Главная Обратная связь

Дисциплины:






Норберт, норвезький хребтоспин



 

Одначе Квірел, мабуть, виявився сміливішим, ніж вони гадали. Упродовж наступних кількох тижнів він усе більше бліднув і марнів, але остаточно, здається, ще не піддався.

Проходячи коридором четвертого поверху, Гаррі, Рон і Герміона щоразу тулили вуха до дверей, перевіряючи, чи ще погаркує там Флафі. Снейп, як завжди, постійно був у кепському настрої, і це явно свідчило, що камінь і далі в безпеці. Гаррі, проходячи повз Квірела, щоразу підбадьорливо йому всміхався, а Рон почав дорікати тим учням, які глузували з Квірелового загикування.

Натомість Герміона думала не тільки про Філософський камінь. Вона почала креслити графіки повторення матеріалу й позначати кольоровими олівцями свої записи. Гаррі з Роном були б не проти, якби вона не примушувала і їх робити те саме.

– Герміоно, та до екзаменів ще ціла вічність!

– Десять тижнів, – заперечила Герміона. – Це не так уже й багато, це як секунда в порівнянні з віком Ніколаса Фламеля.

– Але ж нам не по шістсот років, – нагадав їй Рон. – До речі, навіщо тобі повторювати, ти й так усе знаєш?

– Навіщо повторювати? Ти що, дурний? Не розумієш, що нам треба все добре скласти, щоб перейти до другого класу? Це дуже важливо! Мені Ще місяць тому треба було сісти за книжки! Не знаю, що на мене найшло…

На жаль, учителі думали, здається, так само, як і Герміона. Вони завалювали учнів такою кількістю домашніх завдань, що великодні канікули пройшли зовсім не так весело, як різдвяні.

Важко було розслабитися, коли Герміона під боком зазубрювала дванадцять способів застосування драконячої крові або вправлялася з чарівною паличкою. Стогнучи й позіхаючи, Гаррі й Рон більшу частину свого вільного часу просиджували з нею в бібліотеці, намагаючись упоратися з усіма додатковими завданнями.

– Я це все ніколи не запам'ятаю! – не витерпів одного разу Рон, кидаючи перо й тужливо виглядаючи з бібліотечного вікна. То був перший справді погожий день за кілька останніх місяців. Небо було ясно-блакитне, й відчувалося, що літо вже не за горами.

Гаррі, що шукав опис золототисячника в довіднику "Сто магічних трав і грибів", підняв голову тільки тоді, коли почув Ронові слова:

– Геґріде! А що ти робиш у бібліотеці?

Геґрід наблизився до них, ховаючи щось за спиною, і мав дуже недоречний вигляд у своїй шубі з кротячого хутра.

– Я си так просто дивлю, – ухильно відповів Геґрід, тільки збільшивши їхню цікавість. – А що ви тут робите? – раптом підозріло глянув на них. – Ви не шукаєте більше за тим Фламелем, нє?

– О, ми вже давно довідалися, хто він! – недбало кинув Рон. – І навіть знаємо, що саме стереже той пес. Це філософський ка…



– Тс-с-с-с! – Геґрід рвучко озирнувся, щоб пересвідчитися, чи ніхто не чув. – Чого ти тут кричиш, що з тобою діється?

– До речі, ми хотіли дещо запитати, – озвався Гаррі. – Що ще, крім Флафі, допомагає стерегти камінь?

– ТС-С-С-С! – знову засичав Геґрід. – Слухайте, зайдіт до мене пізніше. Я, правда, не обіцяю, що розкажу вам щось, але ви тут не плещіт язиками, бо учням про се не вільно знати. Ще хтось подумає, що то я розповів…

– Тоді до зустрічі, – сказав Гкррі. Геґрід пошкандибав далі.

– Що то він ховав за спиною? – замислилася Герміона.

– Думаєш, це пов'язане з каменем?

– Піду подивлюся, в якому він був відділі, – сказав Рон, якому вже надокучило навчання. Незабаром він повернувся з купою книжок і жбурнув їх на стіл.

Дракониі – прошепотів він. – Геґрід переглядав книжки про драконів! Гляньте на це: "Породи драконів у Великобританії й Ірландії"; "Від яйця до пекла. Посібник для драконоводів".

– Геґрід завжди хотів мати дракончика, він казав мені про це, ще як ми вперше зустрілися! – сказав Гаррі.

– Але ж це незаконно! – сказав Рон. – Розведення драконів заборонене Магівською конвенцією 1709 року, це знає кожен. Дуже важко сховати від маґлівських очей дракона у своєму садочку, до того ж драконів годі приборкати, вони небезпечні. Якби ви бачили, які в Чарлі опіки від тих диких Драконів у Румунії!

– Але ж в Англії дикі дракони не водяться? – припустив Гаррі.

– Ще й як водяться! – заперечив Рон. – Валлійські звичайні зелені й гебридські чорні. Кажу тобі, Міністерство магії має добру мороку з тим, як приховати їх від маґлів. На тих маґлів, котрі помітили драконів, наші мусять насилати спеціальні чари, щоб вони про них відразу забували.

– То що ж тоді задумав Геґрід? – замислилася Герміона.

Постукавши десь через годину у двері ключни-кової хатинки, вони здивовано побачили, що всі вікна щільно заслонено фіранками. Геґрід запитав: "Хто там?", а тоді впустив їх і миттю зачинив за ними двері.

У хатині було душно. Не дивлячись на такий теплий день, у каміні палахкотів вогонь. Геґрід приготував чаю й запропонував канапки з горноста-їною, від яких діти відмовилися.

– То… ви си хотіли щось запитати?

– Так, – відповів Гаррі, бо не було сенсу щось вигадувати. – Ми б хотіли знати, і, може, ти скажеш нам, що ще, окрім Флафі, стереже Філософський камінь?

– Нє-е, не скажу, – спохмурнів Геґрід. – По-перше, я й сам того не знаю. По-друге, ви й так уже забагато си довідали, тож я би вам не сказав, навіть якби міг. Цей камінь тут не випадково. Його мало не вкрали з "Ґрінґотсу" – про це ви, мабуть, також уже знаєте?… Я тілько не збагну, звідки ви довідалиси про Флафі?

– Ой, Геґріде, не прикидайся, ти ж знаєш, прекрасно знаєш про все, що тут діється! – мовила Герміона м'яким, улесливим голосом. Геґрідова борода смикнулася, що свідчило про його усмішку. – Нам тільки цікаво, хто забезпечує охорону, оце й усе, – вела далі Герміона. – Цікаво, чи Дамблдор довіряє ще комусь, окрім тебе?

Після останніх слів Геґрід випнув груди. Гаррі з Роном підморгнули Герміоні.

– Ну, гадаю, вам се не шкодить знати… отож так… він си позичив у мене Флафі, а тоді дехто з учителів виголосив спеціяльні заклинання. Професорка Спраут, професор Флитвік, професорка Макґо-неґел, – перераховував Геґрід, загинаючи пальці, – професор Квірел… Ну, звісно, й сам Дамблдор щось там си заклинав. Почекайте, я ще когось забув… Ага, професор Снейп.

Снейп?

– Ага… ви ще про це си не довідали, нє? Так-от, Снейп допомагав стерегти камінь, він не плянує його красти!

Гаррі знав, що Рон з Герміоною думають те саме, що й він. Якщо і Снейп стереже камінь, то йому, певне, було неважко з'ясувати, з допомогою яких заклинань стережуть його інші вчителі. Він, мабуть, знав усе, окрім Квірелового закляття і того, як пройти повз Флафі.

– Тільки ти один знаєш, як пройти повз Флафі, правда, Геґріде? – стурбовано поцікавився Гаррі. – І ти нікому про це не казав, ні? Жодному вчителеві?…

– Ніхто про це не знає, крім мене і Дамблдора, – гордо відповів Геґрід.

– Хоч це добре, – пробурмотів Гаррі до приятелів. – Геґріде, а в тебе вікна не відчиняються? Тут зваритися можна!

– Нє, Гаррі, вибачєй, – заперечив Геґрід. Гаррі помітив, як він глянув на вогонь, і теж туди подивився.

– Геґріде, що там?

Але він уже й сам здогадався що. В самому полум'ї, під чайником, лежало величезне чорне яйце.

– А!… – скривився Геґрід, нервово смикаючи себе за бороду. – Це… е-е…

– Де ти його дістав, Геґріде? – поцікавився Рон, присівши біля каміну, щоб краще розгледіти яйце. – Воно ж коштує страшенні гроші.

– Виграв, – відповів Геґрід. – Учора ввечері. Я си пішов до села перехилити чарчину й зіграв там у карти з якимось чужинцем. Мені здається, що він був радий спекатися його. Чесно вам кажу!

– А що ти будеш робити, коли з яйця щось вилупиться? – запитала Герміона.

– Ну, я си трохи почитав, – відказав на те Геґрід, витягаючи з-під подушки велику книжку. – Взяв оце з бібліотеки: "Розведення драконів для втіхи й вигоди". Трохи застаріле, звичайно, але тут є всьо… О!., "покладіть яйце у вогонь", бо, бачите, драконячі матері дихают на яйця, а коли він вилупиться, "годуйте його щопівгодини одним відром бренді, змішаного з кров'ю курчат". А тут – гляньте: "Як розпізнавати різні яйця?" У мене – норвезький хребтоспин. Рідкісна порода. Отак!

Геґрід виглядав дуже задоволеним, а от Герміона – ні.

– Геґріде! Ти живеш у дерев'яній хатинці, - сказала вона.

Та Геґрід не слухав. Весело мугикаючи, він роздмухував вогонь.

Отже, тепер їм додалося клопоту: треба було думати, що може статися з Геґрідом, коли хтось виявить, що він ховає у своїй халупі нелегального дракона.

– Я вже й забув, що таке спокійне життя, – зітхав Рон, коли вони щовечора намагалися подолати цілу купу додаткових домашніх завдань. Герміона вже почала креслити графіки повторення матеріалу і для Гаррі з Роном. Це їх страшенно бісило.

Минув час, і одного разу на сніданку сова Гед-віґа принесла Гаррі ще одну записку від Геґріда. Там були тільки три слова: "Він си вилуплює".

Рон хотів утекти з гербалогії й відразу бігти до халупи. Герміона й чути про це не бажала.

– Герміоно, коли ми ще зможемо побачити, як вилуплюється дракон?

– У нас уроки, нам перепаде! Але це ще дурниці в порівнянні з тим, що трапиться з Геґрідом, коли хтось довідається про його витівки.

– Помовч! – зашипів Гаррі.

Мелфой сидів зовсім близько і відразу затих, прислухаючись. Що він устиг почути? Гаррі дуже не сподобався вираз його обличчя.

 

Рон без упину сперечався з Герміоною, поки вони йшли на гербалогію, і зрештою Герміона таки погодилася майнути до Геґріда під час ранкової перерви. Коли пролунав дзвоник, вони щодуху помчали на узлісся. Геґрід зустрів їх розпашілий і збуджений:

– Уже майже! – й запросив у хатину.

Яйце лежало на столі. Мало на собі глибокі тріщини. Всередині щось ворушилося, звідти долинало кумедне клацання.

Вони присунули стільці до столу й дивилися, затамувавши подих.

Раптом щось тріснуло – і яйце розкололося. На стіл бухнувся маленький дракончик. Він був не дуже гарний і, на думку Гаррі, скидався на зіжмакану чорну парасольку. Його кощаві крила були завеликі проти худющого чорного тіла. Він мав довжелезну носяру з широкими ніздрями, обрубки ріжків і вибалушені жовтаві очі.

Чхнув. З носа йому вилетіло кілька іскор.

– Хіба не красунчик:, га? – пробурмотів Геґрід, Простяг руку, щоб погладити дракончикові голову, а той хапнув його за пальці, виставивши гострі ікла.

– Гляньте, гляньте!… Він си впізнав свою мамцю! – втішився Геґрід.

– Геґріде, – запитала Герміона, – а як швидко ростуть норвезькі хребтоспини?

Геґрід уже збирався відповісти, аж раптом побілів мов полотно, скочив на ноги й кинувся до вікна. – Що сталося?

– Хтось си зазирав крізь щілинку в фіранці! Якийсь хлопчина… він утікає назад до школи!

Гаррі підбіг до дверей і визирнув надвір. Упізнав його навіть здалеку.

Мелфой побачив дракончика.

Якась подоба посмішки, що не сходила з Мелфоєвого обличчя впродовж наступного тижня, постійно тримала в напрузі Гаррі, Рона та Герміону. Майже кожної вільної хвилинки вони бігли до затемненої хатинки Геґріда.

– Просто відпусти його, – переконував Геґріда Гаррі. – Нехай буде на волі.

– Не можу, – заперечував Геґрід. – Він ще такий маленький… Умре.

Усі подивилися на дракончика. Лише за тиждень він став утричі довший. З його ніздрів виривався дим. Геґрід занедбав свої обов'язки ключника, бо через того дракона не мав коли навіть угору глянути. На підлозі були розкидані порожні пляшки з-під бренді й куряче пір'я.

– Я си надумав назвати його Норберт, – сказав Геґрід, розчулено поглядаючи на дракончика. – Він си вже мене знає, ану гляньте!… Норберт, Норберт! … Де твоя мамця?

– Він, здається, чокнувся, – пробурмотів Рон на вухо Гаррі.

– Геґріде, – сказав Гаррі вголос, – мине два тижні, і Норберт стане такий, як твоя хатина. Мелфой будь-якої миті може піти до Дамблдора.

Геґрід стиснув губи.

– Я… я знаю, що не зможу його тримати завжди, але не можу си його викинути. Не можу!…

Гаррі зненацька повернувся до Рона.

– Чарлі! – крикнув він.

– Ти також чокнувся! – розсердився Рон. – Я – Рон, пам'ятаєш?

– Ні. Чарлі, твій брат Чарлі. В Румунії. Досліджує драконів. Можна відправити Норберта туди. Чарлі зможе піклуватися про нього, а тоді відпустить на волю!

– Геніально! – вигукнув Рон. – Як тобі така Думка, Геґріде?

Врешті-решт Геґрід погодився, що вони можуть послати Чарлі сову з таким проханням.

Повільно минув ще один тиждень. У середу ввечері Герміона й Гаррі ще довго сиділи разом у вітальні після того, як усі пішли спати. Годинник на стіні щойно пробамкав північ, коли це раптом відкрився отвір у портреті. Ще мить – і нізвідки з'явився Рон, стягнувши з себе плаща-невидимку.

Він повертався з Геґрідової халупи – допомагав годувати Норберта, що тепер пожирав цілі ящики дохлих щурів.

– Він мене вкусив! – поскаржився Рон, показуючи руку, обмотану закривавленою хустинкою. – Я тепер цілий тиждень не зможу тримати пера. Кажу вам, цей дракон – найжахливіша тварюка, а Геґрід панькається з ним, як з маленьким пухнастим кроликом! Коли той мене вкусив, Геґрід ще мене й вилаяв, бо я його, бачте, налякав. А коли я вже йшов, він почав співати драконові колискову.

Щось стукнуло в темну шибку.

– Це Гедвіґа! – вигукнув Гаррі й підбіг до вікна, щоб її впустити. – Принесла відповідь від Чарлі!

Усі троє притислися головами й почали читати.

 

Дорогий Роне!

Як ти там? Дякую за листа. Я був би радий прийняти норвезького хребтоспина, але буде нелегко доставити його сюди.

Найкраще, мабуть, передати його одним моїм друзям, які приїжджають відвідати мене наступного тижня. Проблема тільки в тому, що ніхто не повинен їх бачити з нелегальним драконом.

Чи не могли б ви занести хребтоспина на найвищу вежу в суботу опівночі?

Вони б тоді зустріли вас там і забрали його, поки ще темно. Пришли мені відповідь якнайшвидше.

Цілую, Чарлі.

 

Діти перезирнулися.

– Ми маємо плаща-невидимку, – сказав Гаррі. – Навряд чи це буде надто складно. Мені здається, плащ досить великий, щоб заховати нас удвох разом з Норбертом.

Рон та Герміона відразу схвалили такий план, і це свідчило, що минулий тиждень був і справді важким. За всяку ціну треба було позбутися Норберта – і Мелфоя.

Проте виникла перешкода. Наступного ранку покусана Ронова рука розпухла так, що стала вдвічі товщою, ніж звичайно. Він не знав, чи безпечно йому звертатися до мадам Помфрі: а що, як вона розпізнає драконів укус? Але ближче до обіду стало ясно, що іншого виходу немає. Вкушене місце лиховісно позеленіло. Отже, здається, Норбертові ікла могли бути й отруйні.

Після уроків Гаррі з Герміоною відразу побігли до лікарні, де побачили Рона в ліжку в жахливому стані.

– Справа не тільки в руці, – прошепотів він, – хоч я й маю таке відчуття, ніби вона зараз відпаде. Мелфой сказав мадам Помфрі, що хоче позичити одну з моїх книжок, і то лише для того, щоб прийти й поглузувати з мене. Він погрожував, що розповість їй, хто насправді вкусив мене. Я їй казав, що вкусив собака, але вона, здається, не повірила. Не треба було мені чіпати його під час квідичу, бо він тепер хоче помститися.

Гаррі й Герміона спробували його заспокоїти.

– Усе це скінчиться в суботу опівночі, – сказала Герміона, але ці слова нітрохи не втішили Рона. Навпаки, він підвівся на ліжку і вкрився рясним потом.

– У суботу опівночі! – хрипко вигукнув він. – Ой ні!… Ой ні!… Я згадав!… Лист від Чарлі лежав У тій книжці, яку взяв Мелфой! Тепер він знатиме, Що ми хочемо позбутися Норберта!

Гаррі з Герміоною не встигли нічого відповісти. Увійшла мадам Помфрі й примусила їх піти, бо Рон мав уже спати.

– Тепер занадто пізно щось міняти, – сказав Гаррі Герміоні. – Ми вже не маємо часу відправити Чарлі іншу сову, а це – єдина нагода позбутися Норберта. Мусимо ризикувати. До того ж ми маємо плаща-невидимку, а Мелфой про це не знає.

Коли вони прийшли до Геґріда, то побачили біля хатини вовкодава Ікланя, що сидів з перев'язаним хвостом, а сам Геґрід замість дверей відчинив їм вікно.

– Не можу вас пустити! – засапано мовив він. – У Норберта важкий період – я не можу з ним нічого вдіяти!

Коли вони розповіли Геґрідові про лист від Чарлі, на його очах виступили сльози, проте це могло статися й тому, що Норберт саме тієї миті вкусив Геґріда за ногу.

– Йой!… Ти шибенику малий!… Е-е… Всьо файно, він просто схопив мій чобіт! Просто забавляється, він ще дитинка…

Дитинка гупнула хвостом по стіні, від чого забряжчали шибки. Гаррі з Герміоною рушили назад до замку, хвилюючись, що діждатися суботи буде нелегко.

Коли настав час прощатися з Норбертом, Гаррі й Герміона, може, й поспівчували б Геґрідові, якби не були такі стурбовані тим, що мали зробити.

Була дуже темна, хмарна ніч, і вони прибули до Геґрідової халупи трохи запізно – мусили перечекати, поки Півз у вестибюлі досхочу награється тенісним м'ячиком, відбиваючи його від стіни, і звільнить їм дорогу.

Геґрід уже спакував Норберта у великий ящик з отворами.

– Він там має на дорогу повно щурів і трохи бренді, – сказав приглушеним голосом Геґрід. – І ще я си поклав там його іграшкового ведмедика, щоб йому не було самотньо.

З ящика долинули дивні звуки, які, на думку Гаррі, означали тільки те, що ведмедик уже без голови.

– Норбертику, бувай!… Твоя мамуся ніколи тебе не забу-у-де!… – крізь сльози прощався Геґрід.

Гаррі з Герміоною накрили ящик плащем-не-видимкою, а тоді й самі сховалися під ним.

Як вони спромоглися дотягти того ящика до замку, вони й самі не розуміли. Наближалася північ. Гкррі з Герміоною штовхали Норберта вгору мармуровими сходами у вестибюлі, а тоді ще далі темними коридорами. Ось іще одні сходи, тоді ще одні… навіть заздалегідь вибраний шлях навпростець не надто полегшував справу.

– Ще трохи! – важко дихаючи, сказав Гаррі, коли вони досягли коридору під найвищою вежею.

Тут раптом щось промайнуло попереду, і вони мало не випустили ящика. Забувши, що їх і так не видно, сховалися в тінь і стежили за темними обрисами двох людей, які зчепилися неподалік. Спалахнула лампа.

Професорка Макґонеґел, у картатому халаті й сітці для волосся, тримала за вухо Мелфоя.

– Попався! – крикнула вона. – Знімаю зі Слизерину двадцять очок! Блукати тут серед ночі, як ти смієш!…

– Ви не розумієте, пані професорко! Сюди йде Гаррі Поттер! У нього дракон!…

– Що за нісенітниці! Як ти смієш мені брехати! Чекай, Мелфою, я ще поговорю про тебе з професором Снейпом!…

Круті гвинтові сходи на верхівку вежі здалися після цього чи не найкоротшими в світі. Лише вибравшись на холодне нічне повітря, вони нарешті скинули плаща, і були втішені, що знову можуть нормально дихати. Герміона аж затанцювала.

– Мелфоя піймали! Ура!… Я зараз заспіваю!

– Не треба, – порадив їй Гаррі.

Вони чекали, глузуючи з Мелфоя, а Норберт кидався туди-сюди у своєму ящику. Приблизно за десять хвилин з темряви зринули чотири мітли.

Друзі Чарлі виявилися людьми веселими й завзятими. Вони показали Гаррі й Герміоні підготовлені ремені, на яких можна було перенести Норберта. Всі разом надійно закріпили ящик, потисли одні одним руки, і чотири мітли з висячим поміж них великим ящиком знялися в небо.

Нарешті Норберт зникав… зникав… зник.

Вони бігли гвинтовими сходами донизу, і на серці у них було так само легко, як і в руках, що вже не тягли Норберта. Дракона немає, Мелфоя піймано, – хіба тепер щось могло зіпсувати їхню радість?

Відповідь на це вони отримали біля підніжжя сходів. Коли вони вийшли в коридор, з пітьми зненацька вигулькнуло обличчя Філча.

– Так-так-так, – прошипів він, – здається, ми маємо неприємності!

Гаррі з Герміоною забули на вежі плаща-невидимку.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...