Главная Обратная связь

Дисциплины:






УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ПЕРІОДУ БАРОКО 4 страница



новить дерев’яна архітектура. Якщо дерев’яне світське будівництво

XVII ст. засвідчують лише описи та художні зображення, то храмове

будівництво представлено низкою збережених пам’яток Волині,

Галичини, Закарпаття. Кожна територія використовувала лише певні

засоби будівництва, але найважливіше – у них домінує власне не-

повторне художньо-образне вирішення. Дерев’яні церкви будували

народні майстри. Лише деякі з них залишали свої прізвища у врі-

заних написах над вхідними дверима.

У Галичині поширився тип дерев’яної тризрубної церкви з

трьома верхами. Найвизначнішими спорудами, де найповніше і най-

яскравіше сконцентрувались творчі досягнення народних майстрів

галицького дерев’яного будівництва, є церква св. Юра та Воздви-

женська церква в Дрогобичі. Дзвіниця (1678) церкви св. Юра поєд-

нує традиційні риси дерев’яних оборонних веж з формами храмової

архітектури. Дзвіниця (друга половина XVII ст.) Воздвиженської

церкви квадратна в плані, триярусна, каркасної конструкції, завер-

шена шатром і творить образ суворої величі, нагадуючи оборонні

вежі. Ці храми належать до кращих надбань дерев’яної архітектури.

До рідкісних конструкцій належить кілька церков центричного

зразка, що нагадує ротонду. Прикладом може бути церква св.

Параскеви в Буську (1708) – восьмигранний зруб зі шатровим вось-

мигранним верхом та східним п’ятигранним зрубом.

Особливо ошатна Миколаївська церква та дзвіниця (1762) у

м. Кам’янка-Бузька.****

вівтарним об’ємом. Нефи перекриті півциркульними склепіннями. Архітек-

тоніка інтер’єру достатньо стримана, ближча до класицизму, на відміну від

екстер’єру, де яскраво виражена декоративна насиченість.

**** Церква складається з квадратного центрального зруба та гранених,

п’ятистінних бабинця й вівтаря. Середній зруб значно вищий від бокових, а всі

Українська культура періоду бароко… 149

Дерев’яна архітектура Івано-Франківщини – своєрідний

перехід до архітектури Закарпаття. Тут більше одноверхих і хрес-

тових у плані храмів, з обов’язковим піддашшям та шатровим завер-

шенням: Богородична церква (1736) із дзвіницею в Тисмениці, Ус-

пенська церква (1739) – село Гвозд та інші. Більшість храмів такого

зразка збудовано в ХІХ ст.

Дерев’яні церкви Гуцульщини переважно п’ятизрубні з однією

банею в центрі (Ясиня, Татарів). Вони мають піддашшя на крон-

штейнах з великим виносом. Бойківська церква ХVIIІ ст. ви-

різняється високими верхами.

У Закарпатті в селах Торунь, Висока Бистра, Буковці, Іски,

Горб, Смерекове та інших збереглись невеликі лемківські дерев’яні

церкви XVIII ст.*****

На Волині в бароковий період будувались тризрубні та п’я-



тизрубні храми. Яскравий зразок волинського типу триверхової,

тризрубної, рівновисоких зрубів із підкресленням вертикального

членіння масивів – церква Різдва Богородиці (1772) у с. Троянівка

Маневичського району.

Храми Поділля мають стильові ознаки, що утвердилися на

Волині та Вінниччині. Класичним зразком є Михайлівська церква

(1752) у с. Вороновиці (Вінницька обл.), тризрубна і триверха.

Розвиток архітектури сприяв піднесенню скульптури. Голов-

ним напрямом розвитку української скульптури в добу Бароко зали-

шалася система оздоблення іконостасів. Її традиції були закладені

ще на рубежі ХVІ–ХVІІ ст. і суттєвих змін не зазнали, обмежуючись

лише вдосконаленням техніки виконання робіт. Основним мате-

ріалом було дерево та камінь.

Значного поширення в другій половині XVII ст. набуває над-

гробна скульптура. Найцікавішими зразками є надгробок Адамові

три частини завершені високими боковими верхами на восьмериках з

декоративними банями.

***** В основу композиції покладено тип бойківської тризрубної церкви з

квадратними дво- чи триступеневими наметами над центральним і східним

зрубами. Втім є дерев’яні церкви, які суттєво відрізняються від барокових

зразків галицьких пам’яток. Класичний зразок Михайлівська тризрубна церква

(1777). Яскравою ознакою цієї та їй подібних пам’яток є завершення, різні за

висотою і художнім вирішенням, та дзвіниця, що висотно здіймається над при-

твором. Наростання верхів зі сходу до заходу.

150 Розділ 5

Кисілю (1653) у селі Низкиничах (Волинська обл.) та пам’ятник

Іонну Тарнавському у Львові (1670), автором якого був львівський

скульптор О. Прохенкович.

Наприкінці XVII ст. в Галичині не було своїх майстрів і для

виконання скульптурних робіт запрошували митців із-за кордону. На

особливу увагу заслуговує творчість А. Шлютера (1662–1714) –

провідного європейського майстра пізнього бароко, директора Бер-

лінської академії мистецтв у 1702–1704 рр., якого називали «пів-

нічним Мікеланджело». У Жовкві збереглись його роботи –

надгробки Якоба Собеського (батька короля Яна III Собеського) і

С. Даниловича (дядька ___________короля), що належать до найкращих зразків

мистецтва того часу.

Одним з найяскравіших періодів розвитку скульптури в Ук-

раїні, який засвідчує її європейський художній рівень, вважається

рококо (1730–1770-ті). Якщо в скульптурі перехід від бароко до

рококо чітко визначався, то в архітектурі переважали форми бароко.

Декоративні прийоми рококо яскраво виявились лише в греко-

католицьких церквах Галичини.

Змінилось співвідношення між архітектурою і скульптурою.

Скульптура стала невід’ємним елементом архітектурного середо-

вища, його доповненням. Рококова скульптура характеризується

видовженими пропорціями, динамікою, грандіозністю.

У 1730–1740-х рр. у Галичині творили такі відомі німецькі

скульптури, як Т. Гуттер та К. Кученрайтер – автори нового

скульптурного оздоблення костелу Бернардинів у Львові.

Помітним майстром в Україні був французький скульптор

Й. Леблан, який прибув до Галичини в 1740 р. на запрошення князя

М. Радзівіла. Й. Леблан автор скульптур з групи «Розп’яття» – статуї

Марії та Йоанна Богослова (костел м. Жовкви), а також великих

вівтарних статуй (костел єзуїтів у Львові). Й. Леблан та С. Фесінгер

автори восьми скульптур святих на аттику костелу Здвиження та

св. Йосипа в Підгірцях. Тепер скульптур сім, оскільки одну знищено

в роки Другої світової війни. Крім того, Й. Леблан – автор фігур в

парку навколо палацу в Рівне і, ймовірно, деяких ліпних прикрас на

замку в Олеську та шістьох алегоричних фігур із Жовкви.

Українська культура періоду бароко… 151

Етап пізнього рококо (1760–1770-ті) уособлюють три скульп-

тори: С. Фесінґер (р. н. невід. – 1769), А. Осинський (1720–1765) та

Й. Пінзель.*

Окремої уваги заслуговує скульптурне наповнення собору

св. Юра, перед подвір’ям якого монументальні аркоподібні ворота.**

* Скульптор та архітектор, німець за походженням С. Фесінґер виконав

кам’яні статуї на фасадах костелів Марії Магдалини і Домініканського у Львові.

Його творчості притаманна витонченість і контрастна збалансованість.

Творчість представника галицької скульптури третьої чверті XVIII ст.

львів’янина А. Косинського пройшла помітну еволюцію – від спокійних фігур у

костелі села Лешнева до динамічних статуй у Збаражі. Виконана ним статуя св.

Ружа – приклад гармонії руху та грації. На особливу увагу заслуговує світська

алегорія «Скульптура» у вигляді розкішно одягненої й модно зачесаної молодої

жінки з долотом у руці.

** Фігурне обрамлення воріт оздоблене постатями святих, що

символізують церкву «Римську» і церкву «Грецьку». Скульптурну групу

створив у 1770 р. М. Філевич. На третій брамі в металевій огорожі височать дві

скульптурні постаті «Віра» і «Надія». Значно легша за формою, з аржурними

кам’яними вазами декоративна східна брама, з металевою огорожею. Навколо

соборного подвір’я брами з металевими огорожами, які виконали майстри-

ковалі І. Микулевич і С. Коваль у 1770–1771 рр.

До храму ведуть тесані білокам’яні двомаршеві сходи. Композиційну

єдність головного входу собору підтримує балкон, продовжує його високе

вікно, над яким плавно по периметру всієї архітектури розкрепований карниз.

Загальний об’єм церкви сприймається чітко та ясно. Вище над карнизом

головного фасаду розміщений гербовий щит з аттикою, який завершується на

фронтоні кінною статуєю святого Юрія Змієборця (скульптор Й. Пінзель).

Ажурні балюстради й аттики є основними домінантними елементами архітек-

турних прикрас собору. Й. Пінзель для фасаду собору св. Юра виконав дві

великі статуї святих Афанасія і Лева Шептицьких (1759–1761). Під балюст-

радою сходів у штучній печері розташовано скульптуру св. Онуфрія (1771–

1772, скул. С. Стажевський).

У стилі рококо виконаний різьблений чотириярусний іконостас (скул.

К. Фесінґер, І. Оброцький, С. Стажевський, С. Фесінґер, М. Філевич). Ікони на-

писалиЮ. Радивиловський (1770–1771) та Л. Долинський (1778–1781). За вівта-

рем велична композиція – «Христос Учитель», яку написав художник Ф. Смуг-

левич (1745–1807). Цей образ подарувала К. Косаковська в час художнього

оформлення собору. До речі, інтер’єр костелу Здвиження та св. Йосипа

розписали в 1765–1766 рр. художники Л. Смуглевич та його син Ф. Смуглевич.

З творчістю Й. Пінзеля пов’язують статуї костелу в містечку Мо-

настирськ (Тернопільська область), над якими він працював у 1761 р. Особливо

привертають увагу фігури двох ангелів та Іоакима й Анни. Вважається, що

Й. Пінзель автор багатьох анонімних, високохудожніх творів. Серед них – група

вівтарних статуй, виконаних на дереві для костелу в Городенці (Івано-

152 Розділ 5

Учень Й. Пінзеля М. Полейовський виконав архітектурний

проект і роко-кове скульптурне оздоблення іконостаса церкви Кре-

хівського монастиря, а також брав участь у переобладнанні катед-

рального костелу у Львові Латинського обряду в 1765–1776 рр.

Кращими творами М. Полейовського є фігури великого вівтаря, у

яких відчувається індивідуальний стиль автора.

Мистецтвознавці стверджують, що після XVIII ст. не було

іншого періоду з такою кількістю декоративної різьби, статурної

кам’яної та дерев’яної пластики, архітектурної екстер’єрної ліпнини.

Єдиною галуззю скульптури, що розвивалася безперервно,

було декоративне оздоблення іконостасів. У Галичині активним

центром іконос-тасного різьблення було місто Жовква, де з кінця

XVII ст. працювали скульптори Ю. Шимонович, С. Путятицький,

О. Кулявський, В. Сакович і Г. Стобенський. Вони виконали іконо-

стаси для церкви св. Трійці в Жовків (бл. 1720), монастирів у Кре-

хові (1740-ві), Межигір’ї, Краснопущі (ІІ-га чверть XVIII ст.), які

дивують ясністю і тектонічністю композицій, пишністю скульп-

турного оздоблення.

На Правобережжі та в Галичині розписів мурованих споруд

домінує живопис костелів і магнатських палаців. Європейський

досвід сюди перенесли вихованці Римської академії св. Луки –

Ю. Шимонович (близько 1660–1711) та А. Альтомонте ___________(1659–1745),

творча діяльність яких у Жовкві та Львові сприяла збагаченню

художнього процесу.***

Франківська обл.), вівтарні композиції та фігури для інтер’єру костелів у селах

Наварія та Годовиця (на Львівщині) та ін.

*** Ю. Шимонович-Семигоновський навчався в Римі у відомих живопис-

ців-монументалістів Лаззаро Бальді та Карло Маратта. Після закінчення ака-

демії його два малюнки на тему «Будівництво Вавилонської вежі», подані на

конкурс, були високо оцінені і автор отримав не лише першу нагороду, а й звання

академіка. Після повернення додому він став придвірним художником, працюючи

в Жовкві, Варшаві, Кракові, Львові. Залучений до розпису віланувського палацу

короля Яна ІІІ Собеського (1629–1696). Він створив чотири плафони на тему пір

року, де у міфологічних образах прославлялись король Ян ІІІ і королева.

Міфілогічність і театралізованість притаманна і портретам, які створив Ю. Ши-

монович. До кращих з них належать «Портрет Марії Казиміри з дітьми», «Портрет

Яна ІІІ Собеського», «Портрет королевича Якуба Собеського».

Українська культура періоду бароко… 153

Величністю та декоративністю відзначаються розписи костелу

єзуїтів у Львові, які виконав в другій половині XVII ст. живописець з

Моравії Я. Екштейн і його син.

У Львові на початку XVIIІ ст. виник один із значних осередків

монументального ілюзіоністичного живопису, тісно пов’язаного з

мистецькими течіями Польщі. У 1733–1740 рр. місцеві живописці

Р. Бартницький, Й. Сорочинський та П. Волинський на чолі з досвід-

ченим майстром В. Мазуркевичом працювали над розписом львівсь-

кого костелу бернардинів. Саме завдяки ілюзорним аркам, колонам,

обрамленням порталів художники значно змінили вигляд інтер’єру.

Захоплення ілюзіоністичним живописом досягло апогею в

другій половині XVIIІ ст. Посилення цієї тенденції відчутно в твор-

чості С. Строїнського (розпис центрального нефа домініканського

костелу в Тернополі) – визначного художника-монументаліста, який

фактично очолив львівську школу ілюзіоністичного живопису.

У другій половині XVII–XVIIІ ст. іконопис залишився видом

живопису, провідна роль якого зумовлена релігійною особливістю

української культури. Іконопис поступово еволюціонує, з’являються

елементи нової іконографії, зміцнились реалістичні риси, виразно

визначались впливи тодішніх мистецьких стилів.

Саме з іконописним живописом пов’язана творчість найвідо-

міших українських майстрів того часу. На відміну від попередньої

епохи, коли художники дуже рідко підписували свої твори, з

середини XVII ст. митці почали відступати від старого звичаю.

Однак більшість творів, особливо на Лівобережній Україні, залиши-

лись анонімними і тільки індивідуальна манера письма дає мож-

ливість визначити приналежність певного кола пам’яток якомусь

одному художнику або принаймні майстерні.

Для виконання монументальних робіт залучали й іноземних майстрів.

Так, італійський живописець М. Альтамонте працював над створенням двох

величезних за розміром баталій «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами»,

які доповнювали попередньо намальовані дві битви. Картини розміщувались у

жовківському костелі св. Лаврентія, що став храмом слави роду Жолкевських-

Собеських.

154 Розділ 5

Наприкінці XVII ст. значний художній осередок сформувався

в місті Жовква. Найвизначнішими майстрами бароко були Іван

Руткович, Йов Кондзелевич та Василь Петранович.*

* І. Руткович (друга половина XVII ст. – початок XVIIІ ст.) – його

першою значною роботою вважається семия-русний іконостас у монастирській

церкві с. Волиці Деревлянської Буського району на Львівщині (1680–1682),

нерівний за виконанням, проте вже з певними рисами, що стануть характерними

для автора згодом. Глибиною психологічної характеристики персонажів,

декоративністю форм і колориту вражають композиції на дияконських вратах,

намісні ікони та сценки цокольного ярусу.

Наступний етап у творчості І. Рутковича – доповнення двох іконостасів у

церкві Михайла в с. Воля Висоцька, що поряд із Жовквою, та св. П’ятниці у

с. Крехів (1688–1689). У першому разі доповнювались верхні ряди – апо-

стольський, пророчий і розп’яття з пристоячими, в другому – дописано

апостолів Петра, Павла і центральну ікону Деїсус.

Шедевром іконостаса із с. Воля Висоцька є група «Пристоячих жон»,

традиційно обрізана по контуру. До Рутковича в українському мистецтві так

зворушливо і трагічно предати людський біль не вдавалось нікому.

Нові художні здобутки відобразив І. Руткович в іконі св. Дмитрія (1693;

церква св. Дмитрія, Львів), образ якого сформувався під впливом портретів

Собеських, батька і сина Якуба, героїв Віденської битви, створених Ю. Шимо-

новичом. Із цих творів запозичені до ікони обладунок, орнаментальні прикраси,

мотив червоної киреї, що спадає з плечей до землі, а також трактування образу

воїна.

Талант І. Рутковича досяг апогею в монументальному восьмиярусному

іконостасі із Скваряви-Нової (нині зберігається у Національному музеї у

Львові), виконаному в 1697–1699 рр. та призначеному першочергово для міської

церкви Різдва Христового в Жовкві. Під час перенесення іконостаса до малої

сільської церкви втрачено послідовність розташування ікон, до того ж частина

ікон загубилась. У композиціях іконостаса привертають увагу впевненість

малюнка, пластичне моделювання форм, вміння оживити традиційні канонічні

схеми деталями, взятими безпосередньо з життя. Серед однофігурних

композицій виділяються монументальні зображення архангелів Михаїла та

Гавриїла на дияконських вратах.

Творчості І. Рутковича притаманне органічне злиття нового зі старим,

традиційним, намагання звести потойбічне з євангельських легенд до земного,

матеріального, відхилення від звичного канону.

Не менш прославленим є художник, життя якого було пов’язане

переважно з Білостоцьким монастирем на Волині, Й. Кондзелевич (1667 – після

1740) родом із Жовкви.

Ранніми творами Й. Кондзелевича вважають фрагменти Білостоцького

монастиря, що складаються із зображень шести апостолів та ікони «Успіння».

В 1695 р. Й. Кондзелевич виконав престол для Загоровського монастиря з зобра-

женням Іоакима та Анни, Трійці, Хрещення, мучениці Варвари, архидиякона

Стефана. Ці твори позначені творчою самобутністю та прагненням до вдоско-

налення художніх засобів.

Українська культура періоду бароко… 155

Отже, зважаючи на історичні обставини середини XVII ст.,

розвиток української культури в добу Бароко отримав два регіо-

нальні напрями: «козацьке бароко» на Лівобережжі та Слобо-

жанщині в умовах існування української держави – Гетьманщини;

бароко на західноукраїнських землях та Правобережжі. У першому

разі здебільшого йдеться про самобутнє українське бароко, а в

другому – про розвиток європейських барокових традицій на ук-

раїнському культурно-історичному просторі. Загалом розвиток

культури був одним з чинників, які консолідували український

народ у складних суспільно-політичних умовах того часу, сприяли

формуванню української нації та її самобутньої культури. Українські

митці створили значний доробок у різних культурних сферах,

У 1698–1705 рр. Й. Кондзелевич з групою монастирських живописців

виконав найвідоміший твір свого життя – п’ятиярусний іконостас для

монастирської Воздвиженської цекрви у Скиті Маняковському. Після закриття

монастиря у 1785 р. австрійською адміністрацією, іконостас продали до

м. Богородчан, тому він і названий Богородчанським (з 1924 р. зберігається у

Національному музеї м. Львова). Найцінніше в іконостасі, що належить пензлеві

Й. Кондзелевича, великі образи «Успіння» та «Вознесіння», архангели Михаїл

та Гавриїл на південних та північних дияконських вратах, «Тайна вечеря»,

«Розп’яття», «Христос з самарянкою», «Христос і Никодим». Створені образи

сповнені складного людського внутрішнього життя, тонкої гармонії та в них

відчуваються глибокі життєві спостереження митця.

Творча діяльність В. Петрановича (близько 1680–1759) пов’язана із

містом Жовквою, де він народився і прожив усе життя. Як придворний

художник королевича Константина Собеського опікувався художніми збірками

замків та резиденцій королівської родини, виготовляв ___________копії, декорував ін-

тер’єри, був експертом мистецьких творів. Ікони та іконостаси він писав пе-

реважно для васильянських монастирів Бучача, Краснопуща, Крехова, Віциня,

Жовкви. У них художник хоча і дотримувався традицій, проте простежується

намагання використовувати нові виражальні можливості, узгоджені з

художніми нормами західноєвропейського мистецтва. В. Петранович – автор

складних за змістом портретів, вирішених у традиціях меморіальних зображень

(«Ференц II Ракоці» та «Ілона Зріні перед Богородицею» і «Королевич Якуб

Собеський з патроном»). У зображеннях розкрито суто барокову проблему, що

полягала у зміненому, порівняно з Ренесансом, розумінні людської особистості,

сповненої суперечностей, постійної боротьби з собою і навколишнім світом. У

портреті Якуба Собеського простежується містика та сентиментальний пафос,

що відповідало церемоніальному призначенню картини.

Найкращим портретом В. Петрановича вважається зображення львівсь-

кого архиєпископа Миколи Визицького, де немає залежності від зразків. Автору

вдалося майстерно передати індивідуальну неповторність архиєпископа.

Парадності портретові надають відзнаки – орден Білого орла та хрест на

золотому ланцюгу (нагорода Папи Бенедикта XIV).

156 Розділ 5

характерними рисами якого стали урізноманітнення форм культур-

ного життя, методів і засобів художнього самовираження, підви-

щення рівня освіти, перехід до нового етапу розвитку зі світською і

демократичною домінантою. Водночас українська культура, попри

складні історичні реалії, відображала і кращі освітні та художні

зразки європейських культурних тенденцій.

Питання для самоконтролю

1. Етимологія та суть визначення «козацьке бароко».

2. Освітня діяльність Києво-Могилянської академії.

3. Наукова діяльність Києво-Могилянської академії.

4. Літературна спадщина доби Бароко в українській культурі.

5. Театральне та музичне мистецтво.

6. Барокова архітектура на території Гетьманщини.

7. Барокова скульптура та образотворче мистецтво Гетьманщини.

8. Особливості культурно-історичних процесів доби Бароко на

західноукраїнських землях та Правобережжі.

9. Стан освіти на західноукраїнських землях та Правобережжі.

10. Архітектура бароко Львова та інших міст Західної України.

11. Дерев’яна архітектура доби Бароко в Україні.

12. Пам’ятки скульптури на західноукраїнських землях та Право-

бережжі.

13. Барокове образотворче мистецтво.

Найважливіші факти

1636 р. – закриття Острозької академії.

20 січня 1661 р. – король Ян ІІ Казимир підписав диплом, який

надавав єзуїтському колегіуму у Львові «гідність академії і титул універ-

ситету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін.

1674 р. – у друкарні Києво-Печерського монастиря вийшов перший

систематизований підручник з вітчизняної історії «Синопсис».

1689 р. – завершено будівництво Покровського собору в Харкові.

1689 р. – перенесено Новгород-Сіверську колегію до Чернігова.

1620 – 1689 рр. – жив і працював український письменник, педагог,

церковний та громадський діяч другої половини XVII ст. І. Галятовський.

Літопис Самовидця описує події на Україні 1648–1702 рр.

Літопис Г. Граб’янки подає історію України з давніх часів до 1709 р.

Літопис С. Величка описує події на Україні 1648–1700 рр.

26 вересня 1701 р. – Києво-Могилянській колегії надано статус

академії.

Українська культура періоду бароко… 157

1710 р. – вийшла праця П. Орлика «Пакти і конституція прав і

вольностей Війська Запорозького».

1720 р.– заборонено книгодрукування українською мовою в Києво-

Могилянській академії.

1734 р. – відкрито Харківський колегіум.

1738 р. – відкрито Переяславську колегію.

1738 р. – відкрито Глухівську музичну школу.

16 листопада 1784 р. – відкрито Львівський університет після

закриття в 1773 р.

Л. Баранович (1616–1693) – визначний представник ораторсько-

проповідницької прози.

Г. Сковорода (1722–1794) – український просвітитель-гуманіст,

філософ, поет, педагог.

Д. Бортнянський (1751–1825), М. Березовський (1745–1777) та

А. Ведель (1767–1808) – українські композитори, диригенти та співаки.

1722–1729 рр. – спорудження Свято-Успенського собору Києво-

Печерської лаври.

1731–1745 рр. – будівництво дзвіниці Успенського собору Києво-

Печерської лаври.

1732 р. – завершилось будівництво Преображенської церкви у

Великих Сорочинцях.

1747–1753 рр. – за проектом В. Растреллі споруджувалась

Андріївська церква в Києві.

1744–1764 рр. – будівництво собору св. Юра у Львові (арх.

Б. Меретин), декоративні роботи продовжувались до 1780 року.

1749–1764 рр. – будівництво Домініканського собору у Львові (арх.

Ян де Вітте).

1749–1779 рр. – будівництво Домініканського костелу в Тернополі

(арх. А. Мо-щинський).

1773–1779 рр. – спорудження Троїцького собору в м. Ново-

московську – найбільший дерев’яний храм цієї доби.

1750–1755 рр. – спорудження Маріїнського собору у Києві.

1771–1782 рр. – будівництво Свято-Успенського собору

Почаївської лаври (арх. Г. Гофман).

Й. Пінзель (р. н. невід. – 1761) – виконав для фасаду собору св. Юра

у Львові дві великі статуї святих Афанасія і Лева Шептицьких (1759–1761).

Ф. Смуглевич (1745–1807) – автор величної композиції – «Христос

Учитель» (Собор св. Юра у Львові).

І. Руткович (друга половина XVII ст. – початок XVIIІ ст.) –

у 1697–1699 рр. виконав восьмиярусний іконостас для храму в

с. Скваряви-Нової (нині збері-гається у Національному музеї у Львові).

Й. Кондзелевич (1667 – після 1740) – виконав п’ятиярусний

іконостас для монастирської Воздвиженської церкви в Скиті Маняковсь-

кому (з 1924 р. зберігається в Національному музеї м. Львова).


158 Розділ 6

Розділ 6





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...