Главная Обратная связь

Дисциплины:






Основні поняття і терміни



Загальні положення

В сучасних умовах інтенсивного розвитку зовнішньоекономічних зв’язків значну роль відіграє страхування при виконанні міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Страхування — один із засобів відшкодування за рахунок страхового фонду збитку, нанесеного майну юридичної або фізичної особи стихійним лихом, нещасними випадками тощо.

Згідно з договором перевезення перевізник зобов’язується перевезти товари з одного місця до іншого за відповідну винагороду. Відповідальність перевізника за товар визначається рядом факторів, зокрема, торговельною практикою, законодавчими актами, що регламентують перевезення, та міжнародними конвенціями. При міжнародних перевезеннях вантажів страховий захист двтоперевізника будується на положеннях Конвенції КДПВ (ст. 23 IV розділу; Протокол до Конвенції).

Існуюча практика визначення відповідальності перевізника тісно пов’язана зі страхуванням, причому страхування відповідальності перевізника не залежить від того, застрахований вантаж чи ні. Такі поліси страхування можуть видаватися різними % ринками страхування, і різниця між ними полягає у страховому покритті, а також у тому, чиї інтереси захищає страхування. При пошкодженні вантажу власник може вимагати компенсацію збитку від перевізника. Оскільки відповідальність перевізника, як правило, обмежена, то збиток може бути погашений не повністю, тобто наявність полісу страхування відповідальності перевізника за вантаж вирішує проблеми власника не повністю. Для повної компенсації збитку необхідний поліс страхування вантажу, що надає ширше страхове покриття і укладається на користь вантажовласника.

У процесі перевезення вантажі в найбільшій мірі наражаються на різного роду небезпеку, тому зовнішньоторгові вантажі, як правило, страхуються, хоча договір транспортного страхування і має добровільний характер.

Договір транспортного страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик (страхова організація) зобов’язується за обумовлену плату (страхову премію) при настанні оговорених у договорі небезпек чи випадковостей відшкодувати збитки особі, на користь якої укладено страховий договір (страхувальнику), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

При міжнародних перевезеннях вантажів може бути страхування:

• водіїв — від нещасних випадків;

• транспортних засобів — на випадок ДТП;

• міжнародне страхування здоров’я (медичне страхування);

• цивільної відповідальності власників транспортних засобів (ОСЦПВ);

• цивільної відповідальності автовласників на території інших країн (“зелена карта”);



• відповідальності перевізника при перевезенні вантажу на умовах Конвенції КДПВ (страхування CMR)\

• відповідальності перевізника перед митними органами при перевезенні вантажу за книжкою МДП;

• життя і здоров’я пасажирів і туристів;

• відповідальності автоперевізників та експедиторів.

У різних країнах до обов’язкових відносяться різні види страхування. У більшості європейських країн обов’язковим є страхування:

• цивільної відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами;

• медичне страхування водіїв;

• відповідальності перевізників перед митними органами при перевезенні вантажу з використанням книжки МДП.

Основні поняття і терміни

Страхування здійснюється на основі чинного законодавства України на умовах, вказаних у полісі страхової фірми.

Страховий поліс — це документ, що видається страховиком; підтверджує договір страхування і містить умови договору, в якому страховик зобов’язується за конкретну плату відшкодувати страхувальнику збитки, пов’язані з ризиком і нещасними випадками, вказаними в договорі.

Умови страхування, ліміти відповідальності та розмір страхової премії визначаються договором між страхувальником (якого страхують) і страховиком (який страхує). Договір страхування наземного транспорту повинен містити такі основні поняття:

Страховик — той, хто за певну премію бере на себе відповідальність за збитки, тобто страхова компанія (СК).

Страхувальник — той, хто передає відповідальність, тобто клієнт.

Вигодонабувач — той, хто буде отримувати страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Переважно в договорах майнового страхування, до яких належить і страхування автотранспорту, вигодонабувачем є страхувальник — фізична або юридична особа. Можна застрахувати майно на користь іншої особи, яка і буде в договорі вказана як вигодонабувач (якщо у договорі немає таких понять, або вони названі якось інакше, це повинно наштовхнути на роздуми відносно компетентності фахівців, які складали договір).

Страхова сума — розмір страхового захисту, виражений у грошових одиницях. Як правило, за страхову суму приймається ринкова вартість транспортного засобу на момент його страхування. За бажанням, за страхову суму можна прийняти балансову вартість або будь-яку іншу суму, меншу ринкової, але таке не рекомендується.

Примітка. При розрахунку страхового відшкодування сума збитків множиться на відношення страхової суми до дійсної ринкової вартості автомобіля. Отже, сума відшкодування зменшується пропорційно настільки, наскільки страхова сума менша ринкової вартості. Отже, щоб одержати достатній страховий захист, треба установлювати страхову суму відповідно до ринкової вартості автомобіля!

Страхові ризики — імовірність настання події, внаслідок якої можуть бути спричинені збитки. Класичні ризики для страхування автотранспорту: угон, ДТП (незалежно від вини), стихійне лихо, протиправні дії третіх осіб (розбите хуліганами скло, пожежа, вибух). Страхування може здійснюватися і по усіх ризиках, і по кожному окремо, крім угону (адже страхувальник, який бажає застрахувати автомобіль тільки від угону, викликає підозру, і зрозуміло — чому).

Страховий тариф — процент від страхової суми, який у грошовому вимірі представляє страхову премію.

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) — сума, яку страхувальник повинен заплатити страховику за страховку. Вона сплачується до початку дії договору, або може бути розбита на частини. Умови сплати страхового платежа обов’язково повинні бути записані у відповідному пункті договору!

Довідка. Як діє страховий захист у випадку сплати по частинах?

1- й варіант: страховий захист діє пропорційно сплаченому страховому внеску (тобто якщо на момент настання страхової події була сплачена половина страхової премії, то і відшкодування складе половину суми спричинених збитків).

2- й варіант, більш прийнятний для клієнта: коли страховий захист діє у повній мірі, то при настанні страхового випадку, до одержання страхової виплати, страхувальник повинен повністю розрахуватися з компанією.

Франшиза — частина збитків, яка не відшкодовується страховою компанією. Мета франшизи — стимулювання обережного поводження із застрахованим майном (адже у будь-якому випадку незначна частка збитків лягає на плечі страхувальника). Франшиза, як правило, визначається у процентах від страхової суми, рідше — у грошових одиницях, але завжди це означає суму, за яку страховик не несе відповідальності. Як правило, чим менша франшиза, тим більший страховий тариф!

Фізичний знос — сума, на яку зменшується вартість автомобіля і його окремих частин за період експлуатації. Поняття використовується при розрахунку страхового відшкодування (якщо при ДТП постраждало крило 3-річного автомобіля, то страхова компанія відшкодує вартість не нового, а 3-річного крила). Страхові компанії дають клієнтам можливість застрахувати автомобіль без врахування зносу, але при цьому збільшується страховий внесок. Це обов’язково відмічається у страховому договорі!

Примітка. Об’єктивно визначити ринкову вартість на будь-яку ненову запчастину неможливо, тому при розрахунку експерти користуються спеціальними методиками, за якими визначають, наскільки подешевшав автомобіль з моменту його випуску. Але знос не поширюється на роботи і затратні матеріали, необхідні для ремонту автомобіля.

Винятки зі страхових випадків — це розділ договору, який для різних страхових компаній має і спільні, і відмінні положення. Наприклад, спільні: подія, що трапилася внаслідок протиправних дій страхувальника (наприклад, порушення ПДР), грубі порушення техніки безпеки; участь у перегонах, раллі, інших спортивних змаганнях; ушкодження, що виникли внаслідок заворушень, революцій, терористичних актів).

4.1 Страхування за правилами ІНКОТЕРМС

 

Зовнішньоторговельні вантажі автомобільним транспортом у міжнародному

сполученні перевозяться з дотриманням правил ІНКОТЕРМС.

ІНКОТЕРМС — це єдиний набір міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів. У міжнародній практиці існують різні умови, за якими ■ укладають торговельні угоди. Інкотермс дозволяє уникнути або значно зменшити невизначеності, пов’язані з тлумаченням термінів, що використовуються в угодах.

З історії. Міжнародні комерційні терміни застосовуються у практиці торгових і транспортних операцій з 1936 року, коли Міжнародна Торгова палата розробила і опублікувала їх під назвою INCOTERMS (International Commercial Terms). З 1 січня 2000 р. діє редакція правил INCOTERMS-2000 (видання МТП №560).

Указом Президента України від 4.10.1994 р. №567/94 “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” установлено застосування і забезпечення додержання Правил Інкотермс. За ст. 265 (ч. 4) Господарського кодексу України при укладанні умов договорів поставки застосування Інкотермс є обов’язковим.

У Правилах Інкотермс зазначено умови, на яких продаються товари. В цих умовах визначаються права і обов’язки продавця і покупця та відповідальність при виконанні укладеного договору (контракту).

Правила Інкотермс містять 13 термінів, згрупованих у чотири категорії, згідно з якими і здійснюються міжнародні поставки вантажів.

Перша категорія “Е” включає тільки один термін EXW (ЕХ WORKS — франко-завод), який означає, що продавець вільний від зобов’язань з моменту передачі товару покупцю на площі заводу (чи іншого указаного місця).

Далі йде друга категорія “F”, у рамках якої продавець зобов’язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем, включає терміни:

FCA (FREE CARRIER) — франко-перевізник;

FAS — франко вздовж борту судна;

FOB — франко борт судна.

Третя категорія “С” включає терміни, за якими продавець звільняється від відповідальності з моменту передачі товару покупцю в своїй країні, хоча несе витрати на доставку товару:

CAF (COST AND FREIGHT) — вартість і фрахт;

СРТ — фрахт, перевезення оплачено до ...;

CIF (COST, INSURANCE AND FREIGHT) - вартість, страхування і фрахт;

СІР (CARRIAGE AND INSURANCE PAID TO) - фрахт/ перевезення та страхування оплачено до ... .

До четвертої категорії “D” входять умови, за якими продавець несе всі витрати і ризики по доставці товару до місця призначення:

DAF (DELIVERED AT FRONTIER) — поставка до кордону;

DES — поставка з судна;

DEQ — поставка з причалу;

DDP — поставка зі сплатою мита;

DDU — поставка без сплати мита.

Відповідно до Правил Інкотермс існують тільки два терміни (умови), пов’язані зі страхуванням при перевезеннях: CIF та СІР.

CIF використовується тільки при перевезеннях морським чи внутрішнім водним транспортом.

Термін СІР застосовується незалежно від виду транспорту. За умовами СІР продавець зобов’язаний укласти договір страхування, сплатити страхові внески та надати покупцю страховий поліс. Мінімальне страхування повинно покривати ціну договору плюс 10% (тобто 110%).

В усіх інших 11-ти базових умовах поставки страхування вантажу залежить від покупця, і він вирішує, страхувати його чи ні.

4.2 Міжнародна система автострахування “Зелена карта”

 

Обов’язковою умовою виконання міжнародних перевезень вантажів практично в усіх європейських країнах є обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території інших країн по системі “Зелена карта” (Green Card). Без наявності Зеленої карти, яка має таку назву за кольором страхового поліса, виконання міжнародних перевезень неможливе.

Відповідальність у цьому виді страхування виникає зі збитків, заподіяних особі та майну третіх осіб у результаті зіткнення транспортних засобів, наїздів на пішоходів, будівлі, споруди тощо.

Історична довідка. Ще до II світової війни у скандинавських країнах діяло законодавство, що зобов’язувало власників транспортних засобів, як національних, так і іноземних, страхувати свою цивільну відповідальність за збитки, заподіяні їхнім автотранспортом третім особам. Для визначення національної приналежності автомобіліста йому видавалася зелена карточка, за якою можна було встановити страховика.

Скандинавська система була покладена в основу розробки системи захисту постраждалих від міжнародного автомобільного руху (нею займалася спеціальна група дорожнього руху КВТ ЄЕК ООН). Система “Зелена карта” введена в дію 1 січня 1953 р. Вона базується на системі двосторонніх угод, укладених на основі типового тексту, але не з усіма учасниками Угоди, а за взаємною домовленістю.

В теперішній час до системи “Зелена карта” входять близько 50 країн; система перестала бути суто європейською, так як, помимо європейських, до неї входять страховики Ірану, Іраку, Ізраїлю, Марокко, Тунісу, Туреччини. Україна є учасником міжнародної системи автострахування “Зелена карта” з 1996 року.

Координацію системи Зеленої карти здійснює Рада міжнародного Бюро (з місцезнаходженням у Лондоні). Це неурядова організація, яка об’єднує національні Бюро автостраховиків по Зелених картах. Законність її визнається на державному рівні.

Рада міжнародного Бюро розробила типовий проект двосторонньої угоди, яку національні Моторні Бюро можуть укладати між собою. За цією угодою національне Бюро виконує такі функції:

— платіжні, тобто оплачує претензії за Зеленими картами своїх членів;

— регулюючі, тобто оплачує претензії по збитках, заподіяних у його країні власниками Зелених карт, виданих в інших країнах, з якими укладено Угоду;

— сервісні, тобто регулює претензії як регулююче Бюро, але оплачує їх тільки після одержання грошей від платіжного Бюро.

Регулюючі Бюро мають право регулювати претензії за законами своєї країни. При цьому платіжне Бюро повинно оплачувати всі витрати регулюючого Бюро. Враховуючи безумовність платежів, Бюро створюють гарантійні фонди, з яких виконують платежі по збитках, скоєних власниками Зелених карт і не сплачених їх страховиками з будь-якої причини.

Довідка 2. Про Моторне (транспортне) страхове бюро України МТСБУ.

У кожній країні офіційно визнається тільки одна організація, створена страховиками, — національне Бюро. Тільки страховики, уповноважені займатися обов’язковим страхуванням автоцивільної відповідальності, можуть бути членами Бюро і офіційно видавати сертифікати “Зелена карта”. В Україні таким національним Бюро є Моторне (транспортне) страхове бюро України МТСБУ — об’єднання страховиків, створене для координації і регулювання на ринку страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також для забезпечення членства України в міжнародній системі автостраху- вання “Зелена карта”. Працює понад 10 років. МТСБУ не має власного страхового продукту — воно обслуговує сегмент страхового ринку і захищає його інтереси.

До МТСБУ входять 91 страхова компанія, серед яких 15 — повні члени, решта — асоційовані. Повні члени займаються внутрішнім та зовнішнім страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів, асоційовані — лише внутрішнім. Право розповсюджувати власну Зелену карту надано таким українським СК: ВАТ “Універсальна”, AT УСК “Гарант-Авто”, HACK “Оранта”, УАСК “Ас- ка”, ЗАТ СП “Галінстрах”, АСК “Остра-Київ”, АСК “Енергополіс”, AT “УКТК (UTIKO)”, ВАТ СК “Скайд-Вест”, АСК “Карпати”, AT “УПСК”, ЗАТ “Укрінмедстрах”, ЗАТ СК “ТАС”, ЗАТ “СК Кредо- класік”, ЗАТ “СК Еталон”. Умови страхування, форма сертифікатів і тарифні ставки з цього виду страхування — єдині для всіх вітчизняних компаній. У разі неспроможності страховика, шкоду, заподіяну життю і здоров’ю третіх осіб, відшкодовує МТСБУ.

Зелена карта підтверджує наявність обов’язкового страхування автоцивільної відповідальності на території всіх країн, що входять у систеку “Зелена карта”. Її головною задачею є сприяння безперешкодному пересуванню автотранспортних засобів через державні кордони країн-учасниць системи, а при дорожніх аваріях, скоєних іноземними автомобілістами, які в’їхали в країну, — максимально швидкому врегулюванню претензій постраждалих і одержанню ними відшкодування збитків у відповідності з вимогами національного законодавства. Інакше кажучи, Зелена карта — це страхування цивільної відповідальності лише перед третіми особами і, якщо перевізник є винуватцем ДТП на території іншої країни, страховик має виплатити відшкодування потерпілим.

Система “Зелена карта” має деякі особливості:

— Зелена карта не являється страховим договором (є його еквівалентом);

— Зелена карта є підтвердженням наявності страхування цивільної відповідальності;

— Зелена карта не дійсна на території тої країни, де вона видана;

— Зелена карта видається страховиками європейських країн безплатно, оскільки страхові суми за внутрішнім і зовнішнім страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів є однаковими;

— у країнах Східної Європи автовласник має придбати поліс страхування цивільної відповідальності на територію своєї країни, а при виїзді за кордон — Зелену карту.

Характерною особливістю цього виду страхування є відсутність договору, а наявність лише поліса “Зеленої карти”, який і є формою договору. В ньому міститься невелика, але достатня кількість інформації для його використання.

Зелена карта має строго встановлену форму. На лицевій стороні вказується термін дії (не менше 15-ти днів). Вона може продаватися на один або декілька місяців, а також на один рік. Перелік і найменування реквізитів не залежить від того, яка страхова компанія продала Зелену карту. На зворотній стороні поліса знаходиться перелік, адреси і телефони усіх національних бюро “Зеленої карти”. Зелена карта діє на території тих країн, які зазначені в таблиці на її лицевій стороні, за винятком країн, які викреслені.

Поліс видається особі, яка уклала договір страхування, в трьох примірниках (оригінал і дві копії). При ДТП одна з копій залишається в складі документів для отримання потерпілою особою страхового відшкодування.

За територією дії виділяють три типи договорів страхування:

• “Вся Європа” — діє на території 43 європейських країн;

• “Східна Європа” — діє на території Білорусії, Молдови, Румунії та Болгарії;

• “Білорусія” — діє лише на території Білорусії.

При страхуванні цивільної відповідальності по Зеленій карті в кожній країні установлюють ліміт страхового відшкодуван-

ня. Однак не підлягають відшкодуванню збитки, завдані умисно, внаслідок дії нездоланної сили, у випадках, якщо водій перебував у стані сп’яніння чи якщо автомобіль був у технічно несправному стані. Також не отримує відшкодування страхувальник за пошкодження власного автомобіля.

Український поліс у більшості випадків дешевший за поліси внутрішнього (європейського) страхування відповідальності, але він має таке ж страхове покриття, що і поліс будь-якої європейської країни — учасниці системи.

Враховуючи, що в багатьох європейських країнах страхове покриття у випадку каліцтва чи загибелі постраждалого складає сотні тисяч євро, то заплачені за Зелену карту кілька сотень гривень є гарантом спокійної поїздки, в якій відшкодування збитків за ДТП, скоєну з вини нашого перевізника, стає не його проблемою, а проблемою іноземного бюро і нашої страхової компанії.

Розмір страхового платежу залежить від території дії Зеленої карти, типу транспортного засобу та терміну дії договору (див. таблицю).

Бюро постраждалої сторони, відшкодовуючи збитки у відповідності з чинним національним законодавством, звертається до бюро тієї країни, де зареєстровано транспортний засіб наземних транспортних засобів, зареєстрованих в Україні, з дією на території

РОЗМІРИ єдиних страхових платежів за договорами міжнародного

Транспортні засоби Буква у ЗК 15 дн. 1 міс. 2 міс.
Легкові авто, пасажиромістк. до 9 осіб, до 3500 кг А
Автобуси Е
Вантажні автомобілі С
Причепи, напівпричепи до легкових автомобілів F
Мотоцикли В

 

винуватця ДТП і де видавалась Зелена карта, з вимогою про компенсацію збитків. Таким чином, урегулювання збитків відбувається на основі взаємних розрахунків між національними бюро, які є членами системи “Зелена карта”.

Довідка. Сума відшкодування в кожній з країн-членів Зеленої карти здійснюється з урахуванням законодавства країни і директив ЄС. Мінімальну страхову суму за одним полісом встановлено у розмірі 600 тис. €. У Республіці Польща сума встановлена саме в такому розмірі. В Німеччині вона становить 5 млн. € за збитки життю і здоров’ю та 1 млн. € — за майнові збитки, 'в Швеції — по 300 млн. шведських крон за кожен ризик. В інших країнах Європи (Великобританії, Бельгії, Франції, Словаччині, Угорщині, Чехії, Молдові) немає обмеження відповідальності страховика за такі збитки.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...