Главная Обратная связь

Дисциплины:






Радянська банківська система



У радянський період правове положення банків неодноразово змінювалось. Форма устрою держави, частка державної власності в економіці визначають адекватну участь держави в банківській системі країни. При цьому міра операційної свободи банків адекватна мірі лібералізації інших галузей економіки. У зв'язку з цим зрозуміло, чому після революції 1917 р. була проведена націоналізація всіх банків, а на базі Держбанку створений Народний банк, який згодом злився з Наркомфіном. У цей період фактично були відсутні товарно-грошові відносини. Так, у 20-х роках ХХ ст. основна частка заробітної плати виплачувалася в натуральній формі, одночасно була відмінена квартплата й інші комунальні платежі. У цей період була проголошена ідея необхідності одного великого державного банку з розгалуженою мережею відділень по всій країні. Цей банк був покликаний виконувати функції інструменту управління централізованою плановою економікою. Декретом Всеросійського центрального виконавчого комітету як вищого законодавчого, розпорядчого і контрольного органу державної влади РРФСР від 14 грудня 1917 р. та декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 22 січня 1919 р. усі банки та приватні кредитні установи були націоналізовані, а банківська справа оголошена державною монополією.

Період з 1917 по 1921 р. характеризується поступовою ліквідацією банків. Але у зв’язку з переходом до непу і пожвавленням товарно-грошових відносин виникла потреба у відновленні банківської системи для організації торгового обігу та фінансування народного господарства. Після заснування у Харкові Всеукраїнської контори Держбанку (жовтень 1921 р.) в Україні були створені контори й філії інших банків (кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського, комунального).

В період НЕПу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає набувати ринкового характеру, функціонує відносно розгалужена кредитна система, випускаються державні облігації та акції в системі дозволеного приватного сектора, використовується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.

У ході реформи 1922-1923 рр. була зроблена спроба частково відновити товарно-грошові відносини. Проведені дві деномінації, запроваджена державна монополія на купівлю золота, платини й іноземної валюти, випущені "червінці", 25% яких були забезпечені золотом, а решта - векселями і активами, що реалізовувалися без будь-яких проблем.

Період 1917-1922 рр. був пов'язаний із здобуттям державної незалежності для України. На національній банківській системі це позначилося введенням власної валюти - гривні. Однак уже із 1919 р. починається період націоналізації недержавних кредитних інститутів.



Нова економічна політика на початку 20-х років ХХ ст. сприяла певному пожвавленню в банківській системі. До 1925 р., окрім державного банку, в Україні функціонували акціонерні банки, кооперативні та комунальні банки, товариства сільськогосподарського і взаємного кредиту. У 1929 р. після ухвалення статуту Держбанку СРСР усі республіканські й обласні контори банків були оголошені його філіями.

Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулись у результаті кредитної реформи 1930—1932 рр. Були ліквідовані банки, засновані на недержавній формі власності. Виникла система державних банків, яку очолив Держбанк СРСР. Він став єдиним розрахунковим центром і виступав органом державного управління.

Таким чином, у результаті реформи 1930 р. були ліквідовані всі недержавні банки і відповідно - комерційна основа для кредитування. Завершилася реформа створенням спеціалізованих державних банків, а саме: банку фінансування капітального будівництва й електрогосподарства, банку фінансування соціалістичного землеробства, банку фінансування капітального будівництва кооперації, банку фінансування житлового будівництва.

У ході другої світової війни запроваджується нормована реалізація товарів за картками за довоєнними цінами, на 100% збільшується податок на прибуток, створюються фонди Оборони і Радянської Армії, випускаються військові позики.

Відповідно до Конституції СРСР управління грошовою системою здійснював Уряд, а органом, що виконував укази Уряду, був Держбанк, який мав свої філії в союзних республіках.

У 1987-1988 рр. проведена чергова реформа кредитної системи СРСР, що відбувалася у два етапи. Перший етап був пов'язаний зі створенням дворівневої банківської системи, що складалася з Центрального банку і п'яти спеціалізованих державних банків. На базі установ Держбанку і Будбанку були створені Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку, на базі системи ощадних банків - Ощадний банк СРСР, а на базі Банку для зовнішньої торгівлі - Зовнішекономбанк СРСР. Був задекларований перехід банків на самофінансування та удосконалення форм і методів кредитування.

Другий етап реформи допускав створення системи комерційних банків, виведення Центрального банку з підпорядкування Уряду і надання йому незалежних функцій щодо реалізації грошово-кредитної політики і створення спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів.

Багато з функцій що виконувалися Державним банком СРСР раніше, були передані спеціалізованим банкам. Однак після проведеної реорганізації він залишився головним банком і єдиним емісійним центром країни, у компетенцію якого входили:

– централізоване планове керування грошово-кредитною системою країни;

– проведення єдиної кредитної політики;

– координація діяльності банків СРСР і організація розрахунків між ними;

– забезпечення організації грошового обігу;

– касове виконання бюджету;

– участь у формуванні зведеного валютного плану;

– забезпечення єдиної політики в області валютних операцій;

– встановлення офіційних курсів іноземних валют до карбованця;

– здійснення зв'язку з центральними банками інших країн та інші операції.

Спеціалізовані банки були організовані як універсальні банки, що здійснювали фінансування, і розрахунки як в областях їхньої поточної виробничої діяльності, так і в сфері капіталовкладень. Це дозволяло їм враховувати специфіку й особливості різних галузей і напрямків діяльності, а також спрощувало відносини підприємств із банківською системою, оскільки господарські організації мали справи з конкретним банком, що обслуговує всі їхні операції. Таким чином, спеціалізовані банки, що працювали за галузевим принципом, як і раніше, залишалися інститутами державного управління і в повному обсязі не виконували функцій, властивих банку.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...