Главная Обратная связь

Дисциплины:






Принцип незалежності центральних банків



Здатність центрального банку ефективно виконувати одне зі своїх основних завдань - підтримувати цінову стабільність - безпосередньо залежить від рівня його незалежності. З огляду на неприпустимість негативного впливу політики уряду на загальну фінансову стабільність держави суттєвого значення нині набуває спосіб взаємодії нейтрального банку та органів державної влади. Важливою складовою незалежності Центробанку є встановлена на законодавчому рівні заборона на отримання ним будь-яких вказівок від державних органів.

Незалежність є комплексним поняттям і передбачає сукупність інституціональної, особистої, функціональної та фінансової незалежності.

Інституціональна незалежність полягає у закріпленні на законодавчому рівні положення, згідно з яким центральний банк є самостійним і незалежним державним органом (визначення статусу банку).

Особиста незалежність Центрального банку передбачає створення умов для неухильного виконання його працівниками своїх обов'язків. На практиці це означає особливий порядок призначення та звільнення працівників (особливо керівного складу) і заборону займатися їм комерційною діяльністю. Згідно зі статтею 14 Статуту Голова ЄЦБ може бути звільнений лише у тому разі, коли він не відповідає посадовим вимогам або визнаний винним у серйозних правопорушеннях. Також передбачено, що статути національних центральних банків повинні визначати строк повноважень Голови Центробанку тривалістю не менше 5 років.

Функціональна незалежність полягає у виконанні центральними банками своїх функцій самостійно без втручання будь-яких органів державної влади і зокрема уряду. Якщо політика уряду загрожує виконанню основного завдання центрального банку, він не повинен її підтримувати.

Фінансова незалежність центральних банків визначається достатністю власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання їх функцій, реалізації відповідних програм і забезпечення високого рівня заробітної плати працівників. До фінансової незалежності відносять право на перевірку банку незалежними аудиторами і право самостійно формувати власний кошторис.

Таким чином, можна виділити економічну та політичну складові автономності центрального банку, які поєднують у собі інституціональну, особисту, функціональну та фінансову незалежність центрального банку.

Слід відзначити, що західні науковці проводили дослідження зв'язку між ступенем незалежності центрального банку і рівнем інфляції. Вони прийшли до висновку, що показники інфляції є найменшими в країнах з найвищим рівнем незалежності центрального банку. До того ж країни з незалежним центральним банком не мають вищого рівня безробіття або більших коливань обсягу виробництва, ніж країни з менш незалежними центральними банками.



Нині у більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки або взагалі нікому не підзвітні (Німеччина), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, Європейський економічний і валютний союз) і є не залежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обігу. Безумовно, незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.

Другий аспект стосується взаємовідносин центрального банку з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету. Для того, щоб уряд не мав можливості чинити тиск на центральний банк, у багатьох країнах центральному банку на законодавчому рівні забороняється надавати уряду прямі кредити на фінансування бюджетного дефіциту, а також забороняється купувати державні цінні папери на первинному ринку. Операції з цінними паперами центральні банки можуть здійснювати тільки на вторинному ринку з метою регулювання грошового обігу.

На ступінь незалежності центрального банку, певним чином впливає порядок призначення і звільнення вищого керівництва банку. У багатьох розвинених країнах керуючий центральним банком або призначається Президентом країни, або обирається вищим законодавчим органом державної влади, причому на строки, що перевищують термін повноважень уряду (США - 14 років, Німеччина - 8 років, Японія - 5 років, Україна - 7 років). До того ж відкликати вище керівництво центрального банку або досить складно, або взагалі неможливо.

Таким чином, упроблемі незалежності можна виділити два аспекти - політичний і економічний. Політична незалежність центрального банку визначається процедурою призначення голови та членів правління, терміном служби посадових осіб (чим довший строк перебування на посаді, тим більша незалежність) та необхідність схвалення прийнятого банком рішення з боку уряду або парламенту. Економічна незалежність знаходить відображення у рівні контролю за інструментами монетарної політики та у відсутності зобов'язань центрального банку автоматично кредитувати уряд. З цього випливає, що головною ознакою незалежності центрального банку є не формальне її проголошення, а система та традиції взаємовідносин між ним і виконавчою владою.

Основною метою діяльності усіх центральних банків країн свту, яка зазначена у відповідних законах, є забезпечення стабільності національної валюти і стабільності функціонування фінансово- кредитної системи держави. Так, у законі "Про Австрійський національний банк", прийнятому у 1998 році, це завдання було сформу­льоване таким чином: "Австрійський національний банк з використанням усіх засобів, що знаходяться у його розпорядженні, гарантує стабільність цін. У своїй діяльності він повинен брати до уваги інтереси економічного зростання та забезпечення зайнятості, а також підтримувати спільну економічну політику Європейського союзу тільки у тому випадку, якщо це не загрожує досягненню ці­нової стабільності".

Світовий досвід свідчить, що успішність виконання цих завдань безпосередньо пов'язана із забезпеченням реальної політичної та економічної незалежності центральних банків. Справа у тому, що уряд, як правило, дбає передусім про досягнення короткострокових цілей: скажімо, занепокоєний наближенням чергових виборів, він може діяти всупереч довгостроковим цілям держави, що полягають у забезпеченні стійкого неінфляційного економічного зростання як основи підвищення життєвого рівня населення. У такому разі незалежний центральний банк виступає своєрідною противагою.

Безумовно, незалежність центрального банку навіть теоретично не може бути абсолютною, тому що він реалізовує грошово- кредитну політику не довільно за власним бажанням, а з урахуванням загальноекономічних цілей країни та координуючи свої дії з іншими органами фінансової влади.

Традиційно максимально незалежним вважався Дойчебундес- банк у ФРН, який слугував моделлю створення Європейського центрального банку. Згідно з німецьким банківським законодавством, центральний банк координував свою політику з урядом, але не зобов'язаний був виконувати його завдань, якщо вони не спрямовані на підтримку цінової стабільності. Більш того, він мав право забороняти будь - які дії, що дестабілізують ціни. Федеральний банк міг надавати державним організаціям тільки короткострокові позики і тільки в обмежених обсягах. Не підпорядкований ні канцлеру, ні міністерству фінансів, він керується законом про центральний банк.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...