Главная Обратная связь

Дисциплины:






Особливості страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів



Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у більшості країн світу належить до обов'язкових видів страхування, що зумовлюється кількома обставинами.

По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу в разі дорожньо-транспортної пригоди саме власника транспортного засобу визнають відповідальним за те, що було завдано шкоди здоров'ю або майну інших (третіх) осіб, крім випадків, якщо така пригода була наслідком непереборної сили або умислу потерпілого. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами в разі дорожньо-транспортної пригоди настає майже завжди.

По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки потенційно учасником дорожньо-транспортної пригоди може бути кожний громадянин.

У більшості розвинутих країн світу законодавство про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів забезпечує конституційні права громадян на захист життя та майнових прав від протиправних або інших дій третіх осіб. Соціальна важливість цього виду страхування підтверджується тим, що на автошляхах світу щорічно гине більше ніж 100 тис. осіб, при цьому на кожного загиблого припадає 4-10 травмованих осіб. Статистичні дані показують, що автотранспорт - найбільш небезпечний вид транспорту, у 100 разів більш аварійний, ніж авіаційний та залізничний, але він є найбільш зручний та доступний. Автотранспортні засоби завдають шкоди та збитків не лише громадянам, а й шкоди навколишньому природному середовищу. Показник тяжкості наслідків автотранспортних аварій (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7-10 разів вище, ніж в інших країнах Європи. Крім того, в нашій країні відбувається понад 200 тис. автоаварій, які тягнуть за собою матеріальні пошкодження транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо, а отже, величезні матеріальні та моральні збитки. Через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, протягом багатьох років винуватці автоаварій виплачують компенсації потерпілим, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін.

Понад 2 тис. дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту. Тому потрібно створити особливу систему соціального захисту постраждалих.

По-третє, навіть коли встановлено цивільну відповідальність власника транспортного засобу, то немає гарантії, що потерпілому своєчасно та повно буде відшкодовано збитки, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дає змогу створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб - потерпілих, так і власників транспортних засобів.



Обов'язкове страхування власників транспортних засобів, крім його очевидної соціальної спрямованості, в більшості країн упроваджувалося "адміністративно-силовим" шляхом, оскільки певний опір чинили громадяни-автовласники. Останні сприймають іноді обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору у вигляді страхових платежів. Пересічний автовласник не завжди розуміє, що об'єктом страхування є цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Крім того, кожний водій до моменту, коли він потрапляє в дорожньо-транспортну пригоду з подальшим настанням цивільної відповідальності, вважає себе на дорозі "найкращим та найбезпечнішим".

Згідно із Законом України "Про страхування", страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів внесено до переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет Міністрів України прийняв постанову про впровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Обов'язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів - власників транспортних засобів. Йдеться про власників автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, котрі експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи - юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Йдеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності є грошова сума, в межах якої страховик (страхова організація), згідно з умовами страхування, зобов'язаний здійснити компенсацію збитків третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку.

Важливим фактором при встановленні порядку й умов здійснення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є прив'язка рівня страхових сум до рівня відповідальності, яка може бути покладена на водія, що спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Іншими словами, цивільно-правові відносини щодо страхування цивільної відповідальності автовласників мають максимально враховувати базові юридичні принципи встановлення факту настання відповідальності та підходи до визначення її рівня.

 

Для перевезень, що не підпадають під дію міжнародних угод України, перевізник несе відповідальність згідно зі Статтею 14 «Закону про транспорт» за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини. До уваги беруться також кодекси (статути) окремих видів транспорту та інші законодавчі акти України.

Існуюча практика визначення відповідальності вантажоперевізника тісно пов’язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення. Зауважимо, що страхування відповідальності перевізника не залежить від того, застрахований вантаж чи ні. Такі поліси можуть видаватися різними ринками страхування. Наприклад, традиційно відповідальність за вантаж авіаперевізника страхується на ринку авіастрахування, а вантаж, що перевозиться повітряним транспортом, як і іншими видами транспорту, — за умовами морського полісу на ринку страхування вантажів. Головна різниця цих полісів — у страховому покритті, а також у тому, чиї інтереси захищає страхування. Співвідношення страхових покриттів можна унаочнити такою схемою (рис. 16.2):

У разі пошкодження вантажу його власник може вимагати компенсацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність перевізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погашений не повністю, а в деяких випадках зовсім не сплачений (наприклад, за браком коштів у перевізника). Наявність полісу страхування відповідальності перевізника за вантаж частково знімає деякі проблеми для власника вантажу, але не вирішує їх. Для повної компенсації збитків від загибелі або пошкодження вантажу необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше покриття та укладається на користь вантажовласника.

Рис. 16.2. Розмір компенсації збитків, завданихвантажу при транспортуванні

Розглянемо на прикладі процес урегулювання збитків. Договір перевезення був укладений з транспортним агентством на міжнародне повітряне перевезення однієї метричної тонни вантажу вартістю 1 млн дол. Через помилку при рулінні повітряного судна 20 % вантажу (200 кг) стало повністю не придатним для використання. Збиток власника вантажу становив 200 тис. дол. Страховик вантажу одразу після оформлення всіх необхідних документів компенсує власникові вантажу завдані втрати у розмірі 200 тис. дол. за відкиданням можливої франшизи. Після виплати страхового відшкодування страховик вантажу пред’являє регрес формальному перевізникові (тобто тому, з ким укладено договір на перевезення) — транспортному агентству. Згідно з Варшавською конвенцією, що регламентує відповідальність перевізника за вантаж, який перевозиться повітряним транспортом, агентство несе відповідальність у розмірі реальної шкоди, але не більш як 20 дол. за 1 кг пошкодженого вантажу (див. розділ «Авіаційне страхування»). Таким чином, агентство задовольнить позов страхової компанії (а якщо вантаж не був застрахований, здійснить виплату безпосередньо власникові вантажу) лише в розмірі 4 тис. дол. Але якщо в агентства не знайдеться таких коштів, то воно може бути ліквідоване, так і не погасивши навіть цієї суми. Якщо ж перевізник (агентство) має поліс страхування відповідальності, то позов страховика вантажу (або вантажовласника) буде задоволений страховиком перевізника згідно з лімітами, обумовленими в полісі перевізника. Наприклад, якщо за одним позовом у полісі був обумовлений ліміт 3 тис. дол., то страховик перевізника виплатить саме цю суму, а 1 тис. дол. повинен буде виплатити сам перевізник (аналогічно компенсується частина шкоди, котра підпадає під франшизу за полісом відповідальності перевізника). Страхова компанія агентства (або агентство) висуне, у свою чергу, позов фактичному перевізнику — авіакомпанії, яка винна у завданій вантажу шкоді. На практиці авіакомпанія може бути одразу залучена до врегулювання претензії разом з агентством, причому їхні взаємовідносини визначаються агентською угодою та чинними правовими нормами.

Цей приклад унаочнює механізм компенсації шкоди вантажу та взаємостосунки сторін, що беруть участь у вантажоперевезенні. Зрозуміло, що як і власникові вантажу, так і перевізникові вигідно мати свій страховий поліс.

Розглянемо спочатку загальні умови страхування відповідальності, а потім звернемося до перевезень різними видами транспорту. Страхування відповідальності перевізників за вантаж (крім авіаперевізників) здійснюється добровільно. Страхувальником є транспортне підприємство, яке бере участь у вантажоперевезенні (тобто страхувальник може бути формальним перевізником).

Об’єктом страхування є відповідальність вантажоперевізника за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення (відповідальність за вантаж). За додаткову страхову премію може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу у результаті затримки в доставці. Об’єктом страхування може бути відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду їхньому життю, здоров’ю або майну, завдану під час транспортування вантажу (відповідальність перед третіми особами), відповідальність за забруднення навколишнього середовища. У цьому разі покриття надається на умовах, аналогічних страхуванню відповідальності перед третіми особами та за забруднення.

Ліміт відповідальності. Відповідальність страхової компанії стосовно конкретного вантажоперевезення починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу одержувачу. Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за угодою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимальних можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, необхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних вантажоперевезень.

 

 

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.

Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси.

Свої стосунки з іншими страховиками економічно відокремлені страхові товариства будують на основі співстрахування та перестрахування.

Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.

Товариства взаємного страхування — юридичні особи — страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України.

Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність. Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином:

консультування;

експертно-інформаційні послуги;

підготовка, укладення та супровід договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань відповідно із страхувальником або перестрахувальником;

інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери — громадяни, які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

У деяких країнах через страхових брокерів здійснюється переважна більшість усіх видів страхування, в інших — тільки страхування великих, нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, крім договорів перестрахування (див. ст. ЗО Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування").

Перестраху вальні компанії (перестраховики) — організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.

Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування.

 

3. Якщо збитки стали очевидними після закінчення терміну страхування, то вони:

а) покриваються страховиком згідно зі строком позивної давності;

б) не покриваються страховиком взагалі;

в) покриваються за системою пропорційної відповідальності;

г) покривається тільки половина, іншу відшкодовує страховик.

Задача. У договорі страхування професійної відповідальності нотаріуса передбачена страхова сума 20 тис. грн., безумовна франшиза – 2,5 тис. грн.. У результаті помилки, здійсненої при виконанні службових обов’язків, завдано шкоди клієнту розміром 7 тис. грн.. Крім того, витрати постраждалої особи склали 1,5 тис грн., а витрати нотаріуса, здійснені без згоди страховика – 0,6 тис грн.. Визначте розмір страхового відшкодування.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...