Главная Обратная связь

Дисциплины:






Історія розвитку та становлення соціальної психології як самостійної галузі знань.



Соціальна психологія як галузь знань. Предмет, об’єкт вивчення соціальної психології.

Соціальна психологія –галузь психології, що досліджує психічні явища у процесі взаємодії людей у малих та великих соціальних групах, а також психологічні характеристики груп та їх учасників. Соціальна психологія вивчає соціально-психологічні прояви особистості (статусно рольову поведінку, конформність, соціалізацію), соціально-психологічні явища мікросередовища (міжособистісну взаємодію, спілкування, груповий клімат, психологічну сумісність, проблему лідерства, групову згуртованість) та соціально-психологічні явища макросередовища (психологічні особливості класів, етнічних та релігійних груп, формування суспільних інтересів, настроїв, моди, чуток тощо).

Предметом соціальної психології є вивчення особливостей поведінки, діяльності і спілкування людей,обумовлених їх включенням в соціальні групи та психологічних характеристики груп.Об'єкт - особистість у групі, міжособистісна взаємодія , мала група, міжгруповое взаємодія, велика група .

Структура соціально-психологічних явищ.

Соціально-психологічні явища — феномени, що виникають у результаті взаємодії суб’єктів комунікативного процесу (окремих індивідів і спільностей) у певних умовах, відтворюють соціально-психологічну реальність, спонукають і регулюють поведінку людей, сприяють організації різних форм діяльності та спілкування, здійснюють обмін інформацією і переживаннями.Основними соціально-психологічними явищами є: спільність, спосіб життя, стереотип, спілкування, настрій тощо. Виникають і поширюються вони внаслідок дії навмисно створюваних (чутки, різноманітні об’єднання тощо) і тих, що виникли й розвинулися стихійно (мода та ін.) механізмів. Універсальними механізмами соціально-психологічних явищ є наслідування, переконання тощо. Соціально-психологічні явища класифікують за змістом (нормальні й деформовані), ступенем стійкості (динамічні — наприклад, різні види спілкування; динаміко-статичні — наприклад, настрої; статичні — наприклад, традиції, звичаї) та ін.

· Соціально-психологічні явища у великих групах (у макросередовищі). Сюди відносяться проблеми массово їкомунікації, механізми і ефективність впливу засобів масової комунікації на різні спільності людей, закономірності поширення суспільних настроїв, обрядів, звичаїв і т. д.Соціально-психологічні явища в малих групах (у мікросередовищі). Вони включають проблеми психологічної сумісності в замкнутих групах, міжособистісних відносин, лідерства і інші.Соціально-психологічні прояви особистості людини (соціальна психологія особистості). Тут розглядають, наскільки особистість відповідає соціальним очікуванням у великих і малих групах, як вона сприймає вплив малих груп, яка залежність самооцінки особистості від оцінки її групою, в яку входить особистість, і т. д.



Історія розвитку та становлення соціальної психології як самостійної галузі знань.

Виникненню соціальної психології передувала сукупність певних історичних, соціокультурних, наукових, психологічних передумов, великий інтерес мислителів усіх часів до соціальної життєдіяльності людини.

Соціальна психологія закорінена в давніх філософських вченнях Єгипту, Індії, Китаю, Греції, Риму та інших країн, котрі зосереджувалися на пізнанні спільної життєдіяльності людей. Найчастіше ці вчення формулювали правила взаємодії людини з іншими людьми, етичні системи норм поведінки, співвіднесені із загальним законом, який не залежить від волі людей.Так, великий китайський філософ Конфуцій (551—479 до н. е.) намагався розв’язати цю проблему етико-психологічною спрямованістю відносин індивіда й суспільства, стверджуючи, що людина повинна внутрішньо самовдосконалюватись, долаючи вплив спільнот, у яких вона живе.

Зародження соціології пов’язують з ім’ям французького філософа Огюста Конта— родоначальника позитивістської філософії і позитивістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абстрактної філософії і теології. Конт заявив про свій намір створити «систему позитивної моралі», маючи на увазі, по суті, соціальну психологію. Здійснити цей замисел він не встиг, однак зауважив, що людина може одночасно впливати на суспільство і сама формуватися під його впливом. На його думку, психіка людини розвивається тільки в суспільстві, тому її завжди слід розглядати в соціальному оточенні. Позитивізм вимагає, щоб при вивченні поведінки людини і явищ суспільного життя використовували той самий науковий підхід, що й при вивченні природного світу.

Засновник французької соціологічної школи Еміль Дюркгейм (1858—1917) дотримувався погляду, що соціальні факти є зовнішніми стосовно індивідуальної свідомості і не залежать він неї. Саме тому «колективні уявлення» кожної спільноти існують самі по собі. І хоча ці уявлення можуть виникати у процесі взаємодії індивідів, їхні характеристики будуть відрізнятися від параметрів індивідуальних уявлень і не залежатимуть від них.

У США родоначальником психологічного напряму в соціології вважають Лестера-Франка Уорда, який проголосив інтелект рушійною силою історичного розвитку. На його думку, впливи індивіда і суспільства обов’язково є обопільними.

В історії соціологічної думки Росії Микола Кареєв відомий як прихильник поєднання теоретичної соціології з філософією та психологією, в тому числі й соціальною психологією. Він неодноразово наголошував на важливій ролі психології у поясненні суспільних явищ, адже вони є продуктом діяльності людей, у результаті якої реалізуються почуття, воля, уявлення, інтуїція, спосіб мислення. М. Кареєв стверджував, що у суспільному житті, діяльності важливу роль відіграють інтелектуальний, емоційний та вольовий аспекти духовного світу людини. Суспільство він сприймав як систему психічних і практичних взаємодій між людьми і вважав, що з таких позицій потрібно осмислювати взаємини особистості та суспільства, розподіл праці, обмін послугами й продуктами людської діяльності, систему політичної влади тощо.

Залишив свій слід у царині соціальної психології і революціонер, мислитель, засновник соціально-демократичного руху в Росії Георгій Плеханов, який з погляду історичного матеріалізму розглядав поняття «суспільна психологія» як конкретно-історичне і класове явище.

Серед перших соціально-психологічних теорій, що виникли на Заході у середині ХІХ ст., виокремлюють концепцію «психологія народів» Засновниками концепції «психологія народів» були німецькі філософ Моріц Лацарус, мовознавець Герман Штейнталь та психолог і мовознавець Вільгельм Вундт.Так, В. Вундт стверджував, що душа має надіндивідуальну цілісність, яка й становить народ, націю. Душа конкретної людини є лише частиною народної душі, психологія якої виражена у мові, традиціях, звичаях, релігії, фольклорі. До цієї концепції схвально ставився професор Харківського університету Олександр Потебня (1835—1891), який філософськи, етнопсихологічно обґрунтував виникнення, розвиток мови та її роль у суспільних взаєминах. На його думку, мова і слово є не тільки засобом тлумачення думки, можливістю спілкування, а й засобом творення свідомості, удосконалення думки. Адже з мовою пов’язані прогрес пізнання, активність свідомості, культурне успадкування, культурне життя, обмін думками і можливість спілкуватися.

Українська філософська думка також не оминула проблеми взаємовпливу людей, їхніх традицій, звичаїв, ролі людини в розбудові суспільства. Над осмисленням проблем взаємодії людей у різних спільнотах працювали вчені Києво-Могилянської академії Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Георгій Кониськийта ін.

На думку філософа-просвітника Григорія Сковороди, до ідеального суспільства можна пройти через самовиховання, мораль, творчу працю, усвідомивши, що запорукою щастя є самопізнання, виявлення своїх здібностей і природних нахилів. На цих засадах він радив вибудовувати взаємини у суспільстві. Важливими для розуміння проблеми співвідношення індивідуального і соціального, пізнання сутності людини, її психології, місця у суспільному житті та в системі міжособистісних взаємин є соціальні висновки Г. Сковороди, які ґрунтувалися на ідеї «сродної праці»: природа визначила людині її «сродність»— природний нахил до певного виду діяльності; щасливою людина буде тоді, коли її задатки відповідатимуть обраній сфері діяльності.Учений-просвітник відстоював рівність взаємин між людьми незалежно від їх соціального становища.

Представники Кирило-Мефодіївського товариства Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко пропагували у взаєминах між людьми, між особою і соціумом ідеали свободи й рівності, виступали проти поневолення і гноблення. М. Костомаров стверджував, що націю об’єднує в єдине ціле, в державу народний характер, незмінний психологічний комплекс, завдяки якому народну масу можна розглядати як одну особу. Такою «єдиною особою» він вважав український народ. Проблему відносин індивіда й суспільства П. Куліш трактував через призму «внутрішнього» і «зовнішнього», де «внутрішнє» — це «серце», а «зовнішнє» — «голова». Т. Шевченко палко виступав за утвердження гуманних взаємин між людьми, за яких добро обов’язково перемагатиме зло, а люди будуть вільними.

Загалом перші історичні форми соціально-психологічного знання, а також значний прогрес у розвитку мовознавства, антропології, етнографії, археології безпосередньо сприяли виокремленню соціальної психології в самостійну галузь знання.





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...