Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття та природа правовідносин у фінансовому праві: типи доктринальних підходів



В юридичній науці проблему правовідносин прийнято відносити до центральних і досить дискусійних. До дискусійних відносять питання поняття і сутності правовідносин, існування правовідносин до норм права та інші. Складна природа правовідносин зумовила існування великої кількості підходів до визначення поняття правовідношення. В одному випадку, під правовідношенням розуміють реальне фактичне відношення, врегульоване нормами права[1], в іншому – не фактичне, а юридичне суспільне відношення[2]. Нарешті, під правовідношенням розуміють суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що представляють індивідуальні моделі можливої і необхідної поведінки суб’єктів права і виступають зразком для цієї поведінки[3], або специфічну форму соціальної взаємодії суб’єктів права з метою реалізації інтересів і досягнення результату, передбаченого законом чи такого, що не суперечить закону, а також іншим джерелам права[4]. Проте, на превеликий жаль, необхідно зазначити, що все ж таки більшість науковців схиляються до розгляду правовідносин як різновиду суспільних відносин, врегульованих нормами права. Це пов’язано з цілим рядом факторів про які ми поговоримо нижче.

Як засвідчив здійснений аналіз панівних концепцій фінансового права зокрема та переконує стан фінансово-правової доктрини в цілому, у радянську епоху і в сучасний період розвитку науки фінансового права величезна більшість вчених юристів-фінансистів сприймали раніше та розуміють нині фінансове право як довільну, механічну сукупність усталених правил поведінки суб’єктів фінансових правовідносин, інакше кажучи, фінансово-правових норм, що, на їх переконання, створюються та підтримуються виключно державою у якості засобу регулювання суспільних відносин з приводу публічних фінансів. Тобто, таке бачення фінансового права хибувало раніше та хибує нині, по-перше, не розумінням його апріорі системної сутності, базується на сприйнятті нормативного фінансового права як аморфної, своєрідної броунівської (хаотичної* організації його норм. Яскраві підтвердження цього факту містяться по суті у кожному підручнику чи навчальному посібнику з фінансового права як радянської, так і пострадянської доби.

По-друге, ще однією визначальною рисою такого розуміння та сприйняття фінансового права є гіперболізація та абсолютизація статичних якостей фінансового права. Якби останнє було таким насправді, воно виявилося б неспроможним врегульовувати належним чином живу та швидкоплинну дійсність публічних фінансів, динамічні суспільні відносини з приводу власності на них, їх акумулювання, розподілу та використання. Феноменологічний аналіз фінансового права переконує, що воно насправді являє собою не механічну сукупність створених чи санкціонованих державою відповідних норм, а є об’єктивно цілісною динамічною органічною системою, яка, у свою чергу, наділена рядом природних ієрархічних рівнів. Тобто, фінансове право апріорі системне як у горизонтальному, так і у вертикальному вимірах.



На нашу думку, обидва ці фундаментальні феномени фінансового права – його системність та динамічність – найбільш адекватно та істинно можуть бути пізнані та виражені з позицій потребового підходу. Як уже зазначалося в науковій літературі, у вітчизняній юриспруденції в загальнотеоретичній постановці цей методологічний прийом вперше був застосований та описаний в середині 80-х років двадцятого століття П.М. Рабиновичем. Зокрема, він інтерпретувався ним як виявлення об’єктивних історично зумовлених визначених потреб суб’єктів суспільних відносин та встановлення ролі, функції (як потенційної, так і реальної* тих чи інших предметів, явищ у задоволенні таких потреб[5].

В пострадянській науці фінансового права вперше потребовий підхід до визначення об’єкта та предмета фінансово-правового було застосовано до регулювання на прикладі податкового права. Зокрема, «Податкові надходження необхідні для задоволення публічних інтересів індивідів, їхніх окремих співтовариств і відповідного соціуму в цілому»[6]. Екстраполюючи вище наведений висновок на фінансове право загалом та доповнюючи його, можна сказати, що узагальненим об’єктом фінансово-правового регулювання виступають усі публічні фінансові ресурси суспільства, необхідні для задоволення публічних інтересів індивідів, їхніх окремих співтовариств і відповідного соціуму в цілому на основі принципу конкуренції заявлених публічних потреб, оскільки публічні потреби завжди випереджають можливості їх задоволення. Предметом же фінансового права є відносини власності з приводу публічних фінансових ресурсів.

Форма права відображає його статику, а зміст – динаміку. Адже право, як і будь-яке інше явище об’єктивної дійсності, не вільне від дії загальнофілософського закону про рух як спосіб існування матерії. Саме цих дві субстанціональні якості права – взаємозумовленість його змісту і форми, динаміки і статики – є найважчими та найскладнішими для їх теоретичного виділення із системи інших якостей права та наступного аналізу з метою подальшого практичного застосування. Як переконує величезний історичний досвід застосування права, найбільші труднощі зустрічаються якраз на найважливішому етапі – етапі створення дієвих правових інструментів впливу на суспільну реальність.

Найпоширенішим та найефективнішим з таких інструментів радянська і пострадянська наука фінансового права, юриспруденція в цілому вважала раніше та продовжує вважати нині правовідношення. Зокрема, Ю.А. Ровинський писав, що фінансові правовідносини є «фінансовими відносинами, врегульованими фінансово-правовою нормою»[7]. Вторять йому пострадянські теоретики фінансового права. «Фінансово-правові відносини є, - пише Л.К. Воронова, - юридичною формою виявлення і закріплення фінансових відносин»[8]. «Фінансове правовідношення, - підкреслює К.С. Бельський, - цеврегульоване нормами фінансового права суспільне відношення, що складається у сфері фінансової діяльності»[9].

Не змінилося розуміння представниками етатистського напрямку фінансового правоввідношення і сьогодні. Зокрема, наприклад, не дивлячись на досить детальний розгляд даної проблеми на рівні докторської дисертації М.В.Карасьова запропонувала праксіологічну теорію або діяльнісний підхід до розуміння фінансових правовідносин. (Праксіологія розглядає будь-яку діяльність як цілісний організм.* А разом із теорією правління вона дає змогу простежити процес формування, розподілу і використання грошових фондів держави і органів місцевого самоврядування в плані взаємозв’язку та взаємодії один на одного всіх елементів, що складають даний процес. Проте сутнісних ознак та виокремлення властивостей природи фінансового правовідношення вона не змінила. Правовідношення будувалось на тому ж марксиському базисі та надбудові.

Крім того, найсучасніше визначення фінансового правовідношення на рвіні академічного підручника, на жаль, все ще залишається в полоні етатистського підходу. Так, Орлюк О.П. визначає фінансово-правові відносини як врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання публічних фондів коштів.

У даних визначень природи та суті правовідношення очевидні, на нашу думку, як мінімум, дві методологічні хиби. По-перше, усі вони виходять із марксистського розуміння взаємодії публічних фінансів та фінансового права як базису і надбудови, активну роль відводять фактично публічним фінансам, а не фінансовому праву. За даного підходу до розуміння правовідношення право стає неспроможним вплинути в достатній мірі на певне суспільне відношення, а перетворюється по суті на пасивного юридичного фіксатора останнього, само стає результатом зворотнього впливу об’єкта, якому воно покликано було задати чітко визначених правових якостей.

По-друге, об’єктом правового впливу тут визначено чітко окреслені суспільні відносини – відносини з приводу публічних фінансів.Насправді ж фінансово-правові норми врегульовують не суспільні відносини з приводу публічних фінансів, а поведінку суб’єктів фінансових правовідносин, людей в кінцевому рахунку, що не одне і те ж саме. Ми повністю поділяємо позицію С.С. Алексєєва про те, що правове відношення – це індивідуалізований суспільний зв'язок між особами, що виникає на основі норм права, характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав і обов’язків та підтримується (гарантується* примусовою силою держави[10]. Тобто, правовідношення у його істинному, філософському розумінні є не результатом, а засобом правового регулювання.

Праву іманентна багаторівнева вертикальна та розгалужена горизонтальна структура, елементи якої взаємодіють між собою та із зовнішнім середовищем, самі є водночас складноструктурованими явищами. Суспільне відношення є відношення одномірне, немає ніякої внутрішньої структури. Зокрема, відомий філософ науки В.М. Сагатовський писав: «Відмінність чи тотожність речей в одній множині, тотожних в іншій множині, називається відношенням між речами»[11]. Тобто, у даному випадку, послуговуючись термінологією філософів, мова іде тільки про самостійні, самодостатні речі та їх властивості. Правове ж відношення – різновид суспільного відношення. То коли перше не структуроване апріорі, чи може бути структурованим друге, особливе, що є одним з конкретних проявів загального? Звісно, що ні.

Адекватними інструментами для аналізу суспільного відношення в цілому та правового (фінансово-правового* відношення зокрема є філософські категорії «змісту» та «форми». Методологічні можливості цих категорій дозволяють з’ясувати субстанціональні якості правовідношення в цілому, найважливіші якості його компонентів та зв’язку між ними, але не більше. Адже виділення у правовідношенні ще якихось речей, крім змісту, форми та зв’язку між ними, наприклад, елементів, складу, структури в доповнення до його змісту і форми було б, на нашу думку, некоректним у загальнофілософському плані, оскільки зміст та форма вичерпують явище повністю й окрім них та зв’язку між ними у жодному суспільному відношенні нічого немає.

Однак загальновідомо, що у правознавстві в цілому та науці фінансового права зокрема є поширеним підхід вбачати у правовідношенні певні елементи, склади цих елементів, структурні зв’язки їх між собою та зовнішнім середовищем. Тобто, під правовідношенням у загальній теорії права[12] в цілому та фінансовим правовідношенням у науці фінансового права[13] зокрема насправді здебільшого розуміють не відношення у його власному сенсі, не сам правовий зв'язок відповідних суб’єктів права, а єдність цього зв’язку та тих явищ, які перебувають поза виміром їх правовідношенням, речей, що належать до іншого виміру права – суб’єкта, об’єкта, елементів, їх складів та функцій, цілісності, системності та структуровності між собою тощо. Ще у Древньому Римі цей вимір права дістав назвуюридичних конструкцій.

Отже, з позицій системного підходу фінансове правовідношення - індивідуалізований суспільний зв'язок між суб’єктами фінансового права, що виникає на основі норм фінансового права, характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав та обов’язків у сфері публічних фінансів та їх гарантуванням з боку держави.

Фінансові правовідносини виконують три функції:

- вказують на коло осіб, на яких у конкретний період поширює свою дію фінансово-правова норма;

- закріплює конкретну поведінку їх учасників у галузі розподілу та перерозподілу ВВП та НД;

- виступають умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків їх учасників.


[1] Див.: Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 7.

[2] Див.: Гранат Н.Л. Правовые отношения// Юрист. – 1998. - №10. – С. 9.

[3] Див.: Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 96.

[4] Див.: Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Зерцало, 2000. – С. 279.

[5] Див.: Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Львов: Вища школа, 1986. – 187 с.

[6]Гаврилюк Р. Егалітарна інструментально-потребова концепція податкового права // Право України. – 2007. - № 10. – С.45-50.

[7]Ровинский Е.А. Основные вопросы теории советского финансового права. – 193с.

[8]Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – 448 с.

[9] Финансовое право: Учебник / К.С. Бельский и др.; Под ред. С.В. Запольского. – М.: Российская академия правосудия; Эксмо, 2006. – 635 с.

[10] Див.: Алексеев С.С. Общая теория права: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.

[11]Сагатовский В.Н. Основы систематизации всеобщих категорий. – Томск, 1973. – 431с. Див. також: Гиндев П. Философия и социальное познание. – М., 1977. – 336с.; Борисов И.И. Субъектно-объектные отношения в материалистической философии. – Воронеж, 1987. – 174 с. та ін. Такий же методологічний підхід до розуміння змісту і форми суспільного відношення підтримується і в економічній науці: Див.: Бороздин Ю.В. Стоимостные отношения в социалистической экономике. – М., 1988. – 184 с.

[12] Див., наприклад: Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1958. – 187 с.; Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М., 1974. - 352с.; Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношения. – М., 1980. – 176с.; Дудин А.П. Объект правоотношения (Вопросы теории*. – Саратов, 1980. – 81с.; Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л., 1987. – 127 с.; Протасов В.Н. Правоотношение как система. – М., 1991. – 141 с.; Протасов В.Н. Что и как регулирует право. – М.: Юристъ, 1995. – 96 с. та ін.

[13] Див., наприклад: Ермакова Т.С. Финансовое правоотношение. – Л., 1985. – 32с.; Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – Воронеж: Изд-во Воронежского гос.ун-та, 1997. – 304 с. Аналогічні методологічні та доктринальні підходи до правовідношення проявилися й в інших галузях права. Див., наприклад: Основин В.С. Советские государственно-правовые отношения. – М., 1965. – 168с.; Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. – М., 1972. – 336с.; Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР. – М., 1986. – 176 с.; Огурцов Н.А. Правоотношения и ответственность в советском уголовном праве. – Рязань, 1975. – 206 с. та ін.

 

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...