Главная Обратная связь

Дисциплины:






УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ПЕРІОДУ БАРОКО 3 страница



стилях бароко та рококо. Сьогодні сорок дві з них відреставровані і

зберігаються в Чернігівському Національному архітектурно-історич-

ному заповіднику. Про решту ікон нічого невідомо.

У першій третині ХVІІІ ст. переважало будівництво п’яти-

верхого на хрещатій основі, п’яти- або дев’ятидільних храмів. Хоча

в таких пам’ятках архітектури, як церква Катерини в Чернігові

(1715), Преображенський собор у Прилуках (1716), Преображенська

церква у Великих Сорочинцях (1732)*** та інших панували форми та

будівельні засади попереднього століття.

У барокових пам’ятках культового будівництва України

середини ХVІІІ ст. більш чітко простежується ордерна система. Їм

властиві прямокутні чи напівкруглі форми бічних відгалужень

хреста, розміщення бічних бань у п’ятибанних спорудах по діа-

гоналі, як у давньоруських храмах. До кращих пам’яток належить:

Андріївська церква в Києві (1747–1753)****, згаданий вище собор

Полтавщині. Окремої уваги заслуговує Хрестовоздвиженський собор Полтави

однойменного монастиря, будівництво завершено 11 лютого 1756 р., це рідкісна

для України семибанна споруда в стилі бароко. Фінансову підтримку в

будівництві надала родина В. Кочубея. Особливою окрасою собору був

чотириярусний різьблений іконостас, який виконали у середині ХVІІІ ст.

майстри В. Реклінський та С. Шалматов. Дзвіницю збудовано 1786 р. і вона має

форму чотириярусної дзвіниці, виконану у стилі пізнього бароко. Кожну з них

вирізняє особливе художнє вирішення.

*** Преображенська церква у Великих Сорочинцях – резиденції гетьмана

Д. Апостола, яку збудували місцеві майстри за його кошт. Це дев’ятидільна

церква, спочатку мала дев’ять верхів, з-поміж них величиною виділялась

центральна. Пізніше верхи над невеликими камерами були зняті. Преоб-

раженську церкву прикрашає іконостас завширшки в 20 м і заввишки 17 м. Це

найвідоміший бароковий іконостас в Україні. Він семиярусний і складається із

більш ніж ста ікон. Фасади церкви пишно оздоблені декоративними рельєфами.

**** Андріївську церкву в Києві збудовано за проектом архітектора

В. Растреллі. Її будівництво очолив помічник славетного архітектора – І. Мічу-

рін у 1747–1753 рр. У розв’язанні плану Андріївської церкви застосовано

прийом грецького хреста, західна частина якого подовжена для влаштування

притвору. Церква має п’ятибанне вінчання, до того ж бокові бані розташовані

Українська культура періоду бароко… 139

Різдва Богородиці в Козельці (1752–1763), церква Антонія і Фео-

досія в Василькові (1756–1758), Покровський собор в Охтирці

(1753–1762) і церква в селищі Вороніж на Чернігівщині (1781).

Єдність церкви з дзвіницею вперше в Україні досягнена зав-



дяки творчій діяльності І. Григорович–Барського під час відбудови в

1748–1760 рр. Кирилівського монастиря в Києві. У межах цієї від-

будови він спорудив надбрамну триярусну Благовіщенську церкву-

дзвіницю, яка стала висотним композиційним акцентом і завершила

формування унікального ансамблю монастиря – перлини українсь-

кого бароко. Архітектор виявив себе і досвідченим конструктором,

про що свідчить склепінчасте перекриття великого нефа Кос-

тянтино-Єленинської трапезної на Подолі в Києві.

Не менш активно розвивалось цивільне будівництво з до-

триманням барокових стильових мотивів. Принцип простої камерної

побудови, який зберігся в житлових і громадських спорудах Києва,

Лівобережжя, Сло-божанщини, втілений у магістраті – полкова

канцелярія м. Козельця (арх. І. Григорович–Барський). Складнішою і

більшою спорудою був триповерховий будинок Малоросійської

колегії в Глухові (1768–1782, арх. А. Квасов).*****

У середині ХVІІІ ст. у Києві збудовано два палаци – Царський

або Маріїнський (1750–1755, архітектори М. Васильєв, П. Неєлов,

Ф. Неєлов, М. Сальников та ін.)****** і Кловський (1754–1758, архі-

тектор П. Неєлов і С. Ковнір).

по діагоналі будівлі, що було незвичним для українського культового бу-

дівництва ХVІІ – ХVІІІ ст. Це єдина в Україні збережена робота В. Растреллі.

Висота церкви – 60 м, довжина – 30 м, ширина – 23 м.

***** Будинок розібрано на початку ХІХ ст. після пожежі.

****** Маріїнський палацовий комплекс має строго симетричну компози-

цію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють

широке подвір’я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке

планування, виразне компонування об’ємів, багата пластика фасадів, що проя-

вилася в пишних формах коринтського ордера, рустуванні стін, розкрепуванні

карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу

використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-

жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає

споруді святкового й урочистого вигляду. Упродовж своєї багаторічної історії

палац неодноразово реконструювався. Найзначнішу реконструкцію здійснено в

1868–1870 рр. після великої пожежі, що знищила дерев’яний другий поверх і всі

парадні приміщення.

140 Розділ 5

Великого розвитку набула металопластика. До відомих пам’я-

ток належать статуї на фасаді ратуші в Києві та Михайлівського

Золотоверхого монастиря, де зображено архангела Михаїла.

Вищим досягненням окремої групи металопластики є царські

врата іконостаса Софіївського собору в Києві, що їх створили

Київські цехові майстри П. Волох, Ф. Таран, І. Завадський.

Розвиток скульптури в Києві та на Лівобережній Україні в

XVIII ст. пов’язаний із діяльністю майстрів І. Равича та С. Шалма-

това. Серед творів І. Равича заслуговує на увагу монументальна

дарохранительниця (1743) для Фроловського монастиря в Києві, яку

автор оздобив скульптурними статуетками-алегоріями, що розпо-

відають про діяльність церкви.

Майстер дерев’яної скульптури С. Шалматов є автором іко-

ностаса для собору Мгарського монастиря, що поблизу м. Лубни

(1762–1765), який завершувала оригінальна скульптурна група з

чотирьох фігур на тему біблійної легенди про створення світу. Він

виконав чотириярусний іконостас церкви Покрови в Ромнах (1768–

1773) та іконостас міського собору в Полтаві, де в композицію ввів

круглу скульптуру та барельєф.

Оформлення іконостасів різьбленням набуло великого поши-

рення й на Придніпров’ї. Відомий мандрівник того часу П. Алеппсь-

кий у своїх записах із захопленням описував своєрідні ознаки укра-

їнського іконостаса: багатство скульптурного оформлення, витон-

ченість різьблення, особливо ажурне, реалістичне відтворення

рослинних мотивів, досконалість позолоти.

До цього періоду української культури доби Гетьманщини

належить і особливе піднесення живопису. У широкому значенні

живопис представлений здебільшого анонімними майстрами. Поза

тим, залишилась значна кількість пам’яток, які сповна розкривають

багатство цього виду мистецтва.

Вражають пишністю іконостаси Києво-Михайлівського Золо-

товерхого монастиря і Успенського собору Києво-Печерської лаври*,

* Іконостас Успенського собору Києво-Печерської лаври після перебу-

дови 1722–1729 рр., це новий п’ятиярусний іконостас. Його висота досягала 22

метрів. Ікони для іконостаса малювали художники Я. Глинський та С. Лу-

бенський. Виконаний у стилі рококо іконостас був прикрашений 11 позо-

лоченими колонами коринфського ордера та ажурним орнаментом. З роз-

Українська культура періоду бароко… 141

які ймовірно творив чернігівський різьбяр по дереву Григорій. Йому

належить й іконостас Гамаліївського монастиря, побудованого на

кошти гетьмана І. Скоропадського та його дружини Анастасії.

Однією з найкращих пам’яток першої половини XVIII ст. є

іконостас церкви в селі Бездрик (Сумська обл.). На жаль, невідомо

ким і точно де було його виконано. Іконостас відзначається над-

звичайним багатством скульптурного оздоблення, витонченою

роботою майстрів.

В українському живописі XVII–XVIII ст. відбувся подальший

розвиток тенденцій, що намітились ще на зламі XVI–XVII ст.

Традиційні форми церковного живопису набували все більшого

національного характеру. Одночасно з церковним живописом винят-

кового розквіту зазнав портретний жанр. Для українського бароко-

вого живопису визначальним став вплив фламандської аристо-

кратичної школи Рубенса. Цей вплив помітний вже в двох портретах

1625 р. дітей Б. Хмельницького – Тимофія і Розанди. Системно він

виявився за гетьманування І. Мазепи і зокрема в парадному портреті

самого гетьмана, написаного в кінці XVII ст. невідомим худож-

ником. Більшість парадних портретів козацьких полковників місцеві

майстри написали в реалістичній манері. На жаль, до нашого часу

дійшла незначна їх частина.

У другій половині XVII ст. найбільшою школою іконописців і

граверів була школа Києво-Печерської лаври, для якої на роль на-

ставників запрошено італійських майстрів. Найвідомішими зразками

київської школи монументального живопису є розписи Успенського

собору і Троїцької надбрамної церкви у Києво-Печерській лаврі.

Так, фреска «Трійця» з Троїцької церкви вирізняється м’якою,

пастельною формою письма, чуттєвістю, плавністю ліній. Драма-

тичні ж сюжети, особливо сцени страстей виконані з передачею

відповідного неспокійного напруження.

міщених у ньому 64 ікон, 42 образи нижніх ярусів мали позолочені ризи, 22

були оздоблені срібними вінцями. У 1748 р. київський майстер-золотар

М. Юревич зробив ажурні срібні царські врата для головного іконостаса. Майже

в усіх дванадцяти вівтарях собору престоли були оправлені сріблом, а майс-

терно вирізьблені дерев’яні іконостаси в прибудовах були позолочені. В деяких

іконостасах царські врата викарбувані із срібла. Наприкінці ХІХ ст., у зв’язку із

затвердженням нового проекту живописних робіт у храмі, від головного

іконостаса ХVІІІ ст. залишився лише його нижній ярус.

142 Розділ 5

У другій половині XVІІІ ст. в розвитку українського мону-

ментального живопису відбулись ґрунтовні зміни. Особливо вплив

стилю західно-європейського бароко відчутний у живописному

оздобленні Андріївської церкви в Києві, над яким, ймовірно, разом з

О. Антроповим працював український митець Г. Левицький з сином.

Крім іконостаса церкви, живописом було прикрашено й баню,

поверхня якої декорована великими композиціями з зображеннями

архангелів та херувимів. Зображеним постатям притаманна граціоз-

ність рухів, виразність облич.

Якісно нового вигляду набула графіка. Осередком її розвитку

також була Києво-Печерська лавра, де з 1688 р. працював видатний

мідеритник (гравіювання на міді) та офортист О. Тарасевич (1650–

1727).* Він впровадив у книжкову графіку нову західноєвропейську

техніку гравюри – мідерит і офорт, підніс професійний рівень укра-

їнської графіки, вимагаючи від граверів знання усіх операцій – від

рисунку до друкарських відбитків. У Вільно і Києві виховав плеяду

майстрів: Л. Тарасевич, І. Щирський**, С. Ялиновський, Д. Галаховсь-

кий, І. Реклинський, І. Стрельбицький, З. Самойлович, М. Семенів та ін.

* До київського періоду його творчості належать книжкові ілюстрації,

тезові аркуші, барокові композиції, релігійні сюжети. У 1670-х рр. у Глуську

(Білорусь) виконав 40 мідеритів до авґсбурзького літургічного календаря О. По-

лубинського «Rosarium» (1672–1677), портрет віленського єпископа М. Слупсь-

кого (1677). У 1683 p. виконав дві гравюри до краківського видання

Ф. Бартошевського «Philosophia rationalis …». Твори О. Тарасевича виконані у

бароковому стилі західно-європейського зразка (алегоричність, багатство

символів та геральдичних знаків). У Києві виконав ілюстрації до книги «Три

вінці молитовні» (1688), два аркуші до панегіриків на честь Варлаама

Ясинського, портрети князя В. Голіцина (1690), архимандрита В. Вуяховича і

архиєпископа Л. Барановича (1693). На цих гравюрах можна помітити зв’язок з

особливостями української ікони та його обізнаність з виробами народних

різьбярів, ткачів та ювелірів (прикраси одягу).

** До кращих робіт І. Щирського (1650–1714) зараховують 8 мідеритів до

чернігівського видання панегірика Л. Крщоновича на честь єпископа Л. Бара-

новича («Redivivus phoenix», 1683) і три мідерити до підручника риторики

(«Ilias oratoria», 1698) того ж автора. Найвідоміший його тезис, виконаний у

традиціях іконостаса, присвячений ректору Києво-Могилянської академії

П. Колачинському (1697–1702), у центрі якого, на тлі будинку академії,

зображена група студентів на чолі з ректором. І. Щирський працював переважно

у панегіричній графіці в техніці мідериту, яку вперше застосував у кириличному

виданні твору Л. Барановича «Благодать и истина ...» (1683). Офортом і

дереворитом І. Щирський послуговувався дуже рідко.

Українська культура періоду бароко… 143

5.2. Бароко в культурі західноукраїнських земель

та Правобережжя

На західноукраїнських землях та Правобережжі, що після

Національно-визвольної війни під проводом гетьмана Б. Хмель-

ницького залишились у складі Речі Посполитої, розвиток національ-

них культурних процесів не проходив так бурхливо, як на Ліво-

бережжі. Це переважно пов’язано з тим, що мистецтво не мало такої

меценатської підтримки, як на Гетьманщині. Острог і Львів як цент-

ри ренесансної української культури в добу Бароко втратили свої

позиції. Із введенням Брестської унії православна церква на західно-

українських землях значно втратила свій вплив. Уряд Речі Поспо-

литої посилено проводив політику полонізації українського народу.

5.2.1. Стан освіти та науки

До середини ХVІІ ст. після занепаду Острозької академії на

підвладних Речі Посполитій українських землях не було жодного

вищого навчального закладу. Шляхетська Польща чинила опір

створенню української вищої школи, яка могла б стати освітнім,

науковим та культурним центром. Українська молодь змушена була

здобувати вищу освіту в стінах Києво-Могилянської колегії, Кра-

ківського та інших європейських університетів.

Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658) між Україною та

Річчю Посполитою уряд останньої обіцяв у майбутньому відкрити в

Україні дві вищі школи-академії з правами, якими користувався

Краківський університет: одну в Києві, а другу там, де знайдеться

для неї відповідне місце. Впливові кола Речі Посполитої врахову-

вали й те, що під тиском певних політичних обставин в Україні

могли утворитися власні національні університети.

Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Ук-

раїні покладав особливі надії на свою колегію у Львові, яка була

відкрита ще в 1608 р. До середини ХVІІ ст. ця колегія занепала, але

все ж єзуїти врятували її від закриття. Єзуїти розуміли можливість

створення на основі братської школи у Львові університету, тому

постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після

144 Розділ 5

неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир (1609–1672) 20 січня

1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові

«гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх

тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів

бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Однак відразу ж після

підписання диплома ініціатори створення академії стикнулись з

рішучою опозицією Краківського університету та окремих впливо-

вих осіб держави, що його підтримували. Незважаючи на переш-

коди, у Львівському університеті навчання велося за зразком інших

європейських університетів. У 1758 р. польський король Август ІІІ

затвердив диплом від 20 січня 1661 р. Від часу заснування і до

1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем

єзуїтського ордену. Очолював університет ректор. Навчальний

заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку та

найбільшу у Львові друкарню.*

* Університет складався з двох відділів (факультетів): філософського і

богословського. Роль середнього навчального закладу при Львівському уні-

верситеті відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для охочих продов-

жувати навчання.

Історичні джерела засвідчують, що в 1667 р. на філософському і

теологічному відділах навчалось близько 500 студентів, а навчальний процес

забезпечували вісім викладачів. У середині ХVІІІ ст. кількість студентів

збільшилося до 700 осіб, викладачів – до 15–17. Поляки становили 75 %

студентів, решта були українцями та представниками інших етнічних груп.

Навчальний процес у Львівському університеті проводився за програмою

єзуїтських шкіл, розробленою ще наприкінці ХVІ ст. Помітні зміни у цю

програму стали вноситись лише в середині ХVІІІ ст. На відділі філософії

головно вивчали філософську систему Аристотеля, яка була сукупністю логіки,

фізики й метафізики. У складі фізики розглядали також елементи математики,

астрономії, біології, метеорології, а в складі метафізики – питання психології та

етики. Вивчали, крім цього, історію, географію, грецьку мову. На відділі

філософії навчання тривало два-три роки. Після закінчення цього відділу можна

було здобувати богословську освіту. На теологічному відділі навчання тривало

чотири роки. Тут проходили історію церкви, Старий і Новий Заповіт,

догматичне і моральне богослов’я, канонічне право, казуїстику, староєврейську

мову. Всі університетські дисципліни викладали професори.

У середині ХVІІІ ст. у зв’язку з розвитком наукових знань, сталися зміни

у навчальному процесі університету. У 1744 р. було відкрито кафедру мате-

матики, створено математично-фізичний кабінет, відкрито університетську

астрономічну обсерваторію. Почали викладати польську, французьку, німецьку

мови, географію та історію, як окремі предмети. Випускниками університету

Українська культура періоду бароко… 145

Після розпуску в 1773 р. ордену єзуїтів, Львівський універ-

ситет було закрито. Однак незабаром кілька підрозділів єзуїтської

академії стали підвалинами Йосифінського університету у Львові

після того, як у 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської

імперії, на чолі якої в той час був імператор Йосиф ІІ (1741–1790).

Урочисте відкриття Йосифінського університету у Львові від-

булось 16 листопада 1784 р. у складі чотирьох факультетів: філо-

софського, юридичного, медичного і теологічного.

У найбільших містах Правобережжя та Західної України про-

довжували діяти єзуїтські та уніатські колегії. Інтенсивний наступ

католицизму призвів до закриття багатьох братських шкіл та зане-

паду тих, що продовжували існувати.

Після занепаду братських шкіл справу розвитку шкільництва

перейняли ченці-василіяни. Василіяни організували духовні семі-

нарії у Володимир-Во-линському, Свержні, Холмі, Радомишлі, Жи-

томирі, Вільно, мали понад 20 своїх колегій і шкіл (в Барі навчалося

800 учнів, в Умані 700 учнів, в Овручі 400, а також у Каневі,

Володимирі-Волинському, Острозі та інших містах). Після заборони

в 1773 р. діяльності єзуїтів, у розпорядження василіян було передано

їх шкільні будинки та майно. Доступ до навчання в таких освітніх

закладах мали лише діти шляхти. У школах панувала сувора дис-

ципліна, надзвичайно велику увагу зосереджували на релігійному

вихованні. Василіянські школи піддавалися сильному полоніза-

ційному впливу. Духовна і освітня робота василіян супроводжу-

валась і розвитком книгодрукування в Уневі та Почаєві.

Втім, після шкільної реформи 1776–1783 рр. на західноук-

раїнських землях організовано початкові та неповні середні школи,

де, як правило, навчали німецькою мовою. Втім більшість дітей

залишалась поза школою.

Навідміну від освітніх процесів, де не відбулось якихось

особливих зрушень, архітектура, скульптура та малярство зазнали

значного піднесення і збережені в багатьох пам’ятках.

були такі відомі люди, як І. Гізель, М. Слотвинський, Я. Богомоловський та

багато інших.

146 Розділ 5

5.2.2. Архітектура та образотворче мистецтво

Яскравими бароковими зразками архітектури є пам’ятки ка-

м’яного будівництва українських земель на захід від Дніпра, що

належали до Речі Посполитої. Один з кращих в Україні адмініст-

ративних будинків – ратушу в Бучачі споруджено близько 1750 р.

Над її створенням працювали архітектор Б. Меретин (р. н. невід. –

1759) та скульптор Й. Пінзель (р. н. невід. – 1761). Фасади ратуші

оформлені коринфським орденом і великою кількістю скульптур

(спочатку їх налічувалось 30, збереглось 9). Ратуша вражає

зібраністю, витонченістю пропорцій і закінченістю деталей.

На замовлення і при фінансовій підтримці графа М. По-

тоцького (1712–1782), Б. Меретин та Й. Пінзель звели низку виз-

начних пам’яток пізнього бароко, які сформували образ міста: при-

дорожня фігура св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня

фігура св. Анни (1751), монастир отців Василіянів (1751–1753),

Парохіяльний костел (1761–1765), церква Покрови Пресвятої

Богородиці (1764).

Архітектурний стиль бароко та рококо знайшов різний вияв у

чотирьох шедеврах Галичини: церкві св. Юра та Домініканському

костелі у Львові, Домініканському костелі у Тернополі й Успенсь-

кому соборі Почаївської лаври.

Спорудження собору св. Юра на місці середньовічної свято-

юрської церкви розпочалось стараннями єпископа львівського

(1715–1746) і митрополита київського (1729–1746) Атанасія Шеп-

тицького. У жовтні 1744 р. завершено встановлення фундаменту для

собору. Головним архітектором і будівничим Святоюрського храму

став Б. Меретин. У Львові архітектор з’явився в 1738 р. і своїм

талантом привернув до себе увагу фундаторів. Продовжити та до-

вершити будівництво катедри А. Шептицький доручив своєму

братові та право-наступникові, єпископові львівському Левові Шеп-

тицькому (1749–1779).*

* Будівельними роботами на Святоюрській горі у 1762–1764 рр. керував

М. Урбаник, який у цей самий час будував Домініканський костел у Львові.

З 1765 р. будівництво собору продовжив К. Фесінґер. Фактично, будівництво

собору св. Юра було закінчене в 1764 р., але декоративні роботи продов-

жувались до 1780 року. В основі цей собор – це чотиристовпний хресто-

Українська культура періоду бароко… 147

З прилеглими приміщеннями собор св. Юра піднімається на

високому пагорбі, створюючи просторову пірамідальну композицію

в стилі пізнього бароко та рококо. За інтер’єрним та екстер’єрним

оздоблення собор належить до найпишніших рококових храмів

Східної Європи.

Митрополичі палати, які знаходяться в центральній частині осі

собору, збудовані в 1760–1762 рр. за проектом К. Фесінґера (син

С. Фесінґера) у стилі, який пов’язують з французьким королем

Людовіком XIV (1643–1715) – поєднання бароко та класицизму.

Водночас у Львові будувався костел Домініканського монас-

тиря (1749–1764) за проектом військового інженера Яна де Вітте.

Спорудження очолював М. Урбаник, фасад закінчував С. Фесінгер.

Костел будувався за європейськими зразками в стилі пізнього бароко

з елементами рококо.**

Домініканський костел (1749–1779) у Тернополі зведений за

проектом архітектора А. Мощинського. Тернопільський костел три-

нефний, середній неф овальної форми, йому підпорядковані вузькі

бокові нефи, перекриті півциркульними та хрестовими склепіннями.

У стилі пізнього бароко збудовано костел Святих Ігнатія Ло-

йоли і Станіслава Костки в Кременці (1731–1743, арх. П. Ги-

жицьким, П. Фонтана).

Свято-Успенський собор (1771–1782, арх. Г. Гофман) По-

чаївської лаври, що в 25 км від Кременця, – це пам’ятка перехідного

періоду від бароко до класицизму.***

купольний храм з бічними виступами, що разом творять тринефний пря-

мокутник (25x22 м), до якого примикають видовжені вівтар і бабинець, що

дорівнюють ширині центрального нефа. Чотири стовпи-пілони підтримують

систему склепіння з головним куполом. Високе хрестове склепіння перекриває

повздовжний і поперечний нефи. До входу ведуть двомаршеві сходи, декоровані

скульптурою, якою прикрашений собор в інтер’єрі й екстер’єрі.

** Домініканський костел у плані витягнутий хрест з овальною серед-

ньою частиною і двома каплицями з боків. Центральному овалу відповідає

великий еліптичний купол з чудовим ліхтарем (перебудований 1895). Спарені

колони підтримують лоджії та галереї, прикрашені дерев’яними скульптурами.

Могутній барабан розчленований колонами, які підтримують купол. Урочисто

величавим виглядає портал з арковим завершенням, збагаченим скульптурою.

За проектом львівського архітектора Ю. Захаревича 1865 р. збудована чоти-

риярусна дзвіниця.

*** Собор побудований на кошти, згадуваного вище, графа М. По-

тоцького та має вигляд тринефної центральнокупольної базиліки з прямокутним

148 Розділ 5

Помітною пам’яткою бароко є костел Здвиження та св. Йосипа

(1752–1766, арх. Ц. Романуса), який розташований навпроти Під-

горецького замку (Львівська обл.), а побудований на кошти госпо-

даря замку В. Жевуського. Храм збудований у формі ротонду в стилі

італійського бароко з внутрішнім діаметром 12 м. На головному

фасаді – 14-колонний портик коринфського ордеру.

Яскраву сторінку національного зодчества епохи Бароко ста-





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...