Главная Обратная связь

Дисциплины:






Національна культура 2 страница



брала активну участь у налагодженні роботи заводів і фабрик, шахт і

електростанцій, складала технічні проекти, розробляла нові техно-

логії, створювала досконалішу, ніж у ворогів, зброю. Допомогу

оборонним підприємствам і фронту тією чи іншою мірою надали

майже всі академічні інститути, тематика досліджень яких була

відразу узгоджена з потребами воєнного часу.

Ліквідація нацистської окупації в Україні стала важливим

стимулом подальшого розвитку культури, відбудови культурно-

освітніх, мистецьких і наукових закладів.

На думку сучасного дослідника О. Луцького___________, за зовнішньою

видимістю відновлення і розширення мережі наукових, мистецьких,

культурно-освітніх закладів, таїлася трагедія творців духовних цін-

ностей, тупикова ситуація всього національно-культурного життя.

Як і в довоєнні роки, режим форсовано централізував усі культурні

засоби і почав зводити духовні процеси в єдине русло, контро-

льоване і кероване комуністичною партією. Зумовлені обставинами

війни певні поступки режиму до українського патріотизму помалу

скасували, тому знову на повну потужність запрацювала могутня

репресивно-каральна радянська тоталітарна система.

8.2. Державна політика в сфері культури в УРСР

(друга половина 1940-х – 1980-ті рр.)

Незважаючи на страхітливі людські та матеріальні втрати,

Україна вийшла з війни сильнішою, оскільки різні українські етнічні

землі були об’єднані в складі однієї держави.*

* Наприкінці червня 1945 р. Чехословаччина віддала УРСР Закарпаття,

ще в жовтні–листопаді 1939 р. до УРСР приєднано Галичину та Західну Волинь,

290 Розділ 8

Війна дещо модифікувала традиційну відмінність між «ук-

раїнським селом» і «російським містом». Міста на Сході залишалися

«російськими» (якщо не в кількісному, то в культурному значенні),

тоді як у Західній і Центральній УРСР серед мешканців великих міст

український національний чинник. Одночасно вперше за всю іс-

торію новітнього часу українці здобули перевагу в двох найбільших

і найважливіших з політичного та культурного боку містах – Києві

та Львові.

Найважливішу зміну, спровоковану війною, викликало при-

єднання до складу УСРС Західної України з 7 млн. населенням. Це

було давньою мрією багатьох українців. Ліквідація поділу по-

легшувала на майбутнє справу здобуття української політичної

самостійності. Приєднання західноукраїнських земель до складу

УРСР сильно змінило баланс російсько-українських відносин та

впливу російської культури. Адже західноукраїнське населення було

позбавлене комплексу «молодшого брата» – почуття національної



меншовартості. Найменш зрусифікована Західна Україна була в

складі СРСР одним з найменш радянізованих регіонів.

Поза тим, у повоєнні роки було розгорнуто новий політичний

терор. Однією з головних жертв терору стала українська інте-

лігенція. 26 липня 1946 р. ЦК ВКП (б) ухвалив резолюцію про

«серйозні недоліки і помилки» керівництва української компартії.

Серед численних звинувачень щодо ЦК КП(б)У домінувала недо-

статня увага «до підбору й ідеологічно-політичного виховання

кадрів у галузі науки, літератури й мистецтва». Від серпня до жовтня

1946 р. виявилося п’ять ідеологічних постанов ЦК КП(б)У: про

«Історію української літератури», про журнал «Перець», про журнал

«Вітчизна», дві постанови про репертуар театрів. У них містився

детальний перелік проявів українського націоналізму в мистецтві,

а в червні–серпні 1940 р. Північну Буковину і частину Бессарабії. Хоча значна

частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Під-

ляшшя) залишилась у складі Польщі. Встановлення нових кордонів супро-

воджувалось обміном населення. Він регулювався окремими договорами з

Польщею (1 жовтня 1944 р.) та з Чехословаччиною (10 липня 1945 р.). У ре-

зультаті на територію України з Польщі було переселено 520 тис. українців;

водночас з України до Польщі й Чехословаччини репатрійовано 1 млн. поляків,

140 тис. євреїв і 33 тис. чехів. З України переселено частину румунів, угорців та

представників інших національних меншин.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 291

науці й культурі. Партійні резолюції відкрили кампанію «критики» й

«самокритики» в пресі та на засіданнях наукових і культурних інсти-

туцій. Почалася тривала кампанія проти «ідеологічних збочень»

багатьох діячів науки і культури. За ними слідували масові арешти

науковців, літераторів, діячів культури в 1946–1947 рр.

Переслідування української інтелігенції було частиною ши-

рокої кампанії, яка охопила весь Радянський Союз у 1946 р. і за

ім’ям її головного виконавця, голови відділу агітації й пропаганди

А. Жданова, одержала назву «ждановщина».

Показовим є розгром у 1946 р. історичної школи М. Гру-

шевського у Львові.* По суті, остаточною метою комуністів було

припинити розвиток української історичної науки у Львові.

29 серпня 1947 р. ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про

політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України

Академії наук УРСР». Постанова містила бездоказові звинувачення

праць вчених істориків про те, що вони є антинауковими, скла-

деними в антимарксистському дусі, несуть грубі політичні буржуаз-

но-націоналістичні помилки. Постанова вимагала від українських

істориків писати історію з позиції класової боротьби та російсько-

української єдності.

У 1947/1948 н. р. з Львівського державного університету

звільнили, як політично неблагонадійних, а також виселили у далекі

краї СРСР 37 професорів, доцентів та асистентів. Репресії щодо

українських вчених мали негативні наслідки, а псевдонаукові праці

* Для паплюження та розгрому історичної школи М. Грушевського у по-

воєнні роки застосовувались всі можливі пропагандистські засоби. Під час цієї

кампанії І. Крип’якевичу, М. Кордубі, М. Возняку та іншим довелося кілька

разів побувати на співбесідах у кабінетах секретаря Львівського обкому КП(б)У

І. Грушецького та секретаря ЦК КП(б)У К. Литвина, які вмовляли їх порвати з

історичною школою М. Грушевського й відмовитись від своїх колишніх

наукових поглядів. Серед тих, хто з особливим обуренням сприймав тиск були

такі відомі вчені як: О. Степанів, І. Вільде, М. Рудницький, Ф. Колесса, О. Тер-

лецький, Д. Бандрівський та ін.

Результатом кампанії проти М. Грушевського стало закриття у Львові

трьох структурних підрозділів Львівської філії Академії наук УРСР: Інституту

історії, Інституту історії літератури та Інституту економіки. Ймовірно, вони не

влаштовували радянську владу через те, що їхні співробітники ніяк не хотіли

дотримуватися у науковій роботі марксистсько-ленінських постулатів.

292 Розділ 8

офіційних істориків, які друкувалися величезними тиражами, при-

звели до спотворення справжньої історії України.

Поштовхом до нових репресій стало вбивство 24 жовтня

1949 р. у Львові письменника та публіциста Я. Галана (1902–1949),

який захищав українську культуру, виступав проти русифікації,

протестував проти спалення українських картин і книг. У відповідь

було заборонено його п’єси «Під золотим орлом» та «Любов на

світанні», але він продовжував дотримуватись своєї позиції. Після

вбивства Я. Галана до Львова приїхав 1-й секретар ЦК(б)У України

М. Хрущов, який виступив перед партійно-радянським активом з

проблем ідеологічного виховання. Після цього із львівських вишів у

1949/1950 н. р. було звільнено 53 викладачів. Відраховували з вишів

студентів. Традиційно першими постраждали ті, хто відмовлявся

вступати в комсомол, відвідував церкву, вів розмови на «небезпечні»

політичні теми тощо.

Посилення шовіністичного курсу було пов’язано з призна-

ченням ___________у 1947 р. на посаду голови АгітпропуМ. Суслова. У середині

1952 р. він розпорядився організувати групу з провідних мос-

ковських і київських істориків для написання «Тез про возз’єднання

України з Росією». Тези опубліковано в 1954 р. з нагоди 300-річчя

Переяславської угоди як канонічний варіант партійної версії

української історії.

Нова хвиля гострих ідеологічних атак на українську інтелі-

генцію розпочалась після Днів української культури в Москві (15–25

червня 1951 р.). Гострій критиці піддали ЦК КП(б)У за недостатню

увагу до виявлення і боротьби з українським націоналізмом, який

проник в українську літературу й науку. О. Корнійчука і його

дружину В. Василевську розкритикували за лібрето до опери

«Богдан Хмельницький» (композитор К. Данькевич), прем’єра якої

відбулась 29 січня 1951 р. у Києві на сцені Державного академічного

театру опери і балету УРСР ім. Т. Шевченка. У лібрето недостатньо

розкривалася «прогресивна» роль російського царя.

У листопаді 1951 р. на пленумі ЦК КП(б)У було засуджено

помилки в творчості українських письменників – Ю. Яновського,

І. Вільде та ін.

У поле зору критики потрапив вірш В. Сосюри (1898–1965)

«Любіть Україну», написаний ___________ще в 1944 р., але перекладений ро-

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 293

сійською мовою лише в той час.* Вина поета була в тому, що він оспі-

вував не радянську, соціалістичну, а «якусь одвічну Україну, Україну

взагалі». Після цієї публікації в «Правді» у республіканській пресі

розгорнулась безпідставна критика літераторів і діячів мистецтва.

Саме проти національно свідомих українців, опір яких галь-

мував утвердження тоталітарного режиму, був спрямований го-

ловний удар комуністичної системи. Причому часто на українську

інтелігенцію покладалась основна відповідальність за труднощі в

створенні радянської соціально-політичної та ідеологічної системи,

за діяльність УПА і масову підтримку її населенням.

Дуже серйозним ударом по духовному життю Західної Ук-

раїни та культурі загалом стала ліквідація Української Греко-

Католицької Церкви 8–10 березня 1946 р. на Львівському соборі.**

Негативною особливістю радянізації культурного процесу в

західних областях УРСР була швидка втрата професіоналізму серед

інтелігенції. На зміну старій інтелігенції, носію національно-куль-

турних традицій, приходила нова генерація людей, які часто, окрім

соціального походження і диплома про закінчення радянського ВНЗ,

нічим іншим похвалитися не могли. Інтелігенція поступово втрачала

свій культурний і моральний пріоритет у суспільстві. З іншого боку

культура на теренах УРСР повинна була прославляти радянську вла-

ду, посилювати радянізацію суспільства тощо. Тому культурне жит-

тя в Україні стало невід’ємною частиною повоєнного відродження.

Піднесення освіти припало на четверту п’ятирічку (1946–

1950). Ставилось завдання в найкоротші строки відновити заклади

* 2 липня 1951 р. газета «Правда» опублікувала статтю «Проти ідео-

логічних збочень в літературі», в якій розкритикували В. Сосюру і його вірш

«Любіть Україну».

** 8 червня 1945 р., майже через місяць після арешту всієї верхівки УГКЦ

на чолі з митрополитом Й. Сліпим, створено ініціативну групу на чолі з отцем

Г. Костельником. За дорученням НКВС, вона підготовила возз’єднання УГКЦ з

православною церквою. 8–10 березня 1946 р. на Львівському соборі УГКЦ

проголосила свій перехід в лоно Російської Православної Церкви. На момент

роботи і після роботи Львівського собору було заарештовано одного

митрополита, 4 єпископи та більше 1000 священиків, ченців, дияконів, слухачів

Богословської духовної академії, які відмовились піти на такий крок і разом з

митрополитом Й. Сліпим їх вислали до Сибіру. УГКЦ стала найбільшою в світі

забороненою конфесією і продовжували діяти в підпіллі.

294 Розділ 8

освіти, науки, культури, охопити навчанням усіх дітей шкільного

віку і створити умови для продовження освіти тієї частини молоді,

яка під час війни не мала змоги її здобути.

У перші повоєнні роки в Україні вже працювало 30,5 тис. шкіл і

154 виші. Зокрема в Західній Україні у 1957/1958 н. р. загалом було

6896 шкіл, з них: українською мовою навчання – 6564, російською –

114, угорською – 100, молдавською і румунською – 115, польською – 3.

У 1950/1951 н. р. навчалось близько 6,8 млн. учнів, а нав-

чальний процес забезпечувало 272,7 тис. педагогів. Відкривались

вечірні школи, у яких на 1950 р. навчалось до 37,2 тис. чоловік.

Серйозною перешкодою в розвитку загальної та спеціальної

освіти залишалась заідеологізованість навчально-виховного процесу.

Особливо це проявилось у Західній Україні, де в перші повоєнні

роки дві третини вчителів були визнані недостатньо кваліфіко-

ваними для викладання в радянських школах і мали пройти «ідео-

логічну перепідготовку». До початку 1950-х рр. у Західну Україну

перевели понад 35 тис. учителів зі Східної України. Практикувалось

і переселення вчителів з Російської Федерації. Це зумовлювало по-

стійне збільшення в західних областях УРСР кількості російського

та російськомовного населення.

Великою подією в житті Закарпаття стало відкриття Ужго-

родського державного університету. У Києві продовжив навчальний

процес Київський державний університет, було відкрито Київський

державний педагогічний інститут іноземних мов. У 1945 р. у Львові

було відкрито лісотехнічний інститут, 6 вересня 1946 р. – інститути

прикладного та декоративного мистецтва, дещо пізніше почали

працювати сільськогосподарський, поліграфічний та фізичного

виховання інститути. Розвивалась система заочної освіти. 13 грудня

1945 р. у Харкові відновив роботу театральний інститут. У 1946 р.

при 76 вишах функціонували заочні відділення, а в 1949 р. у

республіці нараховувалось 50 тис. заочників.

У роки четвертої п’ятирічки (1946–1950) було підготовлено

126 тис. спеціалістів з вищою освітою. На 1955 р. в 500 технікумах

навчалось 265 тис. учнів.

Післявоєнне відродження не оминуло і науки. Центром ук-

раїнської науки залишалась Академія наук УРСР, яка в березні

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 295

1944 р. повернулась з евакуації до Києва в складі 29 науково-

дослідних інститутів.*

* У 1946–1950-х рр. в системі АН УРСР створено інститути тепло-

енергетики, електротехніки, використання газу в комунальному господарстві та

промисловості, машинознавства і сільськогосподарської механіки та ін.

У республіці інтенсивно провадилися розпочаті ще в попередні роки

широкі науково-дослідні роботи в галузі атомної проблеми: 1946 р. запустили

перший в країні атомний реактор.

Плідно розвивалась теоретична фізика, фізика атома і атомного ядра,

фізика металів, напівпровідників, молекулярних кристалів, радіофізика тощо. У

1947 р. в очолюваній С. Лебедєвим (1902–1974) лабораторії моделювання та

обчислювальної техніки Інституту електроніки АН УРСР розпочато дослід-

ження в галузі кібернетики. В 1948–1951 рр. в інституті під його керівництвом

створено першу в СРСР малу електро-обчислювальну машину «МЄОМ».

Широко впроваджувались науково-дослідні роботи в галузі зварювання

металів. Цими проблемами займались колективи Інституту електрозварювання

ім. Є. Патона АН УРСР, Інституту чорної металургії, Українського науково-

дослідного інституту металів. Значним технічним досягненням стала побудова в

1953 р. найбільшого на той час у світі суцільнозварного моста через Дніпро в

Києві завдовжки 1,5 км.

У 1956 р. генеральним конструктором космічних кораблів СРСР став

український вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор

С. Корольов (1906–1966). Академік Я. Люлька (1908–1985) здобув глибоку повагу

як конструктор та винахідник першого радянського турбореактивного двигуна.

За дослідження в галузі хімії ізотопів О. Бродського нагородили Дер-

жавною премією СРСР. Державні премії одержали П. Будников за розробку

нових ізоляційних матеріалів та Б. Лисін за виготовлення нових безолов’яних

емалей.

Проявом ідеологічної агресивності сталінізму стало втручання в приро-

дознавство. Найбільше постраждала генетика і молекулярна біологія. Особливо

після сесії Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук у серпні 1948 р.,

коли в агробіології монопольне становище займала група Т. Лисенка (1898–

1976).

Гуманітарна наука була повністю перебудована для обслуговування

комуністичної ідеології. Центральними науковими інституціями в цій сфері

науки стали український філіал Інституту Маркса – Енгельса – Леніна при ЦК

ВКП(б) (пізніше перейменований в Інститут історії партії при ЦК Компартії

України – філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС). Завданням

інституту було збирання і публікація документів та матеріалів з історії КПУ,

здійснення наукового перекладу українською мовою творів класиків марксизму-

ленінізму. Дослідженням історії України займався Інститут історії України АН

УРСР (з 1950 р. – Інститут історії АН УРСР) та відповідні кафедри провідних

вишів. Інститут працював відповідно до марксистсько-ленінської ідеології, в

основу якої було покладено проблеми класової боротьби, як базового фактора

296 Розділ 8

Дуже розвинулася культурно-освітня робота. У 1950 р. в

Україні діяло 26,7 тис. клубів, 137 музеїв, 34,9 тис. масових біб-

ліотек. 24 квітня 1949 р. у Києві було відкрито Державний літе-

ратурно-художній музей Т.Г. Шевченка.

Разом з поширенням радянської пропаганди активізувалась

робота зі збільшенням впливу преси. У 1950 р. в УРСР видавали

1192 республіканські і місцеві газети тиражем 46 млн. примірників.

Важливим засобом масової інформації стало радіомовлення та кіно.

У 1950 р. в Україні діяло 7,2 тис. кінотеатрів. Пожвавилось теат-

ральне життя. У 1950 р. в УРСР працював 81 професійний театр.

Активізувалось літературне життя. 10 грудня 1945 р. «Ра-

дянська Україна» опублікувала оголошення про повернення АН

УРСР 10 тис. томів наукової літератури, яку вивезли окупанти в

роки війни. 21 лютого 1946 р. ухвалили постанову РНК СРСР про

заходи з вшанування пам’яті української письменниці Лесі Українки

в зв’язку з 75-ю річницею від дня народження.

Щоправда, літературу не оминули партійні «повчальні» по-

станови ЦК КП(б)У 1946–1948 рр. 24 грудня 1946 р. прийняло

чергову постанову про викривлення і помилки у висвітленні історії

української літератури. У ній безпідставно утверджувалось, що «На-

риси історії української літератури», які були предметом критики

партійного документа, своїми помилками «об’єктивно допомагають

злим ворогам народу – українсько-німецьким націоналістам».

У перші повоєнні роки з друку вийшов роман О. Гончара

(1918–1995) «Прапороносці». Широке визнання одержали твори ба-

гатьох письменників: «Київські оповідання» Ю. Яновського,

«Атестат зрілості» В. Козаченка, праці Остапа Вишні та ін. Значних

успіхів досягла українська поезія. З’явилися нові твори М. Рильсь-

кого, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка та ін.

За зовнішньою видимістю відновлення і розширення мережі

наукових, мистецьких, культурно-освітніх закладів (театрів, музеїв,

культурно-історичного розвитку. Істориків націлювали на боротьбу з

українською національною історичною думкою.

У 1946 р. в системі АН УРСР створено Інститут філософії, а в найбіль-

ших вишах кафедри – марксистсько-ленінської філософії.

Питання економічної науки досліджували науковці Інституту економіки

АН УРСР, галузевих науково-дослідних інститутів і відповідних кафедр вишів

республіки.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 297

клубів, шкіл тощо) приховувалася трагедія справжнього творця

духовних цінностей, тупикова ситуація, що склалася у всьому націо-

нально-культурному житті. Як і довоєнні роки, режим централізував

всі культурні засоби, звів духовні процеси в єдине русло, конт-

рольоване і кероване комуністичною партією. За загальноприйнятим

у СРСР стандартом відбувалася повна уніфікація системи народної

освіти, вищих і середніх навчальних закладів, видавництв, наукових,

театральних і художніх установ, преси.

6 жовтня 1946 р. у газеті «Радянська Україна» розкритикували

репертуар художньо-самодіяльних закладів, а особливо керівників та

артистів за художньо застарілі, безідейні та вульгарні постановки.

Вже 12 жовтня того самого року було опубліковано постанову ЦК

КП(б)У про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи

його покращення.

У результаті підпорядкування культури в різних проявах конт-

ролю партійно-державних органів, визначальною рисою духовного

суспільства ставала одноманітність. Уся культурна політика дуже

швидко набула яскраво виражених ідеологізованих особливостей, за

яких культурні заходи були спричинені не тогочасними реаліями, а

намаганням якнайшвидше і за всяку ціну добитися лише зовнішніх

ознак соціалістичності, відповідності ідеологічним догмам.

З викриттям «культу особи Сталіна» в 1956 р. на ХХ з’їзді КП

СРСР і початком так званої «відлиги» настав період змін і в

культурі.

До української громадськості повернулася частина духовної

спадщини «розстріляного ___________відродження» – твори О. Близька, О. До-

світнього, М. Драй-Хмари, В. Еллана, Григорія Косинки, М. Куліша,

були реабілітовані М. Йогансен, В. Підмогильний, Є. Плужник,

М. Семенко, М. Філянський та ін. Відображенням високої духовності

були кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна», «Повість полу-

м’яних літ», «Поема про море».* Ці твори, в яких описані злободенні,

гострі проблеми української культури, екології, історичної пам’яті,

демонстрували новий загальнолюдський вимір творчості митця.

* «Поема про море» (1956), «Повість полум’яних літ» (1961) і «Зача-

рована Десна» (1964), «Незабутнє» (1968) та «Золоті ворота» (1969) зазнімала

Ю. Солнцева на основі літературних творів О. Довженка, який помер у 1956 р.

298 Розділ 8

Справжнім досягненням української прози став роман Г. Тю-

тюнника «Вир», перша книга якого з’явилася 1960 р., друга – через

два роки.

Кінець 1950-х – 1960-ті рр. – час активної ліричної творчості

М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана, В. Сосюри, А. Малишка,

успішного дебюту молодих поетів М. Вінграновського, В. Коротича,

І. Драча, Л. Костенко та ін. Великими подіями суспільного і куль-

турного життя України стали широко відзначені ювілеї класиків ук-

раїнської літератури: 100-річчя від дня народження І. Франка (1956),

50-річчя від дня смерті Лесі Українки (1963), 100-річчя від дня на-

родження М. Коцюбинського (1964), 150-річчя від дня народження

Т. Шевченка (1964).

У період відлиги спостерігається розвиток молодіжної суб-

культури, яка наслідувала західні стандарти життя, стала підґрунтям

для формування в подальшому відкритого соціального протесту й

незгоди за допомогою стилю одягу й манери поведінки.

На ініційованих партійним керівництвом зборах і нарадах, у

газетних статтях українська інтелігенція вимагала підготовки і

видання українських наукових словників, енциклопедій, появи ук-

раїнських кінофільмів. Запевняючи московське і київське керів-

ництво в лояльності і вірності новому курсу, українська інтелігенція

вимагала розширення сфери вживання української мови і об’єк-

тивнішого вивчення національної історії. У листопаді 1957 р. АН

УРСР оголосила про намір заснувати видавництво «Українського

історичного журналу», з 1958 р. відновилось видавництво журналу

«Всесвіт», появилися нові журнали «Прапор» (1956) та «Радянська

література» (1957). Великою подією наукового і культурного життя

стала перша «Українська Радянська Енциклопедія». Розпочалася

реабілітація культурних діячів. Хоча ця кампанія і все ж таки не була

всеохопною для культури загалом.* Була знята заборона з Леся

Курбаса, М. Куліша і М. Драгоманова.

* Хрущовська реабілітація залишила поза своїми межами десятки імен

так званих «затятих націоналістів» – насправді найяскравіші імена української

культури – М. Хвильового, С. Єфремова, Г. Чупринку, Г. Михайличенка,

найнеординарніші твори поезії, літератури, мистецтва, історичної науки не

тільки XX ст., а й попередніх століть.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 299

Важливою подією періоду «відлиги» стало звільнення з ув’яз-

нення та заслання репресованих західноукраїнських літераторів,

науковців, митців – В. Гжицького, А. Патрус-Карпатського, В. Бар-

вінського, О. Степанів, П. Коструби, М. Скорика та ін. Було віднов-

лено добре ім’я М. Ірчана, В. Бобинського, А. Крушельницького.

Пожвавилася діяльність творчих спілок, що поступово ви-

ходили з шокового стану. Втім надто переоцінювати лібералізацію в

культурному житті не слід. Показовим тут є історія із книгою

Д. Павличка «Правда ___________кличе» (1959), в якій чи не вперше в Україні

пролунало художнє слово правди про «больові точки» сучасності:

перекручення і злочини сталінської доби, бюрократизм та ідео-





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...