендації Патентні дослідження, в яких роз’яснюються основні положення стандарту та надаються пояснення щодо їх використання. У рекомендаціях висвітлюються можливості використання інформаційної бази для визначення патентної ситуації шляхом поєднання традиційних методів пошуку інформації та сучасних інформаційних технологій. // // http://www.sdip.gov.ua/





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...