Главная Обратная связь

Дисциплины:






Принципи страхування



З курсу

“СТРАХУВАННЯ ”

для студентів денної форми навчання

галузі знань 0305 “Економіка та підприємництво ”

напряму підготовки 6.030509 «Облік і аудит»

 

Одеса - 2014

 

Автор:Малікова І.П., ст. викладач кафедри фінансів,

грошового обігу та кредиту ОІФ УДУФМТ

 

 

 

Рецензент:Орлова О.В., к.е.н., доцент кафедри фінансів,

грошового обігу та кредиту ОІФ УДУФМТ

 

 

Розглянуто на засіданні кафедри

фінансів, грошового обігу та кредиту

Навчальний рік Групи Протокол Завідувач кафедри
2013-2014 ОА-1211, ОА-1311 № від р   к.е.н., доцент Я.П. Квач
       
       
       
       

 

Зміст

Частина 1. Короткий курс лекцій.............................................................4

Лекція № 1 Тема: Сутність, принципи й роль страхування................... 4

Лекція № 2Тема:Класифікація страхування ………………………… 10

Лекція № 3 Тема: Страхові ризики та їх оцінювання ………………… 16

Лекція № 4 Тема: Страховий ринок ………………………………………20

Лекція № 5 Тема: Державне регулювання страхової діяльності ........ 27

Лекція № 6 Тема: Особисте страхування………………………………… 31

Лекція № 7 Тема: Майнове страхування……………………………… 39

Лекція № 8 Тема: Перестрахування і співстрахування……………… 45

Лекція № 9 Теми: Доходи, витрати і прибуток страховика

Фінансова надійність страхової компанії ………... 49

 

Частина 2. Плани семінарських занять..................................................... 56

 

Частина 3. Завдання для проведення практичних занять……………… 58

 

Частина 4. Методичні рекомендації і завдання до самостійної роботи

студентів ............................................................................................................... 61

Частина 5 Словник основних термінів, які використовуються при укладанні договорів страхування та при виплаті відшкодувань та страхових сум,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,.63

Список рекомендованої літератури .............................................................66

 

Частина 1. Короткий курс лекцій

Лекція № 1

Тема 1. Сутність, принципи й роль страхування

1.1. Умови виникнення та розвитку страхування. Організаційні форми (способи) формування страхового фонду

Страхування – одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Початковий зміст цього поняття пов’язаний зі словом “страх ”. Страхування виникло й розвивалося як протистояння стихійним лихам і прояву всіляких негараздів, несприятливих подій, що завдавали збитків упродовж всього періоду діяльності людства. Ризиковий характер життєдіяльності є головною причиною хвилювань кожного власника за збереження майна та своє майбутнє благополуччя. Випадковий характер настання різних надзвичайних подій та нерівномірність нанесення йми збитку змушувало людство шукати шляхи послаблення їх негативного впливу на життя. Людям завжди було притаманне прагнення мати надійний захист від небезпек. Як показує історія, практика страхового захисту у своєму розвитку пройшло довгий та складний шлях, накопичила великий опит та виробила основні способи (форми) формування (створення) страхового фонду.



Життєвий досвід, що ґрунтується на багаторічних спостереженнях, дозволяє назвати три основні форми (способи) формування страхового фонду:

 

Початкової формою створення страхового фонду був фонд самострахування (самостійна форма). С початку даний фонд створювався тільки у натуральному вираженні, а потім став формуватися також у грошової форми. Фонд самострахування передбачає, що кожний господарюючий суб’єкт (підприємство або громадянин) накопичує у себе необхідні матеріальні засобі або фінансові ресурси та використовує їх у разі настання негативних подій.

Перевага створення страхового фонду у формі самострахування полягає у тому, що власник даного фонду є також його розпорядником, тобто йому не треба ніякого дозволу з якої-набудь сторони про використання засобів з фонду самострахування, він сам встановлює порядок використання коштів з фонду. Однак фонд самострахування при всій свої привабливості має ряд недоліків, у першу чергу це то, що у випадку значних збитків може не вистачити коштів для їх покриття у повному обсязі, що у підсумку приведе до неможливості ліквідувати наслідки подій.

Централізований страховий (резервний) фонд створюється за рахунок державних ресурсів, які резервуються у централізованому порядку. Даний фонд створюється у натуральному та грошовому вираженні. У натуральної формі даний фонд представляє собою постійно поновлення запасів палива, продуктів харчування, сировини та ін. на рівні держави. У грошовому вираженні даний фонд формується щорічно під час складання та затвердження Державного бюджету. Централізований страховий (резервний) фонд у нашій країні знаходиться у розпорядженні Уряду. Саме Уряд вирішує коли, кому саме та у якому обсязі необхідно проводити виплати. Кошти даного фонду, як правило, використовуються на відшкодування збитків від різного роду катаклізм або виплати матеріальної допомоги при багатьох людських жертвах у масштабах держави.

В течение 12-14 сентября 2013 р. в результате сильных осадков были подтоплены 399 жилых домов в 13 населенных пунктах Одесской области, эвакуировано почти 600 человек. Мощным водным потоком была снесена часть железнодорожных путей. Кабинет Министров Украины выделил из резервного фонда около 105 миллионов гривен на ликвидацию последствий потопа и выплату компенсаций пострадавшим от стихийного бедствия в Одесской области. Большую часть этой суммы на восстановление асфальта и дамб получил Укравтодор – 78 миллионов 300 тысяч грн., на компенсацию убытков жителям региона - 26 миллионов 470 тысяч.

Іншої формою, яка у сучасних економічних умовах грає велику роль та являється найбільш актуальною, є страхування (фонд страховика, страхова форма). Даний фонд формується тільки у грошовому вираженні за рахунок відчислень юридичними та фізичними особами (страхувальниками) страхових платежів (внесків) на рахунок спеціалізованих організацій (страховиків). Кошти даного фонду використовуються на відшкодування страхувальникам збитків, які вони понесли у разі страхових подій. Далі при вивченні даної дисципліни буде детально розглянуто порядок формування та використання фонду страховиків.

1.2. Економічна сутність страхування. Взаємозв’язок страхування з іншими економічними категоріями та його специфічність

Страхування – це специфічна галузь економічних відносин. Воно за своєю сутністю здатне здійснити неабиякий вплив на забезпечення безперервності процесів виробництва та споживання, а також на мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів для цілей інвестування.

Зараз вчені розглядають страхування з різних крапок зору, однак зміст та значення даної економічної категорії у них збігаються. Найбільш широке та точне розуміння даного поняття дано у статті 1 Закону України “Про страхування ” від 07.03.1996 № 85/96.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Дане визначення слід розглядати з кінця, тобто з сплати юридичними та фізичними особами (страхувальниками) страхових платежів. Саме страхові платежі є джерелом формування фондів страховиків. Під час функціонування страховики призводять перерозподіл засобів фонду між його учасниками, викликаного необхідністю задоволення потреб окремих страхувальників у покритті збитків.

Таким чином, економічна природа (сутність) та зміст страхування полягає у передачі ризику можливого збитку зацікавленими особами (страхувальниками) за певну плату у вигляді страхових платежів (внесків) іншої особи (страховику) та подальшого отримання відшкодування та страхових сум від страховика у разі настання подій обумовлених договором страхування.

Страхування тісно пов’язано з іншими економічними категоріями, у першу чергу з фінансами. Як і фінанси страхування охоплює процес руху коштів при формуванні та використанні цільових фондів. Однак страхування – це галузь специфічна, тому має свої особливості та ознаки:

► під час страхування виникають відносини, які завжди обумовлені наявністю страхового ризику, так як без ризику страхування втрачає суть. У свою чергу, страховий ризик носить ймовірний характер настання;

► страхування – це відносини, які виникають на стадії перерозподілу ВВП;

► для страхування характерні солідарні замкнуті перерозподільні відносини, тобто замкнута розкладка збитків між його учасниками. Відшкодування має отримати тільки та особа, яка є учасником формування страхового фонду;

► для страхування характерним є перерозподіл коштів та збитків як у територіальному розрізі, так і в часі;

► та інші ознаки.

1.3. Функції страхування

Основна мета страхування полягає у захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Більш наглядно економічна суть та основна мета страхування розкриваються у його функціях. На сьогоднішній день не має однозначного підходу до визначення основних функцій страхування. Багато з вчених, розглядають ці функції тільки з точку зору мікро або макрорівня, а це, на наш погляд, не дає у повному обсязі розкрити сутність та значення даної економічної категорії.

На наш погляд, з урахуванням думки багатьох практиків та вчених слід розглянути наступні основні функції страхування: ► ризикова; ► формування спеціалізованого страхового фонду з метою відшкодування збитків та виплат страхових сум з даного фонду (захисна); ► превентивна (запобіжна, попереджувальна); ► заощадження (ощадно-накопичена); ► контрольна.

Основну роль відіграє ризикова функція, саме ризик безпосередньо пов’язаний з основним призначенням даної економічної категорії. Якщо б не було ризику, тоді не було б необхідності формувати страховій фонд та не було б необхідності у страхуванні у загалі. Саме у рамках даної функції відбувається передача страхувальником страховику за певну плату (страховий внесок) матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором страхування.

Функція формування спеціалізованого страхового фонду з метою відшкодування збитків та виплат страхових сум з даного фонду полягає у необхідності концентрації коштів у спеціалізованому фонді в достатньому обсязі для забезпечення своїм страхувальникам у майбутньому виплат при настанні різних страхових випадків. Даний фонд може формуватися як в добровільному порядку, так і примусово (тобто у обов’язковому порядку), виходячи від стану та розвитку економіки та соціальної обстановки країни. Через дану функцію реалізується основна мета страхування – захист майнових інтересів страхувальників, тому окремі вчені називають її захисної функцією.

Превентивна (запобіжна, попереджувальна) функція страхування полягає у здійсненні страховиком (страхової компанією) або за його рахунок комплексу заходів, спрямованих на попередження або зменшення наслідків негативних подій. Ця функція зумовлена специфікою економічних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком. Оскільки страховик бере відповідальність за збитки страхувальника, то він (страховик) зацікавлений у створенні умов для обмеження цих збитків. У зв'язку з цим страховик стимулює страхувальника (через розмір тарифів на страхові послуги або рівень відшкодування збитків) здійснювати запобіжні заходи щодо можливості виникнення негативних наслідків, а саме, дотримання страхувальником правил техніки безпеки, протипожежних заходів, локалізація поширення інфекції, фінансування заходів із запобігання ДТП тощо.

Функція заощадження коштів (ощадно-накопичена) найкраще проявляється у договорах страхування життя (довгострокових накопичених видах особистого страхування). За даними видами страхування протягом декількох років людина періодично сплачує в страхову компанію страховий внесок (у невеликих розмірах), а по закінченню строку страхування отримає значну страхову суму. Таким чином, людина допомагає себе накопичувати конкретну суму грошей.

Контрольна функція страхування полягає у необхідності цільового використання коштів страхового фонду. Це спостерігається у тому, що страхова компанія не автоматично робить виплати, а у кожному разі розглядає причини страхових випадків, підставу та необхідність відшкодування у кожному конкретному випадку. Інколи страхова компанія має повне право відказати у виплати відшкодування.

Принципи страхування

В основу надання страхових послуг покладено конкретні принципи страхування, до яких слід віднести: ► вільний вибір; ► майновий економічний інтерес; ► максимальна сумлінність; ► безпосередньої причини або причино-наслідковий зв'язок подій; ► відшкодування у межах отриманих збитків, тобто відшкодування фактичних збитків; ► суброгація; ► контрибуція (принцип сприяння страховиків); ► диверсифікація та інші принцип.

Вільний вибір – цей принцип слід розглядати окремо для страхувальників та страховиків. Для страхувальників даний принцип означає свободу вибору виду страхування, якій він бажає укласти, вибір страховика, з яким він може та бажає оформити договір страхування, дає можливість обговорити зі страховиком основні умови договору та вибрати саме те, що більше йму підходити. Однак слід відмітити, що даний принцип для страхувальника, як правило, властивий тільки при добровільної форми страхування.

Для страховика (страхової організації) даний принцип слід розглядати у двох напрямах. У першу чергу, страховик має право самостійно вибрати перелік конкретних видів страхування, які він бажає надавати клієнтам та витримати на це ліцензію. Також, згідно даного принципу, у окремих випадках при проведенні оцінки майбутнього ризику страховик має право відказати клієнту (потенціальному страхувальнику) в укладанні договору.

Принцип майнового економічного інтересу полягає у тому, що кожен страхувальник зацікавлений у збереженні об’єкта страхування. Тому, даний принцип пов’язаний з правом власності або володіння на будь-яких інших умовах (оренда, довіреність) страхувальником об’єкта страхування та збереженні життя та здоров’я застрахованої особи при настанні несприятливих подій.

Максимальна сумлінність або найвищий ступень довіри сторін передбачає, що сторони, які вступають у страхові відносини, повинні довіряти одна одній. А саме, у момент укладання договору страхова компанія зобов’язана дати страхувальнику повну інформацію про умови договору, тобто чітко вказати при настанні яких подій буде виплата, а коли страховик має можливість відмовити у виплаті та інші сторони договору, які інтересують клієнта. А страхувальник, у свою чергу, зобов’язаний дати дані про реальний стан об’єкта страхування, про стан здоров’я (у особистому страхуванні), щоб страховик мав можливість оцінити ступень ризику, який він приймає на страхування, а також інформацію про то у якої страхової компанії та на яку суму вже застрахований даний об’єкт та інше. Якщо у період дії договору страхування буде встановлено, що одна з сторін дала неправдиві дані, то договір може бути зупинений.

Принцип безпосередньої причини або причино-наслідковий зв'язок подій тісно пов’язаний з контрольною функцією страхування. Даний принцип полягає у визначенні фактичних причини настання подій, згідно даного принципу виплата відшкодування та страхової суми відбувається тільки у тому випадку, коли він є страховим.

Наприклад, громадянин уклав договір страхування домашнього майна тільки на випадок крадіжки. У період дії договору у громадянина у разі пожежі було знищене майно, він подав заяву на отримання відшкодування. У даному випадку знищення домашнього майна у разі пожежі не є страховим ризиком, тому страхова компанія не буде проводить виплату.

Відшкодування у межах отриманих збитків(відшкодування фактичних збитків) визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розмір реального збитку та давати можливість страхувальнику отримати прибуток, так як мета страхування – дати тільки допомогу страхувальнику при настанні надзвичайної події. За цим принципом матеріальний стан страхувальника після виплати відшкодування збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку або менше. Даний принцип не відноситься до особистого страхування.

Принцип контрибуція є продовженням принципу відшкодування у межах отриманих збитків. Даний принцип визначає, що страхові компанії зобов’язані тісно контактувати одна з однією, що дає право страховику звернутися до інших страховиків, які також несуть відповідальність за даним об’єктом страхування з пропозицію розділити між собою розмір відшкодування. Згідно Закону України «Про страхування», якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Принцип суброгації визначає що при отриманні страхового відшкодування страхувальник або інша особа передає страховику (страхової компанії) право на стягнення заподіяної шкоди у межах виплаченої суми з третій особи, яка відповідальна за заподіяний збиток. Наприклад, страхувальник уклав договір страхування домашнього майна, у період дії договору майно буде пошкоджено у результаті затоплення водою з верхнього поверху за провиною сусіду. Страхова компанія виплатить відшкодування страхувальнику, а потім у судовому порядку буде взивати з винуватого виплачену суму.

Принцип диверсифікації означає обмеження поширення активності страхових компаній за рамки основного бізнесу. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Лекція № 2

Тема 2. Класифікація страхування

2.1. Поняття класифікації, її наукове та практичне значення. Основні класифікаційні ознаки у страхуванні

Кожної сфери діяльності необхідна структурно-логічна впорядкованість, тобто класифікація за конкретними ознаками. Поняття «класифікація» походить від латинського classis – розряд, клас. Під класифікацією розуміють ієрархічно підпорядковану систему взаємопов’язаних ланок з виділенням їх сукупних частин.

Класифікація страхування – це наукова система розподілу страхування на різні сфери діяльності, галузі, підгалузі, види та форми. Мета класифікації страхування полягає в розподілі усієї сукупності страхових відносин на пов’язані ланки таким чином, щоб кожна наступна ланка була частиною попередньої.

Зараз в економічної літературі розглядається дуже багато класифікаційних ознак страхування, це – історичні, юридичні, економічні ознаки, а також, класифікація страхування за предметом (об’єктом) договору страхування, формою проведення страхування та іншім ознакам. Ми зупинимося тільки на основних ознаках.

 

2.2. Класифікація страхування за предметом (об’єктами) договору страхування

Згідно статті 4 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96 предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані:

► з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

► з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

► з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Таким чином, залежно від предмету (об’єкту) договору страхування виділяють 3 галузі страхування (рис.2.1.).

Однак слід відмітити, що кожна галузь поділяється на підгалузі, а у кожної підгалузі є конкретні види страхування, які надають страховики своїм клієнтам. Необхідно звернути увагу на те, що саме з окремих видів страхування почався розвиток страхування як одного з напрямів діяльності у народному господарстві. Коли страхувальник укладає зі страхової компанією договір страхування, то він безпосередньо укладає договір за тем чи іншим видом страхування, а ні за галузою або підгалузою страхування.

У майновому страхуванні та страхуванні відповідальності зараз відсутній чіткий розподіл на підгалузі. Наприклад, у майновому страхуванні найчастіше замість підгалузей страхування називають: страхування майна юридичних осіб; страхування майна громадян.

Класифікація за об’єктом страхування довгий час була основною в теорії та практиці вітчизняного страхування, не втратила вона свого значення і тепер, так як об’єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору та його основні умови.

 

2.3. Класифікація страхування за формами проведення. Специфічні особливості, на підставі яких реалізується добровільне та обов’язкове страхування

Найважливішою кваліфікаційної ознакою, наряду з об’єктом, є форма проведення страхування. Форма страхування – це механізм взаємодії страхувальників та страховиків. Страхування проводиться у двох формах.

 

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком по бажанню страхувальника.

Загальні умови і порядок здійснення договорів добровільного страхування визначаються окремо за кожним видом Правилами страхування, що розробляються страховиком самостійно та підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Для здійснення обов'язкових видів страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила їх проведення, форми типового договору, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків. В економічної літературі інколи обов’язкове страхування називають примусовим.

Державне обов’язкове страхування проводиться за рахунок бюджетних коштів. Недержавне обов’язкове страхування проводиться за рахунок особистих коштів страхувальників.

Співвідношення добровільного та обов’язкового страхування у різних країнах відрізняються, це залежить від стану та розвитку економіки тої чи іншої країні та місця страхування у системі економічних відносин.

Існують особливості, на підставі яких реалізується добровільне та обов’язкове страхування:

► Добровільне страхування передбачає реалізацію бажання потенціального страхувальника взяти участь у процесі страхування. Обов’язкове страхування проводиться незалежно від бажання страхувальника, а здійснюється на основі відповідних законодавчих актів.

► Добровільне страхування носить вибірковий характер, так як не всі потенціальні страхувальники виявляють бажання укласти договір добровільного страхування за тем чи іншим видом. Навпаки, так як при укладанні договорів обов’язкового страхування не враховується бажання страхувальника, тому воно є суцільним.

► Договори добровільного страхування укладаються на визначений строк (термін), який, як правило, вибирає страхувальник при укладанні договору, тобто вони мають обмеженість терміном страхування. Договори обов’язкового страхування мають характер автоматичного поширення на об’єкти, які підлягають обов’язковому страхуванню на основі встановленого законодавства. Тільки за окремими видами обов’язкового страхування, які також мають характер автоматичного поширення, існують конкретні періоди відповідальності страховика.

► Договори добровільного страхування вступають у силу тільки після сплати страхувальником платежу або його частини. Договори обов’язкового страхування, як правило, вступають у силу автоматично незалежно від уплати платежу.

► Для спрощення порядку виплати при обов’язковому страхуванні спостерігається нормування страхового забезпечення, воно встановлюється у абсолютної сумі на один об’єкт страхування або у відсотках від страхової суми, ліміту відповідальності чи інше. При добровільному страхуванні спостерігається залежність страхового забезпечення від бажання і платоспроможності страхувальника

Це лише основні, однак далеко не всі, особливості та принципові відрізнення обов’язкового та добровільного страхування.

 

2.4. Класифікація страхування за економічними ознаками

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішим з яких є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

► Перша група об’єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси. Такі договори охоплюються поняттям «Life assurance» – «страхування життя». Це довгострокові накопичені договори особистого страхування, які укладаються на 3, 5, 10, 20, 30 і більше років.

Страхові премії за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії договору з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії договору розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівнював би страховій сумі за договором. Відбувається «накопичення» страхувальниками коштів. Принципова особливість даних видів страхування полягає у тому, що по закінченню дії договору страхувальник або застрахована особа отримують страхову суму, а інколи страхову суму та бонус.

► Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Вони об’єднуються поняттям «Non-life» або «загальне страхування». В українській практиці вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. До таких видів страхування відносяться усі види майнового страхування, страхування відповідальності, 2 підгалузей особистого страхування: договори страхування від нещасних випадків та медичного страхування. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний термін їх дії – рік. Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при страхуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебування там. Страхові премії, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій.

З огляду на ці розбіжності в більшості країн світу заборонено створювати компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року. Страховий ринок чітко поділений на ринок страхування життя і ринок загального страхування. Відповідним чином будується і статистика страхування.

Українським Законодавством також з 1 січня 1997 р. забороняється страховикам, які отримали ліцензію на страхування життя, займатися іншими видами страхування. (Згідно статті 38 Закону України «Про страхування»). Тому необхідність класифікації (ділення) страховиків на данні 2 групи має дуже велике значення і глибокий зміст. Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, що провадить загальні види страхування. Ці особливості фінансового управлення будуть розглянути у наступних темах.

До економічних ознак також відносять класифікацію страхування за статусом страховика.

Державне страхування здійснюють спеціалізовані державні страхові організації.

Комерційне страхування – різновид підприємницької діяльності, спрямованої на здійснення страхового захисту юридичних та фізичних осіб, яку здійснюють страхові організації, метою яких є отримання прибутку. Комерційне страхування здійснюється шляхом купівлі-продажу страхових полісів. В Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю.

Взаємне страхування здійснюють товариства взаємного страхування.

Лекція № 3

Тема: Страхові ризики та їх оцінювання

Поняття ризику

Ризик притаманний кожному виду діяльності людини. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім. Тому, поняття ризику пов’язується із розумінням: небезпеки, загрози, невизначеності, ненадійності, збитку, азарту.

Ризик – це складне явище, яке може привести до отримання різного роду підсумків: ► позитивних (прибуток, виграш); ► від’ємних (збиток, програш); ► нульових..

В економічної літературі відомі численні спроби сформувати теоретичні визначення поняття ризику. Найбільш послідовним серед них, на нашу думку, є твердження, згідно з яким ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можливо настануть у майбутньому в розмірах, що невідомі.

3.2. Класифікація ризиків

Різноманітність ризиків, які присутні у різних сферах життєдіяльності, вимагають необхідності їх розподілу за різними ознаками, тобто класифікації. Критерії, за якими можна класифікувати ризики, різні, але в сукупності вони дають змогу уявити ризик як багато аспектне явище й охарактеризувати його з різних точок зору.

Класифікація (види) ризиків за різними критеріями:

► за часом виникнення: ретроспективні, поточні, перспективні;

► від сфери виникнення: внутрішні, зовнішні;

► від сфери діяльності: політичні, природні, транспортні, технічні,

економічні;

► за розміром (критерієм величини, кількісними параметрами або зонами ризику): незначні (малі), середні, значні (великі), катастрофічні;

► залежно від отриманого результату (за фінансовим відношенням, критерієм можливих наслідків): чисті, спекулятивні;

► інші ознаки .

Чисті ризики визначають можливість отримання від'ємного або нульового результату. Спекулятивні ризики, характеризуються тим, що вони можуть нести як позитивний результат так і від’ємний або нульовий.

Поділ ризиків на чисті та спекулятивні має важливе практичне значення, оскільки страхове обслуговування стосується лише чистих ризиків. Спекулятивні ризики дуже часто виникають при азартних іграх, лотереях, які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків.

Слід звернути увагу та те, що усі ризики, які існують у загалі, можливо розподілити на 2 групи: страхові та нестрахові. Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати, тобто страхові ризики.

Страхові ризики - це ризики, що можуть бути оцінені з точки зору ймовірності настання страхового випадку та розміру можливого збитку.

У страхуванні поняття ризик розглядається у декількох аспектах. У першу чергу, ризик розглядається, як подія з негативними, особливо невигідними економічними наслідками. По друге, ризик – це конкретне явище або сукупність явищ, на случай яких укладається договір страхування та при настанні яких страхова компанія зобов’язана проводити виплату страхового відшкодування або страхових сум.

Страхові ризики мають конкретні ознаки, які суттєво відрізняють їх від нестрахових ризиків.

Критерії визначення страхового ризику:

1) ймовірний характер високого рівня;

2) випадковий характер настання;

3) випадковість проявлення ризику слід співвідносити з масою

однорідних об’єктів, що у подальшому дає можливість встановлення закономірності проявлення ризику;

4) факт настання ризику невідомий у часі та просторі;

5) необхідність об’єктивного виміру й оцінки шкідливих наслідків

реалізації ризику.

Страховий ризик є математичною ймовірністю настання збитку в результаті обумовленої події, яка спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю.

При спостереженні за достатньо великою кількістю об’єктів , які піддаються впливу одного й того ж ризику за один і той самий проміжок часу, виявляється закономірність настання випадкових подій. Чим більша сукупність охоплена спостереженням, тим більше випадковість наближається до достовірного результату. Крім того ризик може наближатися до достовірного результату. При ймовірності 1 існує 100 % гарантія того, що певна подія станеться, а при ймовірності 0 можна стверджувати про неможливість її настання.

Чим менше вірогідність ризику, тим легше й дешевше можна організувати його страхування. Значна ймовірність ризику передбачає дорогий страховий захист, який находить свої вираження через високу тарифну ставку.

3.3. Управління страховими ризиками

Ризиком можна управляти за допомогою особливої стратегії та тактики, яка в роботі страхових компаній відрізняється від управлення ризиками в інших підприємницьких структурах.

Процес управління ризиком полягає в тому, щоб розпізнати, проаналізувати та економічно проконтролювати ризик. Процес управління ризиками можливо здійснювати тільки за умови наявності певної інформації. Страхова компанія веде відповідний облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику.

При управлінні страховими ризиками можна виділити 3 етапи:

► ідентифікація ризиків;

► аналіз і оцінка ризиків;

► контроль за ризиком та його фінансування.

Ідентифікація ризику (встановлення ризику) - це систематичне виявлення джерел ризику, вивчення факторів ризику та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Об’єкти, що пропонуються на страхування, відрізняються різним ступенем небезпеки, який може визначатися емпіричним або статистичним методом. В основу кожного з двох даних методів покладено закон великих чисел, застосування якого у страхової практиці дозволяє зробити припущення, що ступень небезпеки, яку встановлено на підставі масового однорідного матеріалу, може бути розповсюджена на всі страхові відносини. Чим більше сукупність, що підлягає спостереженню, тим ближче випадковість наближається до достовірного результату, а відповідно вищою є ступень достовірності констатувати ймовірність збитку.

Так як виявлення ризику є дуже складним елементом, для цього краще залучити експертів різного фаху. У зарубіжної практиці питання про прийняття ризику на страхування здійснює андеррайтер з кожного виду страхування.

Слідом за ідентифікацією ризику і визначенням сфери його поширення, виникає потреба кількісно оцінити та проаналізувати ризик. Аналіз та оцінка ризику – це другий етап управління ризиком. Оцінка та аналіз ризику – комплексна діагностика ризиків за допомогою різних методів.

Оцінка ризику - це визначення ступеня ризику за допомогою кількісної або вартісної оцінки. Розрізняють якісну, кількісну та відносну оцінку ризику.

Для страхових компаній дуже важливо проводити аналіз та оцінку потенціальних збитків у вартісному вираженні, тобто кількісну їх оцінку. Для проведення глибокого аналізу потрібна точна та якісна інформація, яку можна отримати не тільки на основі досвіду самої страхової компанії, а також і інших компаній.

Для оцінки ризику в міжнародної страховій практиці використовують різноманітні спеціальні методи, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними є наступні:

► метод індивідуальних оцінок;

► метод середніх величин;

► метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудований на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний метод відноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Метод індивідуальних оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в залежності від професіоналізму, досвіду та суб'єктивного погляду експерта.

Середні величини дозволяють виразити типові розміри ознак, що варіюють, якісно однорідних явищ та виміряти їх коливання навколо середнього рівня розвитку. Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження, і в оцінці ризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи, з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певними відповідними ризиковими ознаками.

Метод процентів також відноситься до групи методів статистичного аналізу, і в системі оцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від'ємних відхилень від середнього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані відхилення виражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Крім вище вказаних методів також широко використовується метод вербальної оцінки та аналізу ризику, метод експертних оцінок. При проведенні вербальної оцінки та аналізу ризику застосовуються не тільки вірогідні розрахунки до певних ризиків, що мають достатнє статистичне спостереження, а розглядаються і ті ризики, що не мають достатньої статистики.

Визначення експертної імовірності має здебільшого вимушений характер через брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Експертне оцінювання провадиться на підставі об'єктивних фактів, знань та суб'єктивних відчуттів експертами реальної ситуації. Незважаючи на деяку обмеженість результативних можливостей методу експертного оцінювання, його застосування в економічній сфері є доволі широким.

Важливо підкреслити, що в сучасних умовах вітчизняні та зарубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та відстеження ризику, застосовують актуарні розрахунки, моніторинг, комплексне моделювання страхових процесів, емпіричний досвід, асоціацій та аналогій, експертиз тощо.

Цілісної теорії оцінки ризику у вітчизняній науці немає, оскільки кожна теорія ґрунтується на концепції, яка є узагальненням практики, а практики вільного підприємництва в Україні поки що недостатньо. Нині в Україні, на жаль, ринок інформаційних послуг поки що мало розвинений, тому для одержання достовірнішої інформації про величину ризику виникає потреба у застосуванні комбінованого підходу, який являє собою поєднання декількох методів або їх окремих елементів

Ризик не є постійною величиною, він змінюється, тому необхідно постійно здійснювати контроль за ризиком. Контроль за ризиком призначений для часткового або значного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів. Планування та впровадження захисних заходів на підставі контролю ризиків дозволяє знижувати їх загалом і уникати катастрофічних наслідків. Одним з таких напрямків є створення страхових фондів. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Таким чином фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів.

Лекція № 4

Тема: Страховий ринок

4.1. Поняття страхового ринку. Суб’єкти страхового ринку

Сьогодні у літературі висловлюються різні позиції та точки зору щодо формування поняття страхового ринку. Однак сутність усіх цих підходів до визначення даної категорії однакова.

Страховий ринок - це система економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є:

► наявність в суспільстві попиту на страхову продукцію;

► наявність страховиків, здатних задовольнити цей попит.

Тому первинним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Страховий ринок є складною системою, що складається з різних ланок.

 

Страхова діяльність в Україні, як й в багатьох інших країнах, проводиться за участю страхових посередників. Страхових посередників звичайно поділяють на дві категорії: агенти та брокери.

Страхові агенти - є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком. Договір доручення-письмова угода між страховиком та страховим агентом, в якій визначаються права та обов'язки сторін щодо порядку укладення, обслуговування та виконання договорів страхування, порядок внесення страхових платежів, умови здійснення взаєморозрахунків між ними, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов зазначеної угоди, інші умови за згодою сторін.

Брокерами законодавство ви­знає юридичних осіб або громадян, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють за винагороду по­середницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Брокери у свою чергу поділяються на страхових та перестрахових. Вони ма­ють бути внесені до Державного реєстру страхових та перестрахових брокерів.

Страховими брокерами можуть бути як юридичні особи, так і громадяни, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяль­ності.

Перестраховими брокерами можуть бути лише юридич­ні особи. Законодавство дозволяє одній і тій самій юридичній особі од­ночасно здійснювати діяльність як страхового, так і перестрахо­вого брокера, але за умов, що вона виконує установлені законо­давством вимоги щодо проведення цих видів діяльності

Крім головних суб’єктів страхового рину можна назвати інші суб’єкти страхового ринку, до яких слід віднести:

► вигодонабувачів, застрахованих осіб;

► об’єднання страховиків;

► перестраховиків;

► непрямих страхових посередників;

► уповноважений орган державного нагляду за страховою діяльністю та інші суб’єкти.

Роль та значення перестраховиків та органа державного нагляду за страховою діяльністю будуть розглянути пізніше.

Страховики можуть утворювати різні об'єднання. Об'єднання страховиків створюються на добровільній основі для координації діяльності, захисту інтересів їх членів і здійснення спільних програм. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних ризиків, морських ризиків, будівельних ризиків, транспортним страхуванням, страхуванням відповідальності операторів ядерних установок можуть створювати наступні об’єднання: Авіаційне страхове бюро; Моторне (транспортне) страхове Бюро України; Морське страхове бюро України; Ядерний страховий пул; Будівельний страховий пул. Ці об’єднання утримуються за рахунок коштів страховиків.

Велику роль на страховому ринку України грає таке об’єднання страховиків як Ліга страхових організацій України (ЛСОУ), яка була створена у 1992 році.

До непрямих страхових посередників відносять: сюрвейєрів, андерайтерів, аварійних комісарів, диспашерів.

Сюрвейєр– експерт або агент, що здійснює огляд майна, яке береться на страхування. Андеррайтер – особа, яка має повноваження від страховика приймати на страхування запропоновані ризики, він може виконувати функції сюрвейєра. Аварійний комісар – особа, яка встановлює причини настання страхового випадку та визначає розмір збитків. Диспашер– спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат при загальної аварії між зацікавленими сторонами.

Страховий ринок передбачає рівноправне партнерство усіх суб’єктів, розвинену систему горизонтальних та вертикальних зв’язків між ними.

 

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...