Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття про державні та місцеві запозичення



У ст. 95 Конституції України записано, що "Держава прагне до збалансованості бюджету". Це дійсно так, але жодній дер­жаві, а часто й органам місцевого самоврядування не вистачає коштів, які вони отримують у відповідні бюджети шляхом обов'язкового методу їх мобілізації, оскільки видатки держави зростають швидше, ніж доходи. Тому з давніх часів держави, публічні органи застосовують позички. До них постійно звер­таються як підприємці, так і окремі громадяни, які, як прави­ло, одержують позички в банках. У держави є інший вихід: на публічні видатки держава та муніципальні органи залучають кошти на засадах добровільності, зворотності, строковості та відплатності. Такі запозичення в економічній та юридичній літературі прийнято називати державним і муніципальним кре­дитом.

Починаючи з 1995 р. в законодавстві України в поняття державного і муніципального кредиту почали включати як за­позичення, які бере держава або муніципальні органи, так і за­позичення юридичних і фізичних осіб у держави і муніципаль­ного органу, і гарантії, що дає держава позичальникам для одержання кредиту. Кошти, які запозичує держава і муніци­пальні органи й сплачує за них відсотки юридичним і фізич­ним особам (як резидентам, так і нерезидентам*, складають державний і муніципальний борг. Із цим боргом і розплачується держава і муніципальні органи. Кошти, які складають дер­жавний і муніципальний борг, повертаються кредиторам з від­повідних бюджетів, тому відносини між державою (муніципаль­ними органами*, як і встановлено Конституцією України (ч. 2 ст. 92*, регулюються виключно нормами законів. Причому норми законів встановлюють порядок утворення та погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випус­ку та обігу державних цінних паперів, їх види й типи.

Суспільні відносини в галузі державного і муніципального кредиту мають публічний характер. 1. Із одного боку, у них бе­руть участь держава в особі уповноважених органів і муніци­пальні органи. 2. Ці відносини завжди мають грошовий розпо­дільний характер, вони регулюються фінансово-правовими нор­мами, оскільки позичальникам потрібні кошти для покриття потреб публічного характеру. 3. Ці відносини виникають за воле­виявленням кредиторів, які укладають кредитні угоди; придбавають цінні папери, емітовані державою, або одержують гаран­тійне зобов'язання від держави, що надається за одержувача кредиту. Вони мають специфічні особливості, чим відрізняють­ся від інших видів фінансових відносин.

Відносини, що виникають під час запозичення коштів дер­жавою або муніципальним органом, складні. Вони регулюють­ся нормами конституційного, фінансового та цивільного права. При проведені запозичення і розрахунках з кредиторами пози­чальники— держава та муніципальні органи — застосовують різні методи регулювання відносин.



Економічною сутністю державних та місцевих запозичень є акумуляція тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фінансових осіб, які на умовах відплатності та повернення використовуються державою (органами місцевого самоврядування* як позичкові кошти.

З правового погляду інститут державних та місцевих запозичень - це урегульовані правовими нормами суспільні відносини, які виникають, змінюються чи припиняються у процесі акумуляції державою, органами місцевого самоврядування тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, строковості, відплатності та повернення з метою вирішення публічних цілей і завдань суспільства, держави та органів місцевого самоврядування - покриття бюджетного дефіциту, регулювання грошового обігу.

Правовідносини, які виникають між державою та муніципаль­ними органами при запозиченні коштів у юридичних і фізичних осіб шляхом продажу їм цінних паперів, за своєю суттю нагаду­ють кредитні правовідносини між банками і позичальниками. Основні принципи, покладені в державне і банківське кредиту­вання, також збігаються: добровільність, зворотність, строковість, відплатність.Однак, це не банківське кредитування.

Слід розрізняти дві основні форми запозичень: 1. публічні (державні, місцеві* та 2. приватні (банківські*.

Спільним між цими двома формами є те, що: а* вони є складовими частинами самостійної ланки фінансової системи України - кредит; б* базуються на єдиних принципах кредитних відносин (строковості, відплатності, повернення*, в* об'єднують два зустрічних потоки: залучення, акумуляція тимчасово вільних коштів, накопичення їх у кредитодавців та надання уже зосереджених коштів позичальникам.

Відмінність між ними полягає в тому, 1. що у відносинах в галузі державних (місцевих* запозичень позичальником, як правило, є держава або орган місцевого самоврядування, а кредитодавцями - фізичні і юридичні особи; у галузі приватних запозичень -відповідно, кредитна установа (кредитодавець* та юридичні і фізичні особи (позичальники*; 2, І не зважаючи на те, що саме публічні суб’єкти є позичальники, всі умови відносин під час внут­рішніх кредитів установлюють саме вони, а не кредитори, яким належать кошти. Крім того, що позичальники визнача­ють умови відносин, вони як владні органи, що представляють публічний фінансовий інтерес, залишають за собою право змінити умови, якщо це буде конче потрібно на благо суспільства, держави або територіальної громади; 3. при банківському кредитуванні одним із принци­пів є конкретно визначена забезпеченість одержаної суми, а при державному — спеціального забезпечення немає; 4.потреба у державних (місцевих* запозиченнях обумовлена недостатністю фінансових ресурсів держави, органів місцевого самоврядування для вирішення публічних цілей і завдань; приватні запозичення пов'язані із недостатністю коштів юридичних та фізичних осіб для приватних цілей; 5.наслідком відносин у галузі державних (місцевих*запозичень є державний (місцевий*борг, а у сфері приватних запозичень - укладення кредитного договору; 6. засобом забезпечення державних (місцевих*запозичень є державне та комунальне майно; 7. кошти, залучені під час державних та місцевих запозичень, спрямовуються на зменшення бюджетного дефіциту та регулювання грошового обігу шляхом випуску та розміщення державних і місцевих цінних паперів.

Державні (місцеві* запозичення будуються на певних принципах (повернення, строковості та платності, забезпеченості, цільового характеру* та виконують розподільчу, регулюючу та контрольнуфункції.

Принцип повернення, строковості і платностіозначає обов'язок позичальника повернути у строго визначений термін суму основного боргу і сплати процентами у визначеній сумі за користування кредитом.

Принцип забезпеченостіпередбачає наявність у позичальника права захисту своїх інтересів, недопущення збитків через неплатоспроможність позичальника. При утворенні державного боргу, крім передбачених штрафних санкцій, як об'єкт застави може виступати державне чи комунальне майно, а при отриманні зовнішніх позик, наприклад від Міжнародного валютного фонду (далі - МВФ*, як застава виступає необхідна частина державного валютного фонду.

Принцип цільового характерудержавних (місцевих* запозичень виражається в основному їх завданні- покритті дефіциту державного чи місцевого бюджетів. Наприклад, нецільове використання Україною як позичальника залучених грошових коштів від МВФ за програмою "стенд бай" та неналежне виконання умов кредитування призвели до припинення кредитування України за цією програмою у березні 1998 року без права поновлення.

Завдяки розподільчій функції державних (місцевих* запозичень здійснюється формування централізованих фондів коштів та мобілізуються додаткові кошти для фінансування видатків держави, органів місцевого самоврядування, забезпечується регулювання грошового обігу.

Сутністю контрольної функціїє контроль за станом централізованих фондів коштів, за їх цільовим використанням, за термінами повернення позичених коштів та своєчасністю сплати процентів.

За БК (ст..16* для фінансування дефіциту бюджетів можуть використовуватися такі види запозичень:

1. державні внутрішні запозичення;

2. державні зовнішні запозичення;

3. місцеві внутрішні запозичення;

4. місцеві зовнішні запозичення.

Державне запозичення - це операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик* на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету (п. 19 ч. 1 ст. 2 БК*. Відтак, кошти від державних запозичень - це кошти з кредитів (позик*, отриманих державою на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Натомість, місцеве запозичення - це операції з отримання до бюджету Автономної Респу­бліки Крим чи міського бюджету кредитів (позик* на умовах повернення, платності та строко­вості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету (п. 33 ч. 1 ст. 2 БК*. Відтак, кошти від місцевих запозичень - це кошти з кредитів (позик*, отриманих Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою відповідного міста на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету відповідно Автономної Республіки Крим чи міського бюджету.

Загалом же, запозичення - це операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності, строковості, в результаті яких виникають боргові зобов'язання. Проте, незважаючи на зазначені ознаки бюджетного запозичення, їх не можна зводити винятково до кредитних відносин, оскільки загалом вони становлять специфічний вид управлінської діяль­ності держави в особі уповноваженого нею органу з приводу формування боргу та визначення його структури; управління боргом, його обслуговування, погашення, обліку та контролю. Не дарма стаття 16 БКУ, яка визначає основні правові засади запозичень називається «Здійснення державних (місцевих* запозичень та управління державним (місцевим* боргом».

Як правило, відносини у сфері бюджетних запозичень виникають, як необхідність балан­сування бюджету. Отже, державне запозичення можна визначити, як залучення державою, в особі Уряду, що діє через Міністерство фінансів або інший уповноважений фінансовий орган, грошових коштів, та/чи майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо повернен­ня грошових коштів на умовах строковості та платності.

Державні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України (крім випадків, у разі зменшення обсягу джерел фінансування державного бюджету певного типу порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, допускається за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, збільшення обсягу джерел фінансування державного бюджету іншого типу з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту державного бюджету, тобто випадків передбачених частиною четвертою статті 15 цього Кодексу та абзацом першим частини сьомої статті 16 БКУ*, з дотриманням граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду (крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 15 цього Кодексу*.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі члена Кабінету Міністрів України, відповідального за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особи, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх*запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку допускається збільшення обсягу коштів від державних зовнішніх (внутрішніх*запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

У разі зменшення (збільшення*обсягу платежів з погашення державного боргу у зв'язку з поліпшенням (погіршенням* умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, допускається зменшення (збільшення*обсягу державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.

Кредити (позики*від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів* залучаються державою на підставі міжнародних договорів України і відносяться до державних зовнішніх запозичень. Кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів*, а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик* передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Відповідні міжнародні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 Бюджетного Кодексу України*.

Місцеві зовнішнізапозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад триста тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень.При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхомотримання кредитів (позик*від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених Бюджетним Кодексом* або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету*.

При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки, за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов'язаннявід імені України, пов'язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних з поверненням кредитів (позик*, протягом часу дії зобов'язання з повернення запозичених коштів.

Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого*боргу здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевим фінансовим органом* відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання (боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад*, незалежно від обсягу коштів, визначеного на таку мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет*.

Якщо очікуваний обсяг витратна обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет.

З метою ефективного управління державним (місцевим* боргом та/або ліквідністю єдиного казначейського рахунку центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада або за їх рішенням місцевий фінансовий орган* має право здійснювати правочини з державним (місцевим*боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов'язань (боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста*, за умови дотримання граничного обсягу державного (місцевого*боргу на кінець бюджетного періоду.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевий фінансовий орган* може залучати суб'єктів господарювання для надання агентських, консультаційних, рейтингових та інших послуг, необхідних для управління державним (місцевим*боргом, за рахунок коштів державного (місцевого* бюджету в межах бюджетних призначень на обслуговування державного (місцевого* боргу.

Член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки, за погодженням з Національним банком України має право в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетівна депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Порядокрозміщеннятимчасово вільних коштів місцевих бюджетівна вкладних (депозитних* рахунках у банках (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 р. № 6 щодо *здійснення вище зазначених операцій, визначається Кабінетом Міністрів України з дотриманням таких вимог:

встановлення мінімальної ставки дохідності придбання цінних паперів, укладання договорів придбання цінних паперів - при придбанні цінних паперів;

укладання договору банківського вкладу (депозиту*з установою банку - при розміщенні на депозитах.

Договір про придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, має містити положення про виконання особами, що уклали цей договір, зобов'язання щодо зворотного продажу/купівлі таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду.

Тимчасово вільні кошти місцевого бюджету (далі - тимчасово вільні кошти* - обсяг коштів місцевого бюджету, які обліковуються на рахунках загального та/або спеціального фондів на дату їх розміщення на вкладних (депозитних* рахунках і відволікання яких не призведе до втрати платоспроможності місцевого бюджету та виникнення заборгованості за відповідним фондом місцевого бюджету протягом періоду, на який передбачається здійснити розміщення таких коштів на вкладних (депозитних* рахунках у банках.

Платоспроможність місцевого бюджету - спроможність місцевого бюджету своєчасно і в повному обсязі здійснювати платежі за всіма його зобов'язаннями;

Умовами розміщення тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних*рахунках у банках є:

1* прийняття Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевою радою відповідного рішення;

2* укладення договору банківського вкладу (депозиту* між фінансовим органом та банком;

3* визначення у договорі банківського вкладу (депозиту* між фінансовим органом та банком обов'язкових умов щодо права вкладника на повернення вкладу (депозиту*або його частини на першу вимогу вкладника та щодо заборони безспірного списання банком коштів із вкладного (депозитного*рахунка фінансового органу, а також відповідальності банку в разі неповернення чи несвоєчасного повернення коштів із вкладних (депозитних*рахунків на відповідні рахунки місцевих бюджетів, відкриті в органах Державної казначейської служби, з яких перераховувалися тимчасово вільні кошти для розміщення на вкладних (депозитних* рахунках;

4* відсутність на дату розміщення тимчасово вільних коштів простроченої кредиторської заборгованості за відповідним фондом місцевого бюджету (відповідними напрямами його використання*, крім тієї, що виникла внаслідок недоотримання коштів субвенцій з державного бюджету та бюджетів інших рівнів;

5* відсутність на дату розміщення тимчасово вільних коштів загального фонду місцевого бюджету непогашених середньострокових позик, отриманих за рахунок коштів єдиного казначейського рахунка в поточному бюджетному періоді;

6* розміщення на конкурсних засадах тимчасово вільних коштів у банках, статутний капітал яких становить або перевищує 10 млрд. гривень, у яких держава прямо та/або опосередковано володіє 75 чи більше відсотками статутного капіталу та/або голосів та до яких протягом останнього року Національний банк не застосовував заходів впливу у вигляді розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів операцій з високим ступенем ризику та призначення тимчасової адміністрації. (Підпункт 6 пункту 3 в редакції Постанови КМ № 475 від 23.05.2012 - зміна діє до 1 січня 2014 року*

Тимчасово вільні кошти можуть розміщуватися на вкладних (депозитних*рахунках у банках лише у межах поточного бюджетного періоду та повинні бути повернені на рахунки бюджету, з яких вони перераховувалися, не пізніше ніж за 10 днів до закінчення такого бюджетного періоду.

Розмір процентних ставок за користування банками тимчасово вільними коштами визначається на договірних засадахз урахуванням вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють питання здійснення банками вкладних (депозитних* операцій з юридичними і фізичними особами.

Для розміщення тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних* рахунках у банках фінансовий орган формує заявку-пропозицію, в якій визначає обсяг коштів для розміщення, умови за вкладом (депозитом*з урахуванням умов цього Порядку, адресу та дату прийняття пропозиції банку (не більш як п'ять робочих днів з дня відправлення*, а також дату розгляду, і надсилає її до банків.

Для проведення конкурсу утворюється комісія у складі не менш як п'ять осіб. Склад затверджується з визначенням голови комісії відповідно Міністром фінансів Автономної Республіки Крим, керівником структурного підрозділу місцевої держадміністрації, виконавчого органу ради, який забезпечує загальну організацію та управління виконанням місцевого бюджету, здійснює інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету, або міським, селищним чи сільським головою (якщо відповідний виконавчий орган не створено*.

До складу конкурсної комісії входять представники фінансового органу відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації та виконавчого органу ради (у межах визначених статтею 115 Бюджетного кодексу України повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства*, органу Державної казначейської служби (якщо сума вкладу не перевищує 50 тис. гривень, представник органу Державної казначейської служби входить до складу конкурсної комісії за згодою*, структурного підрозділу Національного банку (за згодою*.

Засідання конкурсної комісії, яке проводиться протягом п'яти робочих днів з дати закінчення строку подання банками пропозицій, вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на її засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови конкурсної комісії.

Конкурсна комісія має право звертатися до банків, які подали пропозиції, за роз'ясненнями та наданням додаткової інформації.

Використання відомостей, що містяться у пропозиціях банків, здійснюється з додержанням вимог законодавства. Інформація, що стосується розгляду, пояснення, оцінки та порівняння пропозицій, є конфіденційною.

Переможцем конкурсу визнається банк, який за інших рівних умов запропонував найвищу процентну ставку за вкладом (депозитом*на відповідний строк.

Рішення конкурсної комісії оформляється протоколом, який підписується всіма її членами, що брали участь у голосуванні. У разі незгоди з рішенням член комісії може письмово викласти свою позицію, що додається до протоколу засідання комісії.

На підставі рішення конкурсної комісії фінансовий орган укладає з банком договір банківського вкладу (депозиту*.

У разі коли банк, що визнаний переможцем, відмовляється від укладення з фінансовим органом договору банківського вкладу (депозиту*, конкурсна комісія має право визначити інший банк, розглянувши протягом трьох робочих днів подані пропозиції повторно.

Укладення фінансовим органом договору банківського вкладу (депозиту* є підставою для внесення відповідних змін до помісячного розпису фінансування місцевого бюджету в установленому порядку.

Тимчасово вільні кошти перераховуються з рахунків місцевих бюджетів, відкритих в органах Державної казначейської служби, на вкладні (депозитні* рахунки, відкриті фінансовими органами для розміщення таких коштів у банках.

Перерахування тимчасово вільних коштів здійснюється органами Державної казначейської служби у разі дотримання умов, на підставі поданих фінансовим органом таких документів:

1* рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим або місцевої ради про розміщення тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних* рахунках у банках;

2* довідки про внесення змін до помісячного розпису фінансування місцевого бюджету;

3* договору банківського вкладу (депозиту* між фінансовим органом та банком;

4* розпорядження про виділення коштів загального (спеціального* фонду місцевого бюджету;

5* платіжного доручення;

6* листа-повідомлення про перерахування коштів (якщо сума вкладу перевищує 1 млн. гривень*, надісланого не пізніше ніж за один робочий день до дати перерахування.

Операції, пов'язані з розміщенням тимчасово вільних коштів, проводяться органами Державної казначейської служби відповідно до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого Державною казначейською службою.

Відображення операцій у бухгалтерському обліку та звітності про виконання місцевих бюджетів здійснюється органами Державної казначейської служби у визначеному нею порядку.

Повернення відповідно до умов договору вкладу (депозиту* або його частини із вкладних (депозитних* рахунків у банках здійснюється на відповідні рахунки місцевих бюджетів, відкриті в органах Державної казначейської служби, з яких перераховувалися тимчасово вільні кошти для розміщення на вкладних (депозитних* рахунках.

Кошти за користування вкладом (проценти*зараховуються до доходів загального фонду місцевого бюджетуза відповідним кодом бюджетної класифікації. У договорі банківського вкладу (депозиту* обов'язково зазначаються визначені органом Державної казначейської служби реквізити рахунка для обліку надходжень загального фонду місцевого бюджету, на який банки перераховують у строки, передбачені умовами договору, кошти за користування вкладом (проценти*.

Фінансові органи інформують щомісяця до 3 числа органи Державної казначейської служби, які здійснюють обслуговування відповідних місцевих бюджетів, про суми коштів, розміщених на вкладних (депозитних* рахунках та повернених з таких рахунків; залишок коштів місцевих бюджетів, розміщених на вкладних (депозитних*рахунках у банках; кошти (проценти*, що надійшли до місцевих бюджетів від банків за користування вкладами (депозитами*.

Державна казначейська служба подає щомісяця до 6 числа Мінфінузведену інформацію про операції, пов'язані з розміщенням тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних* рахунках у банках, за встановленою Міністерством формою.

Умови випуску та обігу державних цінних паперів і цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, визначаються з урахуваннямЗакону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, оприлюднює графік проведення аукціонів з розміщення державних боргових цінних паперів на внутрішньому ринку. Такий графік може уточнюватися у зв'язку із зміною умов державних запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку.

Предметом бюджетного запозичення згідно з чинним законодавством можуть бути:

А. Цінні папери. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначає такі види цінних паперів, що можуть засвідчувати боргове зобов'язання бюджету, відповідно, держав­ного або місцевого (Закон від 23.02.2006 № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок»:

1. облігації місцевих позик;

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються проспектом емісії облігацій відповідного випуску.

2. державні облігації України;

Державні облігації України можуть бути: довгострокові - понад п'ять років; середньострокові - від одного до п'яти років; короткострокові - до одного року. Державні облігації України поділяються на 1. облігації внутрішніх державних позик України, 2. облігації зовнішніх державних позик України та 3. цільові облігації внутрішніх державних позик України. Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Номінальна вартість облігацій внутрішніх державних позик України може бути визначена в іноземній валюті. Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу. Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів. Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України. Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх розміщення приймається згідно з Бюджетним кодексом

Поняття бюджету.

Об'єктивною необхідністю функціонування будь-якої держави є існування в ній бюджету як розпису доходів та видатків, в якому відображається соціально-економічна, політична природа держави, зміст її діяльності. Проте, видатки і доходи існували у державах і тоді, коли вона ще зовсім не мала правильного бюджету у сучасному розумінні цього слова. Проте більшість дослідників відносять час виникнення бюджету до ХVI – XVII ст. Досліджуючи сутність та виникнення поняття “бюджет” одні вчені вказують на його англійське походження, другі на французьке, а треті на норманське.

Сьогодні під терміном "бюджет" розуміють кілька понять. Крім того, налічується приблизно п'ятде­сят його похідних значень. Зважаючи на таку багатозначність цього терміна, звернемося до його витоків.

У науці існує спір щодо походження терміну “бюджет.”. Одні вчені вважають, що поняття "бюджет" французького походження. Адже саме у Франції вперше було складено звіт, який вміщував усереднені дані про державні доходи та видатки країни. Цей звіт був максимально схожим на документ, який згодом отримав назву "бюджет". Склав його у 1781 р. Ж. Неккер, міністр фінансів Франції. Ж. Неккер був прихильником ощадливого витрачання державних коштів, за що потрапив у неласку до королівського оточення й змушений був піти у відставку. Інші науковці вважають, що слово "бюджет" походить від старо нормандського bougette (шкіря­ний мішок*. З нього надалі утворилось англійське слово budget, яке пізніше в такому ж написанні перейшло й у французьку мову.

Доходи та видатки існували в державі з часу її виникнення, а от перша згадка про бюджет сягає кінця XVII ст., коли в Англії за часів Вільгельма III Білль про права 1689 р. закріпив за урядом право затверджувати усі доходи та видатки. З Англією пов'язують виникнення терміну "бюджет", який походить від давньофранцузького "bouge", "bougette", що означало "шкіряний мішок". З норманським завоюванням це слово проникло до Англії, перетворившись на "budget". В Англії на той час існував вираз "відкривати бюджет", що означав виголошування промови канцлером Казначейства у визначений день перед Палатою громад про фінансові результати року, що минув, а також про законопроект доходів та видатків наступного року. Походження цього терміна можна простежити і за своєрідною історичною процедурою: коли в Англії палата гро­мад у XVI—XVII ст. затверджувала субсидії королю, перед закін­ченням засідання канцлер казначейства відкривав портфель, в яко­му були папери з відповідним законопроектом. Це називалось "відкриттям бюджету", пізніше назву портфеля (шкіряна сумка* було перенесено на цей законопроект. З кінця XVII ст. в Англії законо­проект, який включав план доходів і видатків і який мав затверджу­ватись парламентом дістав назву "бюджет". Тобто, з кінця XVII ст. під бюджетом почали розуміти затверджений парламентом план доходів та видатків держави.

Історія державного бюджету України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у 16 столітті, коли запорізьке козацтво набуло самостійної дер­жавності. Була загальновійськова казна, до якої надходили доходи від ри­бних помислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо. При цьому, якщо говорити про державний бюджет, то по-перше, він того часу більше мав функцій складу, ніж бюджету, а по-друге, державні кошти не були відділені від особистого майна гетьмана, що призвело до багатьох негативних наслідків.

У Франції тривалий час цей термін не вживали. Так, в усіх трьох томах книги "Управління фінансами" Неккера, опублікованих у 1784 р., він жодного разу не згадується. У книзі міністра фінансів де Раммеля "Фінанси Франції" цей термін також не вживається. У доповіді Трибунату на 11-му році Республіки Ж.-Б. Сей говорив: "Бюджет — варварське слово, навіть в англійській мові його первіс­не значення перекручено, і тому ми маємо замінити його своїми іме­нами — рівновага між державними потребами і коштами". Маркіз Одіфре один із розділів своєї шеститомної книги "Фінансова систе­ма Франції" називає "Бюджет", проте визначення цього терміна не дає. Це стосується і статті Павла Буато у "Фінансовому словнику": незважаючи на загальний заголовок "Бюджет" і підзаголовок "визначення", тлумачення поняття, про яке йде мова, у статті немає.

У літературних джерелах на початку XIX ст. чіткого визначення терміна "бюджет", попри існування цього явища на практиці, не було. Але, як відзначив Ж.-Б. Сей, "часте вживання будь-якої формаль­ності примушує знайти для неї короткий вислів".

Словник Французької академії вже супроводжує термін "бюджет" таким тлумаченням: "Бюджет — слово, яке запозичене з англій­ської мови, використовується в адміністративному житті для позна­чення щорічної відомості передбачуваних витрат і сум, або доходів, передбачених для покриття цих витрат". Словник Літтре також визначає "бюджет" як "щорічно визначену відомість державних над­ходжень та витрат". При цьому як епіграф він подає вірші Віктора Гюго: "Бюджет — чудовисько велике, риба дивна, гачки якій з усіх сторін кидають". Поль Леруа-Больє в "Трактаті про фінансову на­уку" відзначає: "Бюджет є відомість, яка включає передбачення до­ходів та витрат протягом визначеного часу; це таблиця, яка обчис­лює та порівнює надходження, що мають надійти, з витратами, які необхідно здійснити". У Кодексі державної звітності поняттям "бю­джет" визначається так: "Бюджет є акт, який передбачає і дозволяє щорічні надходження і витрати держави або інші повинності, які підпорядковуються законам, тим же правилам" (Ст. 5 декрету від 31.05.1862р.*.

Дослідники вважають, що бюджет у його сучасних формах з'явився порівняно недавно - в добу капіталізму. Його появу пов'язують з відділенням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад управління державним і суспільним життям. Отже, протягом XIX ст. відбулося оформлення терміна "бюджет" у відносно зрозуміле поняття.

Рене Штурм відзначає, що "офіційні акти могли використовувати термін "бюджет" тільки на початку XIX ст.", а професор М. І. Боголєпов підтверджує, що "держбюджет у сучасних його формах не бере початок пізніше, ніж перші десятиріччя XIX ст.".

Протягом XX ст. тлумачення цього поняття стали чіткішими та всеохоплюючими. Так, Ф. Нітті підкреслює, що "в бюджеті повинні бути показані всі доходи і всі витрати без усіляких приховувань або таємничих визначень".

Одним із перших планову природу бюджету відзначив німець­кий фінансист Шанц. Вагомий вклад у фінансову науку, в тому числі і з бюджетних питань, внесли російські й радянські вчені І. X. Озеров, С. Ю. Вітте, М. І. Боголєпов, Д. Боголєпов, Ф. О. Меньков, М. І. Фрідман. Так, у Д. Боголєпова знаходимо: "У сфері державного господар­ства під бюджетом розуміємо передусім сукупність доходів і витрат протягом певного періоду, по-друге, визначений у цифрах план ве­дення державного господарства, установлений на прийдешній бю­джетний період, і закон, згідно з яким стягуються доходи і здійсню­ються витрати".

Помітний внесок у розбудову бюджетних питань зробили також і українські вчені. Серед тих, чиї праці виходили наприкінці XIX — на початку XX ст., слід назвати М. І. Туган-Барановського, І. І. Янжула, М. Яснопольського, М. Х Бунгше, М. М. Олексієнко, І. Мирнікова, X. Лебедя-Юрчика.

Бюджет будь-якої держави є основою її публічних фінансів, основним фондом грошових коштів, але у кожній державі правове регулювання бюджету має свої особливості. Це зумовлено тим, що бюджет залежить від:

а*державного устрою;

б*адміністративно-територіальної системи держави;

в*рівня розвитку економіки та її структурних особливостей.
Поняття бюджету можна розглядати у трьох аспектах: економічному, матеріальному та правовому.

Бюджет як економічна категорія - це сукупність економічних (грошових* відносин, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення і використання фінансових ресурсів.

За матеріальним змістом бюджет - це фонд коштів держави в цілому або органу місцевого самоврядування (для певної території*, який формується і використовується на тому чи іншому рівні для забезпечення виконання ними своїх завдань.

Поняття бюджету як правової категорії визначає Бюджетний кодекс України (далі - БК*. Правове значення бюджету визначає юридичне вираження його як планового акта, що приймається в установленому законодавством порядку. Стаття 2 - як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК*та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду

Проте, вище зазначене визначення не до кінця розкриває правову природу бюджету, тому ми пропонуємо наступне визначення: бюджет - це затверджений у формі закону чи правових актів представницьких органів місцевого рівня розпис доходів і видатків на певний термін з метою забезпечення виконання завдань і функцій органів державної влади, органів влади АРК чи місцевого самоврядування.

 

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...