Главная Обратная связь

Дисциплины:






Права та обов"язки дітей



Права Обов’язки
1 . Усі діти мають право на любов і турботу 2. Всі діти рівні у своїх правах     3.Особлива турбота — дітям-інвалідам 4. Усі діти мають право на повноцінне харчування   5. Усі діти мають право на відпочинок і дозвілля   6. Усі діти мають право на освіту   7. Особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом 8. Діти мають право вільно висловлювати свої погляди   9. Всі діти мають право на медичну допомогу 10. Всі діти мають право на вільне спілкування   11 . Особлива турбота — дітям без сімей 12. Жодну дитину не можна примусово залучати до праці 13. Всі діти мають право на інформацію 14. Жодну дитину не можна ображати або принижувати 15. Всі діти мають право на життя 1 . Поважати і любити своє оточення. Ставитися до них так, як би ми хотіли, щоб ставились до нас 2. Поважати близьких та друзів. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини 3. Бути толерантним до таких людей. Поважати їх і допомагати їм 4. Дотримуватись режиму харчування. Вживати продукти до кінця терміну придатності. Поважати працю кухарів 5. Дотримуватись правил моральної етики; організовувати дозвілля так, щоб воно приносило корись і не заважало іншим 6. Сумлінно навчатись; активно працювати на уроках, готуватись самотужки; старанно виконувати домашні завдання 7. Дотримуватись певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не створювати ситуації, які призводять до порушення закону 8. Поважати своє оточення. Давати нагоду кожному висловлювати свої думки. Не нав'язувати своїх поглядів іншим, якщо вони з ними не згодні 9. Цінувати і дбати про своє здоров'я. Виконувати приписи лікарів у разі потреби 10. Поважати співрозмовників. Коректно і тактовно висловлювати свої думки. Дотримуватись правил мовного етикету 11. З повагою ставитися до людей, які піклуються про нас 12. Виконувати роботу, яка не завдає шкоди здоров'ю. Виконувати всі види обслуговуючої праці 13. Самостійно знаходити інформацію в різноманітних джерелах 1 4. Не ображати і не принижувати оточуючих 15. Дотримуватись норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Не створювати ситуацій, що можуть спричинити нещасні випадки

 

 

 

 

 

Відомі українці

Письменники

Шевченко Тарас (1814 - 1861)



Видатний поет та художник, чия літературна спадщина вважається основою української літератури й сучасної української мови

Поет, письменник, художник.

Місце народження – с. Моринці, Київщина.

Батько – селянин-кріпак.

Був дворовим слугою поміщика П. Енгельгарда в маєтку Вiльшані. Вступив до Академії мистецтв. Був членом Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Шевченка заарештували 5 квітня 1847. У квітні 1850 його було заарештовано вдруге і невдовзі заслано на півострів Мангишлак. Під час хвороби та після третього арешту Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Поховано Тараса Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а через 2 місяці, згідно з заповітом, його останки перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева. Відтоді могила Шевченка стала священним місцем для українців у всьому світі. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник й автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 ст. та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

 

Остап Вишня (1889 - 1956)

Український письменник, гуморист і сатирик

Справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко.

Місце народження – хутір Черва, Охтирський район, Сумська область.

Остап Вишня народився в багатодітній селянський сім’ї. Освіту отримав в початковій, потім у двокласній школі у Зінькові. Продовжив навчання у Києві, де у 1907 році закінчив військово-фельдшерську школу.

В 1917 році екстерном здав екзамени за гімназію і того ж року вступив до Київського університету.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — “Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)” у газеті “Народна воля” 2 листопада 1919 року.

З квітня 1921 pоку Остап Вишня став працівником республіканської газети “Вісті ВУЦВК”. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921р. в “Селянській правді” під фейлетоном “Чудака, їй-богу!”.

Між 1923 і 1930 роками вийшли 11 збірок Остапа Вишні серед яких “Діли небесні”, “Реп'яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” , “Вишневі усмішки кримські”, “Лицем до села”, “Вишневі усмішки кооперативні”, “Ну й народ”, “Вишневі усмішки закордонні”. Двома виданнями, в 1928 і в 1930 роках вийшло зібрання “вишневих усмішок” у чотирьох томах тощо.

У 1934 році Остап Вишня був репресований. Повернувся до літературної діяльності у 1944 року. Першим твором, після звільнення, стала “Зенітка”, опублікована в газеті “Радянська Україна”, 26 лютого 1944 року.

У проміжок між 1945-1956 роками опублікував збірки оповідань “Самостійна дірка”, книжки усмішок “Зенітка”, “Весна-красна”, “Мудрість колгоспна”, “А народ воювати не хоче”, “Великі ростіть!”, “Нещасне кохання” та інші. Також Остап Вишня працював над перекладами творів російської та світової класики — М. Гоголя, А. Чехова, Марка Твена, О.Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека.

Сковорода Григорій (1722 - 1794)

Просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог

Філософ, поет, педагог, гуманіст.

Місце народження - Чорнухи, Полтавщина.

Освіту отримав у Києво-Могилянській академії. З 1770-х років вів життя мандрівного жебрака-філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики і духового гноблення московського православ’я, спираючись у своїй філософії на Біблію. Вивчав грецьку, німецьку, латинську мови. Перекладав Плутарха. Помер філософ у с. Іванівка на Харківщині. Твори «Де лібертате» («Про свободу»), "Нарциз, або пізнай самого себе" (1798), філософські роботи «Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира», «Благородний Еродій», трактат «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя», збірка лірика «Сад божественних пісень», ода «Похвала бідності», вірш «Всякому місту – звичай і права», збірка «Байки Харківські», байка «Чиж і щиглик», твори «зозуля та Дрізд», «Бджола і шершень» тощо.

 

Леся Українка (1871 - 1913)

Видатна письменниця, поетеса, фолкльористка, активістка українського національного руху

Справжнє ім'я - Лариса Косач-Квітка.

Поетеса (жанри – лірика, епос, драма, проза, публіцистика), мислитель, громадський діяч.

Місце народження – Звягель (Новоград Волинський).

Батько – голова з’їзду мирових посередників.

Мати - О. Косач-Драгоманова, письменниця (псевдонім – Олена Пчілка).

Дядько (брат матері) – відомий учений та громадський діяч.

Навчалася в приватних вчителів. Вивчила майже всі європейські мови, також грецьку, латинську та слов’янські (російську, польську, болгарську) та інші мови. У 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Багато перекладала - М. Гоголя, А. Міцкевіча, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера та ін.. Через свою хворобу змушена була багато подорожувати (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, Єгипет, Кавказ та ін.). Померла Леся Українка 1 серпня 1913 в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.

Вірші «Надія», «Конвалія», «Сафо», збірка перекладів Гоголя (виготовлена спільно з братом Михайлом), переклала «Книгу пісень» Г.Гайне 1892 (спільно з М. Славінським), перша збірка поезій - «На крилах пісень» (Львів, 1893, друге видання - Київ, 1904), друга збірка поезій - «Думи і мрії» (1899), третя - «Відгуки» (1902), поезія «Contra spem spero» (1890), цикл «Невільничі пісні» (1895), поезії громадсько – політичного спрямування «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» та ін., твори «Самсон», «Роберт Брюс, король шотляндський», «Віла-посестра», «Одно слово», («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо», драматичні поеми «Одержима» (1901), «На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі», «У катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «Оргія», «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), драма-феерія «Мавка», твори у жанрі прози «Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи», казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик», не закінчена передсмертна повість Українки «ЕкбальГанем», повісті «Жаль» і «Приязнь».

 

 

Франко Іван (1856 - 1916)

Письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначніших духовних провідників України

Псевдоніми: Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.

Письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, філософ.

Місце народження - селище Нагуєвичі Дрогобицького повіту.

Батько – селянин-коваль.

У 1875 році закінчив у Дрогобичігімназію і розпочав студії (класична філологія й українська мова та література) у Львівському університеті. Був членом редакції часопису «Друг». 1877 р. Франко був заарештований за соціалістичну пропаганду. Допомагав в організації гуртків у Львові, писав до польської газети „Praca", був одним із засновників 1878 р. часопису «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот». 1880 р. Франка вдруге заарештовують. 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885 рр.). Був співредактором польської газети „Kurier Lwowski". Працював у польській („Przyjaciel Ludu") і німецькій („Die Zeit") пресі, співробітничав у часопису «Правда». Третій арешт - 1889 р.. Був співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, видавав півмісячник «Народ». Спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р.. Помер Іван Франко у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. Твори: «Каменярі» (1878 р.), «Вічний революціонер» (1880 р.), «Земле моя», «Тюремні сонети», «Зів'яле листя», «Захар Беркут» та багато інших.

Державні діячі

Ярослав Мудрий (983 - 1054)

Великий князь Київський, видатний державний діяч, завдяки якому Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу

Державний діяч, великий князь київський.

1019 Ярослав Мудрий став київським Великим князем. На півночі 1030 Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв, а у 1030 — 1031 війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські міста. Тоді ж Ярослав здобув від Польщі смугу землі між р. Сяном і Бугом; там збудовано м. Ярослав і Белз. 1036 р. Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави. 1038 — 1042 вів походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1036 розгромив біля Києва печенігів і на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 р.Софійський собор. Під час правління Ярослава Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Було значно розширено межі її столиці — Києва, насипано нові оборонні вали (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор. Ярослав Мудрий створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління було засновано міста Юр'єв (нині - Тарту), Корсунь, Гюргів (нині - Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. За князювання Ярослава було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди. За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія. Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на той час найвищого розвитку.

Хмельницький Богдан (1595 - 1657)

Знаменитий гетьман України, засновник козацької держави – Війська Запорозького

Гетьман Війська Запорозького з 1648 року.

Місце народження – ймовірно: Черкаси, м. Жовкла, Суботів, Чигирин, Переяслав.

Батько — Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана.

Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, знав латинську, польську, турецьку, кримськотатарську, турецьку мови. У 1620-их pp. Xмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637. Восени 1638 Xмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV.

1645 разом з козацьким загоном на більш як 20 тис. був на службі французького уряду й, вірогідно, брав участь в облозі Дюнкерка. В 1647 році його маєток зруйнував дрібний шляхтич Чаплинський, сильно побито його малолітнього сина, померла його дружина; в грудні коронний хорунжий О.Конєцпольський наказує його схопити і стратити.

В кінці грудня 1647 з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя, де його було обрано гетьманом. Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на велику національно-визвольну революцію, очолену Хмельницьким. У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, виступає як видатний державний діяч. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу.

В січні 1654 року підписав Переяславську угоду (в 1656 році переглянута без участі Хмельницького московсько-польською Віленською угодою).

Помер 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував.

Володимир Великий (958? - 1015)

Великий князь Київський, котрий сприяв прийняттю християнства на Русі

Відомий як Володимир Великий, Володимир Святий, Святий рівноапостольний князь Володимир, Володимир Красне Сонечко, Володимир Святославич.

До прийняття християнства Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді, 200 — у Берестові. Але літописці фіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них. У 970 р. він був посаджений батьком князювати в Новгороді. Перший шлюб Володимира можна датувати 978/979 рр. З літа 980 р. третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка Святославича. У 981 р. «йде Володимер на Ляхи и взя грады их Перемышль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью». Успіх Володимира пов'язаний також з тим, що йому вдалося порозумітися з окремими з хорватських племінних князів. У 985 р. він виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом, і скоро обидві сторони погодились на мир. Мир з Булгарією був скріплений черговим шлюбом. Головним же результатом Херсонеської війни (осінь 987 - весна 988 рр.) було не тільки прийняття християнства на Русі (988 р.), але й союз з Візантією, скріплений шлюбом з принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (959-963 рр.). Володимир Святославич першим з київських князів став карбувати власні монети. Помер Володимир Великий 15.07.1015 р. у своїй приміській резиденції в Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і похоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві.

 

Діячі спорту

Кличко Віталій (нар. 1971) та Володимир (1976)

Видатні боксери і чемпіони світу

Брати народилися у родині військового. У 1985 році родина переїхала в Україну. Віталій з дитинства захоплювався різними видами єдиноборств, але надавав перевагу кікбоксингу. Шість разів ставав чемпіоном світу з кікбоксингу (чотири рази серед професіоналів і два рази серед любителів). Свій перший професійний боксерський бій провів 16 листопада 1996 року в Гамбурзі проти американця Тома Бредхема. У першому ж раунді американець опинився в нокдауні, а у другому був нокаутований. У 1998 році, ставши інтерконтинентальним чемпіоном за версією WBO, був внесений до Книги рекордів Гіннесса як перший чемпіон, який виграв 26 двобоїв з найменшими витратами часу. У жовтні 1998 року нокаутував у Гамбурзі Маріо Шиссера в бою за вакантний титул чемпіона Європи, а в червні 1999 року відібрав в англійця Гербі Гайда чемпіонський пояс за версією WBO. У тому ж році провів два успішні захисти. Першої поразки зазнав від Кріса Бьорда. Як виявилося, у Віталія була травма плеча, і після бою йому зробили складну операцію. 23 листопада 2002 року він став інтерконтинентальним чемпіоном за версією WBA, перемігши Ларрі Дональда. 21 червня 2003 року відбувся бій з Ленноксом Льюїсом. На думку суддів, Віталій виграв чотири з шести проведених раундів, і загальний рахунок складав 58:56 на користь українського боксера. 24 квітня 2004 року зустрівся на ринзі з південноафриканцем Корі Сандерсом. Двобій завершився технічним нокаутом Сандерса у восьмому раунді. Так Віталій став чемпіоном світу за версією WBA. 11 грудня 2004 Кличко захистив свій титул у бою з Денні Вільямсом. Згодом, 9 листопада 2005, Віталій Кличко заявив про завершення спортивної кар’єри і вихід з великого спорту. У березні 2006 невдало балотувався на посаду мера міста Києва. Нагороди: Орден «За заслуги» III ст.; Орден «За мужність» I ст. (04.2004); Герой України; Державний службовець 5-го рангу (02.2007).

1 грудня 2005 Володимир і Віталій Клички одержали найпрестижнішу медіа-премію Німеччини — Бамбі. 10 березня 2007 в Маннгаймі Володимир Кличко провів бій на захист титулу чемпіона світу за версією IBF у надважкій вазі. У другому раунді він технічним нокаутом переміг американського боксера Рея Остіна . 8 липня 2007 року Володимир Кличко захистив титул чемпіона світу з боксу в надважкій ваговій категорії за версіїю Міжнародної федерації боксу (IBF), здобувши перемогу над Леймоном Брюстером. 23 лютого 2008 року у Нью-Йорку, на відомій арені Медісон Сквер Гарден, у першому з 1999 року об'єднавчому бою чемпіонів світу у суперважкій вазі Володимир Кличко переміг у дванадцяти раундах росіянина Султана Ібрагімова за рішенням суддів. Кличко, таким чином, об'єднав чемпіонські титули за версіями організацій IBF , WBO та другорядної IBO.

 

 

Вірастюк Василій (нар. 1974)

Найсильніший богатир світу, Майстер Спорту Міжнародного Класу.Місце народження: Івано-Франківськ.

Народився 22 квітня 1974 року. 1981 рік - пішов у перший клас Івано-Франківської СШ №4. 1989 - закінчив 8-ий клас і вступив до Технікуму фізичної культури в Івано-Франковську. 1992 - після закінчення технікуму пішов на 2 роки до війська. З 1994 до 2000 працював тренером з легкої атлетики в спортивному товаристві "Україна". З 2000 року - працював водієм-охоронцем в компанії "Концерн Галнафтогаз" у Львові. З 1984 по 2000 рік займався легкою атлетикою - штовханням ядра. Входив до складу збірної команди України з легкої атлетики. У 1995 році виконав нормативи Майстра Спорту. 1998 рік - виконав нормативи Майстра Спорту Міжнародного Класу. З 2000 року займається силовим багатоборством "STRONGESTMAN". 2007 року здобув титул Чемпіона світу з силового екстриму IFSA.

 

Клочкова Яна (нар. 1982)

«Золота рибка» України, виграла 5 олімпійських медалей, серед яких 4 – золоті; Майстер спорту міжнародного класу з плавання; Герой України

Спортсменка (плавання)

Місце народження: Сімферополь

Народилась 7 серпня 1982 р. Яна Клочкова - майстер спорту міжнародного класу з плавання; інструктор зі спорту вищої кваліфікації спортивної команди при Головному управлінні внутрішніх військ МВС України. Її тренерами були: заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури України Ніна Федорівна Кожух та заслужений тренер Радянського Союзу, заслужений працівник фізичної культури України Олександр Омелянович Кожух. Яна Клочкова закінчила Харківське училище фізичної культури і спорту в 2001 році; навчається в Київському Національному університеті фізичного виховання та спорту України. Багаторазова чемпіонка України; срібна призерка Юніорського чемпіонату Європи 1996 року у Данії; дворазова переможниця Юніорських чемпіонатів Європи 1997 року у Глазго та 1998 року у Антверпені; срібна та бронзова призерка Чемпіонату Європи 1997 року у Севільї; срібна призерка Чемпіонату світу 1998 року у Перті; переможниця Кубку світу серед жінок у номінації комплексне плавання 1998 та 1999 років; чемпіонка світу 1999 року у Гонконзі; дворазова переможниця та бронзова призерка Чемпіонату Європи 1999 року у Стамбулі; чотириразова переможниця Чемпіонату Європи 1999 року у Лісабоні в 25-ти метрових басейнах; дворазова Чемпіонка світу і срібний призер 2000 року у Афінах; триразова чемпіонка Європи 2000 року у Гельсінкі; дворазова Чемпіонка та срібна призерка XXVII Олімпійських ігор 2000 року у Сіднеї; дворазова Чемпіонка Європи 2000 року в Валенсії ; дворазова Чемпіонка та срібна призерка Чемпіонату світу 2001 року у Фукуоці (Японія); дворазова Чемпіонка Всесвітньої Унівенрсіади в Пекіні 2001 року. Яна Клочкова встановила 50 рекордів України у 25-ти та 50-ти метрових басейнах на дистанціях 100, 200, 400 метрів комплексним плаванням та 200, 400 та ?>?>?>800 м вільним стилем, 100, 200 м на спині, 200 м батерфляєм та естафетному плаванні. На Олімпійських іграх в Сіднеї установила світовий рекорд на дистанції 400 метрів комплексним плаванням та рекорд Європи на дистанції 200 м комплексним плаванням. Чотирьохкратна олімпійська чемпіонка з 08.2004 р. 18.08.2004 р. присвоєно звання “Герой України”. Нагороджена орденами: "За заслуги" III (09.1999, 01.2002), княгині Ольги I ст. (10.2000). Лауреат Премії КМ України за внесок молоді у розбудову держави (06.2001).

 

 

 

 

Коломия - чудове місто з дуже виразним австро-угорським характером забудови. Тут не просто багато старих кам'яниць зламу ХІХ - ХХ століть, тут їх просто МАСА. Варто поблукати тісними вуличками середмістя кілька годин, щоб відчути себе трохи по-іншому. Сецесія, модерн і історизм - саме той час, коли місто набуло теперішнього вигляду, і закоханість тих перших десятиліть ХХ сторіччя в деталі та красу буття як таку все ще голосним акордом звучить в забудові площі Ринок та навколишніх кварталів.

Гарно та докладно історія міста описана на сайті Коломиї. Я лише скажу, що місто це дуже древнє, адже ще в Галицько-Волинському літописі в записах за 1241 рік сказано:

 

 

Хоча, звичайно ж, місто виникло задовго до першої згадки документів про нього. Була тут і фортеця на горі над Чорним Потоком, від якої до нашого часу нічого не залишилося. Скоріше за все, укріплення спіткала важка доля їхніх братів в Чернівцях (фортеця Черн на горі Цецино) чи Обертині: монгольська навала, що пролетіла краєм, спустошила міста та знесла замки.

Замок відновили вже за польського панування (Коломия увійшла до Речі Посполитої в середині XIV столітття). Але розмістилася твердиня вже не на пагорбі, а в районі теперішньої коломийської ратуші. Це був так званий "Старий двір".

1405 року місто отримало Магдебурзьке право, а вже за 6 років тут захазяйнували волохи: місто і все Покуття було продане на 25 років молдавському господареві Олександру -як бакшиш за обіцянку виступити на боці Польщі проти сусідньої Угорщини. Дипломатичні ігри, де пішаками були прості жителі міста...

В 1490 р. Коломийський замок пав перед 10 000 бунтівників повсталого Івана Мухи. А наступні 150 років були чи не найважчим в історії Коломиї. Напади татар, турків, волохів практично щороку грабували місто. Тільки палала Коломия в 1502, 1505, 1513, 1520, 1531, 1589, 1594 роках. Не дивно, що з тих часів так мало збереглося міських споруд - лише дерев'яна церква на цвинтарі, і все. Під час одного такого нападу було зруйновано домініканський монастир над Прутом, а ченці були повішані на хрестах кляшторного цвинтаря.

Тільки в 1612 році турки й татари нападали на Покуття тричі. Це ще не рекорд - в 1618 році було чотири напади. Польська хроніка за 1621 р. засвідчує: "Місто татарами спалене і люди з нього вибрані", а за 1624 р. є запис, що татарами місто "з грунту знесене". Під час чергового нападу в 1626 р.в місті вже нікому і нічим було чинити опір ворогу.

Та місто феніксом відбудовувалося знову і знову, потроху відступаючи від бурхливого навесні Пруту. Замок, вже третій в історії Коломиї, зводять на захищеному ставком пагорбі, де пізніше постане міська гімназія. На в'їздах зі Снятина та Обертина стояли звідні мости.

Відродився й домініканський монастир. Після ліквідації ордену домініканців австрійською владою у 1788 р. монастир закрили, а його приміщення передали магістрату. В 1855 р. на місці монастиря збудували церкву св.Михаїла.

Площа Ринок за Середньовіччя відрізнялася від знайомої нам тепер. Це був великий незабудований майдан з ратушею посередині. У 1865 р. пожежа знищила давню ратушу (з усім магістратським архівом) і більшу частину кам'яниць навколо Ринку. 1877 року звели нову ратушу, вибравши для цього дуже незвичне розташування: на розі. Більше в Україні немає жодного магістрату, щоб стояв впівоберта до головної площі. На тому місці, де б мала стояти - за традицією - ратуша - звели будинки для погорільців.

Та пожежа нарешті навчила міщан однієї важливої істини: не хочеш, щоб майно згоріло - будуй краще з каменю. І Коломия почала вбиратися в кам'яні шати.

Як і багато інших прикарпатських міст, Коломия багатіла на солі. Сіллю торгували, сіль добували в селах біля міста. У 1565 р. в місті було 50 зваричів солі. А ще місто було чималим транзитним пунктом на шляху до Львова чи Києва. У Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів тоді як в Белзі - 34, Холмі - 52, Львові - 53, Кам'янці - 63.

Місто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Більше того! Купцям категорично забороняли обминати Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

У 1772 р. коли Коломия відійшла до Австро-Угорщини, від міста відійшли села, податки з яких використовувались на міські потреби.

1781 р. Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої функції повітового центру. На околиці міста виникла німецька колонія, про яку сьогодні нагадує кірха. Протягом XIX ст. в Коломиї звели 6 військових казарм та 3 порохові склади.

1866 рік - ще одна важлива віха в історії міста. Через Коломию пролягла залізниця Львів-Чернівці. А далі почалася епоха нафти: в Слободі Рунгуськійзнайшли нафту, а в Мишині, Стовпчатові і Джурові- буре вугілля. У 1885 р. в напрямку Печеніжина, Слободи та Шепарівців проклали залізничну вітку.

1860 р. в місті була відкрита друкарняМ. Білоуса, в 1865 р. стала виходити перша газета "Голос народний", а в 1867р. започатковане книговидання. У1861 р. відкрили гімназію, в 1876 р. - гончарну школу, в 1892 р. - школу деревного промислу та низку загальних початкових шкіл. 1877 р. було засноване товариство "Просвіта", а в 1895 р. - "Коломийський Боян". В місті будують Народний Дім, з 1902р. проводяться Січові свята, у травні 1914 р. відкривають пам'ятник Т.Шевченкові.

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. Москалям все було не так. Зруйновано пам'ятник Т.Шевченка, заборонено видання українських газет та книг, закрито українські книгарні і бібліотеки, припинено діяльність товариства "Просвіта", навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква. 1 листопада 1918 р., коли було проголошено ЗУНР, військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

Та це ніяк не відміняло Першу світову війну. 15 грудня 1918 р. місто провело на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвалися румуни, а 16 липня УГА змушена була перейти річку Збруч.

З вересня 1939 року Коломия стала містом УРСР. Далі була Друга світова. 28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию.

Місто знову пригадало, як відновлюватися, як жити далі. Потроху Коломия повернула собі славу промислового міста, хоча її головним багатством була вже не сіль: в місті працювали машинобудівні підприємства, завод будматеріалів, гардинна, щетиннощіткова та паперова фабрики.

Виросли сірими мутантами-грибами квартали нецікавих багатоповерхівок поблизу залізничного двірця.

Та зберігся старий центр, його кам'яниці, Ратуша, храми, "Сокіл". Працює професійний театр - і це в місті з 60 000 населення! Місту повернено Народний дім. Функціонують Музей народного мистецтва Гуцульщини, музей писанки, музей історії Коломиї. Є луна-парк. Місто - цілком європейське та чистеньке.

Назва міста увіковічнена в коломийках - веселих куплетах, що з шаленою швидкістю співають на Покутті вже не одну сотню років.

А про походження самого слова "Коломия" існує не одна версія.

За однією, купці, що везли сіль і приїжджали з Заболотова чи Яблунова — основних гуцульських солева­рень, сильно забруднювали свої "екіпажі" в дорозі до Коломиї. Дороги ж бо були не асфальтові! Тому перед в'їздом в місто, біля Пруту, купці мили кола своїх возів. Коло - мили. От вам і Коло-мия.

А от професор Львівського університету І.Шараневичвважає, що місто лежало біля "миї". Якої ще миї? Та коло річки! Начебто давні слов'яни кожну річку називали "Миєю", а гірське населення так найменовувало Прут.

Л. Вайгель, професор Коломийської гімназії, один із перших дослідників історії міста, у своїх дослідженнях історії підтвердив, що гуцули дійсно ріку Прут називали "Миєю". Чому ж не виникло ще з півдесятка топонімів, що походять від "миї" - незрозуміло.

"Сокіл". Зараз там якась спортивна установа. Найстаріша на Покутті Благовіщенська дерев'яна церква.

Руська церква на початку ХХ ст Костел роботи самого Б.Меретина Римо-Католицький костел
Зараз там церква з монструозними розписами.
А колись було так.

Площа Ринок. 1917 рік.

Вокзал. (1939р.)





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...