Главная Обратная связь

Дисциплины:






НАПРИКІНЦІ ХVIII – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. 3 страница



виступили студенти Київського університету В. Антонович, П. Жи-

тецький, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Лисенко, Ф. Вовк та інші,

які утворили просвітню організацію «Київська громада» (1859–

1863). Навколо громади об’єдналось до 200 осіб. Її структури були

відкриті в Харкові, Полтаві, Чернігові та інших містах. В основі

діяльності була віра в можливість національного самовизначення

українців, гордість за надбання духовної та матеріальної культури.

Займались збором етнографічного та фольклорного матеріалу,

видавництвом підручників, відкрили мережу недільних шкіл тощо.

Неформальним лідером виступав В. Антонович, який доручив П. Чу-

бинському (1839–1884) написати для «Київської громади» вірш.

Восени 1862 р. П. Чубинський на одному із зібрань громади в Києві,

де були присутні сербські студенти, пише вірш «Ще не вмерла

Україна». Цей текст був створений під впливом сербської націо-

нальної пісні «Серце біе и крев ліе за свою свободу».

У ці роки активізовується рух «хлопоманів» – вихідці з

сполячених поміщицьких родин, які порвали зі своїм аристокра-

тичним оточенням й ідентифікували себе з простими людьми. Вони

перейшли з римо-католицької віри у православну і в побуті свідомо

дотримувалися народних звичаїв. До них належав один із лідерів

київської громади В. Антонович. Діяльність «хлопоманів» дала ро-

сійському уряду підстави вважати, що український рух є польською

інтригою.

На початку 1870-х рр. «Київській громаді» вдалося відновити

свою діяльність. У 1873 р. вона створила в Києві Південно-західну

філію імператорського географічного товариства. Товариство сила-

ми В. Антоновича та М. Драгоманова (1841–1895) видало «Історичні

пісні українського народу» (1874–1875), збірку казок М. Драго-

манова, чумацькі пісні І. Рудченка (1845–1905, псевдонім Іван Білик,

старший брат П. Мирного), працю П. Чубинського з етнографії

Правобережної України. «Київська громада» придбала газету «Ки-

ївський телеграф», яка певний час пропагувала українську націо-

178 Розділ 6

нальну ідею. Видання Емського указу суттєво обмежило націо-

нальний культурно-просвітній рух та видавничу справу громади.

У 1881 р. було пом’якшено умови Емського указу, а саме уряд

уповноважив губернаторів забороняти чи дозволяти «малоросійські»

п’єси. Цим досить вдало скористався М. Кропивницький (1840–

1910). У 1882 р. він у Єлисаветграді з учасників аматорських гуртків

створив професійну театральну трупу в складі М. Старицького,

М. Кропивницького, М. Заньковецької (1854–1934), родини Тобіле-

вичів* та інших. У 1883 р. директором трупи став М. Старицький

(1840–1904), а М. Кропивницький – режисером і актором. Співпраця



корифеїв українського театру сприяла творчому зростанню всього

акторського колективу, до якого належало близько 100 осіб.** Му-

зичним керівником вистав був М. Лисенко. Роль цієї трупи у вста-

новленні українського театру відобразив М. Старицький у дра-

матичні п’єсі «Талан».

Театр М. Кропивницького став справжнім джерелом ук-

раїнської культури. То були найкращі українські акторські сили, з

яких М. Кропивницький виплекав зірок сцени. Недарма сучасники

називали його «Батьком» українського театру. За своє довге сце-

нічне життя М. Кропивницький зіграв більше 500 ролей українсь-

кого, російського і західноєвропейського репертуару. Це ___________були

справжні шедеври, в яких актор сягав глибини розкриття і розуміння

сценічного образу. Він прагнув, щоб його побачили і почули в

найвіддаленіших куточках країни.

До розвитку українського театру спричинилася трупа артистів

під керівництвом М. Садовського, яка 1900 р. почала свою ді-

яльність у Полтаві. До її складу увійшли відомі митці – М. Зань-

ковецька, Г. Борисоглібська, І. Мар’яненко, О. Полянська, Л. Лі-

* Іван Тобілевич (псевдонім – Карпенко-Карий, 1845–1907) – драматург,

режисер, Панас Тобілевич (псевдонім – Саксаганський, 1859–1940), Микола

Тобілевич (псевдонім – Садовський, 1856–1933) та сестра Марія Садовські-

Барілотті (1855–1891).

** Неповторні та своєрідні характери відтворив на сцені М. Садовський

(Назар у п’єсі «Назар Стодоля» Т. Шевченка, Микола у п’єсі «Наталка

Полтавка» І. Котляревського). Натхненною грою чарувала глядачів М. Занько-

вецька. Вона була першою виконавицею ролей у п’єсах «Безталанна», «Най-

мичка» І. Карпенка-Карого, «Доки сонце зійде...» М. Кропивницького, «Циганка

Аза» М. Старицького, «Лимерівна» П. Мирного.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 179

ницька, Є. Хуторна, С. Стадникова___________, Г. Маринич та ін. У 1907 р.

М. Садовський взяв у Києві в оренду Троїцький народний будинок

(тепер театр оперети) і заснував перший український стаціонарний

музично-драматичний театр, який, окрім драматичних творів, ставив

опери і оперети.*

У тісному зв’язку з театром розвивалася музика. Видатним

оперним співаком і композитором був С. Гулак-Артемовський

(1813–1873). Він написав вокально-хореографічний дивертисмент

«Українське весілля» (1851), музику до водевілю «Ніч напередодні

Іванового дня» (1852), пісню «Стоїть явір над водою», а в 1862 р.

створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм».

Талановитим композитором був П. Сокальський (1832–1887),

якому належить понад 40 творів: опери «Мазепа» (1859), «Майська

ніч» (1876; незакінчена), «Облога Дубна» (1884); фантазії «Вечори в

Україні», «На берегах Дунаю»; фортепіанні твори, солоспіви, серед

них твори на слова Т. Шевченка, обробки народних пісень.

Композитор П. Ніщинський (1832–1896) збирав та опрацьо-

вував українські народні пісні («Байда», «Ой, гук, мати, гук»), писав

музичні твори, організовував музичні колективи і керував ними. У

музичних творах він передав непереборне прагнення українського

народу до свободи. Найкраще це відтворено у «Вечорницях»,

написаних 1875 р. для п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля» (її впер-

ше виконав в цьому ж році артистичний гурток М. Кропивницького

у Єлисаветграді).

Засновник української класичної музики, піаніст, диригент,

педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч М. Лисенко

(1842–1912) підніс українську музику на рівень світового мистецтва.

* Це був, насамперед, загальнодоступний театр. За короткий період часу

український театр став повноправним членом театрального життя Києва. М. Са-

довський сформував постійну трупу. З чоловічого складу, крім нього самого,

слід виділити І. Мар’яненка, І. Загорського, С. Паньківського, І. Коваленка. З

артисток – М. Заньковецьку, Л. Ліницьку, Г. Борисоглібську. В основі реперту-

ару театру були твори І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького,

Л. Українки. М. Садовський перший поставив на українській сцені «Ревізора» і

«Одруження» М. Гоголя, «Тепленьке місце» О. Островського. У такий спосіб

М. Садовський привчав до нового репертуару на національній сцені не тільки

критиків, але й глядачів, які звикли до п’єс із сільського життя. Слід мати на

увазі, що в театрі певний період літературною частиною керував С. Петлюра.

180 Розділ 6

Він створив близько тисячі різноманітних творів у всіх музичних

жанрах. Це – 7 випусків народних пісень для голосу у супроводі

фортепіано, 12 збірників пісень для хору з фортепіано, 6 збірників

обрядових пісень, близько 60 романсів і хорових пісень до творів

Є. Гребінки, С. Руданського, І. Франка та інших поетів. Це нарешті

прекрасні опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба» за

мотивами М. Гоголя; «Наталка Полтавка» та «Енеїда» за творами

І. Котляревського.

Низку творів високого національного звучання написали учні і

послідовники М. Лисенка. Серед них К. Стеценко (1882–1922), який

до 35-річчя М. Лисенка написав кантату «Слава Лисенкові». У його

творчості простежуються волелюбні мотиви, зокрема, хори «Запо-

віт» (на слова Т. Шевченка), «Содом», «Прометей» (на слова О. Ко-

валенка), опера «Кармелюк» та ін. Він створив музично-вокальні

твори на слова Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, П. Грабовсь-

кого та ін. У творчому доробку композитора – 50 опрацювань колядок

і щедрівок, літургійні твори, численні музикознавчі дослідження.

М___________. Леонтович (1877–1921) – автор класичних опрацювань ук-

раїнських народних пісень (понад 150 хорових опрацювань, 4 хоро-

вих композицій, серед яких «Козака несуть», «Дударик», «Жен-

чичок-бренчичок», «Ой, з-за гори кам’яної», «Щедрик»), хорових

поем «Легенда», «Моя пісня», церковних хорів. У 1904–1908 рр. він

працював у залізничній школі на станції Грушине (тепер м. Красно-

армійськ Донецької обл.), де вперше в Україні організував хор

залізничників.

6.1.3. Архітектура, малярство та скульптура:

від класицизму до модерну

Культурно-історичні зміни по-особливому відтворені в архітек-

турі. Активне впровадження класицизму на українських землях здійс-

нювалось через три великі центри: Санкт-Петербург, Варшаву, Відень.

Вплив Санкт-Петербурга позначився на архітектурі Києва, Лівобе-

режжя, Слобожанщини, де споруджено грандіозні громадські будівлі і

палаци. Варшавський вплив простежується у палацовій архітектурі

Волині та Поділля, а віденський – на західноукраїнських землях.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 181

Класицизмом позначено античне мистецтво як зразкове,

досконале, віртуозне тощо. Для класицизму як художнього стилю в

мистецтві характерний раціоналізм, нормативність, монумен-

тальність, благородність та зрозумілість. Естетика класицизму по-

чала розвиватись ще в добу пізнього Відродження в Італії, але як

цілісна художня система класицизм сформувався і найповніше

розкрився у Франції в другій половині XVII ст. і домінував в Захід-

ній Європі до початку ХІХ ст.

Найяскравіше цей стиль відображено в архітектурі, а саме в

грандіозних палацах та громадських будівлях. До найвідоміших в

Україні палацових комплексів належить палац Ганських у

с. Верхівня, що на Житомирщині. Він збудований на замовлення

графа В. Ганського в стилі пізнього класицизму близько 1780 р. Тут

у грудні 1840 р. перебував Оноре де Бальзак, який був знайомий з

дружиною В. Ганського Евеліною.

На Вінниччині в місті Тульчин окрасою класицизму є палац

Станіслава Потоцького (1753–1805), представника одного з найба-

гатших родів Польщі. Це двоповерховий палац, який збудований у

1782 р. у класичному стилі і повернутий обличчям до міста. Про-

ектував палац французький архітектор Ля Круа, внутрішні роботи

виконував голландець Меркс, парк Міллер. Палац був покритий мід-

ним дахом, складався із головного двоповерхового корпусу з при-

крашеним парадним під’їздом на 10 колонах з 8 пілястрами, а далі

два бокових корпуси в такому ж стилі. З головним корпусом бокові

споруди з’єднані скляними галереями. Тульчинський палац має роз-

мір 400 м на 250 м і є найбільшим палацовим комплексом в Україні.

Палаци проектувались із обов’язковим високомистецьким пар-

ковим оточенням, що підкреслювало красу класицистичної архітек-

тури. Тут діяв контраст симетрії й асиметрії, порядку та природної

стихії. Оформлення численних парків, зокрема на Волині та Поділлі,

розробляв ірландець за походженням садівник-пейзажист Діоніс

Макклер, відомий ще як Міклер. Він упорядкував близько 45 парків,

зокрема у Млинові, Мізочі, Порицьку, Боремлі, Ботанічний сад у

Кременці, «Софіївку» поблизу Умані (парк заснований у 1796 р.).

У цей період переважає створення садибних палаців, які ви-

різняються гармонійною закінченістю, вишуканою відповідністю

класичним зразкам та обов’язковим узгодженням з природним

182 Розділ 6

оточенням. Внаслідок цього зазнають зміни сади-парки. Романтика

парків в Україні підсилювалась мальовничою територією. Тому ху-

дожній вигляд паркового оточення палаців ніколи не повторювався.

Поряд із іноземними майстрами працювали українські парко-

будівники – Заремба, Бондаренко, Герасименко, Діброва та ін. До

найвідоміших паркових ансамблів належить парк «Олександрія»

помістя Браніцьких (закладений 1793 р.) у Білій Церкві. Цей ланд-

шафтний парк збудовано в мальовничому місці на березі р. Рось із

численними містками, альтанками, колонадами, системою штучних

озер і декоративними деревами.

У 1799 р. колишній гетьман України граф К. Розумовський

(1728–1803) у своєму маєтку в Батурині почав будувати палац.

Проект у стилі класицизму належить шотландському архітектору

Ч. Камеронау. Палац будували в 1799–1803 рр. Палаців подібної

мистецької вартості в Україні одиниці.

Серед храмових споруд, побудованих у стилі класицизму,

виділяється церква св. Миколая (1794, арх. М. Львов) в родинному

маєтку Кочубеїв у Диканці. У 1800 р. у Диканьці розпочато будів-

ництво двоповерхового палацу Кочубеїв (за проектом архітекторів

Дж. Кваренгі, Фераре, Таманте). Головною спорудою став муро-

ваний, двоповерховий палац з флігелями. Він налічував понад 100

приміщень, які прикрашали картини, статуї, дорогий фаянс і скло,

вишукані меблі, серед них безцінна бібліотека раритетних книг.

Ікони, портрети та живопис виконували українські художники

Марченко та Петрашів. У 1817 р. садибу Кочубеїв на запрошення її

господаря міністра внутрішніх справ В. Кочубея відвідав цар

Олександр I. На честь перебування царя в 1820 р. недалеко від

маєтку споруджено Тріумфальну браму в стилі класицизму. Палац

був зруйнований у 1917 р.

Довершеним втіленням рис раціональності й виразності пла-

нових та об’ємних рішень класицизму став палац П. Галагана в

Сокиринцях (Чернігівська обл.), збудований у 1824–1830 рр. за

проектом П. Дубровського.

Особливості класицизму відобразилися в архітектурі багатьох

шкільних споруд і міщанських будинків. Яскравий приклад таких

об’єктів класицизму кінця XVIII ст. – житловий будинок у Вінниці;

будинок декабристів, заїзди і магазини в Тульчині (XVIII–XIX ст.);

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 183

гімназія (чоловічий корпус, 1838 р.) і торгові ряди в Немирові;

єпископський будинок (початок XIX ст.) на території замку в

Луцьку; бурса в Шаргороді (кінець XVIII ст.) тощо.

Архітектура ___________класицизму за тривалий час в Україні мала три

етапи розвитку, кожний з яких позначений специфічними рисами: а)

ранній класицизм, 1760–1780-ті рр. – перехід від бароко та форму-

вання нових стилевих норм; б) зрілий або високий класицизм, 1790–

1830-ті рр.; в) пізній класицизм, 1840–1850-ті рр. – занепад стильо-

вих форм і поява архітектурних рис іншого стилю.

Такий розподіл сприяє пізнанню спадщини класицизму на

Слобожанщині та півдні України. Саме тут класицизм виявився в

усій стильовій повноті: вирішення міських ансамблів, реконструкція

старих міст і планування нових, гармонійне поєднання архітектур-

ного об’єкта з природним оточенням.

Спорудження основних пам’яток класицизму в Україні при-

падає на другий етап, коли розбудовували міські ансамблі та нові

міста та, крім того, розробляли генеральні плани реконструкції

старих міст. Містобудівні плани вирізняла більша раціональність,

вводилися геометрично чіткі периметри, прямі та широкі вулиці,

геометричний розподіл районів. Змінились способи будівництва –

класицизм на початку XIX ст. в Україні досяг найповнішого виразу.

У стильовому вирішенні архітектури великого значення набула

творчість російського архітектора, одного із засновників російського

класицизму І. Старова (1744–1808).*

Очевидно, в містобудівних заходах в Україні вольовими

методами впроваджувалася адміністративна політика царського

уряду, особливо після знищення автономії та ліквідації Запорозької

Січі. Адміністративна роль багатьох міст (Київ, Харків, Чернігів,

Полтава, Одеса) стимулювала будівництво різноманітного призна-

чення – від апартаментів владних структур до житла та споруд

цивільного спрямування. В Україні поширювалась творча думка

російських і західноєвропейських архітекторів, які розвивали буді-

* На рубежі 1790-х рр. І. Старов багато працював в Україні. У 1790 р.

виконав проекти планування Миколаєва, а в 1792 р. за дорученням князя

Г. Потьомкіна Катеринослава (тепер Дніпропетровськ). У Катеринославі за

проектом І. Старова побудував палац Г. Потьомкіна (1787–1789); у Миколаєві

спроектував будівлі магістрату, адміралмейства та ін.

184 Розділ 6

вельну культуру. Міський центр переважно забудовували адмініст-

ративними спорудами, які визначали його особливість. Стильові

норми класицизму в цьому разі підпорядковували призначенню спо-

руд, що виражалось у стриманості загальної композиції та обме-

женні декоративних елементів. Однак чимало офіційних споруд ста-

ли відомими творами архітектури, насамперед театри, які тоді з’яви-

лися і були першими будівлями в стилі класицизму (їхньою голов-

ною ознакою є обов’язковий колонний портик головного фасаду).

Прикладом міста, який будувався за цілеспрямованим заду-

мом, стала Одеса, генеральний план якої почали втілювати в 1794–

1814 рр. у період діяльності градоначальника Рішельє.* Забудова тих

років визначила архітектурний вигляд міста, що формувався під

впливом Санкт-Петербурга. Серед споруд Одеси слід виділити

Одеський театр (1809, проект Томи де Томона), пам’ятник Рішельє,

встановлений по осі Потьомкінських сходів (скульптор І. Мартос,

1823–1829), cходи на Приморському бульварі (1837–1841 рр., проект

Ф. Боффо) та ін.

Інші міста півдня України формуються і забудовуються також

наприкінці XVIII ст.: Єлисаветград (1765), Херсон (1778), Катерино-

слав (1776), Миколаїв (1787). Розташування міст на берегах Дніпра

поступово збагачувалося будовами з дотриманням ансамблів площ.

Окремі споруди цих міст належать до визначних пам’яток, зокрема

Чорноморський шпиталь у Херсоні (1808–1810, арх. А. Захаров).

Завершує класицизм півдня України архітектура Криму. У

Севастополі та Сімферополі центр заповнював комплекс парадних

споруд: адміністративний палац, кадетський корпус і храм. Міський

собор у Сімферополі збудований за проектом архітектора Л. Шарле-

маня. Проте еллінська класика бездоганно втілена в Петропав-

лівському соборі Севастополя (1843, арх. В. Рульов), нагадуючи до-

ричним ордером і периптером** храм Тесея в Афінах. У Севастополі

* Генеральний план передбачав комбінацію двох прямокутних вуличних

мереж, викликану потребами транспортного сполучення. Більшість вулиць мали

відкриту перспективу до моря, виділялись три головні паралельні магістралі:

одна вела до початку приморського бульвару, друга – до монументу Рішельє,

третя – це бульвар з двома ринковими площами.

** Периптер – основний тип давньогрецького храму, прямокутний у плані

і оточений зі всіх сторін колонами.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 185

збудовано ще кілька пам’яток, відповідних давньогрецьким: дорична

Графська пристань (1846, арх. С. Уотсон) та Морська бібліотека з

вежею. Вежа нагадує Вежу вітрів у Афінах, яку прикрашають вісім

барельєфів із зображенням на кожному міфічних посланців бога

вітрів Еола у вигляді крилатої людини в польоті.

Нові вимоги до реконструкції міст, прагнення до ансамблю

були застосовані у забудовах Полтави, Чернігова, Харкова, Києва, де

класицизм залишив виняткові ансамблі та чимало різноманітних

споруд, що визначило художній престиж міст. Тут чітко планува-

лися центральні площі, розширювалися та випрямлялися вулиці.

За винятком території фортеці, Полтава зазнала докорінної

перебудови (1803–1811), що суттєво змінило її вигляд. Центром

стала кругла площа (345 м2), до якої сходяться вісім вулиць.

Домінанта всієї площі – монумент Слави. Це від нього вісім про-

мінців-вулиць розбігаються на всі сторони світу. Високу мармурову

колону тут встановили на честь 100-річчя перемоги над шведським

військом. Весь ансамбль площі з навколишніми забудовами, що

належить до найкращих ансамблів класицизму, спроектував М. Амв-

росимович. Більшість будинків, що оточують площу і на прилеглих

вулицях побудовані за проектом арх. А. Захарова (1761–1811). Це

будинки генерал-губернатора, губернатора___________, віце-губернатора, гу-

бернських присутніх місць, дворянського зібрання, а також Мало-

російський поштамп (арх. Е. Соколов, 1809). Кадетський корпус –

одна з найпізніших споруд на площі. Зведена в 1840 р. під керів-

ництвом архітектора-художника Т. Бонч-Бруєвича.

У Харкові реконструкція розпочалася з визначенням головної

площі – Соборної, біля Успенського собору, де сформувався ад-

міністративний центр. Тут зокрема звели будинок генерал-губер-

натора Слобожанщини. Над стильовим вдосконаленням площі пра-

цював харківський архітектор П. Ярославський. Розбудовував місто

професор архітектури Харківського університету Є. Васильєв, кот-

рий проектував державні й приватні замовлення: будинки дво-

рянського зібрання, поштампт, колегіум, головний корпус універ-

ситету та приватні будівлі. Проектована ним дзвіниця Успенського

собору (1820–1844 рр., висота 81 м) стала домінантою міста.

Наймасштабніше за генеральним планом (1787 р.) прово-

дилась реконструкція Києва, провідним виконавцем якої був А. Ме-

186 Розділ 6

ленський (1766–1833).* До пам’яток класицизму цього часу нале-

жить Контрактовий дім (1815–1817, арх. В. Гесте).

Після ___________А. Меленського губернським архітектором став П. Дуб-

ровський, продовжувач класицизму. Він затвердив новий генераль-

ний план розбудови міста (1837), з’явилися площі та вулиці, зокрема

паралельна до Хрещатика – Володимирська, а також нові, масштаб-

ніші споруди – Київський університет (1837–1843, арх. В. Беретті),

Iнститут шляхетних дівчат (1839–1843, арх. В. Беретті).

Буквальний шквал архітектури в стилі класицизму не за-

гальмував традиційного будівництва, яке продовжувалося у дере-

в’яних церквах по всій території України, особливо в другій по-

ловині XVIII ст.

Порівняно з першою половиною XIX ст., коли класицизм

залишався провідним і визначальним стилем, для другої половини

ХІХ – початку ХХ ст. характерне зростання духовних і матеріальних

запитів суспільства, що дієвіше позначилося на масштабах бу-

дівництва.

З бурхливим розвитком виробництва, торгівлі, промисловості

в Україні перед архітектурою поставали нові масштабні завдання.

Загалом змінилося ставлення до міста, насамперед великих міст.

Здійснювалася їх реконструкція, змінювалася мережа вулиць,

зносились навіть забудовані квартали й ансамблі для вирішення

економічно доцільних комунікацій. Приватна власність на землю в

містах диктувала задоволення інтересів, смаків і потреб господарів,

радше вигідних у функціональному відношенні всупереч худож-

ньому. Щоправда, приватний сектор дещо вносив хаос в архітектуру,

а також простежувалась загальна безпорадність щодо питань будів-

ництва. Під час спорудження будівель звертались до архітектури

минулого: від античності, через Середньовіччя (неоготика, нео-

романіка) – до ренесансу і бароко, часто не розуміючи історичних

умов виникнення запозичених форм. Звертались і до візантійських

* Як губернський архітектор він упродовж 1799–1829 рр. сміливо втілю-

вав генеральну лінію на перетворення Києва, об’єднавши воєдино три великі

його райони – Старе княже місто, Поділ і Печерськ. Це перетворило Київ на

сучасне європейське місто. А. Меленський визначив головну магістраль Києва –

Хрещатик з прилеглими вулицями, які почав забудовувати, творчо використо-

вуючи складний рельєф території.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 187

та готичних стильових забарвлень. Відповідно архітектура цього

часу мала складну стилістику, в якій перепліталися класичні форми

історичних епох, що зумовило безсистемне змішування різних

стилів – наслідування художньо-архітектурних форм із мистецтва

минулого, або так званий еклектизм (вибираючий). Еклектиці влас-

тивий був процес «розумного вибору» того або іншого стилю. Такий

стильовий підхід позитивно вплинув на естетичне піднесення міст,

архітектурні художньо-стильові та образні пошуки. Такі споруди

прикрашали міста.

Архітектура минулого вирішувала значно вужче коло завдань.

Проте тепер будування за масштабом було грандіозніше, що не мало

аналогій у минулому. Причому індустріальний і технологічний роз-

виток ставився вище від проблем краси. Будувалися фабрики,

заводи, адміністративні й торгівельні споруди, вокзали, лікарні,

спортивні й розважальні заклади, школи й виставкові зали, розкішні

палаци й фінансові будинки, а також кладовища на периферії міста.

Важливими були зміни в плануванні міст з урахуванням транспорт-

них систем, поліпшення санітарних умов та побутових потреб.

Важливу соціокультурну функцію виконували парки та сади

як місця для відпочинку і прогулянок. За поширеними в Європі

початку XIX ст. проектами таким чином урбаністичний краєвид

поєднували з фрагментами живої природи. В кожному місті та





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...