Главная Обратная связь

Дисциплины:






Франкька монархія кароінгів.Реформи Карла Мартела



Каролінги (нім. Karolinger) — династія правителів Франкської держави в 687—987 pp., з 751 р. — королів, з 800 р. — імператорів; названа на ім'я свого найвизначнішого представника Карла Великого. Засновником династії став в 687 р. Піпін Герістальський, майордом Австразії — одного з королівств, на які розпалася держава Меровінгів. На той час королівська влада була вже номінальною, а реальну можливість управління Австразією, Нейстрією і Бургундією сконцентрували у своїх руках майордоми — управителі королівського палацу. Піпін Герістальський переміг інших майордомів, повністю усунув від справ «лінивих» меровінгських королів і зробив посаду майордома спадковою. Син Піпіна Герістальського Карл Мартелл (715—741) успішно продовжив політику батька, залишившись самовласним правителем об'єднаної Франкської держави.У 751 р. син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741—768) на зборах франкських феодалів прй підтримці папського престолу був проголошений королем франків. Вершини могутності династія досягла при синові Піпіна Короткого Карлові Великому (768—814). Скориставшись тим, що престол Візантійської імперії займала жінка, імператриця Ірина, що суперечило традиції, він добився того, що в 800 р. папа коронував його і проголосив імператором. Син Карла Людовік Благочестивий (814—840) був скинутий власними дітьми, потім повернув собі престол, але після його смерті сини (Лотар, Людовік і Карл) почали між собою війну. Вона завершилася в 843 р. укладенням Верденського договору про поділ імперії на три частини, що відповідало також і етнічному складу її населення: Лотар зберіг за собою титул імператора і отримав Італію, а також вузьку смугу земель на лівому березі Рейна (Лотарингію і Бургундію), Людовік Німецький отримав землі на півночі від Альп і на сході від Рейну (Східно-Франкське королівство, пізніше — Німеччина), Карл Лисий отримав території на захід від Рони і Мааса (Західно-франкське королівство, пізніше — Франція). У 869 р. Людовік Німецький і Карл Лисий захопили ЛотарингіюУ 880-х pp. імперія ненадовго була об'єднана під владою Карла III Товстого, потім розпалася знову. Династія італійських Каролінгів перервалася у 878 р. зі смертю Лотаря II; династія німецьких — у 911 p., коли помер Людовік Дитя; французьких — у 987 р. зі смертю Людовіка V Лінивого. У Німеччині влада перейшла до Саксонської династії, у Франції — до Капетінгів. У 751 р. Піпін зібрав у Суассоні франкську знать, яка й проголосила його коро лем. Останній представник династії Меронінгів «ледачий король» Хільдерік ІП та його син були пострижені в монахи. Щоб подякувати Папі за підтримку, Піпін здійснив два походи до Італії, у ході яких переміг короля лангобардів Айстульфа Завойовані землі лангобардів ПІпін передав у дарунок Папі. У 756 р. на подаро ваних землях було засновано самобутню світську Папську державу з центром > Римі. Бона проіснувала більш як тисячу років аж до об'єднання Італії в 1870 р. Нині це держава в державі, всесвітньо знаний Ватикаїї, що весь розмістився в кількох римських кварталах.Справжнього розквіту Франкська держава досягла в епоху правління Карла Великого (768-814), сина Піпіна Короткого. Саме за іменем Карла королівську 42 династію, засновником якої став Піпін Короткий, називають Каролінгською Прізвисько «Великий» Карл отримав у зв'язку зі своєю діяльністю, спрямованою на користь християнської церкви, а також через те, шо був досить високим на. зріст. Упродовж усього Середньовіччя Карл Великий залишався ідеалом правителя, напівлегендарною постаттю. Його діяння були оспівані у фольклорі, епічних творах, рицарській літературі тощо. 751—768 роки — правління Піпіна ІІІ Короткого, який стає королем після того, як Папа Захарій схвалює усунення з трону меровінзького короля, котрого відсилають у монастир. 751 року Піпіна в Суассоні «всі франки» проголошують королем, а папський легат архієпископ Боніфацій помазує на царювання першого франкського короля (якого офіційно признало папство). 768—814 роки — правління Карла Великого.772—804 роки — війни із саксами. Вони починаються із завоювання Ересбурга та розорення Ірмінсула. Масове хрещення саксонської знаті, яка сприяє приєднанню до короля франків і перебуває в конфлікті з герцогом Відукіндом та вільними селянами. У 779—780 роках придушено повстання Відукінда. Управління в імперії КаролінгівКоролівське правління базується на королівському дворі, суді пфальців і канцелярії під управлінням канцлера (освічений клірик), який також був і капеланом для духовних справ. Господарством управлялказначей, стольник, а також сенешаль (управитель королівського палацу), чашник і конюший. Крім графа, який більше не був чиновником, а великим паном, був також імунний пан (без права кримінального суду). Світськими повіреними у справах духовних імунних панів виступали фогти. Наділені особливими повноваженнями королівські посланці (Missi dominici: по одному духовному і світському пану) здійснювали контроль за графами, духовенством і адміністрацією. Прикордонні марки охоплювали кілька графств, часто також і землі племен, які сплачували данину; існували також підлеглі королівства (наприклад, Аквітанія). Щороку розглядалися 3 справи всієї общини (обов'язкова присутність); вирок у запропонованих справах виносили від 7 до 12 шефренів. Важливий вплив на характер формування феодальних відносин мала реформа Карла Мартелла.



Коли К. Мартелл прийшов до влади і став майордомом Франкського королівства (715 - 741 рр.), яке знаходилось на межі розпаду, воно втратило владу в зарейнських землях, йо-му загрожувало кінне військо арабів, які у 711 р. ввірвались із Африки в Іспанію і захопили більшу частину Піренейського півострова.Війни з арабами довели перевагу кінноти над пішим ополченням, яке складало основну масу франкського війська. Залізне спорядження вершника коштувало дуже дорого – 45 солідів, і воїн мав сам його купувати.З метою створення кінноти, а також зміцнення своєї со-ціальної бази К. Мартелл передав багато церковних і монастирських земель представникам франкської знаті, які, у свою чергу, роздавали ці землі у вигляді бенефіції особам, які повинні були відбувати військову кінну службу. Завдяки цим заходам у 732 р. у битві при Пуатьє араби були розбиті, а їх рух на схід було зупинено.Селяни, що жили на землях бенефіціарія (власника землі) були зобов’язані нести повинність на користь свого госпо-даря: платити оброк, виконувати барщину. Такі ж реформи провели на своїх землях знатні графи.На відміну від аллода бенефіцій був умовним дарунком. Відмова від королівської служби призводила до вилучення його.

Через століття земля була закріплена за бенефіціаріями на правах повної власності. Їхній обов`язок служити в королівському війську став формальним, що певною мірою при-скорило процес феодальної роздробленості.

Битва при Пуатьє

Битва при Турі, також відома як Битва при Пуатьє і в арабських джерелах як Битва когорти смертників, яка сталася 10 жовтня 732 року поблизу від міста Тур, недалеко від кордону між франкським королівством і тоді незалежною Аквітанією. У битві зіткнулися франкські і арабські сили під керівництвом майордома Карла Мартелла проти армії Омейядського Халіфату під командуванням Абдур-Рахмана ібн Абдаллаха, генерал-губернатора аль-Андалусії. Франки здобули перемогу, Абдур-Рахман ібн Абдаллах був убитий, а Мартелл розповсюдив згодом свій вплив далі на південь. Після цієї битви Мартел отримав прізвисько «Молот». Деталі битви, включаючи її точне місце і чисельність тих, хто в ній взяв участь, не можуть бути встановлені із збережених джерел; хоча, згідно з легендою, франкські війська виграли битву без кавалерії.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...