Главная Обратная связь

Дисциплины:






Джерела суміжних прав. Міжнародна охорона суміжних прав



Джерелами суміжного права є нормативно-правові акти, в яких містяться норми, що регулюють відносини, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

До джерел авторського права належить Конституція України (Основний Закон) 1996 року, яка має вищу юридичну силу та є центром всієї структури українського законодавства. Згідно зі статтею 8 Конституції України закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймають на основі Конституції та мають відповідати їй.

Після Конституції України наступними джерелами авторського права є кодекси України. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу IV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», 433-448 глави 36 присвячені праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності» книги V «Зобов’язальне право» Кодексу.

Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України встановлюють міру відповідальності за порушення авторського права та порядок притягнення порушників до відповідальності.

Наступним в структурі законодавства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року (одне із основних джерел авторського права) «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 року.

Важливе значення у системі нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема, Указ Президента України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 року № 85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».

Джерелами суміжних прав також є постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 року № 1209, «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72, «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати» від 18 січня 2003 року № 71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» від 27 червня 2003 року № 992.



Для правильного тлумачення і однозначного застосування законодавства з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Прикладом цього є, зокрема, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідну роботу стосовно узагальнення судової практики також проводить Вищий господарський суд України. Це відображено у його документах, зокрема, Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 10 червня 2004 року № 04-5/1107.

Міжнародна охорона авторського права.

Міжнародна охорона суміжних прав передбачена Римською конвенцією про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція), Женевською конвенцією про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (Конвенція про фонограми), Брюссельською конвенцією про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (Конвенція про супутники), Договором ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ), Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС). Розглянемо їхні основні положення.

 

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція)

Римська конвенція й авторське право. Ст. 1 Римської конвенції передбачає, що надавана відповідно до неї охорона жодним чином не впливає на охорону авторського права на літературні та художні твори. Це означає, що жодне з положень Римської конвенції не можна інтерпретувати як таке, що шкодить авторсько-правовій охороні. З тексту ст.1 також випливає, що в тих випадках, коли авторське право для використання твору вимагає згоди автора, Римська конвенція жодним чином не впливає на необхідність одержання такого дозволу.

Щоб приєднатися до Римської конвенції, держава повинна бути не тільки членом ООН, а й членом Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право (ст.24(а)). Держава перестає бути учасницею Римської конвенції з моменту виходу з Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право (ст.28(4)).

Національний режим. Аналогічно до Бернської конвенції охорона, надавана Римською конвенцією, в основному зводиться до національного режиму, який держави-учасниці забезпечують національним виконавцям, виробникам фонограм і організаціям ефірного мовлення відповідно до національного законодавства (ст.2(2)). Це означає, що крім прав, які гарантовані самою Конвенцією і становлять мінімальний рівень охорони, у державах-учасницях іноземні виконавці, виробники фонограм й організації ефірного мовлення користуються тими самими правами, які ці держави надають власним громадянам.

Національний режим забезпечують виконавцям, якщо виконання мало місце в іншій державі-учасниці (незалежно від того, до якої країни належить сам виконавець) або якщо твір транслюється в живому виконанні (а не з фонограми), яке охороняє Конвенція (незалежно від країни, до якої належить виконавець) (ст.9).

Національний режим надають виробникам фонограм, якщо виробник є громадянином іншої держави (за критерієм національності), якщо перша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (за критерієм фіксації) або якщо фонограма вперше чи одночасно побачила світ в іншій договірній державі (за критерієм випуску у світ) (ст.5). Допускають застереження щодо цих альтернативних критеріїв: шляхом повідомлення Генеральному секретарю ООН будь-яка договірна держава може в будь-який час заявити, що вона не застосовуватиме критерій випуску у світ або – як альтернативу – критерій фіксації. Будь-яка держава, яка на день підписання Конвенції в Римі вже надала охорону виробникам фонограм виключно на підставі фіксації, може виключити як критерій випуску у світ, так і критерій національності.

Національний режим надають організаціям ефірного мовлення, якщо їхня штаб-квартира розташована в іншій договірній державі (за принципом національності) або якщо передачу транслюють з передавача, розташованого в іншій договірній державі, незалежно від того, чи розташована первинна організація ефірного мовлення в договірній державі, чи ні (за принципом територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- та телепередач тільки якщо умови національності та територіальності задовольняють щодо однієї й тієї самої договірної держави (ст.6).

Охорона прав виконавців. Виконавців охороняють від дій, на які вони не давали своєї згоди, а саме від:

- передачі в ефір або доведення до загального відома живого виконання;

- здійснення запису незафіксованого виконання;

- відтворення фіксації виконання за умови, що первинна фіксація була здійснена без згоди виконавця або ж що відтворення здійснюють з метою, не дозволеною Конвенцією або виконавцем (ст.7).

Охорона прав виробників фонограм. Виробники фонограм мають правомочність дозволяти або забороняти пряме чи непряме відтворення їхніх фонограм, тобто первинне використання фонограм (ст. 10). Фонограми визначають у Конвенції як будь-який виключно звуковий запис будь-якого виконання або інших звуків. Римська конвенція не передбачає правомочності на дозвіл виконання фонограм і не містить заборони на розповсюдження або ввезення у країну недозволених примірників фонограм.

Якщо фонограма, випущена з комерційною метою, служить для вторинного використання (наприклад, для радіо,- телепередачі чи доведення до загального відома в будь-якій формі), користувач повинен сплатити разову справедливу винагороду виконавцям чи виробникам фонограм або тим й іншим разом (ст. 12). Проте договірні держави вільні не виконувати це правило або обмежувати його виконання.

Охорона прав організацій ефірного мовлення. Організації ефірного мовлення мають правомочність дозволяти або забороняти:

- одночасну ретрансляцію своїх передач;

- фіксацію своїх передач;

- відтворення недозволених фіксацій своїх передач або відтворення законних фіксацій із протизаконною метою;

- доведення до загального відома своїх телевізійних передач за допомогою приймачів, установлених у місцях, доступних для публіки, за плату.

Римська конвенція не передбачає захисту від розповсюдження передач по кабелю (ст. 13).

Винятки із прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення. Римська конвенція допускає винятки з вищезазначених прав у національних законах щодо:

- особистого використання;

- використання коротких уривків у зв’язку з репортажами про поточні події;

- ефірної фіксації організацією мовлення на своєму власному обладнанні, використовуваної для власних передач;

- використання виключно з метою навчання або наукових досліджень;

- всіх випадків, коли національний закон передбачає винятки з авторсько-правової охорони літературних і художніх творів, окрім примусових ліцензій, надання яких було б несумісним із Бернською конвенцією.

Щойно виконавець дає згоду на включення його виконання до візуального або аудіовізуального запису, положення про права виконавців перестають застосовувати.

Строк охорони. Тривалість охорони за Римською конвенцією повинна становити принаймні 20 років, рахуючи від кінця року, коли:

- був зроблений запис (у разі фонограм і включених до них виконань);

- відбулося виконання (у разі виконань, не включених до фонограми, тобто "живих");

- відбулася передача в ефір (у разі радіотелепередач).

Адміністративні положення Конвенції. Адміністративні функції Римської конвенції виконує ВОІВ спільно з МОП і ЮНЕСКО. Ці три організації утворюють Секретаріат Міжурядового комітету, заснований у рамках Конвенції, який складається з представників договірних держав. Конвенція не передбачає утворення союзу або бюджету.

Україна є членом Римської конвенції з 12 червня 2002 р.

 

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (Конвенція про фонограми)

Загальні положення. Конвенція про фонограми прийнята в 1971 р. Вона відкрита для будь-якої держави-члена ООН або будь-якої зі спеціалізованих установ, що входять до системи ООН. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному секретарю ООН.

На відміну від універсальної (у межах галузі суміжних прав) Римської конвенції Конвенція про фонограми присвячена лише одній категорії осіб, яких зазвичай наділяють суміжними правами, – виробникам фонограм.

Обов’язок договірних держав. Конвенція передбачає обов’язок кожної з договірних держав охороняти інтереси виробника фонограм, що є громадянином іншої договірної держави (на відміну від Римської конвенції тут застосовують лише критерій національності), від:

- виготівника примірників фонограм без згоди на те їхнього виробника;

- ввезення примірників фонограм, якщо їх виготовлення або ввезення здійснюють з метою доведення до загального відома;

- розповсюдження таких дублікатів з метою доведення до загального відома.

Отже, охорона запобігає не тільки виготовленню примірників фонограми (як у Римській конвенції), а й розповсюдженню незаконних примірників та їхнього імпорту з метою розповсюдження. З іншого боку, охорона, надавана Конвенцією про фонограми, на вторинне використання не поширюється.

Фонограма в цьому разі означає будь-який виключно звуковий запис (тобто фонограмою не є, наприклад, звуковий супровід фільмів) незалежно від його форми (диск, плівка тощо).

Види охорони. Охорону надають відповідно до:

- законодавства в галузі авторського права;

- спеціального законодавства в галузі суміжних прав;

- законодавства про недобросовісну конкуренцію;

- кримінального права.

Строк охорони. Тривалість охорони має становити (як і відповідно до Римської конвенції) принаймні 20 років від першого випуску фонограми.

Конвенція не передбачає заснування союзу, керівного органу або бюджету.

Україна є членом Конвенції про фонограми від 18 лютого 2000 р.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (Конвенція про супутники)

Загальні положення. Конвенція про супутники прийнята в 1974 р. Вона відкрита для будь-якої держави-члена ООН або будь-якої спеціалізованої установи, що входить до системи ООН.

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід здавати на збереження Генеральному секретарю ООН.

На відміну від універсальної (у межах суміжних прав) Римської конвенції Конвенція про супутники передбачає обов’язок кожної з договірних держав вживати належні заходи з метою запобігання незаконному розповсюдженню на своїй або за межами своєї території будь-якого несучого програми сигналу, що передається через супутник.

Предмет Конвенції. Конвенція про супутники розширила обсяг охорони, надаваної організаціям ефірного мовлення, шляхом заборони протизаконного розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються за допомогою супутника, незалежно від того факту, що такі сигнали непридатні для прийому широкою аудиторією і, як наслідок, їх випромінювання не є ефірним мовленням за визначенням Римської конвенції. Охорона, передбачувана Конвенцією про супутники, також застосовна і в тих випадках, коли похідні сигнали поширюються по кабелю (на відміну від бездротових засобів), тобто способом доведення передач до загального відома, не передбаченим Римською конвенцією.

Обов’язок договірних держав. З формального погляду Конвенція не надає нових прав організаціям ефірного мовлення. Вона лише зобов’язує договірні держави перешкоджати розповсюдженню сигналів неправомочними на те організаціями.

Конвенція про супутники не охороняє трансльовану програму, бо об’єктом охорони є сигнали як такі, випромінювані організацією ефірного мовлення. Щодо прав на програми, у Конвенції лише сказано, що її можна інтерпретувати таким чином, щоб обмежити або завдати шкоди охороні, надаваній авторам, виконавцям, виробникам фонограм або організаціям ефірного мовлення.

Винятки з надаваних прав. Конвенція дозволяє розповсюдження несучих програми сигналів не уповноваженими особами, якщо такі сигнали є носіями коротких уривків, що містять відомості про поточні події, або цитатами, короткими уривками програми, передаваної випромінюваними сигналами, або – щодо країн, які розвиваються, – якщо програма, носієм якої є випромінювані сигнали, розповсюджується виключно з метою навчання, включаючи освіту для дорослих, або наукових досліджень.

Строк охорони й адміністративні положення. Щодо строку охорони Конвенція відсилає до національного законодавства у будь-якій державі, у якій застосування вищезазначених заходів обмежено в часі, строк охорони визначає національне законодавство.

Конвенція про супутники незастосовна в тих випадках, коли розповсюдження сигналів здійснюють із супутників прямого мовлення.

Конвенція не передбачає заснування союзу, керівного органу або бюджету.

 

Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ)

Загальні положення. Договір ВОІВ про виконання і фонограми укладений 20 грудня 1996 р., а набув чинності 20 травня 2002 р. Він відкритий для участі будь-яких держав-членів ВОІВ і Європейського співтовариства. Асамблея, заснована Договором, може прийняти рішення про допуск інших міжурядових організацій до участі в Договорі.

Договір жодним чином не пов’язаний із будь-яким іншим договором і не обмежує жодних прав та обов’язків за ним. Це стосується і Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм й організацій мовлення (Римської конвенції) 1961 р.

Договір стосується прав інтелектуальної власності щодо двох груп суб’єктів суміжних прав: виконавців і виробників фонограм. Їхні права розглядають в одному й тому самому Договорі, оскільки більшість прав, надаваних Договором виконавцями, пов’язані з їхніми записаними, суто звуковими виконаннями (тобто фонограми).

Права виконавців. Договір дає виконавцям такі види майнових прав на їхні виконання, записані як фонограми (але не на аудіовізуальні записи, тобто, наприклад, звукові записи до кінофільмів):

- право на відтворення, тобто виключне право дозволяти пряме або опосередковане відтворення фонограм будь-яким способом і в будь-якій формі;

- право на розповсюдження, тобто виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фонограми шляхом продажу або іншого передання права власності;

- право на прокат, тобто виключне право дозволяти комерційний (або так званий цивільно-правовий) прокат для публіки оригіналу і примірників фонограми, як це визначено національним законодавством для договірних сторін (за винятком країн, у яких з 15 квітня 1994 р., тобто від моменту підписання Угоди ТРІПС, уже діє система виплати справедливої винагороди за такий прокат);

- право зробити записані виконання доступними, тобто виключне право дозволяти доведення до загального відома (оприлюднення) будь-якого виконання, записаного як фонограма, по дротах або засобами бездротового зв’язку таким чином, щоб публіка мала до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Це право охоплює, зокрема, інтерактивне сповіщення за запитом через системи Інтернету або Web-TV.

Разом із тим Договір дає виконавцям такі види майнових прав на незаписані (“живі”) виконання:

- право на ефірне мовлення (за винятком випадків повторного ефірного мовлення);

- право на доведення до загального відома (за винятком випадків, коли виконання вже передавали в ефір);

- право на запис.

Договір також дає виконавцям немайнові права:

- право вимагати визнання себе виконавцем;

- право заперечувати проти будь-якого перекрученя, спотворення або іншої зміни, здатної завдати шкоди репутації виконавця.

Права виробників фонограм. Договір дає виробникам фонограм такі майнові права на їхні фонограми:

- право на відтворення, тобто виключне право дозволяти пряме або опосередковане відтворення фонограми будь-яким способом і в будь-якій формі;

- право на розповсюдження, тобто виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фонограми шляхом продажу або іншого передання права власності;

- право на прокат, тобто виключне право дозволяти комерційний (або так званий цивільно-правовий) прокат оригіналу і примірників фонограми для публіки, як це визначено національним законодавством для договірних сторін (за винятком країн, у яких з 15 квітня 1994 р., тобто від моменту підписання Угоди ТРІПС, уже діє система виплати справедливої винагороди за такий прокат);

- право зробити фонограми доступними, тобто право дозволяти доведення до загального відома фонограми по дротах або засобами бездротового зв’язку таким чином, щоб публіка мала до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Це право охоплює, зокрема, інтерактивне сповіщення за запитом через систему Інтернету або Web-TV.

Національний режим і принцип взаємності. Договір крім установленого мінімального набору прав зобов’язує кожну договірну сторону надавати виконавцям і виробникам фонограм інших договірних сторін такий самий режим, який вона надає своїм власним виконавцям і виробникам фонограм щодо прав, відображених у Договорі (національний режим).

Договір передбачає, що виконавці і виробники фонограм мають право на одноразову справедливу винагороду за пряме або непряме використання фонограм, опублікованих з комерційною метою, для цілей ефірного мовлення або доведення до загального відома (так зване вторинне використання). Проте будь-яка договірна сторона може обмежити або – за умови, що вона зробить застереження до Договору, – взагалі не застосовувати це право (ст.15(3)). У цьому разі із врахуванням обсягу застережень, зроблених договірною стороною, інші договірні сторони мають право не надавати національний режим договірній країні, яка зробила застереження (принцип взаємності).

Захист від обходу існуючих технічних засобів. Договір зобов’язує договірні сторони передбачати відповідну правову охорону й ефективний правовий захист від обходу існуючих технічних засобів (наприклад, кодування), які використовують виконавці або виробники фонограм у зв’язку зі здійсненням власних прав і які обмежують дії щодо їхніх виконань або фонограм, не дозволені виконавцями або виробниками фонограм або законом (ст. 18).

Захист електронної інформації про управління правами. Договірні сторони згідно з Договором також зобов’язані передбачити у своєму законодавстві відповідні та ефективні засоби правового захисту, спрямовані проти:

- здійснюваного без дозволу усунення або зміни будь-якої електронної інформації про управління правами;

- розповсюдження, імпорту з метою розповсюдження, передачі в ефір або доведення до загального відома без дозволу примірників записаних виконань або фонограм за умови, що особа, яка здійснює зазначені дії, знає, що в них без дозволу була усунена або змінена електронна інформація про управління правами.

Йдеться про інформацію, яка ідентифікує виконавця, виконання виконавця, виробника фонограми, фонограму, володільця будь-якого права на виконання та фонограму, інформацію про умови використання виконання і будь-які цифри та коди, у яких представлена така інформація (ст. 19).

Зобов’язання договірних сторін. Договір зобов’язує кожну договірну сторону відповідно до своїх правових систем вживати заходи, необхідні для забезпечення його застосування, тобто заходи, що дозволяють ефективно протидіяти будь-якому акту порушення прав, передбачених Договором. До них належать тимчасові заходи запобігання порушень і заходи, що утримують від подальших порушень (ст. 23).

Строк охорони, адміністративні положення Договору. Строк охорони має становити принаймні 50 років.

Володіння правами і здійснення прав, передбачених Договором, не можуть бути обумовлені дотриманням певних формальностей.

Договір засновує Асамблею, головним завданням якої є розгляд питань функціонування і розвитку Договору. Адміністративні функції за Договором виконує Міжнародне бюро ВОІВ.

Україна є членом Договору ВОІВ про виконання і фонограми з 20 травня 2002 р.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...