Главная Обратная связь

Дисциплины:






Еволюція розвитку центральних банків у світі



 

В сучасній економіці важливе значення мають підтримка стабільності грошової одиниці, достатньо забезпечена капіталом і захищена від кризи банківська система. Особлива роль у державному регулювання ринкової економіки належить грошово-кредитним системам та їх головній ланці – центральному банку.

Виникли центральні емісійні банки порівняно нещодавно. До середини XVІІІ ст. комерційні і центральні банки не розрізнялися. З розвитком кредитної системи відбувається процес централізації банкнотної емісії в окремих великих комерційних банках. При цьому монопольне право на випуск грошових знаків (банкнот) поступово закріплюється лише за одним банком. Такий банк у різні часи називався по-різному: спочатку – емісійним або національним, а згодом – центральним, що відповідало його керівній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни.

Основні етапи розвитку центральних банків почалися з ХVПст.-ХХст.

Виникнення перших центральних банків:

1668 р. Центральний банк Швеції (Ріксбанк);

1694 р. – Банк Англії ;

1800 р. Банк Франції ;

1816 р. Центральний банк Норвегії;

1860 р – Центральний банк Росії ;

1875 р.–. Центральний банк Німеччини

1893 р. Центральний банк Італії

1907 р. Швейцарський національний банк

Уперше у світовій практиці центральний банк було створено у Швеції (Риксбанк) у 1668 р. Дещо пізніше, у 1694 р., засновано Банк Англії. Проте на той час центральні банки ще не мали виключно­го права на емісію грошових знаків. Їхні функції відрізнялися від функцій сучасних центральних банків. Так, призначенням Банку Англії спочатку було фінансувати торгівлю і промисловість, Банку Нідерландів — внутрішню і зовнішню торгівлю. Центральні банки сучасного типу виникли лише в XIX ст. Нині майже в усіх країнах світу функціонують центральні банки. Однак між ними є суттєві відмінності, які пояснюються особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку окремих країн. Це пояснюється тим, що протягом ХVП-ХІХ ст. у грошовому обігу існувала система золотомонетного стандарту, за якого законодавче закріплювався безпосередній обіг золотих монет, їх безперешкодний обмін на паперові банкноти. Така система вимагала мінімального втручання держави у грошову сферу, оскільки відносна стабільність грошової маси забезпечувалася стихійним пристосуванням кількості грошей в обігу до потреб товарного обігу (надлишок грошей вільно міг бути обмінений на золоті монети і перетворений у скарб). У XX ст., відбувся процес переходу від золотомонетного стандарту до системи обігу нерозмінних на золото грошей, позбавлених власної вартості. Ця система вже не мала механізму, який би міг стихійно регулювати кількість грошей в обігу, і тому вона вимагала створення відповідного державного органу, який забезпечував би регулювання кількості грошей в обігу. Таким органом став центральний банк.Крім того у 1920 р. було прийнято Міжнародну фінансову конвенцію, відповідно до якої всі країни світу повинні були організувати свій центральний банк. 40-70-ті роки XX ст. Країни Азії, Африки, Латинської Америки створили центральні банки.



Отже, в історичному плані саме централізація банкнотної емісії привела до появи центральних емісійних банків. У різні часи банк, наділений монопольним правом емісії грошей, називався по-різному: спершу – емісійним(це банк, який здійснює емісію грошей), а згодом - центральним чи національним, що відповідало його чільній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни. Центральний банк – це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот і правом керувати грошово-кредитною системою країни.

У світі сформувалося два шляхи виникнення центральних банків:

1. Еволюційний, за якого становлення центрального банку відбувалося протягом тривалого часу завдяки поступовому закріпленню за ним монопольної емісії банкнот (Банк Англії, Банк Франції). Центральні банки цих країн виникли на основі найбільших комерційних банків, у яких із розвитком кредитної системи відбувалася концентрація банкнотної емісії.

2. Директивний, за якого держава приймала рішення про заснування центрального банку, від моменту створення закріплювала за ним виняткове право на випуск грошей та наділяла його функціями регулювання діяльності комерційних банків і грошово-кредитного регулювання економіки (Федеральна резервна система США, Національний банк України).

Наділення одного банку монопольним правом на випуск банкнот у країні привело до створення дворівневої банківської системи. На першому рівні перебуває один банк, що має статус центрального. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері — підтримка стабільності національних грошей та забезпечення стабільного функціонування всієї банківської системи. На другому рівні банківської системи пе­ребуває решта банків, що виконують комплекс функцій кредитно-розрахункового обслуговування суб'єктів господарювання.

Організаційно-правові основи центральних банків провідних країн світу неоднорідні. За формою власності центральні банки можна поділити на три види:

а) державні - 100% капіталу центрального банку цих країн належить державі (Франція, Велика Британія, Німеччина, Україна);

б) акціонерні - увесь капітал цих банків може належати комерційним банкам (наприклад, у США) чи іншим фінансовим установам (наприклад, в Італії 100% капіталу центрального банку належать банкам і страховим компаніям);

в) змішані - держава володіє лише частиною капіталу центрального банку (наприклад, у Японії 55% капіталу перебуває у власності держави і 45% - у приватних осіб, у Швейцарії - 63% є власністю кантонів і 37% - приватних осіб).

Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функці­онування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами, тобто інтересами всього суспільства.

Причини виникнення центральних банків:

1. Політичне і територіальне об'єднання у країнах.

2. Прагнення централізувати систему грошового обігу.

3. Промисловий розвиток та експансія капіталу у сферу виробництва.

4 Відсутність монополії на емісію банкнот дозволяла комерційним банкам активно застосовувати випуск банкнот для нагромадження капіталу.

5. Суттєве розширення грошової маси.

6. Підвищення значення готівкового обігу банкнот: банкноти витісняли повноцінні монети з обігу.

7. Бурхливий розвиток ринку вимагав надійного купівельного та платіжного засобу, який користувався би всенародною довірою та обертався на території всієї країни.

8. Окремі комерційні банки зловживали випуском банкнот, що призводило до неможливості останніх задовольнити підвищений попит їхніх клієнтів щодо обміну банкнот банків на золото. Це спричиняло банкрутство окремих банків та посилення недовіри до обігу банкнот.

Відсутність монополії на випуск банкнот обмежувала можливості держави в управлінні економікою за допомогою кількості грошей, що перебували в обігу, і вимагала вжиття певних заходів, які дозволяли би регулювати грошовий обіг та захищати інтереси вкладників комерційних банків. Такими заходами держави стали:

1.Спочатку обмеження кількості комерційних банків, що мали право на випуск банкнот; здебільшого це були найбільші та надійні банки.

2.Окрім того, критерії щодо величини активів і надійності цих банків зростали, що привело до процесу централізації банкнотної емісії у декількох великих комерційних банках.

3.Із часом право емітувати банкноти держава закріпила за одним банком, надавши йому статус емісійного.

Завдяки концентрації та монополізації банкнотної емісії держава дістала можливість впливати на пропозицію грошей і використовувати емісію для фінансування державних витрат. Отже, в історичному аспекті саме централізація банкнотної емісії привела до появи центральних емісійних банків.

У XX ст. виділення в банківській системі окремої центральної ланки в більшості розвинутих країн світу є не лише природним явищем, а й обов'язковою умовою досягнення вищого економічного розвитку. Отже, з метою централізації емісії готівки на початку 20 ст. швидкими темпами почали з’являтися центральні банки у різних країнах. Центральний банк України був створений у 1991 році.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...