Главная Обратная связь

Дисциплины:






Роль мікроорганізму у виникненні й розвитку інфекційного процесу



Розділ 6.ВЧЕННЯ ПРО ІНФЕКЦІЮ

Інфекційні хвороби відомі людству з найдавніших часів. У стародавніх письменах згадується про поширення віспи, туберкульозу, прокази, сказу. Нині нараховуються сотні інфекційних хвороб, які спричиняються бактеріями, спірохетами, актиноміцетами, рикетсіями, вірусами, грибами, найпростішими. За даними ВООЗ, наймасовішими є інфекції, які супроводжуються діареєю, - 4 млрд випадків щорічно, малярія - 500 млн, гострі інфекції дихальних шляхів - 395 млн, венеричні захворювання - 330 млн, кір - 42 млн, кашлюк - 40 млн та ін. Загальна кількість заражених вірусом імунодефіциту людини досягає 28 млн чоловік, 6 млн людей вже померло від цієї хвороби. За останні 20 років з’явилось понад 30 нових інфекційних захворювань (хвороба легіонерів, волосатоклітинний лейкоз, геморагічні лихоманки Марбурга, Ебола, СНІД та ін.), проти більшості з яких поки що немає задовільних засобів лікування та профілактики. Загальною ознакою цих хвороб є заразливість, тобто можливість передачі від хворої до здорової людини і здатність до масового, епідемічного розповсюдження. При вивченні інфекційних хвороб користуються термінами “інфекція”, “інфекційний процес”, “інфекційна хвороба”, які походять від латинського слова “infectio” - зараження. Часто ці поняття не відрізняють одне від іншого або взагалі трактують неправильно. Тому наводимо їх сучасне визначення.
Інфекція
- всі види взаємодії макро- і мікроорганізмів у певних умовах зовнішнього та соціального середовищ, незалежно від того, розвивається явна або прихована хвороба, чи тільки мікробоносійство. Аналогічний процес, викликаний найпростішими, називається інвазією.
Інфекційний процес
- сукупність усіх захисних і патологічних реакцій організму, які виникають у відповідь на проникнення і дію збудника.
Інфекційна хвороба
- крайній ступінь розвитку інфекційного процесу, що проявляється певними клінічними, патолого-анатомічними, біохімічними, мікробіологічними й імунологічними ознаками.
Отже, поняття “інфекція” ширше, ніж поняття “інфекційний процес” та “інфекційна хвороба”.
Виникнення і розвиток інфекційного процесу (хвороби) залежать від трьох факторів: ступеня патогенності мікроорганізму, імунологічної реактивності макроорганізму й умов зовнішнього і соціального середовищ.

Роль мікроорганізму у виникненні й розвитку інфекційного процесу

Серед величезної маси мікроорганізмів, які населяють нашу планету, порівняно невелика кількість може спричиняти інфекційний процес. Вони називаються патогенними або хвороботворними. Решта (переважна більшість) відноситься до вільноіснуючих мікробів або сапрофітів, які неспроможні викликати захворювання.
Патогенність
- це потенціальна здатність даного виду мікроорганізмів викликати інфекційний процес. Ця властивість є видовою рисою, яка виробилась у процесі тривалого еволюційного розвитку. Патогенність є специфічною ознакою, тобто даний збудник викликає тільки певне, властиве лише йому захворювання. Наприклад, дифтерійна паличка спричиняє дифтерію, холерний вібріон - холеру і т.п., що зумовлено генетичними особливостями збудника.
Хвороботворна активність мікробів (патогенність) неабсолютна і нестабільна. Вона може значно коливатись навіть у різних штамів одного й того ж виду. Ступінь або міру патогенності називають вірулентністю. Отже, вірулентність - це якісна, індивідуальна ознака даного штаму.
Вірулентність бактерій може бути посилена, послаблена і навіть зовсім втрачена. При цьому інші їх властивості не змінюються. Посилення вірулентності досягають пасажами культури через організм чутливих тварин, різними генетичними методами. Послаблення - шляхом багаторазових пересівів культури на несприятливих середовищах, дією підвищеної температури, бактеріофагів, хімічних речовин, імунних сироваток тощо. Такий підхід часто використовують при виготовленні живих вакцин та інших бактерійних препаратів.
Для характеристики патогенних мікроорганізмів встановлені одиниці вірулентності. Одна з них - DLМ (Dosis letalis minima) - мінімальна смертельна доза. Це та найменша кількість мікробів або їх токсинів, яка при зараженні викликає загибель 90-95 % чутливих тварин. Друга одиниця -DCL (Dosis certа letalis) - найменша доза, яка викликає смерть 100 % взятих у дослід тварин. Найбільш об’єктивною, точною і прийнятою в лабораторних дослідженнях є LD50(Dosis letalis50) - доза, що вбиває половину заражених тварин.
Вірулентні властивості патогенних мікроорганізмів визначаються такими факторами: токсиноутворення, адгезивність, інвазивність, наявність капсул, агресинів, полісахаридів, певних антигенів та ін.
Нині немає сумнівів у тому, що патогенні (вірулентні, токсигенні) ознаки мікроорганізмів знаходяться під контролем групи генів або окремих генів, розміщених у бактеріальних хромосомах чи плазмідах.
Мікробні токсини
- отруйні речовини, які утворюються деякими бактеріями в процесі своєї життєдіяльності. За характером утворення вони поділяються на екзо- й ендотоксини. Екзотоксини - такі отрути, які виділяються бактеріями назовні в навколишнє середовище (в бульйон, наприклад). Ендотоксини не продукуються клітиною назовні, а міцно зв’язані з її цитоплазмою й оболонкою, і отримати їх можна лише при руйнуванні клітин.
Сильні екзотоксини виділяються збудниками дифтерії, правця, ботулізму, газової анаеробної інфекції, стафіло- і стрептококами. Ендотоксини властиві збудникам кишкових інфекцій, але вони є в інших видів бактерій.
Екзотоксини мають білкову природу, високотоксичні, термолабільні, вибірково ушкоджують деякі тканини й органи, при дії формаліну і температури 38-40°С переходять в анатоксини. Тепер відомо понад 60 білкових екзотоксинів, які поділені на три класи. Клас А - екзотоксини, які виділяються в навколишнє середовище - гемолізини, гістотоксини, летальні токсини, холероген та ін. Клас В - екзотоксини, що лише частково секретуються і частково зв’язані з бактеріями - тетаноспазмін збудника правця, нейротоксин збудника ботулізму тощо. Клас С - екзотоксини, зв’язані з мікробними клітинами - ентеротоксин шигел, токсини палички чуми. Ендотоксини мають глюцидоліпідну природу, термостабільні, менш токсичні, спричиняють загальну дію, при обробці формаліном і температурою знешкоджуються лише частково.
Силу дії мікробних токсинів визначають на чутливих лабораторних тваринах певних маси і віку з допомогою тих же одиниць, що й вірулентність - DLM, DCL i LD50. Наприклад, за 1 DLM дифтерійного токсину приймають найменшу кількість його, яка при підшкірному введенні гвінейській свинці масою 250 г викликає її загибель на 4-у добу. Ця доза часто дорівнює 0,002 мл. Правцевий токсин ще сильніший, а DLM нативного токсину ботулізму для гвінейської свинки складає 0,00001-0,000001 мл. Сильнішої біологічної отрути в природі не існує. Багато токсинів сьогодні одержано в очищеному вигляді (кристалічні). Вони діють ще сильніше.
За механізмом дії бактерійні токсини розглядають як отрути ферментів. У невеликих дозах вони здатні зупинити або загальмувати певні ланки обміну речовин. Якщо ці процеси є життєво важливими, то при їх блокуванні токсинами настає смерть.
Професор С.М. Мінервін відкрив явище потенціювання (взаємного підсилення) бактерійних отрут, коли токсин одного збудника значно посилює токсичну дію другого. Це має особливе значення при анаеробній газовій інфекції, коли в організм хворого проникає не один, а декілька збудників.
До факторів вірулентності належить також адгезивність. Адгезини- особливі молекули мікроорганізмів, завдяки яким вони фіксуються на поверхні клітин хазяїна (рис. 6.1). У різних видів бактерій адгезини мають неоднакову хімічну будову, наприклад, білки, ліпотейхоєві кислоти, полісахариди, тощо. В одних вони входять до складу війок, в інших - фімбрій або фібрил. Сам процес адгезії - досить складна фізико-хімічна реакція. Адгезини специфічно зв’язуються із спорідненими рецепторами чутливих клітин організму, сприяючи патогенній дії мікробів.
Інвазивність.
У шкіру людини патогенні мікроорганізми майже не проникають. Це зумовлено вмістом гіалуронової кислоти, яка має велику в’язкість і не пропускає бактерій. У процесі еволюції деякі з них (стафіло- і стрептококи, збудники дифтерії, чуми, анаеробної газової інфекції) стали виділяти особливі речовини, які підвищують проникність тканин. Виявилось, що вони є ферментами гіалуронідазою, фібриназою та ін., які розщеплюють гіалуронову кислоту, згустки фібрину і тим самим сприяють більш інтенсивному проникненню і поширенню збудника в тканинах організму.
Утворення капсул.
Окремі види вірулентних бактерій, проникаючи в макроорганізм, утворюють капсули (рис. 6.2). Безкапсульні варіанти тих самих видів не вірулентні. Капсули виявлені у збудників сибірки, пневмонії, анаеробної газової інфекції. В окремої групи бактерій капсула утворюється і в організмі, і на живильних середовищах. Вона є захисним пристосуванням проти дії антитіл і фагоцитозу. Експериментально доведено, що при введенні гвінейській свинці суміші капсульних і безкапсульних сибіркових бацил можна спостерігати, що позбавлені капсул палички легко поглинаються фагоцитами, тоді як капсульні варіанти не фагоцитуються, продовжують розмножуватись і призводять тварину до загибелі. Отже, капсула є одним із факторів вірулентності. Більш висока вірулентність капсульних мікробів зумовлена токсичними речовинами, що знаходяться в самій капсулі.
Агресини.
Хвороботворні мікроби (палички черевного тифу, сибірки, чуми, стрепто- і стафілококи, холерний вібріон) при проникненні в макроорганізм здатні утворювати запальні ексудати, в яких є виділені ними особливі субстанції. О. Байль назвав їх агресинами. Самі по собі вони не мають шкідливої дії, але при додаванні до несмертельних доз відповідних культур бактерій спричиняли смертельний перебіг захворювання в лабораторних тварин. Агресини пригнічують фагоцитоз лейкоцитів і тим сприяють підвищенню вірулентності мікроорганізмів. Подібно агресинам можуть діяти полісахариди, екстраговані з клітин стрептококів.
Численними дослідженнями встановлено, що факторами агресії патогенних бактерій можуть бути мікробні ферменти ДНК-аза, коагулаза (рис. 6.3),(рис. 6.4) , колагеназа, желатиназа (рис. 6.5), лецитиназа (рис. 6.6), лейкоцидин, фосфатаза (рис. 6.7) та ін., які сприяють проникненню мікроорганізмів і допомагають їм протистояти захисним реакціям організму.
Велике значення для забезпечення вірулентності окремих видів бактерій мають О- і Vi-антигени тифозих і паратифозних бактерій, М-антиген стрептококів, ліпідний фактор туберкульозних паличок.
Отже, в патогенних мікроорганізмах досить великий набір факторів вірулентності, за допомогою яких вони можуть протистояти цілющим силам організму й викликати хвороботворні процеси.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...