Главная Обратная связь

Дисциплины:






Гiпоталамо-гiпофiзарна система



Однiєю з найважливiших функцiй Г є регуляцiя дiяльностi гiпофiза.

У нейросекреторних клiтинах супраоптичного й паравентрикулярного ядер Г синтезуються окситоцин та антидiуретичний гормон (АДГ), який має ще назву вазопресин. Гормони в станi гранул транспорту- ються аксонами нейросекреторних нейронiв i видiляються в капiляри нейрогiпофiза (задня частка). АДГ регулює реабсорбцiю води в нирках i збiльшує м’язовий тонус артерiол, пiдвищуючи таким чином артерiальний тиск. Окситоцин стимулює скорочення м'язiв матки й молочних залоз.

У медiальному Г (гiпофiзотропна ділянка гiпоталамусу) видiляються гормони, котрi є нiби-то гормонами гормонiв. Їх подiляють на стимулюючi (рилiзiнг-фактори лiберини) i гальмуючi секрецiю (iнгiбiруючi фактори – статини). Звiльнившись із нервових закiнчень, гiпофiзотропнi гормони через судини гiпоталамо-гiпофiзарної портальної системи попадають в аденогiпофiз (передню частку) i там впливають на клiтини, що секретують тропнi гормони – кортикотропiн, тiреотропiн, фолiкулостимулюючий (ФСГ), лютеiнiзуючий (ЛГ). Тропнi гормони, у свою чергу, впливають на периферичнi ендокриннi залози – наднирковi, щитоподiбну, яєчник. Завдяки такій інтеграції ефективно функціонує ряд нервово- гормональних систем, наприклад, гіпоталамо-гіпофізо-наднирникова.

Секрецiя гiпофiзотропних гормонiв Г регулюється за принципом негативного зворотного зв'язку. При збiльшеннi в плазмi кровi гормонiв периферичних залоз зменшується надходження вiдповiдних рилiзiнг- факторiв у портальну гiпоталамо-гiпофiзарну систему й тим самим знижується секрецiя того чи iншого тропного гормона аденогiпофiзом. Паралельно з цим механiзмом дiяльнiсть гiпоталамо-гiпофiзарної сис- теми може регулюватися за рахунок нервових впливiв, якi надходять вiд лiмбiчної системи й середнього мозку через латеральний Г. Вiдомо, що при сильних больових або iнших стресорних впливах збiльшується видiлення кортикотропiну й знижується видiлення гонадотропних гормонiв. Механiзм цiєї реакцiї обумовлений змiнами в секрецiї вiдповiдних рилiзiнг-факторiв, якi викликаються iмпульсацiєю в гiпофiзотропну зону Г з лiмбiчної кори й середнього мозку. Таким чином за рахунок нервових впливiв секрецiя аденогiпофiза приводиться у вiдповiднiсть з мотивацiєю й бiологiчною спрямованiстю реакцiй органiзму.

Причетність до регуляцiї поведiнкових реакцiй

Електричне подразнення певних зон Г викликає спрямованi на виживання органiзму поведiнковi ком- плекси, якi включають моторнi, вегетативнi й гормональнi компоненти. Так, у задньому Г виявлено дiлянку, електричне подразнення якої викликає комплекс реакцiй, що характернi для харчової поведiнки: пошук їжi, слиновидiлення, пiдсилення моторики й кровозабезпечення кишечника, змiни м’язового крово- току.



Б.Ананд i Д.Бробек (1951) iдентифiкували в Г дорослих щурiв декiлька зон, якi вiдповiдають за їжодобувну поведiнку. Вони встановили, що пошкодження невеликої дiлянки в латеральному Г викликає вiдмову вiд їжi (афагiя) i води (адипсiя), виснаження i загибель тварини. Цю дiлянку було названо авторами «зоною голоду».

Разом з тим, пошкодження вентромедiальних ядер Г викликає надмiрне споживання їжi (гiперфагiю) i ожирiння.


 

Тут локалiзований «центр нагодовування», нейронам якого властива пряма хiмiчна чутливiсть до складу кровi. При споживаннi їжi вони активуються й гальмують центр голоду, що викликає усунення комплексу реакцiй їжодобувної поведiнки.

Гіпоталамус причетний до організації біологічних «циркадійних» ритмів (періодики змін стану сну й не- спання). Цьому сприяє регуляція гіпоталамусом вироблення кортикотропіну, діяльність гормонів епіфізу. Зміна цих станів супроводжується змінами соматичних (м’язовий тонус) і вегетативних (частота серцевих скорочень, перистальтика кишечника) процесів, інтеграція яких здійснюється гіпоталамусом.

За рахунок впливів Г на вироблення статевих гормонів забезпечується певна тривалість менструаль- ного циклу. Крім того, у складі медіального пучка переднього мозку й заднього Г виявлено ділянки, под- разнення яких впливає на статеву поведінку. Гіпоталамус визначає вірну періодичність процесів розмно- ження.

Причетність Г до організації стресу обумовлена впливом на вироблення глікокортикоідів. Через утво- рення в Г й гіпофізі нейрорегуляторних енкефалінів й ендорфінів забезпечується зниження стресу.

Велике значення має Г в організації емоцій за рахунок формування мотивацій при зрушеннях у внутрішньому середовищі й вироблення надлишку адреналіну та норадреналіну. Гіпоталамус приймає участь у регуляції агресивної поведінки тварин.

Лiмбічна система

Лiмбiчна система (ЛС) - морфо-функцiональне об'єднання, що включає в себе фiлогенетично старi вiддiли кори, а також ряд пiдкоркових структур, якi регулюють функцiї внутрiшнiх органiв, забезпечують емоцiйне забарвлення поведiнки та її вiдповiднiсть наявному суб'єктив- ному досвiду, а також процеси навчання й пам'ятi.

До лiмбiчної системи вiдносять наступні філогенетично різні корковi й пiдкорковi структури (рис. 4.32):

· древня кора – препіріформна кора, нюхові структури (горбик та цибулина), прозора перетинка;

· стара кора – закрутка пояса, гіпокамп, зубчаста фасція;

· мезокортекс – острівцева кора, парагіпокампальна звивина;

· підкіркові структури – мигдалина, гіпоталамус, переднє таламiчне ядро, мамiлярнi тiла, ядро перетин- ки.

Рис. 4.32. Схема лімбічної системи (А, Б)(за Л.О.Бадаляном, 1975).

1 – нюхова цибулина; 2 – мигдалина; 3 – нога морського коня; 4 –

мамiлярнi тiла; 5 – переднє таламiчне ядро; 6 – склепіння; 7 – епіфіз; 8

– повідець; 9 – мозолисте тіло; 10 – прозора перетинка.

Аферентнi й еферентнi зв'язки лімбічної системи

Між лімбічними структурами утворені двобічні зв’язки та ко- ла. Звідси забезпечення можливості для довготривалої циркуляції збудження, отже підтримання єдиного стану й нав’язування такого іншим системам мозку.

Для ЛС характернi численнi ланцюги збудження (рис. 4.33).

Коло Папеса –замкнутий шлях, який складається з па- рагiпокампальної закрутки, гiпокампа, склепiння, мамiлярного тiла, переднього вiддiлу таламусу, закрутки пояса. Коло Папеса є важливим нервовим утворенням, яке вiдповiдає за емоцiї i формування слiдiв пам'ятi, отже й навчання.

Друге коло (амігдала – гіпоталамус - мезенцефальні струк- тури – амігдала) має відношення до організації захисно- агресивної поведінки, а також їжових та статевих форм поведі- ки. Ці кола пов’язані з іншими відділами ЦНС, додатковими, що надає певної специфіки поведінці.

Лiмбiчна система зв'язана з новою корою: лобовою i скроне- вою дiлянками. Лобовi дiлянки є головними вiддiлами нової ко- ри, якi регулюють дiяльнiсть ЛС. Крiм того, з усiєї нової кори тiльки цi дiлянки мають безпосереднi зв'язки з гiпоталамусом.


 

Функцiї лiмбiчної системи

Гіпокамп.Цій структурі властива поліфункціональність. Будова його модульна – складається з пов’язаних між собою мікросіток, які сте- реотипно повторюються. Серед функцій – створення настороженості, підвищення уваги й забезпечення орієнтовних реакцій (стартл-рефлексів), участь в організації емоційної напруги (страху, агресії, голоду, спраги), пам’яті та навчання. Нейрони гіпокампа поліфункціональні; звідси здатність реагувати на різні сенсорні стимули довготривалими реакціями (до 12 с) при значній поширеності збудження, з охопленням до 60% нейронів.

Мигдалина– забезпечення захисної поведінки, ве- гетативних реакцій. Цій структурі теж властива полісенсорність нейронів. Мигдалина причетна до організації рухових, емоційних реакцій, мотивацій,

Рис. 4.33 “Коло Папеса”.умовнорефлекторної поведінки. Завдяки зв’язкам із гіпоталамусом виражений вплив на вегетативні функції, переважно парасимпатикотропний. Подразнення мигдалини спричиняє облизування, жування, ковтання, салівацію, зміну перистальтики кишечника. Визна- чено вплив на діяльність нирок та сечового міхура.

У цілому, ЛС контролює емоцiйну поведiнку, керуючи тим самим усiєю сукупнiстю внутрiшнiх факторiв, котрi мотивують дiяльнiсть людини й тварини. Вона забезпечує загальне полiпшення пристосування органiзму до умов навколишнього середовища, що постiйно змiнюються. Якщо внаслiдок пошкодження ЛС це пристосування порушується, поведiнка втрачає адекватнiсть: порушується їжодобувна поведiнка, страждає дiяльнiсть, спрямована на збереження iндивiда й вида, порушується соцiально–статева поведiнка. Усi цi акти, нервовий субстрат яких закладено в гiпоталамусi та верхнiх вiддiлах середнього мозку, керуються ЛС. У тварин вони складають видоспецифiчну поведiнку. Емоцiйна поведiнка людини, яка мабуть є аналогом видоспецифiчної поведiнки тварини, при пошкодженнi ЛС порушується.

Завдяки ЛС інформація з внутрішнього середовища організму та навколишнього середовища набуває домінуючого значення й прирікає цілеспрямовану діяльність на подолання та зміну жорстких видоспецифічних програм. Тобто в такій ситуації усвідомлюються потреби, спрямовані на об’єкт, який забезпечує їх задоволення. Таким чином забезпечується адекватність поведінки.

Регулюючий вплив ЛС здiйснюється через посередництво розташованих нижче вегетативних центрiв. Скорiш за все, змiнюючи в той чи iнший бiк збудливiсть гiпоталамiчних центрiв, ЛС визначає знак вiдповiдної вегетативної реакцiї.

Емоцiйне забарвлення поведiнкових реакцiй визначається не тiльки вегетативними компонентами, але й вiдповiдними ендокринними зрушеннями. У цьому планi iстотним є вплив ЛС на дiяльнiсть залоз внутрiшньої секрецiї. Змiнюючи гормональний фон, ЛС в природних умовах може приймати участь у формуваннi спонукань до дiї (мотивацiй) та регулювати реалiзацiю самих дiй, спрямованих на усунення спонукань, пiдсилюючи або послаблюючи емоцiйнi фактори поведiнки.

Емоцiї

Генетично запрограмована цiлеспрямована активнiсть у людини, як і у тварин з високороз- винутою нервовою системою, спрямовується двома механiзмами, а саме: мотивацiями та емоцiями.

Значення мотивацiй

Мотивацiя(англ. motivation, вiд motive – спонукання) – це фiзiологiчний стан, який виникає в разi необхiдностi задовольнити ту чи iншу потребу органiзму. Суб'єктивно вiн проявляється вiдчуттями, оскiльки зрозумiти потребу можливо тiльки через власнi вiдчуття (голод, спрагу тощо). Об'єктивнними показниками мотивацiй є змiни електричної активностi мозку, а також стану внутрiшнього середовища (змiна осмотичного тиску, вмiсту цукру, статевих гормонiв тощо).

Мотивацiї – це особливий комплекс збуджень, якi спонукають людину або тварину до пошуку специфiчних агентiв зовнiшнього середовища, що можуть задовольнити iснуючу потребу.

Коли параметри знаходяться в межах фiзiологiчної норми, виникає вiдчуття задоволення, яке зветься гедонiстичним станом (гр. hedone – приємне самопочуття, насолода). При вiдхиленнi параметрiв гомео- стазу або при порушеннi ультраструктур клiтин виникає неприємне самовiдчуття – вiдхилення вiд


 

гедонiстичного стану. Саме цi неприємнi вiдчуття складають початковий етап мотивацiї – актуалiзацiю потреб. Вони є безпосереднiм фiзiологiчним механiзмом, що запускає енграми рухових структур, здатних усунути порушення гомеостазу.

Мотивацiї можуть бути як усвiдомленими, так i неусвiдомленими. Неусвiдомленi мотиви звуться спо- нуканнями або потягами. Вони вiдбивають внутрiшнi змiни органiзму, пов'язанi з бiологiчними потреба- ми (голод, спрага, статевий потяг тощо). Складнi форми мотивацiї людини, якi проявляються на усвiдомленому рiвнi, є iнтересами.

Одночасно з появою потреби виникає особливий стан, який зветься емоцiями.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...