Главная Обратная связь

Дисциплины:






Бездіяльність – занепокоєність у особистісних здобутках вихованця



Заповненість життя людини виступає істотною детермінантою її розвитку як особистості. Звичайно, що характер цього розвитку, його суспільно значуща чи егоїстична спрямованість, залежатиме від змісту згаданої заповненості. У цьому зв’язку виділимо дві основні її змістові лінії.

Перша лінія – бездіяльність суб’єкта. Тут переважає діяльна пасивність у всіх її видах. Відтак, у дитини починаючи з раннього віку недостатньо формується цільова складова життя. Власне, поступово у внутрішньому світі підростаючої особистості виникає діяльнісна порожнеча. Її початок сягає у найпростіші форми самообслуговування, а далі вона пов’язується з відсутністю інтересів, які б досягалися тими чи іншими власними перетворювальними засобами – психологічними (інтелектуальними) чи фізичними (практичним). При цьому відбувається також різке збочення у розвитку системи потреб та мотивів особистості. Вони, не зважаючи на їхню індивідуально-суб’єктивну чи суспільну значущість, не визначають стиль життя такої особистості.

Тож тривале неробство, безділля призводять до відповідного психологічного стану, який набуває великої сили. Тепер особистість повністю залежить від нього, втрачаючи здатність до саморегуляції. Така ситуація кваліфікується як безцільне життя у повному розумінні цього терміну. Воно зводиться лише до нижчих проявів активності, недостатньо диференційованих за мотиваційно-ціннісними характеристиками. Прикладом такої активності є гультяйство та веселощі суб’єкта. У внутрішньому світі суб’єкта цей стан закріплюється як порожнеча, що набуває статусу особистісної якості.

Людина, у особистісній сфері якої переважає стан бездіяльності, звикає будь-які свої життєві неуспіхи чи поразки пояснювати зовнішніми обставинами, а не власними внутрішніми негараздами. Причому, коли зовнішніми обставинами є конкретні особи, то бездіяльна людина не лише на них вказує, а й безпосередньо звинувачує їх, входячи цим самим у тривалий конфлікт зі своїм оточенням.

Друга лінія – занепокоєність суб’єкта як альтернатива безпечності. Характерні риси стану занепокоєності можна самостійно з’ясувати на основі розуміння першої лінії заповненості життя суб’єкта. Визначальним для занепокоєної особистості є відсутність внутрішнього і зовнішнього спокою. Така людина завжди стурбована і заклопотана. Діяльнісна основа формування образу Я тут яскраво виражена, вона є переважаючою стосовно інших, детермінуючих це особистісне утворення, факторів. Предметне і соціальне оточення для занепокоєної особистості виступає як притягувальна сила, що змушує її до відповідної активності. Вона часто-густо набуває характеру боротьби, що втомлює особистість, та якраз за такої умови людина й набуває необхідної життєвої витривалості та стійкості. Тому-то негативні обставини можуть не перешкоджати, а сприяти морально-духовному вдосконаленню занепокоєної особистості, звичайно, коли вона хоче розвиватися у напрямі добра. Важливо що негативні обставини активізують у занепокоєної особистості процес самопізнання, що сприяє набуттю нових суспільно значущих цінностей. Зрештою стан занепокоєності трансформується у внутрішньому світі особистості у рису мужності різного ступеню вираженості. Ця риса часто необхідна особистості в ситуаціях відстоювання своїх ціннісних поглядів, які вимагають вольового напруження, оскільки зустрічають значні об’єктивні перепони.



Центральне завдання для педагога у зв’язку з переорієнтуванням розвитку особистості від бездіяльності до занепокоєності полягає у проектуванні вікової динаміки цілей та використанні оптимальних методичних засобів їх досягнення. Неусвідомлення і невиконання цього завдання дезорганізує виховний процес і гальмує досягнення особистісно розвивальних цілей.

Все ж діяльнісна основа занепокоєності особистості вимагає розгляду її ще й з точки зору значущості конкретних справ, що її утворюють. Йдеться про те наскільки вони спрямовані на досягнення важливих індивідуальних і суспільних цілей. Часто життєдіяльність особистості, якщо її розглядати у віковому аспекті, виявляється далеко неадекватною для морально-духовного становлення особистості. Тож недоцільно утримувати дитину у межах лише дрібних справ, що стосуються надбання різноманітних речей обслуговуючого характеру чи взагалі тих, що не мають вираженого цільового призначення. Тут переважає більш чи менш усвідомлене прагнення до накопичення як такого. Отже, підростаючу особистість перш за все слід включати в систему важливих життєвих справ з чітко вираженими цільовими орієнтирами. Вони здебільшого мають бути значущими як для підростаючої особистості, так і для найближчого оточення. Такі справи слід заздалегідь планувати батькам і вихователям, бажано долучаючи до цього процесу й самих вихованців. По мірі психологічної готовності дитини до такого діяльнісного життєтворення її слід включати у сферу громадянських справ, які під силу дитині у певний період її вікового розвитку. Це має принципове значення з огляду на повноцінний розвиток особистості. Якщо вихованець нездатен до важливих житейських і громадянських справ, не пройшов цю життєву школу, то в більшій мірі він виявиться неспроможним до великих духовних справ, які вимагають різнобічної досконалості.





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...