Главная Обратная связь

Дисциплины:






Скіфо-сарматська культура



На теренах України

Паралельно з освоєнням греками Північного Причорномор’я

степову зону сучасної України починають заселяти іраномовні ко-

чові племена скіфів. Їх прихід супроводжувався витісненням з цих

територій іраномовних племен кіммерійців. Вторгнення скіфів у

степи України розпочалось на межі VІІІ–VІІ ст. до Р. Х. Саме до

цього часу, за даними археологів, зараховують близько 20 скіфських

поховань. Поступово скіфи освоїли територію від Дону до Дунаю.

Важливим джерелом у пізнанні культурно-історичної спад-

щини скіфів на теренах сучасної України є повідомлення Геродота,

який побував у Скіфії в V ст. до Р. Х., у його праці «Історія». За Ге-

родотом Скіфія складалася з кількох етнічних утворень, що тради-

ційно називають племенами або союзами племен. Так, калліпіди або

елліно-скіфи – населення з ознаками грецької та скіфської культур

36 Розділ 2

проживали в Побужжі поблизу Ольвії, алазони – у Молдавії, скіфи-

орачі – у лісостепу Правобережжя, скіфи-землероби – у лісостепу

Лівобережжя, скіфи-кочовики проживали у степу на схід від Дніпра,

а далі – до Меотиди (Азовського моря) і Дону, а в степу Криму –

царські скіфи. Геродот також зафіксував легенди про походжен-

ня скіфів.*

Центральним районом Скіфії вважають Степ. Майже єдиним

видом пам’яток тут були курганні поховання, більшість з яких, на

жаль, у різні часи пограбовано. Ранні скіфські поховання належать

до другої половини VII–V ст. до Р. Х. Прості скіфи поховані в

прямокутних ямах, випростаними на спині, поруч лежав посуд (ке-

лих з прокресленим орнаментом, іноді грецький посуд), вудила зі

стременоподібними кільцями, наконечники стріл, іноді кістки

барана. Так звані багаті поховання здійснено найчастіше у вузьких

ямах, рідше – дерев’яних стовпових гробницях, що імітують буди-

нок. Біля випростаних кістяків лежали стела, кінь, золоте намисто,

золоті пластинки. Найвідомішим прикладом таких курганів є Литий

(Мельгуновський) курган, розкопаний поблизу Кіровограда.

У розвиненому (класичному) періоді (IV–III ст. до Р. Х.)

поховання стали масовими. У цей період, крім Подніпров’я, багато

могильників з’явилося і на Подністров’ї. Саме через кургани до нас

дійшло найбільше пам’яток скіфської культури. Більшість курганів

мали висоту близько 1,5 м, діаметр – близько 25 м, насипалися

двома прийомами: перший насип, з ровом, будували одразу, а після

* Одна з легенд стверджувала, що скіфи з’явилися на своїй землі (як

перший її народ) за тисячу років до навали перського царя Дарія і були

пов’язані з Дніпром, оскільки їхній першопращур Таргітай вважався сином



Зевса та німфи – дочки Борисфена (Дніпра). Сини Таргітая, яких звали

Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай, започаткували три гілки скіфського народу. До

них з неба впали золоті дари: рало (плуг) з ярмом, сокира та чаша. Під час

спроби двох старших братів наблизитися до золота, воно спалахувало вогнем, і

лише Колаксай зміг заволодіти ним. Це було розцінено як знамення богів, тому

брати визнали головування над собою молодшого брата – Колаксая. Він поділив

країну між своїми синами на три частини і в найбільшій залишив золото, яке

скіфські царі вважали священним і якому щорічно приносили жертви. Мотив

цього міфа має на меті обґрунтувати політичне панування одного із скіфських

племен або довести непорушність соціальної єрархії скіфського суспільства.

Сокира символізує воїнів, чаша як жертовний інструмент – жерців, а плуг і

ярмо – землеробів і скотарів.

Стародавня культура українських земель 37

тризни досипали другий насип. Основною формою поховальної

споруди стала катакомба.

Одним з найбільших курганів є Чортомлицький поблизу

м. Нікополя Дніпропетровської обл. Висота його сягала 20 м, окруж-

ність – 350 м. Тут у великих камерах-катакомбах були поховані цар,

цариця, шість воїнів та бойових коней. Біля похованих лежала

велика кількість коштовних речей, мечі, сагайдаки зі стрілами,

головні убори і одяг із золотими і срібними прикрасами, золотий,

срібний посуд та інші предмети.

На весь світ відомі такі шедеври скіфського мистецтва, як зо-

лотий гребінь з кургану Солоха (поблизу м. Нікополь) та золота

пектораль (курган Товста могила IV ст. до Р. Х. біля м. Орджонікідзе

Дніпропетровської обл.).*

Найважливішою пам’яткою осілості степової Скіфії є Ка-

м’янське городище кінця V – початку III ст. до Р. Х. (с. Кам’янка

Дніпровська, розташоване між річками Конкою, Дніпром та Біло-

* Пектораль розкопали в червні 1971 р. під час археологічної експедиції

на чолі з Б. Мозолевським. Скіфська пектораль має вагу 1150 г золота, діаметр

30,6 см. Пам’ятка відзначається ідеальними пропорціями, художньою

майстерністю і декоративністю. У центрі композиції легендарне «Золоте руно»,

тобто сорочка з овечої шкіри, яку зшиває двоє скіфських володарів. Композиція

пекторалі складається з трьох рівнів. Найнижчий – анімістичні сцени за участю

міфологічних та реалістичних звірів. Середній – флористичні мотиви. Верхній –

сцени за участю скіфів та домашніх тварин. Є кілька версій-інтерпретацій

зображуваних мотивів. За деякими – на пекторалі зображено побутові сцени із

життя скіфів. За іншими – скіфська легенда про «Золоте руно» та двох братів,

що вирушили на його пошуки. Очевидно цей виріб виготовили грецькі майстри.

У 1991 році Б. Мозолевський проводив розкопки Соболевої Могили, де знайшов

усипальницю скіфської жрецької родини (особливо цікавим є знайдене там

веретено, яке науковець назвав «символом вічності»).

Гребінь має висоту 0,123 м, ширину 0,102 м. Виявлено пам’ятку 1913 р.

(розкопки М. Веселовського). Верхня частина гребеня прикрашена чітко розта-

шованими фігурками лежачих левів, які утворили немовби ажурний фриз

елементів з лев’ячих фігурок і порожнини між ними, що відділяють функціо-

нальну частину від декоративного завершення. Верхня частина гребеня стано-

вить скульптурну пластику із двостороннього рельєфу, що зображає динамічну

батальну сцену, прекрасно закомпоновану в навкругову композицію. Батальна

група – зображення трьох воїнів: один – верхи на коні вбиває іншого воїна, який

нападає на нього спереду; його поранений кінь лежить під ногами вершника.

Третій воїн із мечем поспішає на допомогу вершникові. Композиція становить

гармонійно організовану скульптурну групу, сповнену руху і динаміки.

38 Розділ 2

зерським лиманом). Площа городища сягала 12 км2. Забудовано було

лише середню частину каркасними великими житлами з кількох

кімнат та акрополь кам’яними будинками, площею 32 га. Городище

було центром ремесла, насамперед металургійного, торгівлі.

Крім цього городища, по обидва береги Дніпра існувало кілька

поселень, де знайдено скіфський і грецький посуд, залишки

металургійного та ковальського виробництва. Вважається, що залізо

тут добували з криворізької руди.

Починаючи з VI ст. до Р. Х. в Лісостеповій зоні Правобережжя

з’являються скіфські кургани, поселення й городища. До найбільших

городищ зараховують Більське у середній течії р. Ворскала (4 тис.

га), Велике Ходосівське (південні околиці Києва – понад 2 тис. га),

Трахтемирівське (біля Переяслава-Хмельницького 500 га), Неми-

рівське (понад 100 га) на Поділлі та ін.*

Дослідники І. Кулатова та О. Супруненко вважають Більське

городище найбільшим укріпленим поселенням скіфської епохи в

Східній Європі, де розташовано низку синхронних цій небуденній

пам’ятці курганних некрополів.

Наприкінці V – на початку IV ст. до Р. Х. скіфи оволодівають

Таврійським півостровом. Тут з’являється значна кількість їхніх,

ймовірно хліборобських, поселень, що в степовій зоні Скіфії зовсім не

спостерігається. Тоді й побудовано Неаполь Скіфський. Місто було

розташоване у південно-східному районі сучасного Сімферополя на

межі другої гряди Кримських гір, на лівому березі р. Салгир. Високий

50-метровий берег ріки робив місто неприступною фортецею. Площа

міста становила 50 га. Місто було оточене великими оборонними

мурами із декількома вежами, в’їзними брамами тощо. Археологи

розкопали кілька житлових майстерень та громадських споруд, що

засвідчує близькі контакти будівничих міста із будівельниками Херсо-

неса й інших полісів Північного Причорномор’я. Місто, ймовірно, мало

свій акрополь та інші міські типологічні тогочасні споруди. Виріз-

нялись будівлі царської сім’ї, знаті, урядовців тощо.

* Довжина укріплень-валів Трахтемирівського городища становить понад

10 км, ширина рову – 12 м, глибина – 5 м. Вали Немирівського городища по

периметру становлять 5 км, їх ширина в своїй основі 32 м, а висота 9 м. Обо-

ронна система цих городищ свідчить про існування певного фортифікаційного

стилю у забудові городищ.

Стародавня культура українських земель 39

Самобутністю відзначалось скіфське мистецтво, стрижнем яко-

го був так званий «звіриний стиль». Зображення пантер, оленів,

гірських козлів, вовків, птахів, риб, сцени боротьби між ними при-

крашають зброю, кінську вузду та інші предмети побуту. Фігури тва-

рин вражають динамізмом і точністю передачі властивих їм рис. Деякі

вчені вважають, що звіриний стиль ґрунтується на магічних уяв-

леннях скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні зві-

ру: прудкість, сила, влучність. Інші схильні вбачати зв’язок між звіри-

ним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ.

Взаємозв’язок еллінської та скіфської культур яскраво виявися

в елліно-скіфському мистецтві. У цьому процесі однаковою мірою

були зацікавлені скіфи, які отримували втілення своїх ідеологічних

концепцій, та греки, що забезпечували ринок збуту для своєї про-

дукції. На відміну від суто грецького мистецтва з його монумен-

тальною скульптурою, живописом, мозаїкою, вазописом, скіфи

надавали більшої уваги рельєфному оздобленню костюму, кінської

вузди, воїнського обладунку, посуду, ритуальних речей. До поши-

рених пам’яток скіфської культури зараховують посуд. Ліпний

скіфський посуд степу мав видовжені пропорції, відігнені вінця; краї

вінець (або шийки під вінцями) прикрашали ямками, валиками.

Серед пам’яток ранньоскіфського посуду трапляються келихи.

Починаючи з VI ст. до Р. Х., у скіфському суспільстві звичайним

став грецький посуд.

Скульптура скіфів розмаїта і має декілька різновидів із харак-

терними яскраво-стилістичними ознаками. Поширений вид степових

курганних кам’яних монументів, характерними ознаками яких є

зображення схематизованих приземистих головастих людських по-

статей із «буйними» зачісками, бородами, вусами, озброєних лука-

ми, бойовими сокирами тощо.

Існує також різновид статуй, особливо спрощених. Вони нага-

дують циліндричні стовпи, завершені кулястими формами, подібні

до людських постатей чи інших такого виду антропоморфних витво-

рів. Цих скульптур не настільки багато, як антропоморфних стел, але

вони становлять певний етап нашої степової меморіальної пластики.

Зі скіфських скульптур другої групи привертає увагу антро-

поморфна надгробна плита з IV ст. до Р. Х., що зберігається у

40 Розділ 2

Дніпропетровському музеї. Фігура перепоясана, завершення статуї

півкругле, голова у вигляді маски. Предмети не «висять» у повітрі,

як в антропоморфних стелах, але всі фігури прикріплені до одягу.

Крім кам’яної пластики, феноменом світового мистецтва є

скіфські вироби із золота, бронзи та інших металів, що становили

предмети культу, предмети розкоші з побуту скіфської знаті, пред-

мети декоративних прикрас одягу, зброї, елементи кінської збруї.

Окремі зразки численної культурної спадщини скіфів стали

відомими шедеврами світового мистецтва. Крім згадуваних, треба

наголосити на дзеркалі із Келермеського кургану, Чортомлицькій

вазі-амфорі, вазах із кургану Куль-Оба, вазі з Гайманової могили,

діадемі скіфського кургану поблизу с. Сахнівка на Черкащині. До

відомих у світі шедеврів скіфського золотарського мистецтва нале-

жить кубок із кургану Куль-Оба (висота – 0,13 м; пам’ятка виявлена

1830 p.), або як його називають деякі автори – електрова (сплав

золота і срібла) ваза.*

Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним.

У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу – землеробство.

Водночас для частини населення Скіфії професією стала війна. В бою

застосовували дальнобійний лук, короткий меч (акинак), дротик,

бойову сокиру, клевець (бойовий пробійник), пращу (ручна зброя для

метання каміння, металевих куль тощо). У багатих скіфів були захисні

обладунки з шкіри і металевих пластин, металевого шолома.

У ІV ст. до Р. Х. починається поступовий рух кочовиків сар-

матів із степів Поволжя на захід через Дон. У кінці ІІІ ст. до Р. Х. сар-

мати витіснили скіфів у Крим, пониззя Дніпра та Південного Бугу.**

На р. Салгір (поблизу Сімферополя) скіфський цар Скілур заснував

місто Неаполь, яке стало столицею Малої Скіфії.

* Це одне із особливо багатих поховань знатного скіфа, можливо, царя з

дружиною і слугою. Скелет жінки і чоловіка покритий численними мистецьки

виконаними золотими прикрасами – діадемами, гривнами, браслетами, золо-

тими художніми нашивками для одягу, золотими підвісками тощо. Знаменита

ваза лежала біля руки померлої жінки. Ймовірно, ваза була вкладена в руку

покійної. Загалом спадщина скіфського золота надзвичайно багата. Скіфи не

будували святинь чи палаців. У них освячувалося кочівне життя, що, напевно,

вважалося однією з найкращих форм людського побутування.

** Сармати займали переважно степову частину Україну з ІІІ ст. до Р. Х. –

ІІІ ст. від Р. Х., досягали Дністра і гирла Дунаю.

Стародавня культура українських земель 41

На основі скіфського ужиткового мистецтва сармати утворили

так званий новий звіриний – «поліхромно-інкрустаційний» стиль. У

ювелірні вироби, виконувані на замовлення сарматської знаті, в майс-

тернях міст Північного Причорномор’я вмонтовувалась велика кіль-

кість дорогоцінних каменів. У той період сарматська знать асимілю-

валась із грецьким та різноплемінним населенням боспорських міст.

Суспільний лад сарматів характеризувався стійкою родопле-

мінною організацією, вони, на відміну від скіфів, не перейшли від

племінного об’єднання до державного. Сарматські жінки мали

значний вплив у суспільному житті. У Соколовій могилі на Пів-

денному Бузі (Миколаївській обл.) знайдено багате поховання сар-

матської жриці І ст. від Р. Х. Вона була вдягнена в дорогий одяг з

шовкової тканини. Її одяг був прикрашений різнокольоровими на-

мистами, золотими бляшками, золотою вишивкою. Чобітки теж були

розшиті золотими бляшками. Поруч лежала велика кількість речей з

коштовним камінням, сріблом і золотом. Одним із найбагатших

сарматських поховань є могила «цариці» в кургані Хохлач на

Подонні. Вона відома як «Новочеркаський скарб», бо в ній знайдено

700 золотих бляшок.

Шедевром сарматського мистецтва вважається парадний

кинджал із пишно оздобленою піхвою. Клинок залізний довжиною

23 см. Перехрестя кинджала у вигляді поперечного бруска, обрам-

леного золотою бляхою, стикування із залізом старанно запаяні. До

перехрестя акуратно припаяна обкладка руків’я.

Участь жінок у військових походах разом з чоловіками

породила у греків міф про амазонок. За легендою, що її переказував

Геродот, сармати походили від союзу скіфів з амазонками – міфічне

жіноче плем’я, яке жило без чоловіків, народжуючи дітей від своїх

полонених і залишаючи в живих лише дівчат. Войовничий дух

сарматів, які згодом витіснили скіфів-кочівників у Крим, викликав

здивування й захоплення сусідніх народів. З історичних джерел

відомо, що жінки в сарматів користувалися такими самими правами,

як і чоловіки. Дуже часто племена очолювали в них жінки, котрі

керували громадою в усіх справах, зокрема й у військових.

Майже єдиним видом сарматських пам’яток в Україні є

кургани, поширені насамперед у Степу та Лісостепу. Сарматська

поховальна споруда мала вигляд вузької прямокутної або овальної в

плані ями, перекритої деревом, іноді кам’яним перекриттям. Ховали

42 Розділ 2

головою на південь або північ. Чоловіків супроводжували на той світ

ножі, мечі, іноді посуд, шматки м’яса; жінок – найчастіше прикраси.

Сарматська кераміка зроблена без допомоги гончарного кола.

Існувало ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне ___________вироб-

ництва, але рівня ремесел вони ще не досягли. Бронзові казани на

високій ніжці були і в сарматів. Культура сарматських племен яск-

рава та самобутня, але існувала не ізольовано. Вона була тісно

пов’язана з культурою місцевих племен.

Зброя сарматів відрізняється від скіфської. На озброєнні

піхоти були луки і короткі мечі, на озброєнні кінноти – луки, довгі

мечі, списи. Сарматські воїни захищали своє тіло від ударів ворога

шкіряними панцирами і шоломами, шкіряними щитами з гнучких

дерев’яних прутів та рогових пластин. У багатих воїнів на шкіряні

панцири були нашиті залізні пластини.

Про одяг сарматів та їхній зовнішній вигляд свідчать бос-

порські надгробки і зображення на пантікапейських склепах. Знат-

ний сармат носив коротку сорочку, пояс, м’які чоботи і плащ, який

на плечі застібувався фібулою.

З середини III ст. від Р. Х. сармати втрачають провідне ста-

новище в причорноморських степах. У цей період тут з’явились

вихідці з Прибалтики – готи, а в другій половині ІV ст. тюркомовні

племена – гуни.

Отже, витоки українські культури тісно переплетені з куль-

турою кочових іраномовних народів, час перебування яких стано-

вить понад 1000 років і характеризується високим рівнем розвитку.

Питання для самоконтролю

1. Особливості культури первіснообщинного ладу на території

України.

2. Хронологічні межі, територія розселення та пам’ятки три-

пільської культури.

3. Феномен трипільської культури.

4. Антична культура на українських землях Північного Причор-

номор’я: час проникнення та розквіту, територія поширення.

5. Центри античної культури Північного Причорномор’я.

6. Пам’ятки античної культури в Україні.

7. Час проникнення, перебування, ореол поширення скіфської

культури на території України.

8. Пам’ятки скіфської культури на українських землях.

9. Скіфський «звіриний стиль».

Стародавня культура українських земель 43

10. Час проникнення, перебування, ореол поширення культури

сарматів на території України.

11. Пам’ятки сарматської культури на українських землях.

Найважливіші факти

Палеоліт(давній кам’яний вік) – 2 мільйони – ХІ тис. років до Р. Х.

Мезоліт(середній кам’яний вік) – Х–VII тис. років до Р. Х.

Неоліт(новий кам’яний вік) – VI–IV тис. років до Р. Х.

Енеоліт (мідно-бронзовий вік) –IV–IІ тис. років до Р. Х.

Залізний вік –І тис. років до Р. Х.

Трипільська культура –IV–IІІ тис. років до Р. Х.

1 млн. років до Р. Х.датується найдавніша стоянка в Україні біля

с. Королево, що на Закарпатті.

1873 р.– археолог Ф. Камінський біля с. Гінці на Полтавщині

розкопав першу палеолітичну стоянку в Україні.

У період пізнього палеоліту(40–11 тис. років до Р. Х.) фор-

мується людина сучасного фізичного типу – «homo sapiens» – людина

розумна.

До пізнього палеоліту зараховують перші пам’ятки мистецт-

ва –знайдені на Радомишльській (Житомирська обл.), Мізинській (Черні-

гівська обл.), Амвросіївській (біля м. Амвросіївка Донецької обл.) стоянках.

На Мізинській стоянці у період пізнього палеолітузнайдено

ансамбль музичних ударних інструментів.

Кам’яна могила– найвідоміша стоянка доби мезоліту в Україні,

яка складається з гротів та печер.

1896 р.– археолог В. Хвойка відкрив трипільську культуру.

Майданецьке поселенняодне із найбільших трипільських

поселень.

З VII ст. до Р. Х.території Північного Причорномор’я починають

заселяти греки.

У другій половині V–IV ст. до Р. Х.в Пантікапеї споруджено один

з найбільших античних храмів Північного Причорномор’я.

Античні міста-державиПівнічного Причорномор’я забудову-

вались за гіпподамовою системою.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...